Сфера застосування права штатів, особливо з питань цивільного і кримінального права, судового устрою і судового процесу, значно ширше, ніж федерального права і супутнього йому загального права, що є сукупністю судових прецедентів, зумовлених необхідністю тлумачення федеральних законів. Розмежування сфер дії федерального права і права штатів у деяких галузях правового регулювання уявляється складним, оскільки нерідко одні і ті ж правові інститути регулюються не тільки федеральним правом, але й правом штатів.
Так окрім питань, які Конституцією віднесено до виключної компетенції Конгресу, існують також питання, із яких законодавствує Конгрес, але одночасно і штатам надано певну компетенцію. Це так звана залишкова компетенція. Штатам дозволяється законодавствувати із цих питань, але їм забороняється приймати положення, що йдуть врозріз із нормами федерального права. Проте їм не забороняється доповнювати федеральне право або заповнювати наявні в ньому прогалини. Разом із федеральними податками існує фіскальне право в кожному штаті»1.
Конституція США також закріплює основні принципи, що регулюють взаємини між штатами.
Перш за все, це принцип повної довіри і пошани, згідно з яким закони, чинні в одному зі штатів, повинні визнаватися в іншому. На підставі цього принципу судові органи одного штату приймають рішення судів інших штатів, ухвалені по цивільних справах, а також приймають особисті документи й акти інших штатів (наприклад водійські права, свідоцтва про шлюб тощо). Проте даний принцип не передбачає застосування норм кримінального права одного штату в іншому.
Наступний принцип, який регулює взаємини між штатами, полягає в закріпленні міжштатних привілеїв і пільг, згідно з яким
' Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 277.
привілеї і пільги жителів одного штату поширюються на жителів інших штатів, і включає правовий захист, право доступу до суду, звільнення від дискримінаційного оподаткування.
І, нарешті, принцип видачі злочинців, за яким, незалежно від місцезнаходження злочинця, будь-який штат зобов'язаний його видати на вимогу штату, де він скоїв злочин.
Окрім названих принципів Конституція США встановлює вимогу мирного вирішення суперечок між штатами, які можуть розглядатися Верховним судом США.
Як відзначає В. Бернхем, існує чимало відмінностей між правом різних штатів, часом значних, переважно пов'язаних із законодавчими рішеннями, але трапляються і наслідки різного тлумачення загального права. Судова система й організація управління змінюються від штату до штату, так само, як і цивільний та кримінальний процеси. Різні підстави й умови розірвання шлюбу: в одних штатах встановлено режим спільності майна подружжя, а в інших — роздільний. Незбіг норм спостерігається в праві товариств і фіскальному праві. Від штату до штату змінюється перелік покарань, передбачених кримінальним законом'.
Незважаючи на сильні тенденції до одноманітності судової системи, трапляються випадки, коли суди різних штатів приймають по аналогічних справах несхожі, а іноді протилежні рішення. Це створює колізії, які посилюються можливістю розбіжності рішень судів штатів (що розглядають переважну більшість справ) і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ.
Таким чином, слід погодитися з К- Цвайгертом і X. Кьотцем, що США можна охарактеризувати як гігантський політико-правовий полігон, на якому кожен штат випробовує результати розвитку власного законодавства і судової практики в тому чи іншому напрямі, нагромаджує за допомогою цього досвід, ділиться інформацією про судову практику, яка здатна викликати суперечностями в галузі правової політики і може впливати на інші штати як у позитивному, так і негативному розумінні2.
1 Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Україна, 1999.
- С. 15-16.
2 Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере част
ного права: В 2 т. — Т. 1: Основы. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 374.
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
4. Джерела американського права
К- Осакве розділяє джерела права США на обов'язкові (нормативні) і необов'язкові (ненормативні). До обов'язкових джерел права належать: Конституція, судовий прецедент, за-кони-статути, підзаконні акти, справедливість, торговий звичай, міжнародні договори, приватні правові операції (договір і т. ін.). До необов'язкових джерел права належать: доктрина (науковий і практичний коментар), закон зарубіжних країн, obiter dictumd/dictum (думка суду щодо справи, висловлена перед судом, але не є юридичним обґрунтуванням рішення), рішення зарубіжних судів, судова практика1.
Правова система США своїм корінням сягає в англійську систему загального прецедентного права, в якій основним джерелом права є судовий прецедент. Згідно з існуючими правилами, суд при рішенні будь-якого питання є формально зв'язаним з рішенням аналогічного питання, винесеного вищим судом або судом тієї ж інстанції. Але фактично в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин справи, що розглядається, від раніше розглянутої і такої, що стала прецедентом, суд у цілому і окремі судді володіють значною свободою2. Таким чином, визнання прецеденту джерелом права дозволяє фактично створювати нову норму права.
Необхідно підкреслити, що дія прецедентного права в правовій системі США, як уже наголошувалося, має свою специфіку, що полягає в гнучкому характері його застосування відповідно до політичних і соціально-економічних умов суспільства.
Крім того, як відзначає С.С. Алексеев, специфічною рисою, що відрізняє американську правову систему від англійської, є тяжіння прецедентного за своєю природою права США до кодифікації та особливості судової діяльності і прецедентно!' практики, що спочатку спираються на Конституцію і закладені
в ній імперативи прав людини, а також на високі духовні, моральні засади права1.
Необхідно звернути увагу на такий суттєвий момент. Судова практика і судовий прецедент, як уже наголошувалося, не тотожні, хоча в більшості наукових досліджень ці явища і поняття розглядаються як ідентичні, що виступають за загальним правилом та під однією і тією ж назвою «прецедент». Коли мова йде про судову практику як джерело права, то маються на увазі два її значення. По-перше, це діяльність судів, пов'язана більшою мірою не з правозастосуванням, а з правотворчістю, вираженою у виробленні в процесі розгляду конкретних справ загальнообов'язкових правил поведінки. По-друге, судова практика — це самі вироблені в процесі судової діяльності загальнообов'язкові рішення. Коли мова йде про прецедент як джерело права, то необхідно мати на увазі не стільки процес судової діяльності, скільки результат цієї діяльності, тобто вироблені судовою практикою загальні правові положення. У даному випадку мається на увазі діяльність тільки вищих судів на рівні федерації (Верховний суд США) і на рівні штатів (верховні суди штатів).
У другій половині XX ст. законодавчі джерела права почали відігравати дедалі більш значну роль та нарівні із судовим прецедентом стали головними джерелами американського права не тільки на федеральному рівні, але й на рівні штатів. Особлива роль законів у системі американського права, на відміну від англійського, полягає в прийнятті Конституції США, значення якої важко переоцінити. Крім того, за всю історію США в цілому було прийнято 146 конституцій штатів2. Вони приймалися в різний час. Найстарішою з них є Конституція штату Массачусетс 1780 p., a найновішою — Конституція штату Джорджія 1982 р.
Характерним є те, що жодна із чинних конституцій штатів не має значних рис схожості з федеральною конституцією. Це пояснюється різними причинами, серед яких можна виділити такі: конституції штатів у порівнянні з федеральною конституцією володіють спрощеним порядком внесення до них змін, вони
1 Осакве К. Сравнительное правоведение: Общая и Особенная части: Учеб.-
практ. пособие. — М.: Дело, 2002. — С. 86.
2 Див.: Smidh P., Barlty S. The Modern Englih Legal System. — Oxford, 1984.
- P. 3-18.
1 Алексеев С.С. Право на пороге третьего тысячелетия: Некоторые тенден
ции мирового правового развития — надежда и драма современной эпохи. — М.:
Статут, 2000. — С. 64.
2 Лафитский В.И. Основы конституционного строя США. — М., 1998. — С. 80.
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
значно більші за обсягом, мають складнішу внутрішню структуру, відображають у своїх текстах реалії політико-правового життя суспільства1.
Необхідно звернути увагу на кодифікацію, яка здійснювалася впродовж усієї історії розвитку правової системи США. У 1848 р. завдяки зусиллям відомого американського юриста Д. Філда в штаті Нью-Йорк було прийнято кодекси Цивільного і Кримінального судочинства, які потім стали зразком для інших штатів. Усі ці кодекси були побудовані, головним чином, на загальному праві. У системі законодавства США зустрічається чимало кодексів, яких не знає англійське право. У декількох штатах діють цивільні кодекси, у 25 штатах — цивільно-процесуальні; у всіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. У кодексах бачать плід консолідації, більш або менш вдалої, а не підґрунтя для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової системи2. Але особливого розвитку цей процес набув у «новому курсі» Ф.Д. Рузвельта, коли Конгрес і легіслатури штатів почали інтенсивну діяльність із видання законів. Щорічно Конгрес приймає до 900, а легіслатури штатів — до ЗО тис. законодавчих актів.
У теперішній час федеральне законодавство відіграє роль визначального джерела права в регулюванні питань економіки, фінансів, оборони, трудових відносин, охорони природи та інших загальнодержавних проблем, а також митних правил, торгівлі між штатами, авторських прав, патентних відносин і т. ін. Підготовку проектів законів і кодексів здійснює Загальнонаціональна комісія представників штатів спільно з Американським інститутом права і Американською асоціацією адвокатів. Для того, щоб проект став законом, він повинен бути прийнятий як такий штатами.
Серед кодексів першим і найбільш відомим є Єдиний торговий кодекс, який був офіційно схвалений в 1962 р. У ньому десять розділів і 400 статей. Він не охоплює все торгове право, але те, що увійшло до нього, регламентоване достатньо детально,
1 Конституционное (государственное право) зарубежных стран: Учебник:
В 4-х т. — Т. 4: Часть Особенная: страны Америки и Азии / Отв. ред. Б.А. Страшун.
— М.: Норма, 2001. — С. 10.
2 Саидов А.Х. Сравнительное правоведение и юридическая география мира.
— М.: Институт гос. и права РАН, 993. — С. 110.
особливо норми про продаж товарів, про оборотні документи, забезпечення операцій.
Що стосується співвідношення судових прецедентів і законодавчих актів, то судді, спираючись на загальне право, розглядають законодавчі акти як такі, що мають специфічні норми права, які можуть застосовуватися тільки в чітко встановлених випадках. Усі інші ситуації, не передбачені законодавчими актами, повинні розглядатися з позицій загального права.
Також джерелом американського права є делеговане законодавство, тобто нормативні акти, що видаються найвищими виконавчими органами США, право на ухвалення яких делегується найвищими законодавчими органами США. Як відзначає М.М. Марченко, у США час від часу порушується питання про правомірність делегування повноважень на видання відповідних актів, оскільки даний процес, на думку супротивників делегованого законодавства, суперечить духу теорії розділення влад1.
Певне місце в системі джерел американського права займає також звичай, хоча через історичні причини він не зміг зберегти свої вихідні позиції. Проте в системі американського права в регулюванні певних питань досить часто враховуються звичаї як корінного населення, так і інших категорій населення, що іммігрували в США.
5. Структура американського права
Право США в цілому має структуру, аналогічну структурі загального права, але є й істотні відмінності. Одна з таких відмінностей, що має принципове значення, пов'язана з федеральною структурою США.
Регулювання цивільно-правових відносин, в основному, входить до компетенції окремих штатів, а федеральне право лише частково торкається цивільно-правових відносин у загальному контексті зростаючого федерального регулювання економіки.
1 Марченко М.Н. Курс сравнительного правоведения: Учебник. — М.: Городец, 2002. - С. 696.
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
У сфері цивільного права в більшості американських штатів діють не кодекси, а закони, що регулюють окремі правові інститути, або норми загального права. Виняток становить штат Луїзіана, де діє Цивільний кодекс 1870 p., що продовжує традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна і Південна Дакота, де є цивільні кодекси, які регулюють лише вузьке коло проблем цивільного і сімейного права1.
У США цивільне право складається з окремих важливих правових інститутів — права корпорацій, договірного права, права власності та ін.
Найбільш істотні економічні і соціальні наслідки були пов'язані з розвитком правового статусу юридичної особи. У США, як і в Англії, немає особливої загальнотеоретичної конструкції «юридична особа», і такою виступає корпорація. Підприємницькі корпорації в США по суті є аналогом акціонерного товариства. Сама юридична техніка конструювання корпорації з деякими модифікаціями запозичена правовою системою США з англійського загального права.
Із самого початку законодавче регулювання діяльності корпорацій було достатньо ліберальним і обмежувалося лише тим, що в рамках права штатів, іноді в рамках федерального права, видавалися акти, що передбачали загальні умови організації і діяльності корпоративних об'єднань. Відповідно до тенденцій розвитку американської економіки у XX ст. підприємницькі корпорації зайняли пануючі позиції практично в усіх її сферах. Так в останній чверті XX ст. у США налічувалося понад 2 млн. підприємницьких корпорацій (акціонерних товариств). У теперішній час у кожному із штатів діють свої власні закони про корпорації як загального характеру, так і тих, що стосуються безпосередньо підприємницьких корпорацій.
Асоціація американських адвокатів підготувала примірний закон про підприємницькі корпорації, який не був нормативним актом, проте отримав широке визнання в ділових колах США. За його зразком було складено закони про корпорації в 35 штатах. Серед законів окремих штатів, прийнятих в останні десятиліття,
1 Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев. — 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 601.
