Ворог має багато підступів для розладу внутрішнього миру — стережись!

Наш ворог диявол радіє, коли душа бентежиться і серце тривожиться. Тому він усіляко намагається збентежити наші душі. Перше його діло в цих підступах — збудження самолюбства, щоб через нього відійшла благодать, яка будує і береже внутрішній мир. Для цього він навіює думку, ніби все, що є і здається добрим для нас, здобуто нашими власними зусиллями та працею, і, відігнавши таким чином смирення та простоту, змушує нас до великої самооцінки та високої думки про власну особу, вкриваючи забуттям дію к Божої благодаті, без якої ніхто не може навіть імени Господа назвати, як свідчить св. Павло: «Ніхто не може сказати: Господь Ісус як лише під впливом Духа Святого» (1 Кор. 12,3). Ця благодать дається всім вірним, а її присутність служить знаком того, що вони є істин­но віруючими. Прийнявши її, віруючий не робить вже й не може робити нічого справді доброго без допомоги цієї благодаті; і вона, згідно з обіцянкою Господа, завжди є з ним; ворог же не може нічого зробити з віруючим, доки вона є в ньому й отінює його. Ось її він і намагається різними способами віддалити. І перше, що робить для цього, — навіює почуття, що ми є щось, до того ж дуже важливе щось. Згодом тому, хто прийняв таке переконання, ворог пропонує нове: впевненість, що він кращий від инших, ревніший і багатший ділами. Зумівши посіяти таке переконання, далі ворог доводить його до осудження і зневаги инших, за якими невідступно слідує гординя. Все це може статися в серці в одну мить, і благодать одразу зменшує свою дію, внаслідок чого з'являється неувага до себе, послаблення ревности, породження помислів, спочатку пустих, а потім пристрасних. Потім з'являються порухи самих при­страстей, що призводить до бурі в серці. І внутрішній мир — загуб­лений. Це — одноразовий стан, і якщо той, хто потерпів, опам'я­тається, то повертається у себе, сокрушається, кається і за допо­могою молитви відновлює звичний для нього внутрішній стан. Ворога вигнано, однак він не впадає у відчай, а знову й знову при­ходить з цими навіюваннями та з тією ж метою — розладнати внут­рішній мир.

Знаючи це, брате мій, протистав ворожим підступам чуйну пильність до себе, за словом Господа: «Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу» (Мт. 26,41). Будь уважний до себе, щоб ворог не підкрався і не обікрав тебе, позбавивши цього великого скарбу — внутрішнього миру та душевної тиші. Ворог намагається розлад­нати душевний мир, бо знає, що коли душа збентежена, то йому легше скерувати її на що-небудь погане. А ти пильнуй свій мир, знаючи, що, коли душа в мирі, ворогові немає до неї доступу, й тоді вона готова до всякого добра й робить, долаючи різні перешкоди, його охоче та легко. Аби тобі легше було це осягнути, намагайся передбачати підступи ворога. Підступ ворога - самовпевнений помисл. Хай тобі буде законом — кожен помисел, який зменшує в тобі переконання, що все добре є від Бога, що без допомоги Його благодаті ти ні в чому не можеш досягнути успіху, вважай явно ворожим, і з гнівом відкидай його та пересліду, поки не зникне. Діло Духа Святого — вести наші душі, за найменшої нагоди, до єднання з Богом, розпалюючи в них солодку до Нього любов і бла­гу впевненість у Ньому та тверде на Нього уповання. Все инше, що протилежне цьому, — це діло ворога.

Він усі способи та засоби, які тільки може придумати, вживає на те, щоб вносити в душу розлад: наводить зайві страхи на серце, збільшує знемагання душі, не дає їй зберегти належні наміри й на­солодитися ні сповіддю, ні святим причастям, ні молитвою, але робить так, що вона це все переживає без смиренної мужности та любови, зі страхом і смутком; робить так, що зменшення релігійних почуттів і втрату внутрішньої насолоди, які часто трапляються під час молитви та инших духовних вправ, душа приймає з безнадійною скорботою. Ворог їй навіює, що таке збідніння Бог допускає не задля нашого добра, а всі її діла й труди ні до чого не приводять, а тому краще відмовитися від усього цього. Таким ось чином він доводить врешті душу до такого смутку та безнадійности, що вона й справді починає думати, ніби все, що робить, є марним та без­плідним, і що Бог зовсім забув про неї, залишив її.

Однак це — відверта брехня. Хай душа відчуває сухість і бід­ність релігійних почуттів та духовної насолоди, але вона, незважа­ючи на це, може чинити різні добрі діла, слідуючи за простою вірою та озброївшись святим терпінням і постійністю. Зрештою, щоб ти краще зрозумів і щоб це не завдало тобі шкоди, якщо Бог захоче для твого блага допустити або послати тобі таке збідніння духовного почуття й насолоди, я викладу в наступній главі, які блага випливають зі смиренної терпеливости, яку виявляє хтось під час сухости й охолодження серця, щоб ти навчився не втрачати душевного миру й щоб тебе не поглинула скорботи, якщо доведеться тобі пережити той чи той бентежний напад помислів і пристрасних порухів.

ГЛАВА 24

Дата добавления: 2015-09-06