741] Вужчають губи, кругліє плече, з являються руки.
742] Далі й копито, на п ять розпадаючись нігтів, зникає.
743] Вже в ній нічого нема від телиці - одна тільки білість.
744] Рада опорі двох своїх ніг, випрямляється німфа,
745] Мовити слово боїться, однак, щоби знов, як недавно,
746] Не заревти, лиш окремі слова вимовляє несміло.
747] Нині в найбільшій пошані вона серед нільського люду.
748] Вірять, що в неї, коли прийняла від Юпітера сім'я,
749] Син народився - Епаф. і народ по містах його батька
750] З ним водночас шанував. Йому хистом був рівний і віком
751] Сонця син Фаетон. Перервавши якось на півслові
752] Горду хвальбу його: Феба, мов, син я, й тобі вже нізащо
753] Не поступлюсь - спалахнув Інахід: «Своїй матері сліпо
754] Вірячи, ти запишавсь, мовби дійсно він був твоїм батьком».
755] Вдарила кров Фаетону в лице, але, стлумивши гнів свій,
756] Він про наругу Епафа над ним сповіщає Клімену.
757] «Вразило, певно, тебе, моя мамо,- їй каже,-- що я ось,
758] Вільний, сміливий, змовчав! Це ганебно, що він мені в вічі
759] Міг те сказати, а я - не міг йому відсічі дати.
760] Тож, коли справді твій син із небесного кореня визрів,-
761] Дай тому доказ якийсь, порідни мене з батьківським небом!»
762] Мовивши, ніжно їй шию обняв і життям заклинає -
763] Власним своїм і Мероповим, шлюбною радістю сестер,-
764] Молить, щоб ясно засвідчила те, хто отець його справжній.
765] Годі судити нам, що розтривожило душу Клімени,-
766] Сина благання палкі, чи той наклеп,- та, знявши до неба
767] Руки обидві, звертаючи зір до блискучого сонця:
768] «Сяйвом світила цього, промінням славного, сину,
769] Я присягаюся,- каже,- тобі - воно ж бачить нас, чує -
770] Ось він, твій батько, поглянь! Це ж бо той, хто піклується світом,-
771] Сонячний Феб, і якщо це не так - хай сьогодні ж од мене
772] Гнівно відвернеться він, хай востаннє зрять мої очі!
773] Втім, до хоромів отецьких дійти вже не так тобі важко:
774] йтимеш на схід - наші землі стикаються там з його домом.
775] Тож, як охота,-- рушай і про все в нього сам порозпитуй».
776] Тут же схопивсь Фаетон, коли з уст материнських напутнє
777] Слово почув, і душею вже там він, у чистім ефірі.
778] Вже й ефіопів своїх він минув, і навиклих до спеки
779] Індів, а далі - вже й батьковий схід озирає сміливець. [31]
КНИГА ДРУГА
1] Сонця палац осяйний, на колони високі опертий,
2] Золотом щирим яснів і мінивсь полум'яним піропом.
3] Верх його так і сліпив білиною слонової кості;
4] Двері двійчасті важкі променилися сріблом яскраво.
5] Все ж і те срібло затьмарював хист: на дверях Мульцібер
6] Вирізьбив моря гладінь, що довкіл оперізує землі,
7] Світ круговий, а над ним - неозорого неба склепіння.
8] В хвилі пливкій - лазурові боги: там Трітон голосистий.
9] Там і постійно мінливий Протей, Егеон там, сторукий
10] Велет, що стискує спини китів непомірно широкі.
11] Далі - Доріда в гурті своїх дочок: ті в морі гуляють,
12] Ці - на пісок прилягли й зеленаве сушать волосся,
13] Декого - риби везуть; обличчя ж у них, хоч і різні,
14] Все-таки чимось близькі, як у дочок звичайно буває.
15] На суходолі ж - і люди, й міста, і ліси, а в них - звірі,
16] Й ріки ще, й німфи стрункі та сільські божества розмаїті.
17] Зверху ж митець зобразив широчінь яснозорого неба.
18] В ньому - сузір'я: праворуч їх шість і стільки ж - ліворуч.
19] Щойно по стежці крутій він піднявсь туди, парость Клімени,
20] Щойно ввійшов у палац (та чи батьківський - сумнів ще має),
21] Вже до отця він спішить, та в лице йому глянути зблизька
22] Все ж не посмів, оддалік зупинившись: інакше від сяйва,
23] Певно б, одразу осліп. На престолі в мигтінні смарагдів
24] Феб яснозорий сидів, багряницею плечі окривши.
25] Дні, Місяці, і Роки, і Століття обабіч престолу,
26] Й рівно віддалені поміж собою Години стояли.
27] Там - і Весна молода у вінку з різнобарвного квіту,
28] Літо - за нею, без одягу, горде вагомим колоссям,
29] Далі - забризкана гроном розчавленим Осінь рудава,
30] Врешті - Зима крижана, розкуйовджена, сивоволоса.
31] Феб же з престолу свого, всевидющим помітивши оком
32] Хлопця, що наче завмер, оглядаючи речі незвичні,-
33] «Що привело тебе,- каже,- сюди, до моєї палати, [32]
34] Люба дитино моя,- ти ж бо син таки мій, Фаетоне?»
35] Той йому в відповідь: «Світоче спільний великого світу,
36] Батьку мій, Фебе,- якщо дозволяєш себе йменувати
37] Батьком моїм і якщо не вдалась до обману Клімена,-
38] Знак якийсь, отче, подай, щоб ніхто вже мене не вагався
39] Віттю твоєю назвать, хай не їсть мого серця підозра!»
40] Мовив, а батько з ясного чола відкладає проміння,
41] Свій злотосяйний вінок, і велить підійти Фаетону.
42] Сина обнявши, сказав: «Не такий ти, щоб я завагався
43] Визнати батьком себе, не збрехала про рід твій Клімена.
44] Та, щоб і ти не вагавсь,- я твоє найпалкіше бажання
45] Сповнити нині ж готов; і як бог присягаюсь рікою,
46] Що в підземеллі пливе, недосяжна для нашого зору!»
47] Щойно промовив, а той колісниці вже просить у батька,
48] Щоб хоча протягом дня крилоногими правити кіньми.
49] Феб обіцянку прокляв, головою похитує скрушно.
50] «Сину мій,- каже,- слова мої після такого прохання -
51] Це нерозважність сама. О, якби-то присягу зламати
52] Можна було! Я тобі лише в тім, лише в тім би відмовив!
53] Тільки відраджувать можу тепер: не тобі, Фаетоне,
54] Брати повіддя до рук - понад сили твої, ще не зрілі,
55] Був би обов'язок цей, бо ж і вік твій ще майже дитинний.
56] Вмій, коли смертний, триматись землі. У своїх пориваннях
57] Ти несвідомо того забажав, що й богам неприступне,
58] Хоч і безсмертні вони. Похвалятися будь-кому можна,
59] Та, окрім мене, ніхто на вогненній моїй колісниці
60] Встояти, сину, б не зміг. Сам Олімпу широкого владар,
61] Хоч блискавиці страшні громовою правицею мече,
62] Коней не втримає тих. А з Юпітером хто б міг рівнятись?
63] Спершу - дорога стрімка. Навіть зранку незморені коні
64] Ледве долають її; посередині неба - найвища.
65] Лячно буває й мені, коли звідти скеровую погляд
66] На суходоли й моря - наче дух перехоплює в грудях.
67] Далі - дорога йде вниз, тут порив гальмувати потрібно.
68] Часто й Тетіс, назустріч мені посилаючи хвилю,
69] В страху буває, щоб я стрімголов не зваливсь у безодню.
70] Зваж і на те, що, всякчас обертаючись, небо кулясте
71] Втягує навіть високі зірки у кружляння шалене.
72] Мчу проти руху того, не корюсь течії супротивній,
73] Так і зринаю щомиті навстріч крутежу вихровому.
74] Став ти на повіз, скажім... ну а далі? Чи зможеш промчати
75] Всупереч ходу небес, чи долатимеш їх обертання?
76] Може, в уяві своїй ти гаї там розлогі побачиш,
77] Пишні оселі богів та святині, дарами багаті?
78] Там - небезпеки, там образи звірів на кожному кроці.
79] Хоч не зіб'єшся з путі й манівцями блукати не будеш,
80] Мусиш, проте, на Тельця, що рогами грозить, прямувати, [33]
81] На фессалійця Стрільця і на Лева, що вишкірив пащу;
82] На Скорпіона, що лапи криві розпрямлятиме грізно,
83] Й Рака, що клешні на тебе зніматиме з іншого боку.
84] Врешті, й до коней моїх запальних підступитись нелегко:
85] Бистрий раз по раз вогонь із грудей видихають крізь ніздрі,
86] В шалі на дибки стають - навіть я, напинаючи віжки,
87] Ледве що стримую їх, коли шию круту вигинають.
88] Отже, забудь про бажання своє, поки можна ще, сину,
89] Хай не караюсь, що сам тебе звів подарунком зі світу.
90] Впевнитись хочеш у тім, що з моєї ти зроджений крові,
91] Доказу певного ждеш? А той страх мій - хіба ж то не доказ?
92] Хто ж, як не батько, за сина тремтить? Зазирни мені в вічі,
93] Глянь на обличчя... А ще якби в груди мої ти на мить хоч
94] Зором сягнути здолав - хвилювання б моє там помітив.
95] Бачиш довколишній світ? З усього навкруги, чим багаті
96] Землі його, і повітря, й моря - вибирай, собі, сину,
97] Що до вподоби тобі - і, повір, не відмовлю ні в чому.
98] Тільки від того відмовсь одного, що не честю, а радше
99] Карою треба назвать... Хочеш кари собі, Фаетоне?
100] Годі вже шию мою обвивать, нетямущий, руками:
101] Дам тобі, що обіцяв, присягнувши на води стігійські,
102] Сумніви, сину, відкинь, побажай тільки щось розумніше».
103] Так умовляв юнака, Фаетон же стояв на своєму,
104] Слів його ніби й не чув, одного вимагав - колісниці.
105] Все перепробував Феб, і нарешті веде свого сина
106] До колісниці високої, витвору бога Вулкана.
107] Золотом сяяли дишель і вісь, золотились обіддя,
108] Спиці ж одна побіч одної сріблом ряхтіли промінно.
109] На хомутах, відбиваючи гранями Фебове сяйво,
110] Ряд самоцвітів палав, мерехтіли прозорі топази.
111] Поки те диво хоробрий юнак Фаетон оглядає,
112] Схід зарум'янився вмить. Од сну стрепенувшись, Аврора
113] Двері багряні палат, що трояндами встелені рясно,
114] Враз відчиняє. Зникають зірки: їх загони тремтливі
115] Люціфер гонить, останнім лишаючи варту небесну.
116] Бачить Тітан зарожевлений світ і ледве що видні
117] Зблідлого місяця кволі ріжки, що мов танули в небі,
118] Й Горам проворним велить рисаків запрягати негайно.
119] Не забарились богині швидкі: вже із стаєнь високих
120] Соком амбросії ситих виводять вони вогнедишних
121] Коней і вправно на них надягають вуздечки дзвонисті.
122] Феб тоді синові мазь чудодійну кладе на обличчя,
123] Щоб витривалим було до жари, а чоло прибирає
124] Сяйвом проміння свого, та, в душі сподіваючись лиха,
125] Серед глибоких зітхань ось такі ще дає настанови:
126] «Не підганяй, якщо батьківська рада для тебе щось важить, '
127] Коней, мій сину, бичем, тільки віжками їх погамовуй. [34]
128] Мчать без принуки вони, а от стримати їх - таки важко.
129] Не поривайсь навпростець, через п'ять поясів рівнобіжних,-
130] Іншого шляху тримайсь, що тільки трьома поясами
131] Дугоподібно біжить, оминаючи полюс південний
132] Та протилежну Ведмедицю, що з Аквілоном межує.
133] Ось тобі дороговказ, а ще й слід колісниці там видно.
134] Щоб розливався однаковий жар і на землю, й на небо,-
135] Ні до землі не тулись, ні в ефір щонайвищий не рвися:
136] Вище промчиш - спалахнуть за тобою небесні оселі.
137] Нижче - то й землі згорять. Найбезпечніший шлях - серединний.
138] Тільки праворуч, де склублений Змій, не скеруй ненароком,
139] І до Жертовника, вліво, не дай колісниці звернути.
140] Шлях твій між ними лежить. А втім, покладаюсь на Долю:
141] В мудрій опіці своїй, нерозважного, хай тебе має.
142] Ми ось говоримо тут, а віддалених меж гесперійських
143] Млиста торкнулася Ніч. Я баритися більше не смію:
144] Вже мне ждуть. Розігнавши пітьму, зайнялася Аврора.
145] Віжки візьми-но до рук, а коли завагаєшся раптом,-
146] Вибери краще пораду мою: не торкайся їх зовсім,
147] Поки ще змога, й ногами стоїш на твердому, й під ними
148] Ще не здригнулася вісь, на якій сподіваєшся, хлопче,
149] Землі широкі осяяти днем, нерозумний, без мене!»
150] Не помогли ті слова: вже юнак - на легкій колісниці
151] Випрямивсь; віжки зібравши до рук, вже їх стискує гордо
152] й дякує щиро за дар тій подяці не радому батьку.
153] Сонячні коні в той час колихнули повітря іржанням-
154] Вогненнодишні Еой, і Пірой, і Флегон із Етоном;
155] Б ють об запори дзвінким копитом, домагаючись волі.
156] Тетіс, не знаючи, хто там на повозі, вмить розсуває
157] Засуви всі - і сяйнула небес далина неозора.
158] Коні, рвонувшись туди, розсікають ногами повітря,
159] Хмари зустрічні шматують грудьми і, розправивши крила,
160] Швидше біжать, аніж Еври-вітри, що війнули зі сходу.
161] Надто легкою, одначе, була на цей раз колісниця,
162] Не відчували й ваги хомутів своїх Фебові коні.
163] Як на хвилястій воді рівновагу втрачає щоразу
164] Без вантажу корабель і пливе, куди вітер повіє,
165] Так і стрясається вся, і підстрибує, наче порожня,
166] Хоч і везе юнака, по небесних шляхах колісниця.
167] Тут же відчули те коні й, лишаючи биту дорогу,
168] Вже без порядку наосліп кудись, наполохані, ринуть.
169] Заціпенів Фаетон, колії рятівної не бачить,
170] Віжку хотів би сіпнуть, та куди керувати - не знає.
171] Вперше тоді розпеклися під сонцем холодні Тріони,
172] До заборонених вод дотягтись намагаючись марно.
173] Навіть лінивий Дракон, що під самим засніженим колом [35]
174] Досі в льоду напівсонний лежав, не страшний ні для кого,
175] Заворушивсь од жари, спалахнув несподіваним гнівом.
176] Кажуть, що й ти, Волопасе, в той час потривожений жаром,
177] Кинувся, млявий, тікать, хоча мусив тягти свого воза.
178] Глянув з ефірних висот Фаетон на широкії землі,
179] Що простяглися внизу, так далеко-далеко,- й од жаху
180] Зблід, нещасливий, і ноги раптово йому підкосились,
181] І затуманилось нагло в очах серед дня осяйного.
182] Вже він не радий, що батьківських коней торкнувся й про рід свій
183] Врешті дізнавсь, що домігся свого, вже й Мероповим сином
184] Звався б охоче тепер. Під напором Борея, буває,
185] Так от по хвилях летить корабель, коли пустить керманич,
186] Бурі піддавшись, кермо, й на одних лиш богів покладеться.
187] Що тут робить? Вже позаду чимало лишилося неба,
188] Перед очима ж.- іще його більш. Відміряючи в думці
189] Два ті простори, то гляне на захід, куди досягнути
190] Вже не судилось йому, то на схід,- та не бачить рятунку.
191] Весь наче здерев'янів: ні відкинути віжок не може,
192] Ні їх утримать; не знає й того, як окликнути коней.
193] З острахом бачить юнак то тут, то там серед неба
194] Різноманітних потвор велетенські та грізні подоби.
195] Є в небі місце таке, де, вигнувши клешні дугою -
196] Дві страхітливі руки - й випинаючи хвіст луковидний,
197] Тілом своїм Скорпіон аж на два розіслався сузір'я.
198] Тільки-но вгледів його Фаетон - усього, наче в поті,
199] В чорній отруті, готового вдарити жалом загнутим,-
200] Весь похолов, обімлів, і з рук йому випали віжки.
201] Коні ж, як тільки незвично лягли їм повіддя на спини,
202] Небо копитами рвуть і, не чуючи жодного стриму,
203] Мчать, куди вільний порив їх жене, крізь місця невідомі
204] Наче сліпі, стрімголов; набігаючи несамовито
205] На щонайвищі зірки, манівцями несуть колісницю.
206] То на крутизні вони, то, злітаючи стрімко додолу,-
207] Вже на тій смузі, що край суходолу, копитами дзвонять.
208] Феба здивована вкрай, побачивши братових коней
209] Нижче від коней своїх. Ось обпалені хмари димляться.
210] Вже спалахнула земля по верхах, зазміїлись довкола
211] Тріщини тілом її обезводненим, сірим од сквару.
212] Трави іржею взялись, пломеніє на дереві листя.
213] Нива неситий вогонь урожаєм своїм підживляє.
214] Мало того: загибають міста, огороджені муром,
215] Цілі краї й племена обертає пожежа навальна
216] В попіл, що з вітром летить. Палахтять і ліси, й верховини:
217] Тавр Кілікійський, і Тмол, і Афон, і Гераклова Ета,
218] й славна багатством джерел, сьогодні ж посушлива, їда;
219] Селище Муз - Гелікон і Гем, на той час не Еагрів.
220] Бухає Етна подвійним вогнем у незмірну високість. [36]
221] Ерікс палає і Кінт, Парнас двоголовий і Отрій,
222] Далі - Мікала, й Мімант, і Родопа, що вперше без снігу;
223] Діндіма і Кіферон, де так голосно Вакха вславляли.
224] Скіфії вже не рятує мороз, над Кавказом - заграва.
225] Осса жаріє, і Пінд, і Олімп, що піднявся над ними.
226] Альп небосяжні хребти та підпори для хмар - Апенніни.
227] Щойно тоді Фаетон озирнувсь - і помітив, що цілий
228] Світ наокіл запалав. Омліваючи сам од спекоти,
229] Хоче вдихнути, повітря, однак, мов з глибокої печі,
230] Палить уста йому; чує вже вісь під ногами пекучу,
231] Вже його попіл окрив, переслідують іскри летючі.
232] Весь, наче куряви стовп, він летить, оповитий гарячим
233] Димом, і в тій пелені смоляній нещасливець не знає,
234] Де він тепер і куди його мчать рисаки вихроногі.
235] Кажуть, що люд ефіопів тоді посмуглів, бо раптово
236] Кров, од жари закружлявши прудкіше, забарвила тіло.
237] Втративши соки земні, пройнялась тоді й Лівія наскрізь
238] Сухістю. Німфи річок та ставків, розпустивши волосся,
239] Сльози пекучі лили. Беотія кличе Діркею,
240] Аргос - дзвінку Амімону, Ефіра - піренську вологу.
241] Не вбереглись і потужніші ріки, яким пощастило
242] В ширших плисти берегах: Танаїс мовби парою взявся,
243] І вікопомний Пеней, і Каїк задимівся тевфрантський,
244] І бистроплинний Ісмен, а за ним - Ерімант, що в Псофіді.
245] Ксант, кому вдруге судилось палати, Лі корм жовтоводий,
246] Далі - Меандр, що грайливо біжить течією в'юнкою.
247] Потім - тенарський Еврот і Мелант у краю мігдонійськім.
248] Ось вавілонський Євфрат запалав, Оронт пломеніє,
249] Істер, і Фасіс, і Ганг, і прудкий Термодонт загорілись.
250] Вже палахтять побережжя Сперхея, Алфей закипає,
251] Таг, розпалившись, руде своє золото хвилею котить.
252] Лебедя спів обірвавсь, берегів меонійських окраса:
253] Білі птахи річкові спопеліли посеред Каїстру.
254] Ніл на край світу, жахнувшись, утік і свої верхоріччя
255] Хтозна-де заховав (їх не знайдено досі!) - й пилюку
256] Вітер жене по семи його гирлах, колись повноводих.
257] Гебр і Стрімон ісмарійські подібної долі зазнали.
258] З ними ж - і Родан, і Рен, і Пад у краю гесперійськім;
259] Висох і Тібр, хоч йому й призначалася влада над світом.
260] Тріщини-рани землею пішли, й аж у Тартар імлистий
261] Промінь сягнув - і злякався з дружиною владар підземний.
262] Вужчає простір морів: де недавно здіймалася хвиля,
263] Жовті піски залягли; де стелилася рівнява синя,
264] Гори в незвичних місцях - Кіклади нові - виринають.
265] Туляться риби до дна, не відважаться й звинні дельфіни
266] Випірнуть, щоб якусь мить у прозорому звитись повітрі.
267] Жирних тюленів тіла животом догори, бездиханні, [37]
268] Плавають посеред вод. Ось тоді й у глибинних печерах,
269] Кажуть, Нерея, Доріду й дітей їх спекота діймала.
270] Тричі, тамуючи гнів, намагався в повітря з-під хвилі
271] Руки підняти Нептун, та не виніс вогненного палу.
272] Мати-Земля, годувальниця, морем довкіл оповита,
273] Під тягарем його вод і джерел, що у скруті великій
274] Збіглись у лоно її, рятівної шукаючи тіні,
275] Голову ледь підняла, перевтомлена; взявши в долоні
276] Пойняте жаром чоло, затремтіла, здригнулася важко,
277] Все сколихнула кругом і сама, як ніколи ще досі,
278] В'язнучи в трясовині, промовляє святими устами:
279] «Раз я вже гідна того, то чому, між богами найвищий,
280] В рух не пускаєш своїх блискавиць? Коли згинути маю
281] Серед вогню, то врази мене ти, вкороти мої муки!
282] Ледве що мовлю я те: на вустах запікається слово,
283] Пара дихнуть не дає, та й волосся, поглянь ось, рудіє.
284] В попелі, бачиш, лице; запорошує попелом очі.
285] От і подяка мені за мою доброту, мою плідність,
286] От нагорода за те, що кривим лемешем, бороною
287] Зранюють груди мої, що весь рік обробітком караюсь,
288] Що зеленину худобі даю, що для роду людського
289] Зрощую хліб і солодкі плоди, а для вас - фіміами...
290] Та, припустімо, я гідна того, але чим провинився
291] Перед тобою твій брат? Ось міліють моря, що припали
292] В частку йому, осідають все нижче, все далі від неба.
293] Ну, а коли ні мене не жалієш, ні рідного брата,-
294] Зглянься над небом своїм! На полюси два озирнися:
295] Бачиш? Обидва в диму! І як тільки вогонь їх поглине -
296] Ваші хороми впадуть! Атлант ось, і той вже насилу
297] Неба розпечену вісь на плечах могутніх тримає.
298] Що, коли згинуть і землі, й моря, і небесні палати -
299] Знов у прадавній обернемось хаос! Хоч те, що лишилось,
300] Вирви з обіймів огню, не барися подбати про всесвіт!»
301] Мову на тім обірвала Земля: не могла вона більше
302] Пари жаркої знести, не могла говорити; ввібрала
303] Голову в себе, в понурі заглибини, ближчі до манів.
304] Батько всевладний, за свідки богів тоді взявши й самого
305] Феба, запевнив, що все пропаде, коли він без вагання
306] Сам не зарадить біді,- й поспішив на вершину Олімпу,
307] Звідки, піднявши чоло, затуманює землю широку,
308] Звідки потужно гримить і пускає вогні миготливі.
309] Та не було тоді хмар, тож не мав чим окутати землю,
310] З неба й дощами пролитись не міг: не було там вологи,
311] Блискавку він у правицю вхопив і, гримнувши громом,
312] У Фаетона пустив - той упав неживий з колісниці,
313] Й тут же всесвітній вогонь захлинувсь у вогні блискавичнім.
314] Коні, нараз урізнобіч метнувшись, у дикім пориві [38]
315] Шлеї з повіддям рвуть, хомути за собою лишають,
316] Онде гнуздечка лежить, а тут, одірвавшись від дишла,-
317] Вісь, і рясніють довкіл од коліс потрощених спиці.
318] Скрізь, куди зором сягнеш,- загибелі слід якийсь видно.
319] Сам Фаетон, мов зоря (у вогні його жовте волосся),
320] Стрімко додолу летить, і снується за ним у повітрі
321] Слід вогняний, як, буває, зоря на погожому небі,
322] Хоч не впаде, та здається, однак, що ось-ось може впасти.
323] Ген, на зворотному крузі землі, Ерідан повноводий
324] Легко його підхопив і задимлене вимив обличчя.
325] А гесперійські наяди в вогні триязикім зотлілий
326] Прах у могилу кладуть, на плиті викарбовують напис:
327] «Тут лежить Фаетон, що на батьковій став колісниці,
328] Хоч і не втримав її, та в дерзанні великому згинув».
329] Батько ж у смутку тяжкім, побизаючись гірко за сином,
330] Ясне лице приховав, і тоді, якщо вірити людям,
331] Сонце не сходило протягом дня: замість нього пожежа
332] Сяйво лила - мимоволі й нещастя приносило користь.
333] Мати Клімена, промовивши все, що в такому нещасті
334] Мовити звичай велить, розірвавши на грудях одежу,
335] Мов божевільна, пустилась у світ; оббігає всі землі -
336] Хоче хоч тіло бездушне знайти, хоч останки, хоч кості...
337] Врешті знайшла їх, покритих піском побережжя чужого.
338] Впала лицем до землі й, прочитавши на мармурі ймення,
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |