Лібідо в аналітичній психології К.-Г. Юнга

Юнг звільнив психоаналіз від сексуального підходу] запропонувавши енергетичну теорію, згідно з якою візі психічні явища стали розглядати як вияв енергій суб'єктивно енергія сприймається і переживається Щ «сильне бажання». Він наполягав на використанні СЯЙ ва «лібідо» в його первинному значенні, яке не зводить­ся до сексуального.

Лібідо (лат. НЬШо — бажання) — інтенсивність психічного проце­су, що виявляється як бажання або імпульс і є потребою організму в найприроднішому стані.

Лібідо, за Юнгом, — показник динаміки психічного процесу і як психічна енергія осягається лише в певній формі, тотожній образам фантазії. Вихідним положен­ням аналітичної психології є визнання психіки ціліс: ним феноменом — сукупністю всіх психічних процесів: свідомих і неусвідомлених. Лібідо має природну схиль­ність до саморегуляції.

Свідомість структурується навколо центру, що оз-начається як Его, яке є суб'єктом усіх особистісних сві­домих актів. Одна з основних його характеристик — ін­дивідуальність. Отже, Его відповідає фройдівському Я, будучи суб'єктом усіх успішних спроб адаптації до зов­нішнього світу та орієнтації в ньому, що реалізується вольовим зусиллям. Его як центр свідомості відіграє важливу роль у системі психічної організації. Однак завдяки реальності неусвідомленого Его, зберігаючи за собою роль центру поля свідомості, вже не є центром психіки. Друга частина особистості — так звана неусві-домлена сфера — у теорії Юнга символічно поділена на дві частини: «позасвідому» психе, вміст якої особистіс-ний, суб'єктивний, тобто індивідуальне неусвідомлене, і «позасвідому» психе, вміст якої безособистісний, об'єктивний, тобто колективне неусвідомлене. Функ­ціональне відношення неусвідомлених процесів до сві­домості Юнг назвав компенсаційним.

Компенсація (лат. сотрепзаїю — урівноваження) — саморегу­лювання психічного апарату, природний процес, спрямований на досягнення рівноваги у психічній сфері

Компенсація є психологічним законом. Суть його полягає в тому, що при розгортанні однобічної установ­ки відбувається енергетичне зміщення у психіці, яке протягом певного часу може досягти кризової межі. При цьому здатність пристосування до навколишнього світу остаточно порушується, що зумовлює вирівнюван­ня психічної структури. Чим однобічнішою є свідома установка, тим чіткіше і яскравіше спрацьовує компен­саційна функція неусвідомленого.

Закон психічної компенсації діє у мікро- і макросві­ті: як однобічність індивідуальної свідомості виправля­ється імпульсами неусвідомленого, так і культура, згід­но з позицією Юнга, є процесом психічної саморегуля­ції в житті націй та епох. Так, діонісійство (з культом природи, плоті) компенсується аполлонізмом (з куль­том духовного); античний світ загалом з його культурою тіла урівноважується аскетичним християнством тощо. Гетівського «Фауста» Юнг інтерпретував як компенса­цію Вічною Жіночістю бездушності раціональної євро­пейської фаустівської людини, народженої внаслідок абсолютизації розуму.

Психологічний закон компенсації може бути успіш­но застосований при аналізі смислової та формальної проблематики художнього твору, при вивченні літера­турного процесу: так, реалізм (з культом свідомості) можна розглядати як компенсацію романтичної уста­новки (з культом несвідомого), модернізм — реалістич­ної тощо.

Якщо головним «сюжетом» фройдівської психоана-літики, що відповідає історії людської психіки, було на­буття і подолання едіпового комплексу, то головним «сюжетом» аналітичної психології Юнга стала історія розщеплення психічної реальності на психічні «улам­ки», «істоти» («духи») та шляхи «збирання» цієї реаль­ності через осмислення цілісного психічного «ескізу».

Дата добавления: 2015-08-18