Інформаційна) робоча сила в умовах глобальної економіки

У центрі багатьох прокламацій з приводу можливостей інтелектуальної праці за інформаційної доби є ще одна, надзвичайно сумнівна, як на мене, річ: заява про інтелектуальну перевагу розвинутих країн. Ніким не доведено, що останні володіють якимись природними перевагами, коли йдеться про розумову активність. До того ж, значну кількість високотехнологічних завдань (на кшталт створення програмного забезпечення) вже давно успішно виконують в багатьох менш розвинутих країнах світу. Мало того, тенденції розвитку міжнародної торгівлі та інвестування «свідчать про формування відкритішого світу, в якому зменшується різниця в затратах на заробітну плату робітників, а також схоже відбувається дислокація виробничих потужностей. Не дивно, що найбільшими вони будуть там, де найдешевші транспортні витрати та значні технологічні переваги» (Freeman, Soete and Efendioglu, 1995: 601). Продукти виробництва, які потрібно везти здалеку, програють у ціні місцевим товарам, оскільки абсолютно неправильним є твердження, що в розвиткових країнах люди не в змозі виконувати інформаційну роботу інтелектуального сектора. Але імпорт високих технологій в інші країни буде прибутковим в першу чергу для підприємств.

Кейт Бронфенбренер (Kate Bronfenbrenner) наводить приклад того, як підприємства борються з робітниками, обуреними поганими умовами праці. Власники підприємств залякують їх тим, що в будь-який момент підприємство може переміститися в інший район чи країну, залишивши робітників без роботи (Bronfenbrenner, 2000: 52). Саме розвиток інформаційного суспільства породив цю шантажистську логіку, знову-таки залишивши переваги за роботодавцями.

Окрім цього, глобальний характер інформаційних послуг (насамперед повсякденна офісна робота, обробка даних) приводить до цінової конкуренції, що обурює прихильників руху за збереження стабільного рівня зайнятості в Америці, Канаді та Великій Британії. Індія, низка країн Карибського регіону, а також деякі європейські країни з дешевою робочою силою вже давно успішно конкурують з розвинутими країнами світу у виконанні завдань, що були передбачені «Моделлю економіки обслуговування», програмою, яка мала залучити робітників, котрі втратили роботу внаслідок технічного прогресу (May, 2000b; Wilson, 1998). Коли праця в інтелектуальному секторі стає мобільною та потребує менш кваліфікованої робочої сили на її виконання (завдяки використанню ІКТ), тоді вже зникає гарантія, що існуватиме вона тільки у високорозвинених країнах. Інтелектуальна праця потерпатиме від тих самих труднощів, які супроводжували будь-яку роботу ще в індустріяльну епоху. Подібно до текстильного виробництва, кораблебудування чи виробництва побутової техніки, ринок зайнятості в інформаційній сфері теж стане глобальним, що приведе до переміщення виробничих потужностей в місця з найдешевшою робочою силою. Не вся інформаційна праця географічно передислоковується (так само, як це було з індустріяльною працею), хоча цінова конкуренція буде спільною для всіх підприємств незалежно від їхнього розташування (як було колись із текстильною промисловістю центральної частини Великої Британії та металообробною промисловістю Шотландії).

Попри те, що це демонструє можливість для деяких країн та регіонів надавати інформаційні послуги, приклад з індійськими виробниками програмного забезпечення свідчить скоріше про переваги окремих роботодавців. Хоча відносні переваги індійських підприємств полягають у залученні кваліфікованої англомовної робочої сили, яка отримує заробітну платню в чотири чи навіть вісім разів нижчу, ніж заробітну плату відповідні працівники в Східній Азії, Америці чи Европі… при тому, що такий рівень оплати праці є досить високим за місцевими нормами (Prasad, 1998:435).

Використовуючи дешеву робочу силу, транснаціональні корпорації отримують набагато більші прибутки, тому й шукають місця для впровадження нових комунікаційних технологій там, де робоча сила є дешевшою. Але переваги не зводяться лише до економії на дешевій робочій силі: подібно до того, як телефонні довідки уникали колишніх банківських працівників, так і мультинаціональні виробники програмного забезпечення переглянули систему найму на роботу (Prasad, 1998: 441), порвавши із попередніми, важко здобутими концесіями.

Зміни можуть також стосуватися національних компаній. Так, фінська промисловість (яка пишається успіхами своєї компанії з виробництва мобільних телефонів «Нокія») завдяки новітнім ІКТ захистила себе від глобального економічного спаду початку 1990-х років, згодом перетворившись на осередок високотехнологічного виробництва (Shaw, 2000). Ірландія також пішла шляхом розвитку нових ІКТ. Окрім іншого, вона запровадила режим оподаткування, сприятливий для розвитку високих технологій (більше про це читайте в п’ятій главі). Тому, хоч би як це виглядало парадоксальним, персональні послуги (які рідко поширюються на міжнародний ринок, та й на національному ринку не відзначаються мобільністю, до того ж, не обов’язково потребують залучення кваліфікованої розумової робочої сили) в інформаційному суспільстві виявляються найстабільнішими.

Інтелектуальна праця високого рівня також може бути відносно безпечною, але за умови, якщо працівники в змозі оцінити ситуацію та використати її з метою отримання гарантій кращих умов праці з боку роботодавців. Але навіть в цьому випадку автоматизація праці починає трансформувати навички праці окремих працівників окремих професій, найчастіше юристів. Подібно до того, як представники оптичної промисловості втратили монополію з введенням вільної цінової конкуренції на ринку оптичних приладів, так само впровадження (принаймні для американського ринку) онлайнових авкціонів знизило ціни на певні юридичні послуги (Тгарр, 2000). Без сумніву, що такі авкціони (разом з вебсайтами, які пропонують консультації в режимі реального часу) створять схожі проблеми для багатьох інших видів послуг і професій. Наприклад, віртуальна агенція Desktoplawyer.co.uk стверджує, що вона вже сьогодні займається 6 відсотками розлучень у Великій Британії. Юристи можуть сперечатися з таким твердженням агенції, однак Роналд Дворкін (Ronald Dworkin) зауважує, що такі інноваційні послуги «лякають людей набагато менше, ніж діяльність багатьох юристів» (цитовано в Hobsbawm, 2000). Одначе, як тільки споживачі звикнуть до такого роду послуг, відразу посилиться цінова конкуренція. Звичайно, важко симпатизувати практиці багатьох юристів, однак й інші професії в майбутньому відчують тиск на свою заробітну плату.

За таких обставин оптимістичне припущення щодо потреби перекваліфікації багатьох працівників на виконання інформаційно-зорієнтованих завдань можна вважати здійсненим, але є сумніви щодо подальшого оптимізму. Взагалі, картина, яку ми тут змалювали, не дуже відповідає поглядам деяких дослідників на інформаційне суспільство та блага, які воно надасть населенню, оскільки становище працівників значно погіршилось. Мої погляди на розмови про інформаційне суспільство, які я наводжу в цій главі, є іронічними. Найкраще їх можна підсумувати словами Стенлі Ароновіца та Вільяма Діфазіо (Stanley Aronowitz and William DiFazio): «Подібно до того, як левова частка офісної роботи стала прерогативою автоматизації і таких приладів, як автовідповідачі та персональні комп’ютери, так сьогодні значна частина координаційної управлінської роботи може «перейти до рук» комп’ютерів (які вже навчилися виконувати координаційну роботу)» (1996: 67). Ті, хто брав участь у запровадженні автоматизації і впливав таким чином на звільнення працівників, сьогодні самі мають шанс бути звільненими з тих самих причин. У своїх особливо песимістичних поглядах на інформаційну еру Ян Енджел стверджує, що в майбутньому існуватиме тонкий прошарок елітних робітників інтелектуальної сфери та велика маса робітників сфери послуг, але при цьому він доходить інших висновків. Головним стане переконатися, що ти один з так званих «нових варварів», що відчують переваги інформаційної ери та зможуть процвітати в умовах надіндивідуалізованої інформаційної доби, підкоривши собі нижчий прошарок (Angelí, 2000: 228). Якщо інші розглядають інформаційну еру як прояв суспільного поступу, то Енджел вбачає в ній надзвичайну (і невідворотну) загрозу суспільним та культурним здобуткам віку Просвітництва. Але, вважає він, найбільші зміни в суспільстві стануться навіть не в ринкових відносинах, а у сфері політики. Саме до обговорення таких змін я переходжу в своїй дальшій глав

Дата добавления: 2015-10-24