За редакцією О. Д. Пономарева 8 страница

Для введення в контекст фразеологічної одиниці без зміни структури часто послуговуються вставними словами і речен­нями, допоміжними словами, сполучниками, частками тощо: «Апетит, як відомо, приходить під час їди» (журн.); «Прямо-таки захоплює спритність головного інженера: однією рукою він підписує документи на впровадження раціоналізації, а іншою — заборону на виплату авторам законної винагороди. Виходить щось на зразок дволикого Януса» (газ.). Можуть вводитися фра­зеологізми й без допоміжних засобів. Так, ідіоми безпосеред­ньо вплітаються в канву речення як головні чи другорядні його члени, необхідні для повноти висловлення думки: «Ну, все, — подумав тоді Микола Федорович, — здається, з пожеж­никами владнав». Подумав і... палець об палець не вдарив, аби ви­правити становище» (газ.).

Прислів'я, приказки, різні сентенції, крилаті вислови вво­дяться в текст як висновок, підсумок у кінці твору чи абзацу, тому часто виступають наскрізними образами. їм властива біль­ша граматична самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'я­зані з контекстом: «Радість відчуття, що ти відтепер господар новенької квартири, перемагає все. Перемелеться — борошно буде» (газ.).

У функціонуванні фразеологічних одиниць найвиразніше виявляються зображувально-емоційна і зображувально-змалю-вальна функції. Зображувально-емоційна функція допомагає авторові виявити свої почуття, ставлення до фактів, подій і ви­кликає відповідні емоції в читачів. Зображувально-змалюваль-на функція фразеологізмів в авторській мові сприяє наочності у вираженні думок і почуттів, які майстер слова прагне передати у формі образних уявлень. Особливо часто трапляються фра­зеологічні одиниці в різних авторських відступах, які служать поглибленню теми оповіді, дають можливість заволодіти чита­цькою увагою: «Деякі прописні істини тут виглядають прямо таки загадково. А інколи повороти чудодійства такі круті, що до абсурду доводять. Істину з пантелику збивають» (газ.). У мо­ві персонажів, крім зображувально-оцінної функції, фразеоло­гічна одиниця виконує ще і функцію мовної характеристики чи мовного викриття. Тому в діалогах переважають розмовні, про­сторічні, розмовно-професійні фразеологізми, яким властива емоційність і оцінність. Напр.: «— І ви з ними за одну компа­нію,— відповів правдолюб. — Нічого, я ще підберу фактиків і ви­веду всіх на чисту воду.

Можете не сумніватися: виводитиме...» (журн.).

Крім уведення в текст фразеологічних одиниць без зміни се­мантики і структури, сильний стилістичний ефект художники слова досягають шляхом видозміни і перетворення фразеологізму. З погляду стилістики така трансформація (від лат. ігапзГогтаїіо — зміна, перетворення) необхідна для того, щоб оновити семантику і структуру фразеологізмів, аби не стерся фразеологічний образ. Автори часто вдаються до індиві­дуально-авторського перетворення фразеологізмів, яке відбу­вається під впливом актуалізації. Від автора вона вимагає такої перебудови семантики і структури, за якої зберігається співвід­несеність з номінативним, вихідним фразеологізмом.

Існує ряд прийомів перетворення фразеологічних одиниць. Семантичні перетворення містять у собі два різновиди — з нав­мисним обігруванням прямого лексичного значення ок­ремих компонентів фразеологізмів та зіткнення чи про­тиставлення вільного і фразеологічного значень у слово­сполученні або реченні. В такому разі створюється фразеоло­гічний каламбур як один із виразних засобів комічного. Під фразеологічним каламбуром розуміється така фігура мов­лення, при якій з метою гумору чи сатири використовується фразеологічна одиниця як семантично цілісне, нерозкладне і як вільне словосполучення. Сюди ж зараховуються й ті, в яких тільки одне слово як компонент фразеологічної одиниці сприй­мається в прямому значенні.

Часткове перетворення семантики фразеологіч­ної одиниці полягає в тому, що залежно від контексту на пер­ший план виступає то пряме, то переносне значення, причому переважає одне з них у конкретному контексті: «Словом, діло за­крутилося не на жарт. Узгодили його у різних міністерствах, по­ставши до відома різні відомства. А коли почули підбадьорююче: ламайте, звичайно ламайте старе, віджиле, те, що заважає ру­хатись уперед,— то взяли та й зламали. І не якусь там допоміж­ну хижку, а один із провідних цехів» (газ.).

Повне семантичне перетворення фразеологічної одиниці можливе за умов, коли в мові існує вільне словосполу­чення, від якого утворився фразеологізм. Несподіване їх зітк­нення при відповідній ситуації дає комічний ефект. Таке зі­ткнення відбувається у вузькому чи широкому контексті автор­ської мови або мови персонажа. Іноді цей прийом використо­вується одночасно і в мові персонажа, і в авторській, що дає можливість реалізувати словосполучення в двох планах — фра­зеологічному і вільному. Напр.: «— Можемо тебе, друже, на руках носити, в президію обирати, портрет твій у цеху повісити, а виплатити тобі гроші, вибачай, не можемо... І пішло, закрути­лося. Замість того, щоб новаторів справді на руках носити, їх спровадили в суд, почали дивитися на них, як на користолюбців і порушників спокою» (газ.).

Сатиричне відображення дійсності вимагає створення ко­мічного ефекту, який оголював би внутрішні суперечності явищ, подій. Сама суть комізму полягає в тому, що ці супереч­ності виражають невідповідність між явищами, котрі іс­нують у дійсності, й тими, на що вони претендують, за що себе хочуть видати. Саме вони й створюють у мові невідповідність прямого й переносного значень фразеологічної одиниці при ка­ламбурі, допомагають глибше розкрити суть фактів і явищ, ви­явити їхні потаємні зв'язки, часто приховані й несподівані. Цьому сприяє зміна не тільки семантики, а й структури фразео­логізмів, яка полягає в заміні або випущенні компо­нентів, поширенні лексичного складу, контамінації чи руйнуванні структури фразеологічної одиниці.

Найчастіше майстри пера вдаються до з а м і н и компонен­тів фразеологічної одиниці, зберігаючи її внутрішню форму: «/ все ж насмілюсь запитати у відповідальних будівельників: а мо­же, вустами підлітка глаголить істина?Як думаєте, шановні чи­тачі?» (газ.). Ефект несподіваності створюється при заміні ком­понента фразеологічної одиниці антонімом: «Крива боротьби з цим лихом низько впала. Бо торік аж трос сіло в калошу, а в ни­нішньому тільки один (поки що)... Думаєте, хтось репетував: "Миколо, отямся, май клепку в голові!" Аби не так!» (газ.). Іноді компонент замінюється паронімом і викликає своєю несподіва­ністю комічний ефект: «Гріхом неспасенним було б твердження, що про все це ніхто не знає і не знав. Навпаки! Виявляється, тут не сиділи, склавши руки. Точніше — склавши ручки. Народжува­лися постанови, розпорядження, рішення (газ.).

Відоме ще поширення компонентного складу фразео­логічної одиниці як один із проявів формальної збитковості. При експлікації, тобто розгортанні, у фразеологізмі значення його, як правило, залишається тим самим, додаткові компонен­ти лише підсилюють експресивність сполучення. Внаслідок по­ширення компонентів відбувається їхнє уточнення, підсилення експресії фразеологічної одиниці, актуалізується її внутрішня форма. Серед різних видів такої трансформації частіше вжива­ється атрибутивний, тобто один з компонентів фразеологізму поширюється за рахунок конкретного означення, яке додаєть­ся до іменника: «— / чому губителів природи ніхто не вдарить як слід по руках?— запитують інші. Риторичні ці оклики чуються

вже не рік і не два. Та що з того? Браконьєрська совість непро­будно спить. А по шкідливих руках вдарити ніяк, бо нікого досі не схоплено... за шкідливу руку...» (газ.).

До експлікації належить контамінація фразеологічної одиниці. Вона широко використовується в художніх творах, особливо в сатирі. Найчастіше при ній поєднуються сталі сло­восполучення, які починаються з того самого слова: «І от ми на порозі відкриття: кров смокче з людей самка. І от саме цю дво­крилу кровопивцю ми сьогодні, як ніколи, вивчаємо озброєним до зубів оком» (журн.). Можуть зв'язуватися два фразеологізми в один послідовно: останній компонент першого збігатися з по­чатковим другого: «А як же гроші?— запитаєте ви. Оті тися­чі... їх просто викинули на вітер, що гуляє в голові витязя. І якби тільки в голові витязя...» (журн.).

Поряд із поширенням компонентів фразеологічної одиниці чи всього її складу, об'єднанням кількох фразеологізмів широ­ко відоме скорочення, тобто зменшення числа компонен­тів (еліпсис). Воно наявне і в мові, і в мовленні. У мові скороти­лися прислів'я, приказки та інші фразеологічні одиниці. Напр.: про вовка помовка (а вовк до хати); око за око (зуб за зуб); соба­ка на сіні (лежить, і сам не їсть, і худобі не дає); ні сіло, ні впало (дай, бабо, сало); чужими руками (жар загрібати легко); (про­йшов) крізь вогонь і воду; гріш ціна (в базарний день); ні слуху ні духу (не чути); рука руку миє (і обидві білі живуть); (богові — богове) кесарю — кесареве; ні в зуб ногою (не вштовхнеш); говори­ла — балакала (та все чортзна-що); заварити кашу (заварив ка­шу, то й розхльобуй) та ін. їх легко відновити, бо ще відомі усі­чені частини.

У сатиричних творах такі фразеологічні одиниці вживаю­ться еліпсованими. Імпліцитність, тобто нерозгорненість, при­водить до узагальнення змісту, немотивованості фразеологіч­ного образу і мовної економії: «А далі його раптом потягло на музику: став, ні сіло, ні впало, музикантом у ресторані, потім — електриком у філармонії...» (журн.).

Іноді спостерігається поєднання кількох прийомів зміни структури фразеологічної одиниці, від чого, природно, зміню­ється її значення. Трансформоване прислів'я ложка дьогтю псує бочку меду змінило структуру і семантику. В контексті воно конкретизувалося, пристосовуючись до нього, і змінило значен­ня: «Вимальовуючи портрет переконаного хапуги, який на очах широкої публіки натоптує кишені державною готівкою, він замі­шував фарби за перевіреним рецептом: до чайної ложечки правди додавав відро брехні, припущень, вигадок» (журн.).

Таке поєднання різних стилістичних прийомів звичайно на­явне в творах досвідчених майстрів слова. Воно допомагає до­нести свої ідеї до читачів чи слухачів, вплинути на їхні емоції.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЛОВНИКІВ

Розділ мовознавства, об'єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники, називається лексикографією (від гр. Іехікоз — словесний, словниковий і £гарЬо — пишу).

Словники відображають культуру мови народу і сприяють її нормалізації. Вони є багатим джерелом її вивчення, зокрема правил написання, вимови, добору слова. Видатний поет і вче­ний М. Рильський, підкреслюючи важливість словників, писав: Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля: Збирайте, як розумний садівник, Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Існують спеціальні словники понятійно-довідкового харак­теру — енциклопедичні і словники власне мовні — лін­гвістичні (або філологічні). В енциклопедичних слов­никах пояснюється зміст, характер і сутність предметів, явищ. У них можна знайти лаконічні відомості про різні країни, народи, мови, визначні події, про видатних політичних діячів, учених, письменників, митців. Ці словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. В енциклопедичних словниках уміщують також ілюстрації (фотографії, малюнки, репродукції), карто­графічні матеріали, статистичні, хронологічні таблиці та ін. Відомі, наприклад, такі енциклопедичні словники, як «Україн­ська радянська енциклопедія» (в 12 т. К., 1977—1985); «Енцик­лопедія українознавства» (Львів, 1993—1994, 1 — 4-й томи на літери А—М); «Енциклопедія українознавства» (у 3-х т. К., 1994—1995); «Українська літературна енциклопедія» (К., 1988. Т. 1; К., 1990. Т. 2); Григораш Д. С. Журналістика у термінах і виразах (Львів, 1974) та ін.

У лінгвістичних словниках об'єктом розгляду є слово як одиниця мови. Лінгвістичні словники бувають одномовні і перекладні. Одномовні поділяються на: тлумачні, між-слівних зв'язків (синонімічні, антонімічні, паронімічні,омонімічні), діалектні,історичні, довідково-лінгвістичні (етимологічні, фра­зеологічні,орфографічні,орфоепічні,слово­творчі, словники труднощів).

У перекладних лінгвістичних словниках представлені пере­клади слів та фразеологізмів з однієї мови іншою. Найпошире­ніші — двомовні перекладні словники, хоч є і багатомовні. У перекладних словниках подаються лексичні або фразеологічні відповідники різних мов з урахуванням семантичної структури того слова, яке перекладається (однозначне, багатозначне), а також особливостей функціонування слів та словосполучень у кожній мові.

Серед одномовних словників найбільш вагомими є тлу­мачні словники, в яких пояснюється значення слів, подають­ся їхні основні мовні характеристики — граматичні ознаки, на­голос, написання, розкриваються стилістичні можливості та де­які особливості сполучуваності з іншими словами.

Різновидами тлумачних словників є також словники іншо­мовних слів, одномовні термінологічні словники (які водночас тяжіють і до енциклопедичних), словники мови письменників, у яких також розкриваються можливості змістового і стилістич­ного вживання слів.

У словниках іншомовних слів уміщуються сло­ва, запозичені з різних мов. До слова подається інформація, з якої мови воно походить або які компоненти використані для його творення, та, що найголовніше, пояснюється значення цього слова.

Близькими до словників іншомовних слів є спеціальні, або термінологічні словники, що містять визначення сло-ва-терміна і відомості про використання його в певній системі знань.

Словники мови окремих письменників служать для систематизації й пояснення слів, уживаних пись­менником у його творах. Кожна стаття ілюструється прикла­дами, які розкривають особливості індивідуального слововжи­вання в художньому мовленні.

У діалектних словниках зібрана лексика терито­ріальних діалектів, з'ясовується значення і характер поширення діалектних слів. Ці словники бувають загальнодіалектними й регіональними.

У словниках с и н о н і м і в, а н т о н і м і в, о м о н і -мів,паронімів розкриваються змістові і стилістичні зв'яз­ки між словами та притаманні словам певних груп і рядів своє­рідні значення і відтінки значень.

Широко використовуються довідково-лінгвістичні словни­ки — орфографічні, орфоепічні, етимологічні, фразеологічні, словники складних випадків слововжитку тощо.

Орфографічні словники подають нормативне на­писання слів, мають велике значення для розвитку культури пи­семного мовлення.

Орфоепічні словники містять інформацію про лі­тературну вимову та наголос слів, допомагають удосконален­ню усного мовлення.

В етимологічному словнику пояснюється похо­дження слів, розкривається їх первинне значення, історичний розвиток.

Фразеологічні словники вміщують насамперед цілісні звороти (фразеологізми, крилаті слова, ідіоми та ін.). Пояснюється значення стійкого сполучення слів, особливості вживання, походження, можливості варіювання в мовленні.

Крім названих, відомі й інші словники, які теж мають важ­ливе теоретичне і практичне значення для вивчення лексичного й фразеологічного складу мови (історичні,топоніміч-н і, ч а с т о т н і, м о р ф е м н і, в л а с н и х імен і пріз­вищ та ін.).

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Словникова справа зародилася в Україні вже в XIII ст. Створювалися словнички незрозумілих слів, які вживалися в церковних книгах. У другій половині XVI ст. були укладені словники іншого типу — двомовні перекладні, в яких церков­нослов'янські слова передаються «простою мовою». Найдавні­ший з таких словників має назву «Лексись с толкованіємь сло-венских словь просто». Цей невеличкий рукописний словник лише через три століття після написання був надрукований з передмовою архімандрита Амфілохія в «Чтениях в обществе ис-тории и древностей российских при Московском университете». Закінчується передмова словами: «Настоящий словарь едва ли не древнейший украинский азбуковник».

У 1596 р. у Вільні вийшов у світ перший друкований слов­ник, в якому церковнослов'янська мова теж перекладається «простою мовою». Це словник київського вченого Лаврентія Зизанія (Тустановського) «Лексис Сир'кчь Реченьх В^гькрат^гьц^гк сьбранньї И из словенскаго язика на простьій Русскій Діалєктт* Истолкованьї».

В українській лексикографії помітною є праця Памва Бе-ринди «Лексиконі» славеноросскій и имент» Тлтжованіе», ви­дана в Києві 1627 р. і перевидана в Кутеїні (Білорусія) 1653 р. У 1961 р. цей словник перевиданий Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні.

Памво Беринда — видатний діяч української культури XVII ст., лексикограф, поет, перекладач, друкар, гравер. Укла­дений ним словник є важливим джерелом вивчення словнико­вого складу української мови того часу. У словнику широко представлені українські відповідники — в основному слова, не­рідко наводяться й фразеологізми. Словник і тепер є цінним по­сібником при читанні пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою.

Помітний також рукописний словник XVII ст. — «Синоніма славеноросскал», укладений невідомим автором на основі пе­реробки «Лексикона словенороського» П. Беринди. Це була перша спроба перекладного словника з реєстром слів старої ук­раїнської мови.

«Синоніма славеноросская» разом з «Лексисом» Лаврентія Зизанія у 1964 р. були опубліковані в серії «Пам'ятки україн­ської мови» (XVI—XVII ст.). Про значення цієї праці писав відомий філолог П. Житецький: «Словник становить значний науковий інтерес уже завдяки тому, що наочно показує нам, з яким напруженням працювала думка в давнину над матеріалом слов'янським, щоб видобути з нього все, що було можливе, для свого вираження»¹.

Згадаймо ще рукописний українсько-латинський словник «Лексікон словено-латинській», укладений Є. Славинецьким та А. Корецьким-Сатановським у середині XVII ст. Він був виданий 1968 р. у Римі, а у 1973 р. разом із «Лексиконом ла­тинським» Є. Славинецького в Києві Інститутом мовознав­ства ім. О. О. Потебні.

Одним із перших словників нової української літературної мови є «Собраніе малороссійскихь словь, содержащихся вь "Знеиде", и сверхь того еще весьма многихь иньїхь, издревле вошедшихь вь Малороссійское нар^чіе сь других язьїковь, или коренньїх Россійскихь, но не употребительньїхь», додане до першого видання «Енеїди» І. П. Котляревського (1798 р.). Він містить близько 1000 українських слів, які тлумачаться російсь­кою мовою. 1818 р. був опублікований «Краткій малороссійскій словарь» як додаток до першої української граматики О. Пав-ловського. Подібні словники вміщені у збірках «Малороссійскіе п^сни» М. О. Максимовича (1827), «Опьігь собранія старин-ньіхь малороссійскихь п*ксней» М. Цертелєва (1819), «Ужинок рідного поля» М. Куцого (1857) та ін. Вони мали на меті пояс­нити незрозумілі для читачів слова у творах українських пись­менників і в народних піснях.

¹ Житецкий П. Очерк литературной истории малоруського наречия в XVII веке, с приложением словаря книжной малорусской речи по руко­писи XVII века. К., 1889. С. 3.

Названі лексикографічні праці відіграли й певну норматив­ну роль. Однак відчувалася потреба в повнішому словнику, української мови. Тому один із відомих вітчизняних філологів М. Максимович закликав до створення такого словника. Мож­ливо, у відповідь на заклик М. Максимовича уклав свій слов­ник П. П. Білецький-Носе'нко. Він був високоосвіченою люди­ною, написав українською мовою низку художніх творів: бай­ки, балади, жартівливу поему «Горпинида, чи вхопленая Про-зерпина» та ін. Словник П. Білецького-Носенка був першим, укладеним у XIX ст., великим словником української мови. Його обсяг — 20 000 словникових статей, широко представлена в ньому лексика, фразеологія української мови. Створювався словник на основі літературних джерел і записів народної мови, фольклору.

У словника П. Білецького-Носенка нещаслива доля — свого часу він не був надрукований, хоч про нього і знали вчені, ті, хто займався словниковою справою. Публікація словника була здійснена 1966 р. у серії «Пам'ятки української мови».

XIX ст. відзначалося появою важливих праць з діалектоло­гії та етнографії. Велося збирання діалектної, розмовної та ет­нографічної лексики, були спроби укладання словників з вико­ристанням переважно цих матеріалів. Одним із таких словників був «Словарь малорусскаго нар*кчія» О. Афанасьєва-Чужбин-ського (у межах А — 3), виданий у 1855 р. Про цей словник Б. Грінченко писав: «За винятком невеликого числа старих слів, усі слова взяті з живої народної мови, і пояснення їх російською мовою загалом вірні; іноді наводяться приклади, переважно складені самим автором словника. На жаль, робота спинилася на букві З»¹. У порівнянні з усіма попередніми словниками пра­ця О. Афанасьєва-Чужбинського мала значно більший реєстр українських слів.

У 1893—1898 рр. у Львові вийшов друком «Словарь росій­сько-український» М. Уманця і А. Спілки. У створенні цього словника брала участь велика група інтелігенції Києва, Умані, Одеси. Організатором словникової справи був М. Комаров (М. Уманець і А. Спілка — псевдоніми, перший — М. Комаро­ва, другий — колективу його співавторів). Словник містить 37 000 заголовних слів у російській частині. Український мате­ріал зібрано на основі записів живої народної мови та опрацю­вання художніх, наукових, публіцистичних творів. Але ілюст­рацій у словнику небагато, і в основному наводяться вони з ет­нографічного матеріалу (пісні, думи, приказки та ін.). Словник перевиданий у 1896—1898 рр. та в 1925 р.

Наприкінці XIX ст. опубліковано «Русско-малороссийский словарь» Є. Тимченка.

¹ Гтнченко Б. Словарь української мови: В 4 т. К., 1907—1909.

Ідея українських лексикографів укласти повний словник ук­раїнської мови значною мірою втілена у великому українсько-російському словнику за редакцією Б. Грінченка¹, який був ви­даний у 1907—1909 рр. У чотирьох томах цього словника пода­но близько 70 000 слів, узятих з художньої літератури та інших писемних джерел, а також із фольклорних записів, усного мов­лення. До нього залучено й матеріали попередніх словників ук­раїнської мови.

До кожного значення українського слова подаються росій­ські відповідники. Словник уміщує також українську фразеоло­гію, часто з поясненням її походження.

У кінці четвертого тому вміщено словник імен. У примітці до нього упорядник звертає увагу на те, що деякі імена, що ма­ють форму зменшеності (Грицько, Володко, Химка та ін.), пода­ються як реєстрові слова, зважаючи на їхнє функціонування в на­родній мові як основних форм. Словник перевидавався у 1924 р., 1925 р., 1928 р., а в 1958—1959 рр. був надрукований з видання 1907— 1909 рр. фотомеханічним способом.

Найбільш повними з пізніших словників були двотомний «Російсько-український словник» С. Іваницького й Ф. Шумлен-ського (Вінниця, 1918) та «Словник української мови» Д. Явор-ницького (Катеринослав, 1920), що мислився як додаток до «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка. Тоб­то в ньому містилися слова, відсутні в останньому або ж подані в іншому значенні. На жаль, опубліковано лише перший том «Словника української мови» Д. Яворницького, на літери А—К. Решта лишилася в рукописі.

На 1918 р. припадає вихід у київському видавництві «По­ступ» першого в Україні «Словника чужих слів, що вживають­ся в українській мові» 3. Поптенка.

У 1918—1930 рр. з'явилося чимало словників термінологіч­них, потребу в яких особливо відчувала школа.

Протягом 1924—1933 рр. надруковано три томи «Росій­сько-українського словника» Академії наук УРСР (у межах А—П). У 1937 р. Інститут мовознавства видав великий одно­томний «Російсько-український словник». Його реєстр по­повнився новими на той час словами. У 1939 р. був знову створений колектив для укладання двомовного російсько-ук­раїнського словника, однак наступні події, пов'язані з вій­ною 1941 —1945 рр., роботу над словником на певний час припинили.

Наступний період, який почався в повоєнний час, позначе­ний створенням справді сучасних словників — і за рівнем лекси­кографічного опрацювання і з погляду предметно-тематичної різноманітності, відповідності потребам, запитам життя. З'яви­лися тлумачні, фразеологічні, синонімічні словники, вже видано три томи етимологічного словника, словник іншомовних слів, орфографічні, орфоепічні словники, термінологічні, перекладні словники.

ТИПИ СЛОВНИКІВ

ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словни­ки, їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання.

У 1948 р. вийшов «Російсько-український словник» за ре­дакцією М. Я. Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лек­сика сучасної української мови, враховані різні значення слів і їхні стилістичні варіанти. У 1955 р. вийшло друге видання слов­ника з деякими виправленнями і доповненнями, а в 1961 р. — третє.

Новий «Російсько-український словник» (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це най­більш повний сучасний словник такого типу. Здійснено його стереотипне перевидання у 1978, 1980, 1988 роках. У словнику значно розширені словникові статті — за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів.

У словнику 1968 р. набагато глибше опрацьовано значен­нєву структуру слова, враховано його різні змістові відтінки, особливості сполучуваності, стилістичних характеристик тощо. Подаються як вільні, так і сталі словосполучення, що переваж­но мають специфіку в перекладі, потребують особливої уваги.

Однією з визначних праць української лексикографії є шеститом ний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні і ви­даний у 1953—1963 рр. Цей словник є широким зібранням лек­сичних та фразеологічних скарбів сучасної української літера­турної мови.

Серед однотомних російсько-українських та українсько-ро­сійських словників: «Російсько-український словник» Д. І. Га-нича, І. С. Олійника (1962); «Російсько-український і українсь­ко-російський словник» цих же укладачів (1984); «Українсько-російський словник» за редакцією В. С. Ільїна (1964); «Укра­їнсько-російський словник» за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник (1975). Перевидано «Російсько-український словник» Д. І. Ганича, І. С. Олійника та «Українсько-росій­ський словник» за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрип­ник.

Опубліковані російсько-українські словники, які представ­ляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хіміч­ний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також

словники суспільної лексики — «Русско-украинский словарь юридических терминов» (К., 1985); «Російсько-український слов­ник соціально-економічної термінології» Воробйової С. А. і Мо-лодід Т. К. (К., 1976); «Російсько-український спортивний слов­ник» за ред. С. І. Головащука (К., 1973); «Російсько-український словник для ділових людей» О. О. Тараненка і В. М. Брицина (1992) та ін.

Вийшли в світ термінологічні словники й мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. Так, у «Словнику лінгвістичних термінів» Є. Кротевича та Н. Родзевич (1957) до термінів, пода­них українською мовою, наводяться спочатку російські відпо­відники (для запозичених термінів указується мова-джерело), а далі витлумачується значення терміна. У 1985 р. вийшов дру­ком повніший «Словник лінгвістичних термінів» Д. І. Ганича і І. С. Олійника, укладений на тих же засадах.

Крім російсько-українських і українсько-російських, вида­но також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Серед них «Англо-український словник» і «Україн­сько-англійський словник» М. Л. Подвезька (1948,1952), «Ан­гло-український словник» за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1978, 1984), «Українсько-англійський словник» за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1982), «Німецько-український словник» за редакцією І. В. Шаровольського (1948), «Німецько-україн­ський словник» за редакцією Е. І. Лисенко (1978,1986), «Укра­їнсько-німецький словник» за редакцією Е. І. Лисенко (1983, 1989), «Українсько-французький словник» та «Французько-ук­раїнський словник» О. О. Андрієвської та А. А. Яворської (1955,1963), «Французько-український словник» за редакцією Б. І. Бурбело (1989); «Українсько-французький словник» за ре­дакцією К. М. Тищенка (1986); «Польсько-український слов­ник» у двох томах — головний редактор Л. Л. Гумецька (1958—1960), «Угорсько-український словник» Л. А. Владими­ра та ін. (1961), «Українсько-угорський словник» Л. Катони (1963), «Англо-український фразеологічний словник» К. Т. Ба-ранцева (1969), «Чесько-український словник» Й. Ф. Андерша та ін. у двох томах (1988—1989), «Болгарсько-український словник» І. А. Стоянова та ін. (1988), «Українсько-чеський словник» А. Куримського, Р. Шишкової та Н. Савицького в двох томах (Прага, 1994—1996), «Англо-український словник» М. Балли в двох томах (1996).

Багатомовні словники в українській лексикографії представ­лені такими працями: «Українсько-латинсько-російськпй медич­ний словник» (1960), «Ботанический словарь. Русско-английско-немецко-французско-латинский» (1962), «Словник фізичної лек­сики українсько-англійсько-німецько-російський» В. Козирсь-кого і В. Шендеровського (1996) та ін.

Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їхнє важливе практичне значення.

ТЛУМ А ЧНІ СЛОВНИКИ

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» —. першого тлумачного словника нашої мови, найповнішого й найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник був виданий протягом 1970—1980 рр., містить близько 135 000 слів.

Дата добавления: 2015-09-30