|
354] Більше не міг на звитяги Тесея спокійно дивитись
355] Демолеон. Віковічну сосну з кам'янистого схилу
356] Вирвати хоче будь-що, напинаючи м'язи горбаті.
357] З коренем вирвать не зміг - надламану в ворога кинув.
358] Поки уламок летів, ухилився Тесей від удару
359] З волі Паллади - Щоб вірили в те, йому щиро хотілось.
360] Та не намарно впала сосна: мов таран, із розгону [214]
361] Крантору-велетню ліве плече проломила і груди.
362] За зброєносця колись він у батька твого був, Ахілле:
363] Вождь фессалійських долопів, Амінтор, зазнавши поразки,
364] Дав Еакіду його - в запоруку довір'я і миру.
365] Глянув на нього Пелей, як конав од жахливої рани,-
366] Так обізвався: «Прийми, з-між усіх юнаків найдорожчий,
367] Заупокійний мій дар!» І розгонисто в Демолеонта
368] Спис ясеновий метнув, його силу помноживши гнівом.
369] Гостре залізо, ввіткнувшись у бік, мов струна' задзвеніло
370] В кістці твердій. Закривавлене без наконечника древко
371] Ледве що вийняв Пелей: у легенях лишилося вістря.
372] Сили кентаврові біль додає; на противника люто
373] Він постає, затоптать його кінськими хоче ногами.
374] Цей же шоломом дзвінким і щитом зустрічає удари,
375] Плечі від них береже, наготові тримаючи зброю.
376] Вдаривши в спину, він двоє грудей прошив одночасно:
377] Гіла спочатку убив наповал і Флегрея, метнувши
378] Спис віддалік; а в близькому бою- Іфіноя й Кланіда.
379] Слідом за ними Доріл розпростерся, що шкірою вовка
380] Скроні свої покривав і носив замість грізної зброї
381] Вигнуті роги бика, що постійно багрилися кров ю.
382] От я гукнув йому, гнівом розпалений: «Глянь, чого варті
383] У порівнянні з залізом моїм твої роги бичачі!» -
384] Й спис у кентавра метнув. Але він, одхилитись не встигши,
385] Тільки правицю, щоб лоб захистити, підняв мимоволі -
386] Й тут же прибито її до чола. Поки корчився з болю,
387] Поки всі галасували довкола, Пелей - він найближче
388] Був до Доріла - мечем під живіт його з розмаху вдарив.
389] Той аж підстрибнув і, кишки свої поволікши землею,
390] Топче їх, лютий, ногами й потоптані рве, поки, врешті,
391] В них не заплутавсь, не впав на живіт, мов на торбу порожню.
392] Не врятувала, Кілларе, й тебе у побоїщі славна
393] Врода, якщо для двовидих створінь таке слово підходить.
394] Щойно рости почала борода золота; золотаве
395] Хвилями до половини плечей опадало волосся.
396] Юністю лиця цвіли, і рамена, і шия, і груди,
397] Й руки, й усе, що було в його тілі людським, чоловічим,
398] На знамениту скидалось різьбу. Та не гіршою й нижня,
399] Кінська, частина була: ще б голову, шию гривасту -
400] Й Кастор його б захотів! Під сідло так і проситься спина,
401] Випнулись груди від м язів тугих. Увесь - смолянистий,
402] Хвіст - білосніжний, однак; виблискують білістю й ноги.
403] З роду його не одна пропадала за ним. Полонила -
404] Лиш Гілонома, бо чаром таким не втішалася жодна
405] З-між хмарородних жінок, що в залісених горах селились.
406] Тільки вона покорила Кіллара мистецтвом любові -
407] Ласкою вчинків і слів. Хорошиться, наскільки природа [215]
408] Тії дозволяє на це: то розпушує довге волосся,
409] То розмарин, то фіалку дрібну, то троянду пахучу
410] В нього вплете, а не раз - із квіток найбілішу лілею.
411] Миється двічі на день у струмку, що з вершин Пагасейських,
412] Лісом порослих, пливе, в його водах купається двічі.
413] Шкурами звірів, котрі до лиця їй, котрі найцінніші,
414] Лівий прикрашує бік, або ними плече накриває.
415] їх обопільна єднала любов: у лісах та печерах
416] Разом бували вони; й до лапітів, у їхню оселю,
417] Вдвох увійшли, і в страшнім бойовищі стояли пліч-о-пліч.
418] Хтозна-хто ратище зліва метнув; його вістря, Кілларе,
419] Вбилось тобі трохи нижче від місця того, де під шию
420] Клітка підходить грудна. Хоча й легко поранене, серце -
421] Тільки-но вийнято спис - разом з тілом усім похололо.
422] Вмить підхопила його, що в імлу западав, Гілонома.
423] Легко долоню на рану кладе, припадає вустами
424] До його вуст, одлітаючу душу затримати хоче.
425] Бачить, однак, що помер. Із словами, що їх у загальнім
426] Гаморі я не розчув, на залізо, що з тіла стриміло,
427] Впала й мужа свого, зустрічаючи смерть, обнімала.
428] Перед очима стоїть дотеперіще той, хто вузлами
429] Шість пов'язав собі лев'ячих шкур на грудях могутніх -
430] Теокомед, що людину й коня захищав одночасно.
431] Кинув він пнем, що й дві пари волів його не здвигнули б,
432] І в Оленіда, Тектафа, жбурнув, йому череп розбивши.
433] Навпіл склепіння тверде розкололося; і через ніздрі,
434] Через очниці та рот, через вуха рідкий витікає
435] Мозок. Так само відстояне 'через плетінку дубову
436] М'яко струмить молоко; так під натиском сита рідкого
437] Точиться сік, виступаючи, згущений,- через щільніше.
438] Я ж, поки Теокомед хоче зброю з полеглого зняти,-
439] Свідок твій батько, Пелей,- устромив йому меч по руків'я
440] В низ живота. Незадовго за ним од меча мого впали
441] Хтоній і Телебоант. У руці мав рогатину Хтоній,
442] Ратище - Телебоант. Саме ним він завдав мені рану -
443] Бачиш он слід? Скільки часу спливло, а рубець не затерся!
444] Варто б тоді було слати мене на підкорення Трої!
445] Гектора міг я в ту пору якщо не здолать, то принаймні
446] Стримати натиск його. Та тоді він дитям був, а може,
447] Ще й не родивсь. А мене ось пригнічує вік мій сьогодні.
448] Про Періфанта, що виграв двобій із кентавром Піретом,
449] Що я тобі оповім? Чи про Ампіка: списом терновим
450] Без наконечника прямо в лице він поцілив Ехекла.
451] Гостру дрючину під серце ввігнав Макарей Ерігдупу-
452] Пелетронійцю. Та й я розпоров, пам'ятаю, Кімелу
453] Низ живота тим колом, що Несе його в мене пожбурив.
454] Та не подумай, що тільки одним віщуванням займався [216]
455] Мопс Ампікід: від несхибного списа, що Мопс його кинув,
456] Гримнув на землю Годіт, і не міг уже й слова сказати:
457] До підборіддя - язик, підборіддя ж - до горла прибито.
458] Списом п'ятьох продірявив Кеней: Антімаха, Стіфела,
459] Брома, Еліма й Піракма, що замість меча мав сокиру.
460] Не пам'ятаю вже ран, лиш імення та кількість полеглих.
461] Рине, однак, одягнувшись у стягнену зброю Галеза,
462] Вбитого ним же, Латрей, величезний поставою й тілом.
463] Віку середнього був: не юнак вже, але й не похилий,
464] Силу юнацьку ще мав, хоча сивінь засіяла скроні.
465] Гордий мечем, і шоломом осяйливим, і македонським
466] Ратищем гострим, до станів обох повернувши обличчя,
467] Зброєю грізно потряс і, по колу дзвінко промчавши,
468] Так ось, хоробрий, почав, потривоживши тихе повітря:
469] «Маю й тобі потурати, Кенідо? Для мене ти завжди -
470] Жінка, а не чоловік. Чи сама вже не тямиш сьогодні,
471] Ким тебе мати на світ привела та якою ціною
472] Образ оманливий цей, чоловічий, тобі було дано?
473] Ким була зроду, згадай; що знести довелось - і за кошик,
474] Діло жіноче, сідай та покручуй собі веретенцем.
475] Війни мужчинам залиш!» А Кеней, поки так похвалявся,
476] Списом протяв йому бік, що випнутий був під час бігу,
477] В місці, де з мужем поєднувавсь кінь. Ошалівши від болю,
478] Кинун кентавр юнаку фессалійському піку в обличчя.
479] Піка ж одскочила так, мов градина - від плоскої крівлі,
480] Наче дрібний камінець - від напнутої шкіри тимпана.
481] Ближче підходить кентавр і силкується меч гостролезий
482] Пхнути Кенеєві в бік. Але меч не бере його тіла.
483] «Все ж не уникнеш сумного кінця! Полосну тебе зараз
484] Лезом, якщо притупилося вістря!» -- сказав і по боці
485] Навскіс ударив його, скільки розмаху мав у правиці.
486] Аж загуло, задзвеніло довкіл: розламавшись на кусні,
487] Випорснув меч із руки, мовби тіло було мармуровим.
488] Поки той з дива німів, що ворог - живий і здоровий,-
489] «Черга моя тепер,- мовив Кеней,- на тобі перевірю
490] Якість заліза свого!» - й по руків'я кентаврові в плечі
491] Меч смертоносний загнав, ще й рукою всередині тіла
492] Кілька разів ним крутнув, щоб поглибити ранами рану.
493] Ось налітають із криком розлогим півконі-півлюди,
494] Всі завзялись одному продірявити тіло списами.
495] Побіч, відбившись, лягають списи; ні один не лишає
496] Жодного сліду: стоїть собі гордо Кеней-елатеєць.
497] Дива такого ніхто ще не бачив. «Нечуваний сором!--
498] Вигукнув Моніх.- Йому одному лише - мужу з дівиці! -
499] Ради гуртом не дамо! Коли й муж він,- дівицями, значить,
500] Нині зробилися ми! То пощо нам тіла велетенські?
501] Сили подвійні пощо? Надаремно, виходить, природа [217]
502] В нас, наймогутніших, дві воєдино зріднила істоти!
503] Не від богині, як видно, пішли ми й не від Іксіона,
504] Що, на могутність свою уповаючи, й вишню Юнону
505] Брався звести. Ну а ми - півмужчині в бою уступаєм!
506] Скелі й колоди на нього навалюйте, гори зсувайте,
507] В хід пустімо й ліси, щоб цупку з нього вирвати душу!
508] Горло хай ліс пригнітить: від ваги, невразливий, хай згине!»
509] Мовивши, дуба вхопив, що з корінням колись його вирвав
510] Австр ошалілий, і ним у безстрашного ворога кинув.
511] Приклад подав недарма: не минуло й хвилини, як Отрій
512] Голий, без лісу лишивсь, Пеліон - без глибокої тіні.
513] З-під величезного стосу дерев увільнитися хоче
514] Гнівний Кеней, вивертається, двигає, дужий, на плечах
515] Цілі ліси; але стіс виростав і вкривав поступово
516] Голову й рот. І нарешті, не маючи змоги й дихнути,
517] Він омлівати почав. Час од часу на вільне повітря
518] Вирватись пробував ще, та не міг - тільки рухавсь на ньому
519] Щойно повалений ліс. Так і схили високої Іди -
520] Ось перед нами вона - колихаються при землетрусі.
521] Та не відомий кінець: запевняють одні, що в глибини
522] Тартару тіло ввійшло під навалою цілого лісу.
523] З цим не годивсь Ампікід: він помітив, що птах жовтокрилий
524] Злинув з-під купи дерев і в прозорім повітрі розтанув.
525] Я тоді теж того птаха побачив уперше й востаннє.
526] От спостеріг його Мопс, коли той, озираючи табір,
527] М'яко лягав на крило й переповнював клекотом небо,
528] й так, і душею, й очима його проводжаючи, мовив:
529] «Щирі вітання тобі, наша гордосте, славо лапі ті в,
530] Мужу хоробрий, що в дивного птаха тепер обернувся!»
531] Вірою кожен і гнівом пойнявся: усіх-бо вразило
532] Те, що на нього лише одного завзялось ціле військо.
533] Доти давали ми волю мечам, поки з лютих кентаврів
534] Жменька лишилась, та й ті поховались у темряві ночі».
535] Тим закінчив свою оповідь Нестор про те, як лапіти
536] Верх у тій битві взяли. Тлеполему проте заболіло,
537] Що про Геракла не згадано й словом; тому, не змовчавши,
538] Каже таке: «Вельми дивно мені, що Гераклову славу,
539] Старче, мовчанкою ти обійшов! А мій батько, бувало,
540] Сам повідати любив, як істот подолав хмарородних».
541] Сумно пілосець на те: «А чи варто пригадувать давні
542] Лиха й біду, що її затягла вже років поволока,-
543] Те, як я батька твого не злюбив, потерпівши од нього?
544] Невірогідне він звершував справді; заслуги Алкіда
545] Славить весь світ, але я... заперечити б їх намагався.
546] Ні Деїфоба, ні Полідаманта, ні Гектора навіть
547] Не вихваляємо ж ми,- та чи хто свого ворога хвалить?
548] Хто ж, як не славний твій батько, з землею зрівняв оборонні [218]
549] Стіни Мессени? А хто неповинні Еліду і Пілос
550] Розруйнував? Хто з мечем і вогнем до моєї оселі
551] Грубо ввірвавсь? Не кажу вже про інших, полеглих од нього.
552] Нас у Нелея дванадцять було - сини, як соколи -
553] Всіх, окрім мене, твій батько згубив; один я лишився.
554] Втім, це й не диво, що всіх він долав; одне тут є чудо:
555] Перікліменова смерть. Будь-якого він міг набувати
556] Вигляду й знову ставати собою. Таку йому здатність
557] Дав моревладний Нептуп - зачинатель роду Нелея.
558] Ким тільки той не ставав, щоб не датись Алкідові в руки!
559] Врешті, в орла обернувся, що в небі стрімкі блискавиці
560] Носить у кігтях кривих, полюбившись отцеві безсмертних.
561] Сили набувши орлиної,- кігтями, крилами, дзьобом
562] Дряпати, бити, клювати почав він обличчя Геракла.
563] Та тірінфієць напнув проти нього свій лук непохибний
564] І, поки птах, у підхмар я злетівши, повис нерухомо,
565] Вцілив стрілою туди, де крило прилягає до тіла.
566] Рана була незначна. Та залізом підсічені м язи
567] Слабнуть. Ні поруху в них, ані сили до лету немає.
568] Вже не опертись йому на повітря крилом онімілим -
569] Каменем падає вниз, а стріла, що заледве трималась,
570] Тільки-но впав - од самої ваги його тіла проникла
571] Глибоко в бік, а пробилась ліворуч, уже через горло.
572] Досі ще дивно тобі, що діянь твого батька, Геракла,
573] Я не вславляю, прекрасний проводарю суден родоських?
574] Як за братів одімщуся, коли не мовчатиму вперто
575] Про перемоги його? А з тобою ж я вік буду в дружбі».
576] Так закінчив Нелеїд, оповідач солодкомовний.
577] Всі ж, тільки старець замовк, осушивши повторені кухлі,
578] З лож повставали і, поки ще ніч, подались на спочинок.
579] А моревладний Нептун, чий тризубець усмирює хвилі,
580] Вражений тим, що, змінивши свій вид, Фаетоновим птахом
581] Син його став, запалавши злобливим вогнем до Ахілла,
582] Грізного войовника, понад міру завзявся на нього.
583] Вже коло двох п ятиліть вирувала війна, коли так ось
584] Він до Смінтейця звернувсь, до буйноволосого бога:
585] «О наймиліший мені з-між синів мого владного брата,
586] Ти, з ким я марно колись обгороджував стінами Трою!
587] Чи не зітхнеться тобі, коли глянеш на вежі, готові
588] Впасти ось-ось? Чи не жаль тобі тих, що лягли тисячами,
589] Стійко боронячи їх? Чи тебе не тривожить принаймні
590] Гектора тінь, кого коні тягли вколо стін Іліона?
591] Втім, ще й донині живе собі той, хто є втіленням люті,
592] Нашої праці нищитель - Ахілл, що впивається кров ю!
593] Хай лиш потрапить до рук - незабарно відчує велику
594] Силу тризубця мого! Та коли мені стрітись не дано
595] З ворогом,- ти крадькома вкороти йому віку стрілою!» [219]
596] Той головою схитнув. Потураючи дядьковій волі,
597] А водночас і своїй, оповившись у хмару, в троянський
598] Табір Делієць прибув. Серед січі кривавої, бачить,
599] Лук напинає Паріс, час од часу в незнатних ахейців
600] Стріли пускаючи. Бог, об явившись: «Чи варто,- питає,-
601] Зброю ось так марнувать? Коли й справді своїм спочуваєш,-
602] То за братів оді мсти, свої стріли скеруй на Ахілла!»
603] Мовив і сам, на Пеліда вказавши, що юрми1 троянців
604] Так і косив, повернув проти нього Парісову зброю
605] І власноручно стрілу спрямував непомильну, смертельну.
606] Що після Гектора смерті могло звеселити Пріама,-
607] Сталося! Ти, хто стількох переміг, переможений нині
608] Викрадачем боягузливим грецької жінки, Ахілле!
609] Знав би ти, що не боєць, а бабій тобі смерть заподіє,-
610] Від термодонтської, певно, волів би загинуть сокири!
611] Ось він, фрігійців гроза, охорона й окраса пеласгів,
612] Сам воївник Еакід, що не відав у битвах поразки,-
613] В полум і. Бог його зброїв і бог його спалював цей же.
614] Вже спопелився великий Ахілл, і зосталось од нього
615] Так небагато, що нічим наповнити й урни, та слава,
616] Слава - живе й переповнює світ неозорно великий!
617] Ось яка міра Пелідові личить! її осягнувши,
618] Сам він співмірний собі, непідвладний глибинам Аїду.
619] Щит його зваду зчинив, та таку, що й не важко пізнати,
620] Хто його власником був. Щодо зброї - вирішує зброя.
621] Все ж ні Тідід, ні Ойлеїв Еант не посміли ставати
622] До суперечки про щит; ні з Атрідів молодший, ні старший
623] Віком і чином - ніхто. Тільки велетень - син Теламона
624] З сином Лаерта узявсь нагороду славетну здобути.
625] Не захотів Танталід у цю справу невдячну встрявати,
626] Каже аргоським вождям, щоб вони серед табору сіли -
627] З себе на них переклав суперечки цієї розв язку.
КНИГА ТРИНАДЦЯТА
1] Повагом сіли вожді. Простолюддя - вінцем доокола.
2] Першим піднявся Еант - щита семишкірого власник.
3] І, через силу тамуючи гнів, на берег сігейський
4] Зиркнув похмуро, на ряд кораблів і, до неба піднявши
5] Руки, промовив: «Ми тут, перед суднами,- свідок Юпітер! -
6] Хочемо правду знайти. Мій суперник - Улісс-ітакієць,
7] Той, хто від полум я Гектора геть утекти не вагався;
8] Я ж - те полум я збив, одігнав якнайдалі від суден.
9] Отже, безпечніше тут хитромудро словами змагатись,
10] Аніж руками - в бою. Але з мене такий красномовець,
11] Як із того - воївник: що на вістрі жорстокої битви
12] Зброєю можу звершити, те він - язиком на зібранні.
13] Зайве, гадаю, пеласги, про вчинки свої перед вами
14] Мову вести: ви їх бачили. Краще від нього почути.
15] Що він без свідків чинив, якщо ніч не вважати за свідка!
16] Справді великого я домагаюсь. Одначе, погляньте,
17] Хто мій суперник! Хіба ж це не скромно було б для Еанта
18] Взяти нехай навіть.берло, якщо 6 ним Улісс мав пишатись?
19] Ну а для нього й сьогоднішній спір нагородою буде:
20] Піде ні з чим, та позаздрять йому, що з Еантом змагався!
21] Я ж - коли б навіть на мужність мою лягла недовіра -
22] Був би походженням неперевершений: син Теламона,
23] Мужа, що стіни троянські здобув під рукою Геракла
24] І побережжя Колхіди торкнувсь кораблем пагасейським.
25] Батьком його був Еак, безгомінного світу володар.
26] Де еолійцю Сісіфу загрожує скеля нависла.
27] Щодо Еака, то сином своїм визнає його навіть
28] Батько всевишніх богів, тож Еант від Юпітера - третій.
29] Втім, навіть цей родовід не велику приніс би в цій справі
30] Користь, якби не ріднив мене також з Ахіллом великим:
31] Він мені брат; мені - й зброя його! Чи потомок Сісіфа,
32] Схожий, мов крапля води, на свого віроломного предка,
33] Мав би йменами чужими неславити рід Еакідів? [221]
34] Перший я зброю надів, без наказу прибув - і за це ось
35] Ще й не присуджують зброї мені! Вона, бачте, для того,
36] Хто замикав наш похід, хто не квапився, граючи дурня,
37] Йти на війну, поки викрутів тих не розкрив ще хитріший -
38] Та не на користь свою - Навпліад і нарешті не змусив
39] Страхополоха цього й хитруна до військової служби!
40] Той, хто ніякої зброї не брав, нині візьме найкращу?
41] Я ж, кому в ході війни припадали одні небезпеки,
42] Шани і братніх дарів маю бути позбавлений нині?
43] Був би правдивий той шал, чи хоча б ми повірили в нього,-
44] З нами б тоді він сюди, до фрігійських укріплень, не вибравсь,
45] Перший до вчинків лихих спонукач! І тебе, Пеантіде,
46] Не залишили б на Лемносі ми на великий свій сором!
47] Нині - йде поголос - ти, в лісовій заховавшись печері,
48] Скелі зітханнями рвеш і по праву для сина Лаерта
49] Кари благаєш - не марно, хіба що всевишніх немає!
50] Хто з нами йшов у похід, присягавсь на одну з нами зброю,
51] Хто був одним із вождів, кому лук свій і стріли несхибні
52] В спадок Геракл передав,- і голодний, і хворий сьогодні
53] Живиться м'ясом птахів, одягає їх пір'я; на них же
54] Стріли розтрачує ті, що їм суджено Трою здобути.
55] Все ж він лишився живий, бо не був за супутця Уліссу.
56] На самоті й Паламед нещасливий бажав би лишитись!
57] Жив би й тепер, а коли б і загинув, то хоч без провини!
58] Мстивий У лісе - пам ятав-бо, хто вдаваний шал його викрив! -
59] Зраду пришив Паламедові, ще й довести постарався
60] Вигадку: золото сам закопав, сам і виявив потім!
61] Так він підточував сили ахейців і смертю, й вигнанням,-
62] Як тільки міг. Так воює Улісс, так до страху схиляє!
63] Хай красномовнішим буде, ніж Нестор,- мене ж не зуміє
64] Переконать, що цього ж таки Нестора кинути в скруті -
65] Злочином жодним не є, хоча старець благав допомоги:
66] Зранений кінь був під ним, та й самого роки похилили -
67] Друг же руки не.подав. Цього злочину я не придумав! -
68] Хай буде свідком Тідід: він по імені кликав Улісса,
69] Врешті, схопивши, соромив за втечу тремтливого друга.
70] Смертних учинки боги справедливим оцінюють зором!
71] Ось допомоги жде той, що її не подав; хто покинув -
72] Буде покинутий сам: цей закон він для себе ж накреслив.
73] Чую: «Рятуйте!» - кричить. Я підбіг. Ледь живий уже, бачу,
74] Зблідлий од страху, тремтить - неминучої смерті чекає.
75] Щит свій важкий простягнувши над ним, що лежав у пилюці,
76] Душу нікчемну зберіг - не велика це честь! - боягузу.
77] Хоче продовжити спір? Повернімось туди, щоби знову
78] Битва була, й твоя рана, і страх, твій супутник постійний;
79] Словом,- ховайся за щит і за мужність - щита домагайся!
80] От врятував я його від загину, і що б ви гадали? - [222]
81] Щойно від рани конав, а за хвилю - чкурнув, наче олень.
82] Гектор наспів - і з собою богів залучає до битви.
83] Не одного лиш тебе налякав його натиск, Уліссе,-
84] Навіть хоробрий здригнувсь,- таким жахом од нього війнуло!
85] Я ж, поки кров'ю впивавсь він, тягар величезний піднявши.
86] Здалеку в нього метнув-і горілиць герой повалився.
87] Я проти нього'пішов, коли виклик він кинув ахейцям:
88] Кожен-бо в думці благав, щоб на мене впав тоді жереб -
89] І помогли молитви. А якщо вас цікавить сьогодні
90] Хід поєдинку того, то супернику я не піддався.
91] Ось і мечем, і вогнем, заручившись самим Громовержцем,
92] Ворог сягає вже до кораблів: де ж Улісс красномовний?
93] Цими грудьми я зберіг вам повернення: тисячу суден
94] Я захистив. Нині зброї прошу за врятовані судна!
95] Втім, коли правду казать, то не стільки мені, як тій зброї
96] Робиться честь: чи була б вона славна без слави моєї?
97] Зброї більше потрібен Еант, ніж Еантові - зброя.
98] З цим ітакієць хай Реса зрівняє, нікчему Долона,
99] Сина Пріама, Гелена і те, як він викрав Палладу.
100] Сам же - ніщо він при світлому дні без руки Діомеда.
101] Тож, коли зброю давати йому за такі от заслуги,-
102] Краще її розділіть: Діомедові - більшу частину!
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |