- А ну так, – продовжувала Катюха, та її вже ніхто не перебивав, - і ось тепер ми усі в Німеччині, уявляєш? Ти в Німеччині! Ти тепер така зірка! Твою операцію мало не по телебаченню транслювали! Всі чекали на якому ти етапі здашся, а я всім казала, що ти – це ти, що наша дівчинка з будь-якої передряги викрутишся!
Потім у розмову втрутилася і Анька:
- Лізочка, ти поки оце… ну…, поки ти лежала. У нас стільки відбулося. Уявляєш, наш Едуард Григорович ні з того ні з цього признався у коханні … нашій Катрусі!!!
- Так, - тепер вже помітила Лізка, що філософ ніжно обнімає Катьку за талію, - я давно кохаю нашу балтушку, просто не наважувався у цьому зізнатися ні собі, ні тим паче Катрусі. Коли це все трапилося з тобою, Лізуню, я зрозумів, що життя занадто коротке, щоб гаяти його на сумніви… Кохана, Катрусю, я без тебе жити не можу, моє життя без твого дихання поруч просто втрате сенс… Ти згодна бути моєю дружиною!
Усі були у повному шоці, а тим паче Катька, яка вперший раз у своєму житті була вибита із колії, вперше не знала, що казати, а тому просто тихо прошепотіла: «Так».
- Так, - нарешті відізвався Рудік, - не даремно кажуть, що треба мати щось спільне, щоб розуміти один одного, і чимось відрізнятися, щоб любити.
- Якщо вже так, - розплакавшись від усього пережитого Анька, - тоді і я вам дещо розкажу. Ми з Богданом теж вирішили одружитися. Так, (почервоніла дівчина) не тільки у вас таке сильне кохання!
Лізка лежала і дивилася, як вони, всі такі молоді і прекрасні, давлячи непереборне хвилювання, посміхаються. Потім наша Лізуня згадала і про себе та з надією спитала: «А що там мій знайомий…, ви його не бачили?».
- Лізунічко, чесно кажучи, він не заходив. – Почала втішати її Катька. – Подзвонив був одного разу, а більше від нього ні слуху, ні духу… Та не засмучуйся ти! От видужаєш і знайдеш собі у тисячу разів краще! Ти ж сама казала, що якщо це твоя доля – то він тебе і на печі знайдеш.
У цей драматичний момент до кімнати зайшов лікар і поросив по сторонніх покинути палату.
- Хто? Це ви нас назвали «посторонніми»? – лютувала Катруся, та це було зайвим. Адже Лізка і справді почала відчувати шалену втому.
- Просто зараз зайде комісія оглядати хвору, та й відпочити їй би не завадило… То ж прощайтеся. – Слово «прощайтеся» із уст лікаря прозвучало якось особливо іронічно і співчутливо.
- Лізунічка, мила наша, ми завжди з тобою, он там за цією стіною! Якщо тебе хтось із цих зануд буде ображати – гукай, ми обов’язково прийдемо і тебе заберемо! – мовила Анька і цьомкнула подругу у щічку.
- Ліз, ти взагалі не думай про ті відсотки! Що вони там розуміють в чудесах! Борися, борися за життя і кігтями і зубами! Чіпляйся за кожну його хвилину! – прощаючись як завжди гарно і розсудливо мовив Едуард Григорович.
- Сонечко наше, - підійшла черга Катьки, - я скажу тобі коротко. Так-так, за життя ти почула від мене і так багато непотрібної маячні! Борись, ти ж просто обіцяла мені, що будеш дружкою на моєму весіллі, а ти ж завжди додержувала свої слова, тим паче що у мене вже є кандидат у чоловіки! – на цих словах вона подивилася на коханого і так ніжно обняла Лізку, ніби востаннє.
Залишився лишень Рудік. Однак Лізка не чекала вже від нього ніяких відкриттів. Вона просто знала, що він ніколи нінащо не наважиться. Вона просто дивилася йому у вічі бо тільки там могла взнати все, що її цікавило.
Він просто підійшов до неї, посміхнувся, поцілував у щічку і прошепотів єдине слово: «Одужуй». Однак у це слово він вложив стільки ніжності і любові, що Лізці цього слова цілком вистачило.
От і все… Вона вже попрощалася із друзями, лишилося попрощатися із життям. Медсестра вже ввела снодійне їй у вену, і Лізка насолоджувалася останніми відчуттями, як по її тіло розходиться тепло, як її повіки стають важкими, як вона провалюється у глибокий сон…
Чомусь у ці приємні хвилини дівчина згадала про свого «клоуна». І при цій згадці в голові просто спалахнула одна фраза: «Якщо людина не виправдала ваші очікування, то винні лише ви, просто ви очікували від неї занадто багато…» А вона ж і справді думала, що він її кохає, що чекала саме його. Вона вирішила побалувати себе останнім спогадом фрази, яку прочитала колись у якійсь книжці: «Щоб любовне послання досягло своєї мети, починати його треба, не знаючи, що напишеш, і закінчив, не знаючи, що написав…»
…Лізка відкрила очі, за вікном сідало сонце, а в палаті було напрочуд тихо і спокійно. Усі полишили її караулити, лишивши її сам-на-сам із хворобою. Кожна людина буде хворіти рівно стільки, скільки сама цього бажає, оскільки усі хвороби зароджуються у голові.
Якась незрозуміла сила тягнула її до вікна. Із думкою в голові: «Якщо це мій останній вечір, то навіщо ж тоді мені в чомусь себе обмежувати?», дівчина підвелася. Здерла з себе численні безглузді трубочки, що стирчали у нею з усього, куди могли їх прикріпити, мов з голкової подушечки. І борючись з незрозумілою втомою і жахливим болем в області серця, направилася до вікна.
…І яке чудо!...
За вікном вона побачила десятки людей, що дивлячись на неї з ніжністю і щирістю, тримали у руках різнокольорові кульки.
Лізка почала вдивлятися в обличчя тих людей. На її превеликий подив, вона… їх колись усіх уже бачила у своєму житті! Там була і та дивна бабуся, що колись подарувала їй той запашний букетик в непогоду; закохані бабуся і дідусь, якими Лізка колись милувалась, спостерігаючи, як трепетно вони один одного обнімають; бабуся з онуком, який при живих батьках залишився сиротою; маленький хлопчик-янгол, що колись їй посміхнувся із сірого потоку заклопотаних людей; закохана парочка двох прекрасних «лебедів»; прекрасна, мов Діва Марія, молода вагітна, яка вже, судячи з усього, тримала в руках свого «іісусика»; там була і маленька щаслива дівчинка, що весело годувала колись пташок у парку і щиро сміялася. Всі вони стояли і махали Лізці руками.
Лізка усіх їх пам’ятала, адже вона була свідком їх щастя, а щастя, яке б воно не було, погодьтеся, ніколи не забувається. Вона змусила свою неслухняну руку піднятися і помахати їм у відповідь.
Дівчина здогадалася, що усі ті люди, що зараз із сльозами на очах на неї дивилися, щастю яких вона колись милувалася, були у тому сумнозвісному автобусі. Вона врятувала їм тіло, а вони їй - душу…
Вона раптом зрозуміла, що існує величезна кількість найпрекрасніших видів щастя, але найбільше, що об’єдиняє усіх на цій землі, - це щастя, коли тобі в очі світить вранішнє сонце, коли приходить новий день, сповнений новими турботами і сподіваннями. І це щастя вона врятувала для усіх цих людей.
Лізці напрочуд приємно було ніжитися під останніми проміннями сонця, яке готувалося сісти за горизонт. Завтра усі нею врятовані люди його знову побачать, однак її воно радувало востаннє.
Дівчина була просто впевнена, що саме цього прекрасного дня у такій далекій Німеччині бог готує для неї саме той непередбачуваний кінець… але вона погоджувалася з таким кінцем… Вона була по-справжньому щаслива, як ніколи у житті…
Життя – це сон, що сниться Богу…
Раптом усі нею врятовані відпустили кульки, і наша щаслива дівчинка милувалася, як десятки різнокольорових кульок здіймаються до гори, гублячись у небесній безодні.
Вона посміхнулася – це найпрекрасніше, що вона коли-небудь бачила, на посміхнених устах на сонці виблискували сльози…
Двері тихенько відчинилися, і наша Лізочка відчула вже такий рідний її серцю аромат кави…, і полегшено видихнула – це був її коханий Рудічка, її янгол. Він нічого не говорив. Просто підійшов і рішуче, палко обняв, уперше…
Потім наша героїня відчула на своїх губах ніжний поцілунок, який так довго чекала – усе своє життя…
Раптом земля пішла із-під ніг, небо почорніло, а рідний запах зник… Невже зараз… те, що вона чекала усе своє життя… - кінець, але який…
*** 15 ***
В очі світило яскраве сонце…
«Я знову забула задерти штору? – подумала вона. Та ні, це напористо сліпило її нове життя, саме це і був той непередбачуваний кінець анекдоту для неї, який передбачливо подарував їй Бог…
P.S. З любов‘ю до всіх тих, хто цінить кожен день за його неповторність, за нове, подароване ним щастя і просто за те, що воно настало… життя таке коротке… Ніколи не можна забувати про те, що ми усі є баловнями долі, бо маємо шанс прожити життя…
Ваша Громова Крістіна
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 22 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |