ра і його роботодавця. -
(**184) Див.: Антимонов B.C., Флейшиц Е.А. Авторское право, с. 129:
(**185) Див.: Кодекс законів США. Розділ 17. Авторське право. СТ. 201.
(**186) Див.: Серебровский В.И. Вопросі советского авторского права. С. 81.
-83-
Вище уже відзначалось, що в ст. 27 закону недоречно включе-
на норма про ліцензії, оскільки наступна - 28 стаття цього ж За-
кону якраз містить норми про ліцензійні договори. Тому більш
доцільно норми про ліцензійні договори викласти в одній статті,
якщо вони необхідні.
Доцільність закладання окремих статей про передачу (відступ-
лення) майнових прав іншим особам і окремо про ліцензійні до-
говори в редакції Закону дуже сумнівна. Справа в тому, що в тій
інтерпретації, в якій вживаються словосполучення <право пере-
дачі майнових прав> і <право автора надавати іншій особі дозвіл
на використання твору одним або всіма відомими способами на
підставі невиключної чи виключної ліцензії>, - це одне і те ж
явище.
Раніше також відзначалось, що ст. 27 Закону хоча й не одно-
значно і нечітко, все ж дає підставу для висновку про можливе
відчуження автором своїх майнових прав. При більш чіткій ре-
дакції цієї статті, яка б давала підставу саме так?? тлумачити, на-
явність ліцензійних договорів була б доцільною. Наступні статті
(29 і 30) також не містять обмежень щодо передачі (відступлення)
авторського права, що підтвержує наш висновок про можливість
відчуження автором своїх майнових прав. Але оскільки редакція
ст. 27 все ж викликає певний сумнів з цього приводу, то виникає
необхідність більш грунтовного аналізу зазначених статей.
Справа в тому, що ст. 31 Типового закону ВОІВ про авторське
право і суміжні права(*187) проголошує, що майнові права можуть
передаватися авторами та іншими володільцями авторських прав
по авторському договору. Передача майнових прав може здійсню-
ватися на підставі авторського договору про передачу виключних
прав (виключна ліцензія) або на підставі авторського договору про
передачу невиключних прав (невиключна ліцензія). Про які <не-
виключні права> йде мова-залишимо на сумлінні складачів цьо-
го типового закону. Проте, із цієї статті випливає, що передача
авторських прав здійснюється у формі ліцензійних договорів. Тобто,
передача (відступлення) авторських прав і видача ліцензій на ви-
користання творів це одне і те ж.
В радянській літературі тривала бурхлива дискусія з цього при-
воду. Е. П. Гаврилов писав: <Основну відмінність між договором
про використання і авторським ліцензійним договором звичайно
знаходять у тому, що на підставі першого автор передає твір орга-
нізації для використання, а на лідставі другого - автор надає орга-
нізації право використати твір>(*188), Принагідно поставити запитан-
(**187) Див.: Типовой Закон ВОИС об авторском праве и смежных правах. (при-
мерные положения об охране произведений науки, литературы и искусства,
исполнений, фонограм, передач организаций вещания).
(**188) Гаврилов Э. П. Советское авторское і?aaі. Основные положения. Тенден-
ции развития. М., 1984, с. 206.
-84-
ня, чи сам автор розбереться у цій відмінності. Видається, що
більшість авторів не зрозуміє цієї різниці...(*189).
Підтвердження висновку про те, що різниці між поняттям <пе-
редача авторських прав> і <ліцензійний договір> немає, знаходимо
в ст. 32 цього ж Типового закону. В ній зазначається, що авторсь-
кий договір має передбачати: способи використання твору (конк-
ретні права, що передаються за таким договором); строк і терито-
рію, на які передається право (підкреслено автором - О. П.). Отже,
цей припис не залишає сумніву в тому, що передача авторських
прав за авторськими договорами є передача прав на тимчасове
використання твору або ліцензійний договір. Зазначені норми
відтворені і в законі РФ <Про авторське право і суміжні права> і з
певними змінами і в Модельному кодексі.
Отже, проект нового Цивільного кодексу України повинен мати
статтю про право автора на відчуження своїх авторських прав (крім
особистих)(*190). При наявності такої статті буде доцільною стаття
про ліцензійні договори.
Статтю про відчуження авторських прав можна було б сфор-
мулювати таким чином: <1. Автор та його правонаступники на-
лежні їм майнові права можуть відчужувати будь-якій фізичній чи
юридичній особі, будь-яким способом, не забороненим законом.
Майнові права автора та його правонаступників можуть відчужу-
ватись як у своїй повній сукупності, так і окремими видами вико-
ристання твору. Не можуть відчужуватися майнові права автора
на твори, які будуть створені у майбутньому.
2. Особисті (немайнові) права автора не можуть передаватись
іншим особам>.
При наявності такої статті, як уже відзначалось, буде доціль-
ною і стаття про ліцензійні договори. Ця стаття (ст. 28 Закону), на
наш погляд, викладена вдало і не викликає будь-яких зауважень.
Проте, не можна погодитися з тим, що відповідно до Закону дого-
вори на передачу (відступлення) авторського права оформляються
авторським договором. Якщо законодавець визнає за можливе
прийняти запропоновану статтю про відчуження авторських май-
нових прав, то навряд чи можна згодитися з тим, що договір на
купівлю-продаж авторських майнових прав слід визнати авторсь-
ким договором. Договори про відчуження авторських майнових
прав (купівля-продаж, дарування, міна тощо) все ж відмінні від
звичайних авторських договорів. Авторські договори - це пере-
дусім договори про умови, обсяг, вид та характер використання
будь-якого твору(*191).
(**189) Див.: Там же, с. 209.
(**190) Див.: Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. М., 1995,
с. 257.
(**191) Див.: Юрченко А.К. Издательский договор. С.9.
-85-
3. Аналіз окремих статей Закону
Є ряд зауважень до окремих статей, які можуть мати істотне
значення для подальшого удосконалення правового регулювання
відносин, що виникають у зв'язку зі створенням, розповсюджен-
ням і використанням творів науки, літератури і мистецтва.
Перше зауваження стосується статті 5 Закону України <Про
авторське право і суміжні права>. Зазначена стаття викликає при-
наймні два зауваження. Перше зводиться до того, що перелік творів,
на які поширюється авторське право, тобто правова охорона, скла-
дений в певній мірі безсистемне. Весь перелік можна було 6 згру-
пувати на окремі блоки, кожний із яких включав би певну групу
творів, об'єднаних якимось одним критерієм, так, наприклад, літе-
ратурні твори. В цю групу включити усі письмові і усні літературні
твори, що вони будуть певним чином об'єктивовані. Другу групу
можуть складати музичні твори і т. д.
Другим зауваженням, що стосується об'єктів авторського пра-
ва, є його неповнота. Хоча перелік об'єктів невичерпний, все ж до
нього не включені досить поширені твори. Мова йде про газети,
журнали та інші періодичні видання. Хоча окремі статті, поміщені
в газетах і журналах, є самостійними об'єктами авторського права,
але й газети та журнали також складають об'єкти авторського пра-
ва. Варто подумати і про комп'ютерні програми, які за Законом
відносяться до групи літературних творів. Проте, при все більш
зростаючому значенні цієї галузі технології, видається більш доц-
ільним комп'ютерні програми визначити як окремий об'єкт ав-
торського права, незалежно від того, в якій програмній мові чи
об'єктивній формі вони втілені(*192).
Потребує певного удосконалення ст. 13 Закону <Особисті (не-
майнові) права автора>. Видається надто громіздким п. 4 цієї статті.
Він містить припис, за яким автору належить право <протидіяти
будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або
будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і
репутації автора>. Цей пункт повністю відтворює п. 1 ст. 6-біс
Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.
Проте, це зовсім не означає, що таке відтворення виводить зазна-
чений пункт з-під критики.
Відповідно до наведеного, особисті (немайнові) права автора
в цій частині можуть 'бути порушені двома способами: 1) перекру-
ченням, спотворенням або будь-якою іншою зміною твору; 2)
іншим посяганням на твір, що може зашкодити честі репутації
автора. Автору надається право захищати твір від названих пору-
шень. В раніше чинному законодавстві це називалось право на
недоторканість твору і імені (ст. 476 ЦК України). Зазначена стат-
тя не містила в собі норми про інші посягання на твір, які могли б
зашкодити честі і репутації автора. Поняття <недоторканість тво-
(**192) Див.: Матвеев Ю.Г Международная охрана авторских прав. С. 160 й сл.
-86-
ру> охоплювало собою будь-які зміни твору, його назви і позна-
чення імені автора. Коротко, чітко і ясно. Проте, він доповнився
ще однією нормою, за якою вважається протиправним будь-яке
інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації авто-
ра. Ця норма має на увазі передусім опублікування чи викорис-
тання твору без дозволу автора, що може нанести шкоду його честі
і гідності(*193).
В принципі проти наявності такої норми в законодавстві Ук-
раїни заперечень немає. Бо справді, крім спотворення чи пере-
кручення твору, мають місце й інші посягання на твір, що можуть
зашкодити честі і репутації автора. Проте, нам видається, що сло-
ва <що може зашкодити честі і репутації автора> недоцільні. Про-
типравними мають вважатися будь-які посягання на твір, неза-
лежно від того, чи заподіють ці посягання шкоду честі і репутації
автора чи ні. Дещо інакше сформульована ця стаття в законі РФ
<Про авторське право і суміжні права>. Ст. 15 цього Закону (п. 1,
абз. 5) проголошує: <...право на захист твору, включаючи його назву,
від будь-якого спотворення або іншого посягання, що може нане-
сти шкоду честі і гідності автора (право на захист репутації авто-
ра)>. Таким чином, законодавець РФ недоторканість твору й інші
посягання об'єднав в один склад правопорушення, поставивши
його в залежність від умови нанесення шкоди честі і гідності авто-
ра. Звертає на себе увагу така деталь - про репутацію автора ні в
цьому абзаці, ні в статті в цілому не згадується. Проте, це право
названо <право на захист репутації автора>.
Видається, що це два різні склади правопорушень - правопо-
рушення, спрямоване на недоторканість твору, і інше посягання
на твір, що може заподіяти шкоду честі і репутації автора. Вони
повинні бути виокремлені.
Типовий Закон ВОІВ про авторське право і суміжні права цей
пункт 3 ст. 14 викладає таким чином: <Право протидіяти будь-
якому спотворенню, перекрученню або іншій зміні твору, а також
будь-якому іншому посяганню, здатному нанести шкоду честі чи
репутації автора (право на захист репутації автора)>. Більш чіткою
є редакція відповідної частини ст. 1081 Модельного кодексу: <Право
на недоторканість твору - право на захист твору від внесення в
нього змін без згоди автора, супроводження твору ілюстраціями,
передмовою, післямовою, коментарями або будь-якими пояснен-
нями, право автора на внесення таких змін>. Усі ці уточнення,
визначення, конкретизації правильні по своїй суті і можуть бути
сприйняті в цілому, але вони дещо громіздкі.
Видається доцільним їх в межах можливого спростити і уточ-
нити. Якщо взяти в цілому, то найбільш вдалою є редакція ст.
1081 <Особисті немайнові права автора твору> Модельного кодек-
су. З урахуванням наведеного можна було б сформулювати статтю
(**193) Див.: Богуславський М.М. Вопросы авторского права в международных от-
ношениях. М., 1973, с. 145; Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских
прав. С. 92-93.
-87-
про особисті немайнові права автора: <Стаття_______ Особисті
немайнові права:
1) право авторства (право вимагати визнання свого авторства
на твір),
2) право на ім'я (право використовувати або дозволяти вико-
ристання твору під своїм власним ім'ям, під видуманим ім'ям (псев-
донімом) або без зазначення імені (анонімно), якщо це технічно і
практично можливо. Автор має право забороняти згадування сво-
го імені, якщо він бажає випускати твір у світ анонімно.
Відмова від права використання свого твору під своїм іменем
недійсна;
3) право на недоторканість твору (право забороняти вносити
до твору без дозволу автора будь-які зміни, доповнення, скоро-
чення, супроводжувати твір ілюстраціями, передмовою, післямо-
вою, коментарями та іншими поясненнями тощо);
4) право забороняти будь-які інші протиправні посягання на твір:
5) право на зміни і доповнення твору (право внесення до тво-
ру будь-яких змін, доповнень, скорочень тощо належить виключ-
но авторові).
Право на недоторканість твору переходить до спадкоємців ав-
тора, іншим особам, призначеним автором, а також іншим орган-
ізаціям, визначеним законом або заповітом;
6) право на обнародування твору (право на обнародування твору
переходить у спадщину і може передаватися третім особам за до-
говором).
2. Право авторства і право на ім'я не можуть відчужуватися і
передаватися іншим особам.
3. Автор має право відмовитися від раніше прийнятого рішен-
ня про обнародування твору (право на відкликання твору) за умо-
ви відшкодування користувачу заподіяних таким рішенням збитків,
включаючи втрачену вигоду. Якщо твір був уже обнародуваний,
автор зобов'язаний публічно сповістити про його відкликання. При
цьому він вправі вилучити за свій рахунок із обороту раніше виго-
товлені примірники твору.
На службові твори дія цього пункту не поширюється.
4. Особисті немайнові права належать автору незалежно від
його майнових прав і зберігаються за ним у разі передачі (відступ-
лення) виключних прав на використання твору.
Відмова від здійснення особистих немайнових прав нікчемна>.
Потребує певного уточнення і ст. 14 Закону <Майнові права
автора>. Передусім в п. 1 ст. 14 варто записати: <Автору та його
правонаступникам належить право власності на створений ним
твір>. П. 2 цієї статті записати так: <Автору та його правонаступ-
никам належить виключне право використання твору, зокрема,
дозволяти або забороняти>. З метою доступності читачеві і легшо-
го сприйняття цю статтю можна було 6 викласти в дещо іншій
формі, не змінюючи принципово її змісту. Абзац 1 цього ж пункту
варто було б доповнити такими словами: <право на відтворення>.
-88-
В другому абзаці записати друге по значимості виключне пра-
во: <розповсюджувати оригінал або примірники твору будь-яким
способом: продавати, здавати в найом, публічний прокат та інше
(право на розповсюдження);
Третім абзацом викласти норму: <Імпортувати примірники тво-
ру з метою розповсюдження, включаючи примірники, виготов-
лені з дозволу автора або його правонаступників (право на імпорт)>.
Наступну частину цієї статті доцільно викласти в такій редакції;
<4) публічно показувати твір (право на публічний показ);
5) публічно виконувати твір (право на публічне, виконання
твору);
6) публічно сповіщати твір (сповіщати твір для загального відо-
му), включаючи сповіщення в ефір або по проводах (право на
публічне сповіщення);
7) сповіщати твір в ефір, включаючи перше і (або) наступне
сповіщення в ефір для загального відому (право на сповіщення в
ефір):
8) сповіщати твір по дротах, включаючи перше і (або) наступ-
не сповіщення по дротах для загального відому (право на спові-
щення по дротах);
9) перекладати твір (право на переклад);
10) переробляти, адаптувати, аранжувати та іншим чином пе-
реробляти твір (право на переробку).
3. Якщо примірники правомірно опублікованого твору вве-
дені в цивільний оборот способом їх продажу, то подальше їх роз-
повсюдження допускається без згоди автора і без виплати авторської
винагороди>. Далі по тексту.
Видається доцільним доповнити ст. 14 окремим пунктом, в
якому передбачити, що право на розповсюдження оригіналу чи
примірників твору шляхом здачі їх в найом (і публічний прокат)
незалежно від права власності на ці примірники належить тільки
автору чи його правонаступникам на: аудіовізуальні твори, ком-
п'ютерні програми, бази даних, твори, зафіксовані у фонограмі,
музичні твори у вигляді нотного тексту.
У такому вигляді ст. 14 закону більш чітко визначає майнові
права автора, його правонаступників та межі їх використання.
Деякого уточнення потребують статті, що стосуються вільного
використання творів. Видається доцільним визначити в законо-
давстві загальні правила вільного використання творів. Зокрема,
встановити правило, за яким вільне використання творів допус-
кається тільки у випадках, встановлених в Законі. Не зайвим було
б визначити загальне поняття вільного використання творів без
згоди автора і без виплати авторської винагороди, зазначивши при
цьому, що це є певне обмеження майнових прав авторів та їх пра-
вонаступників в інтересах суспільства чи окремих осіб. Необхід-
ною умовою вільного використання творів повинно бути таке ви-
користання твору, яке не наносить невиправданої шкоди їх нор-
-89-
мальному використанню і не обмежує безпідставно законні інте-
реси автора.
Якщо така стаття буде прийнята, то відповідний пункт із ст. 14
Закону має бути вилучений.
Більш чіткого визначення меж потребує вільне використання
твору в особистих цілях. Доцільно сформулювати також окрему
статтю, в якій мають бути такі норми. Перша - вільне викорис-
тання обнародуваного твору в особистих цілях допускається. Дру-
га - проте перше правило не поширюється на твори архітектури,
містобудування, садово-паркового мистецтва шляхом їх практич-
ної реалізації, програми для ЕОМ і баз даних, відтворення книг (в
повному обсязі) і нотних текстів.
Потребує уточнення п. 5 ст. 15 Закону. Цей пункт краще вик-
ласти в такій редакції: <Відтворення випущених у світ творів без
одержання прибутку рельєфно-крапковим шрифтом або іншими
способами для сліпих, крім творів, спеціально виданих для таких
способів використання. Це рекомендація Модельного кодексу, і
вона видається доцільною.
Видається переконливою і друга рекомендація Модельного
кодексу до цієї статті. Мова йде про уточнення п. 9 ст. 15 Закону.
Закон України <Про авторське право і суміжні права> містить
великий перелік вільного використання творів. Про доцільність
такого довгого переліку йшлося вище. Зараз ми маємо сказати
про редакційні викладення статей, в яких наведено цей перелік.
Йому присвячені статті 15-19 Закону. На наш погляд, редакція
зазначених статей не дуже вдала. У них є повторення, нечіткі фор-
мулювання тощо.
Оскільки вище пропонувалось в окремій статті викласти за-
гальні правила вільного використання творів, то ст. 15 варто уточ-
нити і назвати її <Вільне використання твору із зазначенням імені
автора>. Так обгрунтовано рекомендує Модельний кодекс (ст. 1088).
П. 2 ст. 15 Закону сформульований нечітко. Його краще викласти
в такій редакції: <Використання літературних і художніх творів у
виданнях, у передачах мовлення, у записах звуку або зображення
навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою ме-
тою>. П. 5 цієї ж статті також потребує уточнення: <Відтворення
випущених у світ творів без вилучення прибутку рельєфно-крап-
ковим шрифтом або іншим способом для сліпих, крім творів спе-
ціально створених для таких способів використання>. Цим уточ-
нюється, що відтворення має місце без вилучення прибутку, що
мова йде про відтворення (а не про видання, як сказано в Законі).
Крім того, застерігається, шо ця норма не стосується творів, спе-
ціально створених для таких способів використання. П. 6, 7 мають
бути перенесені в окрему статтю, оскільки вони за своїм змістом
не вписуються в зазначену статтю. Цю ж статтю варто доповнити
пунктом, в якому викласти норми, вилучені із інших статей. Його
можна викласти в такій редакції:
-90-
П. 9. <відтворення репрографічним способом в єдиному при-
мірнику без вилучення прибутків:
а) випущених в світ творів бібліотеками і архівами для заміни
втрачених примірників;
б) малих за обсягом творів із періодичних видань, а також ко-
ротких частин із інших випущених у світ творів, якщо таке вико-
ристання здійснюється бібліотекою або архівом на запити грома-
дян з метою освіти чи навчання, а також якщо таке використання
здійснюється навчальним закладом для аудиторських занять.
Другу групу обмежень прав автора можна було б викласти в
окремій статті, яку слід назвати <Вільне використання творів без
зазначення імені автора>. З урахуванням запропонованих пересу-
нень окремих норм, зумовлених таким їх угрупуванням, цю стат-
тю пропонується викласти в такій редакції: <Стаття...Вільне вико-
ристання творів без зазначення імені автора>.
Без зазначення імені автора вільне використання творів до-
пускається в таких випадках:
1) відтворення, передача в ефір чи по дротах для загального
відому творів архітектури, фотографії, образотворчого мистецтва,
які розташовані у місцях, відкритих для вільного відвідування за
умов:
а) зображення твору не є основним об'єктом такого відтворен-
ня чи публічного сповіщення;
б) зображення твору не буде використовуватись з комерцій-
ною метою;
2) публічне виконання музичного твору під час офіційних та
релігійних церемоній, а також похорон в обсязі, виправданому
характером таких церемоній;
3) відтворення творів для судового чи адміністративного про-
вадження;
4) технічний запис твору і його відтворення, що здійснюється
організацією ефірного мовлення, стосовно твору, на передачу в
ефір якого ця організація одержала право. Зазначений запис по-
винен бути використаний для власних передач організації ефірно-
го мовлення і повинен бути знищений по спливу шести місяців
після його виготовлення, якщо інший строк не передбачений до-
говором з автором>. Таку редакцію цієї статті рекомендує Мо-
дерний кодекс (ст. 1089), і вона видається вдалою.
В ст. 23 Закону мова йде про право слідування автора твору
протягом життя, а після його смерті спадкоємців на певну частку
від ціни при наступних продажах творів образотворчого мистецт-
ва. В статті визначаються умови, за яких виникає це право.
Проте, в цій статті мова йде лише про твори образотворчого
мистецтва. Між тим, об'єктом таких наступних перепродаж і при
істотному зростанні ціни можуть бути й інші об'єкти авторського
права. Принаймні, Бернська конвенція про охорону міжнародних
і художніх творів рекомендує таке ж право слідування встановити
-91-
також на рідкісні фотографії, щоденники, архіви фізичних осіб,
окремі елементи творів образотворчого мистецтва тощо.
Зазначені об'єкти нерідко стають об'єктами наступних пере-
продаж, і при цьому ціна на них, як правило, зростає. На цьому
окремі ділки добре гріють руки. Між тим, спадкоємцям авторів
нічого не перепадає з цих перепродаж. Видається справедливим,
аби на їх користь було встановлено право слідування.
Ст. 24 Закону називається <Термін охорони прав авторів>.
Видається, що слово <термін> тут не до місця. Слово <термін>
означає конкретну дату виконання чогось. У даному ж випадку
мова йде про тривалість охорони авторських прав. Тому тут краще
вжити термін саме <строки>. Коли говорять про тривалість яко-
гось часу (довжину), то вживають саме слово <строки>.
Потребує певного уточнення і ст. 25 <Перехід авторського права
у спадщину>. Норма <Не переходять у спадщину особисті (немай-
нові) права автора> надміру категорична і безапеляційна. Якщо
порівняти цю норму з ст. ІЗ Закону, то в спадщину не переходять
право авторства і право на ім'я. Два із п'яти особистих (немайно-
вих) права переходять у спадщину. Право на обнародування і пра-
во на недоторканість є об'єктом спадкування. За таких умов не
можна стверджувати, що особисті (немайнові) права авторів не
переходять у спадщину.
Не дуже вдалою видається і назва статті 26 <Перехід творів до
суспільного надбання>. Суспільним надбанням прийнято вважати
те, що справді належить суспільству, тобто <нічиє і все наше>.
Вище відзначалось, що буде не зовсім справедливо, коли всі при-
бутки від видання творів, строк охорони яких уже сплив, буде
належати одному видавцю. Складається певний парадокс: твір є
надбанням суспільства, а вигода від його використання належить
не суспільству, а окремим підприємцям. Тому пропонувалось, щоб
виплати спеціальних відрахувань за використання на території Ук-
раїни творів, які стали суспільним надбанням, мають сплачувати
усі видавці, а не в окремих випадках. Від цього суспільство справді
буде мати вигоду.
Проте, зараз мова про інше. Оскільки все ж таки суб'єктом
авторських (майнових) прав на твори, які стали суспільним над-
банням, є держава як орган суспільства, то варто було 6 так і виз-
начатись. Тому дану статтю слід відповідно назвати: <Перехід ав-
торських прав до держави>.
В ст. 29 <Договори на право використання творів> викликає
сумнів доцільність п. 2, відповідно до якого авторські договори
повинні укладатись в письмовій формі, якщо законодавством про
авторське право і суміжні права не передбачається інше. Законо-
давство про авторське право і суміжні права України поки що
складається із одного Закону <Про авторське право і суміжні пра-
ва>. В цьому Законі немає норми, яка 6 допускала можливість
укладання авторських договорів в усній формі. Проте, як відомо,
в практиці такі договори існують. Наприклад, усні договори між
-92-
авторами і видавцями періодичних видань (газет, журналів тощо),
можуть укладатися і в більшості випадків укладаються саме в усній
формі. Тому загальним правилом має залишатись припис, за яким
авторські договори укладаються в письмовій формі. З цього за-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |