Образ та ідея як психічні феномени

Оскільки основою художнього пізнання є образ, важливо з'ясувати його тлумачення в аналітичній пси­хології.

Образ — ірраціональний продукт, витвір неусвідомленої діяль­ності фантазії, що несподівано являється свідомості як видіння або марення, не маючи при цьому патологічного характеру.

Не будучи реальним явищем і проекцією у простір, що характерно для галюцинації (хворобливого марен­ня), образ лише побіжно пов'язаний із сприйняттям зов­нішніх об'єктів, а тому виступає передусім як «внутріш­ній образ», і цим відрізняється від емпіричної (безпосе­редньо спостереженої) дійсності. Отже, його цінність є психологічною, пов'язаною з душевними переживання­ми творчої особистості, в якій «внутрішня дійсність» стала значно переважати психологічне значення «зов­нішньої».

Юнг визнавав і ситуації, коли образ з'являвся у просторі. Оскільки вони відповідали душевній конс­трукції первісної людини, де внутрішній образ легко пе­реносився у простір як видіння або слухова галюцина­ція, вчений називав їх архаїчними ситуаціями.

Образ, з погляду аналітичної психології, є концен­трованим вираженням цілісного психічного стану, тоб­то пов'язаний як з неусвідомленими, так і зі свідомими процесами певного моменту. А через це його тлумачення повинно виходити із взаємозв'язків, наявних у психічній ситуації.

Образ може мати особистісне й безособистісне походження: якщо він виражає відношення між особистісно-неусвідомленим змістом і особистісно-зумовленим станом свідомості, то має індивідуальний характер; репрезентуючи переважно колективно-неусвідомлені
процеси, відзначається міфологічними особливостями,
Властивий образу архаїчний характер (коли він збігається з відомими міфологічними мотивами) Юнг називав первинним, одвічним — «осадом у пам'яті», що утворився шляхом ущільнення подібних процесів у процесі людського буття.

Первинний образ (архетип) — згущення незчисленних психічним
процесів, що відображає типову форму повторюваного душевноіШ
переживання.

Первинний образ встановлює відношення міфу до природи як до відомих, постійно відновлюваних природних процесів (наприклад, солярний міф — і щоденний схід, захід сонця) і до пов'язаних з ними внутрішніх душевних переживань. Отже, первинний образ є цілісним вираженням духовної присутності людини природному бутті. На думку Юнга, процесам природи
дух протиставляє символічний образ так само, як світлу
організм протиставив око: символічний образ сприймає
природний процес так, як око сприймає світло. Первинний образ поєднує чуттєві та духовні сприйняття, являються поза впорядкованістю та зв'язком, внаслідок чого психічна енергія пов'язується з певним смислом, який відповідно спрямовує дії людини. Первинний образ, на думку Юнга, також звільняє накопичену енергію, вказуючи духу на природу і перетворюючи природні потяги у духовні форми.

Первинний образ Юнг розглядав як середовище для ідеї.

Ідея (грец. іdеа — початок, основа, першообраз) — першопочаток, що становить суть первинного образу.

З психологічного погляду ідея наявна в первинному образі апріорі (незалежно від людського досвіду). Специфіка первинного образу порівняно зі стійкою сутністю ідеї полягає в тому, що він є живим процесом життя; не тільки вираженням тривалого енергетичного процесу, а й можливістю його наступного здійснення.

Аналітична психологія розрізняє образ і символ. Об­раз, який є одночасно об'єктивним і суб'єктивним (ви­раженням зовнішнього і внутрішнього досвіду), вико­нує для протилежностей роль «скриньки», а символ — роль посередника, тому образ — роздвоєний, розпада­ється на протилежності, а символ — цілісний.

Дата добавления: 2015-08-18