З іншого боку, проект Цивільного кодексу Російської Феде-
рації (так як і Модельний) в ст. 23 проголошує, що об'єктами
цивільних прав є результати інтелектуальної діяльності. В наступній
статті цього Кодексу міститься припис, за яким об'єкти цивільних
прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи
до іншої в порядку універсального правонаступництва (спадку-
вання, реорганізація юридичної особи) або іншим способом, якщо
вони не вилучені із обороту або не обмежені в обороті. Ні один
закон світу не містить приписів, за якими об'єкти промислової
власності вилучались із цивільного обороту або, навіть, обмежува-
лися в ньому. Результати науково-технічної творчості - настільки
ходовий товар, що приносить досить солідні прибутки, що вилу-
чати його із обороту, чи, навіть, обмежувати нікому в голову не
прийде.
Проблему відчуження об'єктів інтелектуальної власності мож-
на також прослідкувати і в Законі Російської Федерації <Про ав-
торське право і суміжні права>. Твори науки, літератури і мистец-
тва є такі ж результати інтелектуальної діяльності, як і об'єкти
промислової власності. Тому правила авторського права в певній
мірі стосуються або, принаймні, характеризують правове регулю-
вання відносин і у сфері науково-технічної творчості.
В згаданому законі РФ ст. 30 констатує, що авторські права
можуть передаватися за авторським договором іншим особам на.
умовах виключної або невиключної ліцензії. Авторський договір
має передбачити спосіб використання твору, строки і територію,
на які передається право (ст. 31 цього Закону). З наведених при-
писів випливає неспростовний висновок про неможливість відчу-
ження результатів творчої діяльності - об'єктів інтелектуальної
власності.
Приблизно така ж ситуація і в інших країнах СНД. Проте,
проект Цивільного кодексу Республіки Білорусь найбільш чітко
формулює норму про передачу прав на результат науково-техніч--
ної творчості. Ст. 884 проекту ЦК Республіки Білорусь (п. 3) од-
нозначно проголошує: <Патентоволоділець має право продати або
іншим способом переуступити патент на винахід, корисну модель
чи промисловий зразок або видати на нього ліцензію>(*202). Як бачи-
мо, цей проект допускає можливість відчуження, але не самого
об'єкту промислової власності, а лише патенту на цей об'єкт, хоча
проект вживає словосполучення <промислова власність>.
Отже, законодавець України на шляху подальшої демократи-
зації законодавства, у тому числі законодавства про промислову
власність, в порівнянні з Російської Федерацією та іншими краї-
нами СНД просунувся значно вперед. Законодавство України про
(**202) Див.: Проект Гражданского кодекса Республики Беларусь.
-112-
промислову власність чітко і однозначно визнало результати нау-
ково-технічної творчості об'єктами промислової власності і
об'єктами права власності. Результати науково-технічної творчості
визнані товаром, тобто вони визнані тим, чим вони насправді є, -
товаром ринкової економіки. Законодавець України надав право
творцеві розпоряджатися своїм товаром на свій розсуд без будь-
яких застережень і винятків. Це означає, що винахідник чи будь-
який інший автор науково-технічного досягнення з приводу свого
творіння може укладати будь-які цивільно-правові угоди, в тому
числі продавати, дарувати, обмінювати та вчиняти будь-які інші
дії, не заборонені законом. При цьому продавати не виключне
право на використання досягнення, не патент на нього, як це пе-
редбачено в проектах цивільних кодексів інших країн СНД, а саме
результат науково-технічної діяльності, тобто об'єкт свого права
власності. Як уже відзначалося вище, винахідник чи будь-який
інший автор науково-технічного досягнення зацікавлений у своїй
творчості. Він визнаний власником того, що він створив і, отже,
може вилучити із цієї своєї власності усі ті вигоди, що вона може
йому принести.
Факт визнання за творцем науково-технічного результату пра-
ва власності на цей результат, надання йому права вільно розпо-
ряджатися своїм результатом, вилучати з нього усі можливі ко-
рисні якості способом, який не заборонений законом, безумовно,
є свідченням подальшої демократизації законодавства про про-
мислову власність. І це є чи не найбільшим досягненням зазначе-
ного законодавства і законодавця України.
Свобода договору у галузі науково-технічної творчості надає
можливість винахіднику чи автору будь-якого іншого досягнення
у цій галузі використати чи розпорядитися своїм досягненням будь-
ким способом, який виявиться для нього найбільш вигідним.
Безумовно, істотним досягненням законодавства України про
промислову власність є установлення патентної форми охорони
результатів науково-технічної творчості. Основна перевага патен-
ту полягає в тому, що за винахідником він закріплює усі права на
науково-технічне досягнення.
Закони про промислову власність чітко визначають основні
права, що випливають з патенту. П. 5 ст. 5 Закону України <Про
охорону прав на винаходи і корисні моделі> та п. 5 ст. 5 Закону
<Про охорону прав на промислові зразки> чітко і однозначно про-
голошують: <Право власності на винахід (корисну модель чи про-
мисловий зразок) засвідчується патентом>. Варто підкреслити, шо
право власності проголошується не на патенти, не на виключні
права, а саме на винахід, корисну модель чи промисловий зразок.
Ст. 23 Закону України <Про охорону прав на винаходи і ко-
рисні моделі> та ст. 20 Закону України <Про охорону прав на про-
мислові зразки> визначають конкретні права винахідників та ав-
торів промислових зразків, що випливають з патенту. Зокрема,
патент надає його власнику виключне право використовувати ви-
-113-
нахід, корисну модель чи промисловий зразок за своїм розсудом.
Лише одне обмеження виключного права на використання вста-
новлюють зазначені Закони - використання не повинно порушу-
вати прав інших власників патентів.
Знову ж таки варто підкреслити, що визнання права власності
на винахід, корисну модель чи промисловий зразок ні в якій мірі
не позбавляє винахідника та інших осіб, що мають патент, вик-
лючного права на використання. Виключне право - це лише як-
існа характеристика права власності, яка складає його право-
мочність на використання. Безумовно, право використання своєї
власності належить лише самому власнику. Те ж саме і з об'єкта-
ми права промислової власності. Надання власнику патенту вик-
лючного права на використання є не що інше як здійснення влас-
ником своєї правомочності.
Якщо патент виданий кільком особам на один і той же винахід
чи інше науково-технічне досягнення, то використання об'єкту
провадиться за їх взаємною згодою. В разі відсутності такої згоди
кожен власник патенту може використовувати винахід чи інший
результат за своїм розсудом. Проте, таке використання має ряд
обмежень. Так, жоден із співвласників патенту на має права вида-
вати дозвіл (видавати ліцензію). Жоден із співвласників не може
передавати право власності на винахід чи інший результат іншій
особі без згоди останніх співвласників. Отже, кожен із співвлас-
ників може лише особисто використовувати на свій розсуд своє
творіння.
Закон чітко визначає, що слід розуміти під терміном <викори-
стання>. Це поняття досить містке і охоплює усі можливі способи
вилучення із результату технічної творчості його позитивні якості,
передусім це виготовлення будь-якого продукту з використання
винаходу. Продукт вважається виготовленим із застосуванням за-
патентованого винаходу чи іншого результату науково-технічної
творчості, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену
до незалежного пункту формули винаходу чи корисної моделі або
використано всі суттєві ознаки промислового зразка. При цьому
замість ознаки, включеної до незалежного пункту формули, може
бути використана ознака, еквівалентна включеній до формули.
Використанням визнається також будь-який спосіб введення
продукту в оборот, тобто використання продукту чи самого ре-
зультату у виробництві чи будь-якій іншій доцільній діяльності
людини, а також його застосування. Використанням визнаються
також будь-які способи введення продукту, виготовленого із ви-
користанням об'єкту промислової власності, в цивільний оборот,
зокрема, ввезення, зберігання і пропонування для продажу.
Продукт, звичайно, може бути виготовлений тільки певним
способом. Сам по собі будь-який спосіб може бути об'єктом вина-
ходу. Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України <Про охорону прав
на винаходи і корисні моделі>, об'єктом винаходу може бути будь-
який спосіб. Це також досить містке поняття. Воно має включати
-114-
в себе широкий спектр різноманітних способів - способи виго-
товлення продукту, технології (що і є спосіб), способи лікування,
хірургічних операцій, способи охорони навколишнього середови-
ща, охорони здоров'я та будь-які інші способи, що можуть бути
використані в доцільній діяльності людей і відповідають вимогам
патентоспроможності.
Використанням способу визнається пропонування для засто-
сування і саме застосування способу, а також пропонування для
продажу, запровадження в господарській оборот, ввезення чи збе-
рігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосеред-
ньо способом, що охороняється патентом.
Спосіб також визнається застосованим, якщо використано
кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винахо-
ду, або ознаку, еквівалентну їй.
Видається доцільною норма цієї статті, яка містить припис,
що власник патенту має право забороняти іншим особам викори-
стовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його
дозволу. Ця чітка і однозначна норма спрямована передусім на
захист майнових інтересів винахідників та авторів промислових
зразків. Із цього загального правила можуть бути винятки, вста-
новлені лише законом.
Очевидно, варто вважати певною формою використання ре-
зультатів технічної творчості видачу дозволу іншим особам на ви-
користання цих результатів (видача ліцензії).
Вище уже підкреслювалось, що важливим досягненням законів
про промислову власність є те, що вони надали право винахідни-
кам, авторам промислових зразків та їх правонаступникам вільно
розпоряджатися своїм творінням на свій розсуд.
Новою нормою взагалі і в законодавстві України про промис-
лову власність, зокрема, є норма про те, що власник патенту має
право подати до Держпатенту України для офіційної публікації
заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запа-
тентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.
Мова йде про створення умов для якнайшвидшого використання
винаходу чи іншого результату технічної творчості в доцільній діяль-
ності суспільства. З цією метою держава створює сприятливі умо-
ви для винахідника і автора промислового зразка, аби вони самі
не шукали користувачів. Держпатент у своєму офіційному бюле-
тені сповіщає, що запатентовано такий-то винахід, корисну мо-
дель чи промисловий зразок, які можуть бути успішно викорис-
тані в такій-то галузі виробництва чи будь-якій іншій діяльності.
Таке оголошення робиться з метою сповіщення передусім
підприємців, бізнесменів та інших зацікавлених осіб про нове на-
уково-технічне досягнення і про можливість його використання.
В таких випадках річний збір за підтримання чинності патенту
зменшується на 50 відсотків. Це, безумовно, певна форма стиму-
лювання винахідників та інших творців до якнайшвидшого вико-
ристання їх творінь. В той же час ця норма стимулює лише вина-
-115-
хідників та авторів промислових зразків. Вона ні в якій мірі не
стосується користувачів, а шкода. Користувачі також мали б бути
певним чином стимульовані до використання новітніх науково-
технічних досягнень у своєму виробництві чи іншій підприєм-
ницькій діяльності. Але це вже інше питання.
Якщо після такого оголошення ніхто не виявить бажання ско-
ристатися винаходом, корисною моделлю чи промисловим зраз-
ком і відповідної заяви про це патентовласнику не надійде, то він
може відкликати своє оголошення шляхом подання до Держпа-
тенту України клопотання про його зняття. В такому разі збір про
підтримання чинності патенту починають стягувати в повному
обсязі з початку року, наступного за роком публікації такого ого-
лошення.
Оскільки винахідникам та авторам промислових зразків на-
дається така пільга, то звичайно, постає запитання, протягом яко-
го часу вона діє. У цій статті закону про це чітко не сказано. Про-
те, досить чітко сказано, що стягнення збору за Підтримання чин-
ності патенту в повному обсязі починається з року, наступного за
роком публікації такого клопотання. Навряд чи можна визнати
таке формулювання вдалим. Якщо публікація була здійснена в
грудні місяці поточного року і до кінця цього року до патенто-
власника заява про бажання скористатися його досягненням не
надійшла, бо вона і не могла надійти за такий короткий час, то
уже з першого січня наступного року за підтримання патенту в
силі треба стягувати в повному обсязі. Очевидно, що зазначений
строк потребує більш чіткого визначення. Видається, що доцільно
було б вказати, що зазначена пільга діє протягом року від дати
публікації заяви про надання дозволу на використання винаходу,
корисної моделі чи промислового зразка. Але оскільки збір за
підтримання чинності патенту стягується за повний рік одноразо-
во, то нічого збиткового не було б, якби правило про стягнення
збору в повному обсязі набувало чинності з 1 січня наступного
року, який настає за роком спливу пільги.
Зазначена пільга надає винахіднику і автору промислового зраз-
ка можливість забезпечити право на одержання певної винагоро-
ди за використання об'єкту промислової власності. Особа, яка
виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана
укласти з власником патенту договір щодо платежів.
Проте, основне призначення офіційної заяви про надання будь-
якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу,
корисної моделі чи промислового зразку полягає в сповіщенні за-
галу про наявність певного винаходу, корисної моделі чи промис-
лового зразка.
Досить детально в Законі викладені обов'язки, що виплива-
ють із патенту. В цілому стаття 26 Закону, яка визначає обов'язки
патентовласника, є також новою для нашого законодавства. По-
ложення цієї статті також були невідомі законодавству про винахі-
-116-
дництво колишнього СРСР, оскільки тоді винаходи патентами за-
хищалися дуже рідко.
Основним обов'язком патентовласника закон визначає добро-
совісне користування правами, що випливають із патенту. Видаєть-
ся, що ця норма зобов'язує патентовласника добросовісно корис-
туватися правами, які йому надає патент. Між тим дехто тлума-
чить цю норму як обов'язок патентовласника обов'язково
використати науково-технічне досягнення. Іноземні дослідники
звертають увагу на те, що патентовласника не можна зобов'язува-
ти до обов'язкового використання об'єкту промислової власності.
Саме по собі це твердження не викликає заперечення. Проте, в
розглянутій статті мова йде про інше - добросовісно користува-
тися наданим патентом правами, а не про обов'язкове викорис-
тання досягнення. Тому видається доцільним більш чітко сформу-
лювати цю статтю.
Дехто гадає, що до наведеного тлумачення наштовхує друга
частина п. 1 ст. 26 Закону. Проте, на нашу думку, такий висновок
суперечить змісту цієї частини. В ній йде мова про те, що будь-яка
особа може звернутися до суду з проханням надати їй дозвіл на
використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.
Суд при наявності необхідних для цього умов такий дозвіл може
надати.
Такими необхідними умовами Закон встановив:
- винахід, корисна модель чи промисловий зразок не викори-
стовується протягом трьох років від дати публікації відомостей
про видачу патенту або від дати припинення використання зазна-
чених об'єктів;
- це невикористання мало місце без поважних причин і влас-
ник патенту не зміг цього спростувати;
- особа, що виявила бажання використати винахід, корисну
модель чи промисловий зразок, не досягла з патентовласником
угоди про можливість укладення ліцензійного договору;
- особа, що виявила бажання скористатися винаходом, ко-
рисною моделлю чи промисловим зразком, має для цього необхідні
можливості.
В такому разі суд виносить рішення про надання дозволу за-
цікавленій особі на використання винаходу, корисної моделі чи
промислового зразка і визначає обсяг використання, строк дії доз-
волу, розмір та порядок виплати винагороди власнику патенту.
Звертає на себе увагу те, що суд не зобов'язує патентовласни-
ка укласти ліцензійний договір, а сам видає своїм рішенням дозвіл
на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зраз-
ка. Це нова форма примусового використання об'єкту промисло-
вої власності, яка в певній мірі обмежує права патентовласника.
Він мав би право розпоряджатися своїм результатом технічної твор-
чості на свій розсуд. Має право патентовласник на певне заморо-
ження свого технічного рішення на певний час, розраховуючи на
те, що пізніше настануть кращі технічні умови для його викорис-
-117-
тання. За таких умов це технічне рішення може бути використано
з кращим ефектом і, отже, принесе патентовласнику більші виго-
ди? Видається, що таке право має належати патентовласнику.
П. 2 статті 26 Закону має врегулювати досить складні відноси-
ни. Мова йде про ситуацію, коли використання двох винаходів,
що охороняються різними патентами різних патентовласників,
може дати значні техніко-економічні переваги і один з них не може
використовуватись без порушення прав другого. Власник одного
патенту в такому випадку зобов'язаний видати дозвіл (видати ліден-
зію) власнику іншого патенту. Такий же дозвіл має бути виданий і
в тому разі, коли використання обох винаходів, корисних моделей
чи промислових зразків в поєднанні дає кращий позитивний ефект.
Закони України про промислову власність визначають підста-
ви припинення дії патенту та визнання його недійсним. В них
проводиться чітка лінія, яка відрізняє правові підстави припинен-
ня дії патенту і підстави для визнання патенту недійсним. Дія па-
тенту припиняється лише у двох випадках: а) власник патенту відмо-
вився від подальшого правового захисту свого творіння; б) влас-
ник патенту перестав сплачувати встановлений збір за підтримання
чинності патенту.
Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у
трьох випадках: а) в разі невідповідності запатентованого винахо-
ду, корисної моделі чи промислового зразка умовам патентоспро-
можності; б) в разі наявності у формулі винаходу чи корисної мо-
делі ознак, для промислового зразка - в сукупності суттєвих оз-
нак, яких не було у поданій заявці; в) в разі порушення правил
закордонного патентування винаходу, корисної моделі чи промис-
лового зразка.
Зазначені Закони не містять механізму визнання патенту не-
дійсним. Проте, враховуючи яскраво виражений спеціальний ха-
рактер підстав для визнання патенту недійсним повністю чи част-
ково, можна зробити висновок, що таке визнання провадиться
лише Держпатентом України. Суду такі справи непідвідомчі.
Крім того, патент може бути визнано недійсним на підставі
протесту будь-якої особи, яка протягом шести місяців від дати
публікації відомостей про видачу патенту може його подати до
Апеляційної Ради. Закони, на жаль, не визначають підстав для
такого протесту - будь-яка особа може опротестувати рішення
про видачу патенту, але не сказано з яких підстав. Безумовно,
такими підставами можуть бути вищенаведені, а також неправильне
зазначення в матеріалах заявки автора (авторів) чи патентовлас-
ника (патентовласників). Спір про авторство розглядається судом.
-118-
2. Критичний огляд законів про винаходи,
корисні моделі і промислові зразки
При позитивній оцінці зазначених Законів в цілому вони не
позбавлені істотних недоліків, прогалин, протиріч та інших про-
-118-
рахунків. І наш критичний огляд названих законів має на меті
виявити зазначені недоліки, правильно їх оцінити і розробити
шляхи їх усунення, тобто накреслити шляхи удосконалення зако-
нодавства про промислову власність.
Одним із істотних недоліків зазначених Законів є, на нашу
думку, відсутність чітко визначених строків розгляду заявок на
винахід, корисну модель чи промисловий зразок у Держпатенті
України. Значення строків у цивільно-правових відносинах важко
переоцінити. Від чіткого їх дотримання багато в чому залежить
ритм нашого ділового життя. Не менше значення строки мають і в
патентному законодавстві. Зокрема, строки розгляду заявочних
матеріалів можуть істотно впливати на процес підвищення техніч-
ного рівня виробництва в Україні. Визначення чітких строків, бе-
зумовно, підвищує відповідальність самого Держпатенту України
перед державою за своєчасний розгляд і отже, і виявлення заявок
на винаходи, корисні моделі та промислові зразки. Можна було б
сказати, що строки - це дисципліна. Де немає визначених строків,
там немає дисципліни і там немає відповідальності. Досвід ко-
лишнього СРСР показував, що будь-яке затягування розгляду зая-
вок в колишньому Держкомвинаходів СРСР наносило величезну
шкоду державним інтересам.
Ні в кого не викликає сумніву, що заявка, розглянута протя-
гом одного року, принесе більшу і ефективнішу користь, ніж ви-
нахід, заявка на який розглядалася кілька років. Між тим така
загроза за теперішнім законодавством не виключається.
Видається, що законодавство про промислову власність має
сприяти якнайшвидшому розглядові заявки в Держпатенті Украї-
ни, оскільки строки розгляду заявки в значній мірі зумовлюють
технічний рівень виробництва. Проте, це законодавство поки що
такого сприяння заявникам не виявляє, якщо не сказати більше.
Закон України <Про охорону прав на винаходи і корисні мо-
делі> (в такій же мірі і Закон України <Про охорону прав на про-
мислові зразки>) встановили різноманітні строки, пов'язані з роз-
глядом заявочних матеріалів та використанням самих досягнень.
Таких строків визначено біля двадцяти п'яти. Вони різні за своєю
тривалістю і функціональним призначенням.
За тривалістю зазначені строки можна умовно поділити на два
вили: довготривалі і короткотривалі. До перших варто віднести
строки понад один рік, до других - строки менше року. До дов-
готривалих відносяться строки, які визначають чинність право-
охоронних документів - патент на винахід видається строком на
20 років (п. 5 ст. 5), на корисну модель на 5 років (п. 5 ст. 5
Закону), на промисловий зразок на 10 років (п. 5 ст. 5 відповідно-
го Закону). Трьохрічні строки встановлені для подання клопотан-
ня про проведення експертизи заявки на винахід по суті (п. 9 ст.
15 Закону). Якщо протягом трьох років винахід не використовується
або використовується в недостатній мірі, то це дає право будь-
якій особі звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на
-119-
використання винаходу, корисної моделі (п. 1 ст. 26 Закону) чи
промислового зразка (п. 1 ст. 23 відповідного Закону). Розкриття
інформації про винахід, корисну модель за рік до подання заявки
до Держпатенту не впливає на їх новизну (п. 5 ст. 6 Закону), а на
промисловий зразок - 6 місяців (п. 5 ст. 7 Закону та п. 3 ст. 6
відповідного Закону). Після 18 місяців надається тимчасова пра-
вова охорона винаходу.
Що стосується довготривалих строків, встановлених законо-
давством про промислову власність, то видається, що вони функ-
ціонально доцільні, виправдані і їх тривалість обгрунтована. Тому
щодо них принципових зауважень не виникає.
Короткотривалих строків в зазначених Законах встановлено
значно більше, оскільки вони стосуються оперативної діяльності
Держпатенту по розгляду заявочних матеріалів. Вони, передусім,
вражають різноманітністю своєї тривалості. Як уже відзначалось,
ці строки менше одного року і за своєю тривалістю вони бувають
від одного місяця і, як правило, до шести місяців.
Шестимісячних строків Закон визначив п'ять. Перший з них
встановлено для врахування уточнень заявки. При публікації за-
явки ці уточнення повинні надійти до Держпатенту не пізніше як
за шість місяців до публікації (п. 3 ст. 15 Закону). Протягом шести
місяців можна клопотати про подовження пропущених строків (п.
14 ст. 15 закону), оскаржити рішення Апеляційної ради до суду
(ст. 22 Закону), оскаржити рішення про видачу патенту (п. 2 ст. 28
закону). Апеляційна рада зобов'язана розглянути скаргу на видачу
патенту також протягом шести місяців (п. 2 ст. 28).
Тривалість зазначених строків не видається виправданою. Ці
строки свідчать лише про прагнення влаштувати собі легке життя.
Наприклад, уточнення до заявки можуть подаватись не пізніше,
ніж за 6 місяців до її публікації. Чому? Збагнути важко. Підготува-
ти уже уточнені заявочні матеріали до публікації можна встигнути
і за два місяці. В разі пропуску строку з поважних причин закон
надає можливість заявнику просити про їх продовження. Але чому
такий тривалий строк для роздуму? Досить також два місяці для
того, щоб з'ясувати для себе, чи варто просити про подовження
строку, чи ні. Інша справа, що заявник повинен звернутися за
продовженням строку не пізніше ніж через два місяці після усунен-
ня тієї обставини, яка стала причиною пропуску встановленого
Законом строку.
Достатньо, на нашу думку і двомісячного строку для оскар-
ження рішення Апеляційної ради до суду з приводу будь-якого
рішення Держпатенту по заяві. Тим більше, що початок перебігу
цього шестимісячного строку починається віл дати одержання заз-
наченого рішення. За два місяці можна зважити, чи варто оскар-
жувати рішення Апеляційної ради чи ні, навіть якщо було необх-
ідно вдаватися до консультацій спеціалістів.
Видається, що Апеляційна рада також могла б знайти мож-
ливість розглянути скаргу на видачу патенту скоріше, ніж за шість
-120-
місяців. Тим більше, що оспорювання видачі патенту справа над-
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |