Теорія символічного і аналітично-психологічна концепція художнього пізнання

Фройд розглядав несвідоме як ворожий хаос, Юнг — як Хаос, в якому присутній непізнаний і незбагненний для людського розуміння Вищий Порядок. Юнг цілко­вито довіряв психічному як саморегулюючій системі: універсальна енергія (лібідо) відає, куди потрібно пря­мувати для набуття психічного (духовного) здоров'я. Тому в теорії символічного, або так званій теорії транс­цендентної функції, Юнг керувався тим, що позиція Его-свідомості (індивідуального порядку) не повинна протиставлятися контрпозиції несвідомого (Вищого По­рядку, або Хаосу), і навпаки. На відміну від усвідомле­ного (раціонального) знання, заснованого на поділі пси­хічних систем, символічне відчуття є відчуттям єдиної реальності, первинної щодо реальності, розділеної сві­домістю. Один з учнів і послідовників Юнга Еріх Ной-манн (1905—1960) зауважував, що в символічній уні­тарній реальності немає нічого містичного, вона не перебуває за межами відчуттів. «Це світ, який сприйма­ється там, де розшарування на зовнішнє і внутрішнє, що витікає із розділення психічних систем, або ще не вступило в силу, або вже не діє. Це істинний, заверше­ний світ трансформації, такий, яким його сприймають творчі люди».

Психоаналіз Фройда, витлумачуючи людину в її роз­витку від несвідомого (інстинкту) до свідомості (культу­ри), недооцінював творчої діяльності: інтелектуальна діяльність свідомо чи несвідомо вважалася значущішою, а митець як творець символічного — «атавістичним люд­ським типом» (Нойманн). Адже творча діяльність зводи­лася до зацикленості на інфантильних стадіях розвитку. Психологічна дорослість, за Фройдом, передбачала звіль­нення від творчого інфантилізму, фантастичних ілюзій. Юнгівське тлумачення творчої особистості як творця символічної реальності визначало, що символічне осяг­нення відображає складнішу і значущішу для людсько­го буття реальність, ніж ту, яка подана за допомогою ін­телектуального розщеплення. Через власні комплекси, які аналітична психологія розглядає як живі рани (че­рез них творча особистість виходить у широку сферу колективного несвідомого), митець пов'язується з архетипною реальністю, що сприяє «алхімічному» процесу перетворення індивідуальної психіки, тобто підняттю її на вищий духовний щабель. Тому й творчі досягненню як правило, мають двосторонню цінність: вони важливі для колективного духовного розвитку і є суб'єктивними фазами індивідуального розвитку (етапами індивідуації творчої людини). Оскільки джерелом розвитку творчої особистості є її власна Тінь, власна недосконалість, то митець може існувати лише у творчих досягненнях, виражають його постійне становлення: на кожному новому етапі особистість досягає цілісності, єдності світу. Отже, щоразу нова зустріч з такою єдиною реальністю відповідає індивідуальному психічному потягу до цілісності, що й фіксується у феноменальності твору.

Аналітична психологія Юнга, вказуючи на цілісний (естетично-смисловий) характер символічного продукту, керується тим, що символічно виражена у творі трансцендентна функція вимагає відповідного цілісного підходу: «Небезпека естетичної тенденції полягає у перебільшенні формальної або "художньої" цінності продукту фантазії; лібідо... зосереджується на другорядних суто естетичних проблемах самовираження художника. Небезпека намагання зрозуміти смисл полягає у переоціненні змісту, який піддається інтелектуальному аналізу і тлумаченню, через що втрачається символічний характер продукту... Естетичне формулювання потребує розуміння смислу, а розумінню потрібне естетичне формулювання. Обидві тенденції доповнюють одні одну і утворюють трансцендентну функцію».

Дата добавления: 2015-08-18