620] Так що й тепер там повсюди кишить небезпечне гадюччя.
621] Далі, мов хмарка, багата дощем, по безкрайому небу
622] Він то сюди, то туди завертає, на непримиренні
623] Здавшись вітри,- і, з ефірних висот окидаючи зором
624] Обриси млистих земель, увесь світ обгинає по колу.
625] Тричі він Аркти холодні та Ракові клешні побачив.
626] То поривав його вітер на Схід, то на Захід відносив.
627] День до завершення йшов. Боячися довіритись ночі,
628] Він у Гесперії, де владарює Атлант, опустився,
629] Щоб на хвилинку спочить, поки Люціфер, вісник світанку,
630] Знов не покличе Зорі, а Зоря - колісниці для Сонця.
631] Син Іапета, Атлант, який правив там, ростом незмірним
632] Поміж людей виділявся. Землі щонайдальші простори
633] Він посідав, як і море, що сонячним коням під вечір
634] Хвилею слалось до ніг і розжарену вісь холодило.
635] Безліч отар і черід, сновигаючи там по роздоллі,
636] Паслися вільно - межі не було, яка б їх зупиняла.
637] Листя лискуче дерев, зеленавим ясніючи злотом,
638] Там і гілки золоті, й плоди злотосяйні вкривало.
639] «Друже,- звернувся до нього Персей,- може, знатності роду
640] Ти довіряєш, то знай: від Юпітера я народився;
641] Може, цінуєш діла,- то й мої поцінуєш, напевно.
642] В тебе притулку й спочинку прошу». Па м я тав той, одначе,
643] Що йому в давні часи віщувала Феміда парнаська:
644] «Прийде, Атланте, пора - й з твого дерева вкрадено буде [80]
645] Золото, й подвигом тим Юпітера син себе вславить».
646] Муром високим тоді, налякавшись, Атлант золотий свій
647] Сад оточив і велів берегти його дужому змію;
648] Не підпускав до своїх володінь із чужинців нікого.
649] Тож і Персея жене: «Забирайся, а то не поможуть
650] Ті побрехеньки тобі - про подвиги й рід божественний!»
651] Далі вже й руки пускає у хід, наступає на нього.
652] Той, зволікаючи, слово ласкаве з суворим чергує.
653] Силою слабший - та хто взагалі б міг з Атлантом рівнятись
654] Силою? «Ну, коли так уже мало для тебе я важу,
655] Дар мій,- каже,- прийми!» І криваве обличчя Медузи
656] Зліва до нього простяг несподівано, сам відвернувшись.
657] Був, мов гора, й став горою Атлант: борода і волосся
658] В темні ліси перейшли, а в хребти - його плечі та руки.
659] Що головою було,- закруглилось верхом над хребтами;
660] В камінь кістяк обернувсь і, розрісшись ще більше, в безмежжя
661] Велет піднявсь кам'яний - так хотіли боги - і на ньому
662] Всіяне густо роями зірок, обіперлося небо.
663] Врешті, вітри позганяв Гіппотад у відвічну в'язницю.
664] Високо в небі, скликаючи всіх до щоденної праці,
665] Люціфер чистий зайнявсь. Одпочивши, Персей собі знову
666] Крила до ніг прив'язав і, закривлений меч підіп'явши,
667] Жваво сандалями став розсікати прозоре повітря.
668] Над багатьма, які слались довкіл, промайнувши краями,
669] Він ефіопів народ і Кефеєві ниви побачив.
670] Саме тоді в тім далекім краю Аммон безсердечний
671] За материнську вину безневинну скарав Андромеду.
672] Тільки-но вздрів її Абантіад - до суворої скелі
673] Міцно за руки прикуту,- й коли б вітерець їй волосся
674] Не розвівав і з очей не спливали б їй сльози гарячі,
675] Певний би був, що це статуя з мармуру,- задивувавшись,
676] Весь обімлів і, з тієї краси не спускаючи ока,
677] Мало на скелі не впав, бо й забувся, що в нього є крила.
678] От, опустившись, він їй: «Не таких, не залізних, о діво,
679] Гідна ти пут, а таких, що закоханих пару єднають!
680] Як називаєшся ти і твій край, і за що тебе в путах
681] Тут залишили, скажи!» Якийсь час помовчала, не сміла
682] Дівчина - з хлопцем розмову вести, й соромливо руками
683] Лиця прикрила б свої, але в путах були тії руки.
684] Лиш на одне спромогтися могла - залилася сльозами.
685] Він таки далі розпитує, й от, щоб не мав підозріння,
686] Ніби приховує гріх, і себе вона, й край свій назвала.
687] Розповіла йому й те, як пишалась красою своєю
688] Мати, та, поки те все вона згадує, раптом об скелю
689] Гримнула хвиля туга, і, з безмежного зринувши моря,
690] Суне потвора, й киплять під грудьми її води широкі.
691] Зойкнула діва. Стривожені з'явою батько і мати [81]
692] Стали при ній; побивається він, а вже мати - тим паче.
693] Тільки не поміч, а смуток і плач, як до того схиляв їх
694] Час той скрутний, принесли й до закутого тіла припали.
695] Тут чужоземець озвавсь: «Голосити могли 6 ви за нею
696] Цілий свій вік, а от для рятунку - хвилина дається.
697] Тож, коли діву цю я попрошу в вас,- Персей, Громовержця
698] Син і тієї, що плід понесла від дощу золотого,
699] Я, той Персей, що, змієволосу Медузу зітнувши,
700] Зваживсь, махнувши крильми, у прозоре злетіти повітря,-
701] Виберіть серед зятів лиш мене; до усіх тих достоїнств,
702] Хай лиш поможуть боги, добре діло ще хочу додати.
703] Ваша дочка, як життя їй врятую,- моєю хай буде!»
704] Радо погодились (хто б тут вагавсь?), ще й своє володіння
705] Дать обіцяють як посаг дочки й умовляють сміливця.
706] Ось, наче бистре судно, веслярами спітнілими гнане,
707] Носом окованим води морські розтинає з розгону,
708] Так, розсуваючи хвилю грудьми, й та потвора до скелі
709] Мчала, й не далі була, ніж на віддаль, яку пролітає
710] Дзиґою в небі свинець, з балеарської пущений пращі.
711] Тут одчайдушний юнак, від землі відштовхнувшись ногами,
712] Стрімко під хмари злетів. І, як тільки поверхнею моря
713] Тінь перебігла хистка,- вже на тінь нападає потвора.
714] Як от Юпітера птах, підстерігши на дикому полі
715] Змія, що спину свою синювату до сонця наставив,
716] Ззаду на нього, щоб пащі не встиг повернуть, нападає
717] Й пазури хижі свої в лускувату заглиблює шию,
718] Так Інахід, описавши дугу в порожнечі безкраїй,
719] Ззаду на звіра напав, устромивши ревучій потворі
720] З розмаху меч по загнуте руків'я під праву лопатку.
721] Рану відчувши важку, то з води виринає в повітря,
722] То під водою ховається звір, то метається люто,
723] Наче кабан, коли пси звідусіль його тиснуть газкучі.
724] Хижих зубів завдяки своїм крилам Персей уникає.
725] Рани тим часом наносить - то в спину, що мушлями вкрита,
726] То поміж ребра, під бік, то туди, де хвіст, наче в риби,
727] Робиться тоншим,- усюди вганяє свій меч серповидний.
728] Ось уже з пащі страховища б'є водограєм багряно
729] Змішана з кров'ю вода. Вже Персеєві крила намокли,
730] Вже він сандалям своїм обважнілим не важиться більше
731] Вірити. Втім, помічає стрімчак, що при тихій погоді
732] Шпилем з води виступав, і зникав, коли вищала хвиля.
733] Там він опору знайшов і, за верх ухопившись рукою,
734] Декілька раз проникає мечем аж у нутрощі змія.
735] Оплески й радісний крик залунали на березі моря
736] Та між небесних осель".. Ніяк не натішаться зятем,
737] Доньки рятівником і захисником їхнього дому,
738] Кассіопея й Кефей. Покидаючи скелю похмуру, [82]
739] Діва розкована йде - тих трудів нагорода й причина.
740] Сам він, черпнувши води, переможні омив собі руки,
741] Й, щоб шорсткуватий пісок голові змієносній не шкодив,
742] Листя м'яке по землі й під водою вирослі трави
743] Стелить і голову зверху кладе Форкініди Медузи.
744] Ще не зів'яле стебло своїм осередком дірчастим
745] Силу Горгони ввібрало й затвердло, торкнувшись до неї,
746] І небувало міцним розрослося гіллям воно й листям.
