Суб'єктом адміністративного правопорушення визнається фізична, осудна особа, що досягла на момент здійснення правопорушення віку, з якого наступає адміністративна відповідальність – 16 років.
Осудність — це здатність особи усвідомлювати свої дії й управляти ними, а виходить, і нести за них відповідальність.
Ознаки, що характеризують об'єкт, об'єктивну й суб'єктивну сторони, суб'єкта адміністративного правопорушення, є основними. Крім них, законом установлені додаткові ознаки, які підвищують ступінь суспільної шкідливості основного складу й називаються кваліфікуючими (повторне здійснення однорідного правопорушення, наявність шкідливих наслідків, здійснення правопорушення певним суб'єктом, брутальність або систематичність порушення й ін). Наявність кваліфікуючих ознак підвищує відповідальність за адміністративне правопорушення.
38. Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів і дисциплінарних проступків.
Злочин (ст. 11 КК) - передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне, винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.(ст.9)
Дисциплінарний проступок — це протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дія чи бездіяльність) працівника, яке посягає на трудову дисципліну в підприємстві, установі, організації шляхом невиконання або неналежного виконання працівником своїх обов'язків, зловживання або перевищення прав, порушення заборон чи обмежень.
Відокремлення адміністративних правопорушень від злочинів здійснюється за такими критеріями:
1) ступінь суспільної небезпеки. Керуючись саме цим критерієм, законодавець відносить одні діяння до проступків, інші — до злочинів, і включає їх склад до відповідних кодексів.
За цією ознакою правопорушення буде введенно до складу КпАП або КК.
2) Злочин — це діяння, яке передбачене кримінальним законом. Адміністративний проступок — діяння, передбачене нормою адміністративного права. Склад будь-якого злочину може бути встановлений лише законом. Склад адміністративних проступків - як законами, так і підзакон-ними актами.
3) За скоєння адміністративних правопорушень і злочинів встановлені різні за юридичною природою, характером втрат, які зазнає правопорушник, важкості наслідків заходи державного примусу.
За скоєння адміністративних правопорушень передбачені адміністративні стягнення передбачені ст.24,24-1 КпАП та ін зкон. та нормат актами.
За скоєння кримінальних злочинів передбачені покарання (ст.51 КК) – найтяжчі заходи, що застосовуються до правопорушника, і свтановлюються тільки законом.
Згідно зі ст. 23 КпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і попередження правопорушень. Тому заборонні норми КлАП сформульовані таким чином, шо карається саме правопорушення, а не винна особа, до якої застосовується покарання.
Згідно зі ст. 50 КК, покарання - захід примусу, що полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, виправлення, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання тягне за собою судимість
4) кримінальні справи розглядають тільки суди, і лише суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Право розглядати адміністративні справи КлАП надає понад ЗО суб'єктам (статті 218—244).
5) пріоритет кримінальної відповідальності. У ч. 2 ст. 9 КпАП чітко встановлено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.
6) Проступок і злочин розрізняються також за способом скоєння діяння, формою провини, мотивом правопорушення та іншими ознаками.
Ступінь суспільної небезпеки адміністративних і дисциплінарних правопорушень практично рівнозначний. І ті й інші є незлочинними правопорушеннями. їх розслідування, застосування санкцій за їх скоєння здійснюються в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності.
Суть відмінностей між ними у такому:
1) неоднакова правова природа й нормативна база. Адміністративні проступки зафіксовані в законодавстві про адміністративні правопорушення, яке в даний час кодифіковане. Тут дано поняття адміністративного правопорушення, описані конкретні їх склади, встановлена підвідомчість, детально регламентуються процесуальні питання.
Дисциплінарні ж проступки прямо або опосередковано називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового та інших галузей права. Визначення дисциплінарного проступку є тільки в науковій літературі. Опис конкретних складів дисциплінарних проступків, за досить рідкісними винятками, наприклад прогул (п. 4 ст. 40 КЗпП), відсутнє.
2) суб'єктом дисциплінарного проступку є член трудового колективу (робітник, службовець), а суб'єктом контролю і примусу — керівник цього колективу.
3) дисциплінарний проступок складається з порушення тих зв'язків, що покладені на особу як на члена трудового колективу й у зв'язку з його роллю в цьому колективі. Тому дисциплінарна провина — завжди порушення наявної в організації дисципліни.
Адміністративне ж правопорушення полягає в порушенні загальнообов'язкових правил, встановлених для всіх громадян незалежно від того, де вони працюють і яку виконують роботу.
4) за дисциплінарні проступки санкції до винного застосовуються керівником того колективу, членом якого є правопорушник, або вищестоящим начальником. (147-1 КзпП) За адміністративні правопорушення стягнення накладаються суб'єктом функціональної влади.
5) за дисциплінарні проступки накладаються дисциплінарні стягнення. Відповідно до ст. 147 КЗпП це догана і звільнення. Даний перелік стягнень не вичерпний. За адміністративні правопорушення накладаються адміністративні стягнення. їхній перелік (також не вичерпний) міститься в ст. 24 КпАП. Інші, крім перелічених у даній статті, адміністративні стягнення, на відміну від дисциплінарних, можуть бути встановлені винятково законодавчими актами. Відповідно до чинного законодавства (ст. 15 КпАП) за адміністративне правопорушення може бути накладене дисциплінарне стягнення.
39. Відповідальність неповнолітніх, посадових осіб, військовослужбовців.
У ст. ст. 13-15 КпАП установлені особливості адміністративної відповідальності посадових осіб, військовослужбовців.
До неповнолітнього у віці від 16 до 18 років за здійснення адміністративних правопорушень застосовуються заходи, передбачені ст. 24-1 КпАП. В окремих випадках неповнолітні згідно ч. 2 ст. 13 КпАП можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах (у випадку здійснення дрібного розкрадання, порушення окремих правил дорожнього руху, дрібного хуліганства, стрілянини з вогнепальної, холодної метальної або пневматичної зброї в населених пунктах, злісної непокори, порушення правил поведінки з вогнепальною, холодною або пневматичною зброєю й бойовими припасами). Однак і в цих випадках не виключається застосування заходів, передбачених ст. 24-1 КпАП. Виключення становлять справи про злісну непокору (ст. 185 КпАП). До неповнолітнього не може бути застосований адміністративний арешт.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил у сфері охорони порядку керування, громадського порядку, природи, здоров'я населення й інших правил, забезпечення виконання яких входить у їхні службові обов'язки (ст. 14 КпАП), тобто вони підлягають відповідальності не стільки за порушення певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість, незабезпечення виконання цих правил іншими особами, зокрема підлеглими.
За ст.15 КпАП військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складу органів внутр. справ підлягають відповідальності за адм. правопорушення за дисциплінар. статутами. Тільки за порушення окр. правил (безпеки дорожнього руху, рибальства, мисливства тощо) вони несуть А. в. на заг. підставах., однак за ці провини до них не можуть бути застосовані такі стягнення, як виправні роботи й адміністративний арешт.
При порушенні правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До зазначених осіб як міра адміністративного стягнення застосовується попередження.
40. Обставини, що виключають адміністративну відповідальність.
Статті 17-20 КпАП установлюють обставини, що виключають протиправність і суспільну шкідливість діяння (гостра потреба й необхідна оборона) або винність (неосудність) особи.
Особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. (ст.17КпАП)
Зробленим у стані крайньої необхідності зізнається дія, спрямована на усунення небезпеки, що загрожує громадському порядку, власності, іншим об'єктам, які охороняються законом, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобамиі якщо заподіяна шкода є менш значним, чим шкоду відвернений. (ст.18КпАП) Наприклад, у стані крайньої необхідності може бути зроблене порушення правил дорожнього руху водієм, що доставляє травмованої людини в лікарню.
Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена КпАП або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані необхідної оборони, тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається явна невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання. (ст.19 КпАП)
Не підлягає адміністративній відповідальності особа, що під час здійснення протиправної дії або бездіяльності перебувало в стані неосудності, тобто не могло усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної щиросердечної хвороби, тимчасового розладу щиросердечної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану. (ст.20 КпАП)
Особа, яка вчинила адм. правопорушення, звільняється від А. в., якщо з урахуванням характеру вчиненого та особи порушника до неї доцільно застосувати захід громад, впливу. Крім того, при малозначності вчиненого правопорушення орган (службова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від А. в., обмежившись усним зауваженням.(ст.22 КпАП)
41. Поняття адміністративного стягнення.
Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. (ст.23 КпАП)
Види і порядок застосування А. с. регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Щодо гр-н і служб, осіб, які вчинили адм. правопорушення, згідно ст. 24 КпАП можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:
1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація: · предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; · грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові: права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; 7) адміністративний арешт.
Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень.
ЗУ може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.
Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватися як основні або додаткові А. с. Інші ж А. с. застосовуються тільки як основні. За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і дод. стягнення. А. с. зз правопорушення накладається у межах, встановлених нормат. актом, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. (ст.25 КпАП)
За вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років можуть бути застосовані такі заходи впливу (ст.24-1 КпАП):
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
42. Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх.
Згідно ч.1 ст.13КпАП до осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені статтею 24-1:
1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; 2) попередження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, зазначені в частині першій статті 24 КпАП, можуть застосовуватись тільки як основні.
За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.
У разі вчинення особами віком від 16 до 16 років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, ч.1,2 ст. 130, ч.2 ст.156, ст.173, 174, 185, 190-195 цього Кодексу, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах (ч.2 ст.13КпАП):
Щодо гр-н і служб, осіб, які вчинили адм. правопорушення, згідно ст. 24 КпАП можуть застосовуватися такі адміністративні стягнення:
1) попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація: · предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; · грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;
5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові: права керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи; (ст.24КпАП). До неповнолітнього не може бути застосований адміністративний арешт (ст.32КпАП).
43. Поняття адміністративного процесу.
Поняття «адміністративний процес» в адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому значеннях.
У широкому значенні адміністративний процес - це встановлений законом порядок розгляду й рішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами (загальної юрисдикції або спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами).
У вузькому значенні адміністративний процес розглядається як виробництво по справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому значенні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, але і як розгляд справ із застосуванням засобів адміністративного примуса.
Адміністративний процес - це врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність виконавчо-розпорядницьких органів держави, їхніх посадових осіб, інших уповноважених на те суб'єктів, спрямована на реалізацію норм адміністративного матеріального права, а також матеріально-правових норм інших галузей права в ході розгляду індивідуально-конкретних справ.
Ознаки адміністративного процесу:
∙ наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ (це сфера державного управління);
∙ особливі правила вирішення адміністративних справ, які закріплені в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);
∙ обов'язкова участь у вирішенні таких справ органів державного управління або їх посадових осіб;
∙ додержання принципів адміністративного процесу.
44. Суб'єкти адміністративного процесу.
Суб'єктами адміністративного процесу виступають державні органи, адміністрація державних підприємств, установ і організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування і їхні посадові особи, об'єднання громадян, їхні органи й посадові особи, власники, їхні представники й уповноважені, громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства.
Особливе місце серед суб'єктів адміністративного процесу займають суди (судді) і органи прокуратури.
Поняття «суб'єкт процесу» є більше широким, чим поняття «учасник процесу».
Учасники процесу - це громадяни, інші особи, колективи громадян і організацій в особі їхніх представників, наділені правами й несучі певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді адміністративної справи з метою захисту своїх прав і законних інтересів або прав і законних інтересів осіб, яких вони представляють, а також сприяти здійсненню адміністративного процесу.
КпАП визначає таких учасників процесу: особа, яка притягується до адм.відпов (ст.268), потерпілий (ст.269), законні представики (ст.270), захисик (ст.271), свідок (ст.272), експерт (ст.273), перекладач (ст.274).
Поняття суб'єктів процесу містить у собі учасників процесу, а також осіб і органи, які діють із метою ведення процесу й здатні на державно-владних підставах ухвалювати рішення щодо справи останніх.
Суб'єктів адміністративного процесу поділяють п'ять груп: 1) громадяни; 2) виконавчо-розпорядчі органи та структурні частини їхнього апарату; 3) об'єднання громадян та їх органи, а також органи самоорганізації населення, що мають адміністративно-процесуальну правосуб'єктність; 4) державні службовці та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов'язками; 5) інші державні органи та їх посадові особи.
За характером процесуального статусу всі суб'єкти поділяються на три групи:
1) суб'єкти, що вирішують справу;
2) суб'єкти, відносно яких вирішується справа;
3) допоміжні учасники процесу.
До першої групи завжди належать державні органи, їх посадові особи. До другої групи можуть входити практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи. До третьої належать свідки, постраждалі, експерти, перекладачі, адвокати.
Конкретний перелік учасників адміністративно-проце-суальних відносин залежить від виду адміністративного провадження.
45. Адміністративне провадження: поняття, стадії, система, види.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення — особливий різновид адміністративного процесу, який значною мірою врегульований правовими нормами, що сконцентровані в розділах IV та V КпАП (глави 18—33).
Провадження у справах про адміністративні правопорушення - це діяльність учасників адміністративно-деліктних відносин щодо розгляду та вирішення адміністративних справ, зокрема, щодо застосування адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення.
Стадія - така порівняно самостійну частину провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.
Провадження має чотири стадії: адміністративне розслідування; розгляд справи; перегляд постанови; виконання постанови.
Система стадій і етапів провадження може бути представлена таким чином:
1. Адміністративне розслідування: а) порушення справи; б) встановлення фактичних обставин; в) процесуальне оформлення результатів розслідування; г) направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;
2. Розгляд справи: а) підготовка справи до розгляду і заслуховування; б) заслуховування справи; в) прийняття постанови; г) доведення постанови до відома;
3. Перегляд постанови: а) оскарження, опротестування постанови; б) перевірка законності постанови; в) винесення рішення; г) реалізація рішення;
4. Виконання постанови: а) звернення постанови до виконання; б) безпосереднє виконання.
Кожний етап, у свою чергу, складається з ряду послідовно здійснюваних конкретних дій. Згідно з цим структура провадження у справах про адміністративні правопорушення є чотирирівневою: дії—етап—стадія—провадження у цілому.
Види проваджень: нормотворчі; установчі; правозастосовчі.
Для нормотворчих проваджень найбільш характерними є провадження по виданню нормативних актів управління.
Для установчих провадженьнайбільш характерними є адміністративні провадження по:
1) створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління;
2) комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом.
До правозастосовчих провадженньє належать;
1. п. по застосуванню заходів примусу в державному управлінні;
2. п. по застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні;
3.п. по реалізації громадянами своїх прав і обов'язків;
4. п. по реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків;
5. п. по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та цілий ряд інших.
46. Характеристика управління економікою в сучасний період.
Управління економікою в сучасний період носить в основному регуляторний характер, тобто стрямоване лише на загальне впорядкування суспільних відносин у конкретній сфері економіки, що здійснюється відповідно до вимог законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин - установлення загальних правил, нормативів, стандартів того або іншого виду діяльності.
Регулювання з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян від можливих несприятливих наслідків ведення господарської діяльності, захисту прав споживачів від неправомірних дій комерційних організацій, стабілізації макроекономічних процесів, формування матеріального державного резерву.
Тому всі засоби, використовувані при реалізації адміністративно-правового впливу на економічні відносини, мають певну специфіку:
- використовуються органами виконавчої влади;
- застосовуються на основі правових норм;
- пов'язані з визначенням меж господарської діяльності;
- їхнім призначенням є визначення статусу суб'єктів підприємницької діяльності й установлення можливого для них виду поводження;
- контроль за здійснюваною діяльністю, своєчасність застосування засобів забезпечення й примуси у випадку відхилення від виконання встановлених обов'язків і заборон;
- часто пов'язані із установленням реєстраційного, повідомного або дозвільного адміністративно-правового режиму;
- формою їхнього вираження, як правило, є індивідуальні рижики акти виконавчої влади, адміністративні договори, акти реєстрації й т.п.;
Засобом захисту публічних інтересів в економічній сфері визначають правила за допомогою встановлення загальних для всіх суб'єктів комерційної діяльності економічних параметрів.
Методи управління економікю поділяються на прямі та опосередковані.
До методів прямого державного впливу зокрема належать:
- державні замовлення й контракти на поставку продукції;
- визначення стратегічних цілей розвитку економіки, їхнє відображення в індикативних планах, державних програмах;
- ліцензування операцій по експорту й імпорту товарів;
- державна підтримка програм, контрактів і замовлень;
- установлення нормативних вимог до якості й сертифікації технологій і продукції.
Прямі методи державного регулювання не передбачають створення додаткового матеріального стимулу, не загрожують фінансовими збитками й опираються на силу державної влади.
Методи непрямого впливу, навпаки, використовують такі важелі, за допомогою яких впливу піддається поведінка господарюючих суб'єктів, їхні інтереси й стимули. Це важелі податкової, кредитної, зовнішньоекономічної, валютної, амортизаційної політики. Дія непрямих регуляторів є безадресним, має автоматичний характер.
47. Складові елементи економічної сфери.
У найбільш загальному виді економіка визначається як системний господарський комплекс, що складається із взаємозалежних і взаємозалежних ланок, по-перше, суспільного виробництва, по-друге - розподілу й по-третє - обміну зробленого продукту в масштабах усього держави.
Економіка є складною поліструктурною системою, що функціонує з метою задоволення матеріальних потреб суспільства. Основнимиими тридцятилітніми цієї системи є галузі, підгалузі і їхні комплекси.
Складеними елементами економічної системи України є: промисловість, енергетичний комплекс, агропромисловий комплекс, будівельний комплекс, транспорт і дорожнє господарство, зв'язок, житлове господарство, побутове обслуговування населення, сфера використання й охорони природних ресурсів, сфера обороту фінансових ресурсів і т.п.
48. Органи управління економікою.
Основними суб'єктами адміністративно-правового регулювання в сфері економіки є: Президент України; Кабінет Міністрів України; профільні міністерства, комітети, відомства; місцеві державні адміністрації; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Серед органів управління економікою визначальне місце займає Кабінет Міністрів України, що розробляє й здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної й податкової політики, здійснює управління об'єктами державної власності, направляє й координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.
Функції й повноваження Кабінету Міністрів у ЗУ „Про Кабінету Міністрів” та Конституції. КМ забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування й державне регулювання економіки України, сприяє розвитку підприємництва на основі рівності перед законом всіх форм власності й забезпечення соціальної спрямованості економіки, вживає заходів по демонополізації й антимонопольному регулюванні економіки, розвитку конкуренції.
Важливими напрямками діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення розробки й виконання програм структурного перетворення в галузях економіки, державній аграрній політиці, задоволення продовольчих потреб населення, проведення земельної й іншої реформ. Деякі повноваження й функції Кабінету Міністрів спрямовані на здійснення заходів, пов'язаних з реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності сфер промисловості для прискореного їхнього розвитку, збільшення обсягів продукції (робіт) для державних потреб, порядку формування й розміщення замовлень на її виробництво й ін.
Спеціально вповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки є Міністерство економіки й з питань європейської інтеграції України (далі - Мінекономіки України). Мінекономіки України створено 15 грудня 1999 р. на базі Міністерства економіки України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України, Державного інвестиційно-клірингового комітету, Національного агентства України з питань розвитку і європейської інтеграції, Державної служби експортного контролю й Агентства з питань спеціальних (вільних) економічних зон, які ліквідовані. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України, затвердженим Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р., Мінекономіки України організує виконання актів законодавства України й здійснює систематичний контроль за їхньою реалізацією. Основними його завданнями є: розробка пропозицій про формування державної економічної політики; визначення пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку України, структурної перебудови економіки, проектів прогнозів і індикативних планів, комплексних економічних державних програм; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням цих програм; створення організаційно-економічного механізму поглиблення економічної реформи; розробка пропозицій по державному регулюванню економіки й ін.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 28 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |