Пості
йдизм в авангардній літературній теорії другої половини
хх ст. 269
«театральними машинами», виробляють ефекти. Таке фройдівське «театральне» тлумачевн несвідомого, на думку Гваттарі, знищує єдність проДеСУ «виробництва бажання», а комплекс Едіпа стає апара том репресії, спрямованої проти «машин бажання»-
Гваттарі вважав, що репресивний тип мислен Фройда породжений капіталістичною системою, де пс
аліз постав як ідеологічний текст на утвердження ^^системи, тому шизофренія — власна межа психо-Д1Є1лізу, від якої він постійно ухилявся. Порівнявши аНяхоаналіз з капіталізмом, Гваттарі намагався створи-Пя такий дискурс у науці, який би по-новому об'єднав Т ціальну та психоаналітичну проблематику. У 70-х роках він разом із Делезом розробив концепцію шизоаналізу, спрямовану передусім проти класичного фройдів-сько'го психоаналізу як репрезентації капіталізму.
Шизоанал/з — лібідно-політичний аналіз, що критикує капіталістичне суспільство з його неприйняттям «шизофренічного» і шукає такі форми декодування, які протистоять жорстко структурованій культурній моделі.
Спільна книга Гваттарі та Делеза «Анти-Едіп» (1972), що пізніше ввійшла у двотомну працю «Капіталізм і шизофренія» (1980), започаткувала цей аналіз, який розгорнувся на критичному перегляді структуралізму, психоаналізу, соціології та марксистської філософії. В основу філософії шизоаналізу покладено перегляд психоаналітичної концепції бажання та марксистської теорії суспільного виробництва: «Є тільки бажання і соціальність», — проголосили Делез і Гваттарі. Традиційні «соціальні машини» (сім'я, держава тощо) почали вважати псевдоструктурами, які мають відносний і тимчасовий характер. Виникнення «соціальних машин» пов'язували з порушеннями у функціонуванні «машин бажання» (самодостатньої спонтанної творчої сили суб'єктивності). Оскільки моделювання соціальної про-Цесуальності тісно пов'язане з «машинами бажання», то різні порушення, кризи, розлади «соціальних машин» проголосили позитивними умовами їх функціонування. Відкинувши едіпів комплекс, що обмежує природу несвідомого рамками сімейних відносин д тому не здатний пояснити складні соціальні структури, шизоаналіз відкинув і лаканівську символізацію, щоб виразити спонтанне
есвідоме як продуктивну соціальну силу, яка виробляє
а*ання і є «бажаючим виробництвом».
Методологія шизоаналізу ґрунтувалась на ідеї звіль-ння людини і суспільства від репресивних канонів
ультури, що сприяють масовій невротизації людства.
Ня?°ВНИМ рецептом звільнення «виробництва бажан-
Ся 1-СТ5Ла така індивідуальна поведінка, яка ухиляєть-
На п^ УДЬ~ЯК°Ї визначеності, орієнтується не на мету, а
Динамічний процес. Так, Гваттарі, беручи участь в
270 -j '.'• І'ь с*:.'* ••-''•,r:> а іічовт NIS ц-ч'І- Психоаналіз і літературознав
авангардних акціях 60-х років XX ст. (декларував себ одночасно троцькістом, анархістом, фройдистом, посл'Є довником Лакана і марксистом), стверджував, що'ідеол *~ гічне «розщеплення» давало йому справжнє задоволення. Теоретично таку поведінку визначали як активну свідому шизофренію (на відміну від пасивної — хвороби що потребує психіатричного лікування). '
Шизоаналіз покликаний звільнити потоки бажання з упорядкованого суб'єкта, цілісність якого зумовлена наявністю структурованого тіла, тобто тіла, наділеного органами. Задля цього пропонується запозичене з мистецтва та філософії, передусім з теорії театру жорстокості Арто та філософії Ніцше, поняття «тіла без органів».
Тіло без органів — поняття, що виражає середовище чистої інтенсивності, яке протистоїть жорсткій організації органів і покликане зруйнувати стійку систему задля «порожнього тіла» — простору, відкритого для різноманітного самоконфігурування.
В основі шизоаналізу — твердження, що організм як застигла структура означає смерть, тому тіло й страждає від своєї організованості. Концепція «порожнього тіла» культивує постструктуралістську ідею безформності, безструктурності як ідею вітальності. Знайти своє «тіло без органів» означає знайти чисте енергетичне напруження, позаструктурну сутність, яка здатна змінювати будь-яку конфігурацію тілесності, виявляючи її тимчасовість і плинність. Тому індивідуальну свободу пов'язують зі звільненням від нав'язаної конкретності «тіла»: природне тіло також не означає долі, воно є лише матеріалом, що підлягає опрацюванню.
Художня творчість, де найвиразніше виявляється вихід за межі нав'язаної соціальної тілесності, на думку Делеза і Гваттарі, володіє наймогутнішим «шизофренічним зарядом». Аналіз божевілля митців (Гельдерлі-на, Фіцджеральда, Вульф та ін.) дав підставу Делезу вважати істинний творчий процес спровокованим симптомами божевілля, що завершується маргіналізацією, приниженням цивілізованої людини. Тому мистецтво проголосили центральним об'єктом філософсько-шизо-аналітичної теорії: вияв інтенсивної реальності лібіД0 соціально-історичного процесу здійснюється через аналіз нереалістичного «шизофренічного» мистецтва.
Шизоаналіз обґрунтовував концепцію мистецтва як бажаючої художньої машини, що виробляє фантазий І» акумулюючи невидимі сили забороненого бажання, г°
ойдизм в авангардній літературній теорії другої
половини XX ст. 271
> _лгл пичм a v«w—• • •• —i-r,. - • - - -- -
І ПО'
спільний вибух шизофренії. Вслід за Юнгом Делез |тУє aLapi виділили специфічні для шизоаналізу твори, Iі близькі до природного творчого процесу і є виявом |Ш°відомого шизопотоку. Улюбленими об'єктами дос-Г-'лжень стають «шизоїдна» творчість Ф. Кафки, ЇМ Пруста, А. Арто та ін. «Найбожевільнішим» з мис-дтв вваж'ається кіно.
Шизоаналіз вплинув на формування концепції пост-одерністського тексту як нескінченної течії «шизопо-оку», який не має мети і смислу, а лише сприяє тоталь-ій ш'изофренізації життя і світу. Авангардистський ух естетичної постмодерністської концепції також підсилює нова концепція аналізу поетики художніх текстів, що має активізувати в літературних бажаючих машинах революційну силу несвідомого. Метафоричність та метонімічність, що були концептуально важливими у фройдівському та лаканівському тлумаченні несвідомого, тут виявляють різний характер бажання: метонімія — множинний шизоїдний, метафора — маніакально-депресивний параноїдний.
Отже, Делез і Гваттарі з концепцією шизоаналізу пов'язали ідею звільнення людини та суспільства від репресивних культурних канонів. «Виробництво бажання», орієнтоване на спонтанний процес, а не на організовану мету, на їхню думку, мало б динамізувати соціальне цілеспрямоване виробництво загалом. Нова посткультура, формуючи різноманітні репертуари індивідуальної поведінки людини, моделюється з науки та мистецтва як проявів активної шизофренії. «Шизоаналітична» інтерпретація людини і соціуму постає на основі відмови від зовнішнього детермінізму (зумовленості); основі буття (Богу, Абсолюту, Соціуму) протиставляється іманен-TK,H** хаотичний стан суб'єктивності. Реальність означає 06 єктивне буття суб'єктивних бажань.
Феміністична деконструкція і психоаналіз
Феміністична критика як інтердисциплінарний підхід:
Ралі ем*?*стична критика виникла в лоні постструкту-Рик ЗМУ * Р°звинУлася в західноєвропейському та аме-ТІІЧ Нськ°му варіантах. Західноєвропейська фемініс-Франп Л1ТеР.атуРна критика своїм розвитком завдячує ДУзькій, яка в першій половині XX ст. перебувала
Психоаналіз і літературознавст ОСТФР°*ДИЗМ в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 273
під впливом екзистенціалізму Сартра, зокрема йо тлумачення фройдівського психоаналізу. Концептуал^ но феміністичний дискурс окреслило дослідження Сі' мони де Бовуар «Друга стать» (1949), де фундаментально (на основі біології, історії, міфології, соціології, мистецтва) проаналізована жіноча екзистенційна ситуація Беручи за основу положення екзистенціалізму, згідно з яким людське «я» визначає себе завжди щодо «інших» а також те, що «кожній людині, крім бажання утвердити себе як особистість, притаманна спокуса втекти від свободи», Сімона де Бовуар обґрунтувала концепцію «другої статі»: місце у структурі сексуальних відносин готує для жінки пасивну роль, тобто роль об'єкта, тому, починаючи із структури первинних відносин, «друга стать» програє свою екзистенційну свободу і незалежність. Феномен жіночого в культурі постає через відношення до чоловічого: «особливе становище жінки полягає в тому, що вона, будучи, як і кожна людська істота, вільною особистістю, робить вибір і невдовзі опиняється, в світі, де чоловік накидає їй роль Іншої, її намагаються перетворити на річ, спрямувати до іманентності, оскільки її трансцендентність постійно живила б у ній усвідомлення своєї достатності й суверенності. Драма жінки — саме в цьому конфлікті між настійним прагненням
- будь-якого суб'єкта утвердити свою достатність і її становищем, яке перетворює жінку на підлеглий об'єкт».
< «Друга стать» засвідчила рішуче намагання осмислити і іншу екзистенційну ситуацію для жінки, в якій та здат-
< на здійснювати транцендентну (таку, що виходить за межі можливого досвіду об'єкта) функцію сексуальності та
з виконувати активну культуротворчу роль.
Філософія жіночого екзистенціалізму вплинула на, розвиток феміністичної методології. Вперше англій-
• ською мовою «Друга стать» вийшла у 1970 р., в украІН'; ській феміністичній критиці її ідеї переосмислювалися? значно пізніше (україномовний переклад — 1994 р.)-р
> У 70-ті роки XX ст. французька літературна фемініс
; тична критика набула виразної постструктуралістсько
і орієнтації (Ю. Крістева, Е. Сіксу, Л. Ірігарай, С. КоФ
; ман). Основою для її розгортання послужили ІД
Ж. Лакана, Ж. Дерріди, М. Фуко. Американська феМ
ністична критика сформувалася в лоні соціологічне ор
хСімона де Бовуар. Друга стать. У двох томах. Пер. з ФР-Т.1. — К., 1994. — С. 42.
ованого літературознавства. І лише у 80-ті роки вона ЄНТейшла на позиції французької феміністичної крити-П тобто під вплив лінгвопсихоаналітичних концепцій Па'кана та постструктуралістського деконструктивізму 1-Е Шовалтер, Б. Крістіан, С. Гілберт, С. Губар).
' Головною стратегією феміністичної критики є де-конструкція патріархальної культурної моделі — порушення структурної опозиції «чоловік — жінка» як «культура — природа», «суб'єкт — об'єкт» та зсув жіночого об'єкта до активного суб'єкта культури. Якщо патріархальний культурний канон культивував природне призначення жінки, оскільки жіноче тіло тісно пов'язане з природою і виконує репродуктивну функцію, то фемінізм виступив проти стратегії витіснення жінки з культури у природу, викрив недоліки однобічної патріархальної культури, спрямував свої зусилля на рівноправну культурну репрезентацію феномену жіночого. Долаючи дискримінацію патріархальною культурою жіночих цінностей, феміністичний дискурс намагається виявити відмінний від чоловічого спосіб осмислення й саморефлексій. У процесі становлення фемінізму в багатьох сферах культури сформувалися різні його напрями і течії («християнський фемінізм», «марксистський фемінізм», «лесбійський фемінізм» тощо). Феміністичний дискурс з його деконструкцією патріархату вписується в постмодерністську філософію нової тілесності, оскільки є метафізичним актом моделювання нового постпатріархального світу як звільнення Природи-Матерії з-під влади Логосу-Бога.
Феміністична критика як інтердисциплінарний підхід розгортається на модифікаціях феміністичного світогляду, у другій половині XX ст. окреслилися два головні його напрями:
1. «Фемінізм рівності». Ґрунтується на міркуванні РО Рівноправне з чоловіками засвоєння культурних Цінностей і норм та жіноче звільнення як аналогічне до оловічого культурне самоствердження.
і. «Фемінізм відмінності». Розгортається під впли-м постструктуралістської концепції differance Деррі-Ли^акц-ентУк>чи на розрізненні чоловіка й жінки, особ-ф0 °^Тях жіночого осмислення світу як альтернативної лтпп И знання й альтернативної форми репрезентації людської суб'єктивності.
тик СН°БНИЙ дискурсивний імпульс феміністична кри-°тримала від фройдівської концепції жінки як
274 ли *Х»i-','*!:K»''/j- 'M'-W- '• -с-(0«т Рин-'У,!>;-.' Психоаналіз і літературозна
кастрованого (неповноцінного) чоловіка. Тому в тичному перегляді класичного психоаналізу вона снила деконструкцію фройдизму в бік жіночих цінно тей. Засади феміністичної критики загалом охоплк>к>т такі зсуви психоаналітичних ідей:
1. Негативно акцентована концепція несвідомого v Фройда стає основоположною для позитивної постмо-дерністської репрезентації жіночої ідентичності. Аналіз несвідомого та психоаналітична теорія статі деконс-труювали класично-філософський підхід, що базувався на концепції абстрактного суб'єкта. Звертаючи увагу на це, теоретик феміністичних та тендерних студій в Україні І. Жеребкіна зазначила: саме Фройд «ввів у сучасну культуру феномен жіночого як один із центральних феноменів, що традиційно був зміщений на периферію», асоціював жіноче з несвідомим, відзначив гетерогенність, множинність, дискретність та непослідовність його структури, і саме ці риси несвідомого дозволили наблизитися до розуміння феномену жіночого в культурі1. Юнгівська аналітична психологія жіноче та несвідоме остаточно вивела з периферії модернізованої психоаналізом Фройда патріархальної культури, що сприяло формуванню нового постмодерністського осмислення «другої статі».
2. Центрування доедіпової («матріархальної») стадії сексуальності стимулювало розвиток психоаналітичних концепцій феномену жіночого бажання. Фройдів-ська теорія сексуальності визначала доедіпову стадію як поліморфну, синкретичну сексуальність та едіпову як пригнічення первинної сексуальності, внаслідок чого сформувалися жіночий та чоловічий типи ідентифі" кації. Всупереч фройдівській значущості едіпової ситуації та маргіналізації доедіпової стадії німецька дослідниця Мелані Кляйн вивела на перший план доедіпову стадію, проаналізувала характерні для неї особливості зв'язків, що стало методологічною настановою для обґрунтування жіночої неоднорідної самототожності. На доедіповій стадії, на думку Кляйн, відсутня ієрархі4' ність, панує гармонія стосунків «мати — дитина», пере' дусім «мати — донька». Це дає змогу жіночу сексуаль-ність тлумачити не по-чоловічому, тобто не через кас-
1Див.: Жеребкина И. Феминизм и психоанализ. // Введени в тендерные исследования. Часть І. Учебное пособие. / Под Ре^' И. Жеребкиной. — Харьков. — СПб, 2001. — С. 347.
м в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 275
Г|ОСТФРОИД
•Йний комплекс, а на рівні споконвічних відносин, ТраЦрнтральною фігурою постає мати як об'єкт первин-^ жіночого бажання. Оскільки механізм бажання у Н°Г° оаналізі є основним мотиваційним принципом псйського буття, то визнання специфічності жіночого йжання, що формується на доедіповій стадії, стає кон-ептуально важливим принципом феміністичного психоаналізу.
З Психоаналітична репрезентація жіночої Ідентичності через «бісексуальність» (двоїстість у структурі бажання). Позитивне значення бісексуальності стало продуктивним для феміністичної критики, що визначила чоловічу сексуальність як фалічну моносексуальність, яка заперечує іншого, натомість жіночу сексуальність як бісексуальність, що характеризується визнанням іншого всередині власного «я». З огляду на це феміністична літературна теорія, критикуючи чоловічу фалічну моносексульність, що осмислювалась як основа ідеологічного (монологічного) письма, сформулювала концепцію жіночого поліфонічного письма, жіночого характеру літератури і творчості.
4. Розщеплення феміністичним психоаналізом фрой-дівського психоаналізу як учення про неврози на учення про чоловічий невроз та жіночу істерію. Етимологічне термін «істерія» відсилає до грецького «матка». До кінця XIX ст., коли психоаналіз відкрив також чоловічу істерію, її вважали жіночою хворобою, лікування якої за допомогою заспокійливих засобів мало на меті стримувати рухливість «блукаючої матки». З психоаналітичного погляду істерія означала вн'утріпсихологіч-ний конфлікт, викликаний неприпустимими для особистості сексуальними бажаннями.
• одного з клінічних випадків у психоана-
літичній практиці Фройда («випадок Дори») приверну-л° Увагу фемінізму до жіночого істеричного мовлення. «Можна говорити, — стверджує Т. Гундорова, — що JiacHe ця історія в тому вигляді, як її описує Фройд, зна-енувала собою тип істеричної нарації»1. Феміністична ритика вважає, що оскільки Дора відмовилася від лічи „ННя У Фр°йда, він символічно мстив хворій, винося-Мен ^ ПУ°^ЧНЄ обговорення історію її життя. У «Фраг-ТІ аналізу істерії (історія хвороби Дори)» (1905)
ній Нд°Р°ва Т. Femina Melancholica: Стать і культура в ґен-УТОП1Ї Ольги Кобилянської. — К., 2002. — С. 107.
Психоаналіз і літературо
Фройд справді намагався відтворити історію істерич пацієнтки, демонструючи ідеологічне насильство (н°* магаючись підтвердити власні ідеї щодо походження '*" теричних симптомів). Клінічний випадок із практик° Фройда дав підстави говорити про жіночий еротизм дИ менш диференційований від чоловічого і більш розсія ний, тому не здатний до зображення у лінгвістичних моделях. З «випадку Дори» сформувалася філософська стратегія жіночого вияву бажання як істеричної тілесності. Феміністичне психоаналітичне тлумачення істеричного визначило його як жіночий спосіб репрезентації суб'єктивності, який неможливо виразити в площині логоцентричних чоловічих цінностей. Аналізуючи праці провідних феміністичних теоретиків Е. Сіксу та К. Клеман, І. Жеребкіна визначає феміністичну деконс-трукцію як «обертання» традиційної психоаналітичної уяви про жіночу істерію як хворобу або цілком негативний досвід, що підлягає лікуванню та пригніченню: дослідники «нормалізують жіночий істеричний досвід як реалізацію жіночої суб'єктивізації на відміну від чоло-
• вічої і наділяють її позитивними характеристиками в загальній топології жіночого бажання, звільняючи та-
• ким чином жіночу суб'єктивність від репресуючого маркування за критеріями норма / анормативне»1.
5. Радикалізм феміністичної деконструкції здійснив
• зсув біології до культури. Поштовхом стала лаканівська відмова від фройдівських біологічно зумовлених кон-
: цепцій суб'єктивності, концепція лінгвістичного несві-' домого, а також інтерпретація феномену людини як ' символічного конструювання. Постструктуралістська ' концепція, згідно з якою людська суб'єктивність не е сталою психічною та фізіологічною (тілесною) структу рою, стала важливою передумовою формулювання головної методологічної установки феміністичної критики, яка, експлуатуючи соціомовний генезис суб'єктивності, відмовлялася від диктату природного детермінізму (ЇНДИ відуальне тіло не визначає долі жінки)..
6. Пошук дискурсу присутності жіночого в культур всупереч чоловічій присутності. Феміністична критик зазнала впливу структурного психоаналізу Лакана, й го концепції нефалічної жіночої сексуальності. Симв лом жіночої суб'єктивізації стало лаканівське понят
'Жеребкина И. Феминизм и психоанализ... — С. 363.
в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 277
anue femine як особливий тип жіночої сексуаль-ясіночого нефалічного бажання, яке не потребує и іншого. Жіночу суб'єктивність Лакан визначав ^пез концепцію «маскараду» — як постійну змінність ідентифікацій щодо чоловічого символу (трансцендент-го фалосу). Однак, поставивши проблему жіночої сексуальності, Лакан ідеологічно підтвердив фройдівську ідею про культурну відсутність жінки. Його твердження «жінка не існує», тобто жінка не представлена в культурі (символічному чоловічому світі), активно використовується у феміністичному дискурсі, формує проблему не-вираження в класичному раціоцентрично-му патріархальному мовленні жіночої сексуальності та суб'єктивності, наснажує пошук відмінних від чоловічих способів жіночих репрезентацій.
7. Деконструкція, яку проводить феміністична критика під впливом Дерріди, постає як дефалізація — боротьба проти фалосу та логосу, пов'язана з утвердженням жіночого (інтуїтивно-несвідомого) осмислення світу, власної унікальне жіночої суб'єктивності. Оскільки феміністичний психоаналіз розробляє концепцію жіночого бажання поза фалічним позначенням, то критика спрямовується проти будь-якого трансцендентного авторитету (фалосу, розуму, істини тощо) як проти патріархальної символізації, оскільки на символічному рівні жіноче потрапляє під владу фалологоцентричного погляду на культуру.
Отже, перегляд психоаналітичних концепцій впливає на розвиток феміністичної психоаналітики, основною проблемою для якої є репрезентація жіночої сексуальності та жіночого бажання. Ідеологічна стратегія, Що формується під впливом психоаналізу, пов'язана з Утвердженням жіночої суб'єктивності як незалежної ВІД фалічної символізації, отже, від -чоловічої репрезентації в культурі.
Проблема тілесності у феміністичній критиці
з проблема тіла у феміністичній критиці є однією Q ^*тРальних> але, як зазначає сучасна дослідниця Міттко, «тіло виноситься за дужки, хоча про нього ' говорять»1. Це пов'язано з тим, що феміністич-
Гомі
Ілко О. Метафізика тілесності. Концепт тіла у філософ-Дискурсі. — К., 2001. — С. 118.
'Bo
Психоаналіз і літературознавс
на критика проголосила війну традиційній сексуальн й тілесності, де жіноче тіло як об'єкт задоволення чо чих сексуальних бажань е основним механізмом жіноч го поневолення. Тому феміністична критика заперечу фройдівську позицію, згідно з якою сексуальність вважав ють визначальним чинником людського буття, і спрямовує свою аналітичну енергію на звільнення жіночої само-ідентифікації (процесу усвідомлення через уподібнення) від природних ознак, пов'язаних з тілесністю. Феміністичний виступ проти тілесності є виступом проти чоловічої сексуальності, пов'язаної з владою та насильством у культурі.
Оскільки тіло тлумачать як механізм поневолення жінки, чинник соціальної нерівності статей, то феміністична критика розробляє семіотику чоловічого та жіночого тіла (відображення їх у текстах), віднаходить таку систему лінгвістичних позначень, що символічно утверджують вторинне місце жінки у культурі. А тому концептуальне відкидання феміністичною критикою традційної тілесності та сексуальності в радикально настроєних дискурсах часто призводить до парадоксальної репрезентації жінки як безтілесної істоти, заперечення репродуктивної функції як природного призначення жіночої статі: стать і сексуальність інтерпретуються як форми соціальних конструкцій тілесності, які можна змінити за допомогою нової (феміністичної) культурної політики.
У розв'язанні проблеми тілесності та сексуальності утвердилися два протилежні напрями фемінізму:
1. Соціальна орієнтований фемінізм (переважно американська критика). Заперечує тіло та сексуальність як визначальні чинники людського буття. Так, у праці американської дослідниці К. Мілет «Сексуальна політика» (1969) домінує виразний психосоціологічний аналіз, згідно з яким соціальна та символічна детермінованість визначає конфігурації жіночого та чоловічого в культурі-
2. Біологічно орієнтований фемінізм (переважно французька феміністична критика). У працях фран" цузького феміністського теоретика-психоаналітика Люсі Ірігарай під впливом досліджень Лакана та ДерР1" ди розробляється концепція «сексуальної відмінності»» що обстоює специфічну жіночу сексуальність, яка & може бути визначена поняттями чоловічої сексуально^ ті. Жіноча стать репрезентується як цілісна в сексуаль
йпизм в авангардній літературній теорії другої половини:
[ІОСТФР0 "^
плані, що таїть у собі чоловічу і жіночу сексуаль-взаємне анігілювання (перетворення) яких ро-ь жіночу істоту андрогінною (двостатевою). Оскільки в метафізичному сенсі «тіло є умова мож-ості існування людської чуттєвості й світу почуттів " агалі»1, то критика тілесності з метою подолання жі-точої об'є'ктності надає феміністичній теорії репресивно-ґо маскулінного пафосу. Фройд на основі своєї патріархальне орієнтованої теорії сексуальності утвердив відір-аність чоловіка від жінки, неможливість діалогу. Цієї ^тратегії дотримується і феміністична критика. Втілена в культурі феміністична ідея звільнення жінки від при-одної залежності може обернутися значно більшим лом, ніж патріархат, адже означатиме нагромадження ц-а перекос маскулінного у психосоціальній структурі |«маскулінне — фемінне». Тому виступ проти тілесності феміністичному дискурсі й навіть найдосконаліша еміністична аргументація, як зауважує О. Гомілко, не переконують у тому, що кроки сучасного феміністичного руху правильні: «У сучасній ситуації жінка намагається подолати свою об'єктність не найкращим шляхом — через перетворення себе з об'єкта на суб'єкт. Це може призвести до повної втрати нею своєї унікальності, що означатиме тотальне придушення в культурі фе-мінного початку маскулінним»2.
По-різному проведена феміністична деконструкція традиційних вимірів тілесності загалом має намір звільнити простір репресованому жіночому досвіду, що Існував за межею Логосу. Однак, обстоюючи жіночу феноменальність за межами символічного рівня, феміністична критика зіштовхнулася з проблемою, якої не Розв язав структурний лаканівський психоаналіз, що иніс жіноче за межу культурного простору. Вписую-ись у символічний порядок, жіноче мусить перебирати а себе чоловічі функції, щоб знову не опинитися в ца-н Н1 пРироди — там, куди його помістило патріархаль-суспільство. Інший шлях — це пошуки власної тілес-Pen 1 Та СУ^'ЄКТИВНОСТІ> їх репрезентації в культурі, яка ТУПІ ЄС^Є 5^ноче- Чей парадокс вияву жіночого в куль-Диск Є На**пР°блематичнішим полем феміністичного УРсу, який прагне вписати жінку з її власними жі-
І
..Гомілко О. Метафізика тілесності... — С. 125. Іамсамо. — С. 281.
І
Психоаналіз і літературознаВІ
>ство
ночими цінностями в нежіночу культуру. Очевидно • ша психічна та інтелектуальна конструкція ясін1й~ спричинить перетворення патріархальної культуЬ ** Адже поява двох суб'єктів у культурі (жінки та чоловіка) означає розбудову нового проблемного простору. ос! кільки феміністична деконструкція постала на основ' чоловічої метафізики та психоаналітики (передусім v текстах Фройда, Лакана, Дерріди), це означає, що чоловіча маскулінна культура зробила виклик жіночому виразивши в такий спосіб сучасну культурну потребу. '
ч Феміністична літературна критика
Феміністична літературна критика виникла у 70-х роках XX ст. у Західній Європі і СІЛА, ставши однією з популярних університетських дисциплін, її теорія та практика, спрямовані на руйнацію патріархального літературного канону, передбачають такі концептуальні проблеми:
— емансипацію (звільнення) літератури від домінуючої чоловічої ідеології та психології;
— деконструкцію (зсув) чоловічих цінностей з центру культури через аналіз літературних текстів, в яких ці цінності тоталітарне нав'язані як основні, та надання значущості маргінальним жіночим цінностям;
— артикуляцію (словесне вираження) суперечностей між чоловічим та жіночим прочитанням літератури, специфічного жіночого сприймання та створення історії жіночої літератури, жіночого психічного письма загалом.
Вона звертає увагу на те, що інтерпретаційні стратегії в літературі, написаній чоловіками, вибудовують сексуальну модель, в якій переважає патріархальна іде°" логія. Тому своїм завданням вважає нейтралізувати сексистський агресивний чоловічий пафос, виховати новий спосіб буття в культурі, за якого жінки, навчив шись читати й інтерпретувати тексти по-жіночому, н будуть ідентифікувати себе з чоловічим досвідом, Ш традиційно репрезентується як загальнолюдський.
Феміністична літературна критика фоРмУе„тьс^. межах двох найпоширеніших підходів у сучасній Фе ністичній теорії — конструктивістського та есенЦ лістського. Феміністичний конструктивізм (ла
і половини XX ст. 281
лройдизм в авангардній літературній теорії другої
tructio — побудова), найповніше представлений у с°п ях американських феміністок (Д. Батлер, Е. Шо-ПРлтер, К. Мілет), зосереджується на соціокультурних В&нниках статі. Феміністичний есенціалізм (лат. essen-
. _ суть) репрезентований французькою феміністичною школою (Л. Ірігарай, Е. Сіксу), ґрунтується на біо-
огічній особливості жіночої статі. Він дав життя таким л цепціям, як «жіноче письмо», «жіноче читання», «жіночий характер літератури», «жіночий культурний канон» тощо. Специфічністю жіночого читання проголошується плюралістичне (множинне) читання на основі жіночого психологічного досвіду — «читання тілом», жіночим бажанням тощо. Жіноче читання і письмо багато уваги приділяють сексуальності, бажанню як вияву фе-мінної чуттєвості на відміну від маскулінної раціональності. Так, всупереч лаканівському «фалічному символізму» Л. Ірігарай сформулювала концепцію «вагінального символізму». Тобто символічній структурі фалосу як монолітній «одиниці», що не визнає іншого, вона протиставила динамічну структуру вагіни — як двоїни, «два в одному», що передбачає рознесення, децентрацію, множинність мислення.
Феміністична концепція «жіночого письма» пов'язана з постмодерністською стилістикою письма — незавершеного, нескінченного, позаструктурного. На цю тенденцію феміністичної критики вплинули естетико-психоаналітичні концепції Юлії Крістевої (нар. 1941) з її яскраво вираженим літературоцентризмом, згідно з яким літературу вважають абсолютною реальністю, специфічним полівалентним простором, що репрезентує І природу, і культуру: первинне позначене — сексуальні
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |