За редакцією О. Д. Пономарева 17 страница

Прислівники, співвідносні з іменниками та прийменниками, розрізняються тільки в контексті: «Назустріч котились широкі, як море, степи» (О. Гончар) і «Чужинець, видно, теж ніяк не спо­дівався на зустріч і зупинився з розгону, важко дихаючи» (О. Гон­чар). Деякі прислівники відрізняються від однозвучних слів на­голосом: надворі, набік, насміх, внічию, вповні. («Вечір надворі, ніч наступає...» (нар. тв.) На дворі були розбиті клумби). Пога­но засвоюється правопис сполучення числівника з прийменни­ком та однозвучний прислівник: «Вони вдвох хутенько підняли­ся на гору» (О. Десняк); «Помістилися ми в двох хатах дуже добре і просторо, так що, здається, ніхто нікому не заважає» (Леся Українка). Іноді помилки трапляються через нерозуміння самого слова, способу його утворення: «Тарас спідлоба глянув на дядька» (О. Іваненко); «Кінь скаче вчвал щосили, щодуху» (Леся Українка).

Прислівникові сполучення, які пишуться окремо, запам'я­тати важко, бо їх дуже багато. Краще усвідомити, з якими при­йменниками такі сполучення вживаються, щоб потім вони від­клалися в пам'яті. Пишуться окремо з прийменниками без: без відома, без краю, без ліку, без наміру, без пуття, без упину, без черги, без сумніву; деякі прислівникові сполучення з приймен­ником в (у): в далечінь, у (в) затишку, в ногу, в обмін, в обріз, в (у) разі, в цілості, в (у) цілому, в основному; з прийменником до' до кінця, до загину, до краю, до запитання, до обіду, до лиха, до ос-танку, до побачення, до речі, до смаку, до лиця; з прийменником з: з вечора до ранку, з ранку до вечора, з боку на бік, з ноги на ногу, з краю в край, з переляку, з розгону, з дня на день, але: зверху до-низу і знизу доверху; з прийменником за: за дня, рік за роком, день за днем, за кордон, за рахунок, за світла, за безцінь; деякі прислів­никові сполучення з прийменником на: на бігу, нальоту, на ходу, на біс, на весну, на видноті, на відчай, на відшибі, на гамуз, на диво, на добраніч, на зло, на око, на мить, на незабудь, на смерть, на сло­во, на ура, на самоті; з прийменником під: під боком, під гору, під кінець, під силу, під вечір, під час; з по: по двоє, по змозі, по можли­вості, по суті, по щирості, по честі, по черзі; з у: у вічі, у поміч, у вись, у стократ, рік у рік, раз у раз, день у день.

Через дефіс пишуться прислівники, що утворилися з при­кметників, присвійних займенників на -ому (-ьому), зрідка -и та прийменника по: по-доброму, по-батьківськи, по-вашому, по-літ­ньому; з прийменника-префікса по та порядкового числівника на -е: по-перше, по-десяте, по-четверте. Прислівники, які скла­даються з повторюваних синонімічних та антонімічних основ, також пишуться через дефіс: врешті-решт, з діда-прадіда, з дав­ніх-давен, давним-давно, не сьогодні-завтра, рано-вранці, більш-менш, видимо-невидимо. Прислівники з частками -то, -от, -таки, будь-, -небудь, казна-, хтозна-: десь-то, просто-таки, так-таки, як-от, будь-де, коли-небудь, казна-куди, хтозна-як; окремі при­слівники: по-латині, на-гора, десь-інде, десь-інколи, десь-колись, геть-чисто, де-факто, де-юре — пишуться через дефіс. Чимало прислівників мають у своєму написанні два дефіси, особливо з часткою не, прийменником на, які стають префіксами: як-не-як, коли-не-коли, де-не-де, десь-не-десь, хоч-не-хоч, віч-на-віч, всього-на-всього, пліч-о-пліч, будь-що-будь.

Іноді спостерігається плутання в написанні пінну суфіксах прислівників. Слід пам'ятати, що коли прислівник утворено від прикметника з одним н чи дієприкметника, то пишеться одна літера н: самовіддано, неждано-негадано, неприховано, нечувано, несподівано, натхнено, шалено, якщо ж у прикметнику вжива­ється нн, то й прислівник пишеться з двома и: нескінченно, стра­шенно, бездоганно, безцеремонно, старанно, законно, сезонно, натхненно, незліченно, незчисленно, священно.

Частки аби-, ані-, чи-, що-, не-, ні-, стаючи префіксами, пи­шуться з прислівниками разом: абикуди, абияк, аніскіїьки, ані-копи, чимаю, неабияк, неспокійно, небезпечно, ніяк, нікуди, щодень і щодня, щогодини, щомісяця, несхваїьно, несхитно, нізвідки.

Окремо пишуться деякі прислівникові сполучення, в яких поєднується форма називного відмінка з орудним: кінець кін­цем, сама самотою, один одним. Фразеологічні сполучення, що с еквівалентами складних прислівників, також пишуться ок­ремо: ні слуху ні духу, ні собі ні людям; ні на йоту; один в один; один за одним; нога за ногою; ні в сих, ні в тих; курям на сміх; ні з сього, ні з того; ні за що, ні про що; сам на сам; рука в руку; лице в лице; час від часу.

Прислівники можуть переходити в прийменники, частки, виконувати функції службових сполучних слів, ставати префік­сами в таких словах, як: передплата, колобродити, дехто, тво­рити нові частини мови: попередити, учорашній, тьмяно-зеле­наві. Напр.: «Ніхто не знає, коли й де побудовано цю шхуну» (М. Трублаїні); «Куди голова задумала, то туди й ноги несуть» (нар. тв.). Отже, сполучними словами стають відносні первинні прислівники. Перехід прислівників у прийменники і творення похідних прийменників від іменників з прийменниками спричи­нили плутанину в написанні таких сполучень, як: всередину —у середину, вбік — у бік, зсередини — з середини, збоку — з боку, всередині — в середині, напочатку — на початку, наполовину — на половину, нашвидку — на швидку, втретє — в третє, впорож­ні — в порожні, нарешті — на решті, зрештою — з рештою, титасом як — тим часом. Крім тим часом, усі прислівники пи­шуться разом: «Напочатку тиша пригнічувала його, адже лю­бив гомін, людський вир» (Ю. Мушкетик); «Вивантажували зер­но, коли бункер наповнювався наполовину» (газ.); «А тим часом висока мета, широкий, вагомий замір, як відомо, породжує впевненість, мобілізує всі творчі зусилля митця» (В. Козачен­ко). У решті випадків іменники з прийменниками, прикметни­ки, числівники з прийменниками треба писати о к р е м о: на се­редину ріки, в середині розділу, в середині місяця, з боку адміні­страції, в бік Дніпра, на швидку руку, в порожні мішки, зупини­лись на решті фактів, на початку повісті, з рештою товаришів, з середини речення, на половину кімнати.

Окрему групу слів становлять слова категорії стану.

Це незмінні слова прислівникового чи іменного походжен­ня, які виражають стан і виконують функцію головного члена у безособовому реченні. їх у мові небагато. Вони розподіляють­ся за значенням на кілька груп: а) ті, що виражають фізичний і психічний стан людини: важко, легко, боляче, страх, досадно, шкода, боязко («Було якось чудно і по-новому приємно, що лоско­тали чоло холодні краплі, що спливало на нього зелене світло, що в серці стаю так спокійно, як на небі» — М. Коцюбинський); б) сло­ва, що виражають стан природи: тихо, темно, видно, холодно, тепло, вітряно («Ой видно село, широке село під горою...» — нар. пісня); в) слова, що виражають модальні значення — можливо­сті, неможливості, необхідності: можна, слід, потрібно, треба, необхідно («Але досить холодних зимових тем!» — журн.).

Категорія часу виявляється у зв'язці бути або в її замінни­ках — стати, робитися: Дітям було (стало) весело, дітям буде весело, дітям весело. Частково виявляється спосіб і вид: надворі видно, надворі зробилося видно, надворі стане видно, надворі було б видно. У минулому і майбутньому часі переважає доконаний вид, у теперішньому — тільки недоконаний вид. НечіткГсть гра­матичних категорій, здатність виконувати роль головного чле­на, невиразність меж і пізнє утворення дає підстави багатьом мовознавцям заперечувати слова категорії стану як окрему ча­стину мови. В українських академічних працях слова категорії стану приєднано до прислівників і розглянуто як окрему групу за синтаксичними функціями.

_______________ ПРИЙМЕННИК__________________

Прийменник — дуже давня частина мови. Відомості про нього зустрічаємо ще в кінці II ст. до н. е. Назва прий­менник означає слово, що стоїть при імені.

Це службова частина мови, яка разом з непрямими відмін­ками оформляє залежність одного повнозначного слова від ін­шого в словосполученні чи реченні й тим самим виражає відно­шення тих предметів, дій, станів чи ознак, які передаються цими словами. Відношення передаються як залежність керованих від­мінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прик­метників або числівників від керуючих дієслів, іменників, прик­метників, займенників, числівників, прислівників; зв'язковою ланкою між ними виступає прийменник. Напр.: сиджу за сто­лом, ваза для квітів, близький до істини, піднятий на поверх­ню, кожний із студентів, п'ятеро з них, далеко від хати.

ЗНАЧЕННЯ ПРИЙМЕННИКА

Прийменник має лексичне і граматичне значення. Лексичне значення більш виразне в недавно утворених прийменниках, тобто похідних (коло, близько, неподалік) і менш прозоре, затем­нене часом — у прийменниках первісних. Звичайно, приймен-

як і кожне слово, мають граматичне (категоріальне) зна­ння що розуміється як властивість прийменників указувати ^Ча характер синтаксичних відношень між словами Гпідрядний зв'язок). Категоріальне значення прийменника не залежить від значення тих слів, які він з'єднує.

Лексичне ж значення прийменника — це властивість вира­жати змістові відношення між словами, тобто передавати різні відношення об'єктивної дійсності. Воно залежить від зна­чення з'єднуваних прийменником слів і відрізняється від лексич­ного значення самостійних частин мови тим, що прийменнико­ві не властива предметна співвіднесеність, він переважно поз­бавлений чи поступово втрачає речовий зміст і тримає зв'язок з ним лише через посередництво слів-назв. Наприклад, у конст­рукціях поклав під стіл — прийшов під вечір однакове граматич­не значення, однотипний характер підрядного зв'язку, але різне лексичне значення — в першій конструкції указується на прос­торові відношення, в другій — на часові; поставив під стіл — стоїть під столом — різні граматичні значення (знахідний від­мінок, орудний), однакове загальне лексичне значення (просто­рові відношення), але різні часткові лексичні значення (напрям і місце). Крім того, в кожного прийменника є пряме, первісне значення і похідні, вторинні. Первісне, як правило, — просторо­ве, решта — переносні, вторинні.

Підтвердженням лексичного значення прийменників є внутрішньовідмінкова і міжвідмінкова синонімія їх. Наприк­лад, значення розміщення предмета поряд з іншим передаєть­ся словосполученням з прийменниками: біля, коло, при, під, по­близу та ін.

Показником лексичної значущості прийменників є також антонімія їх, яка утворює прийменникові антонімічні пари. Ос­новою антонімії, як відомо, є протилежність лексичних значень, а не граматичних (до — від, під — над, з — в тощо).

МОРФОЛОГІЧНІ ГРУПИ ПРИЙМЕННИКІВ

Прийменники сучасної української мови являють собою пев­ну систему і класифікуються в залежності від їхнього походжен­ня, морфологічного складу та значення.

За походженням розрізняють первинні (первісні) прийменники івторинні (похідні). Первинних прий­менників небагато відносно їхньої загальної кількості: на, у (в), за, від (од), над, до, без, для, з, між, крізь, під, по, при, про, ради, через, о (об). Вони відрізняються від вторинних більшим ступе­нем абстрактності й узагальненості значень, давністю похо­дження та повною чи частковою втратою джерел утворення.

Друга група — прийменники вторинні, чи похідні. Це прий­менники, які утворилися від різних частин мови, від слів з конкрет­ним лексичним значенням порівняно недавно. Найбільшу групу серед похідних прийменників становлять ті, що утворилися від прислівників (навколо, близько, всупереч, вверх, вслід, замість, ізза­ду, згідно, кругом, мимо, насупроти, напередодні, поблизу, навпроти, спереду, уздовж, осторонь, обабіч, проти, поруч тощо). Меншу ча­стину складають відіменні (край, кінець, протягом, коло, круг, внас­лідок, перед, шляхом тощо) та дієслівні (завдяки, виключаючи). Пере­ходячи в прийменники, ці самостійні слова втрачають не лексич­не значення, а категоріальне (належність до тієї чи іншої грама­тичної категорії: прислівника, іменника, дієслова), а лексичне під­дається складному процесові якісних змін.

За структурними ознаками та морфологічною будовою роз­різняються прийменники прості — з однією кореневою осно­вою (за, перед, на, коло, між тощо); складні — утворені з двох чи більше первинних прийменників (поверх, заради, поза, щодо, повз, із-за, поміж, із-під, з-поперед, з-поміж)', складені — ті, що утворилися з різних категорій повнозначних слів і приймен­ників (у напрямі до, незважаючи на, слідом за, згідно з тощо). Складні прийменники належать до розряду первинних, складе­ні — до розряду вторинних.

Прийменники диференціюються за семантикою. Найбільшу групу складають прийменники зі значенням просторовості. Во­но було первісним і послужило (як і часове) вихідною основою для розвитку інших значень.

Загальна кількість прийменників в українській мові порів­няно з іншими частинами мови невелика — понад 220 слів¹. Се­ред них з просторовим значенням функціонує 137 прийменни­ків. Вони диференціюються за характером передаваних відно­шень. Одні в складі прийменникових конструкцій означають місце дії (відповідають на питання де?): зупинились біля села, бі­гав по стадіону, летить над морем. Прийменники зі значенням місця дії можуть передавати два типи відношень — контактні відношення (на столі, в кишені, посеред поля) та відношення про­сторової близькості (біля лісу, над морем, під ліжком, поблизу школи, неподалік від селища, перед будинком, за горою тощо).

Інші прийменники (друга група), передають напрям руху (відповідають на питання куди? звідки?): пішов до школи (дося-гальне значення), приїхав з міста (віддільне значення).

¹ Вихованець /. Р. Прийменникова система української мови. С. 201—228.

Існують ще прийменники (третя група), які, сполучаючись з одними відмінками (орудним, місцевим), передають місце дії (росте у полі, лежить на столі, стоїть між вербами, розташу­валися за озером), а при сполученні з іншими відмінками (знахід­ним) — напрям руху (побіг у поле, поклав на стіл, майнув за озе­ро, пішов між люди).

Четверта група — дистрибутивні прийменники, які, вживаючись з одним і тим же відмінком, указують на місце дії чи напрям у залежності від предикативної ознаки предмета (по-садиіи вздовж дороги (де?) —майнув уздовж дороги (куди?).

Поряд із просторовими в українській мові функціонує по­рівняно невелика група прийменників часових (темпоральних) у кількості 38 одиниць. Більша частина їх формально спорідне­на з просторовими прийменниками, тобто вони можуть вира­жати і просторові, і часові відношення: біля, близько, в, від (од), до, впродовж, вслід за, слідом за, з, за, коло, між, межи, поміж, на, над, перед, під, по, при, проти, серед, посеред, через, о (об). Напр.: за п'ять кілометрів — за хвилину, серед степу — серед дня, через поле — через годину. І лише 13 (менша частина) вира­жають чисто часові відношення: одночасно з, під час, після, піз­ніше, опісля, протягом, раніше (раніш), у міру, в процесі, у ході, напередодні, наприкінці, починаючи з.

Серед прийменників української мови виділяються також прийменники, що передають відношення причинові, цільові, до­пустові, об'єктні тощо — так звана «зона логічних відношень», що охоплює 46 прийменників. Серед них найбільш спеціалізовані прийменники з причиновою та цільовою функціями.

У колі прийменників причинових відношень домінантою є прийменники через («Через ту бандуру бандуристом став» — нар. пісня). Крім того, до цієї групи належать також: від (засмі­явся від радості), за («За дурною головою і ногам горе» — присл.), з (засумував з горя), внаслідок, у результаті, завдяки, у зв'язку з, з приводу, з нагоди, з огляду на, зважаючи на тощо.

З-поміж прийменників, що виражають цільові відношення, домінантою є прийменник для (побудували для жителів Хміль­ника, придбали апарат для демонстрації фільмів тощо). Сюди ж відносяться прийменники на (подарував на згадку), під (скопали землю під грядку), по (пішла по воду), з метою, ради, заради, зад­ля, на предмет, в ім'я, в інтересах, про (про всяк випадок) тощо.

За відтінками значень прийменники цільових відношень по­діляються на дві групи: ті, що передають відношення власне ме­ти (для, з метою, на предмет), і ті, що, передаючи цільові відно­шення, загалом мають конкретний відтінок присвяти (в інтере­сах справи, на знак пошани, на честь прибуття тощо).

Допустові відношення передаються прийменниками всупе­реч, наперекір, незважаючи на, незалежно від, попри, при (всупе­реч логіці; наперекір стихіям; при всій повазі до вас тощо). Домі­нантою серед них є прийменник незважаючи на.

Можна виділити також прийменники зі значенням умови: у разі, на випадок (у разі перемоги.., на випадок дощу...).

Іще функціонують у мові прийменники, що передають відно­шення відповідності чи невідповідності. Перші з них: відповідно до, згідно з, залежно від, виходячи з, у світлі, у дусі, у розрізі, на підставі, за, на тощо (згідно з постановою, відповідно до наказу за рішенням колективу). Домінантою є прийменники відповідно до, згідно з. До другої групи відносять: у розріз, па противагу.

СИНОНІМІЯ ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ

Необхідність позначати мовними одиницями нові відношен­ня між предметами і явищами об'єктивної дійсності, що поступо­во з'являються, диференціація й узагальнення їх приводять до збільшення числа прийменників і прийменникових сполучень, а вживання їх у близькому чи тотожному значенні — до розвитку синонімії. В сучасній українській мові прийменникові конструк­ції складають чи не найбільшу групу синтаксичних синонімів.

ПРОСТОРОВІ ВІДНОШЕННЯ

Синтаксична синонімія досить поширена серед прийменни­ків просторового значення. Виділяється значна кількість сино­німічно споріднених прийменників, що передають значення просторової близькості. Домінантою цієї групи є прийменник біля — найуживаніший, особливо на сторінках газет. Будучи домінантою синонімічного ряду, він постійно взаємодіє з інши­ми прийменниками, які, при близькості значення з прийменни­ком біля, мають і суттєві відмінності в семантиці чи стилістич­них відтінках.⁴ Розглянемо окремі прийменники, що створюють один синонімічний ряд із прийменником біля.

Прийменник при передає значення безпосередньої близько­сті, щільності місцерозташування, наприклад: «Сидить при бе­резі з вудкою» (Ю. Смолич). При — один із синонімічних варі­антів прийменника біля. Пор.: «При вході до гуртожитку мая­чить вартовий» — «Піде перевіряти пост, виставлений біля вхо­ду до корпусу» (О. Гончар); «Дівчина сідала при відчиненому вікні й подовгу мрійно дивилася на посріблені місяцем вільхи» (Я. Та­лан) — «Сиділа вона біля вікна» (О. Гончар).

До цього ж ряду приєднуються прийменники коло і над. Пор.: «Зустрілись біля Дніпра» — «Козаче село Глибове при само­му Дніпрі» (Марко Вовчок) — «Катерина стоїть коло Дніпра» (О. Довженко) — «А тут ось маєте: пором і верболози над Дніп­ром, обов'язкові при поромах» (М. Рильський)ЛПрийменник ко­ло — власне, такий же нейтральний, як біля, але вирізняється меншою частотністю вживання. Прийменник над зберігає від­тінок підвищення, підняття, розташування одного предмета ви-ше за іншого, що є його первинним значенням. Відтінок розта­шування біля, поруч — додатковий, вторинний.

