що ми міцно стоїмо на наших 5 страница

- Як це вийти?

- Отак моя кохана. Від влади колективної свідомості дуже легко позбавитись. Потрібно лише зрозуміти, що це все омана.

- Тоді виходь.

- Є одне але. Це повинні зробити всі.

- В якому значенні?

- Якщо вийду я один, реальність втратить вплив на мене.

- Чудово!

- Але я на неї теж. Всі ці супер можливості пропадуть безслідно.

- Погано.

- Та не зовсім. Я спробую продиктувати всім прозріння. Прозріння дає усвідомлення марноти ілюзій і тоді всі зрозуміють і вийдуть. Навіть механізм, ніби, є відпрацьований. Можна спробувати.

- Давай спробуємо.

- Не зараз, в мене ще є одна мрія.

- Яка?

- Один старий друг.

Роберт встав з лавки на ганку і завів за руку Ярину в будинок. Стіна де був намальований Татош – зелений крилатий кінь з Робертового сну, була повністю звільнена від речей. Все пересунуте до протилежної.

- Не може бути!

- Може. Я хочу його оживити нехай політає трохи.

Посеред кімнати розстелений килимок і стоїть миска з кубиками рафінованого цукру.

- Тримай миску і стій позаду. А я медитуватиму.

Вони зайняли позиції і Роберт поринув в транс. Звук схожий на бурчання алтайських шаманів виходив з глибини його гортані, низький і вібруючий. В кімнаті стало темніше, по спині Ярини пробіг табун мурашок. В кімнат здійнявся вітер, кінь вдарив копитом і ворухнув крилами, на вулиці вдарила блискавка і він струснув гривою.

Безкінечна мить повного мороку і тиші.

І знову все як було. За вікнами сонечко, в кімнаті тихо і світло. Але стіна біла. Перед Робертом стоїть зляканий Татош.

- Ого.

- Не ого, а дай йому цукерку.

Роберт поволі виходив з трансу. Підвівся і гладив зелену гриву. Ярина пригощала дивовижного коня солодким. На вулиці в нього заблистіли очі, з ніздрів виривалося задоволене фиркання. Сильний поштовх від якого здригнулась земля під ногами і його постать змила в небо.

- Дивовижно.

- Нехай політає, він не літав відколи я його відпускав в тому сні.

- А він повернеться?

- Звісно. Він ж частина моєї свідомості.

- Цікаво, що сусіди скажуть?

- Справді. Давай з цього і почнемо.

- Що саме?

- Звільнення. Ти завтра зайди по дорозі до мене, до сусідки Наталки, ніби щось позичити, і спробуй розпитати про то що сьогодні творилося на нашому подвір'ї. А зараз щоб не світитися сховайся в будинку. Проведемо розвідку.

Хоч Ярині і дуже хотілося бути присутньою на подвір'ї коли там гарцював зелений крилатий кінь, вона дивилась з-за шиби вікна. Роберт теж не хотів заставляти її довго чекати, але обоє добре розуміли що конспірація необхідна. Провівши феєричні показові польоти він, під вечір, відпустив татоша літати а сам повернувся до коханої лежати біля буржуйки і обговорювати все що відбулося.

Наступного дня Як і домовлялися, Ярина зранечку непомітно вислизнула з двору, а повернувшись під обід з редакції зайшла до сусідки-шпигуна.

- І що?

- Я не розумію. Ніякої реакції. Я обійшла всіх. Назбирала стільки продуктів, що можна борщ зварити а інформації обмаль.

Роберт, недоуміваючи, сидів і кліпав очима на Ярину.

- Як це? Вони ж мали, як мінімум, посадку НЛО описати.

- Все що я з них видавила, це те, що ти вчора пів дня запускав зеленого повітряного змія.

- Я думав буде простіше. Ну нічого завтра я їм покажу.

- Що ти надумав?

- Завтра якийсь мітинг на площі намічається, чи не так?

- Ага черговий кандидат приїжджає.

- Буде натовп народу.

- Ти… Ні! Ти туди не підеш! Вони ж…

- Що вони мені зроблять я ж безсмертний. Як і всі, але всі цього не знають і помирають.

- Іноді я не готова тебе чути. Завтра послухаєш і спробуй сприйняти все що я скажу. А зараз пішли з татошем гратися я вчора в тебе жорстоко забрав цю можливість, вибач мене.

День закінчився весело, вони грались, як малі діти, не задумуючись про завтрашню велику подію.

З такої нагоди Ярина навіть прогуляла роботу. Вони вилежались в ліжку, поснідали в обід. Зібрались викликали татоша і спокійно пішли вуличками приватного сектора з зеленим крилатим конем до центральної площі.

Натовп народу заповнив всю площу. Всі слухали промовців, кивали головами, плескали і розмахували стягами.

- Ти впевнений, що хочеш це робити саме так?

- О! Романе, ти де пропадав?

- Не хотів вам заважати. А тепер, бачу, щось намічається. Як тут без мене?

- Точно! Як без тебе.

- Так ти впевнений?

- Треба ж з чогось починати а тут як раз така купа народу зібралась на чергового ідіота дурисвіта дивитись. Скористаємось з нагоди.

Вони вчотирьох спокійно пройшли крізь натовп до самої трибуни. З натовпу ніхто навіть не звернув уваги на незвичну тварину. Тільки незадоволено розступалися, щоб пропустити. Охоронців Роберт і Роман просто відсовували в сторону рукою. Промовець за трибуною помітив рух. Хоч Роберт не хотів перебивати його. Він втупився з трибуни на новоприбулих.

- Я не поняв?

- Перепрошую, якщо вже ти перервався, то дозволь мені виступити.

Таке нахабство спантеличило всіх присутніх. Роберт став за трибуну і почав промову.

- Дорогі люди ви всі живете під впливом масового самогіпнозу, він диктує вам комплекс забобонів, помилкових моделей поведінки. Вади суспільства, стихійні лиха, проблеми зі здоров'ям, недолуга влада і вся несправедливість навколо, що вас гнітить – це результат цього гіпнозу. Наш колективний розум перетворився на паразита, що живиться нашими вадами: злобою, жадібністю, розпустою, марнотратством, гординею і ще багатьма пунктами на які я просто тратитиму час перелічуючи, замість того щоб пояснювати, як позбавитись від цього ярма…

І в цей момент в Роберта полетів перший помідор. Завжди дивувався, звідки вони беруться, в такий момент. Добре що кидок був не влучним, бо Роб його не помітив і помідор розквасився об колону драмтеатру на сходах до якого все відбувалось.

На другий він уже зреагував і зупинив в повітрі за метр від себе. Решта помідорів не долітали до нього і падали на тій самій відстані. Рев натовпу його вразив, але Роб не розгубився він створив резонанс свого голосу, що підсилило його кратно. Подумки передавши Роману, щоб забрав звідси ярину. Роберт вказав людям на татоша, що вигарцьовував і злетів в небо за жестом руки.

Не подіяло. Коли він побачив що і на це вони не реагують а навпаки починають напирати на розгублену охорону. Позаду з'явився Роман і сказав, що вона в безпеці. Тепер Роберт дав волю люті, він акумулював блискавку у натовпу над головами.

Гучний грім всіх ошелешив. Роберт вдався до, взагалі, фантастичного трюку, він відкрив перехід в паралельний світ, безпечний з тих, що ними можна користуватися для мандрівок на мільйони світлових років. Над площею серед блакитного неба з'явилась прогалина темного зоряного неба з панорамою прекрасної кольорової космічної туманності.

- Ну ти даєш.

- Спокійно, Романе, їх же треба якось розворушити, заставити прозріти.

Це він подумки сказав а в голос…

- Ви бачите це все від вас приховують. Ви можете спілкуватися з собі подібними з інших світів! А натомість нас вважають хворим організмом на задвірках вселенної. Прозрійте! Вийдіть на світло з темряви!

Люди стояли задерши голови і не рухались. Роберт подумав, що це вони так вражені. Але через три хвилини такого ступору, він помітив, що щось не так, люди взагалі не рухаються. Хоча ні через натовп продираються якісь люди.

- Тікаємо!

Не встигли. Не втекли, Роберта взяли попід руки пручання не дало ніяких результатів сильні руки кремезних мужиків вивели його. Швиденько завантажили в бус і повезли за місто. Один, судячи зі всього головний, сидів навпроти і пильно вдивлявся в Роберта. Романа не було, він десь загубився в метушні. Яке незвичне, давно забуте, відчуття невпевненості у своїх силах.

Він знає ці місця. Його везуть в психушку. Колись давно проїжджав повз неї на дачу знайомого, тут ще стоїть двійник Дяді Стьопи з парку над озером. Тільки цей іржавий і стоїть на пустирі біля обгородженого режимного лісочка, ще те видовище.

Мовчки привезли. Мовчки завели до кімнати зі смолоскипами.

- Повний сюрреалізм. Подумав Роберт.

Його посадили на стілець серед півкола крісел в яких сиділи люди з каптурами на головах, що прикривали їх лиця.

- Як це ми за тобою не вслідили?

Пролунав старечий хриплий голос.

- До нього була приставлена програма, але вона вийшла з-під контролю.

- Де вона зараз?

- Не знаємо.

- Чому я тільки зараз про це дізнаюсь!

- Ми самі тільки побачили, програма мовчала, ми думали, що все в порядку!

- Думали вони… Ну кажи, хто ти такий, звідки взявся, що ти за вискочка з такими фокусами?

- Я борець за свободу свідомості планети! А ви всі я так бачу навпаки.

- Чому це навпаки? Ні ми такі ж як і ти. Багато знаємо все бачимо. Але ти не знаєш, що їм не можна давати всю свободу. Це приведе до хаосу. Вони стадо!

- Це ви їх такими зробили, або принаймні підтримуєте їх в такому стані. Невже ви не розумієте, що ви самі в рабстві своїх ілюзій. Невже ви думаєте що можете поділити Землю на резервації, тут ми і все чисто, а там тупе стадо що на нас паше і нехай засераються, як хочуть, аби тільки давали нам що треба. Ідіоти! Земля – це один організм зі своїм обміном речовин. Ви нікуди не дінетесь з підводного човна!

- Для цього є свої технології.

- Які, в біса технології? Деградує один елемент деградують всі. Не може права рука експлуатувати ногу, як якийсь предмет.

- А голова може.

- Хто вам сказав, що ви голова? Те що у вас є знання, які ви приховуєте від інших, не робить вас мозком. Ви такий самий інструмент, мабуть ще більше обманутий ніж ті маси зомбі на площі.

- Ти тут проповіді можеш не читати, не та аудиторія. Поки я бачу говорити з тобою немає сенсу. Посидь в палаті подумай над своєю поведінкою поки ми знайдемо ту через кого можна тобою маніпулювати.

Після цих слів в голові Роберта здійнявся цілий шторм тривожних думок, але він в мить їх приборкав. Тільки так можна їм протистояти, боротися з емоціями на яких вони і хочуть грати. Це, поки що, блеф а не козир і поки в його силах впливати на розподіл сил.

Роберта відвели в палату. Сірі фарбовані стіни залізне прикручене до підлоги ліжко і заґратоване вікно.

Коли двері зачинилися він підійшов до вікна.

- Подивимося хто кого.

Швидко провів пальцем по контуру шиби, піддів нігтем край і скрутив її в рулончик. Поставив на підвіконня і взявся за грати. Якщо уявити що сталь пластична, як пластилін то так воно і є. "Повірте що гори легкі і зрушите їх з місця" чи як там говорив Ієшуа. Дивно а от свистіти з пальцями в роті так і не навчився. Добре, що Татош і так зрозумів.

- Вибач друже. Я не хотів тебе експлуатувати але тут крайні обставини.

Вдома було тихо і прохолодно. Роберт ввімкнув світло і помітив Романа. Той сидів в кріслі і тупо дивився в стіну.

- Ти чого сидиш в темноті?

- То я не творіння вселенського розуму і навіть не твоя совість. Я тупо нишпорка тих уродів.

- Де Ярина.

- Я провів її додому дворами, щоб хвоста не було.

- Ніяка ти не нишпорка, цілком нормальна совість.

- Мене до тебе підіслали, ти розумієш? Я мав за тобою шпигувати.

- Але ж не шпигував. Ти мені багато в чому допоміг. Хто його зна чого я міг натворити. І зрештою ти інструмент, але я знаю, що не в їхніх руках. Якщо ти сам не вигадуєш всього, що говориш, то твої слова належать комусь дуже гідному того, щоб до нього дослухались. І взагалі з таким почуттям гумору програм не буває. Давай вип'ємо потрошки коньячку і подумаємо що робити далі, бо ми вже розворушили гніздо шершнів і нам необхідно зберегти перевагу отриману ефектом несподіванки.

Розділ 11

Протистояння.

Ніч була важкою і насиченою. Вони обдумували різні плани боротьби з ворогом.

- Колективна думка може впливати на реальність.

- Так.

- Одна людина може вплинути на колективний розум?

- Не знаю. Ти робиш фокуси просто користуючись силою колективного розуму, можна сказати, без його відому. А це вже буде спроба покопирсатися в його мозку. Чи не занадто складно, чи взагалі можливо?

- А чом би й ні, якщо одній людині можливо навіяти щось то чому не можна нав’язати всім.

- Ти хоч приблизно знаєш як це робиться?

- Навіть близько не знаю, але знаю хто може підказати. Правда прийдеться пертися до Йог-Сотота на кулічки… Нічого спробую вві сні. Тим більше вже глупа ніч.

- Ну тоді надобраніч.

Роберт спав, його дихання було дуже повільним, якби хто застав те як він прокидався, жах пройняв би такого глядача.

Спершу, як вже було згадано, він ледь дихав але легені почали сильно нарощувати темп і об’єми вдихів, згодом воно стало рвучким і нестабільним, по всьому тілу пробігало тремтіння, його почало вивертати в конвульсіях. Раптом Роберт швидко підвівся і тупо сидів на ліжку дивлячись ніби крізь стіну. Розуміння навколишнього прийшло не відразу. Помившись і поставивши чайник Роберт зовсім прийшов до тями.

Під час сніданку згадував і записував в блокнот уривки сновидіння, але вони були непослідовні, заплутані. Тільки в у вигляді порізаних листочків складених в стовпчик пролили світло на сенс видіння.

Роберт миттю все згадав, він вхопив аркуш, переписав необхідне в потрібному порядку, замалював знаки, і посміхнувся на знак згоди з самим собою.

Ритуал готовий ввечері можна приступити а до тої пори можна по прибирати в хаті, щоб розвіяти мозок.

Назбирав купку сміття, перечитав декілька старих вирізок з газет, знайшов давно загубленні речі і серед них Яринин обруч. Якесь тепле відчуття заповнило його зсередини і повна впевненість діях, що належить виконати. Хмари сумнівів розвіялись. Роберт швидко закінчив прибирання і почав приготування до складного ритуалу.

Знаки накреслені на підлозі розкладені куріння пахощів, напоготові шаманська шапка з вилочкою-антеною, ніж чаша з водою і купа іншого необхідного непотребу. Роберт знав, що без багатьох атрибутів можна обійтись але цього разу вирішив зробити все як сказано.

Надворі вже стемніло. Повна тиша, нікого немає, але він відчував присутність Романа, а ярина оточувала його у вигляді запахів від її речей.

Роберт одягнув шкіряні штани, сорочку, шаманський шолом і сів посеред знаку. Призвав духів на допомогу і почав видавати гортанний звук, як алтайські шамани. Його власні вібрації занурювали мозок в транс і звільняли свідомість від оков фізичного тіла, вона закружляла по кімнаті, звикалась до давно забутого повістю чистого існування. Вона виходила з лабіринту намальованого на підлозі, призначеного захистити порожню оболонку тіла від непроханих гостей. Вийшовши запам’ятала маршрут і яскравим вогником майнула вгору. На вулиці знайомий нічний пейзаж з затишними вуличками освітленими теплим світлом ліхтарів був доповнений густою сіткою щупалець, що плавно коливались і гігантськими параболами відходили кудись за місто. Роберт злетів по вище в холодне небо. В повітрі літали малесенькі кристалики замерзаючого туману. Під відблиском низьких хмар розгорнулась велична панорама. Все місто як на долоні, оповите на-пів прозорими щупальцями що розвертаються з декількох пучків, виходять з надр землі крізь тектонічні розломи. Пучки ворушаться, кожне щупальце прикріплене до людини.

- Маріонетки.

Роберт-світлячок полинув до найближчого пучка, він ковзнув між щупальцями вниз до розлому, зчитуючи потоки інформації для голів.

Він навіть не задумувався над жахливою невидимою реальністю в нього на це просто не було часу, зараз потрібно діяти з точністю і швидкістю нейрохірурга.

Занурившись в товщу земної кори він прямував вздовж товстих, ні гігантських чотирьох щупалців обходячи круглі чорні оченята розташовані на однаковій відстані одне від одного.

Роб втратив відчуття розмірів, на той момент як опинився в залі де зійшлись щупальця в одне тіло схоже на безпанцирного слимака але без слизу і напівпрозорого очей на його тілі не було зате навколо літали якісь маленькі комашки. Вони безсумнівно помітили чужинця але Роберт вчасно помітив тонке продовження слимака, що печерою занурювалось вглиб, то був нервовий канал по ньому постійно пролітали спалахи електричних розрядів в обох напрямках, на гору і в морок підземної штольні яка вивела Роберта до спекотного приміщення ще більшого ніж попереднє. Там ворушився і миготів в темряві ефемерний спрут, з великою головою і тисячами великих схожих на риб'ячі очей. Щупальця нервові закінчення розходились в різні сторони залу де ховалися в печерах.

- Тут вже не про ковзнеш непоміченим.

- Влітай межи очі.

Тихо пролунав голос Романа.

І справді на Роба вже витріщались з шестеро темних зіниць вони безпристрасно виблискували в на пів темряві душного простору. Та ділянка голови де були очі забрижилась і ці зморщки почали розходитись на цілу голову все більше очей виверталися на невідомий їм вогник. Не чекаючи реакції потвори Роберт мов метеорит влетів в центр між шістьма першими очима. Сіре драглисте тіло сколихнулось, по ньому в сторони розійшлись хвилі. Всередині був, наче, густий туман, який можна поторгати, в ньому нечіткими голограмами спалахували сценки з життя різних людей, одні постійно змінювались інші повторювались. Все це пливло в плавному спіральному потоці до випуклого тім’ячка гігантської голови там було щось схоже на чорного волохатого павука воно захоплювало гнучкими лапками спалахи сценки, одні гладило і обкручувало навколо інші легким порухом розвіювало, а деякі просто ігнорувало. Світлячок Роберта спинився на безпечній відстані він спостерігав і переливався ніжними кольорами поки в його поле зору не потрапило його власне зображення, явно очима Ярини він, здається навіть згадав коли це було, вони сиділи одне навпроти одного в кав'ярні і гралися в незамислувату гру сміялись і їли шоколадний десерт з тарілок одне одного.

Та раптом спогад перервала чорна лапка, шо розвіяла зображення в тумані. Вогник Роберта в мить засяяв пурпурним сяйвом чим відкинув від себе комах, що підкрадались непоміченими. Він набирав яскравості і плавно переходив по спектру до оранжевого потім жовтого, чорна істота почала затулятись від нього лапками. Яскраво зеленого і комахи зменшившись до крапочок з довгими тінями поступово одна за іншою розтанули. Зрештою вогник засяяв неймовірним блакитно-білим світлом нової зірки. Чорне створіння розлетілось димком, риб'ячі очі голови вицвітали і зі смолисто-чорних робились прозорими, вся голова стала схожою скоріше на тонку медузу що коливалась в хвилях світла.

Вогник сяяв і рухався через нервовий пучок з табунцем електричних розрядів все прискорюючись, він промайнув першу печеру і за секунду вискочив з земної поверхні.

Але назовні його світло не було таким яскравим, бо вже займалась зоря і він зливався з нею в одному пориві світла.

Плавно спустився до свого тіла в тиху кімнатку, пройшов лабіринт збережени й в пам'яті і повернувся на своє законне тимчасове місце.

Розплющив очі, встав, розім’яв затерплі ноги і роздягаючись попрямував до ліжка. Валився з ніг від втоми.

Розділ 12

Новий день. Весна!

Прокидався довго і важко. В вікна заглядало сонце і співали пташки і він дуже хотів встати, вийти на вулицю вдихнути свіжого повітря. Але ноги донести тільки до туалету і знову до ліжка. З сонливістю було неможливо боротися, він провалився в забуття ще на півтори години.

Марення перемінялися міцним сном, іноді крізь щілини вік пробивалося яскраве світло першого теплого весняного дня і Роберт знову починав переконувати себе в тому що треба вставати.

Після вмивання холодною водою вимучений підйом здавався якимось віддаленим спогадом. Поставив грітися чайник і вийшов на ганок. Там творилось щось неймовірне: хоч де не де ще лежав сніжок, сонечко пригрівало обличчя, з бруньок на деревах буквально на очах прокльовувались листочки, всі сусіди висипали на подвір'я і займались хто чим по господарству. Робертові згадався такий самий день з його дитинства, коли він прибіг зі школи і допомагав старшому братові майструвати перила на балконі дев'ятого поверху в повітрі витав дрібний пух і зачіплявся на їжачку нещодавно поголеної братової голови. Ці теплі спогади виникають в його пам'яті кожного такого першого теплого дня весни, Коли вона нарешті вступає в свої права.

На радощах Роберт навіть взявся за граблі і по прибирав минулорічне листя в купки приречені на спалення. Саме за цим заняттям його застала Ярина. Вона з посмішкою обізвала його господарочкою і грайливо погрожувала розкидати купи листя якщо він її не поцілує.

- Могла не шантажувати, я і так хочу тебе поцілувати.

- Іноді для загострення пристрасті треба підняти хвилю суперечливих почуттів.

- Де ти береш такі пафосні фрази?

- Сама вигадую. Треба їх записувати в блокнотик щоб потім видати маленькою брошуркою.

- Під назвою "Для людей з обмеженою фантазією і бідним словниковим запасом" судячи з тенденцій розвитку суспільства це буде бестселер. Ти кави хочеш кубинської смачної, з тонким ароматом сигар Фіделя?

- Не хотіла поки не запитав.

- То давай свої речі а сама сідай на лавочку, зараз винесу.

Сонце котилося до горизонту, змінюючись в кольорах і завершуючи ще короткий весняний день. Кава давно закінчилась і гуща остигла на дні філіжанок, але її аромат витав розчинений в і без того п’янкому весняному повітрі.

Вони мовчки сиділи, дивилися на барви західного неба, мовчки почали цілуватися, мовчки встали і не роз’єднуючи уст попрямували в темну кімнату до ліжка по дорозі роздягаючись. Торкаючись одне одного ще більше збуджувались. Повалили стілець і скинули алюмінієву чашку зі столика. Він масував її гарячий лобок і мякі губки іншою рукою ковзав від бедра по талії до важкої груді з затвердлим сосочком і знову спускався вниз до попки сиильно стискав її і притискав до себе. Ярина ж орудувала з його твердим членом і сильно гладила шию та плече. То проводила його головкою по губках і клітору то знову пускало його сильні і ніжні одночасно пальці хазяйнувати в потаємних складочках. Напруження зростало і вони вже задихаючись від бажання злились в одне ціле, її вологе тіло звивалось, таз повторював ритмічні рухи назустріч Робертовим поштовхам. Ярина почала збиватись прискорю вати ритм і зрештою зжавши ноги ледь не встала на місток. ЇЇ експресивний оргазм спонукав нарощувати оберти пристрасті і Роберт розвернув її округлий зад до себе а ярина опустилася на лікті, просунута під животиком рука, пальці масують клітор і плавні рухи тазу навівають запаморочливий стан розтягнутої застиглої ейфорії після чергового пошарпування Ярининого тіла Роберт випростався взяв її за волосся однією рукою міцно вхопив за талію і став впевненими рухами заглиблюватися в саму глибину лона, несамовиті пориви її ошалілого від задоволення тіла відштовхували і підкидали але Роберт міцно тримав розкішне тіло, біліючи на фоні темних простирадл, в потрібній позиції. Його член швидко занурювався в цілком змокрілу Ярину, ковзав в самі глибини, здавалось що вони стали дикими звірами, гортанні хрипкі видихи, гарчання контакт навіть якийсь ближчий ніж просто секс, зараз доторкаються одне до одного їх тваринні натури приборкані тисячоліттями цивілізації, вони більше ніж оголені, вони ніби торкаються відкритими нервовими закінченнями забувши про думки, про те що вміють розмовляти і одягатись в них заговорила сама природа. Вона забрала в них людськість і дала неймовірне від чуття свободи. Ярина прогнула спину і закусила зубами подушку щоб не завити в голос, Роберт обома руками притис її до себе і вже не виходив а просто ворушив тазом вверх вниз. Секунди оргазму проносились гучними ударами серця в висках.

Вони обоє лежали нерухомо спітнілі, солені віддихувались і плавно повертали людську сутність.

- Я так і не розпитала тебе що було далі на тому мітингу.

- Нічого такого. Тепер тим більше не важливо.

- Що ти маєш на увазі?

- Я виправив колективний розум. Можна сказати заліз йому в голову і вбив основне джерело збою в його поведінці.

- Ти так просто це говориш, ніби до зубного сходив.

- Навіть не знаю що сказати, ясне діло що це все дуже складно і пояснити і зрозуміти, але це давно потрібно було зробити. Багато хто навіть пробував той же Ієшуа, але не вдавалось. Мабуть тому що пробували ззовні, а я знищив саму причину всередині.

- Думаєш цього разу все вийде?

- Якщо видалити паразитуючу пухлину організм буде сам одужувати і відновлювати свої сили.

- А якщо він на справді патологічно схильний до такого захворювання.

- Тоді ну його хай здихає!

- Ти шо!

- Та жартую. Ні він не схильний, є певна схильність помилятися але в нашому випадку багато помилок нашарувались, ще й думаю не обійшлось без свідомого втручання. Але то було давно. Тепер все добре. Подумаю може про якусь профілактику совісті, але це потім.

- А що тепер?

- Тепер будемо чекати… Має бути краще з кожним днем, краще.

І вони заснули обнявшись. Заснули щоб прокинутись в новому світі. Вийти на вулицю і побачити ВЕСНУ.

Біла Церква, Київ 2009 – 2013.

Дата добавления: 2015-10-21