. Нулевая степень письма. // Французская се-:п — С. 54. Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 351. «,:
Психоаналіз і літературозна
мілою мовою. Але будь-який переклад передбачає ність готового, зробленого, тобто нерухомого сновидіння зі своєю невиразністю, випадковістю, вністю та нереальністю не є таким текстом для ду. Тому, ведучи мову про ониричне письмо снів), Дерріда вказує на його неналежність жодній і3 форм присутності: «Тексту, присутнього в теперішньому взагалі не існує; не існує навіть тексту, присутнього-в-минулому, тобто минулого тексту, який колись-був-тепе-рішнім. Текст неможливо помислити у вихідній або модифікованій формі присутності... Це текст, не присутній ніде, текст, утворений свого роду архівними пластами які завжди і явно є результатами перезапису» 1.
3. Психічне письмо ніколи не може бути схоплене повністю, оскільки при всій своїй диференційованості воно є енергетичною системою, що охоплює психічний апарат від початку його запуску до припинення функціонування.
На основі тлумачення сновидіння як психічного письма, що є мінливим світом спонтанного щезання існування, Дерріда сформулював важливий аргумент проти логоцентризму: поліцентризм сновидної репрезентації несумісний з лінійним односпрямованим розгортанням словесних зображень, тобто фонетичним письмом. У його тлумаченні сновидінь психічне письмо подане як живий неповторний театр, як театральна первозданна дія на сцені індивідуального тіла, де слово підкоряється значно могутнішій від нього силі психічного письма. Вже недостатньо сказати по-лаканівському, що у сновидінні слова породжують речі, або несловесні позначення піддаються тлумаченню з допомогою словесних зображень. Слова у сновидінні, вважав Дерріда, прямують до свого первинного стану (слово є суттю речі), тобто до того, щоб «стати речами», вони «втягуються» в цей процес, що зумовлює отілеснення слова і його сценічну придатність. Тому психічне письмо у тлумаченні Дерріди набуває нового статусу порівняно з лака-нівським, де воно повною мірою відображалось у Дзе? калі фоноцентричної мови.
Психічне письмо — універсальне письмо, яке не може бути вир ^ жене лише одиницями усного мовлення — фонемами, оск'л ьк? також «економією слова», що передається зображенням,...^ графемами — одиницями писемної мови.
'Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 353.
ростфройдизм
в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 259
Обґрунтувавши поняття «тілесної сценічності» а Дерріда вивів тлумачення сновидіння за межу ПІК„центризму як мовоцентризму, отже, за межу лака-Л°вського формалізму. Відповідно, сновидіння виразила не метафора логоцентричної мови, а метафора децентро-ваного письма, що втілює підрив будь-якої присутності. Він так формулював деконструкцію логоцентричного ла-нівського ПСИхоаналізу: «Психоаналіз відчуває, що покликаний співпрацювати не стільки з лінгвістикою, яка перебуває під владою старого фонологізму, скільки з майбутньою графематикою... Інтерес психоаналізу до мовознавства передбачає "трансгресію" звичайного значення слова "мова"». Під словом «мова» тут варто розуміти не тільки вираження думок з допомогою слів, а й мову жестів, і будь-які інші способи вираження психічної діяльності, яким, наприклад, є письмо1. Головну заслугу фройдівсього відкриття Дерріда вбачав у тому, що положення про психічне письмо підірвало сформовану з часів Платона та Арістотеля класичну довіру до смислової прозорості фонетичного письма, породило нові питання «щодо таких понять, як метафоричність, письмо і просторова рознесеність у цілому»2.
Метафора прокладання шляху
Метафору письма як спосіб розчленування цілісної тілесності Дерріда використовував для зображення всього простору психіки, де змістом є графічний текст, а структурою психічного апарату — пишучий механізм. Психічний апарат сприймає і зберігає елементи, маючи Для цього сприймаючу поверхню та глибинну пам'ять, бутністю психіки, за Деррідою, є пам'ять, яка представляє опір і водночас відкритість вторгненню, що
ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ МНЄМОСИЧНИМ СЛІДОМ.
Мнемосичний слід (грец. mnemmosine — пам'ять) — слід за-пам ятовування.
„ риймання залишають у психічному апараті слід, якии фР°йд назвав слідом запам'ятовування. Функцію, ц, СТосУється сліду запам'ятовування, називають
яттю. Дерріда звертав увагу на образну подачу
1 ^
•: Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 364. само. — С. 337. зр
Психоаналіз і літературозна
Г|ОСТ
мв авангардній літературній теорії другої половини
ФР°ИЙ
XX ст. 261
Фрейдом феномену пам'яті, коли той ще вдавався нейрологічної теорії як анатомічної, що стосувалася б*° дови нервової системи. Згідно з нею Фройд вирізи^" «нейрони сприймання» та «нейрони пам'яті». «Нейп^ ни сприймання» (нерви сприймання) наділені пасивно^ («жіночою»), тобто «нейтральною» функцією, «нейрони пам'яті» — активною, «чоловічою». У фройдівській репрезентації феномену пам'яті стрижневою була сексуальна ідея «прокладання шляху» як ідея сили і вторгнення. Вона, зрештою, сформулювала поняття на позначення єдиної психічної сили, яка водночас створює смисл і простір для нього владою «повторення», виражаючи насильство й опір вторгненню. На початку формування аналітичної гіпотези Фройд властивістю психіч-ності наділяв лише нейрони пам'яті, які висувають на шляху «контактні решітки» і зберігають закарбований слід. Метафора шляху, який пробивається, прокладається, проламується, при переході Фройда від нейрології до психіки набуває, на думку Дерріди, значення сили єдиного психічного письма — створення власного простору і прокладання дороги. Це супроводжується подоланням різноманітних опорів, проривом і вторгненням, протоптуванням стежки, насильним карбом певної форми, борозною, розрізненням, що залишають рухливі знаки (сліди) у пасивній природі, матерії, яка сприймає.
Одним з вихідних моментів психічного шляху (письма) є повторення, що, за визначенням Дерріди, «почалось при первинному контакті двох сил». Завдяки йому відтворюється та сама дія, а оскільки повторення бувають лише дискретними (перервними), тобто перебувають на відстані одне від одного, то кожна наступна дія передбачає їх самовитирання, що й прокладає шлях. Сліди створюють простір для власного запису лише тоді, коли мають час для власного знищення: «Від початку, уже в "теперішньому", в момент їх першого закарбуван-ня, вони утворюються за рахунок подвійної сили — сили повторення і знищення, розрізнення і нерозрізнення» • Тому психічне письмо не можливе без постійного самознищення, без постійної самоцензури.
Необхідною умовою прокладання шляху є відмінність у становленні сліду, оскільки однаковий опір на всіх шляхах, тобто рівність сил, які прокладають шляхи, паралізували б пам'ять. І лише відмінність між нй"
1Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 371.
овіоє «перевагу шляху». Отже, психічне письмо ми ств V як непряме прокладання шляху, яке завжди достає н ити як просту присутність, а як невидима і м°*на * відмінність між різними шляхами1. Відмін -BeB2v створенні сліду, акцентував Дерріда, можуть бути нені як моменти розрізнювання2. А тому робота П'яті — Де завжди розрізнювання, рознесення у про-П&яланні шляхів. Відповідно, психічне письмо є явищем
Іосторового рознесення. Метафора просторового розне-
ння розрізнення формує концепцію тексту, що має по-Існити універсальну форму не-присутності.
Дерріда звертав увагу на пізній фройдівськии текст «Замітка про чудесний блок» (1925), в якому той представив психічний апарат не як роздвоєну систему сприймання і запам'ятовування, а як єдину диференці-'йовану систему з чистою поверхнею для сприймання й одночасно бездонним сховищем слідів для запам'ятовування. Метафора чудесного блоку, на думку Дерріди, репрезентує гомогенну (однорідну за складом) психіку як систему розрізнення, рознесення. Відповідно, сутністю психічного життя також є розрізнення.
Енергетичне пояснення концепції психічного письма використовує такі аргументи: психічна система повинна справлятися з кількісним перевантаженням, тобто позбавлятися його або зменшувати, а відповідно до вимог життя вона забезпечує собі певний кількісний енергетичний запас і створює механізм прокладання шляхів, щоб оберігатися за допомогою повторення, рознесення, розрізнювання. Тому моменти розрізнювання стають вирішальними у процесі енергетичного перерозподілу життя: «Загрозлива розтрата чи загрозлива присутність відкладається за допомогою прокладання шляху або повторення»3. Отже, психічна діяльність у психоаналізі Фройда метафорично репрезентується, за тлумаченням Дерріди, як прокладання шляху: згідно з Не Урологічною гіпотезою, — через метафори просторового рознесення, тобто просторового розрізнювання у виробництві сліду, топографії слідів, карти прокладе-Них, шляхів, а згідно з психічною — через метафори,
ов язані з письмом, — «знак», що відповідає сліду, за-
Ис> перезапис тощо.
Див.: Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 340. Див.: Там само. — С. 340. •>• -»
іамсамо. — С. 340. н -ч-
Психоаналіз і яітературознаї
Фройдом феномену пам'яті, коли той ще вдавався нейрологічної теорії як анатомічної, що стосувалася б*° дови нервової системи. Згідно з нею Фройд вирізи^ «нейрони сприймання» та «нейрони пам'яті». «Нейп*В ни сприймання» (нерви сприймання) наділені пасивно («жіночою»), тобто «нейтральною» функцією, «нейрони пам'яті» — активною, «чоловічою». У фройдівській репрезентації феномену пам'яті стрижневою була сексуальна ідея «прокладання шляху» як ідея сили і вторгнення. Вона, зрештою, сформулювала поняття на позначення єдиної психічної сили, яка водночас створює смисл і простір для нього владою «повторення», виражаючи насильство й опір вторгненню. На початку формування аналітичної гіпотези Фройд властивістю психіч-ності наділяв лише нейрони пам'яті, які висувають на шляху «контактні решітки» і зберігають закарбований слід. Метафора шляху, який пробивається, прокладається, проламується, при переході Фройд а від нейрології до психіки набуває, на думку Дерріди, значення сили єдиного психічного письма — створення власного простору і прокладання дороги. Це супроводжується подоланням різноманітних опорів, проривом і вторгненням, протоптуванням стежки, насильним карбом певної форми, борозною, розрізненням, що залишають рухливі знаки (сліди) у пасивній природі, матерії, яка сприймає.
Одним з вихідних моментів психічного шляху (письма) є повторення, що, за визначенням Дерріди, «почалось при первинному контакті двох сил». Завдяки йому відтворюється та сама дія, а оскільки повторення бувають лише дискретними (перервними), тобто перебувають на відстані одне від одного, то кожна наступна дія передбачає їх самовитирання, що й прокладає шлях. Сліди створюють простір для власного запису лише тоді, коли мають час для власного знищення: «Від початку, уже в "теперішньому", в момент їх першого закарбуван-ня, вони утворюються за рахунок подвійної сили — сили повторення і знищення, розрізнення і нерозрізнення» • Тому психічне письмо не можливе без постійного самознищення, без постійної самоцензури.
Необхідною умовою прокладання шляху є відмінність у становленні сліду, оскільки однаковий опір на всіх шляхах, тобто рівність сил, які прокладають шляхи, паралізували б пам'ять. І лише відмінність між нИ"
'Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 371.
,У,И иостає
м в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 261
|-|ОСТФР°ИД
«перевагу шляху». Отже, психічне письмо с,„: непряме прокладання шляху, яке завжди уявити як просту присутність, а як невидима і • чутна відмінність між різними шляхами1. Відмін-НЄВЇУ створенні сліду, акцентував Дерріда, можуть бути В нені як моменти розрізнювання^. А тому робота П°Я^яті — Де завжди розрізнювання, рознесення у про-ПаМ нні шляхів. Відповідно, психічне письмо є явищем Кпоеторового рознесення. Метафора просторового розне-ення розрізнення формує концепцію тексту, що має по-; нити універсальну форму не-присутності.
Дерріда звертав увагу на пізній фройдівський текст «Замітка про чудесний блок» (1925), в якому той представив психічний апарат не як роздвоєну систему сприймання і запам'ятовування, а як єдину диференці-'йовану систему з чистою поверхнею для сприймання й одночасно бездонним сховищем слідів для запам'ятовування. Метафора чудесного блоку, на думку Дерріди, репрезентує гомогенну (однорідну за складом) психіку як систему розрізнення, рознесення. Відповідно, сутністю психічного життя також є розрізнення.
Енергетичне пояснення концепції психічного письма використовує такі аргументи: психічна система повинна справлятися з кількісним перевантаженням, тобто позбавлятися його або зменшувати, а відповідно до вимог життя вона забезпечує собі певний кількісний енергетичний запас і створює механізм прокладання шляхів, щоб оберігатися за допомогою повторення, рознесення, розрізнювання. Тому моменти розрізнювання стають вирішальними у процесі енергетичного перерозподілу життя: «Загрозлива розтрата чи загрозлива присутність відкладається за допомогою прокладання шляху або повторення»3. Отже, психічна діяльність у психоаналізі Фройда метафорично репрезентується, за тлумаченням Дерріди, як прокладання шляху: згідно з некрологічною гіпотезою, — через метафори просторового рознесення, тобто просторового розрізнювання у виробництві сліду, топографії слідів, карти прокладених шляхів, а згідно з психічною — через метафори,
°в язані з письмом, — «знак», що відповідає сліду, за-
Ис' перезапис тощо.
2Див.: Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 340..Лив.: Там само. — С. 340.
Там
само. — С, 340.
262;: '"• '•"" ' " '••• '••'•'.- Психоаналіз і літературозн
І Метафора differance і метафора сліду
Ці метафори — чи не найголовніші в розбудові структуралістської та постмодерністської концепц'" Присутність людського суб'єкта в бутті, наголошув Дерріда, первинно формується внутрішнім процесс^ цього суб'єкта. Перед тим, як гомогенний феномен (чоловік чи жінка) з'являється в бутті, є дещо первинніяіе" ніж присутність, представлена як протилежність у стійкій бінарній структурі. Йдеться про не-присутність, до-присутність, що означає вироблення відмінностей у'«гомогенності» (однорідності), тобто в самій психіці чоловіка чи жінки. А тому перед дослідженням протистояння одного об'єкта іншому потрібно спочатку з'ясувати, в чому полягає його самототожність. Фіксація самототож-ності вимагає власного підсилення, а потім відсилання до іншого, в результаті самототожність репрезентується винятково як «відмінна від іншого». Відмінність, за Деррідою, готується багатосмисловістю, а не однозначною протилежністю до іншого, на чому наголошував структуралізм. Тому differance (позначення внутрішнього розрізнювання) осмислюється як давніша «сутність», ніж опозиційність взагалі, оскільки йдеться про те, що передує онтологічній гетерогенності (чоловік — жінка, життя — смерть тощо), тобто є «спільним коренем всіх опозиційних понять». Як така невиз-начена сутність, differance — це умова появи самого буття. Виділена буква а у слові вказує на те, що «віднесення до присутньої реальності, до сущого завжди рознесено». Тому неографізм differance замість слова difference не має значення слова, позбавлений будь-якого логічного концепту, він виконує функцію подолання бі-нарності, тобто виступає як не-поняття (позначення, Щ° не вписується в логічні операції смислу). Присутність виявляється у відмінності, а до-присутність виявляється у differance.
t Differance — неографізм Дерріди, використовуваний як єдине 1 позначення для будь-яких парних смислів метафізичного порядку-* «• Запроваджений він для подолання основоположних понять традиційної метафізики «присутність», «логос» та ін.
Differance наділене множинністю значень. Завдяки їх тлумаченням з'являється дуже важлива для розгор тання нового постструктуралістського міркування кой цепція неспоконвічності, нецілісності, не-присутност
І гіостФР°йДизМ
в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 263
'пінього. Значення не-присутності витлумачуєть-|тепері кою логікою: прокладання непрямого шляху СЯ 3>а ане з різноманітними затримками, відхилення-пов я ізненнями. Теперішнє не може бути живою фор-> Здосвіду, оскільки в психічній репрезентації ніколи юД '
^ живого теперішнього, воно завжди підлягає Г-Є творенню. Фройдівська метафора «прокладання до-В1гг за Деррідою, супроводжується мотивом надолужуючого запізнення, тобто «відтворення смислу нав-| догїн — уже після прокладання кротового ходу, після підземної роботи психічного подразнення»: збудження залишає «свій працьовитий слід, смисл якого ніколи і ніким не був сприйнятий, ні пережитий в теперішньому, інакше кажучи, у свідомості. Постскриптум, представляючи минуле теперішнє як таке, зовсім не задовольняється... пробудженням і виявленням власної істини цього теперішнього. Він його створює»1. Фройдівська метафора запізнювання прочитується як відкладання неконститу-йованого теперішнього, яке щоразу дискретно віднов-I люється за допомогою психічного письма. У неподоланності запізнювання полягає, за Деррідою, сутність фройдівського відкриття феномену психічної пам'яті.
Відсутність цілісного (чистого) сприймання і відсутність цілісного (чистого) теперішнього зумовлені особливістю психічного письма загалом. Адже принцип психічного письма працює так, щоб «між різними пластами» психічного апарату (сприймання і запам'ятовування) «не було ні постійного контакту, ні абсолютного розриву», тому психічне письмо завжди постає як пе-рервність і відновлення контакту між цими рівнями психічних пластів. Концепція розірваного письма, неподоланно розірваної структури (яскравою метафорою такого психічного письма є сновидіння) стала визначальною в постмодерністському мистецтві.
На шляху подолання традиційного метафізичного світогляду метафоричне позначення differance тісно пов'язане з метафоричним позначенням сліду як не-по-няття.
Сл'Д — не-поняття, обгрунтоване Деррідою для подолання поняття «присутності» як принципу традиційної метафізики.
І
(о класична метафізика осмислює відмінність Двома феноменами на основі теорії бінарності, за
ДеРРида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 356.
Психоаналіз і літературознавс
;тво
якою одне поняття виступає як центральне, а друге -_ як маргінальне, тобто явної нерівноправності протІГ лежностей, то не-поняття сліду виводить мислення н" іншу парадигму: ніяке поняття не здатне підкорити не^ поняття сліду, оскільки слід є універсальною формою співвіднесення всього з усім та універсальною формою неприсутності (підкорити можна лише присутнє). Це означає, що слід продукується як власне стирання, тобто він постійно уникає того, що може його втримати як присутність. Тому слід непомітний і помітний водночас: його власне стирання «як прокладання шляху» виявляється в єдиній невловимій двоїстості форми — форми присутності і відсутності.
Метафора сліду дала змогу Дерріді витлумачити психічне письмо як репрезентацію сліду. Психічне письмо представляє слід у метафоричному смислі, оскільки письмо не є слідом, адже слід не існує. Якщо співвіднести слід і знак, то слід — це знак у динаміці. Слід як «первинне прослідування і стирання» є слово-породжуючим механізмом: підсумком стирання сліду є узаконення словоформи, що виступає у подвійній сутності — як «присутність» і «слід», тобто щезаюча відсутність. Тому словесний знак констатується не як фіксація певного відношення позначення до позначеного, а через співвідношення кожного нового позначення з іншим позначенням. Відмінність між позначеннями вимагає існування певного смислового інтервалу, який, з одного боку, констатує знак, а з іншого — диференціює його для співвідношення. Ця психічна та словесна модель означає, що людина як стать (чоловік чи жінка) у своїй стійкій сутності також не існує, вона постійно вислизає, розноситься і т. д.
Розроблення метафор dif f erance та сліду виявилося продуктивним для постмодерністського філософування й осмислення культури. На Заході воно прислужилося до появи таких дисциплін, як теорія гомосексуалізму І лесбіянства, тендерні і феміністичні дослідження. Загалом рефлексія «над нетрадиційними соціальними об'єктами будь-яких типів» у сучасних гуманітарних науках зумовлюється різними інтерпретаціями концеп ції dif f erance1.
Концепція психічного сліду стала також осново для метафоричної концепції нової постмодерної суб є
1Див.: Постмодернизм. Энциклопедия. — Минск, 2001-С. 191.
ойдизм в авангардній літературній теорії другої половини XX ст. 265
яості в загальній концепції постмодерністської есте-
ТЙки яка культивує текст у динаміці, текст, що висли-
уникає конкретного смислу (нескінченно прокла-
За шлях через відношення одних позначень до інших).
Філософія Тіла як Філософія Смерті
Перетлумачуючи фройдизм, Дерріда обстоював реабілітацію Матерії, Тіла, чим опонував лаканівському структурному психоаналізу, який постав під знаком Логосу. Свідченням цього може бути представлена ним метафора Смерті, що виражає Бога. У праці «Театр жорстокості й завершення вистави» Дерріда писав: «Боятися варто не живого Бога, а Бога-Смерті. Бог — це Смерть»1.
Стверджуючи, що психічний механізм є мертвим, він є сама смерть, Дерріда вводив поняття «психічної гри»: психіка заводить механізм, граючи з ним, вона грається зі смертю. Тому психіка є грою, а репрезентація її, психічне тіло, є смертю; відповідно, «смерть є не що інше, як репрезентація»2. Отже, репрезентоване письмо фіксує смерть. Та оскільки нічого чистого не існує в бутті, отже, не буває абсолютної репрезентації, Дерріда зазначав, що репрезентація означає не смерть, а обмеження смерті всередині тотального Тексту Смерті: життя захищається від тотальної Смерті за допомогою економії смерті — відкладення, рознесення, повторення, запасу, запізнення, розрізнювання, тобто differance.
У тлумаченні differance Дерріда далекий від юнгів-ського поняття «цілісність» як повноти буття, яке для нього втрачає свій сенс. «Сказати, що differance — споконвічне, — уточнював Дерріда, — це не означає покінчити з міфом про наявність першоначала. Ось чому слово споконвічний" потрібно хрестоподібне перекреслити; акціє differance виявиться похідним від повноти нача-
• ЧЦнак насправді споконвічна неспоконвічність»3. От-міс ^ тлУма.ченні Дерріди представлена атеїстична і песи-ЧарТИЧНа міфологізація (метафоризація), яка не передба-приНаяв.Ності Бога як Вічного Життя, визнаючи лише до-
сУтнІсть Вічної Смерті, Вічної Неприсутності, з якої
жестокости и завершения представле-семиотика... — С. 396.. — С. 372. Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 342.
{W Психоаналіз і літературознавст
Пост'
йдизм в авангардній літературній теорії другої
половини XX ст. 267
постає неспоконвічне життя як економія цієї неприс ності (смерті) і куди воно прокладає свій шлях, тобто ут тальну до-присутність, у Смерть-Матерію. °'
Деконструюючи центр, першоначало, Бога як Вічн Присутність, Дерріда продовжив песимістичний раці0^ налізм Фройда. Питання універсального першописьмя яке повинно було породити первинно не лише смисл, а й «речовість самого паперового аркуша», виявитися'одночасно і духом, і матерією, не розглядається через те що кожна людська психіка витлумачується дискретно не лише у своїй внутрішній сутності, а й щодо світу: вона створює своє перервне індивідуальне письмо. Тому йдеться про розірваність, розшматованість першопись-ма, про першописьмо під знаком питання.
Тлумачення фройдівського психоаналізу і метафора «сцени письма»
Поставивши у праці «Фройд і сцена письма» проблемне питання «у чому смисл прокладання шляху», Дерріда визначив смисл тексту психоаналізу Фройда як смисл письма загалом. Психічне письмо, за його твердженням, не може бути подане як опозиція між життям і смертю, адже чистоти життя і смерті немає, тому воно є розрізненням всередині єдиного психічного апарату. Відповідною до «нетеперішньості» психічного письма є неприсутність самої індивідуальності, яка постійно вислизає, розноситься у «колективно-тілесній» (історичній) просторовості. Психоаналіз Фройда у тлумаченні Дерріди постає саме як психічне письмо, що невтомно повторюється, записується, перезаписується і т. д., а в результаті є «сценою історії і грою самого світу». Психоаналіз Фройда в перетлумаченні Дерріди — це «само-рефлексія історично-трансцендентальної сцени письма: вона пишеться і одночасно стирається, вона метафоризується і сама себе означує, засвідчуючи водночас внуТ' рішньосвітові зв'язки і відношення; вона репрезентується»1. Цим Дерріда продовжив песимістичний ДУХ психоаналізу Фройда, витлумачивши цей текст як культурну дорогу крізь смерть. А тому свою праД1^ «Фройд і сцена письма» завершив відкритим питанням-в чому ж суть прокладання шляху? У тлумаченні
1Деррида Ж. Фрейд и сцена письма... — С. 374.
І
психічного письма, подібно до сексуального ба-^0 а набуває символічного значення потягу в лоно &аК „рі'-Матерії: «Коли акт письма, який полягає в то-щоб дозволити чорнилу стікати з пера на аркуш бі-му' паперу, набув символічного статусу коїтусу, а хо-°ння перетворилося на субститут топтання тіла матері -емлі, тоді і письмо, і ходіння однаковою мірою були іддані забуттю, адже вони рівносильні здійсненню старого акту, що перебуває під забороною»1.
Загалом Дерріда інтерпретував психоаналіз Фройда через внутрімножинну метафору тексту, що виявляє щезання індивідуального і прокладання шляху в лоні тотальної смертельної тілесності....... -
Шизоаналіз як один із напрямів сучасного постструктуралізму
-,'ft '4'
Лііь
Оскільки відхід від мовноцентричної лаканівської формалізації несвідомого актуалізує тілесність, жесту -альність, різноманітні немовні форми, долінгвістичні зображення, що репрезентують несвідоме бажання, він зумовлює виникнення різноманітних підходів. Відомими представниками французького постструктуралізму як філософії тілесності є Ж. Делез та Ф. Гваттарі.
Філософія Жіля Делеза (1925—1995) є альтернативою деконструкції Дерріди. Вона відходить від лінгвістики, розробляючи нові структурні опозиції для подолання структуралістських теорій, пов'язаних з аналізом позначень. З метою руйнації класичної парадигми у метафізиці здійснюється пошук великих маргінальнос-тєи, які протистоять основній лінії філософії від Платона До Гегеля і є носіями «номадичного мислення» (кочуючого мислення), що протистоїть «державній філософії». *,°МаДичне мислення» займає проміжне місце між філософією тіла» та «філософією духу»: не зумовлене сми°СЬ одним' в°но визнає перевагу тіла у формуванні 3 слу перед сферою нематеріальних ідей. Яскравим Фія R°M *номаДичн°го мислення» вважається філосо-ПЄ' ^е концепція «волі до влади» як вияву не-РепРезентаЦЇЇ вільної, спонтанної енергії начала протистоїть класичній жорсткій! представлення суб'єкта.
ITT:J-:••..-Ь. '
. Фрейд и сцена письма... — С. 375.; •..::т> V Л-
268 л' -; ••'-'' ••••••• •:-,-,• Психоаналіз і літературозца
Усі поняття культури Делез розподіляв між щи френією та параноєю, що постають метафорами на оз3° чення різних видів осмислення. а~
Шизофренію (грец. chizo і phren — розколюю дущу. буквально — психічне захворювання, що характерна^' ється розщепленням цілісної психіки, зникненням інди-відуальних рис) витлумачують як позитивний спосіб хаотичного мислення тілом, що протистоїть владі й руйнує будь-який централізований порядок, закладаючи основи «номадичного мислення». Параною (грец. paranoia — божевілля; буквально — психічне захворювання, для якого характерні нав'язливі маячні ідеї) — як негативний спосіб мислення, який, спрямовуючись на єдність сфери ідей, закладає основи «державного мислення», тобто вибудовує ієрархію і зводить все до єдиного центру — суб'єкта. Мистецтво, на думку Делеза, виробляє позитивні тенденції шизофренії, які передбачають руйнацію застиглих структур «державного мислення».
Досліджував феномен шизофренії філософ і психіатр Фелікс Гваттарі (1930 — 1992). Всупереч лаканівській структурній теорії несвідомого він обґрунтував концепцію «машинного несвідомого» як сукупності різноманітних абстрактних машинізмів (спонтанних енергетичних потоків), що спонукають до виробництва різноманітних бажань, образів і слів. Метафорою несвідомого є завод. «Виробництво бажання» належить до основних теоретичних розробок Гваттарі. Несвідоме, утворене з машин бажання, дістає назву «шизоаналітичне несвідоме» і є протиставленням «несвідомому психоаналітичному».
Класичний психоаналіз, на думку Гваттарі, репрезентує невротичну «параноїчку» лінію, що спирається на едіпів комплекс, комплекс кастрації і т. д., але репресує психотичну «шизофренічну» лінію, яку не можна вписати в едіпів сімейний трикутник. Персоніфікація трьох сил психічного апарату — Над-Я, Я та Воно — витлумачується як «театральна постановка», що замінює істинні спонтанні сили несвідомого ціннісними уявленнями, в результаті чого «машини бажання» ста' ють
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 29 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |