За редакцією О. Д. Пономарева 11 страница

вишн-ям вишн-і вишн-ями (на) вишн-ях вишн-і

душ-і душ

душ-ам душ-і душ-ами (на) душ-ах душ-і

В однині закінченню родового відмінка -и іменників твердої
групи відповідає закінчення -і іменників м'якої та мішаної груп.
У давальному та місцевому відмінках в усіх трьох групах омоні-
мічні закінчення -і (-Ї): вод-і, лазн-і, площ-і, мрі-ї. Кінцеві тверді
приголосні іменників твердої групи [г], [ґ], [к], [х] чергуються із [з],
[дз' ], [ц]₉ [с] у цих відмінках: допомог-а — допомоз-і, дзиґ-а — дзидз-і,
рік-а — ріц~і, свекрух-а — свекрус-і. У знахідному відмінку імен-
ники твердої та мішаної групи мають закінчення -у, м'якої--------------------- ю.

Орудний відмінок закінчується на -ою у твердій групі, у м'я­кій і мішаній — на -ею (-єю):рук-ою, сил-ою — статт-ею, моло-диц-ею, площ-ею, мрі-сю, еволюці-єю.

Кличний відмінок іменників першої відміни виражається за­кінченнями -о для твердої групи: Оксан-о, калин-о, країн-о, до-рог-о, Микол-о і -е (-є) для м'якої та мішаної груп: закрійниц-е, Соломі-є, мрі-є, душ-е. Закінчення -ю мають пестливі іменники м'якої групи: Сон-ю, бабус-ю, матус-ю, Гал-ю.

У множині в називному відмінку іменників твердої групи
вживається закінчення -и (сосн-и, ног-и, тумбочк-и), м'якої та мі-
шаної ------ і (-Ї): яблун-і, площ-і, наді-ї. У родовому відмінку імен-
ників усіх трьох груп нульове закінчення: бур (від буря), перемог,
битв, травм, ячин, душ, паляниць, столиць, їдалень, господинь, рево-
люцій, галантерей, сімей. У багатьох іменників при появі закритих
складів відбувається чергування голосних [о], [е] з [/]: дорог-и —
доріг, голов-и — голів, ног-и — ніг, борон-и — борін, черед-и —
черід; уставляються голосні між двома приголосними: стежк-и —
стежок, палатк-и — палаток, сестр-и — сестер, сосн-и — сосон,
вітальн-і — віталень, вишн-і — вишень, війн-и — воєн (і війн),
домн-и — домен, сукн-і — суконь, гребл-і — гребель, борозн-и —
борозен, князівн-и — князівен, сім'-ї— сімей, статт-і — статей,
ескадриль-ї— ескадрилей, стайн-і — стаєнь, сотн-і — сотень,
ляльк-и — ляльок. У деяких випадках чергування [о], [е] з [і] за
аналогією до вихідних форм не відбувається: топол-і — тополь,
вод-и — вод, потвор-и — потвор, будов-и — будов, печер-и — пе-
чер, мереж-і — мереж.

Є відхилення від правил нульового закінчення в родовому відмінку множини: губ — губ-ів, легень — леген-ів, баб — баб-ів', закінчення -ей (миш-ей, свин-ей) та -ів (старост-ів, судд-ів).

У давальному, орудному та місцевому відмінках множини наявні закінчення -ом, -оми, -ах для іменників твердої та міша­ної груп і відповідно -ям, -ями, -ях для іменників м'якої групи (записк-ам — криниц-ям, круч-ам — дол-ям; долин-ами — пісн-ячи).

До другої відміни належать іменники чоловічого й серед­нього роду, чоловічого — з нульовим закінченням у називному відмінку однини (шлях, край, степ, двір, кінь, водій, тесть), із закінченням -о (Павл-о,Дніпр-о, батьк-о, Петренк-о, хлопчиськ-о, хвальк-о), середнього роду з закінченням -о, -е, -я (крім тих, що при відмінюванні приймають суфікси -єн-, -ст-, -я/я-): болот-о, олов-о, мор-е, гор-е, завзятт-я, становищ-е, лист-я, подвір -я, по-ложенн-я, дерев-о.

Друга відміна також поділяється на три групи — тверду, м'я­ку й мішану. До твердої групи належать іменники чолові­чого роду з основою на твердий приголосний (голуб, журнал, друг, тік, завод, явір,робітник, нарис, фейлетон), крім тих, осно­ва яких закінчується на шиплячий; іменники середнього та чо­ловічого роду з основою на твердий приголосний і закінченням -о (ок-о, золот-о, марев-о, мережив-о, Дмитр-о, дядьк-о, пару-бійк-о, Іванченк-о, Колотил-о). Більшість іменників з основою на -р належить до твердої групи: це односкладові іменники — двір, яр, твір, звір, мир, дар, бір; слова іншомовного походження з су­фіксами -ар, -ир, -ер, -єр, -ур, -юр, -ор та ін.: хабар, касир, шофер, кур'єр, ажур, алюр, диктор, актор, колір. М'яка група пред­ставлена іменниками чоловічого роду, основа яких закінчується на м'який приголосний з нульовим закінченням (стілець, палець, вихователь, учень, ґедзь, деревій, палій), іменниками чоловічого роду на -ьо (татун-ьо, дідун-ьо, Бадз-ьо), іменниками середньо­го роду з закінченням -е (крім тих, що мають основу на шипля­чий): пол-е, мор-е, деревц-е, лиц-е, яйц-е та -я: лист-я, гілл-я, ба-жанн-я, Запоріжж-я, узбічч-я, мерехтінн-я, завданн-я, вченн-я; чималою кількістю іменників на -р з суфіксами -ар, -ир: календар, кобзар, вівчар, гончар, токар, пекар, ліхтар, тягар, косар, бага­тир, проводир, пухир, бунтар, друкар, але: хабар, комар нале­жать до твердої групи. До мішаної групи належать імен­ники чоловічого роду з основою на шиплячий і нульовим закін­ченням (сторож, ключ, кущ, дощ, плач, калач, товариш, спориш, леміш, плащ), іменники середнього роду з основою на шиплячий і закінченням -е: училищ-е, глинищ-е, просищ-е, плеч-е, ставищ-е, вогнищ-е; іменники чоловічого роду на -р з суфіксом -яр, що на­зивають осіб чоловічої статі за родом діяльності чи професією: бетоняр, смоляр, скляр, дігтяр.

Особливості відмінкових закінчень іменників другої відмі­ни: вони різноманітні, синонімічно багаті, що дозволяє стилі­стично удосконалювати висловлене чи написане. У назив­ному відмінку однини нульове закінчення та -о мають іменни­ки чоловічого роду (стан, гігант, нуль, Дніпро, Петро, водень), закінчення -о, -є, -я — іменники середнього роду, за винятком похідних іменників, утворених від чоловічого роду (дубищ-е, вовчищ-е, вітрищ-е), та тих, що позначають істоти (дідищ-е, все-знайк-о, будьк-о, хвальк-о): озер-о, неб-о, вогнищ-е, багатт-я, вік-н-о, світл-о, змаганн-я, викритт-я, сузір -я, міжгір -я.

Зразки відмінювання іменників другої відміни Чоловічий рід

	Тверда група	М'яка група	Мішана група
		Однина
н.	завод	край	газетяр
р.	завод-у	кра-ю	газетяр-а
д.	завод-ові (-у)	кра-єві (-ю)	газетяр-еві (-у)
3.	завод	край	газетяр-а
о.	завод-ом	кра-єм	газетяр-ем
м.	(на) завод-і	(на) кра-ю (-сві)	(на) газетяр-еві (-у)
к.	завод-е	кра-ю	газетяр-е
		Множина
н.	завод-и	кра-ї	газетяр-і
Р.	завод-ів	кра-їв	газетяр-ів
д.	завод-ом	кра-ям	газетяр-ам
3.	завод-и	кра-ї	газетяр-ів
0.	завод-ами	кра-ями	газетяр-ами
м.	(на) завод-ах	(на) кра-ях	(на) газетяр-ах
к.	завод-и	кра-ї	газетяр-і

У родовому відмінку однини закінчення -а (-я) висту­пає в іменниках середнього роду: тепл-а, добр-а, лист-я, здо-бутт-я_у визнанн-я, гор-я. В іменниках чоловічого роду флексія -а (-я) наявна в таких групах:

а) у назвах конкретних предметів: трактор-а, автобус-а, го-
динник-а, олівц-я, нож-а, клен-а, стовп-а, стол-а, стільц-я\

б) у назвах осіб та істот — загальних і власних: брат-а, то-
варишка, газетяр-а, пісняр-а, Кирил-а,Дмитриченк-а, Якубович-а,
дояр-а, ведмед-я, метелик~а;

в) у географічних назвах — гідронімічних — з наголошеним
закінченням: Дінц-я, Дністр-а, Іртиш-а та назвах населених
пунктів: Сімферопол-я, Донецьк-а, Канев-а, Києв-а, Париж-а, Ри-
м-а, але Кривого Рог-у, Холодного Яр-у\

г) у термінах: синус-а, квадрат-а, відмінк-а, іменник-а, пре-
фікс-а, електрон-а, трикутник-а, модул-я, позитрон-а;

ґ) у назвах мір довжини, ваги, об'єму, площі, часу: метр-а, літр-а, грам-а, тижн-я, місяц-я, центнер-а, карбованц-я, куб-а, гектар-а.

Закінчення -у (-ю) мають іменники, що позначають:

а) речовину або матеріал: мармур-у, водн-ю, цукр-у, папер-у,
гелі-ю, горох-у, анальгін-у, пеніцилін-у, граніт-у,ячмен-ю, азот-у;

б) абстрактні поняття: страх-у, експеримент-у\ дослід-у, до-
свід-у, прогрес-у, характер-у, стан-у,розум-у\

в) явища природи: дощ-у, сніг-у, гром-у, вітр-у, туман-у,
циклон-у;

г) сукупність чогось чи когось: оркестр-у, ансамбл-ю, хор-у,
загон-у, колектив-у, полк-у, деканат-у, університет-у, курс-у, ін-
ститут-у, штаб-у, завод-у, комітет-у, караван-у\

ґ) психічний стан, почуття: бол-ю, жал-ю, настро-ю, синдро-м-у, гнів-у, споко-ю, невроз-у, гепатит-у, переляк-у, сміх-у;

д) дії та процеси: відльот-у, прйізд-у, заклик-у, перебіг-у, вигу-
к-у, переход-у, відступ-у, крик-у, зойк-у, свист-у, грюкот-у;

е) назви країн, регіонів, гір, річок: Крим-у, Казахстан-у, Іра-
н-у, Пакистан-у, Ліван-у, Далекого Сход-у, Уругва-ю, Донбас-у,
Урал-у,Буг-у₉Дон-у\

є) простір або середовище: плацдарм-у, ліс-у₉ сад-у, степ-у, га-ю.

Є випадки, коли закінчення -а (-я) та -у (-ю) вживаються па­ралельно: стол-а — стол-у, мост-а — мост-у, двор-а — двор-у, плот-а — плот-у залежно від наголосу або від значення: камен-я (окремий предмет) — камен-ю (матеріал), лист-а (окремий пред-^мет) — лист-у (сукупність), еоняшник-а (одна рослина) — соняш-ник-у (сукупність, збірність).

У давальному відмінку однини вживаються закінчен­ня -ові(-еві, -єві) і рідше -у, -ю в чоловічому роді: зят-еві, комбай-нер-ові, батьк-ові, Андрі-єві, народ-ові, учител-еві і зят-ю, колі­байнер-у, батьк-у, Андрі-ю, народ-у,учител-ю. Закінчення -у (-ю) характерне для іменників середнього роду. Однак у назвах іс­тот на -о спостерігаються також паралельні закінчення: те-лятк-у — телятк-ові, дитятк-у — дитятк-ові. Іноді такий па­ралелізм помітний і в іменників середнього роду — назвах не­істот: серц-ю — серц-еві, сонц-ю — сонц-еві, лих-у — лих-ові. У власних назвах прикметникового походження на -ів (-їв) закін­чення тільки -у (-ю): Львов-у, Києв-у, Канев-у, Миколаєв-у.

Узнахідному відмінку однини закінчення залежать від семантичного розряду іменника: в назвах неістот омоні­мічні закінчення знахідного відмінка й називного: саджати ліс, замести двір, скосити лан, полагодити комбайн', у назвах істот — родового і знахідного відмінків (крім іменників се­реднього роду на -о, закінчення яких омонімічні з називним відмінком: годувати дитятко, заганяти телятко): просити дядька, знайти токаря, упізнати космонавта, відвідати то­вариша. Варіанти написати лист і написати листа, порізати палець і порізати пальця, взяти олівець і взяти олівця можливі. Закінчення -а (-я) у назвах неістот знахідного відмінка ніби увиразнюють предметне значення. Коло таких іменників не­велике.

Орудний відмінок однини має закінчення -ом, -ем (-єм)
залежно від того, якої групи іменник: твердої групи з осно-
вою на твердий приголосний — закінчення -ом (літак-ом, ві-
ник-ом, звір-ом, паркан-ом, хабар-ом, директор-ом, озер-ом,
комар-ом), м'якої і мішаної---------------- ем (-см): становищ-ем, това-
ришам, гор-ем, господар-ем, шахтар-ем, Сергі-см, Анатолі-см,
кра-ем, пн-ем, кон-ем. Іменники середнього роду на -я закін-
чуються на -ям: вмінн-ям, терпінн-ям, значенн-ям, зіткненн-ям,
навчанн-ям.

Синонімічними закінченнями відзначається місцевий відмінок однини іменників другої відміни. Окремі з них мають кілька варіантів флексій. Напр.: на клен-ові, на клен-у, на клен-і. Закінчення цього відмінка такі: -і (-Ї), -у (-ю), -ові (-еві, -єві). Флексія -і (-/) переважає тоді, коли при іменнику вживаються прийменники у (в), при, на: на пол-і, у ліс-і, при факультет-г, ко­ли прийменник по, то виступає закінчення -у (-ю): по га-ю, по кра-ю, по університет-у, по двор-у, по коридор-у, по мор-ю, по завданн-ю. Закінчення -ові (-еві, -еві) властиві майже всім імен­никам другої відміни, крім іменників середнього4>оду, що за­кінчуються на -я: при брат-ові, на дуб-ові, у товариш-еві, на вол-ові, на комбайн-ові, на рушник-ові, при маєтк-ові, при дос-татк-ові^на лих-ові. Закінчення -у переважає в іменниках із су­фіксами -ик, -ник, -ок, -ак, -к (о), -еньк (о): при дощик-у, у годин-ник-у, на держак-у, при військ-у, в серденьк-у. Також на -у (-ю) закінчуються односкладові іменники чоловічого роду з наго-

лосом на флексії: на сніг-у, на льод-у, у полк-у, на лан-у, в степ-у, в еок-у, на кра-ю, при шлях-у, у ставк-у, на торжк-у. Хитання спостерігаються між закінченнями -у (-ю) та -ї (-і") під впливом наголосу (на торг-у — на торз-і, у кра-ю — у кра-ї, на луг-у — на луз-і) та прийменника по (по ліс-і — по ліс-у, по тіл-і — по тіл-у, по стол-у — по спгол-і, по подвір^у-ї— по подвір*-ю). Перед закінченням -/ приголосні [г], [к], [х] чергуються із [з], [ц], [с]: круг — у круз-і, Кременчук — у Кременчуц-і, кожух — на ко-жус-і, горіх — у горіс-і.

Кличний відмінок представлений флексіями -у (-ю), -е. Закінчення -у (-ю) мають іменники м'якої групи, деякі іменники твердої та мішаної групи: Геннаді-ю, Віталі-ю, кон-ю, кра-ю, коб-зар-ю, дощик-у, синк-у, братик-у, товариш-у, дядьк-у, батьк-у, тат-у, син-у, дід-у. Решта іменників закінчується на -е: вітр-е, дуб-е, брат-е, вол-е, друж-е, сторож-е, парубч-е, козач-е, бала-мут-е, вітрогон-е, Петр-е, Михайл-е.

У множині іменники другої відміни (твердої групи) в на­зивному відмінку мають закінчення -и: прадід-и, сват-и, плуг-и, сніг-и, прапор-и, завод-и, бригадир-и, муляр-и та флек­сію -/ (-Ї) для іменників чоловічого роду м'якої й мішаної груп: лебед-і, звича-ї, ячмен-і, профіл-і, лікар-і, вівчар-і, крамар-і, руча-ї. Іменники середнього роду всіх трьох груп закінчують­ся на -а (-я): болот-а, озер-а, серц-я, кільц-я, вікн-а, дзеркал-а, багатт-я, грищ-а. При творенні називного відмінка множини деякі іменники втрачають суфікси -ин, -анин (-янин), -чанин: селянин — селян-и, вірменин — вірмен-и, киянин — киян-и, бол­гарин — болгар-и, але грузин — грузин-и, осетин — осетин-и, лезгин — лезгин-и, мордвин — мордвин-и. Окремі іменники чо­ловічого роду твердої групи мають паралельні закінчення -и, -а: рукави й рукава, вуси й вуса, хліби й хліба, ґрунти й ґрунта. У деяких іменниках твердої групи спостерігається закінчення -і та чергування приголосних: ок-о — оч-і, вух-о — уш-і (час­тіше вуха). Іменник друг у називному відмінку множини приймає закінчення -і з чергуванням приголосних [г] із [з] друг — друз-і й відмінюється у всіх відмінках множини за зразком іменників м'якої групи: друз-ів, друз-ям, друз-ів, дру-з-ями, при друз-ях. Деякі іменники середнього роду, що ма­ють омонімічні закінчення в називному й знахідному відмін­ках однини та множини, для підкреслення множинності ді­стають наголошені закінчення: весілл-я, свят-а і паралельно весілл-я, свят-а.

У родовому відмінку множини вживаються закінчення -їв (-їв): мост-ів, закон-ів, друкар-ів, звича-їв, кра-їв, автомобілів, атом-ів, корабл-ів, повір'-їв, мор-ів, житт-ів, почутт-ів. Бага­тьом іменникам властиве нульове закінчення: киян, християн, парафіян, озер, коліс, сіл, жал, слів, чудес, небес, вікон, весел, пе-

5 0-457,

рсеесел. І тільки окремі іменники чоловічого та середнього роду мають закінчення -ей: кон-ей, грош-ей (наголос на основі), гост-ей, оч-ей, плеч-ей (паралельно пліч).

Давальний відмінок характеризується уніфікованим закінченням -ач (-ям): лікар-ям, студент-ам, шлях-ам, океан-ам, знанн-ям, завданн-ям, прислів'-ям, міст-ам, комп'ютер-ам, де-рев-ам, селшц-ам.

У знахідному відмінку множини, як і в однині, розріз­няються закінчення, омонімічні з називним відмінком для назв неістот: берег-и, га-ї, дерев-а, океан-и, струмк-и, слов-а, серц-я, плеч-і та з родовим для назв істот: лірник-ів, політик-ів, хлоп-чак-ів, священик-ів, начальник-ів, співробітник-ів, знавц-ів. Проте в мовній практиці спостерігаються хитання: напоїти кон-ей і кон-і, запрягати вол-ів і вол-и.

Одноманітним закінченням характеризується орудний відмінок: -ами для іменників твердої і мішаної груп: протес-т-ами, кущ-ами, нож-ами, лез-ами, двор-ами, закон-ами, слов-ами, жал-ами і -ями для іменників м'якої групи: корен-ями, красен-ями, хлопц-ями, подвір'-ями, кобзар-ями. Окремі іменники мають пара­лельні закінчення: -ами (-ями) і (-ми): крил-ами — криль-ми, чо-бот-ами — чобіть-ми, колін-ами, колінь-ми. Закінчення -има властиве іменникам очі, уші, плечі: оч-има, плеч-има, уш-има (і вух-ами).

Уніфікованим закінченням відзначається й місцевий від­мінок множини: для нього характерне закінчення -ах (-ях) для всіх груп і родів іменників другої відміни: на шлях-ах, прапор-ах, чагарник-ах, тротуар-ах, переход-ах, тролейбуе-ах, слю-сар-ях, календар-ях, провалл-ях, сузір '-ях.

До третьої відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини: зу­стріч, подорож, скатерть, піч, мідь, сіль, молодь, стать, мазь, грязь, поміч, кров, папороть, пристань, нехворощ, ніч. Цієї відміни також іменник мати, що має закінчення -и в називному відмінку однини, а у всіх інших набуває флексії, властиві імен­никам третьої відміни, та суфікса -ер: матер-і, матір'ю, ма-тер-ів, матер-ям, матер-ями, на матер-ях.

Зразки відмінювання іменників третьої відміни Однина

Н.—3. зустріч ніжність повінь

Р—Д—М. зустріч-і ніжност-і повен-і

О. зустрічч-ю ніжніст-ю повінн-ю

К. зустріч-е ніжност-е повен-е

Н.—3.

Р.

д.

о,

М.

зустріч-і ніжност-і

зустріч-ей шжност-ей

зустріч-ам ніжност-ям

зустріч-ами ніжност-ями

(на) зустріч-ах (на) ніжност-ях

повен-і повен-ей

повен-ям

повен-ями (на) повен-ях

К. як Н.

Для третьої відміни властиві такі ознаки: однотипність ро­ду (жіночий рід) та омонімічність відмінкових закінчень (у ро­довому, давальному та місцевому відмінках од­нини). У багатьох основах слів при відкриванні складів від­бувається чергування [о], [е] з [і]: якість —якост-і, радість — радост-і, річ — реч-і, ніч — ноч-і. В орудному відмінку од­нини голосні не чергуються, зате приголосні, попавши в ото­чення голосних і внаслідок прогресивної асиміляції приголос­них, стають м'якими, подвоюються: пам'ятт-ю, сілл-ю, При-п'ятт-ю, мідд-ю, галузз-ю, Уманн-ю, подорожж-ю, але: радіст-ю, пристраст-ю, скатерт-ю, смерт-ю. Закінчення -ей у родо­вому відмінку множини властиве всім іменникам третьої від­міни, крім мати, що має флексію -ів: постат-ей, галуз-ей,реч-ей, зустріч-ей. Удавальном у, орудному та місцевому відмінках множини відповідно уніфіковані закінчення -ам (-ям), -оми (-ями), -ах (-ях): зустріч-ам, маз-ям, реч-ам, тін-ям, зу­стріч-ами, маз-ями, реч-ами, тін-ями, на зустріч-ах, на маз-ях, на реч-ах, на тін-ях.

До четвертої відміни належать іменники середнього роду на -а (-я), які при відмінюванні в непрямих відмінках, крім знахідного й орудного, мають суфікси -єн-, -ат-, -ят-\ галчен-я, кошен-я, коліщ-а, тім'-я, плем'-я. В основному вони означають істоти молодого віку (лош-а, хлоп'-я, слонен-я, лосен-я, порое-я) або здрібнілі предмети (коліщ-а) чи абстрактні поняття (ім -я, плем'-я).

Зразки відмінювання іменників четвертої відміни

Однина

Н. Р.

д.

3. як Н.

цуцен-я

цуценят-и

цуценят-і порос-я

поросят-и

поросят-і

їм -я

імен-і

імен-і

К. як Н.

цуцен-ям порос-ям

(на) цуценят-і (на) поросят*

5*

н.	цуценят-а	поросят-а	імен-а
р.	цуценят	поросят	імен
д.	цуценят-ам	поросят-ам	імен-ам
	цуценят	поросят	імен-а
	цуценят-а	поросят-а
о.	цуценят-ами	поросят-ами	імен-ами
М.	(на) цуценят-ах	(на) поросят-ах	(на) імен-ах
К. як Н.

Однотипністю відмінкових закінчень відзначаються імен­ники четвертої відміни. Різноманітності надають суфікси, які можуть у деяких іменниках то зникати (у знахідному й орудному відмінках), то вживати паралельно суфіксальну і безсуфіксну форми: телям, лошам, племенем і плем'ям — в орудному відмінку однини; тел-я, лош-а, плем'-я — у на­зивному, знахідному й кличному відмінках од­нини. А такі іменники, як гусен-я, качен-я, цуцен-я, лосен-я, га-лчен-я, в усіх відмінках зберігають суфікси. У множині суфікси зберігаються теж в усіх іменників. Паралельні форми, омоні­мічні з називним чи родовим відмінками множини, допуска­ються у знахідному відмінку: годувати зайчат і зайчат-а, купувати цуценят і цуценят-а.

ВІДМІНЮВАННЯ МНОЖИННИХ ІМЕННИКІВ

Множинні іменники в називному відмінку мають за­кінчення -и (-і, -ї): сан-и, ножиц-і, Пірене-Ї, роковин-и, конопл-і, Лубн-и.

У родовому відмінку виявляється три групи іменників, які виділяються за закінченнями: а) із закінченням -ів (-їв); ша-х-ів, окуляр-ів, збор-ів, пестощ-ів, заздрощ-ів; б) з флексією ну­льовою: Карпат, конопель, грабель, вил, Прилук, Черкас, ножиць, входин і в) із закінченням -ей: двер-ей, сан-ей,люд-ей, діт-ей. Спо­стерігаються паралельні форми в деяких іменників —закінчення -ів (-їв) та нульова флексія: грабл-ів — грабель, грабк-ів — грабок, канікул —канікул-ів, чар — чар-ів.

В орудному відмінку, крім закінчення -ами (-ями), влас­тивого багатьом іменникам, з'являється закінчення -ми: кур-ми, двер-ми, сань-ми, людь-ми, діть-ми. У деяких іменників воно може вживатися паралельно з -ами (-ями): сан-ями, двер-ями, во-рот-ами.

У давальному й місцевому відмінках іменники з твердим приголосним в основі називного відмінка мають за­кінчення -ям, -ях: сан-ям, кур-ям, сін-ям, люд-ям і на сан-ях, на кур-ях, на сін-ях, на люд-ях, на діт-ях, тобто відбувається чергу­вання твердого приголосного з м'яким.

ВЩМІНЮВА ННЯ ВЛА СНИХ НАЗВ

Українські чоловічі прізвища та географічні назви відміню­ються як іменники першої, другої та третьої відмін. Як звичай­ні іменники, відмінюються чоловічі прізвища на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), але в орудному відмінку вони приймають при­кметникове закінчення: Костянтинов-им, Ананьєв-им, Макаро-в-им, Соболев-им, Косов-им і Косів-им, Батурин-им, Данилов-им, Ільїн-им, Оріхов-им, Луков-им і Луків-им. У географічних назвах такого походження зберігається іменникове закінчення -ом: Кос-тянтинов-ом, Ананьєв-ом, Макаров-ом, Косов-ом, Батурин-ом, Оріхов-ом. У давальному відмінку всі ці іменники не мають си­нонімічних закінчень, а лише -у: Костянтинов-у, Ананьєв-у, Ко-сов-у і Косів-у, Оріхов-у.

Географічні назви, які складаються з прикметника та імен­ника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам'янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у переяслав-хмельницькій школі, кам'я-нець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним при­кметником в одне слово вимагає відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Ви­шеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструк­ція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів — іменника та прикметника: за місто Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.

Імена по батькові відмінюються як звичайні іменники і мають суфікси -ич, -ович (-ьович, -йович) для чоловічого роду; -івн(а), -ївн(а) для жіночого роду: Михайлович, Хомич, Лукич, Васильович, Сергійович, Ігорович, Якимович\ Хомівна, Іллівна й Ільківна, Андріївна, Тадеївна.

Зразки відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Н. Тарасенк-о Ігор Юрійович Р. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а Д. Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у

Яковенко Тетян-а Георгіївн-а Яковенко Тетян-и Георгіївн-и Яковенко Тетян-і Георгіївн-і

О. Тарасенк-ом Ігор-ем Юрі-

йович-еч, М.(на) Тарасенк-у (-ові)

Яковенко Тетян-ою Георгїів-н-ою

Яковенко Тетян-і Георгіївн-і

Ігор-еві (-ю) Юрійович-у К. Тарасенк-у Ігор-ю Юрійович-у Яковенко Тетян-о Георгіївн-о

НЕВІДМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ

Не відмінюється група іменників — власних і загальних назв іншомовного походження, що мають основу на -а (-я): ам­плуа, Дюма, Золя, па, бра, Нікарагуа, боа; на -у (-ю): інтерв'ю,ра­гу, Шоу, какаду, мето, фрау, екю; на -о: трюмо, жабо, метро, кіно, лібрето, Борнео, Онтаріо {пальто відмінюється, як звичай­ні іменники середнього роду озеро, жало); на -е (-є): турне, фойє, Туапсе, Гейне, Ґете, резюме, ательє; на -і: таксі, попурі, леді, Тбілісі. Інші іменники, які формою близькі до слов'янських загальних і власних назв, відмінюються, набуваючи подібних закінчень і розподіляючись за відмінами.

Не відмінюються ініціальні — буквені та комбіновані — абревіатури: ОБСЄ, МВС,ДВРЗ, ФІФА, ЮНЕСКО, ФІАТ, міськвно, а також абревіатури типу завкафедри, Міноборони, міносвіти, Міненерго, мінздоров'я. Назви типу «Скіф», «Амур», «Думка» беруться в лапки й пишуться з великої літе­ри. Не відмінюються також назви машин і механізмів, до складу яких входять і цифрові позначення: ДТ-54, СКГ-б, КП-4 та ін. Інші поскладові, звукові абревіатури відмі­нюються як звичайні, схожі на них іменники: лавсан, ТУМ, БАК, загс.

До невідмінюваних належать іменники — жіночі прізвища на -о та приголосний: Полатайко, Пономаренко, Ющук, Сасино-вич, Гайдай, Сич, Кащенко, Грицай, а також російські прізвища на -их, -ово: Мирських, Черних, Острово.

ПРИКМЕТНИК

У сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми семантико-граматичними особливостями. Але історичні дослідження показують, що так було не завжди. Чим глибше діахронічне вивчення цього питан­ня, тим меншою спостерігається різниця між прикметником та іменником. В індоєвропейській прамові значення імені й атри­бутивне значення передавалися іменником.

Прикметник — продукт пізнішого розвитку мови, він більш абстрактний, молодший від іменника й утворився з нього. Слова з атрибутивним значенням поступово відокремилися від іменника, посилився ступінь диференціації цих частин мови, поглибилися семантичні та формально-граматичні від­мінності між ними, з'явилася стабільна парадигма словоформ прикметника, і він почав функціонувати як самостійна час­тина мови.

ЗНАЧЕННЯ ПРИКМЕТНИКА ТА ЙОГО
, - — -. ГРАМАТИЧНІ ОЗНАКИ

Прикметник — це самостійна частина мови, що пе­редає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в гра­матичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні вико­нує функцію означення чи іменної частини складеного при­судка.

Ознака предмета — це певні узагальнення властивостей предметів і явищ, що їх передає іменник, з яким граматично і за змістом тісно пов'язаний прикметник. Ознаку як таку, крім прикметника, можуть передавати й інші частини мови. Пор.: біла хата (прикметник) — побілені хати (дієприкметник), біліє полотно (дієслово), білизна снігів (іменник), (на площі) біло від ху­стин (прислівник). Але в них ознака не є первинною, вона пере­плітається з іншим значенням слова і виступає як: процесуаль­на ознака (біліє полотно), опредмечена ознака (б'їлизна снігів) то­що. Здатність передавати безпосередню ознаку властива лише прикметникові.

СЕМАНТИЧНІ ГРУПИ ПРИКМЕТНИКІВ

Усі прикметники української мови в залежності від грама­тичних особливостей і характеру ознаки, що ними передаєть­ся, поділяються на три групи: якісні, відносні тапри-с в і й н і. Кожна з цих груп має свої семантичні та граматичні відмінності.

ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Якісні прикметники різноманітні за значенням. Вони мо­жуть указувати на: протяжність у просторі (довгий, вузький, гли­бокий), у часі (повільний, швидкий, довгий), духовні чи фізичні властивості живих істот (талановитий, інтелектуальний, доб­рий, незграбний, хворий, гарний), ознаки, що сприймаються ор­ганами чуття {гарячий, гіркий, запашний, твердий). Якісні прик­метники різноманітні за граматичними властивостями, а саме: вони (в переважній більшості) мають ступені порівняння (висо­кий — вищий — найвищий), антонімічні пари (гіркий — солод­кий, вузький — широкий), служать твірною основою для імен­ників абстрактного значення (гіркий — гіркота, довгий — дов­жина, новий — новизна, доблесний — доблесть, твердий — твердість), для прислівників з суфіксами -о, -е (далекий — да­леко, гарячий — гаряче, дружній — дружньо), можуть утворю­вати ступені якості (злий — злющий, добрий — предобрий, си­ній — синюватий), поєднуватися з прислівниками міри і ступе­ня (дуже холодний, завжди уважний, вічно молодий). До якіс­них належать всі непохідні прикметники із значенням кольору (голубий, червоний, білий) та невідмінювані типу: маренго, хакі, беж тощо.

Дата добавления: 2015-09-30