Психоаналіз і літературознавство 29 страница

Аніма (лат. an/ma —душа) — неусвідомлена жіноча сутність чоло­віка, що персоніфікується у сновидіннях і творчості образами жінок.

Анімус (лат. animus — дух) — неусвідомлена чоловіча сутність жін­ки, що персоніфікується у сновидінніях і творчості образами чоловіків. Архетип (грец. arche — початок, typos — образ) — структурний елемент колективного несвідомого в аналітичний психології Юнга, тобто ідеальна, пуста форма, наділена енергетичною силою, що похо­дить з неусвідомленого і має властивість формувати уявлення.

Архетип Великої Матері — загальна назва прообразу колективно­го культурного досвіду, що виражає цілісність та повноту як єдність про­тилежностей, позитивно-негативну полярність (Добра — Грізна Мати).

Архетипний образ — спосіб вияву архетипу в свідомості, набуття видимої форми. Є згущенням незліченних психічних процесів, яке ві­дображає типову форму повторюваного душевного переживання. Те саме — первинний образ.

Асоціативна техніка тлумачення — техніка аналізу спонтанного, довільного асоціювання. Суб'єктивні асоціації до образів сновидінь стають вихідним пунктом для психоаналітичної інтерпретації. Однак ідея спонтанної (довільної) асоціації (спонтанного виявлення, не пов'язаного певною ситуацією сну) характерна лише для фройдів-ського тлумачення сновидіння. У юнгівському тлумаченні асоціація є керованою і контрольованою, тобто виходить із певної ситуації сну і постійно з нею пов'язана.

Асоціація (лат. assoc/o — з'єдную) — зв'язок між психічними ут­вореннями, що виявляється у зв'язуванні ідей, образів, уявлень тощо відповідно до подібності, співіснуванні (суміжності у часі та просторі), протилежності, причинній залежності.

Атеїзм (грец. atneon — безбожність) — система ідей, що запере­чують віру в Бога та його існування загалом.

Бажання — психічний імпульс, що запускає психічну систему лю­дини, спрямовану на задоволення потреби. Згідно з класичним пси­хоаналізом, яскравим прикладом того, що бажання спонукає до пси­хічної діяльності, є сновидіння як символічна реалізація бажання. Проблематика бажання є головною в лаканівському структурному психоаналізі, де воно — як неусвідомлений фактор — запускає пер­винну організацію людського світу і стає основою людського існуван­ня як тотальна, цілісна (недиференційована) потреба, що постійно прагне і ніколи не може бути задоволена повністю.

Бісексуальність (лат. Ы — двічі і сексуальність) — поняття, запро­ваджене у психоаналіз німецьким лікарем В. Фліссом (1858—1928), вживане в психоаналітичній теорії для позначення подвійної сексу­альної орієнтації та «андрогінної» психології, що виявляється як наяв­ність маскулінних та фемінних установок. З цим поняттям в Юнга по-в язана ідея внутрішнього шлюбу — наявності у потенціалі людини

Короткий термінологічний словник

повноти психологічних можливостей: цілісна особистість пояснюється на основі єдності між чоловічими та жіночими складовими її психіки.

Віталістична (лат. vitalis — життєвий] культура (лат. culture — розвиток, освіта) — культура, в якій сутність духовних цінностей тісно пов'язується з культом земного життя, чуттєвості.

Воно — поняття, що використовується у класичному психоаналізі для позначення первинного енергетичного джерела психіки, яке є сферою інстинктів.

Тендер (англ, gender — рід, переважно граматичний) — поняття, що використовується в гуманітарних науках для відображення соціо-культурного аспекту статевої приналежності людини, тобто «соціо-стать» на противагу біологічній статі.

Генотекст (грец. genos — рід, походження) — поняття Ю. Крісте-вої, що виражає глибинний рівень тексту, який існує поза лінгвістич­ними структурами мови і є неструктурованою смисловою множинніс­тю, тобто пов'язується з довербальним рівнем існування суб'єкта, на якому панує неусвідомлене. Йому протиставляється поняття «фено-текст». Поняття «генотекст»/«фенотекст» належать до постструктура-лістської теорії тексту.

Пноцентрична (грец. gyne — жінка) критика — феміністична кри­тика, яка досліджує жіноче письмо.

Глибинна психологія — психологічні школи, які акцентують на дослідженні сфери неусвідомленого. 3. Фройд використовував для розрізнення психоаналізу і традиційної психології, яка ототожнюва­ла психіку і свідомість. Психоаналіз також називав «глибинною пси­хологією».

Гностицизм (грец. gnostikos — пізнавальний) — еклектична течія релігійно-філософського спрямування на межі античності та христи­янства, що поєднала в собі ідеї раннього християнства з релігійними ідеями Давнього Сходу (іудаїзм, зороастризм тощо) та з античною мі-фо-філософією.

Гра — одна з психічних реальностей, що характеризується віль­ною діяльністю, є річчю в собі і протистоїть серйозному. Психоаналі­тичний інтерес до гри зумовлений тим, що вона дозволяє виявити не-усвідомлені бажання. Концепція гри, спрямована на звільнення приг­ніченої психічної реальності, актуальна для модернізму, постмодер­нізму та постструктуралізму.

Гумор — особливий вид комічного, що відображає смішне у життє­вих явищах та людських особистостях шляхом поєднання зовні комічно­го трактування об'єкта зображення із його внутрішньою серйозністю. З психоаналітичного погляду є засобом досягнення задоволення на осно­ві економії емоційних витрат, оскільки ефект смішного викликаний яв­ним комічним зображенням.

Дадаїзм (фр. dada —дерев'яний коник, метафорично — спонтан­ний дитячий лепет) — напрям у модернізмі, що оформився з 1916 по 1921 р. як творчий пошук тотального звільнення від традиційних релі­гійних, естетичних та етичних цінностей заради ідеалу свободи. Назва походить від поняття «дада», що декларує принципову невизначеність

Короткий термінологічний словник 375

значення («дада нічого не означає»). Художня концепція пов'язувала­ся з вираженням неусвідомленого, а художні прийоми зводилися до абсурдних комбінацій предметів, слів, звуків тощо.

Деконструкція (лат. deconstructio — аналіз) — стратегія пост-структуралістського критицизму, розроблена Ж. Деррідою стосовно тексту, що включає його деструкцію (порушення структури) і реконс­трукцію (докорінну перебудову) з метою системного спростування фі­лософії та культури логоцентризму.

Денотація (лат. denotatus — позначений) — первинне позначу-вання предмета або явища.

Децентрація — методологічна установка постмодернізму та пост­структуралізму, що характеризується відмовою від фундаментальних понять — першоначала, або центру як основи класичних уявлень про структуроване знання. Ідея центру — організаційного принципу струк­тури — розвінчується як ідея прямолінійного детермінізму, зовнішньої репресивної причинності. Д. спрямована на підрив західного лого-центричного типу раціональності. Культура постмодернізму, на відміну від культури модернізму, передбачає децентрацію культурного прос­тору, що означає відсутність привілейованих точок зору, ієрархічної впорядкованості, пріоритетної диференціації тощо. Так, ієрархічному модерністському центруванню літературного процесу (елітарна літе­ратура — масова література) протистоїть постмодерністський поліцен-тризм, згідно з яким будь-яке маргінальне літературне явище може бу-І поставлене у центр культурного простору. Див. також Центризм.

Дискурс (лат. discursus — міркування) — вербальне розгорнуте міркування задля встановлення істини, конкретно-історична форма •якого зумовлена культурною традицією раціональності. У структурно-|му аналізі оповідного художнього тексту Д. — весь мовний рівень, що оповідає про події.

Дискурсивність — поняття постмодерністської філософії, що поз­начає процесуальність не обмежених соціокультурними нормативами і заборонами дискурсивних практик, які виявляють могутній креатив-ний потенціал щодо феномену смислотворення.

Дотеп (гострослів'я) — особливо витончена словесна гра, спря­мована на захист від критики тих словесних і мисленнєвих зв'язків, які приносять задоволення. З психоаналітичного погляду, дотеп ске­рований на ліквідацію внутрішнього психічного гальмування і розши­рення джерел насолоди.

Душевний образ — психічний образ, що формується, згідно з юн-гівською аналітичною теорією, у сфері неусвідомленого відповідно до статевої приналежності людини.

Едіпів комплекс — одне з основних понять класичного психоана­лізу, запроваджене 3. Фройдом для позначення несвідомих сексуаль­них потягів дитини до своїх батьків.

Екзистенціалізм (лат. ex/stenti'a — /снування) — один із найзнач-ніших напрямів філософи XX ст., концепції якого спрямовано на аналіз специфічно людського способу існування, тобто безпосереднього пе­реживання людиною себе і своєї ситуації як «буття-у-світі», що здійсню-

Короткий термінологічний словник

ється конкретно і кінечно — «тут-і-тепер». Традиційному філософському дослідженню абстрактного суб'єкта Е. протиставив конкретну людину в реальній ситуації її безпосереднього життєвого досвіду — як онтоло­гічну основу, тобто основу вчення про буття.

Експресіонізм (лат. expression — вираження) — художній напрям у модернізмі, який на противагу художньому зображенню (об'єктив­ному сприйняттю) утверджує суб'єктивне уявлення про світ. Як літера­турно-мистецька стильова течія, Е. оформився в Німеччині на початку XX ст. Основним творчим прийомом стало вираження драматичного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я». Притаманна Е. «нервова» емоційність характеризує творчість В. Сте-фаника, Т. Осьмачки та ін.

Екстра вертна (лат. extra — поза, vertere — повертати, тобто спрямована назовні) творча установка — психологічна орієнтація під час творчого процесу, за якої автор є другорядною дійовою особою, підкоряючись об'єкту — несвідомому творчому імпульсу. Обгрунтова­на в аналітичній психології К.-Г. Юнгом.

Елітаризм (лат. eligo — вибираю, франц. elite — найкраще, добір­не) —обгрунтування ієрархічності людського світу, згідно з яким про­відна духовна роль належить обраній меншості.

Естетичне (грец. aisthetikos — чуттєво сприйняте) — чуттєва фор­ма цілісного пізнання, звернена до почуття задоволення чи незадово­лення. Естетичне як художнє відокремлює мистецтво у феноменоло­гічній формі вільної творчості від науково-теоретичної сфери діяль­ності: досконалість чуттєвого пізнання як пізнання, спрямованого на споглядання одиничних предметів, що осягаються в завершеності та цілісності, протистоїть логічному, що абстрагує та роз'єднує цілісність предметів, явищ і сутностей.

Жарт — осмислена словесна гра як різновид комічного, що вик­ликає сміх і служить для розваги. З психоаналітичного погляду, озна­чає таку психічну діяльність, в якій передбачається задоволення від здійснення того, що заборонила критична інстанція.

Життєвий символ — юнгівське позначення результату символі­зації, тобто сировинний матеріал, що обробляється тезою та антите­зою і поєднує у процесі свого формування обидві протилежності.

Захисний конфлікт (лат. conflictus — зіткнення) — психічний кон­флікт, що виникає на основі стихійного потягу до захисту від уявлень, здатних викликати відчуття незадоволення.

Згнічення (HIM. Repression від лат. repressio — придушення) — од­на з процедур у роботі психічного апарату, спрямована на те, що пев­ний психічний акт утримується на нижчому ступені неусвідомленого, внаслідок чого він взагалі не потрапляє до Я, а повертається незадо-воленим у Воно.

Згущення — один з основних механізмів роботи сновидіння і пси­хіки у сфері несвідомого, завдяки якому окремі елементи і відношен­ня подаються у концентрованій формі, що сприяє формуванню яскра­вості та цілісності уявлення.

Зсув — несвідомий процес у роботі сновидіння і психіки, завдяки якому відбувається перехід психічної енергії з одних уявлень на інші-

Короткий термінологічний словник 377

Проаналізований у класичному психоаналізі механізм 3. став осно­вою деконструктивістської методики.

Ідеалізм (грец. idea — ідея) — поняття, що позначає філософські концепції, які витлумачують світобудову та світопізнання під знаком домінування духовного феномену. Давню ідеалістичну установку (пер­винність духу над матерією) виразив Платон у філософській концепції світу ідей як ідеальних зразків чуттєво-матеріального світу. Класичне визначення «реалістичної» та «ідеалістичної» установок у пізнанні на­лежить німецькому філософу Гегелю.

Ідея (грец. idea — початок, основа, першообраз) — психологічна величина, що належить не лише до сфери мислення, але й почуття; першоначало, яке в аналітичній психології становить суть первинного ^ образу, тобто смисл, абстрагований від конкретики цього образу.

Іманентний (лат. immanentis — властивий, притаманний чомусь) детермінізм (лат. determinare — обмежити) — тлумачення, що характеризує внутрішню зумовленість явища (таку, яка випливає з йо­го власної природи). Структуралістська методологія виходить з І. д. в науковому поясненні художнього твору як індивідуального мовлення, тобто з аналізу внутрішньо притаманної твору причини, пов'язаної із законом мови як певної системи структурних відношень.

Індекси (лат. index — покажчик) — поняття структурного аналізу, що позначає систему додаткових елементів, які впорядковують функ­ції — головні оповідні елементи. Індекси спрямовані не на продов­ження, а на поглиблення дії розповідання.

Індивідуальна (франц. individual — особистий) психологія — один із напрямів глибинної психології (психології неусвідомленого), що виникає у лоні психоаналізу в результаті критичного перегляду фройдівської сексуальної теорії. Засновник — австрійський психо-аналітик Альфред Адлер (1870—1937). Основу психоаналітичного по­яснення людини, згідно з І. п., становлять «комплекс неповноцінності» та «комплекс величі», що в нормальному функціонуванні доповнюють одне одного і стимулюють життєвий розвиток. Центральною ідеєю є тлумачення людської істоти як єдиного цілого, що формується в соці­альному контексті й наділяється творчою життєвою силою. Світовід­чуття І. п. є оптимістичним: оскільки кожна людина — творець, вона здатна сформувати здорову вітальну процесуальність із різних вро­джених факторів і можливостей.

Індивідуальне (франц. individual — особистий) неусвідомлене — структурний рівень людської психіки в аналітичній психології Юнга, який є сукупністю всіх психічних явищ суб'єктивного характеру, що не належать до свідомості, тобто позбавлені контролю над потягами та інстинктами.

Індивідуація (лат. individuation — неподільність) — юнгівське по­няття на позначення розвитку психологічного індивіда як цілісної істо­ти, спрямованого на виділення його з колективної психології. Психо­логічна диференціація (вирізнення індивідуального з колективного) пов'язана з розширенням сфери індивідуальної свідомості. Однак свою відсутність у колективному житті свідомий індивід повинен ком-

Короткий термінологічний словник

пенсувати духовними цінностями. Без такого виробництва цінностей І. вважається аморальною і згубною.

Інтертекстуальність (лат. inter — між і текстуальність) — поняття, запроваджене Ю. Крістевою для позначення феномену взаємодії ав­торського тексту із семіотичним культурним середовищем. Одне з ос­новоположних понять постмодерністської теорії тексту як множини, мозаїки інших текстів.

Інтроверсія (лат. intro та verso — буквально: тлумачу всередину) ~ скерованість лібідо (сексуальної, за Фройдом, або універсальної пси­хічної енергії, за Юнгом) на власний внутрішній світ. І. виражає нега­тивне ставлення суб'єкта до об'єкта: лібідний інтерес спрямовується не на об'єкт, а повертається від нього до суб'єкта. Оскільки рух психіч­ної енергії спрямовується у внутрішній світ, то І. є також специфічним способом психологічної орієнтації.

Інтровертна (лат. intro — всередину, vertere — повертати, тобто спрямована внутрішньо) творча установка — психологічна орієнтація під час творчого процесу, за якої автор утверджує свідомі наміри, про­тиставляючи своє «я» (суб'єкт) природному творчому процесу, тобто неусвідомленій сфері — як об'єкту. Обгрунтована в аналітичній психології Юнгом.

Іронія (грец. еігопеіа — прикидання) — художній та стилістичний прийом, який полягає в невідповідності прямого смислу висловлю­вання його прихованому значенню і спрямовується на розщеплення будь-якої патетичної, серйозної завершеності. Оскільки фігура І. смис-лово амбівалентна (двоїста), то в постмодерністській культурі консти­туюється як головний методологічний прийом.

Ірраціоналізм (лат. irrationalis — несвідомий) — поняття, що поз­начає філософські течії, які проголошують ірраціональні феномени (волю, емоції, фантазії тощо) основою світу та його розуміння. Виник на противагу філософській класичній традиції, яка на перше місце поставила розум та раціональність. Налаштований був проти духу Просвітництва.

Істинна (поетична) мова — поняття гайдеггерівської концепції мови, що позначає її поетичну сутність, тобто сутність, яка виражає буттєву істину. За Гайдеггером, сутністю людського буття (екзистенції) є мова, а сутністю мови — істинна мова, тобто поезія. Філософію мо­ви Гайдеггера використав Ж. Лакан у своїй теорії структурного психо­аналізу для обгрунтування концепцій пустого і повного мовлення.

Історія — структурне членування наративу в структурному аналізі оповідного тексту, що позначає послідовне розгортання дій персона­жів і «синтаксичні» зв'язки між цими діями, тобто подієвий порядок розповідання.

Кардинальна (лат. cardinalis — головний) (ядерна) функція — поняття структурного аналізу на позначення такої смислової дії, Щ° відкриває, підтримує або закриває альтернативну можливість, яка має важливе значення для подальшого розвитку дії.

Катарсис (грец. katharsis — очищення) — поняття, вперше вжите Арістотелем у «Поетиці» для позначення естетичного переживання, по-

Короткий термінологічний словник 379

в'язаного з очищенням душі за допомогою емоцій страху і співпережи­вання. На таке естетичне переживання була розрахована антична тра­гедія. У психоаналізі К. має психотерапевтичне значення.

Каузальний (лат. causa — причина, causa//s — причинний) детер­мінізм (лат. determinare — обмежити) —тлумачення, що визнає об'єк­тивну (зовнішню) зумовленість досліджуваного явища. Каузальне по­яснення у літературознавстві — розкриття зовнішньої (позатекстової) причини виникнення художнього твору. Структуралістська методологія відмовилась від К. д., протиставивши йому іманентний детермінізм.

Каузальний (лат. causa — причина) спосіб тлумачення — спосіб тлумачення психічних явищ, що грунтується на зв'язку між причиною і наслідком у розвитку події, явища.

Класичне естетичне — чуттєве пізнання, що спирається на ідеал прекрасного, тобто уявлення про втілення в образі універсальної ду­ховної сутності.

Класичний психоаналіз (грец. psyche —душа, analysis — розкла­дання) — авангардна теорія, що сформувалась у працях 3. Фройда на порубіжжі XIX—XX ст. як дослідження психічного несвідомого. К. п. постав усупереч класичній психології, об'єктом дослідження якої є сві­домість.

Колективне неусвідомлене — структурний рівень людської пси­хіки в аналітичній теорії Юнга, тобто психічна спадщина людської ево­люції, наявна у психічній структурі кожної людини. Зміст К. н. являє собою сферу інстинктів та архетипів і виявляється в образах і формах, характерних для різних народів і епох.

Комізм (грец. Komikos — смішний) — категорія художності, що позначає такий аспект чуттєвого пізнання світу, який супроводжуєть­ся сміхом без негативних емоцій (страху і пригнічення). З психоаналі­тичного погляду К. є цікавим як засіб отримання задоволення на ос­нові економії витрат на уявлення.

Компенсація (лат. compensat/o —урівноваження) — поняття юн-гівської аналітичної психології, що позначає саморегулювання психіч­ного апарату, тобто природний процес, спрямований на досягнення рівноваги у психічній сфері.

Комплекс (лат. complexus — зв'язок) — загальновживане понят­тя у психоаналітичній теорії на позначення неусвідомлених уявлень, пов'язаних між собою асоціацій, надмірно емоційних спогадів, пев­них суб'єктивних рис, специфічних переживань тощо. Поняття запроваджене Юнгом. В аналітичній психології К. — самостійна, авто­номна сутність в індивідуальній психіці, специфічний психічний ула­мок, відколений від свідомості і несумісний з нею. Різні К. становлять зміст індивідуального неусвідомленого.

Комплекс кастрації (лат. castrat/o — видалення) — поняття кла­сичного психоаналізу на позначення дитячого переживання, влас­тивого обом статям: для хлопчика це страх втрати пеніса, для дів­чинки — страх перед дефектом свого тіла (відсутність пеніса) і ба­жання бути чоловіком. З допомогою К. к. Фройд пояснював психо-сексуальний розвиток дитини, відмінності чоловічої та жіночої пси-

Короткий термінологічний словник

хології, виникнення неврозів, походження культурних феноменів — релігії, моралі тощо.

Конотація (лат. соп — разом, notare — позначати) — непрямий вторинний спосіб позначування предмета або явища.

Конструктивний (лаг. constructio — побудова) метод тлумачен­ня — метод в аналітичній психології Юнга, за допомогою якого про­дукт несвідомого розглядається символічно задля осягнення його повного (цілісного) смислу.

Концепція об'єднуючого символу — юнгівська концепція сим­волічного, тісно пов'язана з релігійною установкою, орієнтованою на східні уявлення духовного шляху як звільнення від парних протилеж­ностей. Розум, вважав Юнг, не здатний створити символ, оскільки символ ірраціональний за своїм походженням. Тому там, де раціо­нальний шлях заводить у безвихідну ситуацію, синтез приходить зі сфери неусвідомленого. Поява нового міфу, нової релігії, універсаль­ного мистецтва пов'язується в аналітично-психологічній теорії юнгіан-ської орієнтації з об'єднувальною символізацією.

Кордоцентрична (лат. cordis — серце) культура — культура, ос­нову якої становить чуттєва сфера — істини «серця».

Культурний канон (грец. kanon — норма) — система установле­них нормативних зразків, що є основою культурної традиції; з аналі­тично-психологічного погляду, — домінування усвідомлених ціннос­тей, тобто свідомий світогляд епохи.

Лібідо (лат. libido — бажання, потяг) — поняття, що використову­ється у класичному психоаналізі для позначення енергії сексуальних інстинктів. Оскільки фройдівське тлумачення Л. мало домінуюче сек­суальне значення, то звільнення психоаналітичної теорії від сексуаль­ного підходу передбачало і нове його тлумачення. В аналітичній пси­хології Л. позначало універсальну психічну енергію, інтенсивність пси­хічного процесу, що виявляється як бажання або імпульс і є потребою організму в найприроднішому стані.

Логоцентризм (грец. logos — слово) — вияв класичної філософ­ської традиції, пов'язаний з визнанням наявності глибинного внут­рішнього смислу буття загалом та окремих об'єктів і подій; дискурс, що грунтується на ідеї всепроникливого Логосу і дає змогу осмислити буття як іманентно логічне, закономірне і підкорене лінійному детер­мінізму (загальній причинній зумовленості).

Маргінальний (лат. margo — край, межа) — структурний елемент, якому в бінарній двочленній опозиції протистоїть центральний як важливий і значущий (маргінальне —те, що перебуває поза центром, на краю, на межі). Філософське поняття «маргінальність» характери­зує культурні феномени, які розвиваються поза домінуючим культур­ним каноном. Представниками культурної маргінальності можна вва­жати Ф. Ніцше, маркіза де Сада, Л. фон Захер-Мазоха та ін. Поняття «М.» набуває особливого привілейованого значення в постмодерніз­мі та постструктуралізмі як дискурсивності, що культивує маргіналь­ності. Деконструкція Дерріди як децентрація мала намір звільнити простір для маргінальних сутностей.

Короткий термінологічний словник

Маскулінність (лат. mascu/i'nus — чоловічий) — соціопсихологіч-ний вияв екстравертивності (діяльності, спрямованої на зовнішній світ), активності, незалежності, самодостатності. Результати тендер­них досліджень виявляють, що М. яктрадиційний чоловічий стиль жит­тя не відповідає сучасним соціальним умовам, у зв'язку з чим гово­рять про «кризу маскулінності».

Метафора (грец. metaphora — перенесення) — цілісне, нероз-членоване порівняння, в якому окремі слова або вирази поєднуються на основі подібності їх значень чи на основі контрасту. Як один з ос­новних зворотів поетичного мовлення, М. спрямована на розкриття сутності явища і протистоїть раціоналістичним (роз'єднувальним) кон­цепціям, оскільки створює власну реальність, розбудовану за есте­тичною (цілісною) ознакою. Психоаналітична теорія особливу увагу приділяє метафоричному вираженню, витлумачуючи механізм утво­рення М. як один зі способів функціонування психіки — психічний не-усвідомлений процес згущення.

Метод вільних асоціацій — спосіб дослідження сновидінь, пси­хічних захворювань на основі аналізу вільного асоціювання суб'єкта, яке дає змогу перевести витіснені неусвідомлені уявлення у свідо­мість. Є основою теорії класичного психоаналізу. Заміна гіпнозу М. в. а. стала вихідним пунктом його становлення і розвитку. Див.: Асоціатив­на техніка тлумачення.

Метонімія (грец. metonym/a — перейменування) — поетичний зворот мови, за якого слова поєднуються на основі суміжності. У М. часткове замінює ціле, що не властиво метафорі і суттєво відрізняє ці два звороти. Психоаналітичне тлумачення М. пов'язує її з неусвідом-леним процесом зсуву, завдяки якому здійснюється робота сновидін­ня (переведення прихованих думок уявний смисл), а також творча ро­бота психіки загалом.

Мнемосичний (грец. mnemmos/ne — пам'ять) слід — слід запа­м'ятовування. Цим поняттям користувався Фройд, вважаючи, що сприймання залишають у психічному апараті слід, а функція, яка сто­сується сліду, називається пам'яттю. Тлумачення «сліду» розробляв для постструктуралістської концепції «до-присутності» Ж. Дерріда.

Мовний знак — зв'язок між позначенням і позначеним. Тради­ційне тлумачення М. з. — тлумачення його як цілого. Зсув відношення між позначеним і позначенням визначив авангардну методологію в гуманітарних науках XX ст.

Модернізм (фр. moderne — сучасний) — загальне поняття для позначення некласичного філософського осмислення людини і світу. У мистецтві — система літературно-мистецьких тенденцій, розгорнутих на порубіжжі XIX—XX ст. як пошук сучасної художньо-образної мови Для вираження нового суб'єктивізму, розриву з класичною традицією, принципової відкритості пізнання, плюральності гуманізму, різнома­нітних моделей перебудови світу тощо.

Над-Я — поняття, що вживається у класичному психоаналізі для позначення психічного утворення, яке формується під впливом сімей­ного, а згодом — цілісного культурного виховання (національних тра­дицій, вимог соціального середовища тощо).

Короткий термінологічний словник

Наратив (лат. narrare — мовний акт) — поняття філософії Постмо­дерну, що виражає процесуальність самореалізації як вербальний виклад, тобто як спосіб буття тексту, що повідомляється. У структурно­му аналізі розповідного тексту Н. як розповідання членується на істо­рію (послідовність подій) та дискурс — весь мовний рівень, що опо­відає про події.

Наративна фігура — відступ від нейтрального, типового способу розповідання. Художній дискурс — це система Н. ф., в якій порушення типової структури розповідання створює особливий ефект художності, «еротичної» таємниці тексту.

Наративний спосіб пізнання — спосіб осмислення, що грунтуєть­ся на процесуальності самореалізації, послідовності біографічної істо­рії, на вираженні домінуючої частини буквального життєвого досвіду. Метою наративного способу осмислення є вироблення певної кон­цепції, що виражає індивідуальну (біографічну) міфологію. Н. с. п. про­тистоїть парадигматичний.

Нарцисизм — поняття, що вживається у класичному психоаналі­зі для характеристики процесів лібідо, які спрямовуються не на сексу­альні об'єкти, а на власне Я.

Невроз (грец. neuron — жила, нерв) — поняття у психоаналітич­ній теорії, що позначає конфлікт між Я та сексуальністю і є похідним явищем від зіткнення культури з інстинктом (культурного свідомого з некультурним несвідомим). Медичне використання цього терміна сто­сується нервових захворювань (неврастенія, істерія тощо). Тлумачен­ня Н. у психоаналітичному літературознавстві пов'язане з «травматич­ним» смислом: психічні «травми» властиві всім людям, а найболючіші з них, що супроводжують доросле життя людини, походять з дитинс­тва. Невроз, згідно з юнгівською аналітичною психологією, попере­джає про відступ від власного призначення, від реалізації вродженої життєвої волі: людина без відданості своїй волі стає невротиком, ос­кільки втрачає себе.

Некласичне естетичне — уявлення про чуттєве пізнання, коли естетичним вважається піднесене, діонісійське, тобто стихійна могут­ність індивідуальних поривів і пристрастей. Зсув відношення між тра­диційно прекрасним («аполонівським») і піднесеним («діонісійським») означав у XX ст. утвердження некласичного бачення світу — концеп­ції буття як хаотичного, абсурдного, позбавленого вищого смислу.

Неоплатонізм — філософсько-містичний світогляд античності, який поєднав східні вчення з грецькою філософією — синтез ідей Пла­тона з ідеями, спрямованими на поєднання містики, витонченої логі­ки та етичної установки. Н. викликав особливу зацікавленість Юнга у процесі розбудови теорії аналітичної психології.

Несвідоме — головний об'єкт дослідження психоаналізу, що є системою психіки людини, яка функціонально відрізняється від систе­ми свідомості. Фройд не винаходив Н., він лише модерно витлумачив його як сферу сексуальності. Тлумачення Н. становить основу розвит­ку психоаналітичної теорії. З погляду структурного психоаналізу Н. —

Короткий термінологічний словник

Дата добавления: 2015-10-21