1 Передісторія України: археологічна періодизація, 12 страница

77 “Перебудовчий курс” М.Горбачова й Україна.

78 Конституція України та її історичне значення.

Перебудова (рос. Перестройка) — теоретично-політична програма реформування командно-адміністративної, бюрократичної соціальної системи СРСР. Метою перебудови був перехід до демократичного соціалізму і ринкової економіки. Основи концепції перебудови було сформульовано на квітневому Пленумі ЦК КПРС в 1985 р. Її теорія, політика, програма дій були розвинені і конкретизовані в рішеннях XXVII і XXVIII з'їздів КПРС. Політика перебудови, почата частиною керівництва КПРС на чолі з Михайлом Горбачовим, призвела до значних змін в житті країни і цілого світу в цілому — гласності, подоланню суспільством різного роду ідеологічних стереотипів і догм, відмові від політичної монополії КПРС, становленню багатопартійності (політичного плюралізму), закінченню «холодної війни» і ін. В ході перебудови почали вирішуватися проблеми, які накопичувалися десятиліттями, особливо в економіці і сфері міжнаціональних відносин. До цього додалися помилки і прорахунки, допущені в процесі проведення в життя самих реформ. Різко загострилося політичне протистояння сил, виступаючих за соціалістичний шлях розвитку, і партій, рухів, що зв'язували майбутнє країни з організацією життя на принципах капіталізму, а також по питаннях майбутнього Радянського Союзу, взаємин союзних і республіканських органів державної влади і управління. До початку 1990-х років перебудова призвела до загострення кризи у всіх сферах життя суспільства, що привело зрештою до розпаду СРСР в 1991. Ідеологія. Якої-небудь чіткої ідеологічної основи у Перебудови не було. Зміни в країні проводилися руками людей, залучених не ідеями, а легким прибутком від торгівлі, — як вуличної, так і міжнародної. Формуючи кооперативи і приватні підприємства, керівництво КПРС не збиралося ділитися з ким-небудь владою. Показовим є, що в результаті Перебудови після розвалу СРСР президентом Росії став колишній член ЦК КПРС Борис Єльцин, Президентом Укр — колишній член Політбюро ЦК КПУ Леонід Кравчук і т.д. Офіційний марксизм-ленінізм остаточно виродився в схоластику і не міг дати яких-небудь практичних рекомендацій. Частково перебудова спиралася на «теорію конвергенції»: згідно цієї теорії, капіталізм і соціалізм зближуються — в капіталістичних країнах посилюється роль державного регулювання, а в соціалістичних посилюється роль ринку. У економіці визнавалася головна роль ринкових відносин, що було підготовлене підсумками економічної реформи 1965 року, зокрема перемогою в ході реформи ідеї мотивації підприємств через прибуток. Якоюсь мірою враховувався і досвід НЕПу 1920-х років. Фактично, робітничо-селянський культ змінився культом торгівлі. Радянська грошова одиниця, рубль, стала піддаватися ідеологічним нападкам. Стала розповсюджуватися точка зору, що СРСР повинен прагнути до «конвертованого» рубля. Стабільність брежнєвських часів була оголошена «застоєм». При цьому західні, капіталістичні країни подавалися, як безперечний і стабільний ідеал для наслідування. Будь-яка критика Заходу миттєво піддавалася публічному висміюванню. Економіка. До середини 1980-х років радянська економіка прийшла з безліччю проблем. Раніше стабільність і такий собі добробут «епохи застою» забезпечували нафтодолари. Темпи зростання стали дуже низькими; якщо раніше СРСР прагнув наздогнати і перегнати Захід, то тепер відставання тільки наростало. Відставання було помітно всюди добробут, транспорт, продуктивність економіки, також особливо це було помітно в наукоємких галузях. Уряд намагався підвищити темпи зростання (так зване «прискорення») за допомогою різних реформ (госпрозрахунок, самофінансування, бригадний підряд, оренда, кооперативи, індивідуальна трудова діяльність), але безрезультатно. Для боротьби з низькою якістю продукції радянських підприємств в травні 1986 р. було введено «госприйомку» (сленг. від рос. «госприёмка», раніше існувала тільки на військових підприємствах). Великого ефекту від неї не було. Іншою проблемою була незбалансованість попиту і пропозиції. Після великого підвищення зарплат робочим в 1970-х роках попит на споживчі товари хронічно випереджав пропозицію; у людей накопичувалося багато вільних грошей. Під час перебудови уряд став брати кредити на Заході, щоб купити на них споживчі товари і задовольнити попит на той час, поки не запрацюють реформи в радянській економіці. В той же час уряд не бажав підвищувати ціни, оскільки це суперечило ідеології (ціни були підвищені тільки в квітні 1991 року). У січні 1991 був проведений обмін 50- і 100-рублевих банкнот на купюри нового зразка з метою скорочення грошової маси (обмін проводився протягом всього 3 днів і з серйозними обмеженнями). Пояснювалося це тим, що тіньові ділки нібито накопичили величезні суми в крупних банкнотах. Користь від цього обміну була сумнівною, зате було підірвано довіру до радянських грошей. У 1989—1991 роках відбувалося наростання дефіциту, з магазинів зникали навіть мило, цукор і тютюнові вироби. Всюди вводилися талони і картки покупця. Багатьом тоді здавалося, що головне — не допустити вивозу продукції за межі краю або республіки; це стало одним з чинників загальної «суверенізації». Важливі події · 7 травня 1985 р. Ухвала СМ СРСР «Про заходи по подоланню пияцтва і алкоголізму, * викорінюванню самогоноваріння». · 23 травня 1986 р. Ухвала СМ СРСР «Про заходи по посиленню боротьби з нетрудовими доходами». · травень 1987 р. Перша несанкціонована демонстрація неурядової і некомуністичної організації — суспільства «Пам'ять» в Москві. · 19 листопада 1986 р. ВС СРСР прийняв Закон СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність». · 30 липня 1987 р. Прийнятий «Закон про порядок оскарження до суду неправомірних дій посадовців», що ущемляють права громадянина · 25 червня 1987 р. Пленум ЦК КПРС розглянуло питання «Про завдання партії по корінній перебудові управління економікою». · 30 червня 1987 р. Прийнятий закон СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)». · серпень 1987 р. Вперше безлімітна підписка на газети і журнали. · 13 березня 1988 р. Стаття Н. Андpеевой в «Радянській Росії» — «Не можу поступатися принципами» · 26 травня 1988 р. Прийнятий закон «Про кооперацію в СРСР». · 28 червня — 1 липня 1988 р. XIX Всесоюзна конференція КПРС, що прийняла резолюції «Про деякі невідкладні заходи по практичному здійсненню реформи політичної системи країни», «Про хід реалізації рішень 27 З'їзду КПРС і завданнях по поглибленню перебудови», «Про демократизацію радянського суспільства і реформу політичної системи», «Про боротьбу з бюрократизмом», «Про міжнаціональні відносини», «Про гласність», «Про правову реформу». · 28 липня 1988 р. Укази Президії ВС СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних ходів і демонстрацій в СРСР» і «Про обов'язки і права внутрішніх військ МВС СРСР при охороні громадського порядку». · 5 вересня 1988 р. Почався суд над Ю. М. Чурбановим та ін (5 вересня — 30 грудня). · січень 1989 р. Почалося перше вільне висунення кандидатів в нар. деп. СРСР. · Весна 1990 р. Прийнятий «Закон про власність в СРСР»

28 червня о 9.25 ранку Верховна Рада України кваліфікованою більшістю голосів (315) прийняла нову Конституцію України. День її прийняття було проголошено державним святом. Прийняття Конституції України визнано головною подією 1996 р. у сфері європейського конституційного права. Конституція одержала високу оцінку Венеціанської комісії «Демократія через право» Ради Європи на її 30-му засіданні у липні 1996 р. Досить тривалий процес розробки і прийняття української Конституції супроводжувався тісним співробітництвом з цією комісією, в результаті чого в остаточно затвердженому тексті враховано багато зауважень, які висловлювали ся експертами на різних етапах підготовчого процесу. Значення прийняття нової Конституції в Україні — молодій державі, яка вступила на шлях демократичного розвитку, важко переоцінити. Вона розвинула, деталізувала і конкретизувала Декларацію про державний суверенітет України, стала у буквальному значенні Основним законом суверенної незалежної держави. Прийняття нової Конституції мало велике історичне значення, оскільки було підведено юридичну базу під державність українського народу. За роки незалежності сформовано всі необхідні інститути державної влади і місцевого самоврядування. Згідно з Конституцією державна влада в Україні здійснюється на основі поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Закладено основи громадянського суспільства. Розвиваються незалежні засоби масової інформації. За короткий в історичному вимірі проміжок часу наше суспільство здійснило перехід від жорсткої командно-адміністративної системи тоталітарного режиму до суспільства, яке будується на засадах демократії. Нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Вона — Основний закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Нова Конституція розкріпачила законотворчий процес, створила базу для прийняття ряду конституційних законів та нових кодексів, що повинні були усунути перешкоди на шляху здійснення корінних перетворень, створити правову основу вирішення кардинальних проблем виробництва, власності та інших цивільно-правових відносин. Так, вже 16 жовтня 1996 р. було прийнято Закон «Про Конституційний суд України», 21 травня 1997-го — «Про місцеве самоврядування в Україні», 9 квітня 1999-го — «Про місцеві державні адміністрації», а за період з 5 квітня 2001-го по 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла шість кодексів (Кримінальний, Земельний, Сімейний, Митний, Господарський та Цивільний). Нова Конституція України визначила пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, затвердила демократичні напрями розвитку нашого суспільства. У центрі соціального життя вона поставила людину, її свободу, права, матеріальні і духовні блага. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються вищою соціальною цінністю. З прийняттям Конституції України кожен громадянин нашої держави отримав надійні гарантії своїх прав і свобод, реалізації своїх інтересів. Через весь зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. Нова Конституція України закріпила ідею громадянського суспільства і правової держави; визнання людини, її життя, прав і свобод вищою цінністю; проголошення народу України єдиним джерелом влади; економічне, політичне й ідеологічне різноманіття, що знаходить своє втілення в багатопартійності, гарантуванні різних форм власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки; визнання пріоритету права щодо держави. Конституція визначила базові орієнтири соціально-економічного розвитку суспільства, створила умови, завдяки яким «держава і суспільство перестають бути залежними від політичних діячів». З прийняттям Конституції Україна остаточно затвердилася у світі як суверенна незалежна держава. Вона стала повноправним членом світових та європейських міжнародних організацій, які проголошують демократичні засади організації суспільства, приєдналась та ратифікувала цілу низку міжнародних декларацій та хартій з прав людини. Положення цих міжнародних документів стали частиною українського законодавства. Водночас нагальні завдання як внутрішньої, так і зовнішньої політики, складні умови глобалізації висувають до нашої політичної системи нові вимоги. При цьому слід враховувати й ту обставину, що її формування було результатом складного політичного компромісу, що певним чином позначилось на ефективності державотворчого процесу. Внаслідок цього в Україні не вдалося ще створити належних умов для постійного і конструктивного діалогу влади і держави з суспільством. Усе це вимагає реформування політичної системи з метою залучення громадян та їх об'єднань у простір реальної політики, наближення їх до процесу вироблення і прийняття відповідальних державних рішень. Практика і досвід державотворення за роки незалежності України виявили цілий ряд істотних недоліків нашої нинішньої політичної системи. Найістотнішим з них, очевидно, є той, що існуюча політична система не забезпечує повною мірою прискореного реформування економічних відносин. Не завершене формування законодавчого поля, яке б гарантувало ефективну роботу і взаємодію гілок влади. Не створено передумов для формування стійкої парламентської більшості та політично відповідального уряду. Не стали повноцінними суб'єктами політичного процесу численні, але слабкі політичні партії. Як правило, вони характеризуються відсутністю сталого електорату і стабільних зв'язків з ним, виразної ідеології та організаційної згуртованості. Не забезпечено повноцінного представництва регіональних інтересів у вищому законодавчому органі держави. Народні депутати України, особливо ті, що обрані за партійними списками, мають надто слабкий зв'язок з виборцями, що дуже ускладнює, зокрема, вирішення питань розвитку регіонів. Становище могло б докорінно змінити запровадження двопалатного парламенту, одна з палат якого формувалася б за регіональним принципом. Не до кінця вирішені на законодавчому рівні питання взаємовідносин органів влади та місцевого самоврядування. Як наслідок — ускладнюється реалізація державних програм соціально-економічного і культурного розвитку територій, екології тощо. Не відбувається зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, без чого неможливе реальне підвищення його ролі та значення. Не забезпечено належних умов для постійного і конструктивного діалогу влади з громадянським суспільством. З одного боку, це пояснюється недостатньою розвиненістю багатьох громадянських інституцій, з іншого — тим, що на заваді стоїть закритість влади, непрозорість процесів прийняття нею політичних та економічних рішень. Все це наочно переконує в невідкладності реформування політичної системи, кроком до якої є прийняття Верховною Радою України у грудні 2004 р. Закону України «Про внесення змін до Конституції України», який має набрати чинності з 1 вересня 2005 року.

Дата добавления: 2015-08-28