за своїм змістом і юридичною формою особливо виділяються загальний закон про корпорації штату Делавер 1967 p., закон про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 p., загальний закон про корпорації штату Каліфорнія 1977 р.
Одним із центральних інститутів американського права, що регулює цивільно-правові відносини, уважається інститут договірного права. До кінця XIX ст. договірні відносини регулювалися переважно прецедентним правом. У XX ст. на перший план регулювання даних відносин виходить законодавство штатів. Удосконаленню договірного права сприяла політика економічного лібералізму, при якій склалася майже необмежена свобода укладання різноманітних угод, які мають юридичну силу, що відкривало шлях індивідуальній і корпоративній підприємницькій діяльності. Для інституту договірного права США характерна конструкція зустрічного задоволення, заснована на обіцянці здійснити очікувані дії. При такому широкому розумінні договору ринкові відносини отримали своє юридичне вираження саме в договірному праві.
Інститут права власності регулюється, перш за все, Конституцією США. V і XIV поправки до конституції встановили, що жодна особа не повинна позбавлятися життя, свободи або власності без належної правової процедури. Так у 1879 р. при розгляді судової справи, пов'язаної із застосуванням V поправки Конституції США, суд заявив, що федерації, так само як і штатам... заборонено позбавляти особу або корпорацію власності без належної правової процедури. У 1889 р. суд уже прямо вказав, що корпорація є юридичною особою в тому значенні, в якому даний термін використано в XIV поправці, а тому вона не може бути позбавлена власності без належної правової процедури.
Сфера сімейно-правових відносин у більшості штатів регулюється не кодексами, а окремими законами, причому регулювання даної сфери належить до виключної компетенції штатів. Як уже наголошувалося, відмінності в регулюванні сімейно-правових відносин у різних штатах значні, що зумовило виникнення правових конфліктів. Для вирішення цієї проблеми Національна конференція уповноважених з уніфікації права штатів в 1970 р. підготувала проект Одноманітного закону про шлюб і розлучення, на підставі якого деякі штати розробили і прийняли відповідні закони.
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
У законодавстві штатів закріплено різні підходи до процедури реєстрації шлюбу. У цілому можна виділити дві основні форми реєстрації шлюбу: цивільну і церковну. Здебільшого для церковного шлюбу необхідна попередня ліцензія від відповідних муніципальних органів. У деяких штатах на шляху до розлучення встановлюються достатньо жорсткі перешкоди (наприклад потрібно довести в ході судової процедури провину одного з подружжя, зокрема заподіяння побоїв, брутальне поводження або подружню невірність тощо). Реєстрації розлучення в окремих штатах передує роздільне проживання подружжя протягом установленого строку (зазвичай півроку).
Регулювання спадково-правових відносин також належить до компетенції права штатів. Історично в різних штатах склався неоднаковий порядок спадкування. Згідно з нормами спадкового права визнається спадкування згідно із законом і за заповітом. Пропорції між цими двома формами спадкування у багатьох випадках різні. Порядок спадкування, як правило, істотно розрізняється залежно від розміру спадку. При спадкуванні невеликого за розмірами майна потрібне лише виконання звичайних формальностей. Коли мова йде про велике майно, то формальності стають складнішими, а головне — законодавство передбачає особливий судовий контроль на період відкриття спадщини. Для управління успадкованим майном призначаються особливі особи, які виступають як виконавці заповіту. До їхніх функцій входить не тільки виконання волі заповідача, але й дотримання інтересів законних спадкоємців і кредиторів.
Згідно з Конституцією США кримінальне право, за винятком тих його норм, які мають загальнофедеральне значення, віднесене до ведення штатів. У початковий період формування правової системи США кримінальне право розвивалося значною мірою під впливом англійського загального права. Починаючи з 40-х pp. XIX ст. розробляються кримінальні кодекси, які були, як правило, розділами зводу законів штатів, що стосуються кримінального права. Вони багато в чому були побудовані на традиційних доктринах і конструкціях загального права.
У 70-ті pp. XIX ст. було зроблено спробу кодифікації кримінального законодавства федерації. Вона знайшла своє вираження в складанні спеціального розділу про федеральні злочини у зводі
законів США. Проте в повнішому вигляді систематизацію федерального законодавства було здійснено в Кримінальному кодексі 1909 р. Останній в 1948 р. у вигляді кодифікованого акта, був включений у розділ 18 Зводу законів США.
Саме на рівні штатів злочинність набула особливо великих розмірів, а численні кримінальні акти і кодекси штатів, прийняті у 50 штатах, виявилися недостатніми. Суперечності, а також прогалини в кримінальному законодавстві окремих штатів вели до збільшення злочинності. Тому в середині XX ст., паралельно з рухом за модернізацію федерального Кримінального кодексу, почалася масштабна робота з уніфікації кримінального законодавства на рівні штатів, унаслідок чого Інститутом американського права в 1962 р. було розроблено Зразковий кримінальний кодекс. Хоча цей кодекс має неофіційний характер і служить лише зразком раціонального і досконалішого в техніко-юридичному відношенні документа, він дуже вплинув на кримінальні кодекси окремих штатів, сприяв їх зближенню. Підсумком стало ухвалення нових кримінальних кодексів більш ніж у 40 штатах.
Види покарань в США підрозділяються на основні і додаткові. Основними видами покарань є страта, тюремне ув'язнення, про-бація і штраф, додатковими — позбавлення різних прав, конфіскація майна, накладання обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, суспільні роботи в суспільних інтересах та ін. Страта як вища міра покарання продовжує зберігатися в 36 штатах.
Основи кримінально-процесуального права в США були закладені англійським загальним правом і в подальшому розвинені з урахуванням особливостей американського суспільства. У деяких штатах було розроблено кримінально-процесуальні кодекси, об'єднані з кримінальними кодексами. З кінця XIX ст. всі питання, що стосуються кримінального процесу і судочинства, включаються у вигляді самостійних розділів до зводів законів штатів.
Зразковий кримінально-процесуальний кодекс, складений ще в 30-х—40-х pp. XX ст., не вплинув істотно на законодавство більшості штатів. На федеральному рівні процес консолідації кримінально-процесуального законодавства знайшов своє вираження в розділі 18 Звід законів США. У 1948 р. до цього розділу було включено особливу другу частину — «Кримінальний процес».
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
Докази, отримані з порушенням процесуальних правил, особливо в результаті таких процесуальних дій, як обшук і арешт, не можуть бути використані обвинуваченням і не приймаються суддею. Як порушення належної правової процедури розглядаються, наприклад, докази, отримані поліцією під час обшуку за присутності понятих і експертів, але без представників захисту.
6. Особливості судової системи США
Судова система США є дворівневою: вона включає систему федеральних судів, а також судові системи 50 штатів, федерального округу Колумбія і чотирьох залежних територій. Суди кожної із систем діють відносно самостійно і незалежно. На відміну від більшості федеральних держав, де федеральні суди лише очолюють судову систему, специфіка американської судової системи полягає в тому, що федеральні суди в багатьох випадках виступають як суди першої інстанції.
Федеральні суди дуже різноманітні, до компетенції яких входить, перш за все, розгляд кримінальних справ про злочини, передбачені федеральним законодавством, цивільних справ по позовах до федеральних властей і по спорах, що виникають у зв'язку із застосуванням федеральних законів, або між громадянами, які проживають у різних державах, якщо при цьому сума позову перевищує 10 тисяч доларів1.
Федеральні суди, у свою чергу, діляться на дві групи. Перша група — традиційні федеральні суди (їх називають федеральними судами загального права). Вони діють як окружні суди; їхні рішення можна оскаржити до апеляційних судів, рішення яких, у свою чергу, можуть бути оскаржені до Верховного суду США. Існує близько ста окружних судів, в яких працює близько 500 суддів; багато судів має по декілька відділень і налічує до 20 суддів. Судді розглядають справи, як правило, одноособово; але по деяких рідкісних категоріях справ діють колегії з трьох суддів2.
1 Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев.
— 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 610-611.
2 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.
— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 288.
Верховний суд США складається з голови і 8 членів суду. Вони призначаються президентом і затверджуються Сенатом довічно. Сенат висуває багато вимог до затвердження саме суддів Верховного суду. Ретельно перевіряються не тільки професійна підготовка, але й політичні погляди.
Верховний суд працює в сесійному порядку. Керує роботою Верховного суду голова на підставі федерального законодавства і правил, прийнятих самим судом. Особливу роль у діяльності Верховного суду відіграє Генеральний соліситор, який призначається президентом при узгодженні з відома Сенату для представлення у федеральних судах інтересів Сполучених Штатів.
До компетенції Верховного суду США входить: розгляд справ по спорах між двома і більше штатів по позовах, в яких однією зі сторін є посли іноземних держав (по першій інстанції); розгляд скарг на вирішення нижчих федеральних судів і судів штатів, якщо вони стосуються «федеральних питань»; прохань про скасування ухвали будь-якого суду, що суперечить Конституції США, законам штату або актам Конгресу