Осінь пушкінська

О, як люблю я, друзі, осінь,

Тумани сиві і дощі,

Коли втомивсь за літо промінь

Й ледве торкається душі.

Коли журлива горобина

Немов пригнічує тебе,

Сумною робиться ліщина,

Холодним небо голубе.

І від пори пожовкле листя,

І від капусти в полі пні,

Які завжди, як баба Христя,

Про сум нагадують мені.

15.7.1958 р.

ПРАЦЬОВИТИЙ

Кожен лишає на землі:

Хто розум, а хто ступу,

А інший, той, що тільки їсть,

Неначе гору – купу.

Ну, проїв ти дачу,

Ну, проїв ти дом,

Навалив ти купу

Гарну під вікном.

Хто не йде – любується:

– От так вже гора,

Видно, що людина

Трудова була.

Видно зразу: хлопець

Працьовито жив,

Бо хіба ж ледачий

Стільки б навалив?

27.2.2007 р.

ЩОБ БУТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ

Тому й не став ти Президентом,

Що ти не був інтелігентом.

19.4.2007 р.

КАМІННЯ ПРОТИ ЗЛА

Я пишу для друзів і знайомих,

Для дітей, онуків і рідні,

То ж, скажіть, чи можу я лукавить

І співать відспіваним пісні?

Проти честі й правди не попрете,

А якщо хтось скаже: "це не так" –

Він в мені відчує свого ката,

Бо за правду буду, як Спартак.

Я пишу для тебе, Україно,

Не за гроші, не за ордени,

А щоб люди ніжно посміхались

І раділи голосно вони.

Щоб держава наша молоділа

Від Карпат до самого Донця,

І людина щоб завжди раділа,

А не озиралась без кінця.

Я пишу не гімни для начальства

І не оди спритненьким ділкам,

А якщо і гімни, то народу,

У якого не душа – а храм.

І слова мої – то не бахвальство,

То – каміння проти сили зла,

Проти тих, що люд наш обікрали,

Й проти тих, що совість підвела.

Бо якби писав для кровопивців,

То давно б вже був на висоті

Тій, де всі і покидьки, і вбивці,

І нові непризнані святі.

19.1.2003 р.

МОНСТРИ

Помре колись людина

Проста і працьовита,

І замість неї монстри

Появляться сердиті.

І будуть нас ще більше

Душити і гнобити,

Бо що чекати можна

В державі від бандитів?

9.9.1992 р.

КАПІТАЛІЗМ

По дорозі, мов скаженний

Мчить до нас капіталізм.

І направо, і наліво

Тиче дулі всім під ніс.

По державі нашій мчиться

Ніщо інше, як кошмар.

От тобі і регіони,

От тобі і ідеал.

Хто без сорому і честі –

В того вілла вже і став,

То ж чи може в Бога вірить

Той, хто люд наш обікрав?

17.4.2007 р.

ЯНИЧАРИ

Над нами, куди б не сягнули в блакить –

Все небо, і небо, і поле пашить.

Всі пишуть про те, як листочки тремтять,

Але не про те, чому люди мовчать?

Як шефа нема – то хоробрі такі,

Що рот не закриєш хустинкою, ні!

А варто їх шефу з’явитись в вікні –

Як тут же відразу стають, як німі.

Стоять перелякані, мов боягузи,

Які – так як тільки – так зразу й в рейтузи.

– Чому? – я запитую, – ви замовчали,

Немов не тутешні ви, а – яничари?

Чи то наші люди і спраді чудні?

Коли ж в них проснуться вже справжні півні?

12.10.2001 р.

БІЛА ЖУРБА

Я тебе виловив з віків,

Бо цього дуже я хотів,

І от ми стрілися з тобою –

Як білий лебідь із журбою.

27.5.2005 р.

ДУРЕНЬ З ДУРНІВ

Я не дотягнувся до цивілізації

Руками своїх мрій,

Це стало привілеєм казнокрадів,

Пройдисвітів і повій.

І що я можу зробити, що я такий,

Як кажуть у простонародді, дурний?!

Не крав я в житті ні в кого,

Був батько з таких,

Отож, і говорять люди:

Він дурень з дурних.

28.10.2001 р.

ДИРЕКТОРСЬКА ПОСАДА

Я не належу до отих,

Що народились плазувати,

Й лизать не стану будь‑кого

І за директорську зарплату.

Потрібно знать собі ціну,

І знать ціну своєму "тату",

І за порядність шанувать,

А не директорську посаду.

18.6.2004 р.

МОЯ РОДИНА

І ніхто не знає, і ніхто не чує,

Хто в моєму серці днює і ночує.

Світить ясно Сонце, до людей сміється,

І мабуть, від того серце моє б’ється.

Б’ється, бо навкруги люди, живі люди,

Тому й дихать хочеться нам на повні груди.

І ніхто не знає, і ніхто не чує,

Хто в моєму серці днює і ночує.

А в моєму серці – мій народ єдиний,

Бо весь світ навколо – то моя родина.

3.5.1959 р.

Дата добавления: 2015-10-31