За редакцією заслуженого діяча науки академіка АПН України 32 страница

У тих випадках, коли водянка яєчка має великі розміри і значно потовщені оболонки яєчка, операцію виконують за способом Бергманна. Він полягає в пов­ному відсіченні піхвової оболонки і накладенні на залишки її безперервного кетгутового шва.

Операція при крипторхізмі. Пока­зання — затримка яєчка в пахвин­ному каналі.

Положення хворого — на спині.

Знеболювання — місцева ане­стезія або наркоз.

Техніка операції. Косим роз­різом, який проводять трохи вище і пара­лельно пахвинній зв’язці, розсікають всі поверхневі шари та передню стінку пах­винного каналу. Далі виділяють на всьо­му протязі незарощений піхвовий від­росток очеревини (грижовий мішок) від компонентів сім’яного канатика. Після цього поперечно пересікають піхвовий відросток на відстані 2—3 см від його шийки, прошивають на рівні шийки, перев’язують і відсікають. Відсікають і видаляють також периферичну частину грижового мішка (за винятком його дна), на рівні нижнього кінця яєчка проши­вають залишки грижового мішка шовко­вою ниткою, яка надалі буде викори­стана для витягання яєчка. Для цього потрібно розтягнути тканини, що роблять пальцями або корнцангом, вве­деним у нижній кут рани. На передній поверхні мошонки роблять невеликий розріз, через який вводять в порожнину її затискач. Захопивши затискачем кі­нець нитки, прошитої біля нижнього кінця яєчка, підтягують яєчко до дна мошонки. Далі мошонку фіксують до стегна. Для цього один кінець нитки від нижнього кінця яєчка заправляють в голку і прошивають шкіру і фасцію в верхній третині стегна. Роблять пластику пахвинного каналу. На шкірну рану накладають вузлові шви. Лігатуру, яка фіксує мошонку до шкіри стегна, перерізають через два-три тижні.

ОПЕРАЦІЇ НА ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНАХ

Операції при позаматковій вагітності.

Показання — порушена позамат­кова вагітність.

Положення хворої — на спині.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.

Техніка операції. Роблять нижню серединну лапаротомію або роз­різ за Пфанненштілем. На матку на­кладають кетгутові лігатури-тримачі або щипці Мюзо і ними матку разом з матковою трубою та яєчником виво­дять в рану. Далі накладають один за­тискач на матковий кінець труби, дру­гий — на зв’язку, що підтримує яєчник. На брижу маткової труби послідов­но накладають 2—3 кровоспинні затис­качі і відсікають трубу. Біля кута матки кінець труби відсікають клино­подібно на глибину не більше 5 мм і трубу видаляють. Двома-трьома швами зашивають рану матки. Захоплені затискачами ділянки брижі маткової труби обколюють вузловими швами і зав’язують. Безперервним швом перито- нізують ранову поверхню, зшиваючи обидва листки брижі маткової труби. Рану кута матки перитонізують, вико­ристовуючи круглу зв’язку матки. Ви­даляють згустки і рідку кров за до­помогою марлевих салфеток. Рану пе- редньобічної стінки живота пошарово зашивають наглухо.

Видалення кісти яєчника на ніжці. Показання — кіста яєчника.

Положення хворої — на спи­ні, під крижі підкладають невеликий валик.

Знеболювання — ендотрахе- альний наркоз.

Техніка операції. Проводять нижню серединну лапаротомію. Встанов­люють величину кісти. Якщо вона ве- лика, роблять пункцію її і відсмоктують вміст. Місце пункції закривають кисет- ним швом або накладають затискач. У разі підозри на новоутвір пункції не роблять. Кісту виводять в рану. Ого­люють ніжку кісти і накладають по­слідовно два ряди затискачів, між якими пересікають ніжку кісти і видаляють її разом з одним рядом затискачів. Тканини з залишеними затискачами прошивають, перев’язують, затискачі знімають і відсікають кінці ниток. Пе- ритонізують куксу ніжки кісти, накла­даючи серозно-м’язові кисетні шви, або використовують круглу зв’язку мат­ки. Пошарово наглухо зашивають рану стінки живота.

Пункція черевної порожнини через заднє склепіння піхви. Показан­ня — уточнення діагнозу або видалення ексудату.

Положення хворої — на спи­ні. Нижні кінцівки відведені і зігнуті в кульшових та колінних суглобах.

Знеболювання — місцева ін­фільтраційна анестезія або короткочас­ний наркоз.

Техніка операції. Стінки піх­ви розводять дзеркалами. Задню губу шийки матки фіксують кульовими щип­цями. Дзеркала видаляють, а шийку матки зміщують до лобкового симфізу. Довгою голкою роблять вкол дещо ззаду від границі між склепінням та шийкою матки. Голку вколюють на глибину 2— З см паралельно осі таза. До голки приєднують шприц і помалу відсмок­тують вміст. У тому випадку, коли ріди­на (кров) відсутня, голку повертають трохи вбік. Якщо і в цьому випадку рідини не буде, то це означає, що її немає взагалі.

РОЗДІЛ

ХРЕБТОВИ (COLUMNA V

ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ _л

ХРЕБТА І СПИННОГО МОЗКУ

ОПЕРАЦІЇ НА ХРЕБТ

0Ьп

TEBRALIS

Хребтовий стовп (хребет) є опорою для тулуба і черепа. Беручи участь в русі цих відділів, він виконує амортизаційну функцію — в ньому відбувається зга­сання поштовхів і коливань. Крім того, хребет є вмістилищем спинного мозку і він виконує таким чином захисну функ­цію. Хребтовий стовп складається з окре­мих хребців і має метамерну будову.

Границі. Хребтовий стовп простя­гається від потиличної кістки до купри­кової. Причому варіабельність його дов­жини залежить від кількості хребців, що його формують, і від віку. Боко­вими границями хребтового стовпа є вертикальні лінії, проведені через попе­речні відростки хребців.

Анатомічно в хребтовому стовпі ви­діляють шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий відділи. Особли­вої уваги заслуговує так звана каркова ділянка, верхня границя якої проходить по верхній карковій лінії, нижня — через остистий відросток С^_и хребця. Тут розміщується важливий в опера­тивному відношенні трикутник, в якому проходить відрізок позачерепної частини хребтової артерії, що належить вра­ховувати при оперативних доступах до задньої черепної ямки. Границями трикутника є: зверху — верхній косий м’яз голови (т. obliquus capitis superior); медіально — великий задній прямий м’яз голови (т. rectus capitis posterior major); знизу — нижній косий м’яз голо­ви (т. obliquus capitis inferior).

Кістково - м’ язові орієнти- р и. Задня поверхня хребтового стовпа утворена дугами, остистими і попереч-

ними відростками. При з’єднанні остис­тих відростків утворюється остистий гребінь (crista mediana). Найбільш ви­разно він виділяється у худорлявих осіб, особливо в грудному відділі. Остисті відростки хребців неоднаково доступні для пальпації. Зверху вниз першим про­щупується остистий відросток Ц хреб­ця, і, як правило, навіть на око видно підвищення С^_п хребця (виступаючо­го— vertebra prominens), особливо під час нахилу голови вперед. Остистий відросток Т| хребця також добре видний при візуальному дослідженні, і відлік грудних хребців ведуть саме від нього, оскільки його завжди можна знайти зразу ж під Су_П хребцем. Грудні хребці звичайно пальпуються важче. Горизон­тальна лінія, проведена між нижніми кутами лопаток, визначає верхівку ос­тистого відростка Т_уп хребця. При паль­пації XII ребра можна визначити остис­тий відросток Т_хп хребця. В попереко­вому відділі на остистому гребені най­більше виступає остистий відросток Ц_п хребця. Горизонтальна лінія (лінія Икобі), проведена між найбільш висту­паючими точками гребенів клубових кісток, проходить між остистими від­ростками Ц_у, хребців або відпові­дає проекції остистого відростка Ц_у хребця. Добре пальпується верхівка ку­прика.

У людей з правильною будовою тіла і добре розвиненими м’язами з боків від задньої серединної лінії розміщуються два поздовжніх валики, якими є м’язи — випрямлячі хребта. В проекції поясу верхньої кінцівки вони дещо згладжені трапецієподібними і ромбоподібними м’язами. Особливо виражені м’язи — випрямлячі хребта в поперековому від-

ділі, де лінія остистих відростків знахо­диться на дні жолоба, утвореного цими м’язами.

Рис. 190. Хребтовий стовп. Схематичне зображен­ня співвідношення хребців і сегментів спинного мозку:

1—шийні хребці; 2— грудні хребці; З— поперекові хребці; 4— крижові хребці; 5—куприк; 6 — n. coccygeus; 7—nn. sacrales; 8— nn. lumbales; 9— nn. thoracici; 10—nn. cervi­cales.

⁹<

Шари. Хребтовий стовп на всьому протязі покритий малорухомою щільною шкірою, яка містить велику кількість сальних і потових залоз. Підшкірна кліт­ковина виражена помірно і пронизана фіброзною тканиною, що обумовлює ма- лорухомість шкіри, особливо в ділянці остистих відростків. Поверхнева фасція добре виражена на всьому протязі. Влас­на фасція покриває у вигляді тонкої пластинки поверхневі м'язи спини, які розміщені вздовж хребтового стовпа: трапецієподібний (пі. trapezius), най- ширший м’яз спини (m. latissimus dorsi) і ромбоподібний (т. romboideus). Під поверхневими м’язами з боків від остис­тих відростків хребців знаходиться м’яз — випрямляч хребта.

ґ

Хребтовий стовп є з’єднанням хребців (vertebrae), які послідовно накладуються один на другий. Кількість хребців коли­вається від 31 до 35, іноді досягає 37. Варіабельність їх залежить переважно від числа куприкових хребців. Розріз­няють 7 шийних, 12 грудних, 5 попереко­вих, 5 крижових і 1—5 куприкових хребців (рис. 190). Міжхребцеві диски і зв’язки роблять хребтовий стовп гнуч­ким і еластичним, у ньому можуть вико­нуватись згинання, розгинання, нахили вправо і вліво, обертання, а також коло­вий рух. До того ж в цьому процесі не всі відділи хребтового стовпа прий­мають рівноцінну участь. Самими рух­ливими є шийний і поперековий відділи.

Тіла хребців, їх опорна частина, мають свої відміни на протязі хребтово­го стовпа. Так, найменші розміри від­значаються у тіл шийних хребців, а в на­прямку вниз розміри поступово збіль­шуються і досягають максимуму у тіл поперекових хребців, де тиск на одиницю площі найбільший. Тіла хребців, які складають крижову і куприкову кістки, навпаки зменшуються донизу, оскільки основний тиск приходиться на початок крижової кістки, а потім розповсюд­жується на нижню кінцівку. ^N

Хребтовий стовп — це вертикальний утвір, однак він не є прямим, а має фізіологічні згини в сагітальній площині.

В шийному і поперековому відділі кри­вина цих згинів направлена вперед і на­зивається лордозом (lordosis), в грудно­му, крижовому і куприковому — назад і називається кіфозом (kyphosis). У ново­народжених хребтовий стовп не має чітких згинів і лише в 3—4 місяці, коли дитина починає піднімати і тримати голову, з’являється шийний лордоз. На 4—6-у місяці життя, коли дитина почи­нає сидіти, формується грудний кіфоз і пізніше, коли дитина вчиться сидіти і ходить, утворюється поперековий лордоз і крижовий кіфоз. Фізіологічні згини остаточно формуються в 18—25 років. Вони виконують важливу амортизаційну функцію, пом’якшуючи стрясання або поштовхи вздовж хребтового стовпа під час руху за рахунок витрачання на­вантаження на зменшення кривини зги­нів. Це сприяє зменшенню сили, яка діє вздовж хребта.

Зміни форми хребтового стовпа в ін­ших площинах спостерігаються при па­тологічних станах або тривалому непра­вильному положенні тулуба. Так, фор­мування згину у фронтальній площині називається сколіозом (scoliosis), а поєд­нання викривлення назад і вбік — кіфосколіозом (kyphoscoliosis).

За даними В. М. Шевкуненка, спів­відношення числа вільних і зрощених один з одним хребців дуже непостійне. Так, крижова кістка утворюється шля­хом злиття двадцять п’ятого — двадцять дев’ятого за рахунком хребців, перші двадцять чотири залишаються вільними, а куприкова кістка утворюється зрощен­ням тридцятого — тридцять другого хребців. Однак рідко спостерігаються випадки, коли крижова кістка утворює­ться, починаючи з двадцять шостого хребця, а куприкова кістка — починаю­чи з тридцять першого. Тоді перший крижовий хребець стає вільним і пе­ретворюється в шостий поперековий. Таке явище одержало назву люмбаліза- ції хребців. У 3 % випадків перший крижовий хребець є двадцять четвертим за рахунком, а число вільних хребців зменшується до двадцяти трьох. Це явище має назву сакралізації.

Компресійні переломи хребців вини­кають найчастіше на межі рухомих і

Рис. 191. Міжхребцевий симфіз:

I — corpus vertebrae; 2 — discus intervertebralis; З — lig. longi­tudinale posterius; 4 — nucléus pulposus; 5—anulus fibrosus; 6 — lig. longitudinale anterius; 7 — lig. intertransversarium; 8— lig. flavum; 9 — lig. interspinale; 10—lig. supraspinale;

II — canalis vertebralis.

нерухомих відділів хребтового стовпа. Частіше пошкоджується Ц хребець, що пов’язано з своєрідною будовою його ті­ла, яке складається із тонкого шару щільної і губчастої речовини. Міцність переднього відділу тіла хребця менше заднього, оскільки останній укріплений значним шаром кісткових пластинок. Тому при компресійних переломах здав- ленню більше всього підлягає передній відділ. Хребці, розміщені поруч, з’єдну­ються один з одним тілами, дугами, ости­стими, поперечними і суглобовими від­ростками. З’єднання тіл хребців за ви­нятком Сі і Си хребців, крижової і купри­кової кісток, здійснюється за допомогою міжхребцевих дисків (disci intervert ebra- les) (рис. 191). Диск є волокнисто-хря­щовою пластинкою, по периферії якої утворюється міцне фіброзне кільце (anu­lus fibrosus), а всередині знаходиться драглисте ядро (nucléus pulposus), яке ві­діграє амортизаційну роль. Довжина міжхребцевих дисків у дорослих людей становить близько 23 % довжини

хребтового стовпа. Найбільша їх висота відзначається в найбільш рухомих відді­лах хребтового стовпа (в шийному — 2 мм, поперековому — до 10 мм).

Хребтовий стовп має міцний зв’язко­вий апарат. На всьому його протязі спереду і ззаду тіл хребців проходять поздовжні зв’язки. Передня поздовжня зв'язка (lig. longitudinale anterius) тяг­неться по передній поверхні тіл хребців і дисків від передньої дуги Ц хребця до крижової кістки, де вона губиться в окісті S^j хребців. Зв’язка міцно пов’язана з міжхребцевими дисками і

пухко З ОКІСТЯМ ТІЛ хребців. ВІД С|

хребця до потиличної кістки вона пере­ходить в атланто-потиличну мембрану.

Задня поздовжня зв'язка (lig. longi­tudinale posterius) починається від хребця, направляється по задній поверх­ні тіл хребців, всередині хребтового ка­налу, і закінчується на початку крижо­вого каналу. Як і передня, вона пухко з’єднана з тілами хребців і міцно зро­щена з охрястям міжхребцевих дисків. Між зв’язкою і окістям розміщені ве­нозні сплетення.

Простори між дугами хребців, за ви­нятком бокових частин, де проходять спинномозкові нерви і судини, заповнені жовтими зв'язками (ligg. flava), утворе­ними еластичними волокнами жовтого кольору. Між остистими відростками хребців проходять міжостьові зв'язки (ligg. interspinalia)_f які мають вигляд тонких пластинок з отворами. Через остисті відростки грудних і поперекових хребців у вигляді безперервного тяжа проходить надостьова зв'язка (lig. sup- raspinale). В ділянці шиї надостьова зв’язка утворює пластинку трикутної форми, яка досягає зовнішнього гребеня потиличної кістки і носить назву кар- кової зв’язки (lig. nuchae).

Простір між поперечними відростками хребців виповнений міжпоперечними зв'язками (ligg. intertransversaria). Це парні зв’язки, які найбільше розвинені в грудному відділі хребтового стовпа.

З’єднання ^ хребця з куприком також здійснюється за допомогою міжхребце- вого диска, в якому є невелика по­рожнина. Це робить більш рухомим з’єднання і забезпечує під час пологів відхилення куприка назад.

ХРЕБТОВИЙ КАНАЛ (CANALIS VERTEBRALIS)

Дуги і тіла хребців, накладаючись, ут­ворюють хребтовий канал, в якому роз­міщений спинний мозок з оболонками і корінцями, а також пухка клітковина і венозні сплетення. Хребтовий канал об­межений задньою поверхнею тіл хребців, міжхребцевих дисків, задньою поз­довжньою зв’язкою, а також дугами хребців і натягнутими між ними жовти­ми зв’язками.

На своєму протязі хребтовий канал має різну площу перерізу і форму. Так, в шийних хребцях він має трикутну форму, в грудних — круглу, а в попе­рекових і крижових він знову стає трикутним. Площа перерізу хребтового каналу в середньому дорівнює 2,5 см². Найширший він у поперековому відділі (досягає 3,5 см²), у шийному він вужчий і найвужчий в грудному відділі.

Продовженням хребтового каналу в крижових хребцях є крижовий канал (canalis sacralis), який спочатку має трикутну форму, а донизу звужується і його просвіт стає сплющеним в пе- редньозадньому напрямку.

Кожна дуга хребця має верхню і нижню хребцеві вирізки (ineisura uerte- bralis superior et inferior), які при накладенні одного хребця на другий утворюють 31 пару міжхребцевих отво­рів (forr. intervertebralia), через які проходять спинномозкові нерви і судини. Від накладення отворів поперечних від­ростків шийних хребців формуються парні кістково-фіброзні канали, де про­ходять хребтові артерії і вени.

З боків від крижового каналу на тазовій поверхні крижової кістки знахо­дяться тазові крижові отвори (forr. sacralia peluina), а на дорзальній — дорзальні крижові отвори (forr. sacralia dorsalia). Внизу крижовий канал, не замкнутий, а відкривається крижовою щілиною (hiatus sacralis), яка з боків обмежена крижовими рогами (cornua sa­cralia). Ззаду розміщується поверхнева дорзальна крижово-куприкова зв’язка (lig. sacrococcygeum dorsale superficiale), яка відповідає зміненим жовтим зв’яз­кам.

Важливе значення має процес окосте­ніння хребців. Кожний хребець має три точки окостеніння — одну в тілі хребця і дві в дузі. В процесі розвитку ці точки зливаються. Якщо це не відбувається, то утворюються розщілини між тілом і дугою (спондилоліз) або між обома половинами дуги хребця (spina bifida). Зустрічається також повна відсутність тіл хребців (асомія), відсутність поло­вини тіла хребця (гемісомія), припинен­ня росту тіл хребців в висоту (вроджена платиспондилія).

Spina bifida спостерігається у дітей від 8 до 10 років і у 25 % людей зали­шається на все життя, не супрово­джуючись функціональними розладами. Таке незрощення називається spina bifi­da occulta (захованим).

Кровопостачання. Хребтовий стовп кровопостачається за рахунок гілок, які відходять від аорти або її гілок, що створює значний тиск в арте­ріях і високу ступінь кровонаповнення в дрібних артеріях хребців.

Шийний відділ хребтового стовпа кро­вопостачається за рахунок хребтової (a. vertebralis), висхідної шийної (а. сег- vicalis ascendens), глибокої шийної (a. cervicalis profunda) артерій. За дани­ми В. М. Шевкуненка, позачерепний відділ хребтової артерії починається від підключичної артерії (а. subclavia)₉ а в 2 % випадків ліва хребтова ар­терія відходить від дуги аорти. Як прави­ло, хребтова артерія входить в канал, утворений отворами поперечних від­ростків шийних хребців на рівні G_VI хребця. В 16 % випадків відзначається високе входження артерії в канал (C_IV і С_ш), що спостерігається у осіб з доліхоморфним типом будови тіла, а в 9 % — низьке (на рівні C_V1I), що характерне для осіб з брахіморфним ти­пом будови тіла.

У проміжках між поперечними від­ростками шийних хребців від хребтової артерії відходять три гілки, які забезпе­чують живлення тіл хребців, м’яких тканин, а також гілка, яка проходить через міжхребцевий отвір і утворює пе­редню і задню спинномозкові артерії.

Грудний відділ хребтового стовпа кро­вопостачається найвищою міжреберною артерією (a. intercostalis suprema) і міжреберними артеріями (аа. intercosta­les). Поперековий відділ забезпечується кров’ю з поперекових артерій (аа. lum­bales), крижовий — від латеральних крижових (аа. sacrales laterales) і сере­динної крижової (а. sacralis mediana) ар терій.

Венозний відтік здійснюється в веноз­ні сплетення. Розрізняють внутрішні і зовнішні хребтові сплетення, які анастомозують з венами і венозними си­нусами голови, шиї, грудей, живота і таза. Зовнішні хребтові венозні спле­тення (plexus venosi vertebrales externi) обплітають поперечні і остисті відростки та тіла хребців, внутрішні (plexus venosi vertebrales interni) розміщені в епідуральному просторі хребтового ка­налу. Переднє і заднє внутрішні і зов­нішні хребтові сплетення на всьому про­тязі утворюють широку сітку ан ас том о зів — венозний тракт, по якому можли­вий перехід крові з нижньої порож­нистої вени в верхню і навпаки.

Лімфовідтік здійснюється в вуз­ли, розміщені на передній поверхні хреб­тового стовпа і з боків від нього.

Іннервація — від задніх гілок пп. spinales.

Спинний мозок (medulla spinalis) роз­міщений в хребтовому каналі і оточе­ний мозковими оболонками (рис. 192). Це сплющений в сагітальній площині ТЯЖ, ЯКИЙ тягнеться ВІД дуги Cj хреб­ця до верхнього краю L_n. Довжина його коливається в межах 43—45 см. Нижня границя спинного мозку у дорослих лю­дей може зміщуватись на один хребець вгору або вниз. У дітей до року ця границя знаходиться дещо нижче (на рівні L_HI хребця). Це пов’язано з тим, що в міру росту дитини виникає невідпо­відність між ростом спинного мозку в довжину і видовженням хребтового стовпа, в тому числі й хребтового кана­лу. Тому при виконанні спинномозкової пункції (поперекової) вкол голки роблять у дорослих вище або нижче L_IV хребця, а у маленьких дітей — тільки нижче ос­тистого відростка L_IV.

У нижній частині спинний мозок має мозковий конус (conus medullaris), від якого починається термінальна (кінце-

ва) нитка (fïlum terminale). Вона при­кріпляється до II куприкового хребця. Діаметр спинного мозку на його протязі нерівномірний. На рівні C_IV—C_VII і Tj хребців є шийне потовщення (intume- scentia cervical is), або верхнє. Нижнє, або попереково-крижове, потовщення (intumescentia lumbalis) розміщене на протязі нижніх грудних і верхніх попе­рекових хребців (Т_х—Lj).

З обох боків спинного мозку виходять двома рядами в поздовжньому напрямку корінці спинномозкових нервів. Передній корінець (radix ventralis) складається з нейритів рухових нейронів, задній (radix dorsalis) — чутливих. Тіла нейронів лежать в спинномозкових вузлах. Ко­рінці, наближуючись, спочатку утворю­ють стовбур спинномозкового нерва (truncus п. spinalis), який в клініці прийнято називати канатиком (funicu­lus). На виході з міжхребцевого отво­ру канатик спинномозкового нерва роз­падається на свої основні гілки. При за­паленні канатика спинномозкового нер­ва (фунікуліті) можуть виникати сег­ментарні порушення чутливої і рухової іннервації, при запаленні корінців — радикуліт з порушенням або чутливої, або рухової іннервації. Спинномозковий вузол (ganglion spinale) знаходиться в міжхребцевому отворі в місці злиття переднього і заднього корінців.

Від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів: 8 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і один куприковий (див. рис. 190). Однак між рівнем виходу спинномозкових нер­вів із хребтового каналу і корінців із спинного мозку існує невідповідність. Так, 3—4 верхніх шийних спинномоз­кових нервів формуються з корінців, що йдуть горизонтально. Корінці наступних нервів йдуть косо зверху вниз під

Рис. 192. Спинний мозок і його оболонки:

а — фрагмент спинного мозку: 1 — fissura mediana anterior; 2— lig. denticulatum; 3, 5—dura mater spinalis; 4— gangll. spinalia; 6 — arachnoidea (mater) spinalis; 7— fila radicularia radicis posterions; 8 — sulcus lateralis posterior; 9—sulcus medianus posterior; 6 — спинномозкові корінці: 1, 6 — n. spi­nalis; 2—fissura mediana anterior; 3— fila radicularia radicis posterions; 4 — fila radicularia radicis anterioris; 5 — gangl. spinale; в — розріз спинного мозку: 1—n. spinalis; 2 — radix dorsalis; 3 — sulcus medianus posterior; 4 — columna posterior; 5 — gangl. spinale; 6 — r. dorsalis; 7 — r. ventralis; 8, 10 — co­lumna anterior; 9 — fissura mediana anterior; 11 — radix ventra­lis; г — кінський хвіст: 1, 8 — filum terminale; 2 — cauda

equina; 3, 9 — dura mater spinalis; 4— gangl. spinale; 5— fissura mediana anterior; 6 — nn. spinales; 7 — conus medullaris.

гострим кутом до спинного мозку, при­чому, чим каудальніше розташований нерв, тим кут відходження гостріший. В нижньому шийному і верхньому груд­ному відділах спинномозкові сегменти розміщені на один хребець вище від­повідного за рахунком хребця, в середньому грудному — на два хребці вище, в нижньому грудному відділі — на три хребці вище. Поперекові сег­менти займають протяжність Т_ХХІ і частково Т_ХІІ хребців, крижові сегменти знаходяться на рівні нижньої частини Т_хп і L(хребців. Найбільш довгими є поперекові, крижові і куприкові корінці, які, вийшовши з спинного мозку, на рівні Lj і L_H хребців спускаються вниз у порожнину мішка, утвореного твердою мозковою оболонкою. Цей комплекс спинномозкових корінців, який знахо­диться на рівні L_n і S_n хребців, на­зивається кінським хвостом (cauda equi­na).

Спинний мозок складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина займає центральне положення в спинному моз­ку, складається з нейронів. На попе­речному розрізі має вигляд літери Н. Біла речовина складається в основному з мієлінових нервових волокон.

Кровопостачання здійсню­ється за рахунок передньої і задньої спинномозкових артерій (a. spinalis an­terior et a. spinalis posterior), які утво­рюють широкі анастомози між собою, а також з спинномозковими гілками (rr. spinales), що відходять від хребто­вих, міжреберних, поперекових і крижо­вих артерій. Всі спинномозкові артерії віддають гілочки до речовини мозку. Причому, передня спинномозкова арте­рія кровопостачає переважно сіру речо­вину, а задня — білу. Артерії супро­воджують однойменні вени, які, сполу­чаючись з венами хребтового каналу, впадають в хребтові венозні сплетення.

Оболонки спинного мозку. Спинний мозок оточений трьома оболонками, які відповідають оболонкам головного моз­ку. Найбільш поверхнево розміщується тверда оболонка спинного мозку (dura mater spinalis), під нею знаходиться па­вутинна оболонка спинного мозку (ara­chnoidea spinalis) і м’яка оболонка

(pia mater spinalis), яка безпосередньо прилягає до спинного мозку. Оболонки спинного мозку виконують захисну функцію і утворюють міжоболонкові простори: між твердою і павутинною оболонкою — субдуральний (spatium

subdurale), між павутинною і м’якою — субарахноїдальний (cauitas subarachnoi- dalis). В останньому циркулює спинно­мозкова рідина, яка є гідростатичним середовищем для спинного мозку і виво­дить продукти обміну речовин.

Тверда оболонка спинного мозку ви­стелює внутрішню поверхню хребтового каналу, однак, на відміну від твердої оболонки головного мозку, нещільно прилягає до його стінок. Вона складається з двох шарів: зовнішня пластинка вико­нує роль окістя, внутрішня — зв’язана з зовнішньою пухко за рахунок сполучної тканини. Простір між ними називаєть­ся епідуральним простором (cauitas ері- duralis). В ньому розміщені венозні сплетення. Тверда оболонка має про­тяжність від великого потиличного от­вору до S_{n ш}. В бокових відділах вона утворює футляри для спинномозко­вих нервів до виходу їх з міжхребцевих отворів. Незмінена тверда оболонка спинного мозку має сіруватий колір з деяким блиском. При пошкодженнях вмісту хребтового каналу вона завжди більш або менш змінена: може бути по­товщеною або дуже потоншеною, випи­натись у вигляді грижі, мати рубці, пе ретяжки, спайки, надриви.

Павутинна оболонка спинного моз­ку — тонка сполучнотканинна плівка, позбавлена кровоносних і лімфатичних судин. Від твердої оболонки вона від- межена субдуральним простором, від м’якої — субарахноїда льним. Па рівні великого потиличного отвору субарахно­їдальний простір спинного мозку сполу­чається з однойменним простором го­ловного мозку через отвори в задній стінці IV шлуночка — з його порожни ною, а через неї з центральним каналом спинного мозку. Субарахноїдальний простір спинного мозку пронизаний значною кількістю тонких фіброзних ни­ток і плівок, які фіксуються до м’якої оболонки спинного мозку. Особливо добре вони виражені в бокових відділах субарахноїдального простору, де утво­рюють зубчасті зв’язки (Іідд. denticula- іа). Ці зв’язки фіксуються також до твердої оболонки, розміщуються у фронтальній площині і ділять суба­рахноїдальний простір на передній і зад­ній відділи.

Дата добавления: 2015-08-28