747] Чудо те німфи морські вже й на інших спішать повторити
748] Стеблах - і кожне чудовим стає, от і множать насіння,
749] Сіють його по воді, забавляючись, жительки моря.
750] Тож і донині в коралах живе дивовижна властивість:
751] Хай лиш повітря торкнуться вони - кам'яніють відразу;
752] Те, що травою зростало в воді, над водою - вже камінь.
753] Кожному з трьох богів три вівтарі дерном він виклав:
754] Лівий - Меркурію, правий тобі, зброєвладная Діво,
755] Третій, між ними,- Юпітеру. Вбито Мінерві теличку,
756] Віснику неба - бичка, бика ж - тобі, Всемогутній.
757] Тут же Персей в нагороду за подвиг бере Андромеду,
758] Тільки без посагу. Вже й смолоскипами там потрясають
759] І Гіменей, і Амур. Всюди палиться ладан пахучий.
760] З крівель звисають вінки, звідусіль озиваються ліри,
761] Флейти, лунають пісні - променистої радості й щастя
762] Доказ гучний. Ось і двері відчинено - й злотом сяйнули
763] Пишні покої: туди, у багатих уборах, рядами,
764] На величаву гостину прямують кефенські вельможі.
765] Вже до кінця йшов обід, уже й дар благородного Вакха
766] Кожному в серце проник, і тут про людей того краю
767] Хоче дізнатись Лінкід, про їх звичаї, побут, про мужність.
768] Хто розповів йому те, в свою чергу звернувсь до Персея:
769] «Ти нам тепер поясни, яким чудом цю змієволосу
770] Голову зрізать тобі, найхоробріший муже, вдалося!»
771] Оповідає герой, що в краю під холодним Атлантом
772] Місце захищене є посеред кам'яного громаддя.
773] Доньки Форкіда там, дві сестри, поселились при вході,
774] Й оком одним на двох їм судилось дивитись по черзі.
775] Поки те око вони одна одній передавали,
776] Він якось перехопив його, руку підклавши, й потому
777] Дебрі глухі перейшов, обривисті скелі й нарешті
778] Став перед домом Горгон. І стрічались йому по дорозі
779] Звірів подоби й людей, тих самих, котрі вже назавжди
780] В камінь безмовний, Медузу побачивши, перемінились.
781] Далі й про те оповів, як тієї Медузи жахливе
782] Сам відображення вздрій на щиті, що носив його зліва,
783] Як обезглавив її, коли змії й вона в непробудний
784] Канули сон, і про те, як тоді з материнської крові
785] Разом із братом своїм бистрокрилий Пегас народився. [83]
786] Про небезпеки згадав, а було їх чимало в тривалім
787] Леті,- про те, які землі, моря споглядав під собою,
788] Як і про те, яких крилами в небі сузір'їв торкнувся.
789] Потім неждано замовк. Але в цю ж таки мить його знову
790] Хтось із вельмож запитав, чому ті трійливі гадюки
791] Тільки Медузі одній з-поміж сестер у коси вплелися.
792] Гість же на те: «На питання твоє, признаюсь, таки варто
793] Відповідь дати. Так ось. Незрівнянною вродою славна,
794] Для багатьох вона заздрості гідним була пожаданням.
795] Надто ж волоссям своїм, хоч усе було в неї чудовим,
796] Сяяла. Знав я таких, що самі пересвідчились в цьому.
797] Кажуть, морів повелитель у храмі святому Мінерви
798] Нею оволодів. Громовержця дочка, відвернувшись,
799] Вкрила егідою чисте лице, а щоб гріх покарати
800] В чорних, огидливих змій замінила волосся Горгони.
801] Й нині ще, вводячи в жах ворогів обімлілих, богиня
802] Носить, могутня, на грудях тих змій, що сама їх створила».
КНИГА ПЯТА
1] Поки про всі тії подвиги в колі кефенів Данаїн
2] Розповідає герой, залунав по владичих палатах
3] Гомін юрби, але не по-весільному там гомоніли,
4] Спів не звучав, тільки крик, озвірілої сутички вісник.
5] Мить - і вже не бенкет, а бійка довкіл вирувала.
6] Так над усміхненим морем, бува, в божевільному гніві
7] Зчепляться буйні вітри - й за хвилину воно спохмурніє.
8] Першим зухвалець Фіней, зачинатель того бойовища,
9] З ясена списом своїм потрясаючи, міддю окутим,-
10] «Ось,-- каже,- ось я за кражу дружини прибув сюди, месник!
11] Ні твої крила, ні бог твій, що в золото перемінився,
12] Не допоможуть тобі!» Вже й списа підняв. «Зупинися! -
13] Тут йому крикнув Кефей,- що за думка тебе підбиває,
14] Брате, на злочин такий? Чи за всі добродійства Персею
15] Дякуєш так? Може, це за врятовану дар твій весільний?
16] Бо ж не Персей, коли вникнеш у правду, відняв її в тебе,-
17] Лиш володар нереїд, лиш Аммон, божество рогоносне,
18] Як і те чудо морське, що пливло, насититись готове
19] Донею, серцем моїм. У цю мить, коли смерть їй грозила,-
20] Забрано в тебе її. Чи бажаєш таки, щоб зазнала
21] Смерті вона, щоб моїм упиватися, нелюде, смутком?
22] Мало тобі ще того, що її при тобі ж закували,
23] Й ти їй нічим не поміг - її дядько, її наречений?
24] Жаль тобі, видно; що інший її врятував, тому в нього
25] Вирвати з рук нагороду завзявсь. Якщо так її ціниш,
26] Чом, як до скелі прикута була, ти не рвався до неї?
27] Ну так погодься, щоб мав її той, хто за неї боровся,
28] Хто мою старість од сліз уберіг, перед ким у боргу я.
29] Втім, не між вами двома, а між ним вибирав я і смертю».
30] Мовчки зиркає той то на нього, то на Персея,
31] Годі рішитись йому, кого б то поцілити першим.
32] Далі з усіх своїх сил, помножених лютістю й гнівом,
33] Ратище він, розмахнувшись, пустив - та намарно - в Персея. [85]
34] В ложе вбилася мідь - і зіскочив Персей з покривала,
35] Й кинув, розгніваний, списом тим самим у ворога, й був би
36] Груди йому розпоров, якби той у ту мить за жертовник
37] Не заховавсь: нечестивцю святе прислужилося місце!
38] Рет зате постраждав: у чоло йому вбилося вістря.
39] От він упав, і з кістки йому наконечник добуто;
40] Б ється вже він на землі і столи заплямовує кров ю.
41] Вмить роз ярилася збройна юрба; звідусіль полетіли
42] Кинуті в гніві списи. Вже почав домагатися дехто
43] Смерті Кефея і зятя його. Та якраз тоді з дому
44] Вийшов Кефей. Присягається вірністю, правом, узявши
45] В свідки гостинних богів, що він проти такого шаленства.
46] Збройна Паллада - вже тут. Егідою брата прикривши,
47] Зваги йому додала. Був там Атіс, індієць, якого
48] Кажуть, на світ привела у воді блискотливій Лімнея,
49] Гангом народжена. Красенем, надто в ясних своїх шатах,
50] Був цей юнак, що й шістнадцяти років од роду не мав ще.
51] З тірського шовку хламиду носив, облямовану знизу
52] Золотом щирим. Намисто рясне золотилось на шиї,
53] А діадема- на вогкім од пахощів цінних волоссі.
54] Списом легеньким на будь-якій віддалі він непохибно
55] Ціль пробивав, та влучніше стрілу міг із лука пускати.
56] Поки він лук, що є сил, напинає, Персей в цю хвилину
57] Спритно вхопив з вівтаря головешку розжарену й кинув
58] Прямо в обличчя йому - й воно місивом стало кривавим.
59] Тільки-но глянув на те, як лицем, ще недавно прекрасним,
60] Б'ється полеглий в крові, ассірієць Лікаб, щонайближчий
61] Друг і супутник його, що з любов ю до нього не крився,
62] Сльози над тим, хто конав од жорстокої рани, проливши,
63] Над дорогим йому Атісом, лук, що з руки йому випав,
64] Перехопив із словами: «Зі мною тепер позмагайся!
65] Кров'ю того юнака не натішишся, більше зневаги
66] Гідний ти, ніж похвали!» Ще й не змовкнув, а вже на Персея,
67] Зблиснувши вістрям, помчала стріла, тятивою підбита.
68] Той відхиливсь, і застрягла вона в його вільній одежі.
69] Тут і звернув проти нього, прославлений вбивством Медузи,
70] Меч свій Акрісія внук і встромив йому в груди; Лікаб же,
71] Смертну стрічаючи мить, уже в ніч западаючі темну
72] Очі на милого Атіса звів, прихилився до нього,
73] Радий, що з другом своїм він ітиме й у світ попідземний.
74] Раптом сієнець Форбант, Метіона син, і лівієць
75] Амфімедонт, пориваючись в бій, послизнулись в калюжі
76] Теплої крові, що так і лилась по долівці, і впали
77] Навзнак обоє. Хотіли піднятись, та меч не дозволив:
78] Амфімедонтові - в бік, Форбантові - в горло встромився.
79] На Акторіда ж, Еріта, що саме в ту мить за двосічний
80] Довгий вхопився топір, Персей не з мечем своїм вийшов: [86]
81] Миттю обіруч піднявши кратер, що на ньому висока
82] Скрізь виступала різьба, велетенську посудину мідну,
83] Й кинув у мужа того. Він же, кров пурпурову зригнувши,
84] Падає й б'ється, спускаючи дух, головою об землю.
85] Вже й Полідаймон поліг, що походив од Семіраміди,
86] Житель Сперхея Лікет; Абарід, що родивсь на Кавказі,
87] Кліт, Флегіат, а за ними - й Гелік буйноволосий,-
88] Знищує всіх, ще й тіла накопичені топче ногою.
89] Так і не зваживсь Фіней проти ворога вийти віч-на-віч:
90] Кинув списом здаля, але схибив, потрапивши в їда,
91] Хоч безоружним той був, уникаючи битви намарно.
92] Грізним поглядом Ід безсердечного зміряв Фінея.
93] «Раз ти втягнув мене в бій, так поглянь, кого проти себе
94] Ти повернув, і за рану нанесену раною сплачуй!»
95] Списом, що вихопив з тіла свого, мав метнути в Фінея,
96] Й раптом ослабнув, поник, пролившися рештками крові.
97] Далі й Одіт, що в краю тому був після владаря першим,
98] Впав під Клімена мечем. Гіпсей порішив Протенора,
99] Ну а Гіпсея - Аінкід. Серед них був похилий вже віком
100] Ематіон, шанувальник богів, чоловік правдолюбний.
101] Через літа вже не міг воювать, тож юрмі роз'ярілій
102] Кидає гнівні слова, проклинаючи зброю злочинну.
103] Поки вівтар обнімає руками тремтливими старець,
104] Хромід мечем йому голову зрізав, і та покотилась
105] По вівтареві; півмертвий язик невиразні прокляття
106] Пролепетав ще, й життя закінчив між вогнями той старець.
107] Два близнюки, Бротеад і Аммон, що в змаганні кулачнім
108] Непереможні - коли б то кулак міг мечам дорівняти! -
109] Смерть од Фінея руки прийняли; з ними й Ампік, Церери
110] Жрець, що довкіл голови білосніжну пов'язує стьожку.
111] Й ти, Лампетіде, замовк, не в такому, а мирному ділі
112] Мав прислужитись: єднаючи голос із гомоном ліри,
113] Піснею свято й гостину покликаний був прославляти.
114] Поки він мирно стояв оддалік із дзвінким своїм плектром,
115] Петтал глумливо: «Стігійським богам доспівай свою пісню!» -
116] Мовив і скроню пробив йому ратищем гостроконечним.
117] Пальцями той, коли падав, конаючи, струн ще торкнувся,
118] І випадково співзвуччям сумним одізвалася ліра.
119] Грізний Лікорм того вбивства, однак, не лишив без покари:
120] Вирвавши засув із правих дверей, наче довбнею, махом
121] Череп йому розтрощив, а той, заливаючись кров'ю,
122] Мертвий на землю упав, як жертовний бичок під обухом.
123] Далі кініфський Пелат намагався й собі відірвати
124] Засув од лівих дверей, та пробив йому вістрям правицю
125] Мармарідянин Коріт, пришпиливши її до одвірка.
126] Абат ще спис йому в бік устромив, але той не.звалився,
127] Тільки повис на руці, до дверей прицвяхований міцно. [87]
128] Вже ось поляг Меланей, що вступивсь за Персея, а далі -
129] Впав і Доріл, що поля під собою мав насамонійські,
130] Славний землею Доріл, ніхто ж бо не міг з ним рівнятись
131] Обширом нив, ніхто не збирав стільки пахощів цінних.
132] Навскіс кинутий спис наніс йому рану смертельну:
133] Вістрям заглибивсь у пах. А той, хто метнув ним, бактрієць
134] Галкіоней, лиш побачив, як ранений дух випускає,
135] Й водить очима, повітря хапаючи,- «Ось під тобою,-
136] Каже,- й земля твоя вся!» - і знекровлене тіло покинув.
137] Тут його месник, Абанта нащадок, зустрів ще гарячим
138] Вістрям, добутим із рани; крізь ніздрі пробившись, залізо
139] Шиєю вийшло, й так і поліг він, просилений списом.
140] Поки Персеєві Доля сприяє, сини однієї
141] Матері - Клітій і Кланій - од ран неоднакових гинуть:
142] Клітію ясен важкий, що з могутньої вирвавсь долоні,
143] Стегна розсік, а Кланію вістрям між зуби ввігнався.
144] Впав Келадо'н, що із Мендеса, впав палестинської неньки
145] Син яснозорий Астрей, в кого батько був невідомий.
146] І Етіон, який знавсь на майбутнім, та, видно, тим разом
147] Птах віщуна підманув. І Тоакт, владаря зброєносець,
148] Гепнувсь об землю, й Агірт, осоромлений батька убивством.
149] Юрмами все ж на ослаблого тиснуть, усі - одного лиш
150] Хочуть зі світу звести, звідусіль піднялись одностайно,
151] Змовившись проти добра, проти честі й заслуги пришельця.
152] Тесть, шанувальник богів, і Персеєва юна дружина,
153] Й мати тривожаться ним, наповнюють криком покої,
154] Та заглушили їх брязкіт заліза й поранених зойки.
155] Ось і пенатів, убивством осквернених, дика Беллона
156] Кров'ю захлюпує й знов ошалілу зав'язує бійку.
157] Тільки його одного оточили - Фіней і не менше
158] Тисячі тих, що з Фінеєм; з обох боків ненастанно
159] Градом повз нього списи - біля вух та очей - пролітають.
160] До кам'яного стовпа він тоді прихилився плечима,-
161] Ззаду щоб хто не напав,- до напасників ставши обличчям,
162] Стримує їхній напір. Хаонієць Молпей вів до бою
163] Зліва загін; Ехемон-набатієць-правий очолив.
164] Так от тигриця, бува, роздратована голодом, чує
165] Мукання стад на одній водночас і на другій долині,
166] Й подумки в цей бік і в той поривається, спрагнена крові;
167] Так завагався Персей - чи праворуч метнутись, чи вліво.
168] Врешті, Молпея вразив, проколовши стегно, й відступити
169] Дав йому змогу, бо вже й Ехемон, у бою роз'ярілий,
170] Мітив у нього мечем, намагався поцілити в шию,
171] Та промахнувся - такої був сили удар, що н* кусні
172] Меч розлетівся, по грані стовпа кам'яного креснувши.
173] Бризнув уламок дзвінкий, і в горло нападника впився.
174] Та не такою була його рана, щоб тут же від неї [88]
175] Згинути,- весь він тремтів, простягаючи руки безсило,
176] Та надаремно: Персей покінчив з ним мечем Кілленіда.
177] Бачачи те, що не стримає й мужність тієї навали,-
178] «Що ж,- завагався Персей,- через вас буду змушений, видно,
179] Ворога взяти в підмогу собі. Відверніть же обличчя,
180] Хто серед вас мені друг!» І Горгони главу показав їм.
181] «Інших тим чудом лякай!» - Персеєві мовив глузливо
182] Тескел, і тут, розмахнувшись, мав ратище згубне в героя
183] Кинуть, але в тому русі застиг, наче з мармуру постать.
184] Ампікс, що поруч стояв, на сповнені духом великим
185] Груди Лінкідові меч підіймав, але, закам'янівши,
186] Права рука не могла ні туди, ні сюди ворухнутись.
187] Далі й Нілей, що нібито був семигирловим Нілом
188] Зроджений,- в доказ того й на своєму щиті позначив він
189] Сім його витоків, сріблом частково, частково ж і злотом,-
190] «Глянь-но,- щитом він потряс,- од якого я батька, Персею!
191] Радість, проте, немалу понесеш ти до тіней безмовних,
192] Що ось такий тебе муж подолав!» Та кінець того слова
193] Мов обірвавсь, і, здавалось, уста говорити ще хочуть,
194] Бо ж і розкриті були, та для слів не було вже дороги.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 17 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |