Акт державного управління - це офіційне приписання, що засноване на законі, прийнято суб'єктом управління на будь-якому рівні державної ієрархії в порядку однобічного волевиявлення й у межах його компетенції з дотриманням установленої процедури й форми й спричиняє певні юридичні наслідки.
За сферою застосування ад. акти поділ. на внутр. організаційні та зовн.. Внутр. організац. акти звернені до підлеглих за службою апаратів та співробітників. Зовн. акти спрямовані за межі апарату органів управління, адресовані громадянам, громад. організаціям, держ. підприємствам та установам, які не є підлеглими цим органам. За юридичними властивостями ад. акти поділ. на індивід. та нормативні. Акти індивід. призначення - це осн. вид актів органів держ. викон. влади. До них належать такі, в яких є приписи, адресовані персонально визначеному суб'єкту, вони розраховані на одноразове виконання.
Норм. акти в органах, як правило, видаються стосовно внутр. організ. Питань та завжди адресуються співробітникам цих органів. У них встановлюються правила служб. діяльності, вони розраховані на неоднораз. виконання.
За формою видання ад. акти органів держ. викон. влади поділ. на письмові та усні. Для більшості з них властива письмова форма, оскільки вона дає можливість повніше сформулювати волевиявлення.
Акти органів держ. викон. влади поділ. за назвою на укази, постанови, рішення, накази, статути, настанови, інструкції.
30. Поняття, особливості і мета адміністративного примусу.
Адміністративний примус — це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.
Разом з тим адміністративний примус має ряд характерних рис, які дають можливість відрізнити його від судового й суспільного примусу:
- адміністративний примус застосовується в державному управлінні для охорони суспільних відносин, що виникають у цій сфері державної діяльності;
- механізм правового регулювання адміністративного примусу встановлює підстави й порядок застосування відповідних примусових заходів;
- порядок застосування примусових заходів регулюється, як правило, нормами адміністративного права, що включають у себе норми адміністративного законодавства або адміністративно-правові норми актів виконавчих і розпорядницьких органів;
- застосування адміністративного примусу - це результат реалізації державно-владних повноважень органів державного керування й лише у винятковим, установленим законодавством випадках такі заходи можуть застосовувати суди (судді);
- адміністративний примус використовується для: а) попередження здійснення правопорушень; б) припинення адміністративних провин; в) залучення до адміністративної відповідальності.
Мета адміністративного примусу -виховання особи, яка вчинила адм. правопорушення, в дусі дотримання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим порушником, так і ін. особами. (ст.23)
Види адм.-прав. примусу: заходи адм. попередження, заходи адм. припинення, заходи адм. стягнення.
31. Заходи адміністративного попередження і припинення.
З аходами адміністративного попередження - дії вповноважених органів або посадових осіб, спрямовані на примусове забезпечення виконання громадянами суспільних обов'язків, забезпечення суспільної безпеки й громадського порядку, запобігання й боротьбу зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями й ліквідацію їхніх наслідків. Це попереджувальні, профілактичні заходи.
Умовами для виникнення конкретних відносин, пов'язаних з використанням адміністративно-попереджувальних заходів, є різного роду юридичні факти, у тому числі протиправні дії окремих осіб і організацій.
Найбільш типовими є такі засоби адміністративного попередження: а) вимога припинення окремих дій; б) перевірка документів; в) огляд речей і особистий огляд; г) тимчасове обмеження або заборона доступу громадян до окремих ділянок місцевості або об'єктам з метою забезпечення громадського порядку, суспільної безпеки, охорони здоров'я людей; д) обмеження або заборона руху транспорту й пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів при виникненні погрози суспільної безпеки; е) закриття ділянок державного кордону; ж) здійснення адміністративного нагляду за особами, у відношенні яких він установлений, а також контролю за засудженими за карні злочини у випадках застосування покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; з) облік і офіційне попередження осіб; і) право входження на територію й у приміщення підприємств, установ і організацій, житлові й інші приміщення громадян; к) введення карантину при епідеміях і епізоотіях; л) медичний огляд осіб і огляд санітарного стану підприємств громадського харчування; м) реквізиція майна; н) контроль і наглядові перевірки.
Запобіжний заходи правопорушень - це примусове припинення протиправних дій, що мають ознаки адміністративної провини (у деяких випадках вони можуть мати й карний характер), спрямоване на недопущення негативних наслідків і забезпечення застосування до винної особи адміністративного стягнення, а у виняткових випадках - і карного покарання.
Запобіжні заходи умовно можна розділити на дві групи: загального й спеціального призначення.
До запобіжних заходів загального призначення ставляться: а) адміністративна затримка; б) особистий огляд і огляд речей; в) примусове лікування; г) тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; д) примусове лікування осіб, що страждають небезпечними для навколишніми захворюваннями; е) тимчасове відсторонення від управління транспортними засобами; ж) припинення робіт і заборона експлуатації механізмів і ін.
Застосування цих заходів регулюється рядом законів: Коап (ст. ст. 260-263,267), ЗУ «Про міліцію» (ст. 11), Митним кодексом України й інших законодавчих актів.
Наведений перелік заходів адміністративного припинення загального призначення не є вичерпним.
До запобіжних заходів спеціального призначення відносяться: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) використання вогнепальної зброї.
Заходи фізичного впливу застосовуються міліцією й працівниками інших органів внутрішніх справ з метою охорони громадського порядку, суспільної безпеки й боротьби зі злочинністю на підставі Закону України «Про міліцію».
32. Поняття законності і дисципліни у державному управлінні.
Законність і дисципліна - основні умови існування будь-якої демократичної держави, його обов'язкові риси. Вони невіддільні друг від друга. Законність можлива тільки при чіткому дотриманні дисципліни всіма фізичними і юридичними особами, а дисципліна, у свою чергу, обумовлюється рамками закону. Словник визначає законність як «загальноприйняте, установлене правило співіснування, норму повеінки», що охороняється законами, а дисципліну - як «точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та ін. соціальними нормами правил поведінки у держ. і сусп. житті».
У юридичній науці під законністю розуміють «неухильне виконання законів і відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами й громадськими організаціями». Це означає, що законність обов'язкова для всіх елементів держави (органів законодавчої, виконавчої й судової галузей влади, інших державних і недержавних організацій, громадян). Вона також є умовою, що забезпечує можливість безперешкодної реалізації прав громадян, суспільних організацій на самовираження й вільний розвиток.
Законність у сфері державного управління ґрунтується на таких принципах:
- загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо.
- єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави.
-неприпустимості протиставлення законності і доцільності.
Ознаки законності:
-всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству.
-рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу.
-всі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам.
-взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.
Законність можна розглядати і як метод державного управління, тобто сукупність прийомів, способів, за допомогою яких держава забезпечує належне поводження своїх суб'єктів.
Для того щоб забезпечити режим законності, держава повинна створити відповідну основу для цього. Такою основою (або гарантіями) законності в державному керуванні є наявність: 1) певних економічних умов; 2) розвинутої політичної системи; 3) механізму соціального захисту населення; 4) науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу й доступна для розуміння всіма суб'єктами державного управління; 5) механізму примусу, що чітко працює в рамках закону.
Важливою умовою законності й дисципліни в державному керуванні варто визнати також високу правову культуру громадян і апарата виконавчої влади, що, у свою чергу, є слідством загального рівня утворення й культури суспільства.
Таким чином, законність і дисципліна - це обов'язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє зовнішнє відображення в чинному законодавстві й за допомогою яких держава регулює взаємини в суспільстві, досягається стан законослухняного поводження об'єктів управління.
33. Характеристика адміністративного нагляду, що застосовується міліцією.
Адміністративний нагляд міліції — це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і громадську безпеку з метою попередження і припинення порушень цих правил, а також виявлення
порушників і притягнення їх до встановленої законом відповідальності (кримінальної чи адміністративної) або вжиття до них заходів громадського впливу.
Методами адміністративного нагляду міліції є: а) спостереження; б) періодичні перевірки; в) виявлення порушень.
Адміністративний нагляд поділяється на загальний і спеціальний.
Загальний нагляд – нагляд за додержанням загальнообов’язкових правил поведінки (правила перебування іноземців, правила дозвільної системи, правила паспортної системи).
Спеціальний нагляд – нагляд за поведінкою певної категорії громадян, що здійснюється згідно ЗУ від 1 грудня 1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».
За ст.1 цього закону адміністративний нагляд — це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.
Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.(ст.2)
Працівники міліції зобов’язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду. (ст.7)
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов’язані вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил:
а) прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі внутрішніх справ;
б) з’являтися за викликом міліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов’язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
в) повідомляти про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
г) в разі від’їзду в особистих справах з дозволу міліції в інший населений пункт та перебування там більше доби зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ.(ст.9)
До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження:
а) заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
б) заборона перебування у визначених місцях району (міста);
в) заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
г) реєстрація в міліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень.(ст.10)
Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, управління внутрішніх справ областей, міст і на транспорті.
Найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законодавства про адміністративний нагляд здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. (ст.13)
34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, по-перше, загальні умови або передумови законності; по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові засоби забезпечення режиму законності.
До загальних належать політичні, економічні, організаційні, ідеологічні умови, що існують у державі.
Найважливішими політичними передумовами законності є: а) режим демократії; б) широка гласність.
До економічних передумов законності можна віднести як досягнутий рівень добробуту і наявність у держави необхідних ресурсів, так і фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їхню економічну свободу, багатоукладність економіки, існування ринку товарів, капіталів, трудових ресурсів, послуг тощо.
Велике значення для існування законності і правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Велике значення має добре здійснюване переконання, а також вміло організоване заохочення.
На стан законності в управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв'язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються в функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з: а) організацій-ноструктурних формувань; б) організаційно-правових методів.
Організаційно-структурні формування — це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов'язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.
Організаційно-правові методи — це види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності.
В юридичній теорії і практиці ці організаційно-правові методи прийнято називати способами забезпечення законності.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування, юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності.
Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.
35. Контроль і нагляд, як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
Діяльності по забезпеченню законності має державно-правовий характер, а органи, які здійснюють таку діяльність (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі суспільні утворення та ін.), наділяються юридично владними повноваженнями. Такого роду діяльність вважають способами забезпечення законності. Кожний із цих способів має властиві тільки йому риси, закріплені у відповідних нормативних актах, і реалізується за допомогою спеціальних методів. Разом з тим ці способи тісно зв'язані між собою єдністю мети - забезпечити строге дотримання вимог законності й дисципліни всіма суб'єктами державного управління.
Контроль - основний спосіб забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, один з найбільш важливих елементів державного управління. Без організації й здійснення контролю неможлива належна робота державного апарата, інших підконтрольних державі структур. Контроль також виступає одним з основних дисциплінуючих факторів поводження громадян.
У державному управлінні контроль поширюється на всі сфери: народне господарство, соціально-культурну, адміністративно-політичну діяльність і міжгалузеве державне управління. Сама контрольна діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій, обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів і ін.
Головними напрямками здійснення контролю в сфері державного управління є: 1) дотримання планового, фінансового, ціноутворюючого, договірного, технологічного, виконавського, трудового й іншого видів державної дисципліни; 2) використання державних ресурсів; 3) дотримання вимог природоохоронного законодавства; 4) підбор і розміщення кадрів у державному секторі; 5) виконання соціальних програм і ін.
Принципи контролю: 1) універсальність; 2) систематичність; 3) неупередженість; 4) реальність; 5) дієвість, оперативність, результативність; 6) гласність.
Контроль можна класифікувати: по органах, які його здійснюють; по сфері діяльності, що підлягає контролю; по формах його проведення.
Контроль здійснюють: 1) орган законодавчої влади (Верховна Рада України); 2) Президент України і його Адміністрація; 3) представницький орган АРК - Верховна Рада АРК; 4) органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, міністерства, державні комітети, відомства й інші центральні органи, місцева державна адміністрація і її підрозділи, адміністрація державних підприємств, установ, організацій; 5) судові органи (Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, військові суди, господарські суди); 6) спеціальні контролюючі органи - державні інспекції й служби (пожежна, санітарна, автомобільна й інша інспекції, Державна податкова адміністрація, Державна митна служба й ін.); 7) органи місцевого самоврядування (місцеві ради і їхні виконавчі органи).
По сфері діяльності, що підлягає контролю, контроль підрозділяється на відомчий, міжвідомчий і над (або поза) відомчим.
Відомчий контроль здійснюється міністерствами, відомствами, іншими підрозділами усередині відповідної структури (тому його ще називають внутрішньовідомчим контролем).
Сутність міжвідомчого контролю полягає в тому, що такий контроль здійснюється органом міжгалузевої компетенції за виконанням загальнообов'язкових правил, що діють у відповідній сфері.
Надвідомчий контроль здійснюється органами загальної компетенції - Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів АРК, місцевими державними адміністраціями з питань господарського, соціально-культурного й адміністративно-політичного будівництва незалежно від відомчого підпорядкування об'єктів контролю.
За результатами відомчого й надвідомчого контролю винних осіб можна залучити до дисциплінарної відповідальності, оскільки перевірки здійснюють вищестоящі посадові особи (або їхні повноважні представники), наділені правом прийому на роботу. Результатом проведення міжвідомчого контролю може стати залучення до адміністративної або кримінальної відповідальності. Залучення до кримінальної відповідальності не виключає можливості накладення дисциплінарного стягнення.
Контроль здійснюється у формі перевірок (обстеження й вивчення окремих напрямків фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається довідка або доповідна записка), ревізій (документальний контроль фінансово-господарської діяльності, за результатами якої складається акт), витребування звітів і ін.
Контроль і нагляд поєднує їхня єдина мета - забезпечення законності й дисципліни в державному управлінні, форми здійснення роботи - перевірки, витребування звітів, пояснень і ін., обов'язковість вказівок. Але контроль, на відміну від нагляду, проводиться повсякденно й безперервно широким колом контролюючих органів. Нагляд же здійснює єдиний державний орган - прокуратура. Різна в них і нормативна база.Головне, чим відрізняється контроль від нагляду, - це те, що контролюючий орган має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного об'єкта (іноді навіть підмінюючи собою керівний орган цього об'єкта) і самостійно залучати правопорушників до юридичної відповідальності, у той час, як прокуратура позбавлена таких можливостей.
Прокуратура, здійснюючи нагляд, тільки порушує питання про усунення виявлених нею порушень законодавства. Прокурор приносить протест, вносить припис або подання про усунення порушень закону або виносить постанову про дисциплінарне виробництво, виробництво в справі про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи відносно винних осіб, але самостійно ніяких конкретних дій по ліквідації (припиненню) протиправної ситуації не здійснює. Конкретні дії по наведенню порядку проводять компетентні посадові особи - сама особа, винна в здійсненні правопорушення, або вищестояща посадова особа, що має право втручатися в оперативну діяльність підконтрольного йому об'єкта.
Таким чином, контроль можна охарактеризувати як складову частину (елемент) управління, що забезпечує систематичну перевірку виконання Конституції, законів України, інших нормативних актів, дотримання дисципліни й правопорядку і яка проявляється у втручанні контролюючих органів в оперативну діяльність підконтрольних, дачі ним обов'язкових для виконання вказівок, призупиненні, зміні або скасуванні актів управління, застосуванні заходів примуса відносно підконтрольних органів або осіб.
Нагляд же має на меті виявлення й попередження правопорушень, усунення їхнього наслідків шляхом застосування форм прокурорського реагування без права самостійно залучати винних до правової відповідальності, втручатися в оперативну й господарську діяльність піднаглядних об'єктів, змінювати або скасовувати акти управління.
36. Поняття адміністративного правопорушення.
Адміністративне правопорушення — це конкретне діяння (факт, явище, подія), що відбулося (мало місце) у реальній дійсності.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. (ст. 9 КпАП).
Ознаками адміністративного правопорушення є: діяння, поведінка, вчинок людини, дія або бездіяльність, а також акт зовнішнього вираження відношення особи до реальної дійсності, іншим людям, суспільству, державі. Закону непідвласні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього вираження.
Діяння визнається адміністративним правопорушенням при наявності таких ознак: суспільна шкідливість, протиправність, провина й адміністративна караність.
Суспільна шкідливість дії або бездіяльності означає, що воно заподіює або створює загрозу заподіяння шкоди об'єктам адміністративно-правової охорони, які передбачені ст. 9 КпАП.
Протиправність означає, що дія або бездіяльність прямо заборонена адміністративно-правовими нормами. Ознака протиправності вказує також на неприпустимість застосування аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість залучення до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законом про адміністративні правопорушення.
Адміністративне правопорушення (провина) може бути тільки винним діянням.
Провина складається в психічному відношенні особи до діяння і його шкідливих наслідків, може бути навмисної або необережної. Ступінь провини враховується при накладенні адміністративного стягнення, при звільненні від адміністративної відповідальності або передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу.
Адміністративна караність означає, що адміністративною провиною зізнається тільки таке протиправне, винне діяння, за яке законом передбачене застосування адміністративних стягнень. Реалізація адміністративного стягнення не завжди супроводжує адміністративну провину, але можливість застосування стягнень становить його невід'ємну властивість.
Розглянуті ознаки є найбільш характерному й істотному, властивому будь-якому адміністративному правопорушенню (провині), характеризують його як фактичну підставу адміністративної відповідальності й становлять її матеріальне поняття. Останнє конкретизується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів провини, у яких законом передбачені необхідні й специфічні ознаки того або іншого конкретного діяння.
Адміністративні правопорушення (провини) різняться по специфічних ознаках, які характеризують їх об'єктивні й суб'єктивні сторони.
37. Склад адміністративного правопорушення.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена законом сукупність ознак, при наявності яких діяння вважається адміністративною провиною. Склад адміністративного правопорушення утворять ознаки, що характеризують об'єкт, об'єктивну й суб'єктивну сторони, суб'єкта правопорушення.
Об'єкт адміністративного правопорушення - це те, на що воно зазіхає. Адміністративне правопорушення заподіює шкоду або створює загрозу його заподіяння суспільним відносинам, які й утворюють об'єкт провини. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти провини.
Загальний об'єкт - вся сукупність суспільних відносин, охоронюваних законодавством про адміністративні правопорушення.
Родовий об'єкт - це група однорідних або тотожних суспільних відносин, охоронюваних комплексом адміністративно-правових норм. Адміністративно-правовими засобами охороняються суспільні відносини, регульовані нормами різних галузей права: адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, екологічного й ін.
Видовий об'єкт - відособлена група суспільних відносин, загальних для ряду провин. Так, природоохоронні відносини, що є об'єктом екологічних правопорушень, включають групи відносин, спрямованих на охорону земель, надр, вод, лісів, повітря, тваринного миру.
Безпосередній об'єкт - охоронювані законом конкретні суспільні відносини, яким заподіюється шкода правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу.
Об'єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, що визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належить діяння (дія або бездіяльність), їхні шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя й засоби здійснення провини.
Основною й обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є протиправне діяння; відсутність цієї ознаки виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Всі інші ознаки носять факультативний характер.
Суб'єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов'язане з його здійсненням психічний стан особи. До ознак, що характеризують суб'єктивну сторону, ставляться вина, мотив і мета здійснення правопорушення. Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони адміністративної провини. Це психічне відношення особи до зробленого їм суспільно шкідливому діянню і його наслідкам, що проявляється у формі умислу або необережності.
Мотив і мета здійснення адміністративного правопорушення - факультативні ознаки суб'єктивної сторони складу провини. Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, якою воно керується при здійсненні правопорушення. Мета - це наслідок, результат, якого хоче досягти особа, роблячи адміністративне правопорушення.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 24 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |