Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Добромиль, 1604 рік

ДОБРОМИЛЬ, 1949 рік | ДОРОГА, 1303 рік | Добромиль, 1949 рік | Добромиль, 1581 рік | Тернава, наступного дня | Лопушанка, наступного дня | Добромиль , 1949 рік | Добромиль , 1604 рік | Низький Замок, 1604 рік | Під брамою, того ж дня |


Читайте также:
  1. ДОБРОМИЛЬ, 1302 рік
  2. Добромиль, 1581 рік
  3. Добромиль, 1649
  4. Добромиль, 1649 рік
  5. Добромиль, 1649 рік
  6. Добромиль, 1949

- Не пам”ятаю, як скотився я у Діл, навіть для мене се було незвично.У задній кімнаті корчми лежало обезглавлене тіло купця.А в грудях стримів свіжотесаний кіл.Був із правого, а не лівого боку, де серце,з чого я зрозумів, що Купця з Перемишля вбив дхампір.Але котрий з них? Маю на увазі трьох Мнішків і самозваного царевича..Жодної хвилини я не вірив, що він справжній.Я гукнув корчмаря і вхопив його за комір:

- Кричи на гвалт! Бо не знаю, що з тобою зроблю.

Я відчував, що той чоловік невинний, що збродня сталася без його участі. Кричати гвалт – се був такий звичай.Той, хто перший побачив, або в його домі сталося вбивство, мусив вийти коло ратуші й оголосити про це чотири рази, щоб відвести від себе підозру.Та корчмар вперся:

- Не можу1 Бігме, не можу!

- То будеш винен у вбивстві.Ти пропав, чоловіче!

Він побілів і почав трястися.Мені стало його шкода, і я мовив лагідніше:

- Послухай мене, Петре.Оголоси, а тоді втікай до Перемишля.Там сховаєшся в домі купця.Тобі дадуть грошей, щоб виїхав якнайдалі, перемінивши свій образ.

- А жінка, діти?

- Їм нічого не буде.Я про се подбаю.Якщо просто втікнеш, скажуть, що ти вбив.Хіба не знаєш нашого закону?

Щойно в Замку я говорив про писані й неписані закони, а тут вони збіглися докупи.

- А, може...тіло сховати?

Мені стало гидко.

- Ти що не знаєш, дурню, що брехня - як полова, спливає у воді? Скажи, що у твоїй корчмі замордували Купця з Перемишля.

Я думав, що правди не приховаєш.Такий тяжкий злочин викличе обурення в добромильській громаді, й відверне частину поряднішої шляхти від Мнішків і самозванця. Та я погано знав шляхту.І Мнішків... Корчмар Петро був із тутешніх, і як казали про тих, хто доробився статку, мав антипка на стриху. Однак вберегти чоловіку життя чи огородити його від чужої заздрості, ця маленька істота не потрафить.І рано чи пізно, господар його зазнає кари за те, що задля грошей віддав душу на поталу нечистій силі.Та й антипко –дух домовий, мусить мешкати під власним дахом, чого не знав лже-царевич.Не слід забувати, що той, хто виносив антипка під пахою дев”ять неділь, разом з ним віддав покупцеві й свої негаразди.

- А як щодо кохання? – спитав Олексій Іванович. – Лжедмитрій хотів, щоб Марина в нім закохалася.

- Е, пане докторе, - посміхнувся Слуга, - ви живете у світі, де партійний квиток дорожчий за гроші, і не знаєте, що у ті часи за гроші можна було купити все, в тім числі й кохання прекрасної панни.Не тієї панни хотів самозванець, а іншої.Вам задурили голову романтичною історією.На той час самозванець уже підписав контракт зі старим Мнішком, і Марина була його.Він присягнув з нею оженитись.А присяга навряд чи збільшує кохання.

- Що, була інша дівчина?

- Еге ж, і звалась вона Московія.Тільки навряд антипко, виплеканий бусовицьким хлопом, поміг би завоювати сю кралю.Мнішки займались магією, і, либонь, підказали самозванцю цю ідею, щоб потім мати змогу звинуватити його в чарах, якщо не отримають усього.Треба знати, пане докторе, людську натуру, а натура самозванця була вщент зіпсута гординею й ницою хитрістю.Він мав усіх за ніщо, як кожен, хто прагне ощасливити людськість.Але слухайте, що було далі.

Я вивів Петра надвір.Саме заходило сонце, криваве сонце того нещасливого дня.Люди трохи розійшлися, але багато хто ночував на торговиці просто неба.Гамір трохи стих. Корчмар вийшов перед ратушу, де було місце для оглашення, невисокий поміст.Ніхто не звернув на нього уваги.Я залишився стояти внизу.Чомусь згадав Мирона, писаря Многогрішного, й подумав, що чоловік опиняється часом у такій ситуації, коли ніхто йому не може допомогти, тільки він сам.Ніколи корчмар не стояв так високо у своєму житті, як стояв тепер.І се допомогло йому подолати страх.

- Люди добрі, - мовив тихо, а тоді голосніше: Люди добрі! У мой корчмі сталася нечувана збродня. Вбито славного Купця з Перемишля!

Він перехрестився.

- Люди добрі! Присягаюся, що я найшов тіло без голови, а при самім убивстві не був, і не міг йому завадити.

Люди, котрі були ближче, врешті почули його.

- Зголошую вам другий раз!

Тепер корчмар повторив се сміливіше, перейшовши останній рубіж страху.Та й бачив він, що світ не похитнувся й земля не розступилася під ним.Не виглядав смішним, хоч ціле життя ним попихала п”яна шляхта і нищила у бійках його добро.Мав їх десь і мріяв на старості літ жити десь віддалік, на пасіці, передавши синам корчму.Він повторив свої слова утретє, водячи очима по людях, наче шукав у них підтримки й розуміння того, що опинився у біді.А люди, що ж, люди! Кожен думав, як добре, що се трапилось не зі мною, що не я там стою.Корчмар збирався повторити свою новину вчетверте, коли надлетіла галка.Наче кимось сполохана,ковзнула коло Петрового лиця, черкнувши крилом по чолі.Аж свиснуло, і чоловік, відхилившись назад, упав навзнак.У грудях його стриміла оперена чорним стріла.Збагнувши, що нічим бідоласі не допоможеш, я вибрався з тлуму.Смерть завжди викликала у мене подив, і я увесь тремтів.Люди посунули до корчми, та я дістався туди раніше, бо вмів пересуватись блискавично, як опирі.Мої лихі передчуття справдились: тіло щезло і підлога була змита.Аж тоді я згадав про знак, який носив Купець з Перемишля на грудях – бляху із Золотою Бджолою.Бачите, я й зараз переконана, що без Купця бляха нічого не важила.На моїх очах він із не зовсім багатого купця, що лише завдяки власній кмітливості, вибився у люди, став правдивим лицарем-заступником нашого краю.Якби за се нагороджували почестями і багатством, мій товариш і брат упав би в низько і підло.Але він терпеливо збирав докупи всіх бджіл, підтримуючи їхній дух, щоб наша земля стала колись незалежною і процвітаючою.Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з”являється багато вільних людей серед різних станів.Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів.Бог проливає благословення на такий край, а не плаче над його нещасливою долею.

Та все ж я не хотів, щоб сей оберіг потрапив до рук убивць.Може, Купець передав його Антосю.Де він? Однак я не одразу вирушив на пошуки того чоловіка, котрий з переляку забився у якийсь куток, а сів на коня і поїхав до Замку.Вже стемніло.Ніч була така темна, як у скрині, завішаній чорним сукном.Тільки в Замку світилося.Було спокійно, бо шляхта ще не напилася і не почала стріляти з мушкетів, зводячи між собою рахунки, або ще гірше: плюндрувати села своїх недругів.Хіба може боронити закон той, хто не дотримується його в себе вдома?

Власне, я був настільки переповнений гіркотою і смутком, що сам не знав, чого шукаю в замку Гербуртів.Краще було б, щоб дорога туди була не милю, а десять миль.Я став спинатися угору, коли раптом кінь став дибки, і щось вдарило мене в груди так, що я перекинувся і впав навзнак.Руки й ноги мені відняло.Я хапнув повітря, і вже не міг його видихнути.Чорна в”язка субстанція з усіх боків насувалась на мене, і я подумав: ось так виглядає смерть.Коли ж наді мною схилилось лице мого пана, Купця з Добромиля, грізне й сердите.

- Дурню, - сказав він, - куди прешся? Голова Купця з Перемишля у Вирві, тіло в яру, присипане торішнім листом, неподалік водяного млина.Ти сподівався знайти в Замку голову на срібному тарелі в руках Маринки Мнішкової? Її там нема.Хочеш і ти згинути?

- Віддай мою силу!

- Тобі не треба сили, а мудрості.Вертай додому й проспись.Ти й досі вважаєш себе моїм слугою? Силою я тебе не тримаю, сам знаєш...

- Що я маю зробити, мій пане?

- Се вже інша розмова! Можеш зробити дві речі.Знайди тіло нашого брата і відвези до Перемишля.Там його поховають, як належить.Голови не шукай.Нехай буде у воді, як і моя, на віки вічні.

- А друга справа?

- Можеш шукати золоте кружало, якщо хочеш.Відтепер я знову буду Старшим.Ворог може скористатись нашим оберегом, проте я вже розіслав гінців, щоб не вірили золотому кружалу, лише срібному, яке носить Купець з Дрогобича.

- А помста? – усе ще тяжко дихаючи, спитав я.

- Ти й досі нічого не второпав, Слуго з Добромиля! – дорікнув мій пан. – Мстяться лиш слабі й підлі духом.Ти вже раз вчинив негідно, пімстившись мерцям.І те, що Купець з Перемишля, не втримав тебе, відгукнулося йому аж нині.Розумієш?

- Ні, - процідив я крізь зуби. – Я хотів очистити землю від злих духів.

- Се може зробити Слуга Божий, а не слуга Купця з Добромиля.А ти поліз не в свою справу.Йди собі, доки я не розсердився ще більше!

І Купець щез.Я почував себе наче малим хлопцем, який було почав себе вважати дорослим і напросився пасти коні, але ті розбіглися, і він плаче, вертаючись додому.

- Ось так, - помовчавши, сказав Слуга з Добромиля. – Треба відпровадити нашого хворого, бо за ним прийшли.

- Звідки ви знаєте? – здригнувся головлікар, виринаючи зі сну, що звався історією.

- Сойка прокричала три рази.А ви помаленьку будіть своїх.Спршу хворих, а тоді інших, щоб хлопці встигли вийти.

- А ви певні, що йому можна пересуватись?

- Його понесуть на ношах.А мені слід підготуватись ще до одних гостей.

- А історія? Ви ж її не докінчили!

- Вибачайте, пане докторе, то вже іншим разом.

Побачивши, як засмутився Олексій Іванович, він посміхнувся:

- У нас ще буде трохи часу, не переживайте!

 

 


Дата добавления: 2015-09-01; просмотров: 68 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Добромиль, 1649| Добромиль, 1649 рік

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)