Міжнародний аспект проблеми

Останнє розширення НАТО та Європейсько­го Союзу змінило геополітичну карту Європи й набли­зило придністровський конфлікт з його викликами та загрозами без­пеки до кордонів країн-членів цих міжнародних організацій. У врегу­люванні напруженої ситуації нині зацікавлені не лише учасники конфлікту (Республіка Молдова та Придністров'я) і гаранти його вре­гулювання (Україна, Росія, ОБСЄ), а й Європейський Союз і США. Кожна зі сторін вбачає власний зиск у вирішенні цієї проблеми, проте інтереси США та ЄС збігаються - нейтралізувати російський вплив на ситуацію в невизнаній Придністровській Мол­давській Республіці (ПМР) та відновити цілісність Молдови. Зацікавленість Євросоюзу в стабільності та безпеці цього регіону зрозуміла: після вступу 2007 року Румунії до ЄС, Молдо­ва, на території якої розташована невизнана Придністровська Мол­давська Республіка, виявиться сусідньою країною. США, пере­довсім, ставить перед собою геополітичні завдання - впроваджен­ня безпеки й стабільності в Чор­номорському регіоні. Першорядне значення відіграє тут енергетич­ний (нафтовий) чинник. США про­сувають свої війська з метою встановлення контролю над наф­тоносними регіонами Каспію та Середньої Азії. Для цього плану­ють (перші кроки вже зроблені) розміщення американських війсь­кових баз на території Болгарії, Румунії, Грузії, Азербайджану.

Найпомітнішим прикладом участі ЄС було втручання Верхов­ного Представника ЄС Солани у листопаді 2003 року, коли Євросоюз пропонував Президенту Мол­дови Вороніну не підтримувати Меморандум Козака, російський план конституційного врегулю­вання. Цей план міг надати Придністров'ю де-факто право на конституційні зміни в Молдові та залишити російську військову присутність на десятиріччя.

Визнавши голландського ди­пломата Адріана Якобіц де Серед як спеціального представника в Молдові 23 березня 2005 року, ЄС поставив перед ним завдання: по­силити співпрацю та збільшити внесок Євросоюзу у вирішення придністровського конфлікту; пра­цювати над сприянням ЄС для ос­таточного врегулювання; продов­жувати розробляти та розвивати контакти з урядом Кишинева та іншими внутрішніми гравцями й запропонувати європейські кон­сультації; допомагати у розвитку політики ЄС щодо Молдови та регіону в цілому, зокрема в за­побіганні та вирішенні конфлікту.

Утім, існувала розбіжність між діями ЄС та риторикою стосовно придністровського конфлікту. Офіційно Євросоюз підтримував продовження існую­чого на той час формату перего­ворного процесу, перебуваючи осторонь формальних перего­ворів. З одного боку, ЄС публічно підкреслював значимість спів­праці з Росією, проте, з іншого бо­ку, опір Меморандуму Козака - очевидний виклик російській домінації в Придністров'ї та Мол­дові. Впровадження пропозицій ОБСЄ, вивід російських військ з Придністров'я відповідно до рішень стамбульського самміту 1999 року, мало б викликати в Євросоюзі образ Російської Феде­рації як основного зовнішнього військового гравця в Молдові.

ЄС неодноразово закликав обидві сторони конфлікту повер­нутися до столу переговорів (маю­чи на увазі рівноправність Киши­нева та Тирасполя). Критики політики ЄС називали ці „подарун­ки” необґрунтованою легітимістко невизнаного придністровського режиму. Проте ці дії розуміли як упередженість у бік Кишинева. Політика Європейського Союзу на зміну основних економічних структур та посилення відносин з Молдовою могла призвести до економічної блокади Придніст­ров'я з боку Молдови та України. Цей курс дій, на думку єврочиновників, міг би поліпшити економічну ситуацію в Молдові. Й справді, відповідно до стандартів ЄС, політика євроспільноти доволі ак­тивна й агресивна, та є важливим сприятливим чинником у розши­ренні зростання тріщини з найбільшим сусідом та „стра­тегічним партнером” - Росією.

Відповідно до українського плану „сім кроків” до переговорного процесу навколо цієї проблеми приєдна­лись у ролі спостерігачів предс­тавники США та Європейського Союзу. На даний момент можна сміливо казати, що обидві сили стали активними учасниками про­цесу придністровського врегулю­вання. Свідчення тому - обгово­рення українських ініціатив під час засідання комісії Україна - НАТО, надання Молдові урядом США 21,7 млн. доларів на реалізацію програм щодо підтримки розвитку принципів правової держави, де­мократії та громадянського суспільства, участь спостерігачів у мирних переговорах тощо.

На сьогоднішній день відбу­лося лише чотири етапи перего­ворного процесу за участю спос­терігачів від США та ЄС. Основні питання стосувалися безпеки ук­раїнсько-молдавського кордону, оскільки Євросоюз межуватиме з Молдовою після того, як до ЄС 2007 року приєднається Румунія. Тему боротьби з контрабандою на межі між Україною та при­дністровською частиною мол­давського кордону Євросоюз по­рушував ще два роки тому. Проте конкретний проект, який передба­чав участь Єврокомісії у вирішенні цієї проблеми, був підписаний 7 жовтня 2005 року під назвою „Ме­морандум про надання допомоги в питаннях стабілізації кордону між Україною та Республікою Молдова”. Прийняття цього доку­мента завершило політичний та юридичний етапи Прикордонної Місії Європейської Комісії.

1 грудня 2005 року місія Євро­союзу розпочала моніторинг ук­раїнсько-молдавського кордону, розрахований на два роки. Далі мандат може бути продовжений. Фінансує моніторинг сам Євросо­юз ─ у рамках програми ТАСІS на ці потреби вже виділено 6 млн. євро. У моніторингу задіяні 69 мит­ників і прикордонників із 16 країн ЄС, а також 50 фахівців із Молдо­ви та України. У липні 2006 року Європейська Комісія повідомила про поширення та поглиблення ро­боти місії з надання допомоги при­кордонній службі Молдови та Ук­раїни на придністровській ділянці українсько-молдавського кордону, яка своєю участю вже кардиналь­но змінила ситуацію. За словами керівника представництва Євро­комісії в Україні Ієн Боуг, додаткові пости місії організовуватимуться в портах Одеси та Іллічівська. Ще один намічено створити в Кишиневі у зв'язку з проблемами на внутрішньому кордоні між Молдо­вою та Придністров'ям. Він є швидше, адміністративним і пе­редбачає прозорість при його пе­ретині людьми та вантажем. Най­ближчим часом загальний склад „загону європейського реагуван­ня” збільшиться на 44 особи й ста­новитиме 96 чоловік.

Місії працюють як на ук­раїнській, так і молдавській тери­торії. Проводяться тренінги на ро­бочих місцях. Передбачені інвес­тиції, зокрема, у розвиток відпо­відної прикордонної інфраструкту­ри, забезпечення обладнанням, консультації тощо. Ця тристорон­ня угода між Україною та Молдо­вою, з одного боку, та Євросоюзом, з іншого, не передбачає участі Придністров'я. Допомога надається виключно па рівні вирішення питань, ініційованих з Києва чи Кишинева. Їхня мета ─зробити прикордонні переходи відповідними до рівня європейських стандартів, який передбачає максимальне зменшення та оптимізацію здійснюваних тут про­цедур. Зокрема, можливість ор­ганізації спільних пунктів прикор­донного та митного огляду.

Для США головним завдан­ням у контексті врегулювання придністровського конфлікту та участі в переговорному процесі в ролі спостерігачів є виконання Російською Федерацією своїх стамбульських зобов'язань від 1999 року щодо виведення російських військ із території Придністров'я, їхнє виконання створить умови для ратифікації Договору про Звичайні Збройні Сили в Європі (ДЗЗСЄ).

Сполучені Штати також ак­тивно долучилися до питання ре­ферендуму про незалежність та самовизначення Придністров'я. Під час Міжнародної конференції „Розв'язання замороженого кон­флікту: правові аспекти сепара­тистської кризи в Молдові” Асоціація адвокатів штату Нью-Йорк презентувала своє дослідження ні основі аналізу понад 20 країн, де існують конфлікти. Пропонується: правовий спосіб вирішенні придністровської ситуації. Цей документ дає дуже чіткі та методологічно вивірені відповіді на більшість питань, пов'язаних із даним переговорним процесом. Він дозволяє вирішувати конкретні пи­тання реінтеграції Республіки Молдова у рамках сталої міжна­родної практики, того формату, який подають на сьогодні міжна­родні організації та міжнародне право. У цьому документі також можна знайти відповіді з приводу інтерпретації питань власності за умов, коли Молдова не визнає чи­мало приватизаційних процесів, що пройшли в Придністров'ї. До­кумент дає ясні й чіткі відповіді з погляду міжнародного права, не даючи при цьому жодних рекомен­дацій.

Щодо референдуму про неза­лежність 17 вересня, то Сполучені Штати неодноразово висловлюва­ли своє негативне ставлення відносно його проведення. Так, під час засідання Постійної Ради ОБСЄ 18 липня у Відні, офіційний представник США в ОБСЄ Дж. Фінлі заявила, що цей референ­дум не може бути сприйнятий серйозно чи розглянутий як легітимне волевиявлення. До того ж жодна держава не визнає придністровську владу законним урядом. Вашингтон закликав Москву публічно заявити, як це зробили Сполучені Штати, що Росія підтримує територіальну цілісність Молдови та не визнає законність референдуму.

Офіційний Кишинів перекона­ний, що це залежить також від політичних процесів в Україні. Попри декларацію проєвропейського курсу нинішньої адміністрації, Київ і досі не відмінив заборону на в'їзд сепаратистським лідерам Придністров'я, яка була запровад­жена Євросоюзом та США. Понад те, Україна надає свій повітряний простір для перетину його російськими військовими літаками, які прямують до Придністров'я, попри відсутність дозволу та митний контроль самої Республіки Молдо­ва. Цілком ймовірно, що російські літаки ІЛ-76 перевозять не лише пошту, як це зазначається у російській пресі. І тому дивує, коли влада так званої „ПМР” категорично відмовляє міжнародним місіям у перевірці придністровської зброї та запасів спорядження. Водночас із цим, у самій Російської Феде­рації неодноразово зазначилося, яким чином російські вантажні літаки використовувалися для нелегального транспортування з Близького Сходу великих партій наркотиків.

Якщо ЄС і США зможуть вплинути на позицію України що­до двох, вищезазначених проб­лем, тоді ці дії матимуть неабия­кий психологічний вплив на внутрішню ситуацію в При­дністров'ї. Тим самим, як вважа­ють у Кишиневі, значно змен­шиться влада сепаратистських лідерів.

До того ж, молдавські аналі­тики зазначають, що Європейсь­кий Союз та Сполучені Штати змо­жуть підвищити свою роль у про­цесі врегулювання, якщо втрутять­ся як посередники та гаранти мож­ливих переговорів між централь­ною владою Кишинева й бізнесо­вою елітою Тирасполя щодо найвразливішої проблеми - гарантії стосовно права власності, можливості продовжувати свій бізнес упродовж возз'єднання Республіки Молдова. Паралельно, сподіваючись на підтримку ЄС та США, Молдова, у випадку виходу військ РФ з Тирасполя, може розробити програму компенсації можливих негативних наслідків російської поведінки.

Ні сепаратистський режим ПМР, ні позиція Росії в При­дністров'ї не є міцними, Молдова стала на шлях демократичного розвитку. Перші ознаки кон­солідації та дозрівання політичної еліти, з одного боку, та поява зацікавленості з боку ЄС та США. З іншого, можуть сприяти врегу­люванню конфлікту. Отже, на пострадянському просторі ви­дається реальним встановлення першого позитивного прецеден­ту, заснованого на консенсусі трьох основних речей: оцінці, життєздатному рішенні та засо­бах вирішення.

Другою точкою опори США в Європі після Польщі, яка нама­гається відігравати провідну роль в Чорноморському регіоні, зокрема, при врегулюванні придністровсько­го конфлікту - є Румунія. Після здо­буття членства в НАТО. Бухарест помітно активізував свою політику в південно-східному напрямі. Плани Румунії зачіпають територіальні інтереси деяких сусідніх країн, та­ких, як Молдова (Бессарабія), Угор­щина (Трансільванія) та Україна (Північна Буковина).

Відносини між Румунією та Молдовою мають давню історію. Від першого дня незалежності Молдови (серпень 1991 р.) офі­ційний Бухарест проголосив курс на „винятковість та привілейо­ваність” відносин „двох румунських країн” та доклав зусиль до форму­вання єдиного економічного, куль­турного, загальноосвітнього, мов­ного та духовного простору з перс­пективою об'єднання братніх дер­жав. До того ж, для координації зовнішньої та внутрішньої політики й економічного зближення з Бессарабією, Румунією було створено безліч відомчих комітетів і міжпар­ламентських комісій для іден­тифікації законодавчої бази двох країн.

Нещодавно Бухарест опри­люднив власний план – „При­дністров'я - еволюція замороже­ного конфлікту та перспективи врегулювання”. Його ініціювали депутат румунського парламенту Адріан Северін та інститут „Овідіу Шинкай”. Автори цього документа рекомендують офіційним пред­ставникам Румунії спрямувати зу­силля на „відокремлення Придністров'я як території Республіки Молдова та встановлення там режиму, аналогічного застосовано­му у провінції Косово”.

Цей статус планується збе­регти впродовж перехідного періоду (на 5-7 років). Протягом цього часу провести політику трьох „Д” - демілітаризація, де­мократизація та декриміналізація Придністров'я. Документ перед­бачає особливу роль держав-сусідів, зокрема, Російської Феде­рації й України, діяльність яких, на думку А.Северіна, зможе забез­печити „елементи довіри, не­обхідні для стабілізації анклаву”. Водночас із цим, автори плану врегулювання радять ініціювати процес, аналогічний кіпрському. Згідно з ним Молдова як визна­ний міжнародним співтоварист­вом суб'єкт може стати повноп­равним членом Європейського Союзу, а Придністров'я на певний час залишитися з невизначеним статусом. Це передбачає, що ЄС має обернути свою політику сусідства стосовно Молдови в інтеграційну площину. Румунські політики вважають, що для ре­алізації цієї пропозиції необхідна спеціальна стратегія, яка дозво­лила б Республіці Молдова протя­гом 3-5 років приєднатися до Євросоюзу. На їхню думку, це цілком можливо через те, що країна невелика, й реформи мо­жуть спиратися лише на політич­ну волю при мінімумі необхідних ресурсів та часу. До того ж, „роз'єднання двох берегів Дністра” носитиме тимчасовий характер і не передбачатиме як незалежності Придністров'я, так і об'єднання Румунії та Молдови. Проте, таке твердження не є справедливим: відомо, що Буха­рест у своїх стратегічних планах мас наміри возз'єднати „дві ру­мунські країни”. До того ж це не відповідає інтересам України традиційно ми розгля­даємо Молдову як сферу ук­раїнської зацікавленості в кон­тексті регіонального лідерства на­шої держави, СДВ, ГУАМ.

У цьому контексті 6 березня у Києві відбулася презентація „Трис­тороннього плану розв'язання придністровської проблеми”, представленого Інститутом Євро­атлантичного співробітництва та Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України, Цент­ром запобігання конфліктів та ран­нього попередження (Румунія) та Інститутом громадської політики (Республіка Молдова). Цей доку­мент, який є ініціативою неурядо­вих організацій трьох країн, здебільшого збігається з румунсь­ким планом врегулювання. На дум­ку авторів проекту, в основі вирішення конфлікту має бути той самий принцип „трьох Д”. Перший етап передбачає виведення російських військ і миротворців, другий - роззброєння силових структур Придністров'я. Автори пропонують навіть розширити існу­ючий формат переговорів за раху­нок підключення до нього Румунії, а статус ЄС та США підвищити до повноцінного, трансформуючи тим самим формат "5+2" у "7". Ще одне нововведення запропонованого плану - підтримка процесу врегу­лювання міжнародними гарантіями безпеки за допомогою засобів тіснішого співробітництва Рес­публіки Молдова із НАТО. Зокре­ма, пропонують включити при­дністровське питання до порядку денного діалогу НАТО-РФ. Для Парламентської Асамблеї НАТО - підтримати та підтвердити нещо­давній документ, підписаний міністрами закордонних справ усіх 26 країн-членів Альянсу, що підкреслює потребу у відновленні та завершенні у стислі терміни виведення російських військ та оз­броєння з території Молдови. Той факт, що Молдова розширює свої відносини з НАТО та отримує де­далі більшу допомогу в перспек­тиві майбутнього вступу до Альян­су, є основою стабільного та постійного вирішення проблем безпеки Молдови. Пропонується покінчити з нейтральним статусом.

Отже, роблячи висновок, необхідно зазначити роль Євро­пейського Союзу та США у врегу­люванні придністровського конфлікту та їх зростаючу активність у цьому процесі й у Чорноморському регіоні в цілому. Цьому передува­ло нещодавнє розширення НАТО та Європейського Союзу, що змінило геополітичну карту Євро­пи та наблизило територію придністровського конфлікту з його існуючими та потенційними загрозами, до територій країн-членів цих організацій. Для ЄС го­ловним є питання безпеки кордо­ну між майбутнім його членом Ру­мунією та Молдовою. Для США - геополітичне протистояння з Росією, спрямоване на обмежен­ня її впливу у Чорноморському регіоні. Зростаюча роль Євро­пейського Союзу вже дала глибо­кий поштовх перспективам і формі остаточного врегулювання даного конфлікту. По-перше, після того, як ЄС надав згоду Молдові на майбутнє членство в цій організації, Кишинів мало­ ймовірно прийме будь-яке рішен­ня без певної підтримки Євросою­зу. В свою чергу, це надає Брюс­селю право на будь-які пропозиції щодо конституційного врегулювання придністровського конфлікту. По-друге, цілком зро­зуміло, що ЄС стане найбільш домінуючим зовнішнім гравцем у постконфліктній ситуації, хоч якою вона була б.

Згода ЄС та США щодо участі в переговорах у статусі спос­терігачів, Місія ЄС з надання допо­моги Молдові та Україні в питаннях кордону стали першими кроками, які практично засвідчили процес інтернаціоналізації придністровсь­кої кризи та активізації інтересу міжнародних та європейських структур до цієї проблеми. Підви­щення ролі ЄС та США або її трансформація в активне посеред­ництво може надати нового імпуль­су й результативності переговор­ному процесу, призвести до конструктивнішого вирішення про­блеми навколо Придністров'я.

Висновок по 2006 році можна зробити відповідний. Цей рік був дуже насичений подіями великої ваги. Це конфлікт з Україною та референдум. Перша подія була пов’язана зі зміною влади в Україні. Позиція України стала більш жорсткою до Придністров’я. І власне політика дещо дистанціювалася від свого „старшого брата” Росії.

Друга подія - це референдум. Який в котрий раз підтвердив консолідацію придністровського народу на шляху до незалежності перед всім світовим суспільством та його приналежність до Росії.

Зростання ролі ЄС та США в цьому році в вирішенні конфлікту теж чітко виглядала на фоні всебічної підтримку Росії як в переговорному процесі, так і економічній допомозі.

Дата добавления: 2015-08-05