До цієї ж групи належать прийменники край, кінець (зрідка кінці), які, передаючи значення просторової близькості, уточню­ють його — місце дії на краю предмета. Пор.: «Ось їх величезні юрби біля берега» (О. Довженко) — «Край берега у затишку при­в'язані човни» (Л. Глібов). До цього ж ряду іноді приєднується контактний прийменник на, набуваючи невластивого для нього відтінку значення просторової близькості, наприклад: «Ось він на березі моря» (газ.). У значенні просторової близькості, із вказів­кою на місце дії, вживається іноді прийменник від як синонім бі­ля, наприклад: «Від берега, під вербами, вода була наче зеленаста» (М. Коцюбинський). Цей синонімічний ряд може включати в се­бе (зокрема, при назвах предметів побуту) й інші прийменники як периферійні, наприклад: «Засіпали її в саду б'іля столика» (О. Гон­чар) — «Господар сидить коло столу» (П. Загребельний) — «Ми сиділи при столику, сердито мовчали і сьорбали холодний чай» (Ю. Смолич) — «Богдан, присівши край столу, обдумував...» (О. Гончар)^— «Сидить батько кінець стола, на руки схилився» (Т. Шевченко) — «Скинув хутро опанчі, до столу сівши» (М. Ба­жай) — «Дівер примостився за столом» (А. Дімаров) — «Він роз­сівся перед столом недбало, незалежно» (Ю. Збанацький).

Біія — це ще і поруч, поряд (поруч з, поряд з), особливо коли йдеться про назви осіб чи взагалі живих істот. Пор.: «Присіла на колесі біля Віталика» — «Йому випало сидіти поруч з Тонею» (О. Гончар) — «Поряд нього за столом сидів» (А. Головко).

Прийменник побіїя — того ж значення, що й біія, але з від­тінком (як і бсі прийменники з префіксом по) поширення дії, протягу в довжину, наприклад: «Птиці оселяться побіїя ставу» (М. Стельмах), «Дробаха, вставши з гурту, пішов ходити побіїя вагонів» (О. Гончар). Як синоніми до прийменника побіля, а отже й біля, вживаються також прийменники понад, уздовж, по­під — тобто ті, що передають відтінок видовженості. Пор.: «Бі­ля шляху виросли тополі» — «Побіїя рядочка дрібних кленів-по-кленів зупинились коні» (М. Стельмах). «Попід горою гай» (Л. Глі­бов) — «Особливо дружні оплески лунають на тротуарах уз­довж траси, коли повз імпровізовані трибуни мчить велосипе­дист із 72-м номером на майці» (газ.) — «Верби так розкішно хи­ляться понад ставками» (О. Гончар).

ЧА СОВІ ВІДНОШЕННЯ

Часові відношення, що виражаються прийменниковими конструкціями, можуть передавати різні значення, що підтвер­джується й питаннями, коли? з яких пір? до яких пір?

Проявляють себе як синоніми прийменники на — у (в), на­приклад: «/ блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав» (Т. Шевченко) — «В таку добу під горою, біля того гаю, що чор­ніє над водою, щось біле блукає» (Т. Шевченко).

Конструкції з прийменником по при значенні тривалості, повторюваності дії створюють синонімічний ряд з безприймен­никовою конструкцією — іменником в орудному відмінку. Пор.: по ночах багато думала — ночами багато думала; по цілих днях не розмовляли — цілими днями не розмовляли. Загальновжи-ванішою в сучасній українській мові є конструкція орудного відмінка.

При значенні тривалості дії в одному синонімічному ряду функціонують прийменники за + родовий відмінок, при + міс­цевий відмінок, під час + родовий відмінок, наприклад: за крі­посного права було це — при кріпосному праві було це — під час кріпосного права було це (тобто в період кріпацтва). Вимоги сти­лю та авторська індивідуальність відіграють суттєву роль при виборі одного з цих варіантів.

Часові прийменникові конструкції об'єднуються в одну гру­пу, якщо вони виражають момент чи відрізок часу, який пере­дує іншому моментові. Спеціалізованими прийменниками цієї групи є до, перед. Як стильовий варіант використовується прий­менник під. Усі вони пов'язані між собою синонімічними зв'яз­ками. Пор.: Встала до схід сонця — Встала перед сходом сонця; Зайдіть перед Новим роком — Зайдіть під Новий рік. Іноді до цього ряду може приєднуватися прийменник проти. Пор.: Куди ти йдеш проти ночі? — перед настанням ночі.

Час початку дії виражається в українській мові двома прий­менниками з та від (од). Вони синонімічні, різниця у значенні неістотна: з дня народження — від дня народження; з початку зими — від початку зими. Прийменник од — розмовний, заста­рілий, уживається як стилістичний варіант.

Синонімічно зближеними вживаються прийменники по і до, якщо вони вказують на час завершення дії, наприклад: До вечо­ра не затихала буря — Належних заходів по сьогоднішній день не вжито (газ.) — до сьогоднішнього дня. Більш уживаним при цьому є прийменник до.

Щоб передати значення часу дії, що відбувається пізніше чи після чогось, уживаються в українській мові найчастіше чотири прийменники: після + родовий відмінок, по + місцевий відмінок, через + знахідний відмінок, за + знахідний відмінок. Синоніміч­ний ряд утворюється так: після — по; через — за, наприклад: зайдіть після обіду — по обіді; через тиждень екзамен — за тиж­день екзамен. Прийменник по більш архаїчний і стилістично об­межений у цьому значенні. Прийменники через — за вживають­ся паралельно, без суттєвої різниці у значенні.

ПРИЧИНОВІ ВІДНОШЕННЯ

Для вираження причинових відношень використовуються конструкції з прийменниками від + родовий відмінок, через + знахідний відмінок, за + орудний відмінок, з + родовий відмі­нок. Домінантою є прийменники від, через: Почорніла від горя,' Через свою неньку нежонатий ходжу (нар. пісня). Ці приймен­ники практично майже не створюють синонімічного ряду, рідко коли можуть бути взаємозамінними. Значно ближчими з погля­ду синонімії виступають прийменники від і з, які здатні заміни­ти один одного, хоч і не завжди: конструкція з прийменником від означає перш за все причину руху, дії, яка міститься поза об'єктом (від вітру хитається, посвітліло від променів сонця); внутрішню причину можуть паралельно передавати приймен­ники від і з (заплакала від горя — з горя). Отже, синонімічний ряд від — з виникає, як правило, за умови, що конструкції виража­ють значення причини, яка криється в самому об'єкті дії. При значенні зовнішньої причини утворюється синонімічний ряд при­йменниками за — від — через, пор.: за вітром нічого не чути — від вітру нічого не чути — через вітер нічого не чути.

ВІДНОШЕННЯ МЕТИ

Значення мети передаються в українській мові конструкці­ями з прийменниками для + родовий відмінок, на + знахідний відмінок, по + знахідний відмінок, за + орудний відмінок, ради (заради), задля + родовий відмінок, про + знахідний відмінок.

Синонімічні ряди утворюють прийменники для — на (при­готували для продажу — приготували на продаж), по — за (пішла по хліб — за хлібом), ради (заради) — задля — для (роб­лю ради матері — задля матері — для матері), на — про (бере­жу на всякий випадок — про всякий випадок).

Аналізуючи синонімію прийменникових конструкцій, дохо­димо висновку про її надзвичайне багатство й різноманітність.

ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ

Прийменники завжди вживаються з іменними частинами мови (в непрямих відмінках), стоять, як правило, перед ними і пишуться від них окремо.

Прийменники, утворені з двох простих, пишуться разом (поміж, попід), крім тих, що в першій частині закінчуються на приголосний з. Такі прийменники пишуться через дефіс (з-під, з-над, з-поміж).

Похідні прийменники прислівникового, відіменного чи діє­слівного походження, як правило, пишуться разом: попереду, внаслідок, завдяки, напроти, вслід, посеред, всупереч тощо.

Складені прийменники (що утворилися із самостійних час­тин мови й прийменників) пишуться окремо: у зв'язку з, згідно з, залежно від, на шляху до, незважаючи на.

В особових займенниках після прийменника з'являється буква н: побачив його, але був у нього.

В українській мові прийменники у — в одного значення. їх уживання визначається правилами орфоепії. Пор.: був у нього, була в нього. На початку речення перевага надається приймен­никові^, якщо наступне слово починається приголосним, в — якщо голосним, наприклад: У Києві.., В Одесі...

Особливої уваги потребує вживання прийменників при пе­рекладі з російської мови: согласно чему — згідно з чим, скучать по сьіну — скучати за сином, смеяться над тобой — сміятися з тебе, в адрес сьезда — на адресу з 'їзду, по невнимательности — через неуважність.

________________ СПОЛУЧНИК__________________

Сполучником називається службова частина мови, що вживається для поєднання слів, словосполучень і частин склад­ного речення.

Сполучник є важливим граматичним засобом вираження узагальнених понять про різні зв'язки між предметами і явищами навколишньої дійсності. Чим людство глибше пізнає ці зв'язки, тим більше уточнюються, увиразнюються і збагачуються семан-тико-граматичні відношення в реченні. Це відбивається на роз­витку й оновленні граматичної будови речень. Сполучники допо­магають зрозуміти такі граматичні відношення в реченнях.

Розрізняються сполучники однозначні і багатозначні. Од­нозначні виконують лише функцію зв'язку слів, функцію сполучення — бо, якщо, якби, так що, доки, поки, хоч: «І якщо пісня вийде в люди, то пломінь серця не вгашу» (А. Малишко); «Загинув би, напевно, люд нещасний, якби погасла та маленька іскра любові братньої» (Леся Українка); «Хоч мороз і припікає, зате комарів немає» (присл.).

До багатозначних належать такі слова у сполучнико­вій функції, які можуть виступати то як сполучник, то як сполучне слово, то як повнозначне слово. У цій ролі найчастіше вживають­ся сполучники підрядності що, як, коли, чим. Вони ж і багато­функціональні. Напр.: «Я думаю, що ми з тобою знов сто­їмо біля основ життя» (О. Довженко); «А там, на ланах, пшениця коливається, що безмежне море хвилюється» (газ.); «Навколо ле­жача рідна земля, що мусила ожити» (С. Скляренко).

ПОХОДЖЕННЯ СПОЛУЧНИКІВ

Порівняно з давнім періодом система сполучників збагачу­валася і вдосконалювалася. З 29 сполучників, зафіксованих у мові пам'яток, збереглося вісім: а, і, бо, або, але, ані, ні, аби. Де­які дійшли у зміненій фонетичній формі: ніж, що, щоб.

Крім старовинних сполучників, які дістала староукраїнська мова від давньоруської, на основі прислівників, займенників, часток та давніх сполучників утворилися нові сполучники. Отже, сучасна система сполучників — наслідок довготривалого історичного процесу. Деякі сполучники могли змінювати своє значення.

Спочатку сполучники не розрізнялися за функціями як су­рядні й підрядні. На ґрунті спільнослов'янської мови сформува­лася група підрядних сполучників. Частина первісних сполуч­ників почала обмежуватися сурядними функціями (і, а та ін.), деякі перейшли до підрядних (бо), а ще інші виконували функ­цію то сурядних, то підрядних (да, ли). У процесі історичного розвитку складнопідрядних конструкцій деякі слова за певних умов утрачали ознаки самостійної частини мови і перетворюва­лись у підрядні сполучники. Так із займенників утворилися спо­лучники як, що, хто, який, чий, котрий, прислівників куди, де, коли, звідки, часток аж, бо, ніби, дієслів хоч, мов.

Дата добавления: 2015-09-30