45. Формування станово – представницької монархії у Польщі (ХІУ – ХУІ). Специфіка політичної та соціально – економічної моделі Речі Посполитої.
Об’єднання Польщі – процес складний і тривалий. Перші важливі успіхи було досягнуто за Пшемисла в останній третині ХІІІ ст.. Він підкорив Велику Польщу, частину Малої Польщі, Східне Помор’я. На початок ХІУ ст.. цю політику продовжив Владислав Локеток (1306 – 1333рр.), якому вдалося подолати опір князів та зовнішніх ворогів. І об’єднати під своєю владою майже всі польські землі. У 1320 р. Владислава Локетока було проголошено королем. Сам процес об’єднання не був завершальним.. Казимір ІІІ (1333 – 1370рр.) провів ряд реформ. Він поділи в Польщу на адміністративні одиниці – воєводства, каштелянства. Була створена королівська рада, канцелярія, центральна скарбниця, суд, військо. Було проведено грошову реформу. Було видано два статути:Віслицький і Петраковський. Вони зобов’язували всю шляхту до відбуття військової служби, зміцнювали її права. Характерним для становища Польщі кінця ХІУ ст. – першої половини ХУ було дальше зміцнення внутрішнього та поліпшення міжнародного становища. Але загроза з боку Тевтонського ордену, змусила Польщу і Литву в 1385 р. Укласти Кревську унію. Литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою, прийняв католицтво і під ім’ям Владислава ІІ (1386 – 1434) став королем польським і великим князем Литовським. 1410р. – Грюнвальдська битва, перемога над Тевтонським орденом. 1422р. – Червинський привілей. 1430 – 33 – едвінсько – Краківський привілей – розширив права шляхти: король не міг ліквідовувати без рішення суду, не міг ув’язнити знатного без рішення суду. 1440 – Владислав ІІІ. Активна війна з Туреччиною 1447 р. – польський сейм обрав королем Казиміра ІУ (1447 – 1492 р.) Нешавські статути(1454 р.): - дозвіл короля на формування місцевого шляхетського земського судочинства і сеймиків; - великі права шляхти на представництво в центральних органах управління; - обмежував право великого панства займати і передавати у спадок більше 2 державних посад; - король не міг без сейму затверджувати закони. Петерківський статут (1496) Ян Ольбрехт: - право для шляхти безмитного вивозу товарів; - монополія шляхти на виробництво ряду продукції; - обмеження прав купівлі земель для інших станів. Кінець 15 ст. – утворення станово – представницької монархії. Структура: - Король – після Казиміра Великого його функції почали обмежуватися; королівська рада –королівська родина, спадкові посади; скарбниця – на чолі підскарбій. 15 ст. – королівська казна відділеа від державної. Польська рада – сенат. 1569 р. – Люблінська унія. Відбулось політичне об’єднання – Литовсько – Руської держави і Польської: - об’єднання сеймів, спільне обрання польського короля, єдина фінансова система, спільна зовнішня і внутрішня політика, виплата „анату” римській курії припинялась. Відміна шляхетських володінь десятини. Обкладання податком і церковної власності. 1573 р. – „Генріхові артикули” – комплекс законів – Річ Посполита – республіка шляхетської держави з виборним королем, шляхта могла оголосити королю непокору, проблема війни і миру, розробки і прийняття законів, дозвіл королю на від’їзд – контроль сейму.
49. Реформи ХУІІІ ст. у Російській імперії. Російський абсолютизм та його еволюція.
Причини реформаторської діяльності Петра І пов’язані зі спробою передових верств панівного класу подолати відсталість країни, створити умови, що забезпечували б її національну незалежність, господарський і культурний розвиток. У 1699 р. була проведена перша міська реформа, що вводила для міського населення самоврядування. Міське населення виходило з – під влади воєвод на місцях і приказних установ у центрі й підпорядковувалась бурмистрам, що обиралась на 1 рік усіма мешканцями міста. Місцеві бурмистри підлягали новоствореній Бурмистерській палаті, або Ратуші в Москві. Міське населення поділялось на „регулярних” (дві гільдії – І – входили купці й промисловці, до ІІ- дрібні торговці і ремісники, „нерегулярні” (особи, які не володіли власністю). Міська реформа розширила права купецтва і тим самим сприяла розвиткові торгівлі й промисловості. У 1711 році – Сенат, який остаточно замінив Боярську думу. Здійснював нагляд і керівництво роботою всього державного апарату. За діяльністю самого Сенату слідкував генерал – прокурор. Створення колегій 1718 -21 рр., відали певними галузями управління. У 1721 р. Духовна колегія, або Синод – ліквідація патріаршества. Військова реформа –створення регулярної. Національної армії та військово – морського флоту. Помістне дворянське ополчення й стрілецьке військо були ліквідовані. Була створена артилерія, вперше було з’єднання вогнепальної і холодної зброї. Збройні сили Російської імперії формувались на основі рекрутської повинності. 1725 – 1752 рр – період двірцевих переворотів. Січень 1725 р. – помирає Петро І. Під тиском гвардійських полків Сенат проголосив свою ставленицю – вдову Петра І Катерину імператрицею. Фактичним правителем був – князь О.Д. Меншиков. 1726 р. – створення нової державної установи - Верховної таємної ради. Вона обмежила законодавчі права Сенату. Після смерті Катерини І у травні 1728 р. імператором був проголошений онук Петра І, син царевича Олексія – Петро ІІ. Функції регента до повноліття виконував О. Д. Меншиков, вплив якого був безмежним. Але унаслідок боротьби двірцевих угрупувань, у вересні 1727 р. Меншиков за наказом Петра ІІ був заарештований і позбавлений всіх чинів і нагород. Припинялось будівництво флоту і навчання моряків у походах.Указ про порядок наслідування престолу і „Правда волі монаршої” Феофана Прокоповича, де обґрунтовувалась ідея абсолютистської монархії, були вилучені з ужитку. Під час правління Анни Іванівни- дочки брата Петра І Івана Олексійовича, намагаючись остаточно закріпити своє становище, „верховники” виробили спеціальні „Кондиції”, згідно з цими умовами новій імператриці без згоди Верховної ради заборонялось оголошувати війну й укладати мир, уводити нові податки, роздавати землі, тощо. Проте це зустріло великий опір у дворянства. Імператриця задовольнила вимогу дворянства про відновлення Сенату. При цьому вона ліквідовувала Верховну таємну раду. У листопаді 1731 р. – був створений верховний орган державного управління – Кабінет, до якого увійшли близькі й віддані імператриці сановники (Головкін, Черкаський). Вирішення найважливіших питань прибрала до рук камарилья з німецького і прибалтійського дворянства на чолі з фаворитом Е. Біроном. Катастрофічного розмаху набуло марнотратство. Після смерті Анни Іванівни у жовтні 1740 р. – син її племінниці немовля Іван Антонович, регент Бірон. Але в наслідок чергового перевороту влада перейшла до рук іншої групи іноземців на чолі з Мініхом. 25 грудня 1741 р. – імператриця Єлизавета Петрівна. У ХУІІІ ст перед Росією стало три проблеми: балтійська, польська, турецька. На початку 30 – х рр.. ХУІІІ ст посилилась конкуренція між європейськими державами.. зацікавленими у торгівлі з Росією. Французька дипломатія, проводила політику „східного бар’єру”, підштовхувала Польщу, Швецію, Туреччину до ворожих дій проти Росії. 1 лютого 1733 р. помер польський король АвгустІІ. Виникає конфлікт Франція висуває кандидатуру Станіслава Лещинського, тесть короля Франція, Росія і Австрія свого – сина померлого короля. Франція в цій боротьбі зазнала поразки. Російсько – турецька війна, що розпочалась 1735 р. Ця війна Росії нічого крім великих втрат не дала – Чорноморська проблема не була вирішена. Катерина ІІ вступила на престол в результаті двірцевого перевороту, здійсненого гвардією 28 червня 1762 р. Царювання на 2 періоди: 1) до селянського повстання 1773 – 1775 і 2) після цього повстання. Політика „освіченого абсолютизму” означала намір провеси комплекс заходів, які б могли б полегшити пристосування поміщицького господарства. Скликання Комісії по складанню нового уложення було зумовлене необхідністю кодифікації законів, оскільки діюче Соборне Уложення 1649 р. застаріло. 1775 р. – “учреждением для управления губерний для Российской империи” було проведено губернську реформу. Росія була поділена на 50 губерній. Створений був становий суд.”Грамота на права і привілеї благородного російського дворянства”, видана в 1785 р. Дворянство мало монопольне право володіти селянами, землями і надрами землі, право на торгівлю іт.д. “Грамота на права і вигоди містам Російської імперії” Жалувана грамота поділяла все населення на 6 розрядів
.
Всесвітня історія
90. Суспільно – політичні рухи в країнах Європи та Америки між двома світовими війнами: типологія, загальна характеристика. Стратегія і тактика Комуністичного Інтернаціоналу та європейської соціал – демократії.
Усі суспільно – політичні рухи в даний період поділялися на демократичні і тоталітарні.
Демократичні: консерватизм, лібералізм, націонал – демократизм, соціал – демократизм.
Тоталітарні: фашизм, комунізм.
Відмінності між ними: Демократичні: сповідували абсолютну свободу особистості, недоторканість громадянських прав, політична свобода, виборність влади, розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову, багатопартійність. Тоталітарні: відстоюють позицію підпорядкування особи – державі, антидемократизм, скасування конституційних гарантій або їх формалізація, централізація влади: вождізм, однопартійність.
В економічному житті: демократи – відстоювали ідеал економічної свободи, приватної ініціативи, приватна власність; тоталітарні рухи- одержавлення економіки.
Лібералізм виник у період боротьби буржуазії за свої права з абсолютизмом. Ліберали виступали за свободу торгівлі та підприємництва, приватну власність, вільну конкуренцію й обмеження втручання держави в економіку. Ліберали стали також супротивниками революції, закликаючи до компромісу й проведення соціальних реформ. В той же час лібералізм не виключає можливості втручання держави в економіку на користь всього суспільства. Як приклад “новий курс” Рузвельта.
Консерватори виступали за збереження існуючих порядків, намагалися уникнути змін і реформ, хоча не заперечували їх можливості. Загальні риси: орієнтація на встановлений морально – релігійний порядок, визнання обмеженості можливостей людського розуму, вірність традиціям, переконаність у необхідності панування закону і законослухняності. Деякі з ідей консерватизму були взяті на озброєння фашистської теорії. У ХХ ст. консерватизм сповідали великі землевласники й підприємці, церква.
В 1919 р. в Москві відбувся конгрес Комінтерну. Був прийнятий Статут. Мета – світова революція, захоплення влади й установлення диктатури пролетаріату, після цього – будівництво соціалізму за російським зразком.
Соціалісти, праві і центристи також створили міжнародну організацію в 1923 р. – Соціалістичний робітничий інтернаціонал. Відмінності:
1. Комінтерн вбачав головну ідею у підготовці революцію в світовому масштабі, а СРІ – виступав за реформи буржуазної демократії.
2. Структура: комінтерн – принцип демократичного централізму, а СРІ – не керуюча функція, а спільна діяльність.
3. СРІ – робота в профспілках, комінтерн – єдиний пролетарський фронт
1920 – 21рр. спад робітничого руху, перспектива світової революції відкинута. Комінтерн переходить до захисту повсякденних інтересів трудящих, створюються умови для співпраці з соціал – демократами. Після того як вплив Леніна на діяльність Комітерну слабшає, ліві в ком. русі беруть реванш. Соціал – демократія розглядається як контрреволюційна сила, а в 1924р. з’являється термін “соціал – фашизм”. Світова економ. криза: комуністи розглядали кризу як непереборну для капіталізму, прагнули використати її для захоплення влади, соціал – демократи навпаки – виступали за поліпшення становища трудящих. Починаючи з 20 – х рр. комуністи розробляли свою політичну лінію по відношенню до фашизму: він розглядався як анти робітничий і антинародний за своїм характером рух. Прихід до влади фашистів в Німеччині примусив і комуністів, і соціал – демократів більш реально поглянути на можливості співпраці, але вони не змогли подолати ворожості, яка склалась на протязі багатьох років.
Загальні причини виникнення фашизму:
1. Економічна криза.
2. Реваншизм, зумовлений Версальсько – вашингтонською системою
3. Фашистський режим затверджувався там, де були слабкі демократичні традиції
4. Розкол антифашистського табору.
Багато ідеологічних принципів і практичні методи націоналізму були легко інтегровані у фашистський рух. Розповсюдженню фашизму сприяло політичне і психологічне середовище в Німеччині: бездуховністю, моральною спустошеністю. Для творців фашистського руху є особливий тип свідомості, який базується на вірі в простоту устрою світу. Фашизм, як різновид тоталітаризму – форма репресивно – терористичної диктатури, що склалася в умовах буржуазного суспільства, при якій громадянське суспільство поглинається державою, держава знаходиться під контролем партії, партія – під контролем еліти, а еліта підконтрольна вождю.
89.Суспільно – політичні рухи світу другої половини ХХ ст.
Значне зміцнення позицій міжнар. ком. руху (СРСР виграв війну, комуністи прийшли до влади в 11 країнах Європи і Азії, в 1945 – 47 рр. входили до складу урядів 8 західноєвропейських країн).
В 1947 р. створюється Комуністичне інформаційне бюро, об’єднане для досвіду. (1956 р. перестало функціонувати). Його замінили міжнародні наради (1957, 1960, 1969рр). Розбіжності усередині ком. Руху в питанні про суть соціалізму, шляхів його побудови. Поява в ком. Русі 2 течії – маоїзм і євро комунізм.
Маоїсти – ідея революції і революційного насилля. Виступали за збройну боротьбу за владу. Був поширений у кількох країнах Азії і Лат. Америки.
Єврокомунізм – в індустр. розвин. країнах, критикували порушення прав людини, систему диктату партії над суспільством, проголошують демократичний шлях розвинених країн до соціалізму. Компартії в Італії, Великобританії, Швейцарії.
Криза комун. Сусп. Причини: розлад соціальної бази, основу яких складали конвеєрні робітники з низьким рівнем освіти й кваліфікації; низький рівень життя і порушення прав людини; комун. Доктрина перестала відповідати реаліям сучасного суспільства.
Соціал – демократи – зростає авторитет. 1951 р. об’єдналися в Соціалістичний Інтернаціонал. Мета: демократичний соціалізм (демокр. сусп. зі змішаною економікою і високою соціальною захищеністю людини. Принципи парламентської демократії, боротьба за голоси виборців. 80 –ті рр.. криза. Завдання: поєднати ринкову економіку з ідеєю соціальної справедливості. Нова програма 1989р. – не відкидати принципів ринкової економіки, але виступати проти концентрації економічної влади в руках меншості.
Профспілковий рух - наймасовіший. 1845 р. створена Всесвітня федерація профспілок (ВФП). Після відмови ВФП підтримати план Маршалла з неї виходять близькі до Соціал – демократів профспілки і створюють Міжнародну конференцію вільних профспілок. Близькі до християнської демократії створили своє об’єднання – Всесвітню конференцію праці (ВКП). 80 ті рр.. – криза. Причини: керівництво профсп. не зуміло вчасно оцінити зміни в структурі й психології роб. класу. Останнім часом шляхи виходу з кризи: перестали виступати проти модернізації економіки, основна увага – забезпечення трудящим можливості реальної участі в управлінні виробництвом.
Масові рухи: молодіжні, екологічні, антивоєнні за громадські права. У більшості немає чітких програм і часто відмовляються від співпраці з політичними партіями, але значення їх діяльності велике.
88. Китай у другій половині ХХст.: підсумки громадянської війни, комуністичні експерименти Мао Цзедуна і реформи “прагматиків”.
1946 р. громадянська війна між Гомінданом і КПК. У липні 1946 р. війська Чан Кайші, за підтримки США і КПК, за підтримки СРСР зіткнулися знову. Громадянська війна завершилася повною перемогою комуністів і проголошенням Китайської Народної Республіки (КНР) 1 жовтня 1949 р. Встановився комуністичний режим на чолі з Мао Цзедуном. Курс на “побудову соціалізму”, до 1956р. 96% селянських господарств були об’єднані у соціал. Кооперативи, здійснюється націонал. промисловості, курс на індустріал. У 1954р. Конституція КПК мала декларативний х – р і заклала фундамент для посилення диктату КПК і формування культу особи Мао Цзедуна. Компартія Китаю проголосила курс “трьох червоних знамен”: “генеральна лінія” (до комунізму), “великий стрибок” (мала металургія), “народні комуни” (тотальне одержавлення власності). У зовн. політиці – курс на Москву, яка тримала важелі економіки і військової допомоги Пекіну. Політика “великого стрибка” призвела до спаду розвитку економіки, кризи в с.г. Проголошується курс на “політику врегулювання” – перевага розвитку легкої промисловості та розвитку с.г. “Культурна революція” (1966 – 1976рр). Мета: знищити опозицію та бюрократизм, масове перевиховання населення в дусі комун. Ідей. Загострюються відносини з СРСР. Мао Цзедун не сприйняв критику культу особи Сталіна, недостатня допомога СРСР в часи Тайванської кризи (1958р) та небажанням поділитися технологією атомної зброї. У1969 р. збройні конфлікти на Далекому Сході через спірні прикордонні території.
Після смерті Мао Цзедуна боротьба між “бандою чотирьох”, які виступали за продовження репресивної політики, та “прагматиками” (лідер Ден Сяопін)- прихильники більш поміркованої політики. Перемога останніх. Курс на побудову в країні “Соціалізму з китайською специфікою”. Комуністична ідеологія – основа провед. реформ.
Ден Сяопін – політика “чотирьох модернізацій”.
1. Перебудова с.г. – перехід від комун до сімейного підряду. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції. Результат – вирішення продовольчої проблеми, зростання прибутків селян.
2. Промисловість – перехід держ. підприємств на госпрозрахунок, денаціоналізація, стимулювався розвиток дрібного і сер. Бізнесу.
3. Пошук нетрадиційних шляхів економ. розв. заохоч. іноз капіталу.
Всі реформи ішли зверху, під контролем центру. Навесні 1989 р. в Пекіні масові виступи студентів та молоді. У країні оголошено військовий стан, придушення.
1992р.- лібералізація цін, модернізація державного сектора, здійснена податкова реформа впроваджено подвійний державний бюджет – регулярний та бюджет розвитку. Ці заходи дозволили Китаю вийти на перше місце в світі з виробництва сталі та видобутку кам’яного вугілля. Значно покращився рівень життя населення, зросли прибутки.
87. Особливості процесу деколонізації країн Азії та Африки. Проблеми вибору шляху постколоніального розвитку.
Одним із головних наслідків Другої світової війни був розпад світової колоніальної системи.
Причини розпаду:
1. Поразка у 2 Світовій війні держав агресивного блоку, в результаті чого Італія і Японія втратили свої колоніальні володіння.
2. Колоніальні імп. Великобрит., Франц., Голландії, Бельгії були ослаблені в результаті війни.
3. У колоніях під час війни прискорився розв. економіки, зросла чисельність націон. Буржуазії, розвивається нац. – визв. рух, створюються політ. організації, формуються націон. збройні сили.
Три основні періоди:
1. 1945 – сер. 50 –х рр. – незалежність вибороли країни Азії.
2. сер. 50 – сер. 60 – х рр. – країни Північної та Тропічної Африки.
3. 1975 – 1990 рр. – незалежність португальські колонії та острівні держави в трьох океанах і були ліквідовані колоніальні можливості на півдні африканського континенту (Зімбабве 1980 р., Намібія – 1990 р.)
1947 р.- 57 рр. – Англія, колоніальна війна в Малайї;
1946 – 54 рр. – 2брудна війна” Франції в Індокитаї;
1954 – 62 рр. –Війна Франції в Алжирі;
1946р. – фр. війська вивели свої сили і незалежними стали Сірія та Ліван.
50 – 60 – ті рр. – утворення 50 суверенних держав у Африці, 60 р. – рік Африки.
Шляхи вибору соц. – економ. розвитку та політ. орієнтації.
Частина приєдналась до світової комуністичної системи (КНР, КНДР, три країни Індокитаю).
Країни афро – азійського регіону, в яких буржуазні відносини укріпилися достатньо глибоко, стали на євро капіталістичний шлях розвитку. Ці країни дуже швидко втягнулися у світовий ринок, на перших порах їм вдалося досягти економічного відродження.
Шлях некапіталістичного розвитку, „соціалістичну орієнтацію” вступали, як правило, країни з нерозвиненими буржуазними відносинами відносинами (Мадагаскар, Бенін, Ефіопія, Гвінея, Мозамбік, Ангола). Керівництво цих країн сподівалося, що вдасться швидко і безболісно перейти до соціалізму, минаючи капіталістичну стадію розвитку Так у 60 – х рр.. „соціалістичну орієнтацію” проголосили Єгипет та Алжир.
Ряд країн Сх.. Азії – Тайвань, Гонконг, Сінгапур досягли видатних успіхів завдяки використанню конфуціанства в умовах модернізації. Жорстка регуляція відносин забезпечувала порядок в державі.
Велика група країн (Індія, Пакистан, Марокко, Туніс) обрала цінності ринкового плюралізму, зміцнення зв’язків із західними країнами.
Розпад Радянського Союзу поклав край існуванню „соціалістичного табору” та практиці „соціалістичної орієнтації”. Однак, значення цього періоду вагоме – орієнтація на соціалізм та СРСР допомогла країнам уникнути неоколонізму та відстояти власну незалежність.
У післявоєнні роки поступово виникла і набула поширення ідея руху „неприєднання” до жодної з наддержав.
86. Світ на початку ХХІ ст. Глобальні проблеми людства.
Глобальні проблеми, що стосуються взаємодії природи та суспільства, людини та її довкілля, стосунки між соціальними спільнотами, народами й державами.
Особливості: планетарний х – р, загрожують регресом у розв. продуктивних сил, потребують невідкладних рішень та дій, вимагають колективних заходів.
Наслідки людської діяльності позначилися на атмосфері й кліматі, водних ресурсах, на грунтах, надрах, флорі і фауні. Забруднення атмосфери, виснаження озонового шару, парниковий ефект. У результаті господарської д – сті зникають ріки, озера, цілі моря. Людство втратило близько 2 млрд. га колись родючих земель. Гостро постала проблема енергозабезпечення та харчування, демографічні процеси – „омолодження” населення в групі країн, що складають „третій світ”, і навпаки, старіння населення в розвинених країнах.
Проблеми – необхідність контролю над озброєнням, ліквідацію зброї масового знищення, боротьбу із злочинністю, наркоманією, тероризмом. Постало питання – шукати шляхи розумної і справедливої організації взаємин між народами і державами.
Тероризм набрав неймовірних розмірів у 2 пол. ХХ ст. Один із чинників, які сприяють збільшенню небезпеки тероризму, стало зростання міжнародної злочинності, в т.ч. наркомафії.
85. Реформізм у 30 – ті рр. ХХст.: сутність. форми, національні моделі.
Починаючи з осені 1929. західний світ охопила світова економічна криза. Суттєва ознака, що криза стала свого роду рубежем у розвитку капіталізму. Реформізм – ідеологія і практика державного регулювання соціально – економічних відносин шляхом реформ капіталістичної системи при збереженні демократії. Чітка типологізація реформізму: Ліберальний (США, „новий курс” Рузвельта) – стоїть на базовій основі, як принцип недоторканості приватної власності; соціальний (передбачає поряд з приватним державний устрій); національний (Американський (курс Рузвельта), Британський (д –сть Макдональда), Французький (д – сть Народних фронтів)).
Теоретичне підґрунтя реформізму створив економіст Дж. Кейнс, у 1936 р. – праця „Загальна теорія зайнятості у відсотках і грошах”. Він стверджував, що в умовах ДМК економічну рівновагу здатна підтримувати лише держава.
США.”Новий курс” Рузвельта. Чотири напрямки:
1. У галузі фінансів – закриття всіх банків, а потім відкриття лише сильних, які могли розраховувати на державну підтримку.
2. У промисловості –„ кодекс чесної конкуренції”- визначалися умови і об’єм виробн., мінімальний рівень цін.
3. У с.г. – курс на скорочення посівних площ і поголів’я худоби.
4. Соціальні реформи – встановл. мінімуму зароб. плати, максимум тривалості робоч. часу, право об’єднуватися в профспілки, укладати кол. договори.
„Національний уряд” Макдональда у Великобританії. Обмежений варіант ліберального реформізму. Заходи:
1. Активний протекціонізм (оподатковувалися всі товари, які ввозилися до Англії)
2.Введення мінімальної низької ставки.
3. Створення „нових” галузей промисловості – радіо, авіація, автомобілі, штучний шовк. В результаті – перерозподіл капіталу і робочої сили.
Ряд законів у обмеження соціальної політики: обмеження страхування, сезонні робітники. Експорт капіталу з 1931 р. був майже заборонений. Економічна політика Англії поклала початок „закритій імперській економіці”. Це означало створення групи країн, зв’язаних між собою економічними зв’язками (Англія, сканд. кр., Аргентина, Португалія).
Народні фронти (Іспанія, Франція, Чілі)
У Франції квітень 1936 р. сформувався коаліційний уряд із соціалістів і радикалів, на чолі з Леон Блюмом. Ліквідація наслідків кризи суспільними і економічними мірами. Були заборонені фашистські ліги., амністія політ в’язнів, збільшені пенсії учасникам війни, націоналізована частина військ. промисловості, введений 40 – год. роб. тиждень, кол. договори. Податок на великий капітал суттєво зріс, реформування Франц. банку. Державне втручання в економіку країни.
Іспанія. „Пакт про Народний фронт”!936р. Програма передбачала відновлення всіх конституційних норм в країні, аграрна реформа, зниження податків. Громадянська війна: генералу Франку допомагала Німеччина та Італія. Поразка Народного фронту.
84. Етапи розвитку країн Східної Європи у другій половині ХХ ст. Сутність і форми демократичних революцій 1989 р. Посткомуністичне суспільство.
1 період „народної демократії” (1944 – 46 рр) – боротьба за відновл. Націон. Державності, демократизація, та соц. – економ.
Реформи:
- демократизація суп. життя, відновл. бурж. – демокр. форм державності;
- аграрна реформа, ліквідація великого землеволодіння і створення дрібних приватних сел.г.
- націоналізація вел. пром., банків, трансп.
- запровадження елементів держ. планування. На цьому етапі зберігалась багатопартійність.
2 період – „побудова основ соціалізму”. Країни „соціалістичного табору” розгорнули екстенсивну індустріалізацію. Це призвело до диспропорції в економіці6 уповільнення розвитку с.г., легкої пром. Курс на суцільну колективізацію методами адм. Тиску. Наслідки кризи 1953 – 56 рр. у Польщі, Угорщині, НДР, Чехо – Словаччині. Глибокі деформації: диктат правлячих комун. Партій, культи власних вождів, політ. Репресії
Югославія („самоврядний соціалізм”). Керівництво країни на чолі з Тіто відмовилося від проведення колективізації та виробн. Кооперування, дозволило вільний продаж та оренду землі. Конфлікт між Югосл. І СРСР.
3 період. – стабілізація і застій „реального соціалізму” (2 пол. 50- х – 70 – ті рр.) недосконалість екон. Сист.6 сковувалась творча ініціатива та господ. самост., загальне уповільн. соц – економ. розв. Економ. реформи без поєднання політичних. 1961 р. – конфлікт між Албанією та СРСР – розрив дипломат. Відносин. Політична криза в Чехословаччині 1968 – 69рр. Масовий суспільний рух за реформи на чолі з А. Дубчеком6 Побудова „соціалізму з людським обличчям”. 21 серпня 1968 р. – військове придушення, кінець „Празької весни”.
4 період – Криза „світового соціалізму” (80 – ті рр.) Крах комуністичних режимів. Відставання країн „реального соціалізму”, кризові явища, паіння життєвого рівня населення.
Польща. Рух профспілки „Солідарність”. 1981 р – воєнний стан.
Демократичні революції 1989 р.: 31 серпня 1990 р – об’єднання Німеччини, створення самост. Д- в Чехії та Словаччини, Румунія – багато людських жертв(16 грудня 1989р.) – скинута диктатура Чаушеску.
Після революцій: нова структура економічних і політ відносин, демонтаж адміністративно- бюрократичних режимів, ліквідовано монополій компартій, демократизація суспільства, багатопартійна система.
83. Особливості суспільно- політичного та економічного розвитку великих держав Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія,, Чилі) в другій половині ХХ ст.
В цей період країни Лат. Америки вирішували проблеми – пошук механізмів розвитку, подолання економічної відсталості, розв’язання соціальних проблем. Держави активізували політику імпортзамінюючої індустріалізації – розвиток вітчизняного виробництва промислових товарів, що раніше імпортувалися. Держава захищала вітчизняного виробника, обмежувала іноземний капітал, в ряді країн – націоналізувала прибуткові галузі промисловості.
50 – ті рр.. – криза соц. – екон. структур. Реформи за участю США (програма „Союзу в ім’я прогресу”, яка передбачала прискорення соц. – екон. розв. На шляху індустріалізації, зменшення залежності економіки від аграрно – сиров. експорту та імпорту машин, демократиз. сусп. Та соц. реформи. В рамках „Союзу” були здійсненні помірковані аграрні реформи, спрямовані на розвиток фермерства, запровадження економічного програмування. Наслідки реформ: Позитивні: економічний прогрес, еволюція аграрного сектора, Аргентина, Бразилія, Мексика – індустр. Країни. Негативні:опір консервативних сил, політ. нестабільність, військові перевороти.
60рр. – військово – диктаторські режими у Центр. І на більшій території Пд. Америки. Режими мали явно виражений правий, ультра консервативний х – р.
Дата добавления: 2015-09-30; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |