|
— Суворо… — проказав Віктор, дивлячись на море.
— Заперечте, — запропонувала Маруся.
— Хотів би… — знову замовк.
— Але?.. — наполягала на продовженні жінка.
— Але… Але, Марусю, ви щойно розшифрували підтекст мого життя. І я ніяк не втямлю, як вам вдалося після кількох випадкових зустрічей так чітко зчитати давній палімпсест. Я сам не міг його збагнути…
— Могли, Вікторе. Але ви підсвідомо чи свідомо вибрали такий шлях. Самі від себе сховалися в кокон. Відчуття провини перетворило вас на лялечку, воно паралізує, не дає почуватися вільним. Ви наче й живете повноцінним життям — кар’єра, друзі, жінка (хоч і чужа), а повноти не відчуваєте. Вас постійно переслідує минуле.
— А вас, Марусю?
— І мене, — подивилася пильно в очі. — Але цієї ночі я закрила завісу в минуле. Знаєте, відчула таку легкість.
— Я теж хочу закрити завісу. Допоможіть.
Слова Віктора прозвучали так щиро і, навіть, благально, що Маруся підвелась і якусь хвилину замислено розглядала його. Раптом відчула незбагненну відповідальність за цього дорослого кремезного чоловіка.
— Дай руку! — перейшла на ти.
Взяла за простягнуту руку і повела ближче до моря. Місячна дорога трохи змінила радіус — дальній край ближче підтягнувся до високого скелястого берега. Море зачаїлось і лише злегка погойдувалося під їхніми поглядами. Вони підійшли до нього впритул, щоби вчинити таємний ритуал, який вигадала Маруся.
— Ти щойно вкотре пропустив через себе найболючішу подію життя, що не давала заспокоєння. Виповів мені найбільший свій біль. Цей краєвид, бачиш, — показала перед собою рукою, — і є завіса. Аліса залишилася за нею. Їй добре по той бік. Бо кому дуже погано, той шукає шляху додому. Дозволь їй бути там. Опусти завісу і почни нове життя — по цей бік.
Двоє дорослих людей трималися за руки, дивлячись вдалину, й очікували дива. А можливо, диво очікувало їх. Позаду почулися швидкі кроки, що раптом затихли. Обоє озирнулися.
— Мамо?! — здивувалася Маруся.
— Як же ти мене налякала! — ледь вимовила Ірина Іванівна. — Пропала з ліжка… Я думала, що тебе турки вкрали. Господи, Марусю!
— Ну це вже ні… Досить… — сказав Віктор.
— Це хто? — вже отямилася мама.
— Це Віктор. Ми з ним новий сценарій пишемо.
— Він сценарист?
— Радше — герой! Сценарист вище… — подивилася на небо.
2009–2010 pp.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 34 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |