544] Мовила,- Вірбієм будеш віднині, народжений двічі!»
545] От і живу тут, один з-поміж нижчих богів, і шаную
546] Владарку лісу цього, й на прихильність її покладаюсь».
547] Впертого болю Егерії все ж не могла пригасити [272]
548] Туга чужа: до підніжжя гори, безталанна, припавши,
549] Далі спливає слізьми. Змилостивилась, врешті, над нею
550] Феба сестра: джерело крижане вона з неї зробила -
551] По вічноплинній воді розпустила знеможене тіло.
552] Дивна подія розчулила німф. Навіть син Амазонки
553] Вражений був і, напевно, так само завмер, як тірренський
554] Ратай, коли серед поля побачив ту брилу знаменну.
555] Що ворухнулась сама по собі, без нікого, а потім.
556] Вигляд землі залишивши,- людський прийняла і відразу
557] Віщі уста. Щоб майбутнє пророчити всім, розтулила.
558] Люди тамтешні його йменували Тагетом; він перший
559] Плем'я етруське навчив пізнавати події прийдешні.
560] Або, як Ромул колись,- задивившись на спис, що віддавна
561] Встромлений в землю, стирчав на горбі Палаті нському й раптом
562] Зазеленів, бо тримало його вже не вістря, а корінь,
563] Бо не знаряддям убивчим уже, а гнучким, гінкорослим
564] Деревом був, що здивованих тінню окрило неждано;
565] Або як римлянин Кіп, коли в річці прозорій побачив
566] Роги свої - таки справді їх бачив!- і думав, що в хвилі
567] Образ оманний відбивсь. До чола став торкатись: під пальцем
568] Те, що побачив, одчув. Перестав тоді зір свій винити,
569] І, зупинившись,- а йшов переможцем над військом ворожим,-
570] Руки до неба підняв, одночасно звернув туди й очі:
571] «Що має значити,- мовив,- це чудо, боги? Якщо радість,
572] Хай на Квірінів народ, на вітчизну спаде. Якщо горе -
573] Хай воно стріне мене!» Спорудивши дерновий жертовник,
574] Палить вогні запашні, трав янистий обкурює вівтар.
575] Хлюпає з чаші вино і, шукаючи віщого знаку,
576] Трепетні нутрощі вбитих овечок обстежує пильно.
577] Тільки-но глянув на них ясновидець тірренського люду,-
578] Безліч великих подій перед ним промайнули; щоправда,
579] Чіткості в них не було. Та, коли всепроникливий погляд
580] Він од жертовних тварин перевів на рогатого Кіпа,-
581] «Здрастуй, владарю,- промовив.- Гобі ж і рогам твоїм, Кіпе,
582] Будуть слухняні укріплення Лацію, вся ця місцевість.
583] Тільки, гляди, не барись! Увійди у відчинені брами.
584] Не зволікай же! Так доля наказує: прийнятий в Місті
585] Владарем будеш, і берло твоє не схитнеться повіки».
586] Кіп, це почувши, подався назад, відвернув, спохмурнівши,
587] Погляд од мурів міських. «На ліси та на гори,- жахнувся,-
588] Хай те пророцтво летить! На вигнанні я радше звікую
589] Вік свій увесь, ніж подамся володарем на Капітолій!»
590] Мовив і тут же народ, і поважний сенат на зібрання
591] Скликав, але перед тим приховав свої роги під мирним
592] Лавром, і тільки тоді він на пагорб, насипаний військом.
593] Вийшов. Молитву богам проказавши за звичаєм давнім,-
594] «Є тут,- промовив,- один; якщо з Міста він тут же не буде [273]
595] Вигнаний,- стане царем. Не ім'я підкажу, а прикмету:
596] Виросли роги йому на чолі,- сповіщає провидець.
597] Варто ввійти йому в Рим - і рабами ви станете з вільних!
598] Міг би й тепер він крізь браму відчинену в місто прорватись,-
599] Я не дозволив на те, хоча з ним саме я найтісніший
600] Маю зв'язок. Відженіть якнайдалі, квіріти, від Міста
601] Мужа того, чи забийте в кайдани, якщо їх заслужить,
602] Чи умертвіть, щоб розвіяти страх перед лютим тираном!»
603] Як задзвенять, коли вдарить крилом своїм Евр ошалілий,
604] Сосен оголені стовбури, як загуде, колихнувшись,
605] Море, коли віддалік дослухатись до нього, так само
606] Зібраний люд зашумів. Хоч який невиразний був гомін,
607] Чулось питання одне, мов луною підхоплене: «Хто він?»
608] Вже й оглядають чоло один одному: в кого ж ті роги?
609] Кіп їм ізнову:«Кого так шукаєте,- в ваших руках він!»
610] І, з голови свій вінок, хоч юрба не давала, зірвавши,
611] Лоб оголив, де злих намірів свідчення - роги стирчали.
612] Очі відводить усяк; мовби шелест пішов по зібранню,
613] І на чоло його, слави та почестей гідне, дивились -
614] Хто в те повірити б міг? - неохоче. Зневаги, одначе,
615] Довго не стерпіли - й знову заклали вінець урочистий.
616] Знатні ж, оскільки ти в місто ввійти не наважився, Кіпе,
617] Стільки тобі, замість дару почесного, поля вділили,
618] Скільки, за плугом важким ідучи, ти зумів оборати
619] Парою добрих волів од світанку до заходу сонця..
620] Потім у мідний одвірок, щоб подиву гідна подія
621] В пам'яті довгі тривала віки, вкарбували ці роги.
622] Нині, співців божества, підкажіть, невсипущії музи,-
623] Ви ж бо те знаєте: вас не одурює давність розлога,-
624] Як це до ряду святинь у високому Ромула місті
625] Острів, що Тібр його жовтий омив, залучив Короніда.
626] В Лації мор небувалий колись розгулявсь у повітрі.
627] Кров із блідих^ занепалих людей випивала хвороба.
628] Врешті, втомившись ховати мерців, зрозумівши, що марно
629] Всі їх зусилля пішли, що біді й лікарі не зарадять,
630] По допомогу до неба звертаються: в Дельфи, чий камінь -
631] На серединному місці землі, до оракула Феба
632] Йдуть і благають, щоб сонячний бог рятівним віщуванням
633] Лихо від них одвернув, покінчив з моровицею в місті.
634] Місце, де храм був, і лавр, і грімкий сагайдак Аполлона -
635] Все затремтіло нараз, і з глибин потаємних святині
636] Голос триніжок подав, схвилювавши серця переляком:
637] «Те, що шукаєте, римляни, тут,- поблизу слід шукати.
638] йдіть, щоб рятунок найти поблизу. Бо не сам Аполлон вам
639] Поміч у скруті подасть на цей раз, тільки син Аполлона.
640] З добрим знаменням - у путь, до нащадка мого, вирушайте!» [274]
641] Щойно розважний сенат ознайомився з волею бога,
642] Щойно довідались, де б міг селитися Фебів нащадок,-
643] До берегів Епідавра негайно судно споряджають.
644] Ось воно вже підпливло, побережжя торкнувшись опуклим
645] Днищем,- і стали посли перед радою грецьких старійшин:
646] Просять, щоб їм дали бога, котрий покінчив би, присутній,
647] З лихом Авсонії - так віщування велить недвозначне.
648] Греки на це подивились по-різному: дехто був певний..
649] Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:
650] Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.
651] Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,
652] Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.
653] Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,
654] Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе
655] В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав,
656] Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.
657] Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:
658] «Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.
659] Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в ється?
660] Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї
661] Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають
662] Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд».
663] Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом -
664] Сон, а за сном навздогін-благодатний світанок надлинув.
665] Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,
666] Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі
667] В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши
668] Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.
669] Ледве промовили те,- величезною ставши змією,
670] Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;
671] І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,
672] Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.
673] Сам посередині храму свого він по груди, високий,
674] Звівся й окинув усіх миготливим од полум я зором.
675] Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся
676] Білою стрічкою мав перев язане, бога впізнавши,-
677] «Ось він, Цілитель!- гукнув.- Привітайте словами й душею
678] Бога, що вам об явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,
679] Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!»
680] Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву
681] Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею
682] Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.
683] Той в свою чергу схитнув своїм гребенем - добре знамення!-
684] Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.
685] Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз
686] На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався [275]
687] З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.
688] Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,
689] В'ється високими колами через середину міста
690] Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.
691] Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою
692] Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,-
693] І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись
694] Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.
695] Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,
696] Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.
697] З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:
698] Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,
699] В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське
700] Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим
701] Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну
702] Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій,
703] Згодом - Япігія. Зліва од весел розтанули в морі
704] Скелі Амфрізькі, а справа - обривисті кручі Келенські.
705] Вже за кормою - Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла.
706] Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора,
707] І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;
708] Далі - Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий,
709] І мальовничі Капреї були, в передгір я Мінерви,
710] І виноградними лозами славні нагір'я суррентські,
711] Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;
712] Потім - Літери, де гарячі джерела й дерева, багаті
713] На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає,
714] І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно-білих;
715] І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець
716] Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий,
717] Врешті,- Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.
718] Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,-
719] Вища-бо хвиля пішла,- по дошках корабельних ковзнувши,
720] Дугоподібно звивається бог і за мить проникає
721] В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.
722] Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький
723] Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.
724] От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо
725] Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,
726] Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну
727] Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.
728] Люд,- і мужчини, й жінки,- щоб зустріти прибулого бога,
729] Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,
730] Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.
731] Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,
732] Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться [276]
733] Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі.
734] Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров ю залізо.
735] Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло.
736] Випроставсь бог і, над щоглою звившись, витягує шию
737] В різні боки - чи не знайде підхожого місця для себе.
738] Мовби на дві течії роз єднавшись, ріка омкьяє
739] Острів, що й назву отримав таку. Пливучи собі далі,
740] Тібр охопив цей окраєць землі мов двома рукавами.
741] Фебова чудо-змія, корабель залишивши латинський,
742] Тут поселилась і, вигляд небесний прийнявши, поклала
743] Горю народному край - прибула з порятунком для Міста.
744] Все-таки цей Рятівник був прибульцем у наших святинях,-
745] Цезар став богом на рідній землі. Та не Марс і не тога,-
746] Хоч незрівнянний був тут, як і там,- не звитяжницькі війни.
747] Не громадянські діла і не звершень окрилена слава
748] Перетворили його на незнану зорю, на комету,-
749] Ні, він засяяв нащадком своїм: із діянь величавих
750] Найвидатніше - що саме його йменував своїм сином.
751] Чи важливіше, скажіть, моревладних приборкати бритів.
752] Дальню ріку - семигирловий Ніл, де зростає папірус.
753] На переможних пройти кораблях; нумідійців зухвалих
754] І кініфійського Юбу, і Понт, Мітрідатами гордий,-
755] Всіх подолати, зробити набутком народу Квіріна,
756] Бути достойним численних тріумфів, численні - відбувши.
757] Ніж породити такого вождя, за чийого правління
758] Роду людському, всевишні боги, ви так щедро сприяли!
759] Щоб не походив цей муж од людського, од смертного сім я.
760] Той мусив стати безсмертним. Помітила те злотосяйна
761] Мати Енея, помітила те, що нависла жорстока
762] Смерть над верховним жерцем, що піднесено змовницьку зброю,
763] Зблідла й, кого б із богів не зустріла, сумна, по дорозі,-
764] «Глянь,- нарікала,- з яким-то завзяттям кують проти мене
765] Лихо, з яким-то лукавством на голову мітять єдину,
766] Що залишилася нині мені від Іула-дарданця!
767] Доки ж то мають одну лиш мене обсідати турботи?
768] То мене буйний Тідід калідонським поранює списом,
769] То непокоять погано захищені >мури троянські,
770] То, безпорадна, дивлюсь, як мій син, по морях наблукавшись.
771] До безгомінного краю спускається, в темні оселі;
772] З Турном, рутульським вождем, а по правді - з Юноною радше
773] Вперту провадить війну. Та навіщо пригадую давні
774] Прикрощі роду мого? Не колишній - сьогоднішній острах
775] Душу гнітить: онде гострять мечі проти мене злочинці!
776] Ви ж зупиніть їх, молю! Одверніть лиходійство жахливе!
777] Вести вогонь хай не згасне, залитий понтифіка кровю!»
778] Місця на небі собі не знаходячи, тужить Венера - [277]
779] І сколихнула Всевишнім серця, але сестер одвічних
780] Присуди сплетено так, що й богам розірвати їх годі.
781] Все ж виявляють близької біди недвозначні знамення:
782] Кажуть, у хмарах важких наче зброя раз по раз бряжчала.
783] Труби та грізні роги подавали свій голос із неба,
784] Передвіщаючи гріх. Навіть сонце, сумне та поблякле,
785] Світло мертвотно-бліде по тривожній землі розсівало.
786] Серед зірок де-не-де смолоскипи зринали багряні.
787] З хмар дощових опадали на землю криваві краплини.
788] Темною ржею на досвітку й Люціфер голубоокий
789] Всіяний був; було кров ю забризкане й місячне коло.
790] Пугач могильний на кожному кроці стогнав лиховісно.
791] Слізьми спливали обличчя богів із слонової кості.
792] Кажуть, то спів, то погроза в священних гаях розлягались.
793] Жертва на користь не йшла. Про страшні потрясіння звіщало
794] Хворе нутро; перетнутою лезом бувала й печінка.
795] Всюди - на площі міській, біля кожного дому та храму
796] Пси завивали вночі; потривожені тіні померлих,
797] Кажуть, никали, німі, вулицями й здригалося Місто.
798] Не відвернули, однак, ні насильства, ні рішення Долі
799] Перестороги богів. Лиходії до храму святого
800] З голим мечем увійшли! Не знайшли для переступу й крові
801] Іншого місця на цілий наш Рим - лиш оселю сенату!
802] Щойно тоді Кітерея, сплеснувши руками, в розпуці
803] Б'є себе в груди, нащадка окутати хмарою хоче,-
804] Так, як Паріса від гніву Атріда колись приховала,
805] Як непомітно 'й Енея спасла від меча Діомеда.
806] Батько ж їй каже таке:«Проти Долі незборної хочеш,
807] Доню, піднятись, одна? Завіта'й-но до сестер могутніх,
808] Трьох віковічних богинь: на основі стійкій там обширний
809] Стіл, а на ньому - події, вкарбовані в мідь та залізо.
810] Вічні, незгладні вони; ні громів, які небо стрясають,
811] Ні блискавиць, ані поштовхів жодних вони не бояться.
812] В крицю вкарбовано там і твого божественного роду
813] Суджений Долею шлях. Я про нього читав і затямив,
814] Тож і тобі сповіщу про майбутнє твого покоління.
815] Той, чия доля тебе непокоїть, завершує нині
816] Вік свій - усі ті роки, що належать землі, Кітереє.
817] Вступить він богом на небо й у храмах шанований буде,
818] Вдячний тобі за це й сину, що, ймення його перейнявши,
819] Прийме на плечі державний тягар і за батька звитяжним
820] Месником стане, бо я буду з ним невідступно на війнах
821] Ласки попросять у нього, вождя, по виснажній облозі
822] Мури Мутіни, подавшись; його і Фарсал пригадає;
823] Кров' ю пролитою зросяться знов ематійські Філіппи.
824] ймення гучне заніміє на дні Сіцілійського моря. [278]
825] З римським вождем надаремно побравшись, впаде єгиптянка,
826] Повна шалених надій, і розвіються п яні погрози,
827] Нібито має Канопові наш Капітолій служити.
828] Втім, чи назву тут чужинців усіх, що на схід і на захід
829] Від Океану живуть? Де людина селитися може,-
830] Там буде влада його; буде й море йому слугувати.
831] Миром осяявши землі довкіл, на права горожанські
832] Зверне думки свої й найсправедливіші видасть закони-.
833] Прикладом власним поправивши звичаї, зверне, провидець,
834] Зір на прийдешні віки; покоління наступні побачить
835] І побажає, щоб син, осяйної дружини нащадок,
836] Разом з ім ям перейняв і про Рим невсипущу турботу.
837] Тільки тоді, як зрівняється віком із старцем пілоським.
838] Небо підхопить його, між родинні сузір я помістить...
839] Цю ж його душу стійку, що з грудей вилітає крізь рани,
840] Зоряним сяйвом зроби, хай на наш Капітолій, на форум
841] Вічно з небесних осель споглядає божественний Юлій!»
842] Щойно він вимовив те, благодатна Венера негайно
843] В римський сенат із ефіру спустилась і там, непомітна,
844] Цезаря душу взяла; не могла допустити до того,
845] Щоб у повітрі, як дим, розпливлась - між зірок оселила.
846] Поки несла - мовби жар усе дужчий обпалював лоно,
847] І відпустила її, й, спалахнувши, душа піднялася
848] Вище, ніж місяць; майнувши в просторах вогненним волоссям.
849] Зіркою вже мерехтить. Поглядає з висот на великі
850] Синові справи - й радіє всім серцем його перевазі.
851] Хоч заперечує син, щоб його прославляли над батька,
852] Вільна, проте, й не покірна наказу ніякому слава
853] Першість йому надає, тільки в цьому йдучи проти нього.
854] Так поступився Атрей Агамемнону: синові - батько;
855] Так над Егеєм піднявся Тесей, так Ахілл - над Пелеєм;
856] Так,- щоб нарешті я міг відповідніший приклад подати,-
857] Древній Сатурн од Юпітера менший. В ефірних оселях
858] Обширом світу потрійного править Юпітер. А землю -
859] Августу він доручив, отже, й Август- владар наш і батько.
860] Ви, охоронці-боги, що колись відвели від Енея
861] Меч і вогонь! Ви, місцеві боги, ти, Квіріне, хто наше
862] Місто заклав, нездоланного Ромула батьку - Градіве,
863] Ти, що в пошані святій між пенатами Цезаря, Весто,
864] З Вестою Цезаря й ти, хто при вогнищі став, Аполлоне!
865] Ти, хто в тарпейській високій святині, Юпітере-батьку!
866] Всі, кого чистий душею співець закликать має право:
867] Хай не спішить надійти, хай живими вже й нас не застане
868] День, коли Август, цей світ залишивши,- своє володіння,-
869] Зійде на небо й сприяти побожним іздалеку буде! [279]
870] Ось і завершено труд. Ні вогонь, ні залізо, ні злобна
871] Давність не владні над ним, ані гнів руйнівний Громовержця.
872] Хай надлетить неминучий той день, що за правом одвічним
873] Тіло бере,- закінчиться лиш никле моє існування:
874] В день цей єства свого кращою часткою, звившись над світом.
875] Злину до зір, і ніщо не схитне, не затре мого ймення.
876] Всюди, куди б на землі не прослалася Римська держава,
877] Буду в людей на устах і, якщо таки можна покластись
878] На прозорливість співця,- возвеличений, житиму вічно. [280]
ПРИМІТКИ
КНИГА ПЕРША
10. Тітан- бог сонця Геліос (тут - сонце), син Гіперіона, одного з титанів - дітей Урана (Неба) і Геї (Землі); з ним ототожнювали Феба-Аполлона,
11. Феба- Діана (Артеміда), дочка Юпітера і Латони, богиня полювання, уособлення Місяця.
13. Амфітріта - дочка морського бога Нерея; тут - море.
61. Евр - південно-східний вітер. До країв набатейських...- тобто в Аравію.
64. Зефір - лагідний західний вітер.
65. Борей - поривистий північний вітер; у римлян - Аквілон.
66. Австр, Австер - південний дощовий вітер; у греків - Нот.
82. Син Іапета - Прометей.
113. Сатурн - староіталійський бог, ототожнений з грецьким Кроносом, якого скинув його син Зевс (Юпітер) у підземелля - Тартар; за часів Сатурна (Кроноса) був «золотий вік».
123. Церерине зерно - збіжжя; Церера - сестра Юпітера, богиня землеробства і родючості.
139. Стігійською - тобто підземною, від Стіксу, річки в підземному царстві.
150. Астрея - богиня справедливості; покинувши землю, стала сузірям Діви.
152. Діти землі - гіганти, сини Геї та Урана, що розпочали боротьбу з олімпійськими богами; були подолані з допомогою Геракла.
155. Олімп, Пеліон, Осса - гори в Фессалії (давня Гемонія), області на півночі Греції в басейні ріки Пенею.
163. Сатурній - Юпітер, син Сатурна. Дочкою Сатурна була Юнона - Сатурнія (див. далі рядок 612), дружина Юпітера.
165. Лікаонову учту...- йдеться про Лікаона, міфічного володаря Аркаді! (див. далі, рядки 210-239).
176. Палатін - міська дільниця на Палаті не ькому пагорбі, де були святині, палац Августа, оселі римської знаті.
178. Громовержець - Юпітер.
187. Нерей - син Понта і Геї, батько нереїд, морських німф.
193. Фавни, сільвани - боги лісів і полів, опікуни отар. Сатири - лісові божества у вигляді людей з козлячими ногами, супутники Вакха, бога вина й веселості.
201. Цезаря кров...- йдеться про Гая Юлія Цезаря (100-44 рр. до н. є.), що загинув від рук змовників - прихильників сенатсько-аристократичної республіки.
216-217. Менал... кілленські гаї... сосняк на Лікею...- Перераховуються місцевості Аркадії, лісистої області на Пелопоннесі.
226. З роду молосців...- тобто з племені, що населяло Епір, область на півночі Греції.
256. Рішення Долі...- За уявленням філософів-стоїків, світ періодично повинен виникати з вогню і знищуватись у ньому.
259. В кузнях кіклопів...- Кіклопи, помічники Вулкана, бога вогню і ковальського мистецтва, кували для Юпітера блискавки.
271. Воду Іріда бере...- За уявленням стародавніх, Іріда (веселка), живлячись випарами, постачає хмарам воду. Порівн. у Т. Шевченка: «Як у Дніпра веселонька воду позичає».
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |