1. Поняття адміністративного права.
2. Предмет і система адміністративного права.
3. Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.
4. Співвідношення адміністративного права та державного управління.
5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
6. Загальне поняття управління.
7. Принципи державного управління.
8. Державне управління, як форма прояву державно-виконавчої влади.
9. Поняття суб'єктів адміністративного права.
10. Складові адміністративної правосуб'єктності.
11. Класифікація органів державної виконавчої влади.
12. Поняття місцевого самоврядування.
13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.
14. Поняття державної служби і державного службовця.
15. Поняття посади і посадової особи.
16. Інститут державної служби України.
17. Характеристика обмежень щодо держаних службовців.
18. Відповідальність державних службовців.
19. Управління державною службою.
20. Поняття механізму адміністративно-правового регулювання та його складові частини.
21. Поняття адміністративно-правової норми.
22. Відміна адміністративно-правових норм від норм інших галузей права.
23. Реалізація норм адміністративного права.
24. Структура адміністративно-правової норми.
25. Класифікація адміністративно-правових норм.
26. Поняття адміністративно-правових відносин.
27. Види адміністративних правовідносин. Адміністративно-правові відносини, що виникають за участю правоохоронних органів та суду.
28. Поняття форм державного управління.
29. Правові акти державного управління як владні дії державних виконавчо-розпорядних органів.
30. Поняття, особливості і мета адміністративного примусу.
31. Заходи адміністративного попередження і припинення.
32. Поняття законності і дисципліни у державному управлінні.
33. Характеристика адміністративного нагляду, що застосовується міліцією.
34. Державно-правовий механізм забезпечення законності у державному управлінні.
35. Контроль і нагляд, як засоби забезпечення законності у державному управлінні.
36. Поняття адміністративного правопорушення.
37. Склад адміністративного правопорушення.
38. Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів і дисциплінарних проступків.
39. Відповідальність неповнолітніх, посадових осіб, військовослужбовців.
40. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
41. Поняття адміністративного стягнення.
42. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
43. Поняття адміністративного процесу.
44. Суб'єкти адміністративного процесу.
45. Адміністративне провадження; поняття, стадії, система, види.
46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
47. Складові елементи економічної сфери.
48. Органи управління економікою.
54. Поняття та особливості міжгалузевого управління.
55. Система органів управління кредитно-банківською сферою.
56. Особливості державного управління в галузі статистики та обліку.
57. Суб'єкти міжгалузевого управління.
58. Поняття, зміст та особливості управління адміністративно-політичною сферою.
59. Система органів управління обороною.
60. Система органів управління державною безпекою України.
61. Управління в галузі охорони державного кордону.
62. Система управління органами юстиції.
63. Управління закордонними справами.
64. Поняття соціально-культурної сфери.
65. Суб'єкти державного управління соціально-культурною сферою.
66. Управління освітою.
67. Управління наукою.
68. Управління соціальним захистом населення.
1. Поняття адміністративного права.
Адміністративне право – це публічне право.
Адміністративне право - це галузь права (сукупність правових норм), що регулює з метою реалізації завдань і функцій держави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються в сфері виконавчої й розпорядницької діяльності органів виконавчої влади, внутріорганізаційної діяльності інших державних органів, а також у процесі здійснення громадськими організаціями, їхніми органами зовнішніх юридично владних повноважень.
Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини в сфері державного керування, розвиває й зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового регулювання - воно виступає необхідним і важливим інструментом керування соціальними процесами в суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право - це управлінське право, що відрізняється від інших галузей права специфікою предмета, методу регулювання й структурних особливостей (системою розміщення нормативного матеріалу).
2. Предмет і система адміністративного права.
Предмет адміністративного права становить широкий комплекс суспільних відносин, що виникають у процесі реалізації функцій державного управління, у зв'язку зі здійсненням широкої й різноманітної виконавчої й розпорядницької діяльності.:
- відносини державного управління у сфері економіки, фінансів, соціального захисту і т.д.;
- управлінські відносини у системі державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
- управлінські відносини, що складаються у процесі внутрішньої організації діяльності інших органів (прокуратура, суд, апарат ВРУ), діяльності підприємств, установ, організацій;
- управлінські відносини, пов’язані з реалізацією повноважень і функцій виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування;
- відносини, що виникають у зв’язку із забезпеченням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування прав і свобод громадян, надання їм різних управлінських послуг;
- відносини у сфері адміністративної юстиції;
- відносини, що виникають у зв’язку із застосуванням заходів адміністративної відповідальності.
Система адміністративного права - це внутрішня будова галузі, що відображає послідовне розміщення елементів - інститутів і норм, що утворять її, їхня єдність і структурний взаємозв'язок. Вона складається із двох частин: Загальною й Особливої, що обумовлено сутністю й специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і необхідністю постійного вдосконалювання.
Загальна частина об'єднує норми, що закріплюють основні принципи управління, правове становище суб'єктів, форми і методи їх діяльності, адміністративний процес, способи забезпечення законності в державному управлінні.
Особлива частина — норми, що регулюють управління народним господарством, транспортом, соціально-культурним будівництвом, зв'язком тощо.
Зміст Загальної й Особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і становить єдине ціле.
3. Адміністративне право, як юридична наука і навчальна дисципліна.
АП - це галузева юр. наука, сукупність знань, наук. поглядів, концепцій про систему галузі права, яке регулює відносини, які виникають врезультаті здійснення викон. влади, надання її органами управ. послуг, а також відповідальності за адмін. правопорушення.
АП як навч. дисципліна -це систематизовані відповідно до типової програми знання щодо предмета регулювання норм цієї галузі права, їх особливостей, встановленого порядку управління в різних галузях викон. влади, реалізації при цьому прав і свобод громадян та відповідальності в сфері держ. управління.
Навчальна дисципліна "АП" складається із заг. та особ. частин. В заг. частині розглядаються теми, що розкривають предмет, систему і завдання курсу "АП", правовий статус суб'єктів адміністративно-правових відносин, особливості адміністративно-правових норм і правовідносин, форми і методи здійснення держ. викон. влади, забезпечення законності в держ. управлінні.
В особ. частині розглядаються теми стосовно адміністративно-правового регулювання управління в окремих галузях: економіці, науці, культурі, освіті, зовнішньополітичній діяльності, в галузі оборони і внутрішніх справ тощо.
4. Співвідношення адміністративного права та державного управління.
Державне управління - вид діяльності держави, що полягає у здійсненні нею управлінського, тобто організуючого впливу на ті сфери і галузі суспільного життя, які вимагають певного втручання держави шляхом використання повноважень виконавчої впади. В той же час державне управління здійснюється і за межами функціонування виконавчої влади, наприклад, на рівні державних підприємств, установ і організацій. Тісні взаємозв'язки виконавчої влади й державного управління як різновиду соціального управління поєднує в одне ціле й таке явище, як адміністративне право, оскільки його формування як самостійної галузі права традиційно пов'язується з державним управлінням. Адміністративне право виступає необхідним і важливим інструментом управління соціальними процесами в суспільстві.
Адміністративне право розглядається як сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини в сфері державного управління. Його основу становить адміністративне законодавство, що є складовою частиною (елементом) усього законодавства України.
Система державного управління - складне поняття, зміст якого охоплює такі складові елементи:
а) суб'єкти управління, тобто органи виконавчої влади;
б) об'єкти управління, тобто сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави;
в) управлінська діяльність (процес), тобто певного роду суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між суб'єктами і об'єктами управління.
Система адміністративного права - це внутрішня будова галузі, що відображає послідовне розміщення елементів - інститутів і норм, що утворять її, їхня єдність і структурний взаємозв'язок.
5. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права.
Найтісніше АП взаємодіє з констит. (держ.) правом. Констит. право закріплює основи організації і функціонування суб'єктів викон. влади, їх місце в держ. механізмі, права і свободи людини. АП деталізує і конкретизує норми констит. права, визначає юр. механізм реалізації громадянами своїх прав і свобод, компетенцію структур викон. влади, адміністративно-правові засоби захисту управл. відносин, форми і методи виконавчо-розпорядчої діяльності, основи її галузевої, міжгалузевої, регіон. та місц. організації. АП тісно взаємодіє з цивільним правом, оскільки обидва регулюють відносини майнового характеру. Норми цивільного права регулюють відносини, за яких сторони рівноправні, а норми АП — це відносини, що будуються на підпорядкованості однієї сторони іншій.
Взаємозв'язок між адмін. і труд. правом існує у сфері регулювання служб. відносин. Так, норми труд. права визначають статус службовців як учасників труд. процесу (умови праці, охорона праці, розгляд трудових спорів). Норми ж АП регулюють державно-службові відносини (умови та порядок проходження служби, правила користування служб. документами, повноваження посад. осіб з організації трудового процесу та ін.).
АП тісно пов'язане з фін. правом. Фін. право регулює відносини у сфері фін. діяльності держави, зокрема у діяльності з акумулювання і розподілу коштів, що становлять національний дохід держави. Межі норм крим. й АП визначаються характером і спрямованістю відповідних заборон.
Найскладніше розмежувати адмін. та зем., природоохоронну, сільськогосподарську, митну й підприємницьку галузі права. Механізм співвідношення їх такий, що значна частина відносин належить до предмета названих галузей, регулюється нормами АП та властивим йому методом.
З рядом норм карного права зв'язаний зміст норм адміністративного права про відповідальність за адміністративні правопорушення. Так, КпАП установлює адміністративну відповідальність посадових осіб, а норми карного законодавства - їхню кримінальну відповідальність.
6. Загальне поняття управління.
Управління - елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їхньої певної структури, підтримки режиму діяльності, реалізацію їхніх програм.
Управління - діяльність органів влади.
Управління є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми - суб'єктами управління й може бути охарактеризована як цілеспрямована сукупність дій, які забезпечують узгодження й координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значимих цілей і рішення поставлених завдань.
Різноманітність об'єктів управління дає можливість виділити основні його види: соціальне, технічне й біологічне.
Соціальне управління - діяльність людей, їх суспільних і державних об'єднань, управління людини людиною, у цілому суспільством.
Технічне управління пов'язане зі створенням людьми, їхніми об'єднаннями машин і механізмів, а також «управлінням ними» з метою полегшення умов праці.
Біологічне управління спрямоване на використання об'єктивних законів природи, які відкриваються біологічними науками для створення нових сортів рослин і порід тварин.
Варто підкреслити, що технічне й біологічне управління здійснюється в рамках соціального, оскільки всі види управління пов'язані з об'єднанням зусиль людей для досягнення відповідних цілей, але мають різну спрямованість (об'єкт).
Управління має своїми основними елементами суб'єкт і об'єкт (щодіє на основі самоорганізації), які взаємодіють на різних щаблях ієрархії шляхом керуючого (керівного) впливу суб'єкта на об'єкт.
7. Принципи державного управління.
Принципи держ. управління - це керівні теоретичні ідеї, які покладені в основу формування і функціонування органів викон. влади. Вони поділяються на соціально-політичні та організаційні.
Соціально-політичні принципи держ. управління: верховенство права, законність, позапартійність, демократизм, науковість, гласність та врахування громадської думки.
Організаційні принципи: принцип диференціації та фіксації функцій і повноважень, який передбачає визначення компетенції кожного органу і посадової особи; принцип відповідальності в рамках компетенції; принцип поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних засад в управлінні; принцип поєднання лінійних і функціональних засад в управлінні; колегіальності та єдиноначальності в державному управлінні.
8. Державне управління, як форма прояву державно-виконавчої влади.
Держ. управління - це підзаконна, юридично-владна діяльність органів держави виконавчо-розпорядчого характеру, що спрямована на реалізацію законів, практичне виконання завдань і функцій держави, за допомогою якої здійснюється організуючий вплив на сусп. відносини у сферах економіки, соціально-культурного і адміністративно-політичного будівництва.
Викон. влада - термін, яким позначається одна з гілок держ. влади в Україні. Цей термін почав застосовуватись замість терміну "держ. управління" з початком розбудови демокр. суспільства в нашій державі. Однак не можна обмежуватись застосуванням тільки терміну "викон. влада". Адже за змістом цей вид діяльності є держ. управлінням. Держ. управління 
здійснюється за рахунок виконання відповідних функцій (прогнозування, планування, організації тощо).
Отже, виконавча влада — це здатність держави за допомогою управлінської діяльності реалізовувати веління законодавчої влади.
Державне управління — спосіб реалізації виконавчої влади. Усвідомлення сутності понять "управління", "влада", "державне управління", "виконавча влада", а також співвідношення влади і управління є достатньою базою для того, щоб визначити співвідношення державного управління і державної виконавчої влади.
Оскільки виконавча влада, як і будь-який інший прояв владних повноважень, відзначається здатністю підкоряти інших своїй волі і є специфічною складовою влади взагалі, а державне управління — це невід'ємна частина управлінської діяльності в цілому, співвідношення між ними випливає із співвідношення між владою і управлінням. Державне управління є способом реалізації, формою вираження виконавчої влади.
9. Поняття суб'єктів адміністративного права.
Суб'єкти АП -це учасники прав. відносин, які мають суб'єкт. права та виконують юр. обов'язки. Для того, щоб бути суб'єктом АП, громадяни України, іноземці, особи без громадянства (апатриди), юр. організації володіють правосуб'єктністю.
Юр. особи, незалежно від того, на основі якої форми власності вони функціонують, можуть виступати в 
якості суб'єктів адміністративно-правових відносин, що виникли між цією юр. особою та іншим суб'єктом цих відносин.
Адміністративно-правові відносини можуть виникнути в системі органу викон. влади, а також юр. особи (підприємства, установи, організації), що функціонує на базі держ. форми власності. Тоді суб'єктами адміністративно-прав. відносин можуть виступати адміністрація держ. органу, підприємства, установи, організації з одного боку і працівники - з іншого.
Юр. особи в одних випадках можуть виступати в якості суб'єктів адміністративно-правових відносин, що виникли між самою юр. особою і іншим суб'єктом, в інших випадках відносини цього виду можуть виникнути в системі самої юр. особи. Тоді суб'єктам адміністративно-правових відносин можуть бути адміністрація держ. підприємства, установи, організації з 1 боку, з іншого - працівники підприємств, структурні підрозділи юр. особи, що функціонує на правах держ. власності.
Отже, суб'єктами АП можуть виступати громадяни України, іноземці, особи без громадянства, органи викон. влади, органи місц. самоврядування, об'єднання громадян, адміністрація перерахованих юр. осіб.
10. Складові адміністративної правосуб'єктності.
Складовими адміністративної правосуб'єктності є адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність.
Адміністративна правоздатність — це здатність суб'єкта мати права і обов'язки у сфері державного управління. Правоздатність з'являється з моменту виникнення суб'єкта. Якщо йдеться про фізичну особу, — то з моменту народження громадянина; якщо про юридичну — з моменту державної реєстрації підприємства, закладу, організації. Припиняється — з моменту зникнення суб'єкта, тобто з моменту ліквідації підприємства, закладу, організації, а якщо йдеться про фізичну особу, то з моменту сзаходівті.
Адміністративна дієздатність — це здатність суб'єкта самостійно, осмисленими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність.
Адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридичних осіб — відповідальність в адміністративному порядку, включаючи матеріальну.
11. Класифікація органів державної виконавчої влади.
Органи державної виконавчої влади класифікуються за такими критеріями:
∙ за масштабом діяльності;
∙ за обсягом компетенції;
∙ залежно від порядку рішення підвідомчих(єдиноначальні й колегіальні)
∙залежно від предмета спрямованості компетенції
∙ за місцем у державно-управлінській ієрархії.
∙ за порядком утворення;
Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади розділяють на чотири групи: центральні, органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим (далі - АРК), міжтерриториальні, місцеві.
Центральними є ті органи виконавчої влади, компетенція яких поширюється на всю територію України (Кабінет Міністрів України, міністерства, державні).
До органів виконавчої влади АРК відносіться: Рада міністрів АРК, міністерства, республіканські комітети. Вони здійснюють загальне або галузеве управління або виконують спеціальні функції державного управління об'єктами, розташованими на території АРК, у рамках компетенції, певною Конституцією й законами України, Конституцією АРК.
Міжтерриториальні органи забезпечують галузеве управління або здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові підрозділи, митниці)
До місцевих органів виконавчої влади відносіться ті, повноваження котрих поширюються на територію певної адміністративно-територіальної одиниці. Вони виконують завдання загального управління й координації або функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста. Це місцеві державні адміністрації, місцеві органи міністерств і інших центральних органів виконавчої влади, наприклад, Харківська обласна державна адміністрація, Управління Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області.
Залежно від обсягу і характеру компетенції органи виконавчої влади діляться на органи загальної, галузевий, спеціальної (функціональної) і предметної компетенції.
Органи загальної компетенції - це органи, які здійснюють державне управління й координацію всіх або більшості підлеглих або підконтрольних їм органів галузевої або функціональної компетенції. (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації.)
Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. (Міністерство оборони, Міністерство утворення й науки, Державний комітет України по водному господарству й ін.), а також місцеві органи цих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Органи спеціальної компетенції забезпечують реалізацію державної політики в певній сфері, здійснюють посібник з питань, що мають загальний характер для всіх або багатьох галузей господарства, соціально-культурного будівництва.
Органами предметної к омпетенції є адміністрації державних підприємств, установ, що керують діяльністю відповідних підприємств, установ.
12. Поняття місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування - політ.-правовий інститут народовладдя, через який здійснюється управління місц. справами в низових адм.-тер. одиницях шляхом самоорганізації жителів певної території за згодою і при сприянні д-ви.
Ідейною засадою М. с. є вчення про природне право. Первинно ідея М. с. грунтувалася на відчутті належності людей до однієї спільноти (громади).
Згідно ч.1 ст140 КУ місцеве самоврядування - гарантоване д-вою право та реальна здатність тер. громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільс. громаду жителів кількох сіл, селищ, міста - самостійно вирішувати питання місц. значення у межах Конституції і законів України. Закріплюючи М. с. як форму народовладдя, КУ визначає, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ; він здійснює свою владу безпосередньо, а також через органи держ. влади та М. с. Відтак органи М. с. не входять до єдиного держ. механізму. Визнання М. с. як однієї з основ конст. ладу передбачає установлення децентраліз. системи управління. Це означає, що М. с. має джерелом свого існування не державну, а конст. волю народу. Як фундам. конст. принцип М. с. визнає та гарантує управлін. самостійність тер. громад, правотворчу, правозастосувальну та правореалізаційну діяльність, спрямовану на здійснення цього принципу. Невід'ємною складовою організації М. с, його екон. передумовою є комунальна власність. Об'єкти цієї власності мають цільовий характер (надані для вирішення питань місц. значення, задоволення житл.-комунал., соціальних, культур, та побут, потреб місц. жителів).
Екон. основою М. с. є також доходи місц. бюджетів та ін. кошти, якими можуть розпоряджатися суб'єкти М. с. Д-ва фінансово підтримує М, с. Права М. с. захищаються у суд. порядку.
Конст. основи М. с. в Україні закріплені у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997).
13. Місце органів державної виконавчої влади в системі державних виконавчо-розпорядчих органів.
Згідно ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.
Серед органів державної влади важливе місце займають органи виконавчої влади, що здійснюють функції державного керування економічним, соціально-культурним і адміністративно-політичним будівництвом. Від результатів діяльності цих органів насамперед залежить соціально-економічний і політичний стан країни. Саме ці органи виступають основним суб'єктом адміністративного права.
В адміністративно-правовій науці під органом виконавчої влади визнається частина державного апарату (організація), що має власну структуру й штат службовців і в рамках установленої компетенції здійснююча від імені й з доручення держави функції державного керування в економічних, соціально-культурної, адміністративно-політичної сферах громадського життя.
Органи виконавчої влади реалізують функції держави, керуючись положеннями Конституції й законів України, актів Президента України, а також нормативних актів органів державного керування вищого рівня.
Отже, у процесі виконавчої й розпорядницької діяльності органи керування діють юридично владно, застосовуючи різні правові засоби нормотворчого, розпорядницького і правоохоронного характеру.
Орган виконавчої влади (державного керування) - це організація, що є частиною державного апарату, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, створюється в порядку, установленому законом або іншим правовим актом, володіє певними методами роботи, наділена повноваженнями виступати від імені й з доручення держави й покликана в порядку виконавчої діяльності здійснювати керівництво економікою, соціально-культурним будівництвом і адміністративно-політичною діяльністю.
14. Поняття державної служби і державного службовця.
Державна служба - профес. діяльність осіб, які займають посади в органах держ. влади та їх апараті. Такі особи є державними службовцями, мають відповідні службові повноваження та одержують грош. винагороду з держ. коштів. (ст.1 ЗУ „Про державну службу”).
Д. с. грунтується на засадах: служіння народу України, демократизму і законності, гуманізму та соціальної справедливості, пріоритету прав людини та гр-нина, персон. відповідальності за виконання служб, обов'язків, дотримання прав і закон, інтересів органів місії;, самоврядування, а також прав підприємств, установ, організацій, об'єднань гр-н. Особи, зайняті на Д. с, мають відзначатися високим рівнем професіоналізму, компетентності, ініціативністю, чесністю, відданістю справі.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 25 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |