Несвідоме у психічній структурі особистості

Несвідоме — головний об'єкт психоаналізу. Від­криття того, що психіка не тотожна свідомості, зумови­ло раціональне вивчення несвідомого як структурного утворення, що має свій зміст, свою енергію і механізм. Несвідоме, за психоаналізом Фройда, з'являється в ди­тячому віці на шляху первинного розщеплення цілісної психічної системи під впливом витіснення якогось зміс­ту; витіснене яскраве уявлення вносить у психіку ра­дикальний розрив, тріщину; наростаюче розщеплення зумовлює виникнення різних психічних інстанцій, поз-дачених тут як Воно, або неусвідомлене, Я, або передус-відомлене, і Над-Я, або усвідомлене.

Людину психоаналіз розглядає як живу енергетичну систему, сповнену різноспрямованих динамічних пори­вів, напруг і бажань, яка постійно намагається віднови­ти власну рівновагу і набути стану спокою. Сили, прихо­вані за цими поривами, напругами і бажаннями, назива-Іоться інстинктами. Іншими словами, інстинкт — це певний енергетичний заряд, що рухається в конкретно­му напрямку. Щоб визначити несвідоме, Фройд вживає поняття «Воно».

Воно — поняття, що використовується в класичному психоаналізі для позначення первинного енергетичного джерела психіки, що є сферою інстинктів.

Оскільки кожній системі властиве енергетичне на­вантаження, то у психічній системі уявлення або наван­тажуються енергією несвідомого, або розвантажуються, тобто відбувається перехід від одного елемента системи до іншого за рахунок переміщення енергії. Несвідоме, як відкрите утворення, характеризують вільна рухли­вість таких енергетичних навантажень, байдужість до реальності і вплив лише одного принципу «задово­лення — незадоволення». «Цілком зрозуміло, — зазна­чав Фройд, — що Воно не визнає ніяких вартостей, не знає добра і зла, не має моралі... На нашу думку, всі інс­тинктивні наснаження, що вимагають розряду, певного відпливу енергії, перебувають у Воно»¹. Взятий для поз­начення несвідомого займенник середнього роду Воно виражає, за Фройдом, негативну ознаку цієї психічної інстанції — відсутність єдиної волі, єдиного суб'єкта. У процесі розгортання психічної системи людини Воно структурується багатоступеневим нашаруванням потя­гів, бажань, Комплексів тощо. Отже, з дитинства в лю­дині розгортає свою активність Воно.

Змісти несвідомого є «репрезентаторами потягів». Діалектична опозиція двох основних типів потягів (по­тягу до життя і потягу до смерті) визначає боротьбу сил У сфері несвідомого. Фройд виділяв два основні інстинк­ти, два могутні потяги людини — потяг до творення і потяг до руйнування. Напруга, яка штовхає людину до конструктивної (об'єднуючої) мети, трактується як лі­бідо, або Ерос. Найважливіша його функція — продов-_: ження роду.

Лібідо (лат. libido — бажання, потяг) — поняття класичного психо­аналізу на позначення енергії сексуальних інстинктів.

Лібідо називають також інстинктом любові. Фройдівське поняття «лібідо» на позначення сексуальної; енергії містить динамічний смисл, коли ним познача- ється психічний аспект, «динамічний прояв сексуального потягу в душевному житті». Це поняття розглядали і в економічному аспекті, означуючи кількісний вияв енергії сексуальних потягів. Саме через це Фромм писав, що Фройд розмірковував про любов так, як люди його часу говорили про власність і капітал.

Потяг до знищення і напруга, що дає силу негатив­ним почуттям і бажанням, є інстинктом руйнування (за міфологією — Танатосом), тобто інстинктом смерті. Кінцевою метою інстинкту руйнування є переведення всього живого в неорганічний стан. У психоаналітичній літературі стали вживати опозицію «лібідо — мортідо» в тому розумінні, що кульмінаційним виявом лібідо є статевий акт, а мортідо (лат. mors — смерть) — вбивство. Отже, Воно, первинне енергетичне джерело, струк­турно можна визначити як «великий резервуар» енер­гій протилежних потягів.

У системі людської психіки, крім Воно, класичний психоаналіз виокремлює дві сили, що розвиваються з енергетичного джерела, тобто з Воно. Перша — під впливом зовнішнього світу, означена Я. Друга — під впливом культурного виховання, означена Над-Я.

Я — поняття класичного психоаналізу на позначення психічної інстанції, яка прагне контролювати всі психічні процеси.

Використання особового займенника Я для назви ці­єї психічної інстанції зумовлене функцією синтезу сві­домих і несвідомих психічних процесів відповідно до реальності. Я — це організація пристосування, відок­ремлена з Воно в результаті контакту із зовнішньою ре­альністю. Фройд зауважував, що Я перебрало на себе завдання представляти зовнішній світ перед Воно, яке, знехтувавши могутні сили зовнішнього світу, неминуче загинуло б у своєму сліпому пориві до задоволення інс­тинктів. Я повинне спостерігати зовнішній світ, подава­ти його правдиве відображення в слідах спогадів про його сприйняття, а діючи, твердо дотримуватися прин­ципу перевірки реальністю. Я стає виконавцем потреб Воно, проте потребу і дію розмежовує паузою для робо­ти мислення, у якій використовує фрагменти спогадів про минулий досвід. Отже, «Я струшує з трону принцип насолоди, що має необмежену владу над ходом усіх про­цесів у Воно, і заступає його принципом реальності, що обіцяє більшу безпеку й певніший успіх».

Структуру Я також утворюють опозиційні пари (від­штовхування потягів — задоволення потягів, опір — лік­відація опору тощо). Однак Я, що є фрагментом Воно і контролює вимоги інстинктів» у динамічному розумінні слабке, оскільки запозичує енергію з Воно. Відносини між Я і Воно Фройд порівнював із відносинами між вер­шником і конем: «Кінь постачає енергію для руху, вер­шник має привілей визначати мету, спрямовувати рух сильнішої за нього тварини... Проте між Я і Воно досить часто трапляється аж ніяк не ідеальна ситуація, коли вер­шник мусить вести коня туди, куди заманулося коневі».

Кінцевою метою психічної діяльності є задоволення бажань та уникнення страждання, але зовнішній світ, соціум, інші люди перешкоджають людині в цьому. Навколо однієї психічної системи існують інші енерге­тичні системи з подібними й відмінними поривами, то­му проблема людини полягає в тому, щоб знайти най­кращий спосіб співіснування з цими енергетичними системами і водночас задовольнити свої бажання з най­меншою небезпекою для свого життя. Таку проблему керування самим собою, узгодження з іншими людьми, природою, згідно з принципом реальності, виконують свідомі сили Над-Я.

Над-Я — поняття класичного психоаналізу на позначення психічно­го утворення, яке формується під впливом сімейного, а згодом — цілісного культурного виховання (національних традицій, вимог со­ціального середовища тощо).

Фройд психічну структуру Над-Я визначав як бать­ківську інстанцію, оскільки вона виконує властиву батькам функцію заборон і покарань. Основні функції Над-Я як «представника усіх моральних обмежень, по­борника прагнень до досконалості» — совість, самоспо­стереження і формування ідеалів. Структурування Над-Я пов'язується з едіповою ситуацією.

Воно, Я і Над-Я, — «три округи, царини, провінції», на які Фройд розкладав психічний апарат людини для дослідження відношень, що існують між ними. Всі три інстанції є учасниками психічного конфлікту, в якому кожен виконує свою роль: Я, уособлюючи розум і роз­важливість, — роль контролю і синтезу (об'єднання пси­хічних процесів), Над-Я — роль заборон, Воно — роль різних потягів. У триструктурній теорії психічного не­свідоме (Воно) займає центральне енергетичне місце:

з економічного погляду Воно — первинне джерело психічної енергії;

з динамічного погляду Воно постійно перебуває у психічному конфлікті з Я та Над-Я;

з генетичного погляду Я і Над-Я виникають із Воно.

Найбільше проблем у дослідженні психічної систе­ми виникає при дослідженні Воно. Фройд прагнув сис­тематизувати несвідоме, але відчував, що має справу з чимось цілісним, міфологічним, що існує не в якійсь окремій системі, а наявне також у Я та Над-Я, які тісно пов'язані з ним ізсередини. Фройд порівнював Воно з «хаосом, казаном, у якому киплять і вирують збуджен­ня...». Для процесів, що відбуваються у Воно, закони логічного мислення, передусім закон суперечності, ні­чого не означають. Протилежні потяги існують поряд, не знищуючи один одного, об'єднуючись іноді задля постачання енергією компромісних утворень. У Воно нема нічого, що відповідало б уявленням про час, нема жодних змін психічних процесів з його плином. Бажан­ня, які не змогли вийти з Воно, стають, по суті, безсмерт­ними, і через десятки років видаються такими, немов щойно виникли. У такій динамічній психічній системі найважча до­ля випадає на Я. У Воно психічна енергія перебуває в хаотично рухливому стані, для нього найважливішою є можливість розрядити збудження. Неусвідомлені про­цеси у Воно піднімаються до рівня передусвідомленого і проникають в Я. Якщо Воно може бути задоволене без­печно, то Я відпочиває, адже тоді Я і Воно діють разом. Однак часто неусвідомлений матеріал прагне прорвати­ся в Я, але Я противиться такому вторгненню. Тоді передусвідoмлений матеріал з Я рухається у зворотному напрямку, тобто повертається назад до Воно, де пригні­чується. Незадоволені потяги і незадоволені бажання, постійно накопичуючись, не можуть залишатися у сві­домості. Я відповідно до принципу реальності, пригні­чуючи накопичені почуття і бажання, зсуває їх у не­свідоме, даючи можливість психіці функціонувати відповідно до вимог реальності. Отже, залежне від пристрастей Воно, імперативів Над-Я, запитів зовніш­нього світу Я є активним учасником психічного кон­флікту: повинно послужити трьом чинникам (вимогам зовнішнього світу, сексуальним потягам Воно, мораль­ності Над-Я) і захистити власне психічне утворення.

Психічний (грец. psyche — душа) конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — зіткнення різноспрямованих сил психіки, що потре­бує розв'язання.

Постійне стримування інстинктів шкідливе для пси­хічного здоров'я. Фройд вважав, що людина помирає від своїх внутрішніх конфліктів. Накопичені і нерозряджені у сфері несвідомого потяги згодом набирають сили, загрожуючи заволодіти всією психікою. Почина­ється «війна» в психіці особистості, внаслідок чого ос­лаблене конфліктом Я поступово втрачає здатність до виконання своєї головної функції — психологічного синтезу. Опинившись у скруті, Я реагує на це безсилля нарощуванням страху. Суть психічного конфлікту Фройд характеризував словами: «Отож Я, зацьковане Воно, пригнічене Над-Я, приперте реальністю, змага­ється, щоб виконати своє економічне завдання, досягти гармонії між силами і впливами, що діють у ньому й на нього, і ми тепер розуміємо, чому так часто нам несила притлумити крик: «Життя нелегке!». Коли Я змушене визнати власну слабкість, то сповнюється страху: ре­ального страху перед зовнішнім світом, страху сумлін­ня перед Над-Я, невротичного страху перед силою при­страстей у Воно...». Творча діяльність стає типовим прикладом розв'язання психічного конфлікту та досяг­нення задоволення. Конфлікти можуть набувати пато­генного (хвороботворного) характеру. Негативне вирі­шення психічного конфлікту Фройд називав «втечею у хворобу», а невроз порівнював з монастирем, куди спря­мовувалися розчаровані і вітально слабкі люди.

У працях Фройда складові психіки людини розгля­нуто і через систему понять, і через систему.образів. І психоаналіз постає неймовірно цікавим як спосіб позначування, як текст загалом. Так, наприклад, образно структура Воно порівнюється з величезним передпоко­єм, «де тиснуться, мов окремі живі істоти, психічйі по­рухи», за передпокоєм — значно менше приміщення — «своєрідний салон, де міститься свідомість»; на порозі між двома кімнатами стоїть охоронець, що вивчає окре­мі психічні порухи і цензурує їх: коли вони йому подо­баються, то пускає їх до салону або повертає їх з порога чи витягує після того, як вони зайшли до салону. Пси­хічних порухів у передпокої неусвідомленого Я не помі­чає. Коли вони доходять до порога і відштовхуються охоронцем, то перестають сприйматися свідомістю. Та­кі порухи Фройд називає згніченими.

Згнічення — один із процесів у роботі психічного апарату, за яко­го певний психічний акт утримується на нижчому ступені неусві­домленого, тому не потрапляє до Я, а повертається незадоволеним у Воно.

Свідомість у просторовому розумінні займає наймен­ше місця. Розміщення свідомості у салоні свідчить про її «елітарність» порівняно з неусвідомленим. Отже, представлення психічної системи за Фройдом має ви­разний характер модерністського розщеплення — про­тистояння між «некультурним» несвідомим і «культур­ним» свідомим.

Оскільки «мета психічного апарату полягає в опану­ванні і розрядженні тих кількостей подразнень і потен­ціалів збудження, що надходять як ззовні, так і зсе­редини», то в роботі психічного апарату також можна помітити два протилежні аспекти: «пересічний» (отри­мання насолоди) та «елітарний» (уникання страждань). Реаліст Фройд наголошував на другому аспекті, коли ви­ховане Я стає «розважливим», «вже не дослухається до самого принципу насолоди, а йде за принципом реаль­ності, що власне теж спрямований на насолоду, але насо­лоду відсунуту і зменшену, гарантовану зважаннями на реальність»¹. Тому перехід від принципу насолоди до принципу реальності Фройд вважав одним з найважли­віших кроків у розвитку Я та людськості загалом.

Під час творчої активності психічна структура мит­ця набуває загрозливого для Я стану через активізацію Воно, оскільки переважає принцип насолоди. Тому з погляду фройдівського психоаналізу творчість є «неро­зумною» і небезпечною діяльністю. Два протилежні погляди на творчість — як на процес демонічний і на процес божественний — виражають різне ставлення до енергетичного джерела натхнення, яким виступає Во­но. Назвавши невідому їй силу Богом або демоном, твор­ча людина міфологічне виразила містичну залежність від могутнішої за неї сили. Якби Фройд був релігійною людиною, то творчість Однозначно назвав би актом демонічним, а Воно — царством сатани.

Дата добавления: 2015-08-18