За редакцією О. Д. Пономарева 14 страница

Усі компоненти складних прикметників, до складу яких вхо­дить числівник, пишуться разом, їх творення відбувається шля­хом основоскладання.

Числівникові основи дво-, три-, чотири- входять до складу прикметників, що починаються на приголосний.

Основи двох-, трьох-, чотирьох- сполучаються з основами, що починаються з голосного. Ці ж основи беруть участь і в тво­ренні порядкових числівників (трьохсотий, чотирьохтисячний, двохмільйонний), а також складних прикметників, до складу яких входить кілька числівникових основ (двадцятидвохрічний).

Числівники, що мають у родовому відмінку закінчення -и, зберігають його у складі складних прикметників.

Числівник один входить до складу складних прикметників у формі одно-.

Числівник сорок — у формі родового відмінка сорока-.

Числівники дев'яносто, сто — у формі називного відмінка.

Числівники двісті — дев'ятсот входять до складу складних прикметників у формі родового відмінка.

Тисяча — у формі тисячо-. Коли числівники п'ятсот — де­в'ятсот стоять після числівника, що позначає тисячі, при тво­ренні складних прикметників їхні основи виступають у формі називного відмінка, наприклад: п'ятисотріччя, але тисячоп'ят-соппіття.

_________________ ЗАЙМЕННИК__________________

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАЙМЕННИКА

Займенник — це самостійна частина мови, яка не нази­ває предмети, їхні ознаки і кількість, а лише вказує на них. Напр.: «Поезія — це, як правило, нуртування душі, кипіння пристрастей, гра почуттів... Чи може, чи повинна вона бути іншою — такою, де верх над емоціями бере розсудливість, мисль?» (газ.). У другому ре­ченні займенник вона не називає, а вказує на предмет, названий у першому реченні, — поезію. Займенник такою вказує на ознаку цього ж предмета (поезії), зміст якої розкривається підрядним ре­ченням (де в_{ерх над емоціями бере розсудливість, мисль).

Невелика група вказівних слів, об'єднана єдиною назвою займенник, різноманітна за формами словотворення і сло­возміни та не має власного предметно-логічного змісту. Цим займенник протиставляється усім лексично повнозначним час­тинам мови. Конкретне значення займенника змінюється за­лежно від суб'єкта, ситуації, як у наведеному прикладі. Отже, виділення займенника як частини мови ґрунтується на особли­вій його семантиці — високій узагальненості значення. Так, за­йменник він може означати особу і будь-який предмет, хто — будь-яку особу (одну чи декілька), який — може'вказувати на якість чи властивість особи або предмета, стільки — на кіль­кість осіб чи предметів. Тобто займенникам властиві узагальне-но-предметні, узагальнено-якісні та узагальнено-кількісні зна­чення, які конкретизуються лише в контексті.

Займенники відмінюються, хоча кожен розряд і навіть пере­важна більшість окремих займенників має свої особливості відмі­нювання (для особових займенників характерний суплетивізм — я мене, мені; наявність безприйменникових та прийменникових рядів відмінкових форм — його, до нього; відсутність у зворот­ного займенника себе форми називного відмінка тощо).

Порівняно з іншими частинами мови участь займенника в творенні інших слів мови обмежена. Лише окремі займенники, наприклад, сам, себе, що творять ряди інших частин мови типу самобутній, самовар, самотній, самотою, самокритика, самоук; себелюбець, себелюбний; щовесни, щогодинний, щодня, щоніченьки. Від інших займенників утворені прислівники по-мосму, по-нашо­му, по-вашому, по-свійськи, просторічні дієслова тикати, викати та деякі інші. Займенники послужили в оформленні відмінюван­ня окремих повнозначних частин мови (постфікс -ся як форма займенника себе в дієслівних формах, вказівні займенники в за­кінченнях прикметників — новьи — новий — новий).

РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ

За своїм значенням усі займенники поділяються на такі роз­ряди: особові та особово-вказівні.

До особових належать займенники я, ти, ми, ви. До особо­во-вказівних — він, вона, воно, вони.

Особові займенники не замінюють іменників, а називають осіб: займенник першої особи однини я означає того, хто гово­рить. Напр.: «Я вже казав про нам 'ять, як про вічну книгу, де все за­писано і про них» (О. Коломієць). Займенник ти означає адресата, до якого звертається мовець: «Дорогий Борисе! Я саме до тебе адре­сував цей лист» (О. Коломієць). Займенники я, ти і займенники ми, ви протиставляються як форми однини і множини. Проте мають такі значення: ми — це я і ще хтось, у публіцистичному і науково­му стилях ми — це авторське «я», вжите як засіб зближення автора з читачем; займенник ви вказує на багатьох осіб, до кого звер­нена мова, шанобливе ставлення, наприклад: «Сьогодні ми по-мудріли» (Б. Олійник); «Ми опрацювали великий матеріал...» (газ.); «Вам лиш нам ять одна і суддя й засторога: все, що вам дороге, збе­рігає вона... Перед нею одною — ви муж і жона» (М. Карпенко).

Особово-вказівні займенники означають осіб, які ви­ходять за межі розмовної ситуації, або предмети чи поняття, зга­дувані в розмові, наприклад: «[...] до сторічного ювілею висадили біля школи ачею зі ста каштанів. А веде вона не куди-небудь — до меморіального музею Остапа Вишні» (газ.). Функції особово-вказівнич займенників виходять за межі речення: вони є одним із важливих засобів організації тексту.

Зворотний займенник себе, вказуючи на особу чи пред­мет, не має форми називного відмінка, а також категорії роду та числа. Може стосуватися усіх трьох осіб: Я знаю себе; Ти зна­єш себе; Вони знають себе.

У формі давального відмінка займенника собі його вживан­ня характерне для розмовного мовлення: «Був собі дід та баба» (фольк.).

Присвійні займенники: мій, твій, ваш, наш, свій, його, її, їх, їхній. За значенням і граматичними ознаками близькі до прикмет­ників: «Здоров'я, щастя усім вашим працівникам, щоб вони глибоко орали свою журналістську ниву і в пухкий ґрунт клали тільки до­бірні зерна, пам 'ятаючи — з нами Бог, з нами Україна» (газ.). «І то­му для мене так трагічно Те, що ти чиясь, а не моя» (В. Симоненко).

Вказівні займенники той, отой, цей, оцей, такий, ота­кий, сей (ся, сі, се) та нестягнені форми тая, тую, тії, цяя, ції вказують на предмети та їхні ознаки. Вказівний займенник стільки співвідносний з кількісним числівником. Напр.: «Неро­зумію, чому оте все добро заслуговує іноді зневажливого слова "черепки"...» (газ.); «Овва, чого заманулося вам, люди-небораки! Забудьте про се, руки масте короткі» (С. Колесник); «Сама ко­лись дівувала, теє лихо знаю» (Т. Шевченко).

Означальні займенники увесь (ввесь, весь), усякий (вся­кий), кожний (кожен), жодний (жоден), інший, сам, самий вжи­ваються в реченні в ролі узагальнено-якісних означень, а при субстантивації — в ролі підметів і додатків.

Займенники кожний і всякий синонімічні між собою, озна­чають окреме в даному кількісному ряді: «Кожна птиця знайде свого Гриця; Всяка кузочка свою дружину має» (нар. тв.).

Займенник кожний має значення «всі по-одному», «будь-який із подібних собі», наприклад: «У кожного чоло життя і жаль порти, і в оці кожного горить любові жар» (І. Франко).

Займенник усякий меншою мірою, ніж займенник кожний, виражає значення розділовості: «У всякого своя доля і свій шіях широкий» (Т. Шевченко).

Займенник жодний (жоден) уживається в двох значеннях:

«ні один», наприклад: «Ви все це знаєте: і про десятки ве­ликих міст, де немає жодної або с одна-дві українські школи, і про півтори (півтори!) книжки на душу населення, видавані україн­ською мовою...» (Ю. Мушкетик).

«ніякий», наприклад: «Скажіть мені, чи хто тут не зро­зумів слів, сказаних по-українськи чи по-російськи? Всі ми тут розуміли і всі ми відповідно реагуваїи, і не було у нас жодних про­блем» (Ю. Щербак).

Діалектне його значення «кожен, всякий», наприклад: «До Мелашки ходити далеко, стали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Веклиної хати» (Г. Квітка-Основ'яненко).

Слід розрізняти означальні займенники сам, самий, сама, са­мого, самі, самих, самим від сам, самий, самого, самої і т. д.

Перший уживається на означення того, що особа,(чи пред­мет) виконує дію сама, без сторонньої допомоги: «Самі й розши­фровують зібраний матеріал, покладають його на ноти» (газ.); «Тільки пам'ятайте, що сама собою газета не з'явиться» (газ.).

Другий займенник з наголосом на першому складі має зна­чення крайньої просторової чи часової межі іменника, при яко­му він ужитий: «Сумна арфістко, — рученьки вербові! — по самі плечі вкутана в туман. Зіграй мені мелодію любові, ту, без якої холодно словам» (Л. Костенко); «Дорога йшла з гори та на гору, з гори та на гору, над самою Россю» (І. Нечуй-Левицький).

У ролі підсилювальної частки при словах на означення часу, причини теж уживається займенник самий, наприклад: «Що це?! Жодного такого камінця на Волині не зустрічається. Це могло бу­ти лише одне. А саме — ідол!» (газ.); саме тому... саме в той час.

Питальні займенники: хто, що, який, чий, котрий, скіль­ки. Вони містять питання про особу, предмет, ознаку, належ­ність і кількість предметів: «А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?» (Л. Костенко); «Або погибель, або перемога, сі дві дороги перед нами стане... Котра з цих двох нам судиться дорога?» (Леся Українка).

Відносні займенники. Якщо перелічені питальні зай­менники приєднують підрядне речення до головного, тобто ви­ступають як сполучні слова і є співвідносними словами до імен­ника чи займенника головного речення, тоді вони стають від­носними займенниками. Є певні особливості їх уживання.

Займенник який уживається в усіх стилях мови, коли треба вказати на якісний характер ознаки, наприклад: «Природно, яка позиція — такі й результати» (журн.).

Займенник котрий вживається тоді, коли треба підкреслити вибір осіб, предметів, ознак з ряду однорідних: «Полювання з крякухою дуже добутчиве, спокійне полювання, особливо для мис­ливців, котрі вже в літах, котрим уже бродити по болотах та лазити по очеретах, сказать би, важкувато» (Остап Вишня).

Використання відносного займенника котрий у значенні який зустрічається значно рідше, наприклад: «Чується... Шум океану, Луною котрого ця річка Воркоче» (М. Рильський).

Відносний займенник чий вказує на належність предмета, вживається переважно в книжній мові: «Наблизившись до висо-коправдивого таланту В. М. Шукшина, поруч побачив Григора Тютюнника, чиє "немає загадки таланту. Є вічна загадка Лю­бові"" вже непроминаїьне» (журн.).

Займенники хто і що співвідносні з іменниками: хто — з особою, а що — з предметом або особою, скільки співвідносний з числівником.

До заперечних займенників відносяться слова ніхто, ніщо, ніякий, нічий. Вони утворені від відповідних питальних за­йменників додаванням частки ні і вказують на повну відсут­ність предмета або ознаки: «А довкола гули КАМази і турбіни ревли із-за тучі, Щоб ніхто ні внизу, ні на кручі Ані крику не чув, ані слів» (В. Бровченко).

Неозначені займенники: дехто, дещо, хтось, щось, хто-небудь, що-небудь, який-небудь, будь-хто, будь-що, казна-що, казна-хто, абихто, абиякий та ін. Утворюються вони від відповідних питальних займенників додаванням часток будь-, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, -сь. Вживаються для вказівки на невідомі, неозначені предмети, їхні ознаки, якості, наприк­лад: «Хтось задихається над ними — хто це, хто цеЬ> (І. Драч); «Судили колгоспника й робітника, академіка й асенізатора. Будь-хто піддавався остракізмові» (Б. Харчук).

Відмінювання займенників

Відмінювання особових займенників та зворотного займенника себе

Однина Множина

н.	я	ти	—	ми	ви
р.	мене	тебе	себе	нас	вас
д.	мені	тобі	собі	нам	вам
3.	мене	тебе	себе	нас	вас
о.	мною	тобою	собою	нами	вами
м.	(на) мені	(на) тобі	(на) собі	(на) нас	(на) вас

Відмінювання особово-вказівних займенників

Відмінювання присвійних займенників

Однина Множина

Чоловічий Середній Жіночий Для всіх

рід рід рід родів

Н. мій моє моя мої

р мого моєї моїх

д. моєму моїй моїм

3. як Н. або Р. моє мою як Н. або Р.

О. моїм моєю моїми

М. (на) моєму (на) моїм (на) моїй (на) моїх

За таким же зразком відмінюються займенники твій, свій. Займенники наш, ваш відмінюються, як прикметники твердої групи; займенник їхній — як прикметник м'якої групи.

Відмінювання вказівних займенників цей і той

	Однина		Множина
	Чоловічий	Середній	Жіночий	Для всіх
	рід	рід	РІД	родів
н.	той, цей	те, це	та, ця	ті, ці
р.	того, цього	цього	тієї, цієї	тих, цих
д.	тому, цьому	цьому	тій, цій	тим, цим
3.	як Н. або Р.	те, це	ту, цю	тих, цих
о.	тим, цим	цим	тією, цією	тими, цими
м.	(на) тому,	(на) цьому,	(на) тій,	(на) тих,
	цьому	(на) цім	(на) цій	(на) цих
	(на) тім,
	цім
Відмінювання означального займенника
		увесь
	Однина		Множина
	Чоловічий	Середній	Жіночий	Для всіх
	рід	РІД	РІД	родів
Н.	увесь, ввесь,	усе, все	уся, вся	усі всі
Р.	весь
усього	усієї	усіх
д.	усьому	усій	усім
3.	як Н. або Р.	усе, все	усю	якН.абоР
о.	усім, всім	усією	усіма
м.	(на) всьому (на) всім	(на) всій	(на) всіх

Відмінювання питальних, відносних, неозначених займенників

н.	хто	що	хтозна-що	ніхто
р.	кого	чого	хтозна-чого	нікого
д.	кому	чому	хтозна-чому	нікому
3.	кого	що	хтозна-що	нікого
о.	ким	чим	хтозна-чим	ніким
м.	(на) кому	(на) чому	(на) хтозна-	(на) нікому
	(кім)	(чім)	чому (чім)

Відмінювання питально-відносного займенника чий

	Однина		Множина
	Чоловічий Середній	Жіночий	Для всіх
	рід рід	рід	родів
н.	чий чиє	чия	чиї
р.	чийого	чиєї	чиїх
д.	чийому чиєму	чиїй	чиїм
	(чиєму) чиє
3.	як Н. або Р.	чию	як Н. або Р.
о.	чиїм	чиєю	чиїми
м.	(на) чийому (на) чиєму,	(на) чиїй	(на) чиїх

(на) чиїм

ЗАЙМЕННИК У ТЕКСТІ

Переважна більшість займенників не тільки виявляє свої значення в тексті, але й виступає в ньому в ролі засобу зв'яз­ку. Зв'язок між елементами тексту може проявляти себе на різ­них рівнях синтаксису. Займенниками пов'язуються частини як владного речення, так і абзацу. Частини складного речен­ня пов'язуються, в першу чергу, відносними займенниками, наприклад: «Західнонімецькі винахідники Юрген Браун і Пауль Кунстман сконструювали велосипед з електродвигуном, який одержує струм від сонячної батареї. Струм живить електро­двигун, що забезпечує підвищення швидкості руху велосипедис­та, коли той натискає на педалі» (газ.). Особові займенники можуть формувати паралельний зв'язок у висловлюванні: «Від того вечора ми більше не заводили розмов ні про слизьку дорогу, ні про ожеледь', я не починаю їх, він допізна був на заводі, і лише ділові балачки пов'язували нас» (В. Добровольський).

Особово-вказівні займенники допомагають виражати по­слідовний зв'язок між одиницями висловлювання, наприклад: «У найтривалішу і дорогу подорож на таксі вирушили днями ав­стрійці Г. Платтнер і X. Кнофлахер. За десять діб ці жителі Зальцбурга мають намір подолати шлях до північної точки ма­терикової Європи — норвезького мису Нордкап — / повернути­ся назад. їм належить проїхати територією 16 країн і подола­ти відстань понад 14 тисяч кілометрів. Якщо все пройде, як задумано, шукачі мандрів, напевно, потраплять до Книги ре­кордів Гіннеса"» (газ.).

На займенниках може триматися побудова підсумкових, ви-сновкових чи узагальнювальних частин тексту, що пояснюєть­ся значною мірою узагальнювальним характером займеннико­вої семантики. Напр.: «Після того, як у місті було закрито чи­мало кооперативів, наші читачі збентежилися: "А чи не почепи­ли замок і на "Смійтеся самі" (рубрика). Хочемо усіх заспокої­ти — такого не сталося» (газ.).

Уточненням пов'язано початок тексту із заголовком: «"Свою Україну любіть..." Саме під такою назвою розпочнеться в неділю чергове засідання клубу "Юний художник"» (газ.).

При побудові речення, абзацу, тексту слід постійно переві­ряти зв'язок наступної думки з попередньою і особливо звертати увагу на вживання займенників, оскільки часто саме їх уживають неправильно. Найчастіше помилка вживання полягає в тому, що з тексту не зрозуміло, до якого слова стосується займенник, а це викривляє зміст, вносить у нього двозначність. Напр.: «У зовсім непристосованому приміщенні знаходиться молодняк великої рога­тої худоби. Його (?) слід реконструювати» (газ.).

«А мала все допитується у бабусі. Де знати малій, чого такі ті очі, чого саме цієї осені, теплішої за всі на їі(?) віку, почало з нею (?) таке діятись» (газ.).

Незрозумілим стає текст і тоді, коли будуються неправильні словосполучення, зокрема й займенникові: «Вони тинялися по танцмайданчику з одного кутка в інший, не знаючи, до чого себе приткнути, намагаючись утоптати хтозна-що в землю» (газ.).

__________________ ДІЄСЛОВО___________________

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних ка­тегорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їх­нього лексичного значення. Дієслово як процес виражає дина­мічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які переда­ють статичну ознаку (пор.: смічивий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — до­рожчає поступово).

Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність Вона виража­ється в часі та способі (теперішньому, минулому й майбут­ньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті ро­жі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила».

Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «Ілюди б не знали, що ви за орли, І не по­кивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний.

Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприк­метники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і фор­ми на -но, -то. Це одна з найбільших частин мови в сучасній ук­раїнській мові.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов'язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія спосо­бу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — чи­тав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й на­казового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), катего­рія числа — всім відмінюваним дієслівним формам

НЕОЗНАЧЕНА ФОРМА ДІЄСЛОВА

Неозначена форма дієслова, або інфінітив, — це вихідна форма дієслівної парадигми. Вона називає дію, процес, не ви­ражаючи їхнього відношення до особи, числа, часу й способу: робити, чекати, носити, спати. Для неозначеної форми дієсло­ва характерні загальнодієслівні категорії перехідності — непе­рехідності, виду й стану: стояти — стати, укривати —укрити, умивати — умиватися, побороти — поборотися.

У реченні інфінітив може виступати у функції різних його членів, найчастіше — входить до складу простого і дієслівного складеного присудка. Напр.: «Нинішній фестиваль буде прохо­дити під девізом "Світ совісті і милосердя"» (газ.); «Улисті лікар пропонував відмовитись від примусового характеру лікувально-профілактичних заходів» (газ.).

У формі інфінітива виступають усі дієслова сучасної україн-
ської літературної мови. Твориться неозначена форма за допо-
могою суфіксів -ти (-ть). У публіцистичному, науковому та ді-
ловому стилях уживається неозначена форма дієслова з суфік-
сом -ти, в художньому та розмовному стилях поряд із формами,
що мають суфікси -ти, зрідка вживаються інфінітиви зі скоро-
ченим варіантом суфікса------------- ть.

Між коренями, що закінчуються на приголосний, й інфіні­тивним суфіксом -ти можуть бути інші суфікси: -ну-, -ува- (-юва-), -а-, -и-, -і- (-Ї-): стук-ну-ти, мандр-ува-ти, гост-юва-ти, чит-а-ти, бач-и-ти, ум-і-ти, до-ї-ти. Ті корені, що закінчуються на пе­редньоязикові приголосні д, т (вед-у, плет-у), ще на праслов'ян­ському ґрунті зазнали внаслідок дисиміляції звукових змін (вед-у — вед-ти — вес-ти, плет-у — плет-ти — плес-ти). У су­часній українській мові це явище збереглося лише в небагатьох дієсловах: брести, їсти, класти, мести, прясти, розповісти, сіс­ти, упасти.

Неозначена форма дієслова може використовуватися для вираження способу, вносячи в текст експресивне забарвлення. Вона вживається для посилення наказу, передачі необхідності дії, неминучості її: «Працювати на злагоду!» (газ.).

КАТЕГОРІЯ ВИДУ

Дієслівна категорія виду виражає дію з погляду того, як во­на розвивається в часі. З допомогою категорії виду передаєть­ся дія, яка сповна реалізована чи спрямована на реалізацію, або дія постійна, безперервна, що перебуває в процесі розгортання і становлення.

Видові значення наявні в усіх дієсловах. Залежно від кон­тексту вони можуть бути доконаного або недоконаного виду

Форми доконаного виду виражають дію, що має певну ме­жу тривання: 1) дію повністю завершену чи завершену на пев­ному етапі виконання (сніг випав, сонце зійшло, колона рушила, дитина заплакала); 2) дію, повторювану до певної межі (попере­писував вірші, попідпирав двері); 3) дію одноразову, раптову (стукнув, смикнув, крикнув).

Форми недоконаного виду виражають дію, що перебуває в процесі тривання (здійснення), незавершеної повторюваності: (сонце сходить, двері підпирають, стукає, смикає), багаторазо­вість дії (постукувати, покрикувати).

Видове значення не впливає на семантику дієслова. Те саме дієслово може мати як доконаний, так і недоконаний вид: над­писати — надписав — надпишу (доконаний вид); надписувати — надписую — надписував — надписуватиму — буду надписувати (недоконаний вид).

Дієслова, що тотожні за своїм лексичним значенням і мають тільки різний вид, творять видові пари: розповідати — розпо­вісти, читати — прочитати, стояти — стати, допікати — до­пекти. Формальне вираження виду при цьому може бути морч фологічним або контекстуальним.

До морфологічного засобу вираження виду під час творен­ня видових пар належить:

1)Суфіксальний спосіб творення: чергування або зміна суфіксів співвідносних основ: -овува-/-ува-(-юва-)\ мобілізовувати — мобілізувати, організовувати — організувати, завойовувати — завоювати, переадресовувати — переадресува­ти, обраховувати — обрахувати; -ува- (-юва-) /-«-(-/-): зменшу­вати — зменшити, зближувати — зблизити, розклеювати — роз­клеїти; -ува-/-а-: записувати — записати, об'єднувати — об'єд­нати, розпитувати — розпитати; -а- / -ну- (зі значенням одно-разовості, раптовості): кричати — крикнути, грюкати — грюк­нути, стукати — стукнути, хапати — хапнути. Дієслова доко­наного виду цього типу творення можуть бути з суфіксом -ону-: грюконути, рубонути, хапонути. Відтінок згрубілості, властивий цим дієсловам, надає тексту характеру розмовності: -ва-/0: ста­вати — стати, дівати — діти; -а- / 0: лягати — лягти, одяга­ти — одягти, стирати — стерти, перебігати — перебігти, ви­тікати — витекти; -а- / -и-\ рішати — рішити, рушати — ру­шити, ступати — ступити, виряджати — вирядити.

2) Префіксальний спосіб творення. Для тво­рення дієслів доконаного виду від співвідносних основ недоко­наного виду найчастіше використовуються префікси в-, з-(с-), за-, на-, по-, про-. Вони лише змінюють вид дієслова, не вносячи в його семантику ніяких додаткових відтінків: молити — вмо­лити, робити — зробити, питати — спитати, в'янути — зав'я­нути, кликати — покликати, інформувати — поінформувати. Це один з найпродуктивніших способів творення дієслів доко­наного виду.

Проте не кожний префікс може бути тільки видотворчим. Більшість із них є словотворчими. Вони вносять у семантику дієслова додатковий відтінок, розширюють або звужують його лексичне значення. Пор.:

надбудувати

Дата добавления: 2015-09-30