конкретний розмір в установлених підпунктом 5 п. 1 цієї статті
межах виходячи із характеру порушення.
5. Суд може винести рішення про конфіскацію контрафакт-
них примірників творів чи фонограм, а також матеріалів і облад-
нання, що використовувалось для їх відтворення>.
В Законі України <Про авторське право і суміжні права> в ст.
43 міститься норма, відповідно до якої суд може постановити рішен-
ня про знищення або відчуження всіх примірників твору або фо-
нограм, щодо яких встановлено, що вони виготовлені або розпов-
сюджені з порушенням авторських чи суміжних прав. Ця норма
стосується усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок,
фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворю-
вались примірники творів, фонограм, програм мовлення, а також
матеріалів і обладнання, що використовувались для їх відтворення.
Дещо інша рекомендація міститься в Типовому Законі ВОІВ
(ст. 47 п. 5). В цьому пункті рекомендується конфісковані контра-
фактні примірники твору чи фонограми на вимогу суб'єктів ав-
торських і суміжних прав передавати їм. Не витребувані суб'єкта-
ми авторських і суміжних прав контрафактні примірники твору чи
фонограми, а також матеріали і обладнання, що використовува-
лось для їх відтворення, за рішенням суду підлягають знищенню.
Зазначена ст. 47 Типового Закону ВОІВ повністю відтворена в
ст. 49 Закону РФ <Про авторське і суміжні права>. Модельний
кодекс (остання редакція) відсилає до загальних правил про за-
хист цивільних прав. Викладені норми, що стосуються контра-
фактних творів чи фонограм, викликають деякі зауваження.
Передусім, редакція п. З ст. 43 далеко не досконала. Фраза:
<...Суд, арбітражний суд може постановити рішення про знищен-
ня або відчуження...всіх примірників твору або фонограми, щодо
яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з
порушенням виключних прав осіб, які мають авторське право і
суміжні права> - досить громіздка і нечітка. Її можна викласти
простіше: <Суд, арбітражний суд може постановити рішення про
знищення або відчуження контрафактних примірників твору або
-102-
фонограми>. В такій редакції ця фраза стала набагато коротшою
чіткішою і ні в якій мірі не змінює змісту норми.
Проте, недолік цієї статті не тільки в її невдалій редакції. Так,
не зовсім зрозуміло, чому в п. 2 цієї статті мова йде про вилучення
і конфіскацію всіх примірників твору або фонограми та обладнан-
ня і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення. В
той же час, в п. 3 цієї ж статті мова йде про те, що суд може
постановити рішення про знищення або відчуження всіх при-
мірників твору або фонограми, виготовлених з порушенням ав-
торських і суміжних прав. Така ж доля має спіткати усі кліше,
матриці, форми, оригінали, магнітні стрічки, фотонегативи та інші
предмети, за допомогою яких відтворювались примірники твору,
фонограми, програми мовлення, а також матеріали і обладнання,
що використовувались для їх відтворення (підкреслено автором -
О. П.).
Виникає запитання, чи може суд прийняти рішення про зни-
щення або відчуження кліше, матриць, форми, оригінала тощо,
які не підлягали конфіскації. Адже, конфіскації підлягають лише
контрафактні вимірники творів або фонограм, обладнання і ма-
теріали. Знищенню або відчуженню за рішенням суду підлягає
значно ширший перелік різноманітних предметів. Ясно, що ці два
пункти не узгоджені між собою, і ця їх суперечність має бути усу-
нена.
І все ж більш істотним недоліком цієї статті видається те, що
відповідно до неї цей досить широкий перелік предметів, за допо-
могою яких виготовлялись контрафактні примірники творів чи
фонограм, підлягає знищенню або відчуженню. Закон не визна-
чає, коли має бути знищення, а коли - відчуження. Але суть цієї
проблеми також полягає не в цьому, а в тому, чи варто знищувати
досить цінні матеріали, обладнання тощо. Таке рішення просто не
раціональне. Матеріальні цінності не повинні бездумно знищува-
тись, їм треба знайти інше призначення, а не знищувати. Можли-
во, дещо із цих предметів справді має бути знищено, але не все.
Тут є над чим поміркувати. Варто більш чітко визначитись також
і з приводу програм мовлення. В п. 2 вони не згадуються, хоча
мова йде про заборону передачі в ефір чи по дротах, але вже в п. 3
програми мовлення підлягають знищенню або відчуженню.
Варто підкреслити, що Типовий закон ВОІВ також рекомен-
дує контрафактні примірники твору і фонограми, а також матері-
али і обладнання, що використовувалось для їх відтворення, за
рішенням суду знищувати. З цим важко погодитись. Хоча за Ти-
повим Законом ВОІВ рекомендується знищувати лише невитре-
бувані суб'єктом авторських чи суміжних прав предмети, але і при
такій ситуації знищувати матеріальні цінності недоцільно.
Безумовно, в законодавстві мають бути норми, за якими суд
може постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору,
виконання постановки, фонограми, передачі в ефір і по дротах,
про припинення їх розповсюдження, які були виготовлені контра-
-103-
фактним способом. Рішення про поновлення порушених прав має
бути виконано шляхом відповідних виправлень, публікацій у пресі
про допущені порушення або іншим дозволеним способом. Про-
те, в законодавстві має бути норма, за якою конфіскації не підля-
гають контрафактні примірники твору чи фонограми, добросовіс-
но набуті третіми особами.
В Законі України <Про авторське право і суміжні права> чи в
ЦК України обов'язково має бути норма, яка б передбачала вжит-
тя необхідних заходів для забезпечення справ про порушення ав-
торських і суміжних прав. В ній, зокрема, можна було б закріпити
правила, за якими суддя одноособове має право внести ухвалу про
заборону відповідачу чи іншій особі, стосовно якої є достатні підста-
ви припускати, що вона є порушником авторських чи суміжних
прав, здійснювати певні дії (виготовлення, відтворення, продаж,
здавання в прокат, імпорт чи будь-яке інше, передбачене чинним
законодавством використання, а також транспортування, охорона
чи володіння з метою випуску в цивільний обіг примірників творів
чи фонограм, стосовно яких є підстава гадати, що вони є контра-
фактними).
Суддя повинен маги право винести ухвалу про накладання
арешту і вилучення всіх примірників творів і фонограм, стосовно
яких є підстава припускати, що вони є контрафактними. Арешту і
вилученню підлягають матеріали і обладнання, призначені для
виготовлення і відтворення контрафактних творів і фонограм.
Якщо є підстави гадати, що порушенням авторських чи суміж-
них прав вчинено злочин, то орган дізнання, слідства чи суд зо-
бов'язані вжити заходів для забезпечення пред'явленого чи
можливого у майбутньому позову шляхом розшуку і накладення
арешту на:
примірники творів і фонограм, стосовно яких є підстави гада-
ти, що вони є контрафактними;
матеріали і обладнання, призначені для їх виготовлення і відтво-
рення;
документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути дока-
зом здійснення кримінальний дій.
Безумовно, можуть бути вироблені й інші норми, які в кращий
спосіб забезпечували б виконання судових рішень у справах про
порушення авторських і суміжних прав.
*****
Цей коротенький і не досить грунтовний огляд Закону Украї-
ни <Про авторське право і суміжні права> дає підставу зробити два
основних висновки.
Перший зводиться до того, що прийняття Закону України <Про
авторське і суміжне право> - це явище надзвичайно великої дер-
жавної і суспільної ваги. Україна вперше в своїй історії має власне
законодавство з авторських і суміжних прав. В цілому воно спря-
-104-
мовано на захист особистих немайнових і майнових прав пере-
дусім авторів і суб'єктів суміжних прав та їх правонаступників.
Цей Закон відзначається рядом інших позитивних характеристик.
Найважливішими з них є те, що це Закон ринкових відносин, він
врахував кращі досягнення правової науки і законодавчої діяль-
ності країн з розвинутою ринковою економікою, <не відірвався>
від країн СНД.
Разом з тим здійснений аналіз свідчить про певну недоско-
налість Закону, про його прогалини, неповноту окремих норм і
статей. Він має багато уразливих, нечітких, редакційне не відпра-
цьованих положень, громіздких формулювань, невідпрацьованих
термінів і словосполучень. Усі ці вали Закону досадні, але не вони
визначають його сутність. Безумовно, закон потребує подальшого
удосконалення, усунення відзначення окремих недоліків, певного
доопрацювання. Практика його застосування виявить ще більш
випукло його достоїнства і окремі упущення. Але Закон є, він уже
працює на користь науки, літератури і мистецтва України, і це
головне.
-105-
Глава ІІІ. ПРАВО НА ВИНАХОДИ,
КОРИСНІ МОДЕЛІ І ПРОМИСЛОВІ ЗРАЗКИ
1. Загальна характеристика законів про охорону прав
на винаходи, корисні моделі і промислові зразки
Охорона прав на винаходи, корисні моделі і промислові зраз-
ки здійснюється двома законодавчими актами: Законом України
<Про охорону прав на винаходи і корисні моделі> від 15 грудня
1993 р.(*194) і Законом України <Про охорону прав на промислові:
зразки> від 15 грудня 1993 р.(*195).
Оскільки зазначені результати творчої діяльності за своєю юри-
дичною природою дуже схожі між собою, то і правова охорона їх
здійснюється близькими за своїм змістом законодавчими актами.
Аналіз цих Законів засвідчив, що відмінність між ними дуже не-
значна і не істотна. Тому їх розгляд доцільно проводити разом.
Раніше відзначалось уже, тут ще раз підкреслюється, що сам
факт прийняття зазначених Законів - явище для України надзви-
чайно позитивне. До прийняття цих законодавчих актів Україна
свого патентного законодавства взагалі ніколи не мала. Конститу-
ція колишнього СРСР правове регулювання відносин в галузі на-
уково-технічної діяльності відносила до союзного підпорядкуван-
ня. Законодавство УРСР в цій сфері зводилось до повторення
кількох статей в Цивільному кодексі УРСР. Так, ст. З нині чинно-
го Цивільного кодексу Української РСР(*196) прямо і однозначно про-
голошує, що відповідно до Основ цивільного законодавства
колишнього СРСР відносини, що виникають у зв'язку з відкрит-
тями, винаходами, раціоналізаторськими пропозиціями, промис-
ловими зразками та іншими досягненнями науки і техніки, регу-
люються союзним законодавством.
В самому Цивільному кодексі України два розділи присвячені
регулюванню відносин, що складаються у сфері науково-технічної
діяльності. Це розділ V <Право на відкриття>, який містить три
коротких статті, і VІ розділ <Право на винахід, раціоналізаторську
пропозицію і промисловий зразок>, в якому було 10 статей. В заз-
начених розділах визначались лише самі основні положення. В
той же час слід відзначити, що V розділ <Право на відкриття> фак-
тично втратив свою силу. Зараз в Україні ніхто відкриттів не заяв-
ляє і їх реєстрація не здійснюється. Проте, законодавець про це не
знає, бо в своїй законодавчій діяльності продовжує вважати відкрит-
(**194) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 32.
(**195) Див.: Відомості Верховної Ради України, 1994, № 7, ст. 34.
(**196) Надалі - Цивільний кодекс України. -
тя окремим об'єктом правової охорони. Законом України <Про
внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України
щодо охорони інтелектуальної власності> відкриття вноситься до
відповідних законів як об'єкт правової охорони. Офіційно розділ
V Цивільного кодексу України є чинним, оскільки офіційно його
ніхто не відміняв.
Розділ VІ Цивільного кодексу повністю викладений в новій
редакції. Тепер він називається <Право на винахід, корисну мо-
дель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналіза-
торську пропозицію>. Він містить ті ж 10 статей, з яких п'ять (517,
520, 521, 522, 523) викладені в новій редакції.
Сказати, що розділ VІ Цивільного кодексу приведений у
відповідність до чинного законодавства, було б явним перебільшен-
ням. В ньому збереглися статті, які фактично втратили свою
чинність, інші суперечать чинному законодавству. Наприклад, ст.
519 ЦК. проголошує, що патент видається строком на 15 років. Ст.
5 закону України <Про охорону прав на винаходи і корисні мо-
делі> стверджує, що строк дії патенту на винахід становить 20 років
від дати подання заявки до Держпатенту України. Є й інші супе-
речності, які чомусь не враховані при внесенні змін і доповнень
до цього розділу.
Нова редакція VІ розділу ЦК стосується, головним чином, ра-
ціоналізаторських пропозицій, оскільки відповідний закон поки
що не прийнятий.
Не є доцільним детально аналізувати розділ VІ ЦК, оскільки з
10 йото статей одна відсилає до нового законодавства про промис-
лову власність, 4 стосуються раціоналізаторських пропозицій, одна
стаття - праву про промисловий зразок, яка суперечить чинному
законодавству. Останні чотири явно застаріли, не відповідають
чинному законодавству, містять посилання на законодавство ко-
лишнього СРСР тощо.
Отже, розглянуті розділи Цивільного кодексу Української РСР
не можна вважати законодавством України про промислову
власність. Тим більше зростає значення, роль і цінність законо-
давчих актів України про промислову власність. Це перші закони
України про промислову власність. Вони не позбавлені окремих
недоліків, прогалин та інших огріхів. Але це законодавство неза-
лежної України і воно діє.
Проте, становлення патентної системи України не вичерпується
прийняттям зазначених законодавчих актів. На розвиток названих
законів прийнято блок інших нормативних актів, що стосуються
науково-технічної діяльності, в тому числі і законів. Але це тільки
правова основа патентної системи, і то в неповному обсязі.
Крім правового забезпечення патентної системи, необхідно
створювати, як кажуть, на голому місці організацію державного
управління науково-технічною діяльністю, в тому числі і патент-
ною системою. Треба створити свій власний патентний фонд і
-107-
організаційно-правові форми ефективної діяльності патентної си-
стеми.
Важливим є те, що крім згаданих законів, які безпосередньо
стосуються правової охорони об'єктів промислової власності, прий-
нято ряд інших законів, що в тій чи іншій мірі забезпечують на-
лежну діяльність патентної системи в цілому або в певній мірі
стосуються її. Серед них варто назвати Закони України <Про
власність>(*197), <Про зовнішньоекономічну діяльність>(*198), <Про ос-
нови державної політики у сфері науки і науково-технічної діяль-
ності>(*199), <Про обмеження монополізму та недопущення недобро-
совісної конкуренції у підприємницькій діяльності>(*200), <Про дер-
жавне мито>(*201) та інші.
Не можна стверджувати, що вже сьогодні створення патентної
системи завершено. Проте, будь-якого сумніву в тому, шо її ос-
новні контури уже визначилися і вона працює, ні в кого не ви-
кликає.
Оскільки основними Законами, що безпосередньо стосуються
промислової власності, є Закон України <Про охорону прав на
винаходи і корисні моделі>, Закон України <Про охорону прав на
промислові зразки>, то аналіз законодавства про промислову
власність варто почати саме з цих Законів.
Найбільш вагомим досягненням зазначених законів слід вва-
жати те, що вони визнали результати науково-технічної творчості
об'єктами права власності і отже, товаром. В умовах ринкової еко-
номіки об'єкти інтелектуальної власності, у тому числі і промис-
лової власності, в усьому світі визнані товаром і можуть бути об'єк- -
тами будь-яких цивільно-правових правочинів. Результати науко-
во-технічної творчості внаслідок цього приносять солідні прибутки.
Тільки в межах колишнього СРСР зазначені результати товаром
не визнавались. Ця політика дається взнаки до цього часу. Ще не
відомо, яка ідея буде покладена в основу проекту Цивільного ко-
дексу України - визнання за винахідниками та іншими авторами
результатів науково-технічної діяльності виключного права на ви-
користання цього результату, чи все ж таки верх візьме інша точка
зору - визнання за творцями права власності на їх творіння.
В Україні понад три роки діють закони про промислову
власність, які визнали за авторами результатів науково-технічної
діяльності саме право власності. Це право власності ще дуже об-
межене, - у більшості випадків воно визнається за роботодавця-
ми, ще досить підстав для використання цих результатів без доз-
волу патентовласника і таке інше. Проте, зроблено перший і дуже
важливий крок - визнання за творцями (не за усіма) права влас-
ності на їх творіння.
(**197) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 20, ст. 249.
(**198) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, № 29, ст. 377.
(**199) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1992, № 12, ст. 165.
(**200) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1992, № 21, ст. 296.
(**201) Див.: Відомості Верховної Ради УРСР, 1993, № 13, ст. 249.
-108-
Зараз завдання полягає в тому, щоб зберегти цей принцип і не
допустити відновлення норми про визнаная за суб'єктами прав на
об'єкти промислової власності тільки виключного права на вико-
ристання. Чинне законодавство про промислову власність не пе-
редбачає будь-яких правових форм державного стимулювання на-
уково-технічної творчості, не містить норм про будь-які привілеї
для авторів. Вважається, що раз винахідник чи автор будь-якого
іншого науково-технічного досягнення визнається власником свого
творіння, то цим уже надано найбільш сприятливі форми держав-
ного стимулювання. І видається, що у цьому плані законодавець з
подачі чиновників надто далеко зайшов.
Держпатент України з органу державного управління науково-
технічною творчістю фактично перетворився в комерційну струк-
туру. Складається враження, що основною функцією Держпатенту
України є не управління патентною системою, а вилучення коштів
із науково-технічної діяльності і поповнення ними державного
бюджету. При цьому діяльність Держпатенту спрямована на вилу-
чення коштів не за рахунок організації найбільш ефективного і
широкомасштабного використання досягнень науки і техніки. Цієї
ділянки Держпатент не стосується. Усі зусилля Держпатенту спря-
мовані на стягнення коштів із заявників в процесі розгляду зая-
вок, оформлення та видачі патентів і підтримання їх в силі. Опуб-
ліковані дані свідчать саме про цю найбільш <ефективну і продук-
тивну> ділянку діяльності Держпатенту.
Видається, шо Держпатент України спрямував свою діяльність
не в той бік. Організація науково-технічної творчості, акумуляція
результатів цієї творчості, широка їх пропаганда, організація рац-
іонального використання здобутків науково-технічної діяльності,
стимулювання і якнайбільше сприяння розвитку науково-техніч-
ної творчості - ці напрями функціональної діяльності Держпа-
тенту Уіфаїни ніби і не входять в коло його обов'язків. Видається,
що це принципово неправильний підхід до визначення основного
напрямку діяльності Держпатенту, він не відповідає інтересам
України.
Проте, повернемося до основної лінії нашого аналізу. Істот-
ною позитивною рисою законодавства про промислову власність
є також його максимальна наближеність до законодавства країн
СНД і держав з розвинутою ринковою економікою. Можна кон-
статувати, що чинне законодавство України про промислову
власність якщо ще не є законодавством ринкової економіки, то,
без сумніву, воно є законодавством перехідного періоду до ринко-
вої економіки. Воно також врахувало майже усі рекомендації Па-
ризької конвенції про охорону промислової власності.
Основними рисами, які характеризують зазначене законодав-
ство, є визнання результатів творчої діяльності об'єктами права
власності, проголошення об'єктів промислової власності товаром,
свободи розпорядження товаровласників цим товаром, свободи
укладення цивільно-правових угод, надання захисту прав суб'єктам
-109-
зазначених правовідносин відповідно до міжнародних договорів,
учасником яких є Україна.
Про визнання права на результати технічної творчості вище
вже говорилось багато. Визнання цих результатів товаром важко
переоцінити. Це буде чи не найкращий стимул для заохочення
розвитку науково-технічної творчості. Коли винахідник чи автор
будь-якого іншого результату технічної творчості буде впевнений
в тому, що його творіння належить йому на праві власності і він
може розпорядитися ним на свій розсуд, то це буде надихати його
на творчу діяльність краще, ніж будь-які інші стимули. Не треба
закривати очі на те, що людина створює винаходи, корисні моделі
та інші досягнення не ради свого власного задоволення, не ради
якоїсь благодійної мети. Творець, передусім винахідник, створює
винаходи чи інші досягнення для того, щоб із свого творіння ви-
лучити певну, вигоду для себе за рахунок використання цього до-
сягнення чи вигідного продажу. В основному мета творчої діяль-
ності це, передусім, поліпшення умов свого власного життя та
життя своїх близьких саме за рахунок використання тих вигод, що
може дати винахід чи будь-яке інше досягнення. В цьому плані
творчу діяльність можна порівняти з будь-якою іншою діяльні-
стю, спрямованою на добування засобів до існування. Як це не
прозаїчно, але це так, з цим не можна не рахуватися.
Визнаючи за творцем право власності на його творіння і нада-
ючи цьому творінню статус товару, законодавець тим самим виз-
нав за винахідниками та іншими авторами нового право здобувати
засоби для існування шляхом творчої діяльності. Тому будь-які
розмови про те, що результати творчої діяльності не можуть бути
товаром, просто не відповідають реальному стану речей. В усьому
світі результати творчої діяльності визнані товаром, тільки в нас
дехто не може переступити через заяложену тезу, що результати
інтелектуальної діяльності не можуть бути товаром. Людина і ство-
рює цей товар для того, щоб шляхом обміну одного товару на
інший забезпечити своє існування. Можуть заперечити, що занад-
то грубо, зате коротко і ясно.
Тому визнання законодавством України про промислову
власність результатів науково-технічної творчості об'єктами права
власності і товаром слід визнати не тільки істотним досягненням
законотворчої діяльності, а й перемогою здорового глузду.
Проте, варто звернути увагу на те, що ці принципи поки що
не знайшли загального схвалення, про що свідчать Модельні ко-
декси (першої і другої редакції), проект кодексу Російської Феде-
рації і Патентний Закон РФ.
Так, вище уже відзначалося, що розділ V Модельного кодексу
першої редакції було названо <Виключні права на результати інте-
лектуальної діяльності і засоби індивідуалізації (Інтелектуальна
власність)>. В Модельному кодексі другої редакції цей V розділ
уже названо <Інтелектуальна власність>. Як бачимо, розділ назва-
но
-110-
ний просто <Індивідуальна власність>. Слово <право> у цій назві
не вживається, так ніби-то може бути власність без Права на неї.
В ст. 1066 Модельного кодексу першої редакції визначаються
права будь-якого автора. В ній, зокрема, говориться, що за волод-
ільцем права на результат творчої діяльності закріплюється вик-
лючне право. Виключне право надає його володільцю право вико-
ристовувати своє творіння на свій розсуд, а також розпоряджати-
ся цим правом - передавати йото іншим особам або видавати
дозвіл на використання. Це загальні правила, викладені в загальній
частині розділу V.
Ст. 1037 Модельного кодексу нової редакції дещо інакше фор-
мулює ці права. П. 1 цієї статті проголошує: <Володільцю майно-
вих прав на результат інтелектуальної діяльності належить вик-
лючне право правомірно використовувати цей об'єкт інтелекту-
альної власності на свій розсуд в будь-якій формі і будь-яким
способом>. Як бачимо, ця стаття милостиво дозволяє володільцю
права на результат інтелектуальної діяльності правомірно викори-
стовувати своє творіння. П. 2 цієї статті дозволяє передавати це
право іншим особам, а також вправі розпорядитися іншим чином,
якщо це не протирічить правилам Модельного кодексу. Але інших
способів розпорядження зазначений Кодекс просто не містить.
Проте, як варто розуміти передачу майнових прав іншим особам
- в цьому полягає суть питання. Чи може суб'єкт права на резуль-
тат інтелектуальної діяльності продати своє творіння, подарувати
чи іншим способом відчужувати цей результат? На це запитання
Модельний кодекс відповіді не містить. Кодекс взагалі уникає тер-
міну <Відчуження>, з чого можна зробити висновок, що Модель-
ний кодекс відчуження результатів інтелектуальної діяльності вза-
галі не допускає. Але чи відповідає це вимогам ринкової економ-
іки? Видається, що ні. Хоча Модельний кодекс і містить статтю
1105, яка проголошує: <Право на одержання патенту, права, що
випливають із реєстрації заявки, право на володіння патентом і
права, що випливають із патенту, можуть бути передані повністю
чи частково іншій особі>. Але знову ж таки мова йде не про відчу-
ження, а про передачу. В чому тут різниця - важко збагнути.
Отже, Модельний кодекс у розв'язанні питання про належність
творцю права власності на його творіння зупинився на півдорозі.
Автори цього проекту змушені були визнати, що права творців
виникають не на виключне право використання (ст. 1066 Модель-
ного кодексу першої редакції), а на результат інтелектуальної діяль-
ності (ст. 1037 Модельного кодексу другої редакції). Сам розділ
було все ж таки названо <Інтелектуальна власність>. Але на цьому
розробники Модельного кодексу зупинилися. У них не вистачило
сміливості визнати результати інтелектуальної діяльності об'єкта-
ми права власності. По їх логіці є власність, але на неї немає права
власності, а є тільки виключне право на використовування і якесь
не дуже зрозуміле право передачі майнових прав іншим особам.
За цією концепцією права на результати інтелектуальної діяль-
-111-
ності взагалі немає. Є результати, але вони нібито нічиї, нікому не
належать. Права власності на них взагалі немає.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 21 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |