Добромиль, 1649 рік. Увечері Антось виліз із пивниці й розпалив огнище у дворі Слуги з Добромиля.Чекав

Увечері Антось виліз із пивниці й розпалив огнище у дворі Слуги з Добромиля.Чекав, коли прийде господар і принесе вина.Той прийшов і приніс ще й кошик з харчами.Ніч була зимна,але вогонь зігрівав їх, стріляючи іскрами в темносинє небо, всіяне зірками.

- Завтра сюди прийдуть майстри і відбудують мою хату.Я чув, що є доми, що стоять триста-чотириста літ, і нічого їм не стається.

- Треба вам, пане Слуго, купити собі антипка.

- Та я купив учора, в дітисьок, але він від мене втік, бо я сіллю торгував і знову торгувати буду.

І додав:

- Якщо Бог так захоче.І мій пан не пошле мене кудись далеко.Бувають часи неспокійні, бувають страшні, а от миру на сій землі не видати.А все ж я відбудую дім.

- Таке життя, - похитав головою Антось й надпив з пляшки вина. – Але й добре ж!

- Із самої Франції привезене.

- Я хотів спитати вас, пане Слуго..І не одне питання, а два, бо вони мене те так, що тривожать, а просто цікавлять...

- Питай!

- Хто вбив пана Купця з Перемишля?

- Двоє: молодий Юрко Мнішків і Самозванець.Старий наказав лже-царевичу встромити кіл в серце, а той був ліворуким і встромив у правий бік замість лівого.Однак, він був дхампіром, тобто сином опиря і відьми, як і я, тому й згубив Купця.Але спершу Юрко втяв голову шаблею.Я се взнав від Маринки, у тюрмі, коли скінчилось її недовге царювання.

- А золоту бляху де ви знайшли?

- Вона мені віддала, Маринка.То був її шлюбний презент від старого Мнішка.Я розповів їй, що бляха приносить нещастя тому, кому вона не належить.Вона жила ще з двома по тому, як вбили Грицька.Чую, що він ще вернеться, сей вовк у овечій шкурі....

- Так просто віддала?

- Хотіла, щоб заграв я їй пісню смерті.Хотіла від мене трутки.Але я не дав їй нічого.Окрім поради: молити Бога про спасіння душі...Бо смерті й отрути довкола повно.І вона прокралась навіть у мене всередину.Я бачив, як вовки поїдали вмерлих із голоду й холоду, й подумав, що се не світ Божий.Але потім...

- Що потім?

- Побачив, як зірки відбиваються у воді, й збагнув, що се мені знак.Розумієш?

- Нє, - відповів Антось і аж трохи відсунувся від Слуги з Добромиля.

Львів, 2005- 2006 роки.

1 р е в е р е н д а - ряса

1 Волинський князь Роман Мстиславович (помер 1205 року), батько Данила Галицького, котрий винищив галицьких бояр.Увійшов до історії завдяки цинічному вислову: “ Не подусивши бджіл, меду не їсти”.Відомий надзвичайною жорстокісю.

1 десть – 250 аркушів паперу

2 лібро – 500 аркушів

Дата добавления: 2015-09-01