Знайшли причину

Вже й собаки гавкать перестали,

У селі хоч діжкою коти,

Люди всі забули вже про сало

Й про шикарні київські торти.

Як раніше вже не ходять в гості,

І бояться вийти за поріг,

Бо сьогодні майже в кожній хаті

Замість пляшки – вила і батіг.

Генофонд держави вимирає,

Люди вже давно всі у журбі,

Нація з лиця землі зникає,

Може й справді винні голубі?

24.7.2000 р.

МУЗЕЙ В УНІВЕРСАМІ

Якщо у вас віднімуть гривню,

Ви, певно, будете кричать,

А то хіба, скажіть, не рекет

Щотижня ціни піднімать?

Вже страшно і в сільпо зайти,

Ніби там скрізь, де ступиш, міни,

Бо магазини вже в музеї

Перетворили нові ціни.

Колись ходили в магазин

Купить баранини, свинини,

А нині йдуть, немов в музей,

Щоб подивитись на картини.

26.6.1992 р.

ДО ТИХ, ХТО МИСЛИТЬ

О, люди, сестри і брати!

Усі, хто ще хоч трохи мислить,

Не вірте, люди, брехунам,

Які над правдою повисли.

І не дрімайте, і не спіть,

Бо проспимо і Сонце й Місяць,

Й якщо боятись будем їх –

Нас всіх уб’ють або повісять.

Бо їм не треба вільний люд,

Їм тре’ раби або рабині,

Щоб міг усіх їх перегнуть

І так сказать… в любу хвилину.

А тих вгодованих бичків,

Отих, що нашим світом крутять,

Давно пора віддать під суд,

І хай самі той стронцій дудлять.

Не вірю я у комунізм,

Так як не вірю в справедливість,

Бо комуніст і чорта "з’їсть",

Аніж комусь він зробить милість.

А партії – і в нас, і в США –

То справжній зговір проти людства,

Щоб легше фей було дурить,

Бо жить не можуть без розпутства.

28.4.1990 р.

ДЯКУВАТИ ВЛАДІ

– Спасибі новій владі, –

Сказав Максиму Гліб, –

Що є ще в магазині

Перловка й чорний хліб.

І хоч крупою тею

Можна й ворон стрілять,

Зате став мільйонером,

І вільним, так сказать.

І хоч не завжди ситий,

Зате, ого! Орел,

І воду п’єм заморську

З українських джерел.

Травлю я анекдоти

Про все вже і про всіх,

Щоб це було в Союзі,

Хіба ж таке б я смів?

А те, що в нашім шлунку

У всіх уже бурчить,

То ж, вибачте, потрібно

І шлунку відпочить.

Зате що хочу можу ‑

У вічі всім сказать,

І навіть Президента

До мамочки... послать.

І я вже не боюся,

Що вишлють в Магадан,

Бо ж в нас свобода слова,

А я сьогодні – пан...

Печи вже, що захочеш,

Тебе не стануть бить,

То як же нову владу,

Скажіть нам, не любить?

Кричи вже скільки хочеш,

Хоч лобом бий в паркан,

Й ніхто тобі не скаже,

Що ти, браток, баран...

22.10.1992 р.

ЗАГАДКА

Я не ораю й не пасу,

Зате їм сир і ковбасу.

21.5.1997 р.

ЖЕБРАКИ

Людей, якщо сказать між нами,

Ніби створили жебраками,

Щоб ми, відтоді як родились,

То щось у кожного просили.

У Бога, щоб гріхи простив,

Яких ще ти і не робив,

Бо як любов вважать за гріх,

То це хіба, скажіть, не сміх?

За гріх, вважаю, буть злодієм,

Але злодії – всі живуть,

За гріх вважаю я убивць,

Та їх законом бережуть,

За гріх вважаю гвалтувати,

Але гріху немає меж,

А Карпачова всім доводить,

Що всі бандити – люди теж.

Народ, державу обікрали,

І їм все з рук. Їм все – дарма.

– Кого судить?– Кравчук питає, –

Як винуватого нема?

Гонгадзе вбили – вбили віру,

Для вбивць в’язниця – не зима,

І хто повірить в справедливість,

Як винуватого нема?

А хто ж тоді Кравчук і Кучма,

Що обібрали всіх до ніг?–

Хотів би в Бога запитати,–

Чи те, що творять, – то не гріх?

Ось рветься знов у депутати

І не боїться він гріха

Отой, що втік недавно в Штати,

Бо гроші кінчились в Павла.

Бо де ще є така держава,

Де можна вільно грабувать?

А нахватавсь – тікай у Штати,

І можеш ти на всіх плювать.

13.10.2005 р.

ПОДРУГА

Яка ж ти, скажи, подруга,

Як не заступишся за друга?

21.8.2002 р.

Дата добавления: 2015-10-31