Державний контроль у промисловості відповідно до чинного законодавства здійснюють насамперед власники цих підприємств. Їх контрольні повноваження закріплено в положеннях про відповідні міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, статутах об'єднань, підприємств та ін. Надгалузевий контроль також здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК (на території автономії), управління промисловості місцевих державних адміністрацій. Державна контрольно-ревізійна служба України ревізує й перевіряє правильність ведення грошової і бухгалтерської до-кументації, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження й витрачання коштів і матеріальних цінностей; стан їх збереження; повноту оприбуткування; правильність витрачання й збереження валютних коштів тощо. Міндохзбор здійснює контроль за додержанням промисловими підприємствами
законодавства про податки: за обчисленням і сплатою промисловими підприємствами податків та інших обов'язкових платежів у бюджет; сплатою інших платежів; валютними операціями; порядком розрахунків з споживачами з використанням електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг; Міністерство екології та природних ресурсів України Міністерство праці та соціальної політики АМКУ
5.адаптація законодавства до ЄС программа
Адаптація законодавства України до законодавства ЄС – процес приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність acquis communautaire.. Адаптація законодавства України до acquis communautaire Європейського Союзу, передбачена статтею 51 Угоди про партнерство та співробітництво Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу — нормативний документ, прийнятий Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 15 квітня 2004 р. (набув чинності 20 квітня 2004 р.)[ Адаптація законодавства України є планомірним процесом, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких повинен досягатися певний ступінь відповідності законодавства України до acquis Європейського Союзу. На першому етапі виконання Програми необхідно: забезпечити розробку глосарію термінів acquis communautaire для адекватності їхнього розуміння та уніфікованого застосування у процесі адаптації, а також розробити і запровадити єдині вимоги до перекладів актів acquis communautaire на українську мову, створити централізовану систему перекладів; провести порівняльно-правове дослідження відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу у пріоритетних сферах; здійснити переклад на українську мову актів acquis communautaire у цих сферах; У пріоритетних сферах адаптація законодавства України здійснюється у такій послідовності: визначення актів acquis communautaire, які регулюють правовідносини у відповідній сфері; переклад визначених актів на українську мову; здійснення комплексного порівняльного аналізу регулювання правовідносин у відповідній сфері в Україні та в Європейському Союзі; розроблення рекомендацій щодо приведення законодавства України у відповідність з acquis communautaire; проведення економічного, соціального та політичного аналізу наслідків реалізації рекомендацій; визначення переліку законопроектних робіт;
Білет 21
1. Органи на іх повноваження в сфеоі підприємницькоі діяльності
НПА: Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, Указ ПУ «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», Про ліцензування певних видів господарської діяльності, Про зовнішньоекономічну діяльність, Про ціни і ціноутворення, Про захист економічної конкуренції Органи: КМУ, ВР, ВРАРК, Антимонопольний комітет України, Державна інспекція контролю за цінами (контролю та нагляду за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування цін) Міністерство фінансів України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Місцеві державні адміністрації, Департамент державної регуляторної політики та розвитку підприємництва, Державна Служба експортного контролю в Україні, НБУ (контролює додержання касової дисципліни, правил розрахунків під проведення господарчих операцій, використання кредитів за цільовим призначенням, здійснює емісію грошей\ принципи
2. Концепціі економічноі політики держави
Існують основні два підходи до участі держави в регулюванні усіх цих процесів: а) класична теорія; б) кейнсіанська теорія. Класична теорія – це коли ринковий механізм автоматично забезпечує рівність попиту і пропозиції, унеможливлює тривалі порушення в економіці. Кейнсіанська теорія – об’єктивна необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки, а також визначає методи державного втручання, які допомагають досягти узгодження між цими категоріями з метою постійного економічного розвитку.
Неокласична теорія – саморегулювання економіки та обмеження державного втручання, допускаючи при цьому безробіття і певну інфляцію (обмежену).
Концепція державної економічної політики складається з:
аналіз стану економіки;
аналіз цілей;
аналіз відповідностей інтересам системи;
аналіз застосування інструментів державного регулювання.
Багатоаспектнійсть економічних реалій В. Ойкен класифікував таким чином: сукупність економічних процесів; різні види економічних порядків; економічна політика. Він вважав останню функцією економічних порядків — сукупності умов, які включають як фактори об’єктивні (потреби, ресурси, техніко-технологічні умови), так і законодавчі, соціальні, в тому числі й норови, звичаї, духовно-психологічний настрій та інші інститути (профспілки, підприємницькі союзи тощо).
Узагальнюючи історичну практику, В. Ойкен пропонував таку типологію економічних політик: політика свободи дій господарюючих суб’єктів (laissez-faive); політика планово-централізованого (повністю чи частково) управління економікою; політика «середнього шляху»; політика конкурентного порядку; точечна політика. Відносно перших двох типів політик (свободи дій та планово-централізованого управління), то вони досить широко розглянуті в літературі і ми їх не коментуємо.
Політика «середнього шляху», за Ойкеном, має передбачати той чи інший ступінь державного втручання в ринкову економіку, знаходження компромісу між ринком і плановим господарством: зокрема політику «повної зайнятості», дії щодо втручання держави в розподільчі відносини; та кон’юнктурного регулювання.
В умовах політики конкурентного порядку мають створюватись державою умови, які максимально сприяють розвитку конкуренції. Головне завдання такої політики — обмеження або недопущення тенденцій до концентрації економічної влади (монополізму).
До змісту точечної або пунктирної економічної політики він включає систему політико-правових дій держави, які орієнтовані на розв’язання окремих макроекономічних проблем та захист конкретних сфер.
Взагалі В. Ойкен оптимальним вважав конкурентний порядок і політику конкурентного ринку, функції якого (порядку) не повинні виходити «за ази меж пристосування».
Цим поглядам протистоїть «активістська доктрина» економічної політики, про що було відмічено в тексті раніше в попередньому параграфі.
Ряд фахівців вважають базовою теорією економічної політики концепцію, яку запропонував ще в 50-ті рр. ХХ-го століття голландський економіст (перший лауреат Нобелівської премії з економіки (1969 р.) Ян Тінберген (1903—1994). Положення його праць «Теорія економічної політики» (1952) та «Економічна політика: принципи і побудови» (1956) стали концептуально-відправними для економістів 60—70 рр. минулого століття. Згідно його концепції складовими економічної політики є: по-перше, ключові цілі суспільного добробуту (система макроекономічних показників); по-друге, інструменти, якими володіє уряд. До інструментів він відносить чотири групи заходів — бюджетно-податкові (фіскальні), грошово-кредитні (монетарні), регулюючі доходи та зовнішні (маніпуляції з валютним курсом); по-третє, модель, яка органічно зв’язує цілі та інструментарій, а також дозволяє визначати оптимальний масштаб політичних дій. Останнє положення, з нашої точки зору, є досить сумнівним твердженням. Але суттєво тут й те, що число використовуваних інструментів повинно співпадати з кількістю поставлених цілей.
В цілому концепцію економічної політики Тінбергена слід віднести до розряду нормативних. Він також розробив методику планування і прогнозування для своєї країни, запропонував моделі, які придатні були для економічного планування в країнах, що розвиваються.
Послідовники Я. Тінбергена внесли ряд доповнень в його концепцію. Зокрема, американський економіст Генрі Тейлор розробив оптимальну функцію добробуту та функцію мінімізації втрат, а також включив в модель витрати, які пов’язані з переходами від одних інструментів до використання інших.
В цілому економетрична модель Я.
Тінбергена була схемою економічної політики більше двох десятиліть. Але в середині 70-х рр. фахівці все більше стали звертати увагу на недоліки цієї концепції, надаючи особливого значення проблемам — невизначеності. Останні є досить різноманітними. Так, в умовах невизначеності уряди не можуть знати точно, який вплив справлять їх заходи на цільові показники. До проблем невизначеності можна віднести часові лаги між виникненням тієї чи іншої небезпеки з прийняттям рішень та їх економічним ефектом. В моделі економічної політики Тінбергена виведені також коефіцієнти, які зв’язують економічні змінні і політичні дії, але часті зміни як в економіці, а особливо в політиці роблять ці коефіцієнти ненадійними.
В даному зв’язку заслуговує на увагу критика концепції Тінбергена Робертом Лукасом.
Останній звернув особливу увагу на проблему оцінки очікувань, котра, як правило, здійснюється приблизно з врахуванням минулого досвіду. Але така механічна екстраполяція, на що вірно вказав Лукас, є помилковою. Адже реакції в суспільному житті, в т.ч. й економіці на політичні зміни неможливо передбачити, виходячи лише з минулого. Політика, яка базується на середньостатистичних показниках минулого та недооцінює фактор мінливості очікувать приречена на помилки та невдачі.
Таким чином, суть в розвитку теорії економічної політики, за Лукасом, заключається в тому, що економічні показники, які беруть як вихідні, при побудові моделі відповідної політики ненадійні, оскільки самі є наслідком політичних маніпуляцій.
Загальні позиції, які висунула неокласична теорія економічної політики, можна систематизувати слідуючим чином.
По-перше, кінцеву мету такої політики можна визначити у вигляді мінімізації витрат, але для цього потрібно зберігати послідовність провірених політичний дій і не відступати від правил (принципів).
По-друге, важливо завойовувати і підтримувати довіру електорату, оскільки відхилення від проголошеного курсу підривають довіру до дієздатності влади. Останнє надзвичайно важливе і для сучасних українських реалій.
Так, згідно результатів соціологічних моніторингових досліджень, проведених Інститутом соціології НАН України, відповіді: респондентів «скоріше довіряю» і «повністю довіряю» відповідним гілкам влади приведено в наступній таблиці
3. Основні наслідки інформглобалізаціі
Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо зарахувати:
Ø поширення нових інформаційних технологій та пов’заних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя);
Ø перехід на ресурсозаощаджувальні технології;
Ø посилення уваги до важливих проблем людства та ін.
Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростання участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливим щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків.
До негативних наслідків глобалізації належать:
Ø посилення нерівномірності розвитку країн світу;
Ø нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної незалежності.
4. Реформування жкг комплексу: нормативні положення
37. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у сферах будівництва та житлово-комунального господарства.
1)Конституція України (ст.30 Кожному гарантується недоторканність житла) 2)Житловий кодекс України, ЗУ «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг(Цей Закон визначає правові засади державного регулювання у сфері комунальних послуг) ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання» ЗУ «Про теплопостачання» (визначає основні правові,
економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії) Постанова КМУ «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб'єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться Конституція України; Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, закони України: “Про місцеві державні адміністрації”; “Про місцеве самоврядування в Україні”, «Про оренду державного та комунального майна»; Укази Президента України; постановах Кабінету Міністрів України тощо.
38. Система органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством.
Кабінет Міністрів України (розробляє та затверджує тандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг. визначає порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи.) Ради міністрів АРК, обласних, Київської Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг(забезпечення дотримання вимог законодавства у цій сфері; ліцензування певних видів господарської діяльності відповідно до закону) Виконавчі комітети обласних, міських Рад (здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюють контроль за станом та експлуатацією відомчого житлового фонду) Житлово-експлуатаційні організації (контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території. Органи місцевого самоврядування розроблення та реалізація відповідних державних і регіональних програм; становлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг
5. Законодавство у паливно-еннргетичній сфері
25. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у паливно-енергетичній сфері
ПЕК: Європейська енергетична хартія, Кіотський протокол, Договір про заснування Енергетичного Співтовариства
Електроенергетика: НПА Про електроенергетику, Про теплопостачанняПро енергозбереження, Про альтернативні джерела енергії Державна інспекція з експлуатації електричних станцій і мереж, Національна комісія регулювання електроенергетики України
Нафтогазова НПА: Про нафту і газ, Про трубопровідний транспорт, Про альтернативні види палива, Про засади функціонування ринку природного газу» Державна служба геології та надр України, Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України
Вугільна НПА: Гірничий закон України, «Про газ (метан) вугільних родовищ, КМУ Про затвердження Програми «Українське вугілля, КМУ Про удосконалення господарського механізму реалізації вугільної продукції в Україні»
Ядерна НПА: Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку, Про поводження з радіоактивними відходами, Про державні цільові програми, Кіотський протокол до Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату Державна інспекція ядерного регулювання (координ, стандарт,
Білет 22
1. Програма технологічного передбачення ЄС
програми технологічного передбачення, які належать: а) до регіональних програм (на прикладі програми Європейського Союзу); б) до програм технологічного передбачення Старого світу (на прикладі Великобританії) та в) до програм технологічного передбачення постсоціалістичних країн (на прикладі Угорщини).З урахуванням складності і суперечливості явищ на шляху перетворення Старого світу на оновлений,
найпотужніший континент планети, програма «Європа-2010» грунтується на сукупності так званих макросценаріїв, розроблених із застосуванням методології технологічного передбачення. Головні з них: — сценарій «Тріумфальний ринок», що базується на американській моделі технологічних інновацій і організації виробництва. Ця модель передбачає швидкий економічний розвиток, але меншою мірою зорієнтована на традиційний для Європи високий рівень соціального захисту населення; — сценарій «Розмежована відповідальність» грунтується на ідеї поступового розширення ЄС, яке має супроводжуватися розвитком економічних і суспільних стосунків між країнами-сусідами, створенням панєвропейської системи безпеки і соціальних гарантій та покладанням на нових членів європейського простору повної відповідальності за дотримання його стандартів; — сценарій «Турбулентне сусідство». На відміну від перших двох, носить досить песимістичний характер. Його суть зводиться до «захисту» та відмежування країн — членів ЄС від східних сусідів (на жаль, до них поки що належить й Україна), де, за оцінками авторів сценарію, тривають процеси нестабільності, високої корупції, наявні проблеми, пов’язані з організованою злочинністю, тероризмом і еміграцією.
2. Види і принципи економічної політики
Загальні принципи економічної політики:
науковість;
комплексність;
реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;
конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;
альтернативності;
чітка постановка довгострокової мети та визначення основного напряму форм і методів її досягнення.
Види державної економічної політики:
розподільна;
перерозподільна;
регулювальна;
адміністративно-правова;
стратегічна;
антикризова.
3. Напрями реформування жкг в україна
37. Нормативно-правове забезпечення здійснення державного управління у сферах будівництва та житлово-комунального господарства.
1)Конституція України (ст.30 Кожному гарантується недоторканність житла) 2)Житловий кодекс України, ЗУ «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг(Цей Закон визначає правові засади державного регулювання у сфері комунальних послуг) ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання» ЗУ «Про теплопостачання» (визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії) Постанова КМУ «Про затвердження Правил надання послуг з вивезення побутових відходів» Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки Правове забезпечення діяльності підприємств і організацій ЖКГ представлено, в першу чергу законами України, в яких закладені правові основи їх взаємовідносин як господарюючих суб'єктів із зовнішнім середовищем в ринкових умовах господарювання. До складу цих законів відносяться Конституція України; Житловий кодекс України, Цивільний кодекс України, Кодекс про адміністративні правопорушення, закони України: “Про місцеві державні адміністрації”; “Про місцеве самоврядування в Україні”, «Про оренду державного та комунального майна»; Укази Президента України; постановах Кабінету Міністрів України тощо.
38. Система органів управління будівництвом та житлово-комунальним господарством.
Кабінет Міністрів України (розробляє та затверджує тандарти, нормативи, норми, порядки і правила у сфері житлово-комунальних послуг. визначає порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи.) Ради міністрів АРК, обласних, Київської Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері житлово-комунальних послуг(забезпечення дотримання вимог законодавства у цій сфері; ліцензування певних видів господарської діяльності відповідно до закону) Виконавчі комітети обласних, міських Рад (здійснюють державний контроль за використанням і схоронністю житлового фонду здійснюють контроль за станом та експлуатацією
відомчого житлового фонду) Житлово-експлуатаційні організації (контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території. Органи місцевого самоврядування розроблення та реалізація відповідних державних і регіональних програм; становлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону; Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг
4. Наслідки для країн, які використовують інформаційну модель економіки (дослівно не памятаю)
Інформаці́йна еконо́міка (Information economy). Інша назва мережна економіка. 1. Економіка, в котрій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань, і більше половини зайнятих беруть участь в цій діяльності.
2. Концепція, що характерна для тих прогнозів прийдешнього інформаційного суспільства, в яких акцент зосереджується на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв'язку в розвитку всіх основних сфер економіки. При цьому сама інформація ототожнюється з товарною продукцією і досліджується здебільшого за допомогою статистичних методів. Інформаційна економіка застосовується в поліграфії, в комп'ютеризованих технологіях.
5. Угода сот про запобіжні заходи
1. (a) Член СОТ не повинен вживати або вимагати будь-яких
надзвичайних дій щодо імпорту окремих товарів, як це передбачено
Статтею XIX ГАТТ 1994 (981_003), якщо тільки такі дії не
відповідають положенням зазначеної Статті XIX, яка застосовується
відповідно до цієї Угоди.
(b) Крім того, Член СОТ не повинен вимагати, вживати або
зберігати будь-яких добровільних обмежень експорту, домовленостей
щодо заходів по збуту товарів або інших таких заходів відносно
імпорту чи експорту. (3), (4) Вони включають як дії, що
застосовуються одним Членом, так і дії за угодами або
домовленостями, укладеними між двома чи більше Членами. Будь-який
такий захід, що застосовується на день набрання чинності Угодою
СОТ (995_342), повинен бути приведений у відповідність із цією
Угодою або відмінений відповідно до параграфа 2.
_______________
(3) Квота на імпорт, що застосовується як захисний захід
згідно з відповідними положеннями ГАТТ 1994 (981_003) та цієї
Угоди, може за взаємною домовленістю регулюватися експортуючим
Членом СОТ.
(4) До прикладів таких заходів відносяться стримування
експорту, системи контролю експортних чи імпортних цін, нагляд за
експортом або імпортом, примусові імпортні картелі та системи
вибіркового ліцензування імпорту або експорту; кожен з цих заходів
має протекціоністський характер.
Білет 23.
1)Наслідки інформаційної економіки для держав.
Інформаці́йна еконо́міка (Information economy). Інша назва мережна економіка. 1. Економіка, в котрій більша частина ВВП забезпечується діяльністю з виробництва, обробки, зберігання і розповсюдження інформації і знань, і більше половини зайнятих беруть участь в цій діяльності.
2. Концепція, що характерна для тих прогнозів прийдешнього інформаційного суспільства, в яких акцент зосереджується на провідній ролі електронно-інформаційних технічних засобів зв'язку в розвитку всіх основних сфер економіки. При цьому сама інформація ототожнюється з товарною продукцією і досліджується здебільшого за допомогою статистичних методів. Інформаційна економіка застосовується в поліграфії, в комп'ютеризованих технологіях.
2)види цілі інструменти економічної політики. Економічна політика включає в себе два компоненти – позитивний та нормативний. Позитивний ставимо питання: що відбувається. Нормативний: як має бути. Поєднання двох компонентів є ідеальним. Нормативний компонент превалює. Економічну політику формують певні політичні суб'єкти: носії економічної політики – відносяться суб'єкти, які законодавчо закріплені (уряд, ВРУ і т.д.); носії впливу на економічну політику – ці суб'єкти не беруть
участі в розробленні економічної політики.але можуть суттєво впливати на цей процес (політичні рухи, партії, громадські об'єднання економічних програм. Цілі економічної політики: глобальні, основні та поточні. Основні умови реалізації економічної політики:рівень пізнання суспільством економічних законів;завдання і цілі, які ставить держава;конкретні форми реалізації універсальних принципів функціонування економіки (ринкове саморегулювання або державне регулювання);етап, на якому перебуває країна;специфічні передумови для кожної країни і форми господарювання;Етапи формування і реалізації державної економічної політики:визначення суспільних проблем і цілей політики (етап ініціювання політики);розроблення державної економічної політики (етап формування політики);здійснення та моніторинг державної економічної політики;оцінювання і регулювання державної економічної політики.: Розподільна. Пов’язана з діями органів влади щодо розподілу відповідних матеріальних благ серед різних груп населення (наука, освіта). Перерозподільна. Певні ресурси передаються від однієї групи населення до іншої через податки, тарифи. Регулювальна політика. Включає дії органів державної політики з регулювання різних видів діяльності. Адміністративно-правова. Пов’язана з нормативною діяльністю і функціонуванням держави. Стратегічна. Охоплює взаємини із зарубіжними державами. Антикризова.
132. Принципи сучасної державної економічної політики.
Принципи державно-регуляторної політики:гуманізм (захист прав людини);демократизм (залучення широких верств населення);законність (прийняття компетентними органами);науковість.науковість, комплексність;реалізм у встановленні співвідношенні цілей і засобів реалізації;конкретного історичного підходу до розроблення економічної політики;альтернативності; Економічна стратегія та економічна тактика є складовими. Економічна стратегія – визначення довгострокових цілей розвитку. Економічна тактика – розроблення і провадження ефективних господарських форм і методів реалізації економічної стратегії.
133. Методи економічної політики.
Економічні методи управління — це система економічних та неекономічних важелів, спрямованих на поєднання інтересів усіх суб?єктів господарської дяльності.
134. Основні завдання державних органів щодо процесу реалізації економічної політики.
У широкому розумінні, економічна політика охоплює політичні відносини, політичну організацію і політичну ідеологію. Виходячи з цього можна визначити, що економічна політика є комплексом дій держави з регулювання економічної ситуації і корекції економічних інтересів. Безумовно, що економічна політика базується на чіткому визначенні органами влади її основних цілей, напрямків, методів і важелів розвитку економіки. Розробка економічної політики передбачає чітку постанову завдань. Для України такими завданнями є: 1. Визначення мети (цілі), на досягнення якої буде зорієнтований розвиток господарства. 2. Визначення засобів, які потрібно мобілізувати на досягнення поставленої мети. Для національної економічної системи України основними напрямками вважаються: 1. Постійне зростання темпів і ефективності виробництва.2. Забезпечення оптимального платіжного балансу.3. Регулювання інфляційних процесів.4. Досягнення і підтримка збалансованого бюджету.5. Підвищення рівня життя населення країни. У кожний період часу важливо визначити конкретні напрями економічної політики, їхній зміст, політичну значимість. Напрями економічної політики різноманітні за змістом та політичною значимістю.
135. Роль законодавчого органу в реалізації економічної політики.
Узагалі кажучи, ефективність колегіального законодавчого органу влади залежить від політичної та виборчої системи, від взаємодії механізму "виборці — партії — парламентарі", від повноти представництва, від чесного виконання наказів виборців у парламенті. Й Механізм узгодження економічних інтересів включає стадію ініціювання певного закону суб'єктом, який має право законодавчої ініціативи, і стадію
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |