1.Первіснообщинний лад на території України. 6 страница

46.Становище України після Другої світової війни.

В повоєнний період майже всі українські землі перебувають у складі СРСР. Українська меншість перебувала під радянським контролем. Лише українська політична еміграція та українська діаспора стали активною силою українського політичного, громадського, культурного і релігійного життя. Завершення возз'єднання українських земель в єдиній державі стало можливим з вирішенням питання про долю Закарпаття, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії.В кінці Другої світової війни радянське керівництво приймає рішення про відновлення зовнішньополітичного представництва УРСР. Післявоєнна відбудова зруйнованого народного господарства України зіткнулась з величезними труднощами, пов'язаними перш за все з відсутністю робочої сили. Більшість працездатного і кваліфікованого населення країни загинула на фронтах Великої Вітчизняної війни. Крім того, економіка нашої республіки внаслідок війни зазнала неймовірних збитків і була, по суті, знищена. Зарубіжні спеціалісти вважали, що відбудувати її можна буде не раніше, ніж через 100 років. Проте патріотизм і трудовий ентузіазм народу породили таку ефективну форму трудової активності, як "метод народної будови". В 50-ті роки в Україні стали з'являтися перші опозиційні радянській владі організації. Боротьбу з ними влада ставила на перше місце серед завдань внутрішньої політики, справедливо вбачаючи в них найбільшу загрозу для себе.

47.Україна за часів Хрущовської «відлиги». Особливості процесу дестанілізації в Україні.

Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Цей період характеризувався зменшенням політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним послабленням тоталітарної влади. Зі зміцненням влади М. Хрущова "відлига" почала асоціюватись із засудженням культу особи Й. Сталіна. На XX з’їзді КПРС в 1956 р. М. Хрущов виголосив доповідь з критикою культу особи Й. Сталіна і сталінських репресій. У зовнішній політиці СРСР було проголошено курс на "мирне співіснування" з країнами Заходу. У ці роки в системі ГУЛАГ у спалахують повстання в’язнів під антисталінськими лозунгами. Припинилась підготовка нових політичних процесів, почалася ліквідація ГУЛАГу. В цей час незначно послабилась цензура, перш за все у мистецтві та літературі. У 1954 р. до складу УРСР увійшов Крим. Період "відлиги" тривав недовго. Після масових антикомуністичних виступів 1953 р. у НДР, в Польщі у 1956 р. та Угорського повстання 1956 р. партійне керівництво СРСР, налякане можливою лібералізацією політичного режиму, почало активний спротив процесам десталінізації.

У 1961 р. Хрущов почав нову хвилю десталінізації. Було знято пам'ятники, погруддя і портрети Й. Сталіна, що прикрашали приміщення державних установ. В 1961 р. тіло Сталіна, що до цього знаходилось у Мавзолеї, було перезаховано біля Крем­лівської стіни.Були змінені назви міст, селищ, районів, вулиць, майданів, заводів, колгоспів, кораблів тощо, які но­сили ім'я Сталіна. Створені спеціальні комісії з реабілітації безвинно репресованих; почалася масова реабілітація. Демократизувалась робота партійних організацій Було прийнято новий Статут КПРС, в якому передбачалось оновлення не менше чверті складу ЦК і його Президії на кожних чергових виборах; обрання керівників партійних органів тільки на три строки. Це обмежувало, в певній мірі, владу партійних чиновників.Докладались зусилля з демократизації всіх сфер суспільного життя. Зменшився контроль центральних органів над економікою, тому що були створені територіальні органи управління економікою — ради народного господарства (раднаргоспи).Розширились права республік у формуванні бюджету, в сфері матеріально-технічного забезпечення, збуту, в адміністративних питаннях. Більше можливостей з'явилося для розвитку культури, свободної творчості. В цей період з’явився рух "шестидесятників". Загалом політика Хрущова була непродуманою і суперечливою. Внаслідок експериментів у сільському господарстві почалася продовольча криза. Освоєння близько 16 млн га незайманих земель Казахстану й Сибіру, здійснюване в основному в УРСР, спричинило вичерпання ресурсів з України. Компартійна верхівка на жовтневому пленумі ЦК КПРС у 1964 р. усунула М. Хрущова від влади.

48. Дисидентський рух в Україні в 60-80-х роках

Шістдесятників, які зважувалися на відкритий конфлікт з властями, назвали дисидентами. Дисидентський рух був загальноукраїнським масовим, організованим явищем, який виникав у всіх регіонах України та охоплював різні соціальні верстви суспільства. Створювались дисидентські організації: Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) 1958-1961рр. на чолі з Л.Лукяненком, яка діяла в Зах.Укр., і ставила за мету здобуття незалежності шляхом виходу із складу СРСР, Український національний комітет (УНК), Український національний фронт (УНФ). Організації дисидентів зазнавали переслідувань. Проти активних їх членів і лідерів було проведено судові процеси в 1961-65 pp. Відповіддю на арешти дисидентів стала книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Автор засудив політику ігнорування громадських прав українського народу, піддав критиці національну політику КПУ. Зброєю багатьох дисидентів у боротьбі з владою став самвидав – підпільно розмножувані й поширювані твори.

49.Застійні явища в соціально-економічному і політичному житті України 70-80 рр.

Після хрущовське двадцятиріччя 1965-1985 називають періодом застою. В економ. житті: як і раніше в народному господарстві домінувала важка промисловість. На підприємствах цивільних галузей швидко старіли основні виробничі фонди, і на їх оновлення кошти не виділялися. Концентрація в Україні атомних електростанцій побудованих за недосконалими проектами, досягла кричного рівня. Колгоспно-радгоспна система продемонструвала свою повну неефективність. Знижувалась продуктивність аграрного сектора економіки. В соц. житті: з 1971-1985 рр. виробництво товарів народного споживання збільшилося вдвічі. Однак це були товари низької якості. Все більше й більше предметів повсякденного вжитку потрапляли до розряду дефіцитних. В політичному житті: прийнятою програмою 1961 р. КПРС передбачалось досягнення у найближчі 20 років головної мети - будівництва комунізму, яка згодом зазнала краху. Формально влада в Укр.. РСР належала радам народних депутатів, а фактично перебувала в руках Комуністичної партії. В.Щербицький скеровував республіку в русло «братерської дружби народів СРСР». Спостерігався процес згортання окремих демократичних завоювань, наступ неосталінізму.

50.Становлення і розвиток багатопартійної системи України (кінець 80-поч. 90-х років)

Одним з головних елементів демократичної політичної системи є багатопартійність, адже саме політичні партії є зв’язуючою ланкою між урядом і народом. Новітня історія багатопартійності в Україні пройшла в своєму розвитку кілька етапів: І етап “зародження багатопартійності” (середина 1988 – березень 1990р.). ІІ етап “Вихід багатопартійності на державний рівень” (травень 1990 – серпень 1991рр.). ІІІ етап “Становлення багатопартійності” (з серпня 1991р.). Усі партії мають досить різнобарвний політичний спектр, але всі вони належать до трьох класичних політичних напрямів – лівого, правого та центристського. Ліве крило утворюють 7 політичних партій, наймогутніші серед них є КПУ, СПУ та селянська партія України. Праве крило формують 13 партій національного та націоналістичного спрямування, найпомітніші серед них: Народний Рух, УРП, Конгрес українських націоналістів, ХДПУ, УНА, ДПУ. Названі партії лівого і правого крила є найбільш організаційні та ідейно – політично сформовані. Центристами вважають себе 30 партій України, які базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії або ж на лібералізму. Центристські сили на сьогодні є ще слабкими. Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є: мультіпартійність, нечисельність партійних лав, невизначеність соціальної бази, значна частина партій створювалася не навколо ідеї, кокальність партійного впливу, порівняно чітка географічна зорієнтованість партій, поява незареєстрованої “партії влади”. Отже, процес формування багатопартійної системи в Україні триває й до нині, активізується пошук партіями свого політичного обличчя та визначення місця в суспільстві.

51. Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990р.

16 липня 1990 р. поіменним голосуванням Верховна рада української РСР прийняла декларацію про держ. суверенітет Укр. Державний суверенітет України Декларація характеризувала як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Земля, надра, і весь природний потенціал, що створений на території України є власністю її народу. Україна забезпечує захист всіх форм власності. Підкреслювалась необхідність створення банків, проведення самостійної фінансової, митної і податкової політики. Декларації про держ. суверенітет Укр.. не було статусу конституційного акта, це означало, що вона залишалась стратегією на майбутнє.

52.Проголошення незалежності України 24 серпня 1991р. І загальносоюзна ситуація.

24 сепрня 1991 року ВР УРСР зібралася на позачергову сесію і прийняла Акт проголошення незалежності Укр. ВРУ визначила за необхідне створити Раду оборони, Збройні сили, Національну гвардію, прискорити реформування Конституційного суду. Урядові доручилося організувати перехід у власність України підприємств союзного підпорядкування, ввести в обіг власну грошову одиницю. За цим актом територія України є неподільною і недоторканою. 1 грудня 1991 р. сталися події, які визначили надовго долю української державності — понад 90% громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, проголосували за незалежність України; був також обраний Президент республіки Л. Кравчук. Основними чинниками, що сприяли незалежності України, були міжнародні, регіональні і національні фактори. До перших належать: поразка соціалістичної світової системи у "холодній війні"; втрата контролю за подіями в країнах соціалізму з боку країн Заходу; спалах міжнародних регіональних конфліктів, які відволікли увагу світового співтовариства від подій у СРСР.

53. Референдум 1 грудня 1991р. та вибори Президента України

Референдум 1 грудня 1991р. увійшов в історію України як одна з найсвітліший подій, день національної гідності її народу. 90% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності України. Головними причинами такої одностайності були віковічне прагнення народу до незалежного життя, розпад Союзу РСР, певна стабільність порівняно з іншими республіками укр.. товарного типу. Свого Президента Україна визначила того ж дня. Ним став Л.Кравчук, за якого проголосувало 61,6% виборців. Референдум став вирішальною подією на шляху до повної ліквідації центральних владних структур. Незалежність України стала фактом, який визнавався всіма державами, що виникали на теренах колишнього СРСРЗ цього часу починається новий етап її історії.

54.Державотворчі процеси в Україні в умовах незалежності.

Державотворчим процесом називається процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів. З перших днів незалежності Верховна Рада України розгорнула активну законотворчу діяльність. Наприкінці 1991 — на початку 1992 рр. були затверджені атрибути державності — прапор, гімн, герб, прийнято Закон «Про громадянство України», Закон «Про державний кордон», Указ «Про створення державного митного комітету України». Нова суспільна ситуація, що виникла в Україні після розпаду СРСР і проголошення незалежності України, поставила перед українським народом нові завдання і, перш за все: будівництво власної суверенної держави; демонтаж тоталітарних політичних структур і будівництво правової демократичної держави;трансформація централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей; національне відродження й оздоровлення міжнаціональних відносин в Україні; встановлення рівноправних зв'язків з далекими та ближніми сусідами. Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України. Особливостями державного будівництва в Україні є: становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно з завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості; тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті і приховані противники незалежності.

55. Соціально-економічні проблеми України в умовах незалежності.

Проголошення Україною незалежності стало стартом перетворення економіки в напрямі вивільнення з-під пресу жорстокого тоталітарного механізму. Однією із складових цього надзвичайного складного процесу є орієнтація матеріального виробництва на потреби багатомільйонного населення України. Однак на жаль усе матеріальне виробництво, насамперед промисловість, енергетику, транспорт, будівництво охопила жорстока криза, яка починаючи з 1991 року всі більше посилювалася. Так, в кінці 1995 року спад матеріального виробництва становив майже 50%, тобто більше, ніж у роки Великої Вітчизняної війни. Цей спад продовжувався і в подальшому. Велике падіння виробництва охопило хімічну, вугледобувну, машинобудівну. З 1991 р. Україна втратила більше як 10 млн. робочих місць кваліфікованої праці. Безробіття в Україні в 1999 р. в цілому становило 40%, а в науці – 90%. Виробництво вітчизняних товарів легкої промисловості за роки реформ скоротилося більш як у 8 разів, зате на ринку України з’явилося 95% імпортних товарів широкого вжитку. Україна почала імпортувати продукти харчування. За 8 років реформ реальна заробітна платня зменшилася втричі, а грошові доходи населення - 8,7 рази. Причини такого стану справ: по-перше, це нечіткість, непослідовність, половинчатість реформаційного курсу в економіці, який довгий час грунтувався не на глибоко продуманному науковому підході, а фактично визначався співвідношенням політичних сил у суспільстві. По-друге, Україні не вдалось оптимально вирішити співвідношення між ступенем власної незалежності і ступенем взаємної інтеграції країн СНД. Мала місце переоцінка реальних можливостей української економіки: не було враховано, що вона структурно побудована на принципі незавершеності, позбавлена цілісності гармонійного розвитку. Близько 80% усього виробництва в Україні не має закінченого технологічного циклу, а значить залежить від імпорту комплектуючих виробів, сировини. По-третьє, економічна ситуація значною мірою загострилась в результаті енергетичної кризи.

56.Державна символіка України та її історичне походження.

Державними символами України є прапор, герб і гімн. Перелік державних символів визначає стаття 20 Конституції України. Утвердження нової символіки протікало у гострій політичній боротьбі. Розвиток подій в країні, стрімке розширення її міжнародних відносин зумовили запровадження нових символів ще до відповідних рішень Верховної Ради України. Уже 4 вересня 1991 р. над її будинком з'явився національний синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992р. Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий прапор Державним прапором. Державний прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. У 1949 р. Українська Національна Рада за кордоном вирішила, що національний прапор є блакитно-жовтим (блакитний колір угорі і жовтий унизу). Великий державний герб, як записано в Конституції України, встановлюється з урахуванням малого державного герба та герба Війська Запорізького. Головним елементом Великого державного герба України є Знак княжої держави Володимира Великого. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України визнала тризуб малим Державним гербом. Ескіз Великого герба розроблено, однак ще не затверджено. Державний гімн України — національний гімн на музику Миколи Вербицького. Автором слів є відомий український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський. У XIX ст. за браком гімну українці співали "Многая літа", пісні і вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. 1863 р. з'явився вірш П. Чубинського "Ще не вмерла Україна". Того ж року музику до нього написав композитор М. Вербицький. Завдяки мелодійності і патріотичному текстові пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном, у 1917 р. була офіційно визнана гімном Української держави.

57.Обставини прийняття та значення Конституції України.

Конституція - політичний, нормативно-правовий акт держави (0сновний Закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки ґромадан. Конституції України як Основному закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. Їй притаманна підвищена стабільність. Існує підвищена відповідальність за порушення її норм. Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР. Проголошення незалежності і референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який було винесено на всенародне обговорення-Доопрацьований проект Конститції було подано в травні 1992 р·, а другий раз у жовтві 1993 р. до Верховної Ради. 3 різних причин, як об'єктивних так і суб'єктивних, всі ці проекти так і не стали Основним законом України. Так закінчився перший етап сучасного конституційного процесу в Україні. Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994 р·) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. конституційну комісію було переформовано, її очолили Л.Кучма і 0.Мороз. 3 метою розв'язания конфлікту 8 червня 1995 р. було прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України. 11 березня 1996 р· Конституційна комісія схвалила проект· Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня ВРУ прийняла поданий проект· за основу. 5 травня 1996р. було створено Тимчасову спеціальну комісію ВРУ з доопрацювання проеку Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу і внесла доопрацьований варіант до ВРУ. До 26 червня ВРУ не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимими затягування конституційного процесу, 26 червня Президент України підписав Указ, який призначав на вересень 1996 р· Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань - власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня нову Конституцію було прийнято.

58.Зовнішня політика незалежної України.

Із проголошенням незалежності Україна почала брати активну участь у міжнародних відносинах як повноправний суб'єкт міжнародного права. Після проголошення незалежності Україна активізувала свою зовнішньополітичну діяльність у міжнародних організаціях: ЮНЕСКО, МАГАТЕ, МОП, Всесвітній організації охорони здоров'я, Союзі електрозв'язку. У березні 2001 р. Україна головувала на засіданнях Ради Безпеки ООН. Одним з основних напрямків зовнішньої політики України є підтримання дружніх взаємовигідних зв'язків з країнами СНД. Основним питанням щодо цього є забезпечення України енергоносіями з Росії та створення зони вільної торгівлі в межах СНД; спрощення режиму перетинання україно-російського кордону. У вересні 2003 р. Україна разом із Росією та деякими іншими країнами СНД підписала угоду про Єдиний економічний простір (ЄЕП), де провідну роль відіграла Москва. Цей договір передбачає створення наддержавних органів, що суперечить Конституції України. Проте вже у жовтні претензії росіян на острів Тузлу у Керченській протоці загальмували процес входження України до ЄЕП. Західна політика України пов'язана з прагненням інтегруватись у європейські структури і зокрема з входженням у Європейський союз. Але цьому заважають економічне становище держави та суспільно-політична ситуація в ній, які не задовольняють європейським вимогам. Тому Україна мусить задовольнятися певними двосторонніми угодами з високорозвиненими країнами з певних питань економічного та політичного співробітництва. Україна є членом декількох регіональних міждержавних організацій, зокрема Центральноєвропейської ініціативи та Чорноморського економічного співробітництва, що дає їй можливість розширяти співробітництво в таких галузях, як зв'язок, енергетика, транспорт, екологічна безпека, наука і технологія, статистика, інформація, культура. Певну роль Україна відіграє у врегулюванні конфліктів в Югославії, Південному Лівані, а з 2003 — в Іраку. Після президентських виборів 2005 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію. Перед країною відкрилися нові перспективи отримання статусу країни з ринковою економікою, вступу до Світової організації торгівлі (СОТ).

59.Становлення і розвиток митної служби України в умовах незалежності.

Організацію митної служби в незалежній демократичній Українській державі довелося починати буквально з нуля. Проголошення державного суверенітету і незалежності України обумовило нагальну потребу в забезпеченні належного захисту економічних інтересів української держави. Закони України "Про митну справу в Україні" (прийнятий 25 червня 1991року), "Про Єдиний митний тариф" та Митний кодекс (введені в дію протягом 1991-1992 років) стали законодавчою основою організації митної справи в державі, утворення митної системи України. Указом Президента України від 11 грудня 1991 року "Про утворення Державного митного комітету України" було створено центральний орган державного управління у галузі митної справи - Державний митний комітет України. Протягом 1992 - 1993 років створено розгалужену систему митних органів по всій території України, визначено зони діяльності митниць та спеціалізованих митних організацій, запроваджено митний контроль по всьому периметру кордону. Указом Президента України від 16 грудня 1993 року затверджено Комплексну програму розбудови державного кордону України. У 1992 році Україна стає повноправним членом Всесвітньої митної організації. 5 лютого 1992 року прийнято Закон України "Про Єдиний митний тариф", який визначив основні напрями тарифного регулювання. До 1993 року тарифна політика орієнтується на регулювання експорту, імпортна політика є ліберальною. Перевага віддана експортному миту. 11 січня 1993 року Декретом Уряду затверджено Єдиний митний тариф України - звід ставок мита відповідно до визначеної товарної номенклатури. У зв’язку із ліберальністю зовнішньоторговельного режиму, що склався у перші роки незалежності, створюється механізм тарифного регулювання, спрямований на отримання податкових надходжень, і на захист товаровиробника. Для забезпечення належного обліку транзитних вантажів та контролю за їх переміщенням поетапно з жовтня 1995 по лютий 1996 року запроваджено декларування з поданням митниці вантажних митних декларацій на всі товари. Протягом 1997 - 1998 років вдосконалюється робота підрозділів з питань боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил.У пунктах митного оформлення та контролю створюються "зелені" та "червоні" коридори. З квітня 2001 року Держмитслужба за заявою правовласника здійснює захист його товарів шляхом недопущення імпорту або експорту їх підробок. 5 квітня 2001 року прийнято Закон України "Про Митний тариф України". В його основу покладено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка базується на Гармонізованій системі опису та кодування товарів. 11 липня 2002 року Президентом України підписано прийнятий Верховною Радою України новий Митний кодекс, який закріпив в національному законодавстві основні положення ряду міжнародних конвенцій.

60.Українці східної та західної діаспор.

Українська діаспора — це концентровані розселення українців за межами України. Під східною діаспорою розуміють поселення українців у республіках колишнього Радянського Союзу та Азії, під західною - поселення українців у Європі, Америці, Австралії. У силу різних обставин поза межами України опинились мільйони українців. Так частина українців живе в межах етнічних українських територій, що тепер належать Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові, Росії та Білорусі. Але значна частина українців опинилась за межами батьківщини в результаті еміграцій: політичної, економічної (трудової). Початок політичної еміграції був покладений у XVII- XVIII ст., а трудової — в XIX ст. На сьогодні за межами Української держави проживає близько 11 млн. українців. З них у східній діаспорі близько 8 млн.

Характерною рисою східної діаспори стала поступова асиміляція. Тут відсутні українські школи та інші навчально-виховні заклади.. Найорганізованіші та найактивніші громади західної діаспори зосереджені в Канаді, США Польщі. Хоча українці складають лише 3'% населення Канади, однак вони досягли значних успіхів у соціально-економічній, політичній та культурній сферах. У Бразилії та Аргентині українці перебувають у більш складному економічному становищі, це переважно фермери. Одна з найкраще організованих громад — 35-тисячна громада в Австралії серед якої є багато відомих спеціалістів. Характер зв'язків зарубіжних українців із батьківською землею залежав насамперед від суспільно-політичної ситуації в країнах поселення і в Україні, позицій різних поколінь української діаспори. Та, незважаючи на перипетії історії, українські поселенці в західному світі, зокрема за океаном, завжди прагнули до зріднення з землею, яку полишили перші емігранти і яку не бачила більшість їхніх нащадків. Зв'язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство "Україна", різноманітні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє часопис "Українська діаспора».З метою координації зв'язків різних гілок українського етносу у червні 1993 р. було створено Міністерство України у справах національностей та міграції (нині — Державний комітет). У розробленій цим відомством спільно з товариством "Україна" програмах значне місце відведено заходам, що мають сприяти участі української діаспори в суспільно-політичному житті України. Одним з таких кроків стало запровадження статусу закордонного українця.

Дата добавления: 2015-09-29