Фройдівська теорія сексуальності і сублімація

Фройд стверджував, що в процесі культурного роз­витку жодна з функцій так не пригнічувалась, як сексу­альна. Психоаналіз осмислює невротичні симптоми як компромісне задоволення сексуальних бажань, задово­лення у спотвореній формі. На основі теорії сексуаль­ності Фройд вибудовував психоаналітичну інтерпрета­цію сучасної людини і культури загалом. У сексуаль­ності він вбачав основу людської агресивності, бажання володіти і боротьбу за владу. Спочатку така властива природі людини боротьба проявляється у вузькому сі­мейному колі, боротьбі між синами і батьком за матір, потім серед синів за жінок, а далі поширюється в сус­пільному житті. З теорією сексуальності тісно пов'яза­ний песимістичний погляд Фройда на пересічну люди­ну: ніякі соціальні (об'єктивні) умови не здатні нейтра­лізувати її природну агресивність, природне джерело боротьби — ненаситне бажання чоловіків мати необме­жений доступ до жінок. Сексуальність, попри задово­лення інстинктів, також не вирішує проблеми людської самотності, не дає змоги наблизити чоловіка до жінки. Теорія сексуальності Фройда будується на недовірі до інстинктивного, до жінки, до простолюду. У ній, мож­ливо, означився несвідомий страх перед некерованою черню, одержимою низькими інстинктами: «Суспільс­тво знає, що нема більшої загрози для культури, ніж ви­вільнення сексуальних інстинктів і спрямування їхньої енергії на первісні властиві їм об'єкти». Тому психо­аналіз мав дати знання про природний фундамент сус­пільства — сексуальні інстинкти, які у своєму масовому прояві можуть бути руйнівними, але у своєму елітарно­му піднесенні «великою мірою сприяють найвищим культурним, мистецьким і соціальним досягненням людського духу».

Об'єднаний сексуальний потяг у психоаналізі є сис­темою, утвореною з пов'язаних між собою часткових сексуальних інстинктів, «мов система наповнених ріди­ною сполучних посудин», яка має особливу пластич­ність: часткові потяги можуть один одного змінювати, один з них може посилюватися за рахунок інших і т. д., що виявляється у здатності змінювати бажання, знахо­дити задоволення в іншій сфері тощо. Тому невротичні захворювання є крайнім випадком, оскільки сексуальна система через вимушену стриманість здатна шукати ін­ші способи задоволення, захищаючи в такий спосіб себе від захворювання. Основним виходом із сексуальної кризи є сублімація, завдяки якій сексуальний потяг за­безпечує культурну працю великою кількістю енергії.

Сублімація (лат. sublimatio, від sublimo — підіймаю, підношу) — десексуалізація, тобто перетворення сексуальної енергії на ду­ховно-творчу.

Ідея сублімації прийшла у психоаналіз із творчості ранніх і пізніх німецьких романтиків та її теоретичного обґрунтування (в захопленні цією ідеєю виявилося заці­кавлення Фройда романтичною установкою). Романти­ки, як відомо, розділили світ на матеріальний і духов­ний, а поезію розуміли як універсальну сутність, здатну розмити межі між протилежностями задля їх взаємного переходу. Так, у творчості поета і прозаїка венського ро­мантизму Новаліса, справжні ім'я і прізвище якого — Фрідріх фон Харденберг (1772—1801), поезія оспівана як глибинна і первинна вітальна сила, спрямована на створення такого універсального світу. «Людині плоті» поет-романтик протиставив творчу особистість, що під­носиться над плотським, створюючи ідеальний фантас­тичний світ.

В естетичній теорії періоду раннього романтизму — теорії Фрідріха Шіллера (1759 —1804) на основі дослі­дження зв'язку «між тваринною і духовною природою людини» з'явилося нове осмислення краси. Класично­му розумінню прекрасного, що втілювало почуття міри, гармонії, порядку за відсутності нестримних поривів і пристрастей, протистояло розуміння, пов'язане з хаотич­ністю, стихійністю, душевним збудженням, виражене поняттям «піднесене» (сублімоване). Оперуючи цим по­няттям у статті «Про піднесене» (1794), Шіллер виходив з того, що жодна людина не повинна себе «примушува­ти», оскільки вона — «істота, яка хоче». А культура «покликана звільнити людину». Істинне звільнення лю­дини від насильства об'єктивних обставин може відбути­ся лише ідеалістичним шляхом, коли вона через мистец­тво вийде за їх межі і знищить насильство щодо себе. Але оскільки людська природа «чуттєво-розумна», то й поняття «піднесене» відображає змішану сутність — не класичну узгодженість між свідомістю і чуттєвістю, а їх демонічну мішанину в суперечності, з якої народжується почуття могутності і сили. «Коли б не краса, — писав Шіллер, — то між нашим природним та інтелектуаль­ним покликанням точилася б безперестанна боротьба». Він вважав, що, прагнучи задовольнити духовні нахили, люди занедбували б свою людськість і, постійно порива­ючись із чуттєвого світу, вічно залишалися б чужинця­ми в назавжди відведеній їм сфері діяльності. Коли б не піднесене, то краса змусила б забути про гідність. Знеси­лені безперервною насолодою, вони втратили б бадьо­рість характеру і, будучи невідривно прикутими до цієї випадкової форми буття, забули б про незмінне покли­кання і справжню вітчизну. Отже, чарівність піднесено­го, тобто нового, посткласичного мистецтва, полягає в тому, що воно пов'язане з природою і водночас «втілює в собі всі переваги природи, не маючи на собі її кайданів». Шіллер вважав, що нижчі суспільні прошарки одер­жимі грубими інстинктами, спрямованими на їх тва­ринне задоволення. Замість того щоб скеровуватися вгору, розбещене суспільство скочується вниз, у царство стихійних сил, сприяючи революційному самозни­щенню. Вихід з руйнівного революційного стану він ба­чив в естетичному вихованні, здатному поєднати чуттє­ві й духовні сили: за допомогою краси у напруженій лю­дині відновлюється гармонія, а в ослабленій — енергія; краса є способом піднесення людини до розумності («Немає іншого шляху зробити чуттєву людину розум­ною, крім того, щоб зробити її спочатку естетичною»). Отже, піднесене чуттєву людину веде до духовного, а ду­ховну повертає до чуттєвого; так досягається єдність людської природи.

Ідея сублімації була популярна й серед філософів-ірраціоналістів — А.Шопенгауера та Ф.Ніцше. Пізній романтик і філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900) став предтечею модерної культурно-філософської орієйтації, заклавши основи так званої «філософії життя»; також осмислював мистецтво як втілення і вияв вищого жит­тя, але, на відміну від ранніх романтиків, вказував на значущість інстинкту, плоті. Первинний інстинкт, в якому безпосередньо виявляється воля до влади, ставав культовою основою мистецтва і всієї духовно-творчої ді­яльності. Духовне як похідне було лише наслідком, символізацією первинного інстинктивного джерела.

У психоаналізі Фройда сублімація також пов'язана з первинним (сексуальним) інстинктом, вона є резуль­татом здатності сексуального потягу змінювати свою первинну мету на іншу, несексуальну, але психологічно з нею споріднену. Отже, суть сублімації виявляється у спрямуванні сексуальної енергії з нижчих егоїстичних цілей та об'єктів на вищі — культурні. Основними фор­мами сублімації, за Фройдом, є художня творчість та ін­телектуальна діяльність.

Специфіка фройдівської психоаналітичної теорії по­лягає в обґрунтуванні елітарної сутності сублімації. Те­рапевтична ефективність психоаналізу була не в тому, щоб дозволити пацієнтам сексуальну свободу, бо така свобода не розв'язала б психічного конфлікту як кон­флікту чуттєвості та духовності. У зв'язку з цим Фройд писав, що не йдеться про роль свободи сексуального життя в аналітичній терапії, тому що хворий має затя­тий конфлікт між лібідним поривом і сексуальним згніченням, між чуттєвою і аскетичною тенденціями. На думку вченого, конфлікт не буде розв'язаний, якщо на­дати зверхність одній із цих тенденцій. У невротиків на­віть домінує аскетизм, і внаслідок цього згнічене сексу­альне жадання знаходить вихід у симптомах. Якщо ж забезпечити перемогу чуттєвості, то «усунене сексуаль­не згнічення буде змушене виявлятися у симптомах. Жоден з обох варіантів не зможе покласти край кон­фліктові, щоразу один його складник залишатиметься незадоволений».

Психоаналіз спонукає до сублімації, до перенесення сексуальної енергії в інтелектуальне самопізнання. Ус­відомлення неусвідомленого, а з ним усування згнічен­ня як «заповнення прогалин пам'яті» мало спричинити внутріщню зміну психічного життя людини. І саме на ній зосередився у зціленні людської психіки Фройд. Водночас висока здатність до сублімації свідчила про елітарність людини, була ознакою і мірою її таланови­тості. Ідеальним зразком для Фройда був італійський вчений та художник епохи Відродження Леонардо да Вінчі, який продуктивно перетворив низьку пристрасть на наукове та художнє пізнання. У своїй праці «Леонар­до да Вінчі і його спогад про дитинство» Фройд дослідив цю феноменальну здатність, однак у психоаналітичнії теорії врахував те, що не завжди можна сподіватися на ефект сублімації: «Пластичність, або нічим не скута рухливість лібідо ніяк не притаманна повною мірою кожному з нас, а сублімація може розрядити тільки певну частку лібідо, не кажучи вже про те, що чимало людей має вкрай мізерну здатність до сублімації».

Як відомо, сексуальний порив до об'єкта є виражен­ням тілесної неповноти суб'єкта і його прагнення набу­ти бажаної повноти через поєднання з об'єктом. Однак такий рух до об'єкта, основу якого становить задоволен­ня інстинкту, засвідчує «низький» спосіб подолання са­мотності та роз'єднаності. «Високим» способом набуття цілісності може стати творчий процес.

Важливим для розуміння психологічного аргументу Щодо цілісності художнього твору можна вважати Фройдівське тлумачення нарцисизму, явища, що су­проводжує сублімацію

Нарцисизм (грец. Narcissos — перен. людина, яка милується сво­єю красою) — характеристика лібідного процесу, який спрямову­ється не на сексуальні об'єкти, а на власне Я.

Нарцисизм може бути нормальним і хворобливим явищем. Прикладом нормального переходу об'єкт-лібі­до в Я-лібідо є сон, а також творчий акт. Сонний і тво­рець по-своєму поривають зі світом, постаючи в ситуації замкнутої системи, що сама себе наснажує і задоволь­няє. Фройд пояснював сон як стан, у якому припиняєть­ся будь-яке наснаження об'єктів енергією і вона вхог дить в Я. «Отже, властива для утробного життя картина щасливої ізоляції, яку нам щоночі демонструє сонний, тепер доповнюється з психічного боку». У сонного знову відтворюється первинний стан розподілу лібідо, абсо­лютний нарцисизм, при якому лібідо та інтерес Я ще об'єднані й перебувають в Я, що само себе задовольняє¹. Перетворення сексуального бажання на сублімовану діяльність так само вимагає переміщення лібідо (сексу­альної енергії) з об'єкта на творче Я. Не розряджене на об'єкті, десексуалізоване лібідо, переключившись на творчий суб'єкт, зберігає головну мету Еросу — об'єд­нання і зв'язування, отже, сприяє цілісності або тенден­ції до неї, що характерно для Я. Повертаючись назад, до Я, воно сприяє його досотворінню, тобто утворенню ці­лісного Я, яке далі проектується в об'єкт сублімованої діяльності — художній твір.

Ефект цілісності, що вражає у феномені художнього твору, є, очевидно, результатом набутої «нарцисичним» шляхом енергетичної цілісності творця. Завдяки цьому можна збагнути не лише психологічну аргументацію ці­лісності художнього твору, а й творчий екстаз — незрів­нянне задоволення, яке переживається у такій «подвій­ній» творчості: «я» могутнішає, стає великим Я, відчу­ваючи себе причетним до вічності Творцем, що володіє неймовірною силою та невичерпністю творчої потенції. Мабуть, саме такої творчої миті Леся Українка написа­ла: «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!». Енергетична психоаналітична теорія дає змо­гу збагнути суть цього феномену: Я наснажилося енергі­єю з первинного джерела Воно і використало так звану енергію потягів у вигляді «десексуалізованої і сублімо­ваної енергії», тобто перетворило «низьке» на «високе», чуттєве на духовне. Отже, творча сублімація у фройдівському психоаналізі тісно пов'язана з нарцисичним на­бутком Я. Коли десексуалізована і сублімована енергія не застоюється в Я, вона народжує об'єкт, твір. Йдеться про особливий спосіб розрядження нарцисизму — цілю­щий вихід із ситуації, яка за несприятливих умов (коли не відбувається психічне розрядження) може завести у нарцисичний невроз, психоз (манію величі). Через ней­мовірне накопичення сексуальної енергії психічна структура людини подібна до замінованої будівлі, яка от-от розірветься на шматки. Тому психічна структура й рятує себе від такого вибуху через невротичні або психотичні симптоми: хвороба набуває практичного (рятів­ного) значення.

Висновки

Аналітичний інтерес психоаналізу був спрямований на розщеплення людської психіки. Хоча феномен несві­домого, як і більшість ідей, з ним пов'язаних, не був від­криттям самого Фройда, але він створив із них систему, уклавши нову теорію тлумачення. У праці «Я і Воно» (1923) Фройд сформулював структурну теорію для пояс­нення організації і функціонування розщепленого пси­хічного апарату: психічний апарат подається як систе­ма взаємопов'язаних структурних утворень — Воно, Я та Над-Я. Ця теорія дала змогу переакцентувати дослід­ницьку увагу з несвідомого (Воно), що згнічується у ро­боті психічного апарату, на Я (інстанцію, яка згнічує), а також Над-Я, що, як правило, диктує необхідність згні-чення. Структурна психоаналітична теорія також вия­вила, що у психічних утвореннях Я та Над-Я багато про­цесів залишаються неусвідомленими, тому аналітик зо­середжується на зміцненні психічної інстанції Я, на її організаційній перебудові шляхом освоєння нових час­тин Воно та здобуття більшої незалежності від Над-Я.

Структурна теорія у психоаналізі зумовила такі відкриття:

Концептуальне уявлення про функціонування психічного апарату і взаємодію в ньому різних психічних структур.

Розкриття історії становлення психічного апарату: історії формування Я та Над-Я в дитинстві, а також структурних змін, що відбуваються при цьому (формування і подолання едіпового комплексу).

3. У процесі психотерапевтичної роботи аналіз став; виявляти у психіці пацієнта структурні зміни, що спричинили захворювання, і здійснювати реструктуруювання — структурні зміни у психічній системі пацієнта, покликані ліквідувати фіксовані взаємозв'язки між Воно, Я та Над-Я, що зумовили появу хвороби.

Аналіз несвідомого у «реалістичній», структурній теорії, аналітична стратегія, спрямована на усвідомлення, просвітлення несвідомого, заклали фундамент для нового способу тлумачення текстів. Характеризуючи інтерпретаційну теорію XX ст., французький філософ Поль Рікер (нар. 1913) виділив дві радикально протилежні герменевтики (теорії тлумачень): теологічну (спрямовану на явний смисл висловлювання і тлумачення духовних явищ) та археологічну (спрямовану на розкопування прихованих смислів та пониження і розвінчування духовних). Психоаналітичне тлумачення, яке основу людського існування виводить із сексуальності, розсекречує несвідоме і приховане, стає головною дійовою особою розвінчувальної, нетрадиційної герменевтики. Нова теорія тлумачення, що переносить увагу з зовнішнього об'єктивного світу на світ прихований і суб'єктивний, впливає на становлення модерного інтерпретаційного літературознавства.

Запитання. Завдання

Прочитайте психоаналітичну інтерпретацію життя і творчості Фройда у кіносценарії Сартра «Фройд». Простежте за аналітичною думкою філософа про те, що відкриття едіпового комплексу тісно пов'язано з психічним самозціленням автора психоаналізу. Визначте основні риси характеру сартрівського Фройда. Чи мав рацію екзис­тенціалізм в особі Сартра, критикуючи психоаналіз Фройда як світог­ляд, якому не властива свобода?

Поміркуйте над тезою Фройда: «Детальний виклад психічних процесів —це той самий виклад, який ми звично віднаходимо у романістів». Чи має він рацію?

Які положення психоаналізу характеризують його яскраво виражений патріархальний характер?

Що таке невроз? Яким чином невроз може відігравати важливу роль у духовному становленні особистості?

Чому після Другої світової війни у Європі та Америці психоаналіз став «новою релігією»? Які риси релігійного світогляду можна помітити у психоаналітичній реформі людини?

Як ви ставитеся до такої інтерпретації Фройдом трагедії Софокла «Цар Едіп»: «...це, по суті, аморальна пєса, яка знімає з людини моральну відповідальність, зображує божественну могуть як призвідцю злочинів і безсилля людської моралі перед спокусою злочину»?

Ознайомившись із лекцією «Жіночість» Фройда, порівняйте відмінності жіночої і чоловічої психіки в психоаналітичному викладі з поглядами Арістотеля, який вважав, що існує лише один тип людини — чоловічий, а жіночий тип визначав через негативну форму (внаслідок відсутності чоловічого начала). Чи можна стверджувати, що психоаналіз повністю ігнорує існування жіночої творчої особистості?

Знаменитий японський письменник Юкю Місіма часто змальовував криваві сцени вбивств і насильницьких.смертей. Він був переконаний, що яскраво виражена чоловіча естетика — це естетика смерті. Вся його творчість пройнята істинно чоловічим, на його думку, бажанням — вбивати. Цей голос внутрішнього чудовиська спонукав його зізнатися в причині власної творчості: «Мені відчайдушне хочеться кого-небудь убити, я прагну побачити яскраво-червону кров. Один пише про любов, тому що не має успіху в жінок, я ж пишу романи, щоб не заробити смертельного вироку». Чи можна зробити таке узагальнення: типово «чоловіча» естетика — це естетика смерті (Танатоса), зумовлена природним виявом фалічної сексуальності, а типово «жіноча» естетика — це естетика любові (Ероса), природно зумовлена комплексом кастрації?

За Ю. Тиняновим, який здійснив формальний аналіз творчості Достоєвського і Гоголя, Достоєвський — це Анти-Готоль. Взявши до уваги також фройдівеьке дослідження особистості Достоєвського у світлі едіпового комплексу, проведіть типологічно-психологічне дослідження «Едіпів комплекс, Достоєвський і Гоголь». Зверніть увагу на особливості російської чоловічої ментальності і української чоловічої ментальності («садо-мазохістський» характер російської та «мазохістський» — української). Чи можна типову західноєвропейську чоловічу ментальність визначити через «садистську» психологію, що забезпечує класичний патріархат?

Порівняйте інтерпретацію особистості Фройда у праці Фромма «Місія Зігмунда Фройда. Аналіз його особистості і впливу» з інтерпретацією Джонса у книзі «Життя і творіння Зігмунда Фройда».

Поясніть таку оцінку фройдівського відкриття: «Проникнення Фройда в глибини несвідомого мало бути таким же страшним, як спуск Дайте в пекло» (Д. Х'юстон).

Проаналізуйте античний міф про кохання Ероса і Психеї. Подумайте, як міг Фройд запозичити свою психосексуальну теорію з цього міфологічного сюжету: Ерос був таємним коханцем Психеї, потім її чоловіком; Психея є душею, або богинею психіки; Ерос — бог кохання, тобто розвитку, розгортання життєвого процесу, який вносить у хаос порядок і гармонію.

Прочитайте працю Фройда «Мойсей і монотеїзм». Прокомен­туйте пояснення християнства у світлі едіпового комплексу, зокрема тезу Фройда: «Християнство, яке виникло з релігії Отця, стало релігією Сина. Воно не уникло долі вимушеного позбавлення Отця».

На біографічному матеріалі українських класиків (Т. Шевченко, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький) проведіть дослідження «Едіпів комплекс та українська чоловіча ментальність».

Проведіть у світлі едіпового комплексу порівняльне психоаналітичне дослідження образу Гамлета з однойменної драми Шекспір та царя Едіпа з трагедії Софокла. Продовжіть дослідження у контексті української літератури.

Прочитайте статтю Ф. Шіллера «Про піднесене», працю Ф. Ніцше «Народження трагедії, або Еллінство і песимізм». Порівняйте шиллерівське поняття «піднесеного», ніцшівське «діонісійського» з фройдівським поняттям «сублімації».

Дата добавления: 2015-08-18