- А я відразу не помітила зеленого пегаса на всю стіну.
- "Татош", так в нас крилаті коні називалися, в казках ще можна натрапити на таку назву. Хотілося чогось особливого от і намалював легкою аквареллю. Мені в дитинстві він приснився, на все життя запам’ятав, як в тому сні я його випускаю з конюшні на волю.
- Мабуть гарний сон був?
- Весь сон нуднуватий а от кульмінаційний момент просто супер.
Вони продовжили бесіду про різні сни п’ючи гарячий кавовий напій і смакуючи солодощі. Перед відходом Роберт наносив дров і розпалив буржуйку.
- Не сподівався, що похолодає за ніч і не приготувався. Скоро буде тепло, а я на роботу, треба ж на цукерки заробляти.
- Треба то треба щасливо попрацювати, але повертайся скоріше.
- Чекатимеш?
- Так. В мене сьогодні весь день вільний.
- Не сумуй, можеш якусь книжечку взяти почитати, музику послухати, ну загалом є чим себе зайняти.
- Не переживай я справлюсь, але довго не затримуйся.
- Домовились.
Дивно подумав Роберт, вийшовши з подвір’я він замислився про те що відбувалося вчора ввечері і сьогодні зранку, такі експерименти з незахищеним сексом я дозволяв собі лише з Оленою і тільки після того, як добре взнав її. В кінці кінців, швидко прогортав її карточку коли була нагода в медпункті університету. А тут, з ледь знайомою людиною і лише на основі дивного відчуття спорідненості, можливо, нав’язаного оригінальним знайомством. Невже це вона, та про котру розмовляли тоді з Ромком. А може це фатальна помилка, і ввечері в дома мене чекатиме неприємна несподіванка, а в венеролога ще не приємніша. В принципі, за таку ніч і ранок нічого не шкода а мотоцикла вона не заведе я свічку викрутив, щоб провітрювався. І взагалі вона не така… Що це?
Роберт натрапив в кишені куртки на записничок, з різними нотатками, втому числі і з книги Брааттена. Тю я ж зовсім забув про свої одкровення, цілу добу про них не думав, дивно.
Остаток дороги до бібліотеки Роберт роздумував, про те що потрібно спробувати виконати деякі ритуали описані єзуїтом Брааттеном в "Баченні…". Звісно потрібно заглибитись в аналіз сильніше ніж автор і відокремити обрядовий ритуал, залишивши лише суть – концентрацію свідомості для розширення своїх фізичних і духовних можливостей. От в підвалі бібліотеки і спробую. Роб мав при собі записничок з законспектованими, потрібними йому фактами.
Робота зовсім не йшла до рук, і залишилось мінімум, а руки все до записника тягнуться. Докінчив все до обіду, лише завали книжок по полицях розкласти залишилось. В бібліотеці знали що він на філософському вчився і архівознавство проходив, тож за додаткову плату, ще й цю роботу йому доручили.
І так робота не на один день, подумав і сів їсти. За обідом докладно розібрав спосіб читати думки з записника. Ну все начувайся Ліля Анатоліївна. Це була, середнього віку жіночка, худорлява висока брюнетка, з симпатичними, наче лисиччиними рисами обличчя і якнайкраще підходящими окулярами з загостреними кутиками. Вона часом заходила провірити роботу, була відповідальною за архіви. Завжди елегантно одягнена, з зачіскою каре і з, ледь відчутним, ароматом парфумів. В поведінці була стриманою, але часом Роберт ловив на собі доволі зацікавлений погляд з-за її окулярів.
Роберт роздягнувся до пояса, тіло в нього було атлетичним. В підвалі було тепло, і він заходився переносити великі в’язки книжок поближче до лампи, щоб посортувати. Небо з самісінького ранку затягувало хмарами і зараз з маленьких віконець під стелею не було ніякої користі. Робове тіло розігрілось зволожилось і набуло необхідного для розбурхування жіночої фантазії, блиску, а розум максимально зосередився на потрібних діях, для сканування чужого мозку.
Ліля Анатолівна не заставила себе довго чекати, її високі підбори застукотіли по сходах, Роберт максимально сконцентрувався, а коли зрозумів що потрапив в її поле зору, відірвався від роботи і демонструючи наживку, почав сканувати ефір.
"Ого не помічала раніше що в тебе така фігура." Роберт ясно це чув, але губи у жінки не ворушилися. "Так треба щось сказати і відвести очі на щось, бо буде конфуз." Знову! Перед тим як Робові очі блиснули сатанинською радістю вони ледь не полізли на лоба від здивування.
- Роберте, як у вас тут справи? "Роберте, бешкетнику, я вас хочу..."
- Чудово! Бачите, я вже закінчив стелажі, приступаю до розкладання ваших скарбів по полицях.
- "…Прямісінько тут на книжках." Це добре, за пару днів вправитесь, чи вам потрібно часу до кінця тижня?
- Ми ж з вами нікуди не поспішаємо.
- "Якби я поспішала, ти би вже відчув на собі на скільки швидко я збуджуюсь." Звісно ні, книжки ж не повтікають, я думала може у вас якась інша робота є? "Так треба звідси втікати, бо їй Богу звалю його тут на книжки і…" Тут Роберт почав прийом відеоматеріалу, з блискавичною швидкістю перед його свідомістю замелькали порнослайди з голови хтивої бібліотекарші.
- Ні немає.
- Ну все, не буду вам заважати. І вона швидко піднялась по східцях, припинивши трансляцію.
Від напливу хвилі хтивості, переданої бібліотекаркою Лілею телепатичним шляхом, Роберта пробудив різкий головний біль. Посидівши на купі книжок, він згадав попередження в Брааттена про такі ексцеси при не виконанні тих умовностей, які так сміло відсік. Посидів на книжках, потім повалявся на підлозі, потім качався по підлозі, не проходило.
Доведеться йти додому. Зібрав манатки і дьору. Головне Щоб ніхто не затримував, стара тісна будівля, важко розминутися, головне від Лілі Анатоліївни вислизнути, бо знов вловивши її думки він боявся, що не витримає чергового приступу головної болі.
З полегшенням видихнув вже надворі. Свіже повітря трішки полегшило страждання від розколів черепної коробки. Сіре загружене небо, готове в будь який момент розродитися холодним дощем, а поки пронизливий вітер і все проникаюча мряка, супроводжували невільного страждальця до його притулку.
Дорога проминає швидко, вже починається легке накрапання дощу коли Роберт швидким кроком входить до приватного сектора, ще трішки ось він проходить хвіртку. Доріжка виложена каменем, двері не зачинено, в хаті тепло і затишно, неначе інший світ, зовсім не пов'язаний з непривітними погодними умовами. Всередині панує тепло і добро в буржуйці потріскують дрова, все акуратно прибрано, Ярина щось готує на плиті.
- Заходь, роздягайся, сідай Будеш гамати.
Вона одягнена лише в рушник, підходить і обіймає Роберта, рушник сповзає і він відчуває своїм промерзлим тілом її тепло воно проникає у всі капіляри і починає прогрівати зсередини. З’являється відчуття повноти, блаженства. Головний біль плавно відступає залишаючи по собі порожнечу, котру заповнює Яринине тепло.
- Як добре, що ти нікуди не пішла. Не знаю як би я без тебе перетерпів ці хвилини.
- Що сталося, мій котику.
- Та так паніка, головний біль, сильний головний біль, навіть підтошнює. А все через не дотримування техніки безпеки.
- Ти вдарився? По голові? Вона схвильовано почала ніжними доторками акуратно обслідувати його голову.
- Та ні, це не просто так, вдарив і болить. Хоча відчуття ніби, й справді, кувалдою заїхав хто. Ти читала книжку, що лежала біля ліжка.
- Вона мені не сподобалась. Я її на поличку поставила.
Роберт побачив, що його "прозріння" лежить з самого низу під рештою книг.
- А чому так глибоко засунула? Що аж на стільки вона тобі не до смаку прийшлась.
- Це погана книжка її не варто читати. Зло.
- Справа в тім, що її не лише читати а й втілювати можливо. І втому що це зло я вже переконався. Щоправда в невмілих руках. Тепер треба буде добре вчитуватись в застереження і поради Брааттена. Не дарма він не всі умовності ритуалів відкинув, знав що вони не лишні, значить теж пробував.
Роберт глянув на Ярину і вмить зрозумів, що його роздуми в голос її глибоко засмутили.
- Ти чого засмутилася, маленька?
- Не роби цього, ти ж не знаєш в що вмішуєшся і яких проблем можеш накликати на свою голову, на мою, до речі, теж.
- Не переживай все буде добре. Я тобі не хотів відразу загружати мізки своїми теоріями. А може тому що вони часто відлякували від мене людей і я не хотів би тебе відразу втратити, тільки знайшовши.
- Ну розповідай, від мене, на справді не так просто здихатися.
- Як каже мій друг Роман, я одержимий думкою про те, що ми живемо в світі сурогатних цінностей і світоглядів, які самі собі створюємо, нібито для покращення власного буття. Розумієш, колективні оманливі бажання пожадливих і дріб’язкових людей здатні впливати на дійсність до такої міри, що здатне змінювати властивості навколишнього середовища, а також нав’язувати ці ілюзії всім оточуючим, таким чином зомбуючи все людство. Своєю ціллю я вважаю вийти за рамки ілюзорного сурогатного світогляду, я його називаю суром, і відкрити очі на справжню дійсність. А досягнувши просвітління віднайти дійсний шлях яким потрібно рухатися в напрямку справжніх цінностей. Ну звичайно, допомогти іншим побачити всю цю фальш, що буяє навколо.
- Гмм, цікава думка. Але при чому тут ця книжка, з явно сатаністичними нахилами.
- Ти зараз тієї ж думки, що сподвижники раннього християнства, "Бог один, а всі решта чорти!". А в кожного народу була своя релігія, свої боги, духи, обряди, от добра християнська церква проголосила їх поза законом, в кращому випадку перейменувала в своїх святих. Але ж те, що воно не християнське не означає, що воно однозначно погане.
- Може ти і правий але навіщо тобі виконувати ритуали друїдів чи північноамериканських індіанців?
- Щоб досягнути прозріння, вийти за межі осліплюючих правил нашого світогляду. Коли мені попала до рук ця книга я зрозумів, що це саме те що я так довго шукав, це, неначе, путівник для того хто хоче прозріти і побачити істину оголеною. Таке саме відчуття в мене було коли я зустрів тебе.
- То я тобі потрібна для того щоб прозріти.
- Так. Ні. Ти не так мене зрозуміла, звісно наша зустріч була не випадковою і я впевнений, що ти мені багато в чому допоможеш. Але справа в тім, що нещодавно ми з моїм другом розмовляли про мою дівчину, якою вона повинна бути. Для мене, наприклад, дуже важливо щоб вона поділяла мої погляди, або хоча б розуміла їх, не вимагала від мене загальноприйнятої поведінки і звичайно не покидала мене через те що я дотримуюсь своїх принципів в житті. Ти ж мене не покинеш після всього, що я тут нагородив.
- Дурненький, звісно ні. Мене такими речами не відлякаєш, а скоріше навпаки.
- От і Ромко запитував де ж я таку знайду, а я відповів, що ти сама знайдешся.
- Бачиш, знайшлася.
- Бачу. До речі, треба буде вас познайомити. Я йому обіцяв, що познайомлю зі своїм ідеалом.
- Згода. А зараз сідай їсти.
- Ти точно ідеал, ще й готуєш смачно.
Після вечері, вони, вимкнувши світло сиділи обнявшись біля буржуйки і споглядали химерний танець бліків від полум’я.
Розділ 5
Вдала спроба
Добре коли зранку відчуваєш себе, як нова копійка.
Сонця немає, але ранок напрочуд світлий Ярини вже немає, Роберт пригадує як вона поцілувала його напівсонного, і пішла. Невже покинула? В його голові промайнула страшна думка. Але всі сумніви розвіяв сніданок на столі і записка щоб не голодав і чудові слова "До вечора мій античний коханцю".
О Боже, я злякався що вона не прийде, ця дівчина мені, й справді, не байдужа. Здається, я закохуюсь. Яке чудове спів падіння, просвітління і кохання в один період життя. Повне щастя, мабуть не за горами.
За сніданком Роберт удосконалив записи в нотатнику, добавивши застереження автора і всі необхідні умови проведення ритуалу. І в повному озброєнні рушив до бібліотеки. Там швиденько прошмигнув до підвалу і перемалював крейдою на підлозі захисний знак підсмалив ще мокру гілочку полину, який на силу відшукав у своєму садку, вона навіть горіти не хотіла, але трішки диму дала і цього було достатньо, стакан з водою і ніж заховав за, вже складені, книжки. Подумки промовив, я готовий, і не встиг він розв’язати в’язку книжок, як по східцях зацокали каблучки Лілі Анатоліївни. Роберт налаштувався і посміхаючись всівся на книжки.
- Доброго дня, Ліля Анатоліївно, а ви мене застали зненацька якби не ваші каблучки я б злякався.
- Доброго. А що таке мої каблучки вам не подобаються?
- Та чому, подобаються. Справа в тім що я сьогодні спізнився і прискоривши темп, сильно заглибився в роботу. "Мм прискорити темп, заглибитись…" замріяна думка Лілі врізалась в мозок Роба. Пішов контакт, подумав він і спогад про головну біль навіяв легкий острах. Але відступати не було куди і Роберт знову сконцентрувався і продовжив мову майже без паузи. Так що, якби ваші каблучки не цокали по східцях я міг би не на жарт злякатися вашої раптової появи.
- То я така непомітна?
- Зовсім ні, ви навіть дуже помітні, навіть, скоріше ефектні. Просто я сидів спиною до східців, розв’язуючи книжки, фізично не міг би побачити вас. А ваші каблучки заставили мене вийти з робочого трансу і звернути увагу на ваше тріумфальне сходження.
- "Ах ти лестивець, що в тебе на думці?" Яке ще тріумфальне сходження, про що ви?
"Провокація", про себе відповів Роберт на перше запитання, а на друге вголос:*
- Про те що я серйозно спізнився і заслуговую на покарання.
- "Я б тебе покарала негіднику". Про що ви Роберте.
І тут вона почала плавно приближатися до Роба, помітно, вихиляючи бедрами, а в його свідомості розпочався калейдоскоп, вражаючих навіть його розбещену фантазію художника, картин. Він зрозумів, що все заходить задалеко і запам’ятавши декілька цікавих творінь Ліліїної спраглої до інтиму уяви, вирішив зупинити цю небезпечну гру. Він відсунувся якомога далі на купі книжок і роблячи хороший вигляд при поганій грі. Промимрив:
- Ви що Ліля Анатоліївна, я так не можу, у мене є дівчина, і взагалі аморально це якось.
- "Ах, поспішила я!" Ви мене, мабуть не правильно зрозуміли. "Зірвався от шкода, знову сиди незадоволена Лілька." Я просто хотіла вам допомогти. Вибачте, якщо я зробила що не так.
Оправдовуючись вона, вщент викриваючи себе, поправляла сорочку і спідницю. Тут і телепатії не треба, подумав Роберт, вирішивши, заспокоїти почервонілу і начисто сконфужену бібліотекарку.
- Ой я перепрошую. Я мабуть образив вас своїми непристойними підозрами. Вибачте будь ласка мене за таке хамство.
- Та нічого, нічого, це мабуть на вас вплинула аура колишнього дому розпусти, яким був цей будинок до революції. "Що я мелю, які дурниці, це просто божевілля."
- Та невже, не знав такого факту про своє місто.
- "О Боже ця аура скоріше впливає на мене, а не на нього, Краще піти, щоб не накинутися на цього наївного хлопчиська, котрий навіть не підозрює що втратив." Ну я піду, мабуть, не буду вам заважати. "от шкода а так хотілося знову осквернити цей будинок розпутними ігрищами."
- Угу, я працюватиму.
Ліля Анатоліївна піднялась по сходах картаючи себе за це фіаско і намагаючись здогадатися де ж вона допустилася помилки. Роберт зачекав трохи, остерігаючись повернення неприємних симптомів телепатичного сеансу, але вони не з'являлися. Спокійно сортуючи книги, він і не зчувся, як проминув день. І поспішаючи до дому покинув бібліотеку, попрощавшись зі знову засоромленою його появою Лілею. Дорога до дому була, як провітрення мізків і розкладення по поличках отриманої за день інформації.
В хаті було пусто, холодно і темно. Її ще немає. З сумом констатував факт, перекусив, і пішов на вулицю по дрова. До приходу Ярини треба буде добре прогріти приміщення.
Розділ 6
Прочинення дверей
Ярина прийшла близько сьомої вечора, з пакетом харчів, її втомлені очі сяяли незрозумілою радістю.
- В мене таке відчуття, що я прихожу додому сюди. Якщо чесно, навіть вдома так добре себе не відчуваю.
- Де була, що робила моя маленька дівчинка? Запитав Роб обнімаючи, на стільки рідну людину.
- Та так в редакцію багато матеріалу прийшло, довелося добре попотіти і секретарку підгрузити до роботи. Як добре, що є куди піти відпочити душею і тілом.
- Це в мене тут?
- Так. Сама дивуюся, як я встигла так швидко звикнути до тебе і цієї хатини. Мабуть просто тут завжди було моє місце і я його все життя шукала. І головне, що я страшенно боюсь його втратити. Ти можеш в таке повірити.
- Можу. В мене таке ж відчуття по відношенню до тебе.
Вони стояли в теплих обіймах і усвідомлювали, що кохають одне одного. А далі з цим відчуттям вони готували їжу, дивились кіно, сиділи біля буржуйки, слухали музику і читали. Такі почуття захоплюють тебе всього і проймають наскрізь.
Та ввечері в Роберта піднялася температура. Тридцять дев'ять градусів, жар, болі в суглобах. І тут Ярина просто перевершила всі сподівання, вона піклувалася про Роберта, як мати піклується про малу дитину, збігала в аптеку, нагріла чаю з варенням, закутала тепло, не дозволяла і носа висунути з під ковдри.
А Роберт марно благав її виконати ритуали з книги. Як тільки не просив, навіть погрожував вибігти на вулицю, але після грізного погляду Ярини, він просто взмолився.
- Яриночка, мила моя, будь ласка, виконай волю важко хворої людини, дай мені книжечку і виконай нехитрі приготування до ритуалу. Я обіцяю сумлінно лікуватися тільки допоможи мені в тому, що для мене значно важливіше від фізичного лікування.
- Ну дивись мені, щоб без дурниць, я зроблю те що ти просиш, але знай що ти і твоє здоров'я для мене значно важливіше од твоїх експериментів зі свідомістю.
- Не повіриш, але ця річ і справді може допомогти мені в поправленні здоров'я. Я вже не говорю про досягнення нового ступеня просвітлення, шамани мусіли самі викликати в себе лихоманку різними способами, а тут сама прийшла на блюдечку.
- Теж мені знайшов чому радіти! Їй Богу, наче мала дитина. Та зроблю, але мусиш спершу ліки з'їси, а там під ковдрою можеш робити що завгодно. Це все, звичайно, мені не дуже подобається, але якщо так хоче хворий то вже зроблю. Що там малювати?
- Ось знаки а ось і інший інвентар. Як будеш набирати в горщичок воду подумай про щось дуже хороше і приємне тобі і прикрий дзеркало, під час цього ритуалу зв'язок між душею і тілом дуже слабкий. І будь ласка нічого зі мною не роби поки я сам не прокинусь, наслідки можуть бути катастрофічними.
Роберт показує і розказує, що робити, пере провіряє, Ярина теж старанно вимальовує крейдою знак на підлозі, робить скептичний вигляд, але з її старанності помітно, що вона теж хвилюється, а раптом щось і справді зашкодить такій близькій для неї людині. Остаточно переконавшись в правильності виконання приготувань Роб читає слова дослідника свідомості і влягається спати.
Засинає доволі швидко, Ярина ще порається по господарству. З мокрої холодної і непривітної вулиці ще довго було видно, крізь вікно, як вона готувала суху постіль на зміну, закладала в буржуйку дрова на цілу ніч, Роб вже навчив, як це можна хитро робити. Якби такого пізнього вечора по їх тихій вуличці проходив якийсь перехожий, повертаючись додому з нічної зміни, чи гулянки, він би здивувався і позаздрив тому, як піклується про якогось щасливчика його молода дружина.
Прокинувся Роберт у сухій постелі і одязі поряд обійнявши його спала Ярина, вона мирно сопіла і він відчув себе в раю. Подумав, як це він такий сухий після того, як ліг з гарячкою наївшись ліків, щоб пропотіти, хотів було принюхатись до теплого запаху Ярининого тіла але його перебивав його власний і дуже сильний запах поту. Дивно. Озирнувся і побачив, що біля буржуйки на шворках сушиться постіль і одяг, потім глянув і по спині побіг холодок, знаки на підлозі старанно стерті, в кухлику немає води, що трапилось? Він намагався дізнатися в сонної Ярини, але це було важко, врешті не на жарт наляканий Роб, підняв її.
- Ти сам це все зробив. Спочатку марив, крутився, сильно мене налякав, тобою так і тіпало. А потім заспокоївся встав, швиденько щось написав в записник, старанно стер сліди крейди і випив воду, сказавши що моя тепла енергія тепер буде в тобі. За той час я перестелила мокрюще ліжко, потім заставила тебе переодягтись і ми лягли знову спати.
- А чому ж я цього не пам'ятаю?
- Воно і не дивно ти тоді виглядав, як божевільний, шептав щось, занотовував якісь слова, а потім заспокоївся і мирно ліг спати. І зараз лягай пізно і я спати хочу.
- Надобраніч, моє сонечко, ти знаєш що я тебе кохаю.
- Знаю, мій коханий, надобраніч.
Через вікно в кімнату пробирався синюватий відтінок світанку, примарні тіні гілок малювали на стінах страхітливі картини з дитячих казок. Можливо в них теж є свій акторський талант.
Принаймні, Роб відчував себе в казці, інакше він не міг пояснити те, що поряд лежить чарівна фея чи пишногрудий янгол, посланий самим небом, щоб заспокоїти його поневіряння по цьому безглуздому бутті, і надати йому позитивного сенсу. Її округле личко мирно лежало на його плечі, сон ще повністю панував над нею. Надуті губки надавали їй одночасно і серйозного і смішного вигляду. Заплющені оченята і складені рученята в нього на грудях. Як я її люблю подумав Роберт, і його здолало небажання порушувати цей ідеальний момент, прагнення насолодитися ним сповна, а якби міг то зупинив би час щоб вічність милуватися своєю маленькою дівчинкою.
Десь через двадцять хвилин в неї на телефоні задзвонив будильник. Роб його швиденько вимкнув, але ідилію вже було порушено. Ярина повернулася на інший бік, а він скористався моментом, щоб вислизнути з-під ковдри.
Роберт встав, підкинув дров, поставив на буржуйку чайник і почав збирати одяг, але не встиг знайти другої шкарпетки, як почув переконливе:
- Ти сьогодні нікуди не підеш, те що в тебе вже немає температури ще не означає, що ти вилікувався.
- Але я себе прекрасно почуваю.
- Навіть слухати не хочу сиди і вигрівайся, я поставила в холодильник сироп пий раз на дві години, я після обіду повернусь і проконтролюю.
Вона лежала до нього спиною але здавалося знала все, що він робить і навіть думає.
- Ти напевно точно прочитала мою книжку і зараз читаєш мої думки. Сміється.
- А шо тут читати все і так зрозуміло, чого б це ти нишпорив по хаті так зранку і чайником деренчав.
- Чаю зробити захотів.
- От попий чаю і знову в ліжко. А як прийду і щось не виконаєш, надаю по голій сраці.
- О так відляскай мене, це ж сама краща терапія від простудних захворювань.
Вони обоє регочуть і вовтузяться під ковдрою, як малі діти.
Зрештою вони знову засинають, обнявшись.
Вони проспали аж до після обіду, на небі крізь сірі хмари де не-де проглядало блакитне небо і блискало сонечко. В пічці дотлівали дрова віддаючи остатки своєї енергії, їх потріскування придавало особливої магічної атмосфери цього ранку. Пара молодих людей лежали обнявшись. Вони ніжилися в ліжку насолоджувалися доторками їх тіл, духовно вони були одним цілим. Не відчуваючи на собі ніякого тягаря обов’язків, що чекають на них там назовні, вони можуть отримати максимальне задоволення від інтимного спілкування в своєму маленькому світі під теплим одіялом в затишній хатині, що, здається, є виходом в іншу реальність. Реальність, котра не має нічого спільного з жорстоким, отупілим і непотрібно складним світом людей.
Роберт знав, що в цілому світі більше ніхто навіть не може уявити собі, яке це щастя відчувати на собі теплу м'якість Ярининих грудей. Він подумав, що заховався би весь між ними, як можна заховати між ними цілу долоню. Роберт ковзав рукою під одіялом по талії, сідниці, бедрі, а потім повертався до ніжно рожевого ореолу з розслабленим пуп’янком посередині, ніби знову і знову пересвідчуючись чи ця красуня й справді лежить поряд. Врешті пересвідчившись остаточно, він міцно притис Ярину до себе.
Все ж таки брешуть, що немає раю на землі. Роб зараз був саме там, Ярина мабуть думала щось дуже подібне, враховуючи те, як вона посміхалась з майже закритими очима. Мабуть все ж таки тібетські монахи не мають і найменшого уявлення про нірвану.
Насолодившись моментом сповна, Роб повільно вислизну з-під одіяла щоб підкинути дрів, поставити чайник і намастити маслом хліб. Ярина солодко потягнулась позіхнула, і промовила.
- Іди до мене, мій коханий.
Я вже казав що ранкові любощі – це самий кращий винахід людства?
За сніданком Робертове око потрапило на списаний дрібним шрифтом сплетеним в нерівні рядки і трішки зім’ятий клаптик паперу.
- Це те що я вчора написав під час лихоманки.
- Еге ж, я навіть боялася близько до тебе підійти, для цього вистачило одного твого погляду. Твої зіниці були настільки широкими, що очі здавалися повністю чорними, а погляд такий скажений, ніби, от-от кинешся і горло перегризеш. Ти на себе не був схожий, а скоріше на тварину якусь, або божевільного з палати для буйних.
- Вибач маленька, що я тебе налякав. Напевне, щось важливе потрібно було записати.
Роберт береться розшифровувати закодовані ієрогліфи, що декілька годин тому писав тремтячими руками. Слова були обривистими, де не де позбавлені змісту, одні накладалися на інші, але текст плавно складався в єдине ціле і чим більше Роберт розумів, що там написано тим більше він погружався в шоковий стан.
- Це неймовірно, я вчора спілкувався з якимось чоловіком на незнайомій мені мові. Скоріше за все це був індіанець, старий з довгим сивим волоссям заплетеним в косу, груди розмальовані сакральними малюнками, на ногах коричневі замшеві штани з бахромою перед ним лежала кам'яна посудина в ній щось курило приємним димом, а в руці короткий жезл з пір'ям. Я це читаю і згадую, як то було, він сказав, що духи, з якими він спілкується, наказали ввійти в транс і розшукати мене в часі і просторі і пояснити будову реальності. Потім він багато чого розповідав про те, що реальність існує у вигляді великого змія, і кожна з лусок на його тілі це цілий всесвіт і їх таких тисячі і тисячі, а ще він казав що по них можна подорожувати, або просто встановлювати зв'язок між минулим і майбутнім, саме так можна пояснити паралельні реальності. Кожна луска ніби спірально розташовані сфери часу кожна наступна з них – це майбутнє а попередня – минуле. Між ними можна пересуватись по витку спіралі на невеликі відрізки часу а між витками на десятиліття, століття, тисячоліття. Ці спіралі замикаються в коло що дає циклічність і безкінечність часу. А якщо перейти на іншу луску ти попадаєш в інший вимір в зовсім інший світ. Поки він розповідав в темряві над нами з'являлись об'ємні видіння змія схожого на гігантську річку всесвітів і реальностей, це було настільки вражаюче, мені і зараз якось не по собі, коли я це згадую. Ми ще довго розмовляли на різні теми, про можливості людини, пластичність реальності, більшість я ось спробував занотувати. А потім він попрощався і розчинився в повітрі, але ті ілюстрації, що він показував ставали все реальнішими і реальнішими, цей змій всесвіту спершу невеликий ніби плавно приблизився і став просто гігантським, його пластинки-всесвіти пропливали повз мене з величезною швидкістю. Я враз відчув себе настільки мізерним і нікчемним. А коли змій плавно проплив повз і його хвіст вже віддалявся, плавно розкачуючись на мільярди світлових років, моє відчуття мікроскопічності змінилося відчуттям власних велетенських розмірів. Наче, бути самому в абсолютній пустоті прибавляє значущості, ти сам відчуваєш себе цілим всесвітом неймовірних розмірів, а потім було відчуття повного забуття і порожнечі після чого я прокинувся.
- Весело! Але мені здається, що кожній людині під час лихоманки сниться щось подібне, люди здебільшого не практикують записування своїх марень.
- Дякую за підтримку, це дуже підбадьорило мене і сповнило ентузіазмом продовжити свої пошуки істини.
- Ну не ображайся, мій коханий, я просто намагаюсь, не втручатись в це твоє розслідування, бо мені особисто воно зовсім не подобається через те, що може зашкодити твоєму здоров'ю. Зрештою, хіба я зобов’язана сліпо вірити у все, що ти кажеш, щось підтримую, щось заперечую, і намагаюсь добавити якийсь здоровий глузд, щоб навіть самій легше сприймати твої філософські категорії.
- Зрозуміло. Ладно годі про це, що будемо робити сьогодні?
- Мабуть спершу поїмо, а тоді я мабуть зникну на деякий час, до вечора.
- На роботу підеш?
- Ні її я безнадійно проспала. Додому сходжу, батьки, мабуть, хвилюються, що з'являюсь лише на пару хвилин стільки днів.
- Ой як цікаво, а що ти їм скажеш?
- Та нічого особливого, скажу, що потрапила в полон до піратів карибського моря, мені там сподобалось і ми зараз цілими днями хляємо ром, і горланимо похабні пісні в припортовому пабі, або на палубі їхнього брига.
- Хороші в тебе батьки, якщо дозволяють своїй доці водитися з горлорізами в припортових пабах.
- Вони в мене досить молоді і знають, що я доросла дівчинка, до того ще й розумна…
- А головне скромна.
- Саме так. І тому довіряють мені, бо знають, що я не вплутаюсь в щось погане, а як і вплутаюсь то зможу виплутатися.
- Пощастило тобі. В мене правда теж чудова сім'я, але з порозумінням важкувато, особливо з мамою, ми зовсім різними категоріями мислимо.
- Ну знаєш, з цієї причини я думаю ти не лише з мамою консенсусу дійти не можеш.
- Влучно підмітила.
Під час цієї розмови Ярина встигла одягтися і нанести легкий макіяж.
- Ну все я готова. До вечора мій коханий. Тобі щось принести?
- Себе принеси, це головне, а так "Зоряного сяйва" можеш прихопити. До вечора, моя манюня.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |