За ст. 38 Конституції України гр-ни України користуються рівним правом доступу до Д. с. Це право реалізується незалежно від їх походження, соціального становища і майн. стану, расової та нац. належності, статі, політ, поглядів, реліг. переконань, місця проживання. Водночас неодмінними умовами прийняття на Д. с. є наявність у працівника відповідної освіти і профес. підготовки. Держ. службовцям забороняється брати участь у страйках та вчиняти ін. дії, що перешкоджають норм, функціонуванню держ. органу влади, а також вчиняти дії, передбачені ст. 1,5 Закону України «Про боротьбу з корупцією» (1995).
В Україні встановлено 7 категорій посад (від першої, вищої, — до сьомої, нижчої) та 15 рангів (від першого, вищого, —до п'ятнадцятого, нижчого) держ. службовців. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України; другої категорії — КМ України; ін. ранги — керівником держ. органу, в системі якого працює держ. службовець. Позбавлення присвоєного рангу можливе лише за вироком суду. Граничний вік перебування на Д. с. в Україні становить 60 років для чоловіків і 55 —для жінок. Строк перебування конкр. держ. службовця на Д. с. може бути продовжено, але не більш як на 5 років.
15. Поняття посади і посадової особи.
Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.
Посадова особа - керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. (ст. 2 ЗУ «Про державну службу»)
Конкр. обов'язки та права (обсяг повноважень) працівників, які обіймають відповідні П., визначаються на основі кваліфікац. характеристик і мають відображатися у посадових положеннях та інструкціях.
Відповідно до Закону України «Про державну службу» (1993) встановлено 7 категорій П. державних службовців. П. обумовлює коло функц. діяльності працівника та його службовий статус. Вона також передбачає відповідну винагороду тому, хто її займає. Зміна П. працівником чи звільнення його з П. допускається тільки з додержанням вимог, передбачених КЗпП України.
В Україні прав, статус посадової особи визначається Законом «Про державну службу» (1993) та ін. нормат.-лрав. актами. Окр. групу серед посадових осіб становлять представники органів законод., викон. і суд. влади. Ці особи наділені правом у межах наданих їм повноважень приймати рішення, обов'язкові до виконання фіз. і юрид. особами, в т. ч. їм не підпорядкованими.
16. Інститут державної служби України.
Інститут Д. с. урегульований ЗУ «Про державну службу» (1993), що складається з 8 розділів та 38 статей. Цей Закон регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу.
Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.
У І розділі “ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ” визначаються такі поняття як державна служба і державні службовці, посада і посадова особа, а також основні принципи держ. служби.
Р. II “ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ” визначаються основні напрями державної політики у сфері державної служби, зазначається орган управління державною службою та його функції, а також координаційна рада з питань державної служби метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби.
Р. III “ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ТА ЇХ АПАРАТУ”:
- особливості правового регулювання статусу державних службовців державних органів та їх апарату; - основні обов'язки державних службовців; - основні права державних службовців; - обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу; - декларування доходів державних службовців; - особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців.
Р. IV “ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В ДЕРЖАВНИХ ОРГАНАХ ТА ЇХ АПАРАТІ”:
- прийняття на державну службу; - обмеження, пов'язані з проходженням державної служби; - присяга державних службовців; - випробування при прийнятті на державну службу; - стажування державних службовців; - робочий час держ. службовців; - службові відрядження; - відсторонення від виконання повноважень за посадою; - граничний вік перебування на державній службі.
Р. V “СЛУЖБОВА КАР'ЄРА”:
- проходження служби; - класифікація посад; - ранги державних службовців; - просування по службі; - кадровий резерв державної служби; - навчання і підвищення кваліфікації державних службовців.
Р. VI “ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ”:
- підстави припинення державної служби; - підставка державного службовця; - оскарження рішення про припинення державної служби.
Р. VII ”МАТЕРІАЛЬНЕ ТА СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕН-НЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ”:
- оплата праці; - заохочення за сумлінну працю; - щорічні та додаткові відпустки державних службовців; - соціально-побутове забезпечення державних службовців; - пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям.
Розділ VIII “ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВ-СТВА ПРО ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ”:
- відповідальність за порушення законодавства про державну службу.
17. Характеристика обмежень щодо держаних службовців.
Неодмінними умовами прийняття на Д. с. є наявність у працівника відповідної освіти і профес. підготовки. Також обов'язкове проходження конкурсного відбору для зайняття посад певних категорій або ін. процедури, передбаченої КМ України.
Відповідно до ст.12 ЗУ «Про державну службу» не можуть бути обраними або призначеними на посаду в держ. органі та його апараті особи, які: у встановленому порядку визнані недієздатними; мають судимість, що несумісна із зайняттям посади; у разі прийняття на службу безпосередньо підпорядковуватимуться або підлягатимуть особам, які є їх близькими родичами чи свояками; в ін. випадках, визначених законом.
Згідно ст.16 ЗУ „Про державну службу” держ. службовцям забороняється брати участь у страйках та вчиняти ін. дії, що перешкоджають норм, функціонуванню держ. органу влади, а також вчиняти дії (корупційні діяня), передбачені ст. 1,5 ЗУ «Про боротьбу з корупцією» (1995).
Однією з умов прийняття на Д. с. є подання кандидатом на посаду декларації про доходи та зобов'язання фін. характеру, в т. ч. за кордоном, щодо себе та членів своєї сім'ї. Держ. службовець, який уперше займає посаду на Д. с, приймає Присягу. її текст визначено ст. 17 ЗУ «Про державну службу». Граничний вік перебування на Д. с. в Україні становить 60 років для чоловіків і 55 —для жінок. Строк перебування конкр. держ. службовця на Д. с. може бути продовжено, але не більш як на 5 років.(ст.23 ЗУ«Про державну службу».)
18. Відповідальність державних службовців.
За ст.38 ЗУ«Про державну службу» особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.
Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.
До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:
- попередження про неповну службову відповідність;
- затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. (ст.14 ЗУ «Про державну службу»)
За ст.30 ЗУ«Про державну службу» державна служба припиняється у разі:
- порушення умов реалізації права на державну службу; - недотримання пов’язаних із проходженням державної служби вимог; - виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; - відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги; - неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.
Згідно ст 3. ЗУ «Про боротьбу з корупцією» державні службовці за вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, несуть адміністративну відповідальність на підставі цього Закону. Питання про кримінальну, цивільно-правову та матеріальну відповідальність за корупційні діяння та правопорушення, пов’язані з корупцією, вирішуються відповідно до вимог чинного законодавства (у вигляді штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення корупційних діянь народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою, якщо вони не містять складу злочину,тягне за собою адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
19. Управління державною службою.
Для проведення єдиної державної політики та функціонального управління державною службою утворюється Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України. (ст.6. ЗУ«Про державну службу») З метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напрямів державної політики у сфері державної служби, об’єднання усіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби створюється міжвідомчий дорадчий орган — Координаційна рада з питань державної служби в державних органах. (ст.8. ЗУ«Про державну службу»)
Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України:
прогнозує і планує потребу державних органів та їх апарату в кадрах;
забезпечує разом з іншими державними органами реалізацію загальних напрямів політики у сфері державної служби в державних органах та їх апараті;
розробляє і вносить на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативних актів з питань державної служби в державних органах та їх апараті;
розробляє, координує і контролює здійснення заходів щодо підвищення ефективності державної служби в державних органах та їх апараті;
здійснює методичне керівництво проведенням конкурсного відбору державних службовців в державних органах та їх апараті;
організує навчання і професійну підготовку державних службовців державних органів та їх апарату;
контролює дотримання визначених цим Законом умов реалізації громадянами права на державну службу;
організує, координує та забезпечує умови для розвитку наукових досліджень з питань державної служби. (ст.7. ЗУ«Про державну службу»)
20. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові частини.
Механізм адм.-прав. регулювання сусп. відносин - це сукупність адм.-прав. засобів, за допомогою яких справляється вплив на відносини, що виникають в процесі здійснення вик. влади.
До структури механізму адм.-прав. регулювання входять такі елементи: 1) норми АП; 2) адм.-прав. відносини; 3) акти тлумачення норм АП; 4) акти реалізації адм.-прав. норм і відносин.
Адм.-прав. норма - це обов'язкове, формально визначене правило поведінки, що встановлено та охороняється Укр. державою для організації і регулювання сусп. відносин, які виникають, розвиваються та припиняються у процесі здійснення вик. влади та відповідальності у сфері держ. та комун. управління.
Структура адм.-прав. норми: - гіпотеза; - диспозиція; - санкція.
Адм.-прав. відносини - це система прав та обов'язків органів вик. влади, посад. осіб і службовців, громадян та ін. суб'єктів, а також взаємозв'язок між ними в результаті здійснення вик. влади, надання держ. управл. послуг та відповідальності у сфері держ. управління.
Обов'язковим правилом для виникнення адм.-прав. відносин є участь у них обов'язкового суб'єкта, що наділений відповідними юридично-владними повноваженнями (орган вик. влади, його посад. особа).
21. Поняття адміністративно-правової норми.
Адміністративно-правова норма — це обов'язкове правило поведінки, яке встановлене і охороняється державою, метою якого є регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері державного управління.
Особливості, характерні для адміністративно-правових норм:
- в них закріплюються відносини по керуванню, державному контролю і нагляду, а також внутріш-ньоорганізаційній діяльності.
- метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна із сторін у відносинах, що регулюються даними нормами, завжди представляє державу, а відповідальність за їх недодержання настає перед державою.
- виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою засобів: а) організаційних, до яких належать видання норм, створення умов для їх застосування, матеріально-технічне забезпечення тощо; б) роз'яснювальних, до яких належать доведення змісту норми до адресата, підкреслення її значущості та неминучості відповідальності тощо; в) стимулюючих, до яких належить застосування різного роду заохочувальних заходів до тих, хто точно виконує приписи норм; г) примусових, до яких належить притягнення до відповідальності перед державою.
- кожна адміністративно-правова норма є органічною частиною всієї галузевої системи і поза цією
системою діяти не може.
Провідною соціальною метою адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин. Цілі адміністративно-правових норм:
∙ інформаційні — досягненням яких забезпечується необхідний зв'язок суб'єкта і об'єкта управління;
∙ охоронні — спрямовані на забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні.
∙ заохочувальні — забезпечується творча активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їх ініціативи і самостійності у розв'язанні завдань державного управління;
∙ соціально-моральні — забезпечується формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадської безпеки, правил співіснування.
Реалізація цільових установлень досягається за допомогою виконання нормами адміністративного права певних функцій (лат. гшікііо — виконання). Функціями адміністративно-правових норм є:
∙ забезпечення ефективної діяльності органів державного управління;
∙ забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи;
∙ охорона системи суспільних відносин матеріальної і нематеріальної сфер;
∙ виховна;
∙ взаємодії з нормами інших галузей права;
∙ взаємодії з неправовими соціальними нормами (мораль, звичаї, корпоративні норми).
22. Відміна адміністративно-правових норм від норм інших галузей права.
Відмінність норм адміністративного права полягає в особливій сфері їхнього регулювання - у сфері державного управління у зв'язку з виконанням відповідними державними структурами виконавчо-розпорядчих функцій. Норми цієї галузі права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов'язкове правило поведінки для керованих суб'єктів.
Відповідно проявляються і певні особливості, характерні для адміністративно-правових норм:
- в них закріплюються відносини по керуванню, державному контролю і нагляду, а також внутрішньоорганізаційній діяльності.
- метод впливу адміністративно-правових норм є імперативним, вольовим, державно-владним. Одна із сторін у відносинах, що регулюються даними нормами, завжди представляє державу, а відповідальність за їх недодержання настає перед державою.
- виконання приписів адміністративно-правової норми гарантується державою за допомогою засобів: організаційних, роз'яснювальних, стимулюючих, примусових.
23. Реалізація норм адміністративного права.
Реалізація норм — це практ. використання правил поведінки, що містяться в них, з метою регулювання управл. відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.
Найчастіше виділяють 4 способи реалізації ад.-прав. норм: виконання, використання, додержання, застосування. Виконання — це акт. поведінка суб'єкта адм. правовідносин щодо виконання юр. обов'язків. До цього варіанта реалізації ад.-прав. норм належать такі дії, як сплата податків, подання звітів, здійснення реєстрації, одержання паспорта тощо. Використання — це акт. поведінка суб'єкта адм. правовідносин щодо здійснення наданих йому юр. прав. Діями щодо використання ад.-прав. норм є: подання скарги, заява про відпустку, використання наданих державою пільг тощо. Додержання — це пас. поведінка суб'єкта адм. правовідносин, який не допускає порушень адм.-правових заборон. Застосування — це діяльність держ. виконавчо-розпоряд. органів з вирішення управл. справ і видання індивід. юр. актів, що ґрунтуються на вимогах матер. або процес. норм.
24. Структура адміністративно-правової норми.
Структура адміністративно-правової норми — це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, вза-ємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.
Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим, норми адміністративного права можуть містити разом із санкцією і заохочення.
Гіпотеза вказує на фактичні умови, за наявності яких слід керуватися даною нормою. Вона може бути абсолютно визначеною (досягши 16 років, громадянин зобов'язаний одержати паспорт) або відносно визначеною, тобто містити елементи адміністративного розсуду (містити вказівки на можливість її застосування за розсудом правозас-тосовника). Такі гіпотези, як правило, містять формулю-
Диспозищя — це саме правило поведінки, яке сформульовано у вигляді приписів, заборон, дозволень (16-річно-му громадянину необхідно здійснити низку дій, щоб одержати паспорт; призовник зобов'язаний особисто з'явитися до військкомату).
У нормах адміністративної відповідальності диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, яке тягне за собою накладення стягнення. З караності діяння випливає висновок, що воно забороняється.
Санкція вказує на вплив, який застосовується державою у випадку порушення тих чи інших правил, передбачених нормою, тобто це конкретний захід дисциплінарного або адміністративного примусу.
Заохочення як елемент правової норми — це публічне визнання заслуг юридичної і фізичної особи у виконанні адміністративно-правових або громадських обов'язків. Такі заслуги формулюються (перелічуються), як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права на дії (поведінку), що стимулюються державою.
25. Класифікація адміністративно-правових норм.
1. За спрямованістю змісту:
а) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів.
б) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності.
в) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права і обов'язки державних службовців.
г) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні,
д) такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями.
є) норми, що встановлюють права і обов'язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави,
2. За адресами або суб'єктами:
∙ адресовані органам державно-виконавчої влади;
∙ адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;
∙ адресовані державним службовцям;
∙ адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;
3. За формою припису:
- зобов'язуючі (приписні) — ці норми зобов'язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов. Наприклад, під час прийому на роботу організація
- заборонні — ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені.
- повноважні (дозвільні, диспозитивні) — ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено.
- стимулюючі (заохочувальні) — це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги (наприклад, у сфері оподаткування).
- рекомендаційні — особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, саме вони містяться у таких нормах, як правило, не мають юридично-обов'язкового характеру.
4. За галузевою належністю:
- матеріальні — характеризуються тим, що юридично закріплюють комплекс обов'язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус.
- процесуальні — регламентують динаміку державного управління і пов'язаних з ними управлінських відносин.
5. За межею дії: у просторі; у часі:
6. За ступенем загальності:
- загальні — мають загальне значення,
- міжгалузеві — регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях (норми міжгалузевого управління),
- галузеві — регулюють відносини у межах однієї галузі.
- місцеві — норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.
7. За повнотою викладених велінь:
- визначені; - бланкетні (відсильні).
8. За юридичною силою: викладені в законах, указах, постановах, рішеннях; викладені в наказах тощо.
26. Поняття адміністративно-правових відносин.
Адміністративно-правові відносини - це результат впливу адміністративно-правових норм на поведінку суб'єктів сфери державного управління, внаслідок якого між ними виникають сталі правові зв'язки державно-владного характеру.
З моменту вступу норми в силу відносини між сторонами будуються у рамках її приписів. Якщо до моменту прийняття норми (набрання нормою сили) управлінських зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків або правових відносин.
Виникнення адміністративно-правових відносин складається з трьох послідовно здійснюваних етапів:
- визначається необхідність (доцільність) і можливість встановлення конкретного адміністративноправового відношення.
- створюється відповідна юридична конструкція, своєрідний абстрактний макет (склад) адміністративного правовідношення. Закріплюється певна абстракція в адміністративно-правових нормах.
- це реалізація норм і, як наслідок, виникнення сталих, державно-владних правових зв'язків між адресатами норм, тобто адміністративно-правових відносин.
Виникають (змінюються і припиняються) адміністративні правовідносини за настання конкретних життєвих обставин, які прийнято називати юридичними фактами.
Як тільки в житті з'являються факти, вказані в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість для реалізації своїх прав і обов'язків, в інших — набувають суб'єктивних прав і обов'язків.
Адміністративно-правові відносини характеризуються такими особливостями:
1. Адміністративно-правові відносини складаються переважно в особливій сфері суспільного життя — сфері державного управління.
2. Адміністративні правовідносини виникають у разі обов'язкової участі відповідного органу державного управління або іншого носія повноважень державно-владного характеру.
3. Адміністративні правовідносини можуть виникати за ініціативою будь-якої із сторін.
4. Суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у поза-судовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу.
5. Якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу.
27. Види адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю правоохоронних органів та суду.
Види адміністративно-правових відносин. Існує кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин.
1. Залежно від виконуваних функцій вони поділяються на: регулятивні та правоохоронні.
До регулятивних належать ті, що пов'язані з реалізацією позитивних завдань державного управління. Це організація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.
До правоохоронних відносин належать відносини з приводу відповідальності за адміністративні провини. Вони виникають між правопорушником і правозастосовчим органом (його посадовою особою).
2. Залежно від адміністративно-правового статусу суб'єктів, що беруть участь у правовідносинах, виділяють:
- між підпорядкованими суб'єктами державного управління
- між органами державного управління і громадянами.
3. За складом учасників виділяють:
- відносини між главою держави і всією системою державного управління взагалі та виконавчої влади зокрема;
- відносини між органами державної виконавчої влади одного ієрархічного рівня;
4. Залежно від галузевої належності виділяють:матеріальні адміністративні правовідносини; процесуальні адміністративні правовідносини.
5. Залежно від змісту виділяють:
- відносини у сфері загального управління (управлінська сфера Кабінету Міністрів, обласної державної адміністрації);
- у сфері галузевого управління (управлінська сфера галузевих органів державного управління);
- у сфері міжгалузевого управління (управлінська сфера міжгалузевих органів державного управління).
6. За галузями діяльності адміністративно-правові відносини поділяються на такі, що виникають в: галузі економіки; соціально-культурній сфері; адміністративно-політичній сфері.
28. Поняття форм державного управління.
Під формою здійснення держ. управління маються на увазі однорідні за своїм характером та прав. природою групи ад. дій, що мають зовн. вираз, за допомогою яких забезпеч. управління економікою, соціально-культур. та ад.-політ. будівництвом.
Осн. форми ад. діяльності залежно від їх призначення можна поділити на такі групи: - видання актів органів держ. викон. влади; - укладення договорів; - ін. юридично значущі дії.
Ад. акти - це прийняті в процесі викон. діяльності, на основі та з метою виконання законів Укр., однобічні владні рішення, які спрямовані на встановлення, зміну чи припинення конкретних правовідносин або такі, що мають обов'язкові для підлеглих органів та співробітників органів викон. влади норми, з метою організації і практ. здійснення управління в різних сферах.
Ад. договір - це укладені між рівними за юр. статусом сторонами угоди щодо передачі повноважень управління відповідними об'єктами чи здійснення владних дій, що передбачені в законі.
Ін. юридично значущі дії. До ін. юр. знач. дій органів належать такі дії, які згідно з законом, указом През., постановою уряду або ін. ад.-прав. актом безпосередньо створюють нові юр. положення, змінюють існуючі прав. відносини або виступають як необхідна умова для настання прав. наслідків. Сюди відносяться такі внутрішньосистемні організаційні дії, як прийняття присяги, атестування працівників тощо.
Форми управління, що не врегульовані ад. правом - це проведення організац. заходів та здійснення організаційно-технічних дій.
29. Правові акти державного управління як владні дії державних виконавчо-розпорядних органів.
Правові акти державного управління — це владні, підзаконні, втілені в установлену форму волевиявлення суб'єктів державного управління, що безпосередньо впливають на правові норми і відносини з метою їх удосконалення відповідно до державних інтересів.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 19 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |