це формотворча пуста структура, яка впорядковує або позначає смисли, але сама позбавлена будь-якого раціонального смислу.
Нумінозність (лат. numen — божество) — якість видимого об'єкта або невидима присутність, що викликає зміну свідомості на основі глибинного емоційного потрясіння. Н. є характерною рисою юнгів-ського архетипу.
Образ — ірраціональний продукт, витвір неусвідомленої діяльності фантазії, що несподівано являється свідомості як видіння або марення, не маючи при цьому патологічного характеру. О. як модель, одиниця художнього пізнання є сутнісним поняттям літературної теорії. Однак у найновішому «семіотичному» літературознавстві (структуралізм, постструктуралізм) традиційний «О.» витіснив постградиційний «знак».
Онтоцентризм (грец. ontos — єство, буквально: у центрі вчення — буття) —традиційний спосіб філософування, який передбачає побудову єдиної істинної і зрозумілої для референта картини світу на основі загальних основ та принципів буття. Авангардистський спосіб переосмислення — деконструктивізм — замість О. пропонує розлад онтології (вчення про буття), артикуляцію принципової мозаїчності різних картин світу.
Опір — поняття, що у класичному психоаналізі позначає діяльність психічних сил, яка заважає вільному асоціюванню, проникненню в глибини несвідомого, усвідомленню несвідомих уявлень та бажань. Аналіз О., його перероблення і подолання є важливою складовою психоаналітичного процесу.
Парадигматичний (грец. paradeigma — взірець) спосіб пізнання — побудова теоретичної моделі на основі узагальнення та абстрагування від індивідуального досвіду. Парадигматичний спосіб осмислення доповнює наративний.
Пасивні фантазії — фантазії, викликані посиленою діяльністю неусвідомленого при пасивній ролі свідомості. На відміну від активних П. ф. виникають за відносної роз'єднаності психічних процесів (свідомого і неусвідомленого), проявляються відразу в наочній формі і є результатом психічного «автоматизму». Поділ на активні та пасивні фантазії наявний в юнгівському тлумаченні художніх об'єктів.
Патріархальність (грец. pater — батько, arche — влада) — обгрунтування батьківського права, що символізує суворий принцип ієрархічної впорядкованості суспільства, панування чоловіка і підкорення жінки. Патріархальна традиція у філософії означала, що тільки чоловік може виступати суб'єктом філософського знання. Класичний психоаналіз (фройдизм) також грунтувався на патріархальній традиції: чоловік вважався єдиним повноцінним суб'єктом культури.
Перенос (трансфер) — поняття класичного психоаналізу на позначення процесу відтворення переживань та емоційних станів суб'єкта шляхом встановлення суб'єктно-об'єктних відношень — перенесення почуттів, фантазій та страхів на психоаналітика. Інтерпретацій-на постфройдівська методика активно використовує це поняття.
Персона (лат. persona — акторська маска) — структурний елемент у системі людської особистості, витлумачений Юнгом як компро-
Короткий термінологічний словник
місне утворення, що виникає на основі пристосування індивідуальності до соціуму, тобто соціальна маска людини, зумовлена суспільними правилами поведінки.
Песимізм (лат. pessimus — найгірший) — світоосягнення, в якому відсутня радість від смислу та процесу людського життя. Зразком песимістичного вчення про людину є філософія А. Шопенгауера. Філософія життя у класичному психоаналізі також песимістична, її основою є принцип реальності, що утверджується на противагу принципу насолоди.
Письмо — фіксація розчленування потоку мовлення на слова, звуки і букви. У широкому смислі П. є фіксацією загального розчленування в роботі психіки, свідомості, культури.
Побутова мова — концепція мови за М. Гайдеггером, який протиставив істинну мову побутовій мові, говорінню, пов'язуючи з істинною мовою вираження істини буття, а з говорінням — розмову без істини (мову-без-коріння). Цю опозицію використав Ж. Лакан для психотерапевтичної практики, спрямованої на наповнення пустого мовлення.
Повне мовлення — структурний елемент лаканівської теорії на позначення мовлення, функція якого полягає в упорядкуванні історії суб'єкта, засвоєнні ним власної історії в тому вигляді, в якому вона адресована іншому. П. м. протиставляється мовлення пусте.
Порядок Символічного — основоположне поняття структурного психоаналізу, що виражає конструювання людини (свідомого Я) через символічне відношення — вербальний обмін між людьми. Символічне відношення визначає положення суб'єкта як видющого: він бачить себе в дзеркалі слова, символічної функції. Подолання едіпового комплексу Лакан пов'язував із входженням людини у П. С., тобто в культуру як мову.
Порядок Уявного — поняття структурного психоаналізу, що позначає у процесі розвитку психічної істоти етап народження специфічної функції Я, яка формується на «стадії дзеркала» і складає центральну структуру людського досвіду — структуру уявного образу, тобто функціональне упорядкування цілісності.
Постмодерн (лат. post — після, фр. moderne — сучасний; буквально — після сучасності) — поняття, яке визначає новий культурний стан, що постав на запереченні раціоцентризму епохи Модерну.
Постмодернізм — філософське та історично-літературне поняття, що сформувалося в середині 50-х pp. XX ст. на позначення концепції культури Постмодерну, тобто культурної ситуації, яка виявляє завершеність епохи Модерну та потребу нової (постлогоцентричної) мовної свідомості. До П. належить та художня творчість, в якій усвідомлюється дух Постмодерну, естетично виражається його концепція.
Постструктуралізм — сукупність найрізноманітніших підходів У гуманітарних науках, що сформувалися в 1970—1980-ті pp. XX ст. і були орієнтовані на перегляд структуралізму (структурної методики аналізу текстів) з метою пошуку маргінальних (порубіжних) зон свободи, розхитування текстової системної цілісності. Пошуки зон свободи, які
Короткий термінологічний словник
перебувають за межами ідеологічних та мовних структур, тобто не контролюються силами влади й логоцентричного дискурсу (зони бажання, афектів, тіла та ін.) пов'язуються з текстуальним тлумаченням реальності: єдиною реальністю в культурі проголошується не логоцен-трична мовна реальність, а текстуалізований світ (позбавлений будь-якого центрування, зокрема логоцентризму та фоноцентризму).
Провіденційний (лат. providentia — провидіння, передбачення) тип творчості —тип творчості, за якого в основу твору покладено містичне провидіння як первинний та реальний досвід автора. П. т. т. в юнгівському аналітично-психологічному тлумаченні протистоїть психологічний.
Психічне письмо — універсальне письмо, яке не може бути виражене лише репресивними одиницями усного мовлення — фонемами, оскільки є також «економією слова», що виражається за допомогою зображення, тобто графеми — одиниці писемної мови. П. п. (наприклад, письмо сновидінь) у теорії Дерріди протиставляється фонетичному письму як логоцентричному та фоноцентричному.
Психічний конфлікт — зіткнення різноспрямованих сил психіки, що потребує розв'язки. Свідоме Я, за Фройдом, є активним учасником психічного конфлікту, оскільки повинно послужити трьом інстанціям (вимогам зовнішнього світу, сексуальним потягам Воно, моральності Над-Я) і разом з цим захистити власне психічне утворення.
Психологічний тип творчості — тип творчості, за якого опрацьовується матеріал із свідомого життя, а результат творчості належить до сфери цілком зрозумілої психології.
Психоз (грец. psyche — душа) — катастрофічний стан психіки, в якій до влади прийшло несвідоме, тобто революційна фаза перебудови всієї психічної структури, повний розрив із зовнішнім світом і створення нової реальності. Те саме, що божевілля. У постфройдизмі П. потіснив невроз як центральний об'єкт класичного психоаналізу. Зсув аналітичної уваги на феномен П. пояснює концепцію постструк-туралізму.
Пусте мовлення — структурний елемент лаканівської теорії на позначення мовлення, функція якого полягає у знецінюванні історії суб'єкта. П. м. протиставляється повне.
Реальне — поняття, що виражає структуралістське тлумачення несвідомого в теорії Лакана, — сукупність психічно сублімованих біологічних потреб та імпульсів, які стають недоступними для логічного сприймання, оскільки є абсолютно первинним і не можливим для суб'єкта досвідом природної повноти. Проблема розуміння психіки суб'єкта у структурному психоаналізі пов'язана з тлумаченням Уявного, Символічного і Реального.
Регресія лібідо (лат. regressio — повернення, зворотній рух, libido — бажання) — повернення сексуальної організації на ранні ступені розвитку. Це поняття було важливим у фройдівському поясненні причин неврозів. Юнг, який надав неврозу телеологічного значення (цільового процесу для контакту з Богом), також вважав Р. л. важливою умовою творчого акту.
Короткий термінологічний словник
Редуктивний метод (лат. reductio — повернення) — означений в аналітичній психології метод тлумачення, з допомогою якого продукт несвідомого розглядається не символічно, а семіотичне (як знак чи симптом основного психічного процесу). Р. м. орієнтується в минуле, спрощуючи складне психічне явище до бажань і потягів, які мають винятково інфантильну, фізіологічну природу. Його доповнює метод конструктивний.
Самість — центральне поняття кантівської аналітичної психології, що використовується для позначення феномену цілісної сутності психіки; архетип цілісності, який у сновидіннях, фантазуваннях, міфології та релігії виявляється у формі об'єднуючого символу. Позаособистіс-ний вимір С. означає Бога.
Семіотичне (грец. semeiotike — вчення про знаки) тлумачення — тлумачення психічних продуктів як системи знаків, формалізованих на основі аналогії або скороченого позначення. Юнг С. т. (фройдівському) протиставляв символічне, як таке, що містить, крім ясних мисленнєвих пояснень, щось незбагненне — містичне.
Семіотичний рівень людського існування — поняття Ю. Крісте-вої на позначення цілісного рівня людського існування, домовного стану тілесних інстинктивних потягів, що готує прихід суб'єкта у сферу знаків (символів). Семіотичний рівень доповнюється символічним, а комбінування їх, за теорією тексту Крістевої, породжує різноманітність дискурсів.
Символіка — образне втілення зв'язку між явним і прихованим смислом психічного утворення або цілісне втілення несвідомого бажання. У психоаналітичній теорії немає єдиного розуміння С і символу. Теоретичний розрив Юнга з Фройдом частково постав у зв'язку з різним розумінням «символічного».
Символічна техніка тлумачення — техніка, заснована на розумінні символів. У психоаналітичному тлумаченні сновидінь Фройд, крім символічної, виділив техніку асоціативну.
Символічний рівень людського існування — поняття Ю. Крістевої, пов'язане з лаканівським поняттям символізації; означає вступ суб'єкта в комунікативну практику, соціальні зв'язки з іншими, ідентифікацію суб'єкта і відмінного від нього об'єкта за допомогою мови.
Синтагматичні (грец. syntagma — разом побудоване) відношення— відношення між словами, зумовлені лінійним характером мови. Мовні знаки пов'язуються також між собою асоціативними відношеннями.
Синхроністичний (грец. synchronos — одночасний) спосіб тлумачення — акаузальний спосіб тлумачення, обгрунтований в інтерпре-таційній теорії Юнгом для позначення містичного, незбагненного для раціо зв'язку між індивідуальною (суб'єктивною) психікою та об'єктивним світом. Синхроністичність як ірраціональне розуміння доповнює каузальний спосіб тлумачення.
Скриптор (лат. scriptor — письменник, той, що пише) — поняття, що замінює у постмодерністській естетиці традиційне поняття «автор» і виражає відмову від суб'єкта письма, деперсоналізацію фігури автора.
Короткий термінологічний словник 387
Слід — не-поняття, запроваджене Деррідою для подолання поняття «присутність» як принципу традиційної метафізики. Метафоричне позначення сліду як не-поняття тісно пов'язане з неографізмом
difference.
Стадія дзеркала — поняття структурного психоаналізу Лакана для позначення інфантильного етапу розвитку, коли дитина засвоює власний зоровий образ (процес уподібнення, що відбувається на основі здатності впізнавати своє відображення у дзеркалі). Ця подія набуває важливого смислу, оскільки пов'язується з первинним механізмом ідентифікації людського суб'єкта і є основою всіх його подальших
ідентифікацій.
Структура (лат. structura — побудова, порядок) — одиниця структурного аналізу, що позначає сукупність внутрішніх зв'язків, внутрішню побудову об'єкта. Бінарна (двочленна) опозиція мовного знака стала основою структурного аналізу процесів функціонування літературних текстів.
Структурний психоаналіз — напрям постфройдівського психоаналізу, обгрунтований французьким психоаналітиком Ж. Лаканом на основі перетлумачення класичного психоаналізу крізь призму мови. Основою С. п. є аналогія у функціонуванні несвідомого і мови, що визначає його мету — коригування символічних структур мовлення як терапевтичне втручання в неусвідомлені аномалії.
Сублімація (лат. sublimatus — піднесений,) — поняття, запроваджене Фройдом для вираження трансформації сексуальної енергії, тобто десексуалізація, перетворення сексуальної енергії в духовно-творчу. Ідея С. прийшла у психоаналіз із німецької літератури — творчості ранніх і пізніх романтиків та їх теоретиків.
Сюрреалізм (фр. surrealisme — надреалізм) — художнє явище, що виникло в 20-х pp. XX ст. під впливом психоаналізу в лоні модернізму і було спрямоване на пошуки «істинної реальності» в суб'єктивному світі. Головним художнім принципом є автоматичне письмо. Літературний сюрреалізм найяскравіше виявився у творчості французьких письменників — А. Бретона, П. Елюара, Л. Арагона, Ф. Супо, Р. Креве-ля та ін. і став безпосереднім попередником постмодернізму.
Текстовий аналіз — концептуально-авангардистська стратегія аналізу, яка прагне подати текст як незавершений і відкритий процес виникнення та розвитку смислу шляхом поєднання постструктураліст-ської аналітики текстової структури та постмодерністської ідеї тексту як аструктурної «комбінаторної» нескінченності. Концепцію Т. а. сформулював у 70-х pp. XX ст. Р. Барт у процесі аналізу художніх текстів.
Телеоцентризм (грец. te/eos — мета) — дискурс, що стверджує наявність мети загального світового процесу та окремо взятих подій, тобто передбачає визнання доцільності, встановленої абсолютною сутністю чи внутрішніми причинами. Телеоцентричний дискурс піддається деконструкції у філософії постструктуралізму.
Теорія бінарності (лат. binarius — подвійний) — система пояснення сутності структурних відношень, що передбачають наявність двох протилежних елементів. Становить основу структуралістської методо-
Короткий термінологічний словник
логії (за аналогією до структури знака як двобічної єдності позначення та позначеного).
Теоцентризм (грец. theos — бог) — дискурс, який передбачає осмислення істини через визнання зовнішньої квазіпричини (Бога, Абсолюту). Авангардистська деконструкція теоцентричного дискурсу розгортає концепцію «смерті Бога».
Тіло без органів — поняття шизоаналізу, що виражає середовище чистої інтенсивності, яке протистоїть жорсткій структурній організації і покликане зруйнувати стійку систему задля «пустого тіла», тобто простору, відкритого для різноманітного самоконфігурування. У широкому розумінні — поняття філософії Постмодерну для вираження іманентного творчого потенціалу децентрованого семантичного середовища.
Тінь — поняття аналітичної психології на позначення сукупності низьких, примітивних несвідомих бажань та потягів людини, що конфліктують зі свідомістю. Акт визнання власної І, за Юнгом, — найсуттєвіша умова будь-якого самопізнання.
Трансцендентна (лат. transcendens — та, що виходить за межі) функція — психічна функція, яка виникає внаслідок протистояння між свідомими та несвідомими змістами і об'єднує ці протилежності. Юнг вважав Т. ф. найважливішим фактором у психологічному процесі.
Фалоцентризм (грец. phallos — чоловічий статевий орган) — організація дискурсу в Межах жорсткої опозиції, фундаментальним (центруючим) елементом якої є чоловік як символ творчої сили в культурі. Деконструкція фалоцентричного дискурсу розвінчує маскулінний характер культури західного патріархального зразка.
Фантазія (лат. phantasia —уява) — сукупність образів та ідей, пов'язаних зі сферою психічного несвідомого, що складають основу творчої діяльності. Юнг вирізняв у фантазії два різні явища: фантазми і фантазування.
Фантазми — комплекси уявлень, які відрізняються від інших тим, що їх змістам не відповідає жодна зовнішня реальна, об'єктивна даність.
Фантазування — в юнгівському тлумаченні — безпосереднє вираження психічної життєдіяльності, тобто плину психічної енергії, що являється свідомості у формі образів та уявлень. Фройдівське тлумачення Ф. як психічної діяльності пов'язується із внутрішнім потягом до символічного задоволення несвідомого бажання шляхом створення образних уявлень.
Феміністичний есенціалізм (лат. essentia — суть) — феміністична методологія, зосереджена на логіці сутності, згідно з якою суттєві риси фемінності біологічно зумовлені і не залежать від соціокультурного контексту. Субстанційна категорія «жінка», специфічність жіночої суб'єктивності в її протиставленні чоловічій осмислюється з огляду на те, що жіноче тіло біологічно відрізняється від чоловічого і потребує особливого соціального функціонування. Найповніше і найрадикальніше Ф. е. виражений у теорії французької дослідниці Люсі Ірігарай. Есенціалізму в методологічному плані протистоїть конструктивізм, пов'язаний з тендерними дослідженнями.
Короткий термінологічний словник
Феміністичний конструктивізм (лат. constructio — побудова,) — феміністична методологія, що зосереджується на осмисленні соціо-культурних чинників статі (стать, сексуальність розглядаються як форми соціальних конструкцій тіла). Замість біологічного тіла — основи есенціалізму — вживається поняття «тендерне тіло» як соціальний конструкт. Яскравим представником Ф. к. є американська дослідниця
джудіт Батлер.
Фемінність (лат. femina — жінка, самка) — соціопсихологічний вияв інтровертивності (діяльності, спрямованої на самого себе, свій внутрішній світ), пасивності, залежності. Соціальні очікування від представників кожної статі формуються суспільством як соціальна потреба «жіночості» (Ф.) та «мужності» (маскулінності). Маскулінністьта Ф. у сучасних тендерних дослідженнях не пов'язуються з біологічною статтю, а трактуються як вияв відмінних психологічних характеристик.
Фенотекст (грец. pha/no — освітлюю) — поняття Ю. Крістевої, що означає ієрархічно організований семіотичний продукт, якому надається стійкий смисл. Фенотекст відображає вербальний рівень існування суб'єкта, на якому панує свідомість. Протилежне за значенням поняттю «генотекст».
Фіксація (франц. fixation — закріплювання) лібідо (лат. libido — бажання) — неусвідомлені лібідні процеси, які відбуваються на різних стадіях психосексуального розвитку дитини і характеризуються закріплюванням сексуального бажання на певному сексуальному об'єкті, меті. Фройдівське розуміння причин неврозів пов'язане з Ф. л., що програмує можливість психічного конфлікту у процесі розвитку свідомості, яка заперечуватиме фіксований прояв лібідного бажання.
Філософія Тіла — філософія постмодернізму, яка переорієнтувалася з універсального метафізичного модусу людського існування, вираженого поняттям «Буття», на нове поняття «мати Тіло» і передбачає відмову від структурних опозицій «Дух — Тіло», «Суб'єкт — Об'єкт» тощо задля стратегії «зрощування Тіла і Духу» як зняття будь-якого дуалізму.
Фінальний (/тал. finale — кінець) спосіб тлумачення — спосіб тлумачення в аналітичній психології, який першозначущою сутністю психічної активності визнає мету, потенційний результат, а не причину. Всі психологічні явища, на думку Юнга, несуть у собі «відчуття мети», що й зумовлює необхідність Ф. с. т., який розвиває і доповнює каузальний (фройдівський) спосіб тлумачення.
Фонетичне письмо — письмо, яке передбачає, що джерело істини міститься в Логосі (виражається словом). Дерріда відмовився від лаканівського лінгвістичного феномену психоаналізу, запропонувавши розрізняти фонетичне (логоцентричне) та психічне письмо.
Фоноцентризм (грец. phone — звук, голос) — тип дискурсу західної традиції (від Платона до Гегеля), орієнтований на мовний зміст, який представлений звучанням текстів; передбачає тотожність, злиття позначення і позначеного, віру в письмо (друкований текст), його очевидний смисл. Деконструкція фоноцентричного дискурсу, запропонована Деррідою, мала викрити обман західної культурної ілюзії,
Короткий термінологічний словник
перенісши акцент з фоноцентричного письма на текст як нестабільне середовище творення смислу, який постійно вислизає.
Функції (лат. functio — виконання) — поняття структурного аналізу, що позначає систему оповідних елементів в розповідному тексті (наративі). За значущістю оповідних елементів у розвитку дії функції поділяються на радикальні (виконують головну роль) та каталізуючі (виконують допоміжну роль).
Функції-каталізатори — смислові дії, які мають допоміжний характер, спрямований на опис того, що розділяє два сюжетних вузли (ядерні функції). Каталізатори як зони тимчасового спокою в розповіданні підтримують семантичну напругу розповідного дискурсу, готуючи пікові моменти його смислового вияву.
Функціональний характер оповідного тексту — структурна сутність тексту, пов'язана з розгортанням його смислового (подієвого) рівня.
Центризм — структурна та смислова величина таких понять пост-структуралізму, як «фоноцентризм», «логоцентризм», «фалоцентризм» тощо, що позначає результат процесу центрації, тобто підкорення маргінальних елементів певної системи центральному — такому, що займає привілейоване положення. На кожному рівні традиційна європейська культура структурується з допомогою значущості певного центрального елемента, навколо якого розташовується однотипна система підкорених елементів. Деконструкція Дерріди є методом децентрації, спрямованим на критику традиційної європейської культури як системи репресивних та тоталітарних відношень. Децентрація у психоаналізі означала позбавлення свідомості центрального (привілейованого) положення і зсув акценту на маргінальні несвідомі бажання.
Шизоаналіз — лібідно-політичний аналіз, що відштовхується від критики капіталістичного суспільства з його неприйняттям «шизофренічного» і спрямовується на пошук моделей, що протистоять традиційній культурі. Концепція Ш. розроблена в 70-х р. XX ст. французькими філософами Ж. Делезом та Ф. Гваттарі як перегляд психоаналітичної концепції бажання та марксистської теорії суспільного виробництва.
Я — структурний елемент, що використовується у класичному психоаналізі для позначення психічної інстанції, яка прагне контролювати всі психічні процеси. У системі людської психіки, крім Я, класичний психоаналіз виокремлює енергетичне першоджерело — Воно та психічну інстанцію, що виникає під впливом культурного виховання — Над-Я.
Difference — неографізм Дерріди, що виступає єдиним позначенням для будь-яких парних смислів метафізичного порядку. Використовується для подолання основоположних понять традиційної метафізики — «присутність», «логос» тощо.
Навчальне видання
Серія «Альма-матер» Заснована в 1999 році
ЗБОРОВСЬКА Ніла Вікторівна
Психоаналіз
і літературознавство
Посібник
Спільний проект із ВІД «Академія»
На обкладинці використано фрагмент
картини С. Далі
«Геополітичне немовля,
яке спостерігає за народженням
нової людини-
Редактор А. В. Мещеряк Технічний редактор Т. І. Семченко Коректор П. О. Мусієнко Комп'ютерна верстка С. Б. Терещука
Підписано до друку
з оригінал-макета 25.02.2003.
Формат 84x108/32.
Папір офс. № 1.
Гарнітура Шкільна.
Друк офсетний.
Ум.-друк. арк. 20,58.
Ум. фарбовідб. 21,0.
Обл.-вид. арк. 28,4. Зам.3-68.
«Академвидав»
04119, м. Київ-119, а/с 37.
Тел./факс: (044) 213-19-24; 456-84-63.
Свідоцтво: серія ДК № Ю06 від 08. 08. 2002 р.
Білоцерківська книжкова фабрика
09117, м. Біла Церква, вул. Леся Курбаса, 4.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 35 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |