Тлумачення в аналітичній психології К.-Г. Юнга

Каузальний і синхроністичний способи тлумачення як раціональне та ірраціональне розуміння

Для Юнга принциповим було здійснення зсуву від фройдівського однобічного тлумачення, заснованого на раціоцентризмі, до цілісного розуміння, що пов'язує протилежності. З огляду на це каузальність та синхро-ністичність стали двома конфліктуючими способами тлумачення, синтезованими в юнгівській теорії

Каузальний (лат. саиsа — причина) спосіб тлумачення — спосіб тлумачення психічних явищ, що грунтується на зв'язку між причиною і наслідком у розвитку події, явища.

Зважаючи на те, що несвідомому властивий неддоступний людському розумінню Вищий Порядок, Юнг каузального (причинно-наслідкового) принципу тлумачення, заснованого на раціональності, додав ірраціональний, визначаючи його через синхроністичність.

Синхроністичний (грец. sупсronопоs — одночасний) спосіб тлумачення — акаузальний спосіб тлумачення, що передбачає незбагненний для раціо зв'язок між індивідуальною психікою й об'єктивним світом.

Синхроністичний спосіб тлумачення випливає знання універсальної єдності психіки й матерії як різних аспектів єдиного цілого. Тобто якщо принцип
зумовленості передбачає обов'язковість очевидності причинно-наслідкового зв'язку, то принцип синхроністичності констатує збіг у часі двох або більше подані «смисловий збіг» яких пояснюється не причиною, а «одночасністю». Синхроністичність виявляється двома шляхами: а) суб'єктивним, коли несвідомий образ з'являється свідомості у формі сновидіння, передчуття чи ідеї; б) об'єктивним, коли об'єктивна ситуацій
збігається з цим індивідуальним психологічним переживанням. «Акаузальний зв'язуючий принцип» підтверджує зв'язок між індивідуальною психікою і об'єктивним світом як різними видами єдиної енергії. Передували синхронічному тлумаченню, на думку Юнга, давні філософські способи осмислення світобудови категоріями цілісності, коли йшлося про спорідненість усіх речей і про дію універсального принципу у кожній найменшій частині, яка відповідає цілому (світ постає як містичне таємниче тіло Бога, а тому має свій самостійний смисл і незбагненну для людського розума «спричиненість»). Вводячи у сферу тлумачення поняття синхроністичності як акаузального (не пов'язаного з причинністю) об'єднувального принципу, Юнг виходив за межі раціонального у світ цілісний, міфологічний, де можливість існування безпричинних подій або їх невидима «спричиненість», яку розум не здатний осягнути є самоочевидною.

Каузальний і фінальний способи тлумачення

Психоаналітичний метод Фройда абсолютизував причини виникнення фантазії, тобто тлумачення мало каузальну природу. Юнг називав такий підхід механіс­тичним, оскільки подія осмислюється як результат причини — суворого закону. Свій підхід він називав енергетичним. Енергетичний акцент зумовлений тим, що потік психічної енергії має певну спрямованість, то­му при тлумаченні події треба брати до уваги іманент­ний (внутрішньо притаманний) психологічний потяг до мети. Всі психологічні явища, на думку Юнга, несуть у собі «відчуття мети», що й зумовлює необхідність фі­нального способу тлумачення.

Фінальний (італ. finale — кінець) спосіб тлумачення — спосіб тлу­мачення, який первинною значущою сутністю психічної активнос­ті визнає мету, потенційний результат, а не причину.

Каузальний фройдівський спосіб тлумачення, на думку Юнга, привів до того, що творча діяльність пере­творилась на винятково фізіологічну, біологічну проб­лему. На підтвердження цього він наводив приклад ра­ціонального тлумачення видінь Савла (згодом — апос­тола Павла). Як відомо, на першому етапі свого життя Савл був фанатичним іудеєм, який переслідував хрис­тиян; згодом став одним з апостолів християнства. Внутрішній перелом відбувся в ньому тоді, коли йому явився Христос. Видіння Савла, в яких він ототожню­вав себе з Христом, за фройдівським тлумаченням, ста­ли продуктом витісненої заздрості, яку іудей Савл від­чував до Христа, до його значущості серед співвітчизни­ків. Хоча в цьому психоаналітичному поясненні може бути частка правди, вона, на думку Юнга, до цілісної психології Савла — Павла має незначний стосунок, спрощуючи видатну міфологічну подію світової історії до «особистої скандальної хроніки».

На противагу фройдівському методу тлумачення, що орієнтувався на минуле, юнгівський метод, актуа­лізувавши мету, намір, був спрямований у майбутню розв'язку. Психоаналіз Юнг розвивав у перспективу. «У психологічного моменту лик Януса, — зазначав він, — він дивиться назад і вперед. У той час, як він за­роджується, то підготовлює і майбутнє». Отже, фантазію потрібно розуміти цілісно: і каузальне, і фінальне відштовхуючись у психічній ситуації Савла — Павла від «надто людського» тлумачення його видінь (фізіологічно-особистісних мотивів), Юнг розвивав думку про видіння Савла з позиції світової місії апостола Павлаі свідомо Савл ще переслідує християн, але його неусвідомлена особистість прямує до прийняття християнської духовності, отже, неусвідомлена особистість інстинктивно осягає необхідність і значення діяння Христа. З погляду фінального пояснення видіння Савла стає символічним, прагне вловити з допомогою асоціативного матеріалу певну мету, майбутню лінію психологічного розвитку. Юнг зауважував, що встановлення фізіологічного джерела фантазії є не законом її сутності, а простою умовою існування. Закон фантазії як психоло­гічного феномену може бути лише психологічним (зако­ном психологічної цілісності).

Редуктивний і конструктивний методи

Каузальне (фройдівське) та фінальне (юнгівське) ро­зуміння психологічних явищ закладають основу двох різних методів, названих у теорії аналітичної психоло­гії редуктивним та конструктивним.

Редуктивний (лат. reductio — повернення) метод — метод тлума­чення, за допомогою якого продукт несвідомого розглядають не символічно, а семіотично, тобто як знак чи симптом основного процесу.

Орієнтується він на минуле, спрощуючи складне психічне явище до бажань і потягів, які мають винятко­во інфантильну, фізіологічну природу.

Конструктивний (лат. сопstrисtіо — побудова) метод — метод тлу­мачення, за допомогою якого продукт несвідомого розглядають-символічно задля осягнення його повного (цілісного) смислу.

«Метод тлумачення Фройда, а також Адлера — ре­дуктивний, — пояснював Юнг, — тому що і той, і інший зводять явище до елементарних процесів бажання і по­тягу, які мають у кінцевому результаті інфантильну або фізіологічну природу». А в аналітичній психології редуктивний і конструктивний методи доповнюють один одного. Оскільки редуктивний метод психічне явище зводить до природних (низьких) потягів, спрямованих до об'єкта, то редукція потягу зумовлює перебільшення об'єктивної реальності — переоцінку об'єкта, що приз­водить до жертвування суб'єктивним. Натомість конс­труктивний метод, відштовхуючись від редуктивного матеріалу, орієнтується на розвиток символічних об'єднувальних фантазій. Із цього розвитку (від редукції до конструкції) виникає нова установка щодо матеріалу, яка надає значущості суб'єкту, поєднує, а не протистав­ляє протилежності (об'єктивне і суб'єктивне). Загалом конструктивний метод скерований на воскресіння суб'єкта, передбачає важливу роль духовності в осяг­ненні внутріпсихічної цілісності, що тлумачиться на етапі психологічного зцілення як вихід із клінічної ситуації фіксування на еротичних об'єктах. В інтерпретаційній методиці аналітичної психології Юнга психо­аналіз (як нетрадиційна герменевтика) рухається до традиційної герменевтики, орієнтованої на тлумачення духовних смислів.

Дата добавления: 2015-08-18