7. Текст інтертекстуальний всупереч традиційній контекстуальності твору. Пошуки в тексті будь-яких впливів і джерел невиправдані, адже текст формується не інакше, як з анонімних, невловимих, уже читаних цитат, тобто «цитат без лапок».
8. Метафорою твору може бути природний організм, що поступово розростається і розвивається, метафорою тексту є сітка. Тобто в тексті нема органічної цілісності, його можна розщеплювати, роздрібнювати нескінченно.
9. Твір — предмет автоматичного споживання, текст очищає твір від споживання, реабілітуючи роботу, виробництво тексту як практичну діяльність читання. Замість читацького споживання пропонують читання як подвійну гру: читач «грає в Текст (як у гру), шукає таку форму практики, в якій би він відтворювався, але щоб Ця практика не зводилася до пасивного внутрішнього мімєзису (власне, опір подібній операції і становить сутність Тексту), а ще — він грає Текст»^. Тобто, згідно з цією концепцією, читач нагадує музиканта, який виконує свою інтерпретацію тексту. Йдеться про розширен-Ня меж творчості на ґрунті літератури, де традиційно,
к правило, існував один виконавець твору — критик
\ Ін, за словами Варта, наче кат, здійснював вирок над
екстом). Залучення читача до творчого процесу озна-
ає НаДання йому змоги творчо реалізуватися. Причи-
того, що він переживає нудьгу від літератури, поро-
2Ьарт Р, От произведения к тексту... — С. 417. *амсамо. — С. 421. 'і т
•xx •••
джена, за Бартом, звичкою читання-споживання: «ЛІО дина нудьгує, коли вона сама не може відтвори? текст, грати його, розбирати його за частинами, запус кати його в дію»1.
10. Текст, на відміну від твору, формується за «принципом насолоди», а не за принципом реальності
11. Твір аналогічний індивідуальному мовленню (голосу автора), текст — мові, він повертається в «материнське» лоно мови. Як і мова, текст не має об'єдну-вального центру, а завжди постає як відкрита структура. Автора (як одиницю) замінює письмо (як текстова множинність). Ефект письма позбавляє автора батьківських прав, робить його фігуру, за словами Варта, меншою на зріст, власне, однією з фігур у глибині літературної «сцени». Ця фігура отримує нову назву — скриптор.
УУ Скриптор (лат. scriptor — письменник, той, що пише) — поняття, що "^ замінює в постмодерністській естетиці традиційне «автор»; виражає ^ відмову від суб'єкта письма, деперсоналізацію фігури автора.
У*
Поняття «скриптор», як і поняття «текст», виникає аналогічно психоаналітичному зсуву свідомості в лоно несвідомого: смерть індивідуального твору, індивідуального автора є розчиненням їх у «материнському» лоні культури, культурної текстуальності. Тому постмодер-ністська концепція «смерті автора» постає на функціональній відмінності «автор — скриптор», яку схематично можна визначити так:
1. За «патріархальним» та «непатріархальним» відношенням до твору (тексту). Відношення «автор твір» передбачає першість автора, а тому аналогічне відношенню «батько — син» (батько-автор виношує свій твір — «сина» протягом певного часу, щоб згодом його «народити»). Варт логічно вживає патріархальну міфологію, пов'язану з культом свідомості, оскільки «матріархальна» міфологія (починаючи з юнгівської аналітичної психології) виражає несвідоме, що має автора за середовище, крізь яке воно проходить. Тому скриптор і текст не мають патріархальних нерівноправних відносин, вони існують одночасно, під час письма-скриптор народжується разом з текстом, у нього немає буття до і після письма, він пишеться і твориться тут зараз.
'Барт Р. От произведения к тексту... — С. 422. •.-•.
Психоаналіз і літературознав лоойдизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 309
2 За відношенням до особистої біографії. Життєвий • ворчий шлях автора утворює своєрідну креаційну ці-1 'сність. А скриптор, що прийшов на зміну автору, «не-Л1 в собі не пристрасті, настрої, почуття і враження, а с ше такий неохопний словник, із якого він черпає своє л ьмо> котре не знає зупинки; життя лише наслідує книгу, а книга, зіткана зі знаків, сама наслідує щось уже забуте і так до безкінечності»1. Отже, скриптор занурений не в глибину душі, а в глибину текстуальності: чужі тексти «проростають» крізь текст скриптора, який енергетичне наснажує, тобто пробуджує своїм творчим імпульсом ледь не з летаргічного сну різні чужі слова: давно забуті, часом мертві позначення від його дотику воскресають у грі.
3. За відношенням до оригінальності. Автор претен-ує на оригінальність свого твору. Робота скриптора
аналогічна роботі сновидіння (як відомо, Фройд заперечував творчу функцію роботи сновидіння, вважаючи, що вона полягає в перекомбінуванні готових елементів). Скриптор постає як невтомний переписувач текстів, великий комбінатор. Тому, за словами Варта, скриптор великий і смішний водночас, його глибока комічність «власне знаменує собою істину письма»2.
4. За відношенням до смислу. Автор (як патріарх) породжує стійкий смисл, в істинності якого прагне переконати читача. Скриптор систематично звільняє смисл, породжує простір, де смисл постійно вислизає, залишаючи сліди власної відсутності.
5. За відношенням до критики. Концепція автора передбачає потребу в критикові, діяльність якого пов'язана з тлумаченням смислу. Концепція скриптора не потребує критика: оскільки смислу немає, немає і °" єкта тлумачення. Література-, позбавлена авторсько-Г° смислу, «відкриває свободу контртеологічній, революційній по суті своїй діяльності, оскільки не зупиняти
ечію смислу — означає в кінцевому підсумку заперечи-и самого бога і всі його іпостасі — раціональний поря-«°к, науку, закон»3.
"• За відношенням до влади. Автор маскулінний за
своєю
Діяльністю, він створює твір як знаряддя влади, з
огою якого підкоряє, поневолює читача. Споку-
2Варт р. Смерть автора... — С. 389.
з,іам само.—С. 388. 1а
Іамсамо. — С. 390.
310 • -..'-,?,-.(Ч."!»:, Іу;ч\ ut;: •. ••> ы: Психоаналіз і літературозна
шуючись захопливим сюжетом, яскравими героями що, читач, сам того не відаючи, потрапляє в ідеологіє °' пастку твору: несвідомо вбирає в себе ідеї, що контп ^ бандою потрапляють у текст за допомогою своєрідно механізму. Цей механізм Варт розкрив у теорії конот ° ції. Скриптор — фемінний за своєю діяльністю, він, гпя-ючись, уникає нав'язування смислу, отже, позбавляє простір позначування механізмів влади.
7. За відношенням до читача. Оскільки автор, створюючи своєрідний ідеологічний механізм поневолення пригноблює читача, намагається заманити його в пастку сформованого ним смислу, то щодо читача він також зберігає патріархальну (центральну) позицію. Натомість скриптор усувається, маргіналізується, дає змогу реалізуватися читачеві, який через свою анонімність також не може репрезентувати авторитарності («текст набуває єдності не у своєму походженні, а в своєму призначенні, тільки призначення це не особистісне адресування, читач — це людина без історії, без біографії, без психології, він лише дехто, хто зводить воєдино всі ті штрихи, що утворюють письмовий текст»1).
Отже, постструктуралізм знецінює автора і твір як ієрархічну діяльність. Оскільки твір як плід логоцен-тризму є телеологічною, ієрархічною конструкцією, продуктом авторської волі та влади, скерований на підпорядкування читача, то йому як моноцентричній, монологічній, моносемічній субстанції протистоїть полі-центричний, полілогічний, полісемічний текст.
У рознесенні твору та фігури автора важливу роль відіграла не лише психоаналітична, а й лінгвістична модель: мова знає лінгвістичного суб'єкта, а не конкретну особистість. «Письмо, — пояснював Варт, — це та сфера невизначеності, неоднорідності, ухиляння, де втрачаються сліди нашої суб'єктивності, чорно-білий лабіринт, де щезає будь-яка самототожність, і в першу ЧЄР" гу тілесна тотожність автора»2. Він вважав, що активно вплинули на постмодерністську концепцію «смерті ав тора» також літературні експерименти французьки символістів та модерністів (С. Малярме, М. Пруст та iH-J> особливо сюрреалістів (відмова від індивідуального ав торства як диктату свідомості в їх середовищі породи практику колективного авторства)3.
*Барт Р. Смерть автора...— С. 390.,,І Р ^
2Там само. — С. 384. •„•' >!•-• ''
3Див.: Там само. — С. 386. • *л>
ойдизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 311
Концепція текстового аналізу за Бартом (відмінність «структурний аналіз — текстовий аналіз»)
у 70-х роках XX ст. Варт сформулював концепцію кетового аналізу на основі аналізу художніх текстів L,Текстовий аналіз однієї новели Едгара По», «S/Z» а ін.)- Вона пов'язана з розумінням мови як парадоксального феномену — структурно організованого й нескінченного (відкритого у простір) одночасно.
Текстовий аналіз — концептуальна стратегія аналізу, яка прагне подати текст як незавершений і відкритий процес виникнення та розвитку смислу шляхом поєднання постструктуралістської аналітики текстової структури та постмодерністської ідеї тексту як аструктурної «комбінаторної» нескінченності.
Текстовий аналіз не спрямований на те, щоб пояснити, чим зумовлена поява конкретного тексту. Він уникає розуміння тексту як наслідку певної причини. Його мета — показати, як текст «вибухає і розсіюється у між-текстовому просторі».
Головні принципи, що відрізняють текстовий аналіз від структурного:
1. Основою тексту є не стійка, замкнута на собі структура, а вихід в інші тексти, коди, знакові системи, тобто семантична відкритість.
2. Текст є інтертекстом, тобто формується на основі відношень між різними текстами.
3. Процесуальність народжується в контексті процедур читання, що дає змогу простежити ті форми та коди, через які виникають смисли.
4. Будь-яке прочитання тексту фіксує принципову неповноту, адже втрата смислів є складовою процедури читання.
5. Аналітичне читання має бути пов'язане із задоволенням. «Ми ніколи не повинні пригнічувати в собі спрагу тексту, — пояснював Варт, — текст повинен да-
ати заДОволення — це наш закон, незалежно від будь-яких дослідницьких обов'язків»1.
Ь. Текстовий аналіз загалом означає не реконструк-
ли Та- °пис структури твору, а здійснення рухливої та
Но?аМ*ЧН°* стРУктУРаЦІЇ тексту, яка змінюється від од-
Тво° Читача Д° іншого; проникнення у смисловий об'єм
РУ, процес позначування., гт
Ияйпо арт Р- Текстовой анализ одной ровеллы Эдгара По. // Барт Р.
"Ранные работы... — С. 428.,,;;;,
•І XX
же;, і^чод,:qo-3r «mew Психоаналіз і літературоЗНавст
Текстовий аналіз пропонує такі прийоми, згідн якими «теорія» щоразу по-новому виявляється в роб S-над текстом. Розчленування тексту на сегменти (одини^ читання) не передбачає теоретичного обґрунтування оскільки воно є емпіричною процедурою, а кожне читан' ня — новим. Текстовий аналіз здійснюють за принципом поступового просування по тексту: хід аналізу збігається з ходом уповільненого читання. Ідеологічному насильству твору Варт протиставив пасивно-іронічне дистанці-ювання, адже основна мета «текстового аналізу» — уникнення остаточного слова, остаточного висновку будь-якого заперечення: аналітик, увійшовши в текстуальність, має пливти за течією нескінченного тексту.
Обґрунтовуючи текстовий аналіз, Варт передусім протиставив його психоаналітичній та марксистській критиці — провідним напрямам західного інтерпрета-ційного літературознавства: «Ми не ставимо перед собою завдання знайти єдиний смисл, ні навіть один із можливих смислів тексту; наша робота не має відношення до літературної критики герменевтичного типу (тобто критики, яка намагається дати інтерпретацію тексту з метою виявлення тієї істини, яка, на думку критика, прихована в тексті); до цього типу належить, наприклад, марксистська або психоаналітична критика. Наша мета — помислити, уявити, пережити множинність тексту, відкритість процесу позначування»1.
Текстовий аналіз виявляє аналогію тексту не лише до мовного, а й до психічного феномену, структурно організованого й аструктурного. Ця психоаналітична аналогія прочитується в меті текстового аналізу, що є процесом звільнення тексту з-під влади твору. Аналітик повинен звільнити позаструктурні елементи: відхилення від порядку, винятки, афекти, «семантичні випадко^-вості», «шизофренію», «божевілля», тобто мовний (психічний) безлад, погамований структурою. Стійкому центруючому смислу, що структурує структуру і зупиняє гру, протиставлено неконтрольовану множинність «бажань», що вільно блукали текстом, а завдяки авторитарності твору стали пригніченими. Текстовий аналіз стає на бік бунтівного хаосу, пригніченого порядком (космосом), противиться Логосу, породжує простір, якому відбувається процес нескінченного асоціативног позначування.
хБарт Р. Текстовой анализ одной новеллы Эдгара По— С. 425—426.
йдизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 313
Те, Щ° авторитарна влада твору має подвійний вияв: но вона проявляється як влада твору, а приховано — Як влада тексту (всі соціально-ідеологічні дискурси, з я их складений текст і які інтегрує твір, також прагнуть до влади) — дало змогу Варту наголосити, що аналітик повинен уникати не лише влади твору, а й влади тексту через операцію вивертання текстової тканини (праця «S\Z»).
Отже, відношення «текст — твір» нагадує психоаналітичне відношення «несвідоме — свідоме». На це вказують такі ознаки:
1. Текст є обов'язковою першопричиною, основою народження твору.
2. На відміну від твору, текст не має ні початку, ні кінця, ні внутрішньої ієрархії, він — безвладний, безсистемний, безперервний, відкритий і безмежний простір.
3. Якщо твір можна визначити як те, що автор сказав, то текст є тим, що сказалося само, незалежно від авторської волі.
4. Текст — це безодня з діахронічною (пов'язаною з давниною часу) глибиною, в якій можна подорожувати нескінченно.
о. Текст як гетерогенна безмежність є внутрішньо динамічним та конфліктним: різні культурно-мовні «елементи», що нагадують вічно рухливі атоми, взаємо-перетинаються, ворогують, асимілюються одне одним, знову розділяються тощо.
6. Як нескінченність, текст прагне у твір як у кінеч-ність (так несвідоме проникає у свідомість, де осмислюється, асимілюється, ворогує, розмежовується, зникає за порогом свідомості, через певний час знову з'являється і т. д.). Хоч твір залежить від тексту, текст не мо-Жє виявитися поза твором. Тому текст є звабником що-До твору: твір як лоно скеровується на «поглинання Множинності текстів (смислів)». На поверхні постмо-Дерністського тексту структурується твір, у глибині кого вирують потоки нескінченного тексту.. • Текст зазнає насильства з боку твору, оскільки. *Р підкоряє текст своєму «телеологічному» завданню, ^оираючи, актуалізуючи і переробляючи необхідні Св?* У смисли. Про підневільне становище тексту у творі бот аТЬ СЛЇДИ поневолення, симптоми репресивної poll Тг\°РУ щодо тексту.
ру ' ^Остструктуралістська методика прочитання тво-к ВИзволення тексту аналогічна психоаналітичній
І
314 '/• '.-"-о..>- • ч:„;•<-.,••• -.-.:•, Психоаналіз і літературознав
терапії: аналітик повинен розібрати монолітну cnopv твору і дезорганізувати її, що означає звільнити з-г?^ влади твору репресовані текстові смисли, дати змог^ звільненим смислам «сказати» власною мовою, вияви' ти маргінальну «істину», якою є «істина бажання».
Отже, якщо структуралісти, як і формалісти, створювали наукову поетику, то постструктуралісти прагнуть рознести поетику, сам предмет дослідження (поетика стає «дисципліною з невизначеним предметом») Раціоцентричній поетиці протистоять різноманітні процедури читання, що мають на меті звільнити текст і не потрапити під будь-яку владу. На противагу статичності структуралізму постала динамічність. Загалом відмінність постструктуралізму від структуралізму можна збагнути через критику глибинно традиційної статики структуралізму на користь авангардної динаміки, яка, за словами Г. Косікова, зображує «недіалектичний рух», ніцшівську «безгрішність становлення», що не відає ні початку, ні мети, ні істини, ні лжі, ні правоти, ні вини1. Це — «становлення без єдності», «множинність без істини», «рух без історії» тощо. У такий спосіб пост-структуралізм пізнає себе в дзеркалі Хаосу. '
Висновки
Розвиток психоаналізу сприяв формуванню постмо-дерної філософії як філософії нової тілесності. У психоаналізі Фройда аналіз несвідомого активізував сферу тіла як сферу сексуальності. В аналітичній психології проект Юнга спрямувався на конструктивне поєднання матерії (тіла) та духу: несвідоме постало як їх трансцендентна цілісність. Лакан здійснив зсув від матерії та тілесності (фройдівського тлумачення сексуальності) Д° Логосу, що, у свою чергу, зумовило компенсаційний зсув до Тіла як універсального недиференційованого материнського лона смерті. Від Фройда до Лакана, від Лакана Д° Дерріди розгорнувся загалом атеїстичний інтелектуальний дискурс, що з допомогою розуму прийшов до свог логічного завершення — підриву ідеї Бога, істини, ЛІ° дини. Дерріда, якщо йти за юнгівською аналітичне)
психологією, вивів постмодерну свідомість у
поле архетипу Аніми. Крістева вважала, що фройДи3
гДив.: Косиков Г. К. «Структура» и/ или «текст»... — С. d •
j. „йлизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 315 ЛостфРоин
огістю патріархального монотеїзму провів нав'яз-33 ву язичницьку материнську ідею, відродив несвідому ЛИлігійність, «первородний фантазм — поклоніння Рб'єкту материнської любові, причину вселенського по-°ернення», спрямовуючи «власний шлях в цей рух вічного повернення»1.
Розвиток психоаналітичних концепцій у другій половині XX ст. пов'язаний з позитивним тлумаченням психозу, тобто зсувом акценту дослідження з неврозу на психоз (божевілля). Цей зсув, що вперше відбувся у першій половині XX ст. (фройдівський психоаналіз як учення про неврози розвинула юнгівська аналітична психологія як учення про психози), набув нової артикуляції. Якщо невроз можна вважати психоаналітичним феноменом культури модернізму, то на психоз орієнтується естетика постмодернізму. Французький пост-структураліст Тодоров вважав, що саме в постмодер-ністську епоху виявилися могутні тенденції психоти-зації літератури та особлива цікавість до божевільного мовлення. Процес психотизації літератури, на його думку, розпочали романтики, спрямувавши цікавість за межі свідомості, за ними пішли авангардисти та поставангардисти XX ст. На цій хвилі закономірно, що одним із напрямів постструктуралістського підходу до текстів культури і до культури загалом став ши-зоаналіз, що ґрунтується на філософії активної шизофренії.
Психотизації літератури відповідала авангардна за Духом філософська теорія переходу від структуралізму До постструктуралізму, що відбувався через децентралізацію структури, значущість позаструктурних і нес-тРУктурованих сил, здатних підірвати репресивну владу Центру, культивувати анархічність, що протистоїть структурній упорядкованості світу тощо. У метафізично-Муплані це було продовженням модерністської ідеї смер-ТІ Бога, однак звільнення з-під влади Абсолюту, за Деррі-Дрю, означало не негативне заперечення, а відкладання, БІДстрочення визнання Логосу, Істини, щоб мати змогу пІДДати сумніву Істину-Логос, «побути» певний час у сві-І> позбавленому онтологічної основи, ґрунту, міфологіч-°к> мовою — невизначений час пожити у світі Хаосу.
ст Кристева Ю. Читая Библию. // Интенциональность и тек-IQOQ Ность- Философская мысль Франции XX века. — Томск, ау8- — С. 287.
г. XX '.мм.
Психоаналіз і
І Л|тературознавств0
Бог (лінгвістичне — трансцендентне позначене) упол'к нений мареву, що звабливо манить за собою, залища чи повсюди лише сліди своєї відсутності.
Постструктуралістську концепцію культури як тексту можна охарактеризувати як концепцію теоретично? антигуманізму, що ґрунтується на визнанні психоаналітичних модусів мислення, насамперед тотальності несвідомого (несвідомого бажання, колективних несвідомих імпульсів, несвідомих мовних структур тощо). Концептуальна неспроможність цілісності суб'єкта мотивується визнанням тотального панування колективного несвідомого, в лоно якого потрапляє екзистенція індивідуальної свідомості. Наприклад, М. Фуко запровадив поняття «історичне несвідоме», що позначає проблемне поле будь-якої історичної епохи. Панування цього історичного, тобто культурного несвідомого, тотально пронизує, розщеплює свідомі структури суб'єкта.
Важливою ознакою постструктуралізму стала де-конструктивістська практика — філософський аналітичний критицизм, що мав на меті зсунути традиційні моделі і привести їх у стан рухливого досвіду, відкритого в майбутнє.
Деконструкція сприяла визнанню маргінальності, маргінальних дискурсів. На противагу панівним дискурсам (соціальним, історичним і т. д., що репрезентують культурний канон), утверджуються дискурси, що підривають авторитетність влади. Російський дослідник постструктуралізму І. Ільїн зазначав: «Починаючи з постструктуралізму, маргінальність перетворилася на вже усвідомлену і теоретичну рефлексію, набувши статусу центральної ідеї, що виражає дух свого часу» • Кожна маргінальність, одержима власним бажанням, за «шизофренічним» проектом, сама стає «центром сили» і веде боротьбу з цілісністю. Тому архетип сатани стає одним з провідних; на нього орієнтуються пост-структуралісти та постмодерністи.
Постмодерний поворот у культурі визначила н фемінізація. Від початку психоаналіз та аналітична психологія заклали різні модуси розуміння процесу Фе' мінізації культури: антифеміністичний фройдизм стримував силу цього процесу, аналітична психологія сприяла йому. Становлення постфройдизму як текстуальй пізнання феномену несвідомого працює на розгортанй
'•'-' 1Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия: эво люция научного мифа. — М., 1998. — С. 22.
фройдизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 317
міністичної деконструкції, яка активно втручається процес моделювання постмодерного, постпатріархаль-
ного світу..„ J.
На зміну класичній філософи свідомості прийшла гЬілософія мови, яка прагнула позбутися логоцентрич-ної та фоноцентричної репресії, відновити мовну тілесність, матеріальність, гетерогенність. З поняттям нело-гоцен'тричної мови пов'язане моделювання постмодер-лого світу, де не існує верховного суверенітету розуму (свідомості).
Роботу з текстами спрямовують не на пошуки смислу, а на сферу позначення, що виявляє механізми творення смислу. Постструктуралістське «знання» репрезентують як «проблемне поле», напружений, діалогічний простір, де розігруються без надії на перемогу найрізноманітніші концепції; динамічне «знання» заперечує статичність класичного знання як системи встановлених істин, провідних принципів і положень тощо.
Постструктуралістське розуміння феномену тексту як упорядкованої структури та аструктурної нескінченності поєднало філософію, психоаналіз, лінгвістику та літературу. Проникнення у смисловий об'єм твору, у процес позначування (механізми смислопородження) пов'язане з «виробництвом» рухливої структурації тексту. Художні прийоми запозичуються для нової антиме-тодології та моделювання аналітичних текстів, що протиставляються традиційним логоцентричним теоріям. Так, дотеп, іронія та гра мають повернути світу культури споконвічну хаотичність. Недаремно Шлегель у своїй естетиці назвав іронію «ясною свідомістю вічної рухливості, безмежно повного хаосу». Все це дає підстави стверджувати, що Постструктуралістське і постмодер-ністське вивчення тексту як смислового рознесення, вияву множинності й незавершеності смислів формувало концепцію постнаукового мислення як «середнього Шляху» між конкретністю (тілесністю) літератури та абстрактністю науки.
•отмА \\.утаив" ой уг(ойт А'З Я щкВ Запитання. Завдання нинп.^Г,м.n-кі во \:•:• "-'»..>;м-.т- іогп^
1- Яким чином Постструктуралістське введення психоаналітичних Тр ЛЬностей (сексуальності, бажання, тіла) розхитує мовний логоцен-
ного ЯК' Феміністичні ІД61 можуть сприяти перетворенню феміністич-Дискурсу на форму тоталітарної ідеологічності?
318 ',:;i '••'"''•'..:І':<,...'. Психоаналіз і літературознав
3. Проаналізуйте деконструкцію лаканівської моделі фалол центризму Ж. Деррідою. г°~
4. Опрацюйте тему «Постмодернізм у світовій літературі». Проан лізуйте постмодерністську концепцію роману У. Еко «Ім'я троянди» 3
5. Поміркуйте над постструктуралістською концепцією реабіліт ції матеріальності, тілесності мови (письма) як проекту подолання пат ріархального статусу логоцентричної мови.
6. Визначте основні психоаналітичні та філософські ідеї, що спри яли фемінізації постмодерної культури.
7. Проведіть дослідження «Ф. Ніцше і постмодерна концепція літератури». Простежте за відродженням ідей Ніцше у з'язку з філософією нової тілесності, концепцією матеріальності, фемінності літературної мови.
8. Прочитайте статтю С. Квіта «В межах, поза межами і на межі». Поміркуйте над правомірністю висловлених у ній положень: 1) постмодернізм постулює не свободу вибору, а свободу не мати жодної точки зору; 2) постмодернізм ідеологічно споріднений зі сталінізмом, оскільки обидва заперечили модернізм, його принципи суверенітету і визначеності; 3) постмодернізм руйнує українську культуру, що є романтичною за своєю природою.
9. Порівняйте постмодерністську концепцію творчої особистості (творча особистість через художню репрезентацію набуває літературної умовності і не може претендувати на реальність будь-якої індивідуальної свідомості) з юнгівською концепцією творчої особистості.
10. Проведіть гендерно-психоаналітичне дослідження тексту Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера в хутрі». Проаналізуйте деконструкцію патріархальної структури сексуальності, запропоновану головним героєм, і провал цього «матріархального» проекту у психологічній історії «"мазохіст" став "садистом"».
11. Візьміть для студії текст Ю. Андруховича і текст Є. Пашковсько-го. Порівняйте «карнавальну» модель творчої самореалізації (Ю. Анд-рухович), що розбудовується за принципом насолоди, з «трагедійною» моделлю (Є. Пашковський), що розбудовується за принципом уникнення насолоди.
Література
Варт Р. Від твору до тексту. // Антологія світової літературно-кри тичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. — Львів, 1996.
Блум Г. Фрейд: шекспірівське прочитання. // Левчук Л. Західн європейська естетика XX ст. — К., 1997. у
Гомілко О. Метафізика тілесності. Концепт тіла у філософсько дискурсі. — К., 2001.
Тендер і культура. Збірник статей. — К., 2001.
Деррида Ж. Письмо и различие. — M.r 2000.
йдизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 319
Еко У-. Рорті Р-, Куллер Д., Брук-Ровз К. Інтерпретація і надінтерп-ація. // Еко У. Маятник Фуко... — Львів, 1998. рет Жеребкина И. Феминизм и психоанализ. // Введение в гендер-е исследования. Часть I. / Под ред И. Жеребкиной. — Харьков,
гПб 2001.
Жеребкина И. Феминистская литературная критика. // Введение тендерные исследования. Часть I. / Под ред И. Жеребкиной. — Харьков, СПб, 2001.
Жеребкина И. «Прочти мое желание...». Постмодернизм, психоанализ, феминизм. — М., 2000.
Ильин И. Постмодернизм от истоков до конца столетия. Эволюция научного мифа. — М., 1998.
Квіт С. В межах, поза межами і на межі. — К., 1999.
Левчук Л. Західноєвропейська естетика XX ст. — К., 1997.
Маньковская Н. Эстетика постмодернизма. — СПб, 2000.
Мілет Кейт. Сексуальна політика. Пер. з англ. — К., 1998.
Постмодернизм. Энциклопедия. — Минск, 2001.
Соболь О. М. Постмодерн і майбутнє філософії. — К., 1997.
Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму. Пер. с фр. — М., 2000.
Фуко М. Історія сексуальності. Том 1. Жага пізнання. Пер. с фр. — Харків, 1997.
Шовалтер Е. Феміністична критика у пущі. // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької. — Львів, 1996
Gunn D. Psychoanalysis and fiction: An exploitation of literary and psychoanalytic borders. Stanford etc., 1988.
Osinski Jutta. Einfuhrung in die Feministische Literaturwissenschaft. Berlin, 1998.
Toril Мої. Sexual textual Politics. Feminist literatury theory. London and New York, 1985.
V
•-4І
, ox
Психоаналіз
та українське літературознавству
і
m-
Предтечею нової культурної доби (модернізації української культури) є Іван Франко (1856—1916), який пов'язував функціональне призначення літератури з класичним уявленням про цілісність естетичного (чуттєвого) та духовного пізнання, а таємницю її виводив зі сфери несвідомого. Він одним із перших літературознавців відреагував на ранній дофройдівський психоаналіз як вивчення феномену несвідомого.
Нетрадиційні версії тлумачення формувались на рубежі XIX—XX ст. в українському літературному модернізмі під впливом фройдизму та марксизму. Однак ні психоаналітичне, ні соціологічне літературознавство не набули тоді статусу оригінальної школи,, оскільки авангардні пошуки репресувалися «держав- І ницьким» догматичним літературознавством. І
Новий інтерес до психоаналітичного літературознавства з'явився у 80—90-хроках XX cm. Найяскравіше він виявився у феміністичній літературній критиці (С. Павличко, І. Жеребкіна та ін.). Запровадити пси-хоаналітику в сучасне літературознавство означало «олюднити» і проблематизувати (надатирухливості авангардного переосмислення) українське літератур^6 середовище. І
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |