Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Добромиль, 1949

Добромиль, 1949 рік | Добромиль, 1581 рік | Тернава, наступного дня | Лопушанка, наступного дня | Добромиль , 1949 рік | Добромиль , 1604 рік | Низький Замок, 1604 рік | Під брамою, того ж дня | Добромиль, 1649 | Добромиль, 1604 рік |


Читайте также:
  1. ДОБРОМИЛЬ, 1302 рік
  2. Добромиль, 1581 рік
  3. Добромиль, 1604 рік
  4. Добромиль, 1649
  5. Добромиль, 1649 рік
  6. Добромиль, 1649 рік

Коли Слуга вийшов, Олексій Іванович деякий час сидів нерухомо.”Ще рано їх будити, - думав головлікар, - треба зачекати.Хіба що понесуть Ілька потаємним ходом”. Він зовсім не відчував полегкості від того, що лікарня позбудеться страшної небезпеки.Тільки якусь нелюдську печаль і порожнечу.Він простягся на ліжку, щоб випростати спину, і одразу полетів у якусь діру, супроводжуваний протяжною урочистою музикою.

“ Се смерть?” – запитав у неба лицар галицький Судислав.Найбільше він шкодував, що не взнає, кого народила його Мелася: сина чи дочку.Свого тіла він давно не відчував, закопаний у землю по саму шию.Він хотів покликати свого служку, Олелька,та згадав, що того не закопали, а повісили на дубі, зовсім ще хлопчину., і ті два дні, доки він віддавав тепло власного тіла землі, бідолаха гойдався на вітрі. Як тільки боярин розплющував очі, бачив босі ноги, для яких батько й мати не пошкодували сап”янців.Коли Судислав скошував очі, то зліва бачив голову Ярослава, а десь позаду були Юрій і Беринда.Вночі земля вкривалась інеєм, ніби з неї виступала сіль.Дружинники лежали порубані коло копиці з торішнім сіном, по яке так і не прийшов господар, п”ять його найліпших воїв. Ранкова сірість розвіювалась і сонце знову сліпило очі, піднявшись над горою.” Чому я досі живий?” – дивувався Судислав.- Інші померли і мені пора.” Від найменшого руху його починало душити.Нестерпно боліла голова, від чого ранок набув кривавої барви.Усе частіше він впадав у безпам”ятство і тоді плавав на водах, котрі не вгамовували спраги.

Світ оточив галявину стіною байдужості й страху.Лицар не бажав йому такої ганебної і довгої смерті – бути похованим живцем.Пощо було його заривати? Щоб проріс? Але сім”я чоловіче проростає у жіночому лоні, а не в землі. Коли він розплющив очі, сонце не встигло увійти в них пекучим болем, бо його затулила темна й висока постать Купця з Добромиля. Судислав хотів щось йому сказати, але не знав що.Купець вийняв ніж, розітнув собі зап”ястя, сів на землю поруч із головою лицаря й мовив:

- Пий, брате, і будеш жити так довго, скільки захочеш!

- А ті? – повів очима Судислав.

- У мене не вистачить крові на всіх.Та й мають вони синів, а твоя жона вмерла при пологах разом з дитям.

Судислав почав пити кров, чуючи у вухах пісню життя.Але й жаль було йому бояр, що конали в землі, як і він.Ні, вже сконали, не переживши зимної ночі.

- Не бійся, пий ще.Я поспішав, але не встиг.

“ Ти ніколи не встигаєш”, - подумав гірко Судислав.

- Доста з тебе! – сказав Купець і відняв руку, другою продовжуючи розгрібати землю довкола плечей боярина.Далі той почав вивільнятися сам, бо став сильнішим від чужої крові.Купець тільки перетяв ремені на руках і ногах.

- Треба перепочити, щоб кров поновилась, - буркнув Купець. – І ти поспи, брате. Тільки вибачай, що не сказав одразу: будеш тепер купцем.Нема в тебе дружини, нема дому, а воювати можна не хіба мечем.Аби лиш хотілось...

- Купцем той купцем, - згодився Судислав, якому було однаковісінько, аби лиш жити.

- Будеш Купцем з Перемишля!

- А чому з Перемишля?

- Бо там тебе ніхто не знає.І Перемишль близько від Добромиля.Спи!

Купець розстелив на траві чорну кирею й ліг, лишаючи місце для Судислава.Мабуть, купцева кров була сонна, бо колишній боярин одразу заснув, незважаючи на іней, котрий блищав довкола.

...Олексій Іванович схопився після короткого сну й прислухався.

Слуга з Добромиля тим часом прощався з Ільком та його жінкою Олею.Ілько лежав на ношах, вкритий лікарняним коцом, і четверо хлопців готові були нести його в гори.

- Бережи себе, - нагадав Слуга. – Маєш для кого.

- Як Бог так захоче, буду жити.

- А ти, молодице, коли вже будеш газдувати в своїй хаті? – звернувся він до Олі.

Та блимнула на нього синіми очищами:

- Як Україна буде вільна!

- Ти справді Слуга з Добромиля? – запитав наймолодший з лісових хлопців.

Той посміхнувся, кивнув і сказав:

- Все, йдіть, хлопці, бо довше сю облогу я не смію тримати.Не дайте згинути дитині, чуєте?

- Не дамо.

Іван, Дмитро і Гриць Басараби зі Старої Солі були виставлені в Добромилі на площі перед ратушею через три місяці якраз у другу косовицю.Їхня мати признала своїх мертвих синів і вмерла на місці від розриву серця.

Наймолодший з хлопців, Стефко з Бусовиськ, ховався з дитиною на стриху, потім дивом утік, передавши малого Василька родичам Ілька, псевдо Сокіл, в Лопушанці.Сам помер у 1950 році від ран.


Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 48 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Добромиль, 1649 рік| На Ілька й Олю доніс сусід тих людей, де вони ночували. Вони підірвали себе однією гранатою.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)