|
305] Можна так само з похилого віку в юнацький вернути.
306] Дочки вмовляти взялись, натякають на щедру оплату.
307] Мить якусь хитра Медея мовчить: удає, що нелегко
308] Зважитись їй на таке. Зволіканням їх мучить, лукава.
309] Врешті, погодившись, каже таке: «Щоб моя обіцянка
310] Мала вагу, барана-вожака приженіть, що найстарший
311] З-посеред ваших отар: у ягня заміню його зіллям».
312] Бачить, уже барана, що років йому годі злічити,
313] Тягнуть за скручений ріг, біля впалих висків ухопивши.
314] Тільки-но в горло худе йому ніж гемонійський встромила,
315] Лезо тонке заплямивши подекуди кров'ю скупою, [122]
316] Тушу в опуклий казан опускає чаклунка й одразу
317] Суміш міцну туди ллє - й на очах його члени маліють,
318] Роги зникають цілком, а з рогами - й роки незчисленні.
319] Вже мов забекало щось у нутрі порожнистої міді.
320] Диво бере всіх. Аж бачать: ягнятко виплигує звідти
321] Жваво, й гуляє собі, і за вим'ям, голодне, шукає.
322] Тут заніміли Пелеєві дочки й, коли обіцянку
323] Ділом скріпила Медея, ще впертіше стали благати.
324] Три рази коней своїх, що в Іберську ріку поринали,
325] Феб розпрягав. А четвертої ночі, коли замигтіли
326] Зорі, Еетова спритна дочка на пожадливий пломінь
327] Чистую воду кладе й звичайнісінькі трави в ній варить.
328] Ось і володар заснув, мов покійник, розслабивши тіло.
329] Далі й усіх його слуг заспокоїв такий же мертвецький
330] Сон, що його ворожба й заклинання могутні зіслали.
331] В батькову спальню услід за Медеєю дочки проникли,
332] Стали край ложа його. А вона: «Розгубились ви, бачу,-
333] З піхов добудьте мечі й од старої звільніть його крові,
334] Щоб молодеча натомість могла струмувати у жилах.
335] Вашого батька і вік, і життя нині вам доручаю.
336] Тож, коли щире чуття привело вас, а не забаганка,-
337] Батькові допоможіть: його старість мечем подолайте,
338] Гострим залізом ударте, хай витече пасока з тіла!
339] Та, котра з глибшим чуттям, на нечулість наважилась перша.
340] Злочин вершить, уникаючи злочину. Зранюють батька,
341] Навіть не бачачи ран: відвернули обличчя від нього,
342] Тільки правиця раз по раз мечем ударяє наосліп.
343] Він, хоча кров ю підплив, та, насилу опершись на лікоть,
344] Хоче звестися, посічений, з ложа й тремтливі долоні
345] Серед мечів піднімаючи,- «Що ви,- звернувся благально,--.
346] Чините, дочки мої? Хто вам меч проти рідного батька
347] Вклав у правицю?» В них запал погас, опустилися руки.
348] Пробував ще говорить, та Медея мечем перетяла
349] Вихід словам, покалічене тіло в окріп опустила...
350] Скарана б тут же була, якби в небо на зміях крилатих
351] Не піднялася в цю мить. Уже високо над Пеліоном
352] Тінявим лине вона, де оселі філірські; під нею -
353] Отрій, а далі - місця, що прадавній Керамб їх уславив:
354] Німфи на крилах його понесли, коли море бурхливе
355] Над суходолами ген розіслалося; так він уникнув
356] Девкаліонових вод і не бачив навислої хвилі.
357] Ось, залишаючись зліва внизу, Еолійська Пітана
358] В ється, немовби там довгого змія хтось висік із скелі;
359] й Іди затінений гай, де бичка - свого сина крадіжку -
360] Спритно колись заховав, перевтіливши в оленя, Лі бер.
361] Далі - горбок пісковий, що піднявся над батьком Коріта,
362] Й тихі поля, що колись їх жахнула, загавкавши. Мера; [123]
363] Й Кос, Евріпілове місто міцне, де рогатими стали
364] Надто зухвалі жінки по відході загонів Геракла.
365] Фебовий Родос минула вже, де іалізьких телхінів
366] Люд оселивсь, що одним тільки зором усе міг псувати,-
367] В братові хвилі занурив його, не злюбивши, Юпітер.
368] Давньої Кеї Картейська твердиня лишилась позаду,
369] Де колись Алкідамант заніміє з великого дива,-
370] Батько,- як донька його переміниться в тиху голубку.
371] Вже й Гіріею побачили, озеро, й Кікнову Темпе,
372] З явою лебедя вславлені: подарував юнакові
373] Філій пернатих приручених і велетенського звіра -
374] Лева до ніг йому склав. Той велів ще й бика подолати -
375] Впорався Філій з биком, та не дав його Кікну в дарунок,
376] Як не прохав той: гордив, було, хлопець палким його серцем.
377] «Ще пожалкуєш!» - обурився Кікн, і з високої скелі
378] Кинувся сторч головою. Гадали, що хлопець розбився,
379] Він, проте, лебедем став і на крилах повис білосніжних.
380] Лиш Гіріея не знала того й, затуживши за сином,
381] Вся розпливлася слізьми - Гіріеєю, озером, стала.
382] З тими місцями межує Плеврон, де на крилах тремтливих
383] Ран од своїх же дітей офіянка уникнула, Комба.
384] Ось і поля Калавреї, що милі були для Латони;
385] Там володар із дружиною злинули в небо птахами.
386] Справа Кіллена лежить, де, за звичаєм дикого звіра,
387] З рідною матір ю ложе своє мав Менефрон ділити.
388] Бачить Кефіса здаля, що оплакував долю невтішну
389] Внука: його замінив Аполлон у тюленя товстого;
390] Бачить домівку Евмела, який побивався за сином.
391] Врешті, в Ефіру Піренську домчали Медею-чаклунку
392] Крила зміїні. Прадавніх людей ще від першого віку
393] Виник там рід од грибів лісових, що зросли під дощами.
394] Потім, коли наречену спалила колхідська отрута,
395] Й море пожежу палацу одне віддзеркалило й друге,
396] Й кров ю дітей обагрилось залізо,- тікає злочинна
397] Мати од гніву й меча, відімстивши зрадливцю Ясону.
398] Злинувши знов на Тітанових зміях, вона прибуває
399] В замок Паллади. Тебе, справедлива Фенеє, в повітрі
400] Бачили там і тебе, що літав побіч неї, Періфе;
401] Там на незвичне оперлась крило й Поліпемона внучка.
402] Владар Егей прихистив утікачку. В однім тільки схибив:
403] їй, крім притулку, ще й руку подав, поєднавшись у шлюбі.
404] Скоро й Тесей появився, дитя, не відоме для батька,
405] Мужній герой, що зумів упокорити Істм двобережний.
406] Щоб подолати його, аконіт заварила Медея -
407] Десь аж на березі скіфськім чаклунка його назбирала.
408] Кажуть, з-під зуба собаки, котру народила Ехідна,
409] Зілля те вбивче зросло. Де печера глибока темніє, [124]
410] В ється там спадистий шлях. Ось по ньому тірінфський сміливець
411] Кербера-пса, що пручавсь і від променів сонця сліпучих
412] Очі сховати хотів, на ланцюг адамантовий взявши,
413] Вивів-таки з-під землі. Тоді Кербер у люті скаженій,
414] Гавкотом тричі повітря прозоре довкіл колихнувши,
415] Тричі блідавою піною бризнув на поле зелене.
416] Піна, гадають, коріння пустила; черпнувши врожайних
417] Соків тієї землі, набула смертоносної сили.
418] Пнеться й по схилах те зілля цупке і тому аконітом
419] Назване серед селян. Із намови хитрунки-дружини
420] Батько Егей подає його синові (думав - що ворог).
421] Келих узяв у правицю Тесей, не чекаючи лиха,
422] й тут на руків ї меча запримітив здивований батько
423] Знак свого роду - й злочинний напій з-перед уст йому вибив.
424] Та врятувалась Медея закляттями - в хмару пірнула.
425] Батько, хоч як ізрадів, що живим його син залишився,
426] Довго був наче не свій, аж не вірив, що міг мимоволі
427] Руку на сина здійнять. Уже вівтарі роздуває,
428] Щедро складає безсмертним дари. Розсікають сокири
429] Шию могутніх биків; на рогах у них - стрічки жертовні.
430] Жоден день перед тим так осяйливо для Ерехтідів,
431] Радісно так не заблис. До гостини сідають вельможі
432] Й простий народ. За вином, що людей звеселяє, по колу
433] Пісня пішла: «Гомонить про діла твої славні, Тесею,
434] Весь Марафон, зачудований кров ю бика - Мінотавра.
435] Те, що спокійно за плугом іде селянин кроміонський,-
436] Також заслуга твоя. Завдяки тобі край Епідавра
437] Бачив, як велет, озброєний києм, упав - син Вулкана.
438] Бачили мертвим Прокруста жорстокого хвилі Кефіса.
439] Як поваливсь Керкіон,- Елевсін це побачив Церерин.
440] Впав і Сі ніс, що для зла застосовував рук своїх силу:
441] Стовбури він нагинав; до землі, було, схилить верхів я
442] Сосни, щоб ген розметать пошматоване тіло людини.
443] До Алкатої, до стін лелегейських безпечний провадить
444] Шлях, коли згинув Скірон. Лиходія розсіяні кості
445] Ні суходіл, ані хвиля морська не схотіли прийняти.
446] Довго ще, кажуть, їх вітер носив, поки з часом не стали
447] Скелями; й досі така ж у них назва: Скіронові скелі.
448] Та, коли б ми твої вчинки й літа зрахувати взялися,-
449] Подвигів більше було б, ніж років. Ми за тебе, могутній,
450] Купно благаєм богів. Піднімаємо келих - за тебе!»
451] Схвально на слово те люд одгукнувсь, і розлігся в палаці
452] Гомін. Кутка не було, де б смутились, у цілому місті.
453] Все ж (отакою вже куцою в нас насолода буває:
454] Щось неодмінно її скаламутить!) Егей, повернувши
455] Рідного сина сЬбі, безтурботно не міг веселитись:
456] Мінос готує війну. Нездоланні морські в нього й піші [125]
457] Сили, та батьківський гнів - наймогутніша Міноса зброя:
458] За Андрогея, загиблого сина, спішить відомстити.
459] Та перед тим він союзні війська до війни залучає.
460] Темні моря борознить, кораблі спорудивши крилаті.
461] Ось вже Анафа війська подала йому й Астіпалея:
462] Цій він мечем пригрозив; обіцяв подарунки - Анафі.
463] Взяв і низинний Мікон, і Кімол, що на крейду багатий;
464] Далі й Сірон, де квітує чебрець, і Серіф, де рівнини,
465] Парос, де мармур, і край, що його нечестива фракійка
466] Арна колись продала: пожадане отримавши злото,
467] Птахою стала вона, що на золото й нині поквапна;
468] Птаха ця, з чорними ніжками й чорним оперенням,- галка.
469] Лиш Оліар і Дідіми, лиш Андрос, Гіара і Тенос,
470] І Пепарет - острівець, на блискучі оливки багатий.
471] Суднам із Кноса не слали підмоги. Тож Мінос вітрила
472] Вліво звернув, до Енопії, де Еакідів країна.
473] Так називали її в давнину, та Еак їй дав іншу
474] Назву: Егіна - це ймення колись його мати носила.
475] Юрмиться люд: роздивитись такого преславного мужа
476] Прагне. Спішить Теламон, а за ним підбігає молодший
477] Від Теламона Пелей і третій - Фок, вслід за ними.
478] Повагом, не поспішаючи,- все-таки вік за плечима,-
479] Йде сам Еак і розпитує, що привело їх в Егіну.
480] Вчувши про батькове горе, зітхнув. А йому повелитель
481] Кріту, де славних сто міст, відмовляє такими словами:
482] «Месницькій зброї моїй посприяй: в справедливім поході
483] Часткою військ моїх будь. За могилу розради я прагну».
484] Парость Асопа йому: «Надаремне благаєш: не може
485] Край мій піти на таке: найтісніше з землею Кекропа
486] Нині пов'язані ми, договір є міцний поміж нами».
487] Той, спохмурнівши, пішов; «Пожалієш об тім договорі!» -
488] Мовив. І вирішив краще погрожувать збройним походом,
489] Ніж, розпочавши війну, передчасно в ній тратити сили.
490] Судна ліктійські ще видно було з Енопійської вежі
491] В морі, коли під вітрилом тугим корабель бистрохідний
492] З Аттіки в гавань уже запливав, до прихильного краю.
493] На кораблі був Кефал, а при ньому - веління вітчизни.
494] Гостя зустріли Еака сини і впізнали Кефала,
495] Хоч і давно з ним не бачились. Дружньо правиці подавши,
496] В дім запросили, до батька. Герой величавий, що з віком
497] Не розгубив ще яскравих слідів молодечої вроди,
498] Входить, оливкову гілку тримаючи,- знак свого краю.
499] Двоє молодших стоять і ліворуч од нього, й праворуч -
500] Кліт із Бутеєм, Палланта сини, що з Кефалом дружили.
501] Після взаємних вітань, що без них не обходиться зустріч,
502] Волю Егея Кефал переказує, просить подати
503] Поміч, про дружні зв'язки, що ріднять їхіоддавна, згадавши. [126]
504] Врешті, йому нагадав, що й Ахайї погрожує Мінос.
505] Гарно промовив - і справі поміг: на блискучу головку
506] Скіпетра владар Еак ліву руку рішуче поклавши,-
507] «Помочі ви не просіть, а беріть її,- мовив,- Афіни!
508] Сили всього мого острова, все, що мені постачає
509] Нинішня влада моя,- ви своїм без вагання вважайте.
510] Війська мого для моїх і для ваших потреб не забракне.
511] Дяка богам, не в біді ми, тому перепрошувать - зайве».
512] «Хай буде й далі так,- мовив Кефал,- громадян хай прибуде
513] В місті твоїм. Я от радий був щойно, коли ваша молодь
514] Вийшла назустріч мені - юнаки, один одного варті,
515] Красені в розквіті літ. Багатьох не знаходжу, одначе,
516] З тих, що їх бачив я, в вашім краю побувавши раніше».
517] Важко зітхнувши, таку повів мову Еак сумовито:
518] «Кращою долею, друже, змінився печальний початок.
519] О, якби можна, його не торкнувшись, про неї згадати!
520] Та по порядку, про все оповім, щоб не гаяти часу.
521] Прахом, кістками лежать усі ті, що про них пам ятаєш.
522] З ними частину набутку свого щонайкращу я втратив!
523] Мор наше місто косив: його гнівна Юнона зіслала
524] В злобі сліпій на цей край, що суперниці носить імення.
525] Поки вважали це лихо земним і не відали, звідки
526] Впав цей удар, у мистецтві лікарськім рятунку шукали.
527] Зрадило їх і воно: переможене, впало мистецтво.
528] Темною млою в цей день над землею нависло понуре
529] Небо й повітрям парким нездорові наповнились хмари.
530] Роги свої, наливаючись, місяць єднав учетверте
531] І, коли тоншав, роз'єднував їх учетверте,- та все ще
532] Австри, палючі вітри, розвівали над містом заразу:
533] В води вона, як відомо, проникла - в струмки та озера.
534] А по полях, що взялись бур'яном, розповзлось усіляке
535] Гаддя й своєю отрутою чорною повнило ріки.
536] Пошесть пішла наперед на собак, на птахів, на отари,
537] На хижаків - наче пробував мор свого подиху силу.
538] З подивом бачив рільник нещасливий, як, тягнучи плуга,
539] Падали дужі бики, борозни до кінця не довівши.
540] Жалібно бекали рунисті вівці; у них випадала
541] Вовна сама по собі й хворобливо зсихалося тіло.
542] Чистої крові рисак, володар бігової доріжки,
543] Пальми не гідний тепер: забуваючи елаву колишню,
544] Тільки постогнує, в стайні чекає повільної смерті.
545] Гнівом не вибухне дикий кабан, не втішається сарна
546] Прудкістю ніг, а кошлатий ведмідь на бика вже не вийде.
547] Млявість панує довкіл. По лісах, і полях, і дорогах
548] Трупи огидні лежать. Занечищує сморід повітря.
549] Дивне скажу: не чіпає собака ні вовк-сіроманець
550] Падла, ні пажерний птах. Розкладаються трупи, й розносять [127]
551] Запах важкий, і недугом заразливим сіють довкола.
552] Врешті на вбогих селян, смертоносної сили набравшись,
553] Мор наваливсь і в оточене мурами місто ввірвався.
554] Спершу нутро все горить. Червоність і віддих палючий
555] Свідчать про внутрішній жар. Не вміщається в роті розбухлий,
556] Здерев янілий язик. Пересохлим, порепаним горлом
557] Ловлять повітря, та подув палкий не збиває гарячки.
558] Ані на постіль лягти, ані тіла прикрити не можуть:
559] Падають ницьма на землю тверду. Від землі холоднішим
560] Тіло, проте, не стає, а земля аж палає від тіла.
561] Й не порятує ніхто: лікарів, що приходять на поміч,
562] Косить недуга - мистецтво їх нині самим їм на шкоду.
563] Хто біля хворих бував, не лишав у біді свого друга,-
564] За допомогою й сам загибав. І коли всі надії
565] Прахом пішли й тільки смерть цю хворобу могла перервати,
566] Всяк, що хотів, те й робив, помічне зацуравши, бо в ньому
567] Помочі й так не було. Тож повсюди без сорому, стриму
568] Воду, розлігшись, пили при водоймах, струмках та джерелах;
569] Марно пили, бо не спрагу - життя в ній гасили раніше.
570] Там, у воді, й захлинавсь не один: понад міру обпившись,
571] Вже й ворухнутись не міг, а хто жив ще - продовжував пити.
572] Так своє ложе ненавидять хворі, що, мов божевільні,
573] З нього зістрибують. Хто ж і на ноги звестися не в силі,-
574] Зсунувшись, котиться той по долівці, аби якнайдалі
575] Бути від рідних пенатів: чумним тут усе видається.
576] Всяк винуватить куток свій-не знає, де корінь нещастя.
577] Ті по дорогах, півмертві, бредуть, поки ноги ще носять;
578] Інші - в сльозах на землі простяглись; од утоми й хвороби
579] Вже через силу запалими глибоко водять очима,
580] Руки благально до зір, до безмовного неба здіймають.
581] І видихають життя свого залишок, де доведеться.
582] Що я, гадаєш, тоді відчував і чого, окрім смерті,
583] Прагнув, життя кленучи, до своїх приєднатись готовий?
584] Всюди, куди тільки зір міг сягнути, на кожному кроці,
585] Люд нещасливий лежав: так на землю падуть переспілі
586] Яблука, тільки-но гілку торкнеш, або з дуба - жолуддя.
587] Глянь перед себе: Юпітера храм височить небосяжний
588] З довгими східцями. Хто на священному вівтарі марно
589] Ладану там не палив? Скільки раз там дружина за мужа,
590] Батько за сина молилися палко, й самі при молитві,
591] На незворушливий камінь упавши, з життям розлучались,
592] І незужитий знаходили ладан у мертвій долоні!
593] Часто жертовні бики, коли їх підігнали до храму,
594] Тільки-но жрець помоливсь і вино почав лити між роги,
595] Хоч їм удару ніхто не завдав ще, валились на землю.
596] Жертву Юпітеру сам я складав за вітчизну, за себе
597] І за синів своїх трьох, та жертовна тварина зненацька [128]
598] Що мала сил заревла й, повалившись, немов од удару,
599] Скупо забарвила хворою кров'ю підставлене лезо.
600] Втратило й хворе нутро правдомовні ті знаки, що з неба
601] Людям боги подають: перетлила недуга утробу.
602] Бачив я трупи людські, що лежали при вході до храму,
603] Побіч самих вівтарів - і страшнішою смерть видавалась.
604] Дехто у зашморгу душу губив - од страху перед смертю
605] Смерті шукав, закликаючи й так уже скору загибель.
606] Не хоронили, а просто виносили скошених мором:
607] Брами для всіх похоронних обрядів були б затісними.
608] То на землі залишали тіла, то на вогнища клали,
609] Та без останніх дарів. Хто повірить, що бійка зринала
610] Навіть за вогнища: часто згоряв на чужому покійник.
611] Там і сльозинки ніхто не зронив. Неоплакані тіні
612] Старців, малят, матерів і дівчат незаміжніх блукали.
613] Місця для свіжих могил, а для вогнища - дров бракувало.
614] Вражений вихором бід і смертей,- «О Юпітере-батьку! -
615] Вигукнув я,- коли й справді колись поспішав ти в обійми
616] Доньки Асопа, Егіни; якщо тобі предком егінян,
617] О всемогутній, не соромно бути,- тоді мені, батьку,
618] Люд мій увесь поверни, а як ні - то й мене вкрий землею!»
619] Блиснув Юпітер і громом на те відгукнувся прихильно.
620] «Знак цей приймаю,- сказав я,-- і хай він потвердженням добрим
621] Ласки твоєї для нас і зарукою певною буде!»
622] Побіч був дуб, хоч розлогий, та віттям рідкий, Громовержця
623] Дерево недоторканне - насіння додонського парость.
624] Там працьовитих мурах ми побачили: в ротик узявши
625] Більший од себе тягар і стежини тримаючись, довгим
626] Рядом снували вони по корі, наче зморшками зритій.
627] Подивувавшись їх кількістю,- «Дай громадян мені стільки ж,
628] Батьку ласкавий,- кажу,- щоб залюднити вимерле місто!»
629] Дуб ніби весь затремтів, і в безвітряній тиші раптово
630] Шелест по ньому пройшов. Переляк оді йняв мені мову,
631] Заворушилось волосся. Проте я і дерево, й землю
632] З трепетом поцілував. Хоч на чудо й не смів уповати,
633] Все ж - уповав і в душі сподівання плекав потаємні.
634] Злинула ніч* і турботами денними зморене тіло
635] Сон оповив. Уві сні я побачив той дуб, що розлогих
636] Стільки ж гілок мав і стільки ж мурах метушилось по ньому.
637] Так, як тоді, сколихнувсь він гіллям і почав розсівати
638] Ті зерноносні ряди на поля, що під ним розіслались.
639] Раптом немовби рости почали вони, ширшати стали;
640] Далі з землі піднялись і могли вже триматися прямо,
641] Втратили худість, і темне забарвлення, й кількість велику
642] Ніжок, і вже не мурах, а людей незчисленних я бачив.
643] Сон одлетів. Не вдоволений ним, на богів нарікаю:
644] Не помогли ж бо нічим. А тим часом почувсь у покоях [129]
645] Гамір і наче людські голоси, від яких у ту пору
646] Я вже відвик був давно. Поки й ті голоси я вважаю
647] Сном, Теламон підбіга й, розчиняючи поспіхом двері,
648] Каже: «Побачиш таке, в що й повірити, батечку, годі!
649] Вийди ж!» Виходжу - й не вірю очам своїм: тих, що недавно
650] Бачив у сні,- наяву їх усіх у такому ж порядку
651] Бачу тепер, пізнаю. Владаря, підійшовши, вітають.
652] Я Громовержцеві дякую й між новоявленим людом
653] Місто ділю і поля, де колишніх селян бракувало.
654] Щоб пам ятав про свій рід, мірмідонами люд цей назвав я.
655] Що це за люд такий, бачив ти сам. Ну а звичаї в нього -
656] Ті, що й у предків були: працьовите, ощадливе плем я.
657] Вперто громадить майно й берегти нагромаджене вміє
658] Рівна літами й хоробрістю юнь на війну за тобою
659] Вирушить, тільки-но Евр, що тебе супроводив щасливо,-
660] З Евром ти справді приплив,- ходовим переміниться Австром».
661] Так-то розмовами тими, що справ усіляких торкались,
662] Довгий виповнювавсь день. Його рештка пішла на вечерю,
663] Ніч - на покріплення сил. Уже сонце зійшло злотогриве,
664] Вітер, однак, не змінивсь, не давав нам вернутись додому.
665] Вранці Палланта сини прибули до Кефала, що віком
666] Був од них старший, і втрійку - Кефал із синами Палланта -
667] Вибрались до владаря. Та владар іще спав у ту пору.
668] Фок, син Еака, гостей повітав на високім порозі,
669] Бо Теламон і Пелей для війни набирали загони.
670] В дім свій, у внутрішні пишні покої, охоче провадить
671] Внуків Кекропових Фок; побіч них і собі примостився.
672] Тут він увагу звернув, що нащадок Еола в правиці
673] Спис невідомого дерева має з золоченим вістрям.
674] Кинувши декілька слів, щоб розмову підтримати дружню,
675] Каже таке: «У лісах я бував, не новак і на ловах,-
676] Не розумію усе ж, із якого ти дерева зрізав
677] Той, що в руці твоїй, спис: якби з ясена, то неодмінно б
678] Червонуватим він був; якби з терну, то мав би колінця.
679] Де він зростав, не вгадаю ніяк, та не бачив я зроду
680] І між найкращих списів ось такого метального списа».
681] «Ще якби ти його в дії побачив,- на те Еакіду
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |