Занадто невизначено сформульовано ст. 26 <Відповідальність
за порушення Закону>. Вона встановлює <загальне правило>. По-
рушники Закону несуть відповідальність за усіма її видами: крим-
інальну, цивільну, адміністративну і дисциплінарну. Шкода, що
Закон не визначає, яка ж відповідальність настає за те чи інше
порушення і в якому обсязі. Як кажуть, порушники і потерпілі хай
самі розбираються кому, за що і як відповідати. В такому ж стилі
викладена і ст. 27 Закону, яка проголошує, що розв'язання спорів
провадиться в порядку, передбаченому законодавством. Треба тобі,
селекціонере, знайти відповідь на запитання, в якому порядку має
бути розглянутий той чи інший спір, - сам і шукай відповідь -
тобі ж сказали де - в законодавстві.
Звертає на себе увагу певна непослідовність в структурі самого
Закону України <Про охорону прав на сорти рослин>. Уже відзна-
чалось, що його структура майже повністю відповідає структурі
Законів про промислову власність. Чи була в цьому така не-
обхідність, сказати важко та й принципового значення це не має.
Проте, певна непослідовність все ж звертає на себе увагу. Так,
наприклад, чи була потреба виділяти в окремий розділ одну 6 статтю
цього Закону. Видається, що в цьому такої необхідності не було.
Сам Закон за своїм обсягом невеликий і поділяти його на сім
розділів також недоцільно, тим більше, що розділ V складається із
двох статей (24 і 25), розділ VІ складається із двох статей (28 і 27).
Помітна і внутрішня непослідовність. Так, наприклад, в розділі
ІV йдеться про умови і порядок одержання патенту. Стаття 19
повідомляє про реєстрацію сорту, а ст. 20 про видачу патенту.
Іншими словами, спочатку видали патент, а потім в ст. 22 припи-
сується) що заявник має право відкликати заявку не пізніше дати
прийняття рішення про видачу патенту. Уже ж видали патент, про
яке ж відкликання може йти мова.
Очевидно, що статтю про відкликання заявки на патент треба
було помістити десь до статті про прийняття рішення про видачу
патенту.
Одним словом, структура Закону України <Про охорону прав
на сорти рослин> потребує удосконалення.
-148-
Закон України <Про племінне тваринництво> від 15 грудня
1993 р. також складається всього із 16 статей, але вони розділені
на 7 розділів. Розділи ІІ, VІ і VІІ кожний складаються із однієї
статті. Розділи ІV і V мають по дві статті. Але хиби цього Закону
не тільки в його структурі. В Законі міститься ряд неточних і навіть
хибних понять. Ст. 9 цього Закону називається <Визнання винахо-
ду селекційним досягненням>, тобто в розумінні авторів проекту
будь-який винахід є селекційним досягненням. При цьому Ст. 6
цього ж Закону також називається <Обов'язки суб'єктів племінно-
го тваринництва>, ст. 4 - <Основні завдання племінного тварин-
ництва>.
Хіба можна визнавати кожний винахід селекційним досягнен-
ням, тоді, коли селекційне досягнення відповідно до Закону є гру-
па племінних тварин, створена в результаті цілеспрямованої твор-
чої діяльності, яка має нові корисні господарські ознаки і стійко
передає їх нащадкам. Тлумачення цих понять може привести до
абсурду, оскільки самі поняття, мабуть, є такими. Якщо селекцій-
не досягнення є група племінних тварин, то, виходить, що кож-
ний технічний винахід є група племінних тварин. Ясно, що це
абсурд і посилення на те, що ця прикра помилка була допущена в
газетному варіанті Закону, аж ніяк не виправдовує авторів його
проекту. Виходить, що Закон має два варіанти - один газетний, а
інший офіційний. Але ж наведені факти взяті із тексту Закону, що
був опублікований в газеті <Голос України>, що є офіційним ви-
данням вищого законодавчого органу держави.
Абсолютно невірне тлумачення поняття селекційного досяг-
нення як групи племінних тварин (ст. 1 Закону <Про племінне
тваринництво>). Кожному зрозуміло, що так тлумачити поняття
селекційного досягнення не можна. Достатньо взяти елементар-
ний енциклопедичний словник і можна легко переконатися в хиб-
ному тлумаченні цього поняття. Селекційне досягнення - це
справді результат цілеспрямованої творчої діяльності по виведен-
ню нових сортів рослин і нових порід тварин, а не група племін-
них тварин. Ось такими висловами переповнений цей Закон.
Ст. 3 Закону викликає зауваження, і, по суті, вона проголо-
шує норму, відповідно до якої племінною справою можуть займа-
тися лише юридичні особи, які мають свідоцтво. Правда, в зазна-
ченій статті мова не йде про юридичні особи. В ній просто пере-
раховуються підприємства, організації, установи, до яких відносять
селянські (фермерські) господарства, що мають свідоцтво на пра-
во займатися племінною справою. Тут постає принаймні кілька
запитань. Чому до перерахованих підприємств, організацій і уста-
нов не віднесені колективні селянські господарства? В порівнянні
з поки що досить слабкими селянськими (фермерськими) госпо-
дарствами колективні все ж набагато сильніші і багатьом з них
племінна справа цілком доступна. Проте, Закон про племінне тва-
ринництво колективним селянським підприємствам такого права
не надає.
-149-
Друге питання полягає в тому, чому право займатися племін-
ною справою налається лише свідоцтвом. Кому і в якому порядку
видається зазначене свідоцтво. Закон не визначає, а відсилає до
Міністерства сільського господарства і продовольства України.
Третє питання - чому племінною справою (а це справа безу-
мовно творча) не можуть займатися будь-які підприємства, орга-
нізації і установи, які мають для цього достатній творчий потенці-
ал, але з тієї чи іншої причини не мають свідоцтва.
Нарешті, чому племінною справою не можуть займатися ок-
ремі громадяни, які мають для цього відповідну підготовку, хист і
творчий потенціал. Зрозуміло, що одержані громадянином резуль-
тати селекційної діяльності мають бути випробувані і в установле-
ному порядку допущені до використання. Але ж в принципі твор-
чою діяльністю по виведенню нових сортів рослин, нових порід
тварин, овець, кіз тощо можуть і мають право займатись будь-хто
із громадян. Закон містить досить жорстке обмеження творчого
потенціалу громадян, що взагалі само по собі протиправне. Вже
не кажучи про те, що від селекційної справи усунуто великий твор-
чий потенціал.
Ст. 4 Закону визначає основні завдання племінного тварин-
ництва. Так, саме племінного тваринництва, а не суб'єктів селек-
ційної діяльності. Тобто самі тварини мають виконувати певні зав-
дання, що перед ними ставляться людьми, які не дуже здатні чітко
формулювати певні положення. Так, наприклад, постає запитан-
ня, як може саме племінне тваринництво забезпечити достовірність
обліку походження, продуктивності, оцінки тощо.
Таких редакційних ляпсусів Закон містить немало. Але голов-
на похибка полягає не в редакційній неохайності. З цієї ст. 4 вип-
ливає, що в нашій державі немає єдиного державного обліку пле-
мінних тварин. Відповідно до цієї статті, численні суб'єкти плем-
інної справи мають лише забезпечити достовірність обліку
походження, продуктивності, оцінки тощо племінних тварин. Інши-
ми словами, держава не знає, що вона має. Відсутні державні реє-
стри, куди б мали заноситися найкращі селекційні досягнення у
тваринництві. Забезпечувати збереження племінних ресурсів ма-
ють самі їх творці.
Відповідно до Закону, суб'єкти селекційної діяльності зобов'я-
зані <вести племінний облік та племінну документацію, в обсязі,
встановленому Міністерством сільського господарства і продоволь-
ства України>, (ст. 6). Це ще одне свідчення того, що в України
відсутній єдиний облік селекційних досягнень у тваринництві.
Суб'єкти селекційної діяльності зобов'язані подавати до
Міністерства сільського господарства і продовольства документи
на предмет атестації плідників та одержання дозволу на їх викори-
стання для відтворення поголів'я. Атестація досягнутого селекц-
ійного результату, безумовно, необхідна. Але ж має бути встанов-
лена і правова охорона цього селекційного результату. Проте, в
даному Законі про це одним словом не згадується, із чого можна
-150-
зробити висновок, що правової охорони селекційних досягнень у
тваринництві в Україні не існує. Принаймні, в Законі про це не
йдеться.
Ст. 12 Закону встановлює вимоги до працівників, які викону-
ють спеціальні роботи, пов'язані із відтворенням сільськогоспо-
дарських тварин. Зауважимо, що для відтворення не племінних
тварин, а просто сільськогосподарських тварин.
Яким же вимогам мають відповідати зазначені працівники?
Названа стаття проголошує: <Для виконання спеціальних робіт,
пов'язаних з відтворенням сільськогосподарських тварин...залуча-
ються лише атестовані працівники, які мають відповідну кваліфі-
кацію>. Отже, для відтворення будь-яких (про племінні тварини
мова уже чомусь не йде) сільськогосподарських тварин допуска-
ються лише дипломовані спеціалісти. Не більше, і не менше.
Загальне ознайомлення з Законом України <Про племінне тва-
ринництво> дає підставу зробити ряд висновків. Передусім, це
Закон не про охорону прав на селекційні досягнення у галузі тва-
ринництва. Це безсистемний виклад окремих правових положень
і Закон не можна навіть відносити до Законів про промислову
власність, оскільки в ньому про охорону прав селекціонерів мови
взагалі немає. Хоча, варто підкреслити, що аналізований Закон
містить норму, за якою селекційне досягнення в галузі племінного
тваринництва визначається винаходом в установленому законо-
давством порядку. Очевидно, це слід розуміти так, що норми, які
стосуються винаходів і корисних моделей, поширюють свою дію і
на селекційні досягнення в галузі племінного тваринництва. Про-
те, в самому Законі чіткої і однозначної вказівки на це немає.
Держпатент України в якості патентного відомства в цьому Законі
не згадується і, отже, племінним тваринництвом не займається.
Звідси напрошується висновок, що правове регулювання суспіль-
них відносин, що складаються у зв'язку із створенням селекцій-
них досягнень в галузі племінного тваринництва та їх використан-
ням, відсунуте десь на задвірки.
Закон проголошує загальні правові декларації. Зокрема, гово-
риться про те, що цей Закон визначає загальні, правові, економічні
та організаційні основи племінного тваринництва. Він регламен-
тує діяльність в галузі племінного тваринництва, визначає правове
становище суб'єктів і структур племінного тваринництва. Це пре-
амбула Закону. Немає потреби вдаватися в аналіз цієї не дуже гра-
мотної преамбули, підкреслимо лише, що ні правових засад се-
лекційної діяльності в галузі тваринництва, ні правового станови-
ща суб'єктів і структур в цій діяльності в Законі не визначено.
Закон не створив єдиної чіткої системи виявлення, правового офор-
млення, розгляду та кваліфікації' селекційних досягнень в галузі
племінного тваринництва. Закон не встановив єдиної загально-
державної системи обліку селекційних досягнень в галузі тварин-
ництва. Не визначені органи, які мають здійснювати кваліфікацію
досягнень в галузі селекції племінного тваринництва. Закон виз-
-151-
начає, хто має право займатися селекційною діяльністю, але не
визначає, хто є автором того чи іншого селекційного досягнення і
які його права і обов'язки, який правовий статус автора селекцій-
ного досягнення в галузі тваринництва, не визначені правові відно-
сини між автором селекційного досягнення і користувачами.
Між тим мова йде про майнові відносини між творцем селек-
ційного досягнення і користувачами в умовах ринкової економі-
ки, коли будь-який результат творчої діяльності є товаром, із яко-
го можна вилучати непогані прибутки. Проте, про це в нашому
Законі не йдеться.
Звертає на себе увагу, що до справ в селекційній діяльності в
галузі племінного тваринництва зовсім непричетний Держпатент
України. Принаймні в Законі про це не сказано жодного слова.
Між тим це компетенція цього державного органу управління твор-
чою діяльністю в галузі промислової власності.
В Україні, судячи по аналізованому Закону, відсутня єдина
система правової охорони селекційних досягнень в галузі племін-
ного тваринництва. Навряд чи це буде сприяти розвитку творчості
в цій галузі.
-152-
Глава V. ПРАВО НА РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКУ
ПРОПОЗИЦІЮ
В умовах переходу України до ринкових відносин і активної
законотворчої діяльності склалося так, що раціоналізаторські про-
позиції залишилися поза увагою як законодавців, так і юридичної
і науково-технічної громадськості. Сьогодні можна сказати напев-
не, що рівень правового регулювання раціоналізаторської діяль-
ності не відповідає вимогам часу, або такого регулювання взагалі
немає. Юридична громадськість і, передусім, наукова, що в тій чи
іншій мірі причетна до кодифікаційних робіт, захопившись вив-
ченням та запозиченням досвіду зарубіжних країн в царині зако-
нотворення, уже готова взагалі відмовитися від правого захисту
таких результатів науково-технічної творчості, як раціоналізаторські
пропозиції. Вони, мовляв, не варті правового захисту та й за кор-
доном не визнають їх гідними уваги - серед технічних пропо-
зицій немає раціоналізаторських. Є й інші думки. Ніби-то раціо-
налізаторські пропозиції охоплюються поняттям корисні моделі>.
Вище наводились аргументи на користь того, що корисні моделі і
раціоналізаторські пропозиції - це різні поняття і вони не пере-
кривають одне одного.
Наведені міркування не обгрунтовані і не можуть бути прий-
няті до уваги. Відмовитися від правого захисту таких результатів
науково-технічної творчості, як раціоналізаторські пропозиції в
сучасних умовах не просто передчасно, а безглуздо. Інша справа,
що правове регулювання раціоналізації слід удосконалювати, зна-
ходити більш ефективні й надійні правові засоби захисту цього
виду творчості, а також правові способи стимулювання.
Але тим часом на сьогодні немає відповідного нормативного
акту про раціоналізаторські пропозиції, а ті, що є, не відповідають
вимогам ринкової економіки. Проте, справді постає питання, а чи
потрібний правовий захист раціоналізаторських пропозицій в умо-
вах переходу України до ринкової економіки. Може, дійсно, рац-
іоналізаторські пропозиції є породженням командно-адміністра-
тивної системи радянських часів і його не варто зберігати в нових
умовах господарювання?
Передусім, маємо висловити свою думку з приводу того, чи
потрібний зараз в умовах України правовий захист раціоналіза-
торських пропозицій. Видається, що такий захист раціоналізаторсь-
ких пропозицій в сучасних умовах просто необхідний. На користь
цього можна навести ряд міркувань і аргументів.
По-перше, якщо вважати, що раціоналізаторські пропозиції є
породженням радянської промисловості чи соціалістичного спо-
собу виробництва, то варто відверто і однозначно визнати, що
раціоналізаторські пропозиції є досить вдалим дітищем радянсь-
-153-
ких часів. Відмахнутися зараз від раціоналізаторських пропозицій
не було б проявом елементарної мудрості.
По-друге, раціоналізаторські пропозиції як результати техніч-
ної творчості мають ряд переваг навіть перед винаходами. Раціо-
налізація вигідна хоча 6 уже тим, що вона залучає до цієї творчості
дуже велике число трудівників. Раціоналізація - це перша схо-
динка винахідництва; можна стверджувати, що без раціоналізації
не може бути винахідництва. Тому раціоналізацію як окремий вид
технічної творчості треба всіляко розвивати, стимулювати і заохо-
чувати. Раціоналізація була і має бути найбільш масовим видом
технічної творчості, і цим сприятиме підвищенню технічного рівня
виробництва.
По-третє, раціоналізація набуває масовості саме в силу своєї
простоти, доступності широкому колу працівників. Вона не по-
требує значних матеріальних затрат чи дорогого спеціального ус-
таткування, а також великої освіченості і професіоналізму. Можна
сказати, що технічний рівень раціоналізаторської пропозиції зу-
мовлюється в певній мірі рівнем освіченості і професіоналізму
раціоналізатора. Проте, можна стверджувати й таке, що раціона-
лізація - найбільш дешевий вид технічної творчості і тому найбільш
вигідний. При цьому варто мати на увазі, що окремі раціоналіза-
торські пропозиції за своїм технічним рівнем досягають винаходів,
але в силу певних факторів не можуть визнаватися такими.
По-четверте, процедура визнання технічної пропозиції в якості
раціоналізаторської набагато простіша від процедури визнання
пропозиції винаходом. Вона також не потребує ні великих матер-
іальних затрат, ні високого професіоналізму експертів тощо. Не-
абияке значення має також оперативність визнання пропозиції
раціоналізаторською. Це велика економія часу, що в наших умо-
вах далеко немаловажне. Автору раціоналізаторської пропозиції
не потрібні патентні повірені. Він сам може скласти заяву на свою
пропозицію, сам може пояснити її сутність в умовах виробництва.
По-п'яте, оскільки раціоналізаторські пропозиції за своїм
змістом найчастіше є пропозиціями, спрямованими на удоскона-
лення застосовуваної техніки, технології, матеріалів тощо, то вони
в силу своєї природи не потребують великих затрат, зусиль, на-
пруження, перерви у виробництві і яких-небудь інших спеціаль-
них приготувань до використання їх безпосередньо у виробництві.
Це набагато спрощує і здешевлює процес використання раціона-
лізаторських пропозицій, що робить їх набагато привабливішими
для виробників.
По-шосте, дешевизна підготовки до використання, простота
оформлення раціоналізаторських пропозицій та інші наведені виїде
фактори зумовлюють не тільки масовість раціоналізаторської твор-
чості, а й досить широкий масштаб використання раціоналізаторсь-
ких пропозицій. Це, в свою чергу) зумовлює досить значний еко-
номічний ефект від їх використання. Цей доход в минулі роки
-154-
інколи бував вищим від доходу, одержаного від використання ви-
находів в сукупності.
Можна було б навести й інші аргументи на користь раціонал-
ізаторських пропозицій. Тож постає запитання, чи варто відмов-
лятися від такого виду технічної творчості як раціоналізація в на-
ших умовах. Так, справді, в країнах з розвинутою ринковою еко-
номікою раціоналізаторські пропозиції як окремий вид технічної
творчості не мають правового захисту. Там існують інші засоби
захисту інтересів раціоналізаторів. То чи так необхідний такий за-
хист в Україні? Так, потрібний. В Україні звикли до такої форми
творчості, вона зрозуміла українському працівникові і вона йому
доступна. Тому за таких умов немає рації відмовлятися від цього
виду творчості. Це нанесло б велику шкоду інтересам України.
Раз дійшли висновку про необхідність збереження раціоналі-
заторської авторської творчості, то цим зумовлюється потреба в її
правовій охороні. Який же стан правової охорони раціоналізаторсь-
ких пропозицій в Україні на сьогодні? Відомо, що фактично Ук-
раїна до здобуття своєї незалежності свого законодавства про рац-
іоналізаторські пропозиції не мала. Тих кілька статей, що є в чин-
ному Цивільному кодексі, законодавством України вважати не
можна. Вони лише повторювали відповідні статті цивільного ко-
дексу РСФСР, оскільки законодавство про раціоналізацію також
відносилось до компетенції колишнього СРСР. Навіть правове ре-
гулювання такого виду технічної творчості, як раціоналізація не
могло бути в компетенції України.
Правове регулювання раціоналізації в колишньому СРСР
здійснювалось не на рівні закону, а на рівні відомчих норматив-
них актів. Так, на теренах колишнього СРСР в останні роки діяло
Положення про відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропо-
зиції від 21 серпня 1973 р,. що було затверджено Радою Міністрів
СРСР. Це Положення мало чинність і в межах України. Проте, із
здобуттям незалежності Україна почала формувати своє законо-
давство про винахідництво і раціоналізацію. Першим таким нор-
мативним актом було Тимчасове Положення про правову охорону
об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій
в Україні(*204), затверджене Указом Президента України від 18 верес-
ня 1992 р. № 479/92.
Дане Положення в значній мірі втратило свою чинність у зв'язку
з прийняттям законодавства про промислову власність. Але воно
зберегло свою дію в частині, що стосується раціоналізаторських
пропозицій.
Сам по собі цей факт уже свідчить про певну недооцінку рац-
іоналізаторської діяльності та її правової охорони. Це відбилося
уже в самій назві зазначеного Положення, яке раціоналізаторські
пропозиції не відносить до об'єктів промислової власності. В самій
назві раціоналізаторські пропозиції виокремлюються з групи
(**204) Див.: Інновація, 1992, № 4-5.
-155-
об'єктів промислової власності. А чому, власне кажучи? Раціона-
лізаторські пропозиції є результатом технічної творчості, вони мо-
жуть бути об'єктом інтелектуальної власності, визнані товаром, то
чому вони не можуть бути об'єктами промислової власності? На
нашу думку, раціоналізаторські пропозиції є також об'єктами про-
мислової власності.
Але недооцінка раціоналізаторських пропозицій проявилась
не тільки у назві зазначеного Положення. Ще більше ця недооці-
нка проглядається в тому, що до цього часу не прийнято ніякого
нормативного акту по раціоналізаторській діяльності, який би
відповідав вимогам ринкової економіки, а такий акт вкрай необх-
ідний. Видається, що раціоналізаторські пропозиції заслуговують
на те, щоб правове регулювання цієї діяльності здійснювалося на
рівні закону. Цим самим був би належним чином оцінений авто-
ритет раціоналізаторських пропозицій, їх значення та роль в су-
часних умовах. Видається, що закон про раціоналізаторські про-
позиції має бути досить коротким, але разом з тим охопити всі
основні правові засади регулювання цього виду діяльності. Він
має бути чітким, доступним і зрозумілим для рядового працівни-
ка. В законі має бути визначено поняття раціоналізаторської про-
позиції, куди подати заяву на цю пропозицію, хто має вирішити
питання про визнання пропозиції' раціоналізаторською чи відхи-
лити її, права і обов'язки раціоналізатора та засоби правового за-
хисту. Таке приблизно коло тих нормативних положень, які ма-
ють бути викладені в законі про раціоналізаторські пропозиції.
Передусім в законі має бути чітко визначено поняття раціона-
лізаторської пропозиції. Ці визначення були дані в Положенні про
відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції колишнього
СРСР (далі Положення) і в Тимчасовому положенні про правову
охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських
пропозицій в Україні (далі Тимчасове положення). Визначення,
наведені в цих нормативних актах, майже повністю співпадають.
Автори Тимчасового положення просто переписали його з Поло-
ження. Ст. 9 Тимчасового положення дає таке визначення раціо-
налізаторської пропозиції: <Раціоналізаторською визнається про-
позиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона
подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробу, тех-
нології виробництва і застосовуваної техніки або складу матері-
алів>.
Наведене визначення громіздке і багатослівне, в якому губиться
сутність самої пропозиції. Видається, що йото можна було б ско-
ротити і більш чітко викласти його сутність без шкоди самому
поняттю.
Головними ознаками раціоналізаторської пропозиції є: про-
позиція має бути технічним рішенням; вона повинна бути новою
для підприємства, якому вона подана; пропозиція повинна при-
носити користь цьому підприємству. Ці ознаки у своїй сукупності
дають характеристику раціоналізаторської пропозиції. Інші слова
-156-
визначення, наведеного в Тимчасовому положенні, є лише зайвим
нашаруванням. Проте, слід відзначити, що між визначенням По-
ложення і визначенням Тимчасового положення є різниця. В По-
ложенні сказано, що раціоналізаторська пропозиція є технічним
рішенням, а в Тимчасовому положенні - просто пропозиція, без
слова <технічна>. Але ця різниця сутності не міняє, бо хоча в Тим-
часовому положенні немає слова <технічна>, технічний характер
пропозиції випливає з того, що вона має стосуватися створення
або зміни конструкції виробів, технології виробництва і застосо-
вуваної техніки або складу матеріалів. Але все це і є техніка. Тому
немає потреби у визначенні уточнювати, чого саме має стосувати-
ся пропозиція, бо це уже сказано словами <технічне рішення>.
Отже, для визначення поняття раціоналізаторської пропозиції
достатньо таких ознак, як технічний характер пропозиції, її но-
визна та корисність. Ці три ознаки і мають скласти визначення
поняття раціоналізаторської пропозиції. Таким чином, це визна-
чення можна сформулювати так: <Раціоналізаторською пропози-
цією визнається технічне рішення, що є новим і корисним для
підприємства, якому воно подане>.
Наведені ознаки можуть бути розкриті в законі. Технічним має
визнаватися рішення, що певною мірою удосконалює застосову-
ване устаткування, технологію або матеріали. Безумовно, пропо-
зиції можуть стосуватися також виробів, тобто певною мірою та-
кож їх удосконалювати. В законі має бути застереження, що про-
позиції, які знижують надійність та інші показники якості продукції
або погіршують умови праці, якість робіт, не можуть визнаватися
раціоналізаторськими, якщо навіть в іншому відношенні вони
відповідають вимогам раціоналізаторської. Не можуть визнавати-
ся раціоналізаторськими пропозиції, які підвищують рівень заб-
рудненості навколишнього природного середовища або іншим
чином негативно впливають на навколишній світ. Особливо чітко
в законі мають бути визначені застереження щодо товарів народ-
ного споживання. Пропозиції, що в тій чи іншій мірі погіршують
якісні характеристики товарів народного споживання, не можуть
визнаватися раціоналізаторськими. Не повинні визнаватися раці-
оналізаторськими пропозиції, що суперечать нормам моралі і доб-
рим традиціям, суспільним інтересам та громадській безпеці.
Пропозиція, яка пропонується в якості раціоналізаторської,
має бути новою для підприємства, якому вона подається. Новизна
пропозиції обмежується лише підприємством, якому вона подаєть-
ся. Це означає, якщо дана пропозиція може бути використана на
кількох підприємствах, де вона ще не відома, то в усіх цих підприє-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |