Ґ. В. Ф. Геґель. Феноменологія духу. отак чисто пронизаним Я, це не об'єкт

(ББ).Дух 413

отак чисто пронизаним Я, це не об'єкт. А л е самоусві­домлення, будучи, по суті, опосередкуванням і нега­тивністю, має в своєму уявленні ще й відносини з ін-шістю і тому є свідомістю. З одного боку, ця іншість, оскільки обов'язок — єдина суттєва мета і об'єкт са­моусвідомлення, є для нього цілковито позбавленою значення реальністю. Але оскільки ця свідомість ціл­ковито замкнена в собі, вона ставиться до тієї іншості цілком вільно й байдуже, і тому, з другого боку, існу­вання тієї іншості цілком вільне від самоусвідомлен­ня, а отже, має відносини тільки з собою; що вільніше самоусвідомлення, то вільніший і негативний об'єкт його свідомості. Об'єкт, таким чином, — це світ, що завершився в собі, ставши власною індивідуальністю, незалежне ціле з притаманними йому законами, а та­кож самостійний хід і вільна реалізація цих законів — природа взагалі, чиї закони й чия діяльність належать їй самій як сутності, що не переймається моральним самоусвідомленням, так само як і воно нею.

На основі цього визначення формується мораль­ний світогляд, що полягає у відносинах морального буття-в-собі-і-для-себе і природного буття-в-собі-і-для-себе. В основі цих відносин лежить цілковита взаєм­на байдужість та незалежність природи і моральних цілей та діяльності, а також усвідомлення унікальної сутності обов'язку і цілковитої несамостійності та не-суттєвості природи. Моральний світогляд полягає в розвиткові моментів, що дані в цих відносинах як ціл­ковито суперечливі припущення.

Отже, передусім моральна свідомість загалом при­пущена; обов'язок править їй за сутність, а сама вона реальна і діяльна, і у своїй реальності та діяльності виконує обов'язок. Але водночас ця моральна свідо­мість має перед собою припущену свободу природи, або ж дізнається в процесі досвіду, що природа не дбає про те, щоб дати їй усвідомлення єдності своєї реальності з реальністю природи, і що природа, мо­жливо, дасть їй змогу бути щасливою, а можливо, й ні. Натомість аморальна свідомість, можливо, випад­ково знаходить свою реалізацію там, де моральна сві­домість бачить тільки спонуку діяти, але не бачить, як

завдяки цій діяльності їй дістаються щастя виконання й насолода досягнення. Тому вона бачить радше при­чини для нарікань на такий стан невідповідності між собою та існуванням і несправедливість, яка її обме­жує, вказуючи, що її об'єкт має бути тільки чистим обов'язком, але не дає їй побачити цей об'єкт і реалі­зуватися.

Моральна свідомість не може зректися щастя й ви­кинути цей момент зі своєї абсолютної мети. Мета, виражена як чистий обов'язок, зумовлює, по суті, під­тримку одиничного самоусвідомлення; індивідуальні переконання і знання про ці переконання становлять абсолютний момент моральності. В об'єктивованій меті, у виконаному обов'язку цей момент є одинич­ною свідомістю, яка споглядає свою реалізацію, або насолодою, що полягає, таким чином, у понятті, хоч і не безпосередньо в моралі як настроєності, а тільки в понятті реалізації моральності. Завдяки цьому насо­лода полягає і в моральності як настроєності, бо мо­ральність намагається не бути просто настроєністю, протиставленою діяльності, а діяти, реалізуватися. Отже, мета, виражена як ціле разом з усвідомленням його моментів, полягає в тому, що виконаний обов'язок має бути як суто моральною дією, так і реа­лізованою індивідуальністю, а природа, як аспект одиничності супроти абстрактної мети, має бути од­ним з цією метою. Хоча досвід неминуче виявить дисгармонію між двома аспектами, оскільки природа вільна, проте лиш обов'язок є суттєвим, а природа су­проти нього позбавлена Я. Ота ціла мета, що стано­вить гармонію, містить у собі саму реальність. Водно­час вона й думка про реальність. Гармонія мора­льності і природи, або — оскільки на природу зважа­ють тільки тією мірою, якою свідомість дізнається про єдність природи з собою, — гармонія мора­льності і щастя помислена як необхідно сутня; ця га­рмонія постульована. Адже слово "вимагати" озна­чає: дещо помислене як сутнє, проте ще не реальне, тож та необхідність — необхідність не поняття як поняття, а необхідність буття. Але необхідність — це водночас, по суті, й відносини через поняття. Тому

Дата добавления: 2015-07-10