Кабінет Міністрів України здійснює й контролює реалізацію конкретних заходів щодо національної безпеки органами державних служб спеціальної компетенції.
Важливі функції контролю покладені ст. 32 Закону України «Про Службу безпеки України» на Президента України й уповноважені їм державні органи. Постійний контроль за дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в оперативно-розшуковій діяльності органів і підрозділів Служби безпеки України, а також контроль за відповідністю виданих Службою безпекою України положень, наказів, розпоряджень, інструкцій і вказівок - Конституції й законам України здійснюють спеціально призначені Президентом України посадові особи. Указом Президента України від 22 жовтня 1998 р. «Про контроль за діяльністю Служби безпеки України» затверджені основи здійснення контролю в сфері безпеки. Основна увага приділяється заходам, спрямованим на посилення контролю, втілення нових форм його здійснення. Уведено спеціальну посаду - Уповноваженого з питань контролю за діяльністю Служби безпеки України, що призначається Президентом України і йому підкоряється. Згідно з указом уповноваженому надаються широкі права в сфері контролю за діяльністю Служби безпеки України.
Вищий нагляд за дотриманням і застосуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України й уповноважені їм прокурори.
Безпосереднє керівництво всією діяльністю Служби безпеки України, її Центральним керуванням здійснює голова Служби безпеки України. Він несе персональну відповідальність за виконання завдань, покладених на Службу безпеки України. Його призначає на посаду Верховна Рада України по поданню Президента України.
Голова Служби безпеки України має заступників, які по його наданню призначаються Президентом України.
Для рішення основних напрямків і проблемних питань оперативно-службової діяльності й роботи з кадрами в Службі безпеки України створюються колегії. Члени колегії призначаються Президентом України за пропозицією голови Служби безпеки України й згоди Верховної Ради України. Члени колегії зобов'язані вийти зі складу членів будь-яких партій, рухів і ін. суспільних об'єднань, що ставлять перед собою політичні цілі.
Відповідно до Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 г, органи Служби безпеки України являють собою цілісну централізовану систему, що становлять:
- Центральне управління Служби безпеки України;
- регіональні органи Служби безпеки України;
- Служба безпеки Автономної Республіки Крим;
- органи військової контррозвідки;
- військові формування;
- навчальні, науково-дослідні та інші установи Служби безпеки України.
До регіональних органів служби безпеки України ставляться:
- обласні керування СБУ;
- міжрайонні, районні, місцеві підрозділи, розташування й територіальна компетенція яких можуть не збігатися з адміністративно-територіальним поділом України.
Організаційна структура Служби безпеки України визначається Президентом України.
Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує й контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. У його склад входять:
- апарат голови Служби безпеки України;
- функціональні підрозділи: розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією й організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, урядового зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші, згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.
Центральне управління Служби безпеки України видає положення, накази, розпорядження, інструкції, дає вказівки, обов'язкові для виконання в системі Служби безпеки України. Зазначені акти не підлягають виконанню, якщо в них установлюються не передбачені законодавством додаткові повноваження органів і співробітників Служби безпеки України або антиконституційні обмеження прав і воль громадян.
У границях своєї компетенції Центральне керування Служби безпеки України вносить Президентові України пропозиції про видання актів з питань збереження державної таємниці, обов'язкової для виконання органами державного керування, підприємствами, установами, організаціями й громадянами.
В інтересах державної безпеки органи й підрозділи Служби безпеки України можуть утворюватися на окремих державних стратегічних об'єктах і територіях, у військових формуваннях.
Органи військової контррозвідки створюються для контрровідувального забезпечення Збройних сил України, Прикордонних військ України й інших військових формувань, дислокованих на території України.
Начальники підрозділів Центрального керування Служби безпеки України - розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією й організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічного, оперативного документування, слідчого, урядового зв'язку, роботи з особовим складом, а також начальники регіональних органів - обласних керувань Служби безпеки України призначаються Президентом України по поданню голови Служби безпеки України.
У своїй оперативно-службовій діяльності регіональні органи Служби безпеки України не залежать від органів місцевої державної адміністрації й місцевого самоврядування, посадових осіб, партій і рухів.
У своєму розпорядженні органи Служби безпеки України мають навчальні заклади, науково-дослідні, експертні й військово-медичні установи й підрозділи, центри спеціальної підготовки, а також підрозділу спеціального призначення.
Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і воль людини. Органи й співробітники Служби безпеки України повинні поважати достоїнство людини й проявляти до нього гуманне відношення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках, з метою припинення й розкриття державних злочинів, окремі права й свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку й границях, певних Конституцією й законами України.
На вимогу громадян України в місячний строк Служба безпеки України зобов'язана дати їм письмові пояснення із приводу обмеження їхніх прав або свобод.
Громадськість України через засоби масової інформації й в інших формах у певному законодавством порядку інформується про діяльність Служби безпеки України.
61. Управління в галузі охорони державного кордону.
Військова, політична, оперативна охорона державного кордону покладає на Прикордонні війська України, а в повітряному просторі - на війська протиповітряної оборони України.
Прикордонні війська й Війська повітряної оборони України при виконанні завдань по охороні державного кордону України керуються ЗУ «Про державний кордон України» (1991)., Законом України «Про Прикордонні війська» (1991), актами законодавства України, міжнародними договорами України, а також актами, які видаються компетентними органами України. Обов'язку й права Прикордонних військ і Військ повітряної оборони України щодо охорони державного кордону України визначаються вищевказаними законами й іншими актами законодавства України.
Головним завданням Прикордонних військ України є забезпечення недоторканності державного кордону України, а також охорона виняткової (морський) економічної зони України.
Центральним органом управління Прикордонних військ України є Державний комітет зі справам охорони державного кордону України, що підкоряється Кабінету Міністрів України. Головою Державного комітету є командуючий Прикордонними військами України. Він призначається й звільняється з посади Президентом України. Організаційна структура складається із прикордонних округів, заставши, загонів, убрань, а також інших частин.
Прикордонного війська України здійснюють інші дії щодо охорони державного кордону України, виняткової (морський) економічної зони відповідно до законодавства України, її міжнародних договорів.
Особовий склад Прикордонних військ України складається з військовослужбовців і працівників за трудовим договором. Особи, які проходять службу в Прикордонних військах України, є військовослужбовцями, мають єдині для Збройних сил України військові звання й знаки розходження. Проходження служби в Прикордонних військах України здійснюється відповідно до Положення про проходження військової служби громадянами України й військових уставів.
На строкову військову службу в Прикордонні війська України призиваються громадяни України відповідно до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».
Військовослужбовці Прикордонних військ України під час виконання покладених на них обов'язків діють як представники влади від імені держави й перебувають під його захистом. Їхнє життя, честь і достоїнство охороняються законом.
Розпорядження Державного комітету зі справам охорони державного кордону України з питань дотримання режимів на державному кордоні, видані в границях його компетенції, є обов'язковими для державних органів.
Парламентський контроль за діяльністю Прикордонних військ України, дотриманням ними чинного законодавства здійснюється Комісією Верховної Ради України з питань оборони й державної безпеки.
Голова Державного комітету зі справам охорони державного кордону України систематично інформує Верховну Раду України про виконання Прикордонними військами України покладених на них завдань і чинного законодавства, забезпеченні прав і воль людини, а також щорічно пред'являє Верховній Раді України письмовий звіт про діяльність Прикордонних військ України.
Контроль за діяльністю Прикордонних військ України здійснюється Президентом України.
Голова Державного комітету зі справам охорони державного кордону України систематично інформує Президента України, Рада національної безпеки України по основних питаннях своєї діяльності, щорічно пред'являє Президентові України письмовий звіт про діяльність Прикордонних військ України.
Нагляд за дотриманням законності в діяльності Прикордонних військ України здійснюється Генеральним прокурором України й підлеглими йому прокурорами.
62. Система управління органами юстиції.
Міністерство юстиції України здійснює свої повноваження безпосередньо й через утворені у встановленому порядку Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське й Севастопольське міські управління юстиції, районні, районні в містах (міст обласного підпорядкування) управління юстиції, підприємства, установи й організації, які ставляться до системи його управління. Система органів управління в області юстиції закріплена Постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 р. «Про систему органів юстиції». Її становлять: Міністерство юстиції України; Головне управління юстиції в АРК, обласні, Київське й Севастопольське міські управління юстиції, міські (міст обласного підпорядкування) управління юстиції, районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних керувань юстиції.
Територіальні управління юстиції сприяють місцевим органам виконавчої влади, підприємствам і організаціям державного сектора економіки в удосконаленні правової роботи, надають методичну допомогу юридичній службі щодо посилення її впливу на забезпечення законності діяльності цих органів, приведення відомчих нормативних актів у відповідність із чинним законодавством і т.п.
Мін'юст України очолює Міністр, якого по поданню Прем'єр-міністра України призначає на посаду Президент України.
Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку й впровадження Програми діяльності Кабінету Міністрів України в частині проведення державної правової політики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональних і міграційних відносин, здійснює управління дорученої йому сферою, відповідає за її стан і розвиток.
Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення їм своїх функцій.
Для погодженого рішення питань, що ставляться до компетенції Мін'юсту України, обговорення найважливіших напрямків його діяльності в міністерстві утворюється колегія в складі міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, голову Державного комітету України по справах релігій, керівників урядових органів державного управління, а також інших керівників міністерства.
До складу колегії можуть входити керівники керувань юстиції.
Рішення колегії проводиться в життя наказами Міністра юстиції України.
В організаційну структуру Міністерства юстиції України входять: керівництво Міністерства юстиції України, патронатна служба Міністра юстиції України, галузеві й функціональні департаменти, управління й відділи.
Центральний апарат Міністерства юстиції України має таку структуру:
департамент організаційного забезпечення діяльності судів;
департамент державної виконавчої служби;
департамент методологічного керівництва правовою роботою й правовою інформацією;
відділ реєстрації суспільних формувань і відомчих нормативних актів;
відділ реєстрації актів громадянського стану;
відділ правової допомоги населенню;
відділ кадрів;
фінансово-економічний відділ;
відділ матеріально-технічного забезпечення й капітального будівництва;
загальний відділ і ін.
Управління Міністерства юстиції України в областях створюються відповідно до законодавства України. У своїй діяльності вони підлеглі центральному апарату Міністерства юстиції й здійснюють на місцях функції виконавчої влади в області юстиції. Вони виконують свої завдання через відповідні галузеві служби, які створюються відповідно до основних напрямків діяльності, а також через міські й районні відділи юстиції. У складі управління юстиції є наступні відділи:
- організаційного забезпечення діяльності судів;
- державна виконавча служба;
- методологічне керівництво правовою роботою й правовою інформацією;
- реєстрації суспільних формувань і відомчих нормативних актів;
- реєстрації актів громадянського стану;
- правової допомоги населенню й ін.
Згідно ст. 12 Положення «Про Міністерство юстиції України» для розгляду наукових рекомендацій і інших пропозицій щодо основних напрямків розвитку правової системи України в Міністерстві юстиції України можуть бути утворені наукові, науково-консультативний ради та інші органи державного й координаційного характеру.
63. Управління закордонними справами.
Цылы зовнішньої політики визначаються інтересами держави й, виходячи із цього, зовнішньополітична функція не може здійснюватися сама по собі, незалежно від визначальної внутрішньої діяльності, що чітко зафіксовано в Законі України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. Виходячи із цього Закону відомий фахівець в області дипломатичної діяльності держави В.О.Зоріин класифікує державні органи зовнішніх відносин на дві окремі групи:
- центральні органи зовнішніх відносин держави;
- закордонні органи зовнішніх відносин держави.
У свою чергу група центральних органів розділяється ще на дві групи:
- органи загальнополітичного керівництва, чий статус визначається Конституцією України;
- органи спеціальних (галузевих, відомчих) відносин України з іншими країнами.
До центральних органів загальнополітичного керівництва, як визначає Конституція України, ставляться вищі законодавчі органи влади: Верховна Рада України; глава держави - Президент України; Кабінет Міністрів і, насамперед, Прем'єр-міністр України; Міністерство закордонних справ на чолі з міністром.
З огляду на, що Верховна Рада України має сесійний характер, вона не може вирішувати питання постійного представництва держави в міжнародних організаціях і керівництва ними, а також безперервне керівництво зовнішньою політикою, що здійснюється цілодобово й не може перериватися ні на мить. Ряд традиційних повноважень покладає тільки на главу держави, наприклад:
- призначення й звільнення послів і посланників;
- прийняття вірчих і відкличних грамот акредитованих у державі послів і посланників іноземних держав;
- безпосередньо зустрічається, веде переписку й переговори із главами інших держав, і представляє країну із всіх питань зовнішніх відносин.
Згідно ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави й виступає від його ім'я. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і воль людини й громадянина».
Повсякденне оперативне керівництво в сфері зовнішньої політики покладено на Кабінет Міністрів України, що не тільки намічає основні напрямки в цій роботі, а організує й контролює виконання прийнятих зовнішньополітичних рішень.
Так, згідно п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої й зовнішньої політики держави, виконання Конституції й законів України, актів Президента України. Безпосереднє керівництво зовнішньополітичними діями й дипломатичною службою держави Уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого Уряд дає прямі доручення й стежить за їхнім виконанням.
Діяльність Міністерства закордонних справ України регулюється Положенням «Про Міністерство закордонних справ України», затвердженому Указом Президента України від 3 квітня 1999 р. зі змінами, доповненнями, внесеними Указом Президента України від 14 вересня 2000 року.
Згідно п. 1 Положення «Про Міністерство закордонних справ України» у редакції Указу Президента України від 3 квітня 1999 року Міністерство закордонних справ України (МЗС України) як центральний орган виконавчої влади є головним (ведучим) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики в сфері зовнішніх відносин України й координації заходів у цій сфері.
У своїй діяльності Міністерство закордонних справ України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також цим Положенням.
У систему Міністерства закордонних справ України входять:
- дипломатичні представництва;
- консульські установи;
- постійні представництва Міністерства закордонних справ України;
- установи й організації, пов'язані з підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів.
Структура Міністерства закордонних справ, крім керівництва Міністерства, містить у собі:
- послів по особливих дорученнях і головних радниках;
- регіональні управління;
- функціональні управління;
- адміністративно-технічні управління.
Міністерство закордонних справ України очолює Міністр, якого призначає на посаду й звільняє з посади Президент України у встановленому законодавством порядку.
Міністр підкоряється безпосередньо Президентові України з питань, що ставиться до конституційних повноважень Президента України.
Він має заступників, які призначаються на посаді й звільняються з посад відповідно до законодавства України. Обов'язку між заступниками розподіляє Міністр.
Заступники Міністра виконують за дорученням Міністра окремі його функції й заміщають Міністра у випадку його відсутності або неможливості виконувати їм свої повноваження.
Міністр закордонних справ України:
- здійснює управління в сфері зовнішніх відносин України, направляє й координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесеним до його ведення;
- здійснює керівництво Міністерством закордонних справ України, його представництвами на території України, Дипломатичною академією при Міністерстві закордонних справ України, іншими установами й організаціями, що ставляться до сфери його управління, а також забезпечує керівництво дипломатичними представництвами України за кордоном, консульськими установами України за кордоном, представництвами України при міжнародних організаціях;
- привласнює дипломатичні ранги радника першого класу, радника другого класу, першого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, другого секретаря другого класу, третього секретаря, аташе й здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.
Для погодженого рішення найважливіших питань, що ставляться до компетенції Міністерства закордонних справ України, а також для визначення основних напрямків його діяльності, у Міністерстві закордонних справ України утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівників Міністерства закордонних справ України й ректора Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України.
Членів колегії затверджує й звільняє від обов'язків Кабінет Міністрів України по поданню Міністра. Рішення колегії проводяться в життя наказами Міністерства закордонних справ України.
При Міністерстві закордонних справ України діє Дипломатична академія, утомившись якої затверджується Кабінетом Міністрів України.
Для розгляду наукових рекомендацій і інших пропозицій щодо головних напрямків розвитку зовнішньої політики України, обговорення й вивчення найважливіших міжнародних проблем і інших питань у Міністерстві закордонних справ України може утворюватися Наукова рада з висококваліфікованих фахівців і вчених. Склад Наукової ради й положення про нього затверджує Міністр.
Міністерство закордонних справ України здійснює свої повноваження безпосередньо й через дипломатичні представництва України за кордоном, консульські установи України за кордоном, представництва України при міжнародних організаціях, представництва Міністерства закордонних справ України на території України, організації й установи, що ставляться до сфери його управління.
До центральних державних органів зовнішніх відносин ставляться також і інші міністерства й відомства (державні комітети), які за родом своєї діяльності безпосередньо причетні до міждержавних відносин. В Україні, наприклад, таким відомством є Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі. Йому, зокрема, доручено формувати склад торгово-економічних місій, які діють безпосередньо в складі дипломатичного представництва України за кордоном. У налагодженні міжнародних зв'язків активну участь приймають також Міністерства зв'язку, цивільної авіації, культури, внутрішніх справ, оборони, економіки, науки тощо. Вони не рівною мірою задіяні в міждержавних відносинах, але саме вони становлять систему державних органів зовнішніх зносин.
Закордонними органами Міністерства закордонних справ України є:
- дипломатичні представництва України;
- консульські установи;
- постійні представництва України при міжнародних оргранізаціях.
Дипломатичне представництво й консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України за кордоном, які здійснюють офіційні міжнародні відносини; здійснюють представництво України за кордоном.
Правовою основою дипломатичної служби в Україні є Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р., у якому зазначене, що дипломатична служба спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захищає національні інтереси України в сфері міжнародних відносин, а також права й інтереси громадян і юридичних осіб за кордоном.
Кадри дипломатичної служби становлять:
1) працівники, що займають штатні дипломатичні посади на постійній основі;
2) працівники, що займають штатні адміністративно-технічні посади на постійній основі;
3) працівники, що займають штатні дипломатичні й адміністративно-технічні посади на певний строк (строковий трудовий договір).
Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посаді й відстороняються від посад Президентом України по поданню Міністра закордонних справ України.
Укази Президента України із цих питань скріплюються підписами Прем'єр-міністра України й Міністра закордонних справ України.
Міністр закордонних справ України вносить Президентові України подання по кандидатурах про призначення на посаді Надзвичайного й Повноважного Посла України, Постійного представника України при міжнародній організації після консультацій у Комітеті Верховної Ради України по іноземних справах відносно кандидатур на ці посади.
Призначення на інші дипломатичні посади й звільнення від цих посад здійснюються відповідно до діючого законодавства.
Порядок призначення глави дипломатичного представництва України в країну його майбутнього перебування передбачає одержання від Уряду України згоди (агремана) на його призначення.
Глави консульських установ України всіх рангів призначаються Міністерством закордонних справ України, разом із цим ураховується й точка зору країни перебування. Якщо країна перебування згодна, то консул повинен одержати документ - консульський патент про допущення його до виконання службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. Оформляється шляхом жонатого. Консульський патент і жонатий необхідна тільки для глав самостійних консульських установ.
64. Понятгя соціально-культурної сфери.
Соціальна політика держави - це цілеспрямована діяльність відповідних державних органів по управлінню соціально-культурною сферою суспільства - утворенням, наукою, культурою, охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, фізкультурою, спортом і туризмом, спрямована на максимальне забезпечення його потреб, підвищення благоустрою народу й дотримання основних принципів соціальної справедливості.
Соціально-культурна діяльність Української держави - складна й багатогранна сфера громадського життя. До основних функцій державного управління соціально-культурною сферою відносять: створення сприятливих умов для відтворення населення країни; збереження здоров'я й працездатності населення; організацію професійної підготовки кадрів для народного господарства; зміцнення родини й турботу про підростаюче покоління; збереження й збільшення культурного надбання; організацію відпочинку, дозвілля населення; створення сприятливих умов для заняття наукою, туризмом, спортом і т.п.
Характерною рисою соціально-культурної сфери є те, що вона зв'язана не тільки з матеріальними цінностями, але й у значній мірі з духовними потребами громадян. Законодавство в цій сфері покликано забезпечити естетичне й моральне виховання людини, його навчання, охорону здоров'я, задоволення соціально-культурних потреб. Спільність галузей законодавства в сфері соціально-культурного будівництва проявляється в єдності мети, принципів, методів правового регулювання, у єдиній їхній службовій ролі в суспільстві.
У структурно-функціональному плані соціально-культурне будівництво можна охарактеризувати як систему, що поєднує в собі різні напрямки державної діяльності. Це - діяльність щодо збереження й зміцнення здоров'я людей, задоволення їх інтелектуальних, естетичних і інших духовних потреб, їхній соціальний захист, формування особистості, її навчання й виховання, підготовка й перепідготовка кадрів для різних сфер економіки й т.п.
В організаційно-правовому аспекті різняться галузі (підгалузі) управління соціально-культурною діяльністю: загальною середньою освітою, вищим утворенням, професійно-технічним утворенням; мистецтвом і культурно-просвітньою роботою, кінематографією, телебаченням і радіомовленням; видавничою справою, поліграфією й книжковою торгівлею; охороною здоров'я, фізичною культурою й спортом, туризмом, соціальним захистом населення.
Зміст державного управління розвитком у соціально-культурній сфері полягає в регулюванні за допомогою адміністративно-правових важелів соціально важливими процесами в цій сфері.
65. Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.
66. Управління освітою.
Згідно ст. 11 Закону України «Про утворення», до державних органів управління утворенням в Україні ставляться:
- Міністерство утворення й науки України;
- міністерства й відомства України, яким підлеглі навчальні заклади;
- Вища атестаційна комісія України;
- Міністерство утворення Автономної Республіки Крим;
- місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування й підлеглі їм органи управління утворенням.
Органи управління утворенням і громадським самоврядуванням діють у межах повноважень, певних законодавством.
Міністерство утворення й науки України (МОЗ України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого направляється й координується Кабінетом Міністрів України. МОЗ України є головним (ведучим) органом у системі центральних органів виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики в сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності й інтелектуальної власності.
МОЗ України у своїй діяльності керується Конституцією й законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також Положенням про Міністерство утворення й науки України.
Міністерство утворення й науки України забезпечує організацію роботи з фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчій і спортивній роботі в навчальних закладах всіх типів і рівнів акредитації, здійснює науково-методичне забезпечення цієї роботи в ході навчального процесу й у поза-навчальний час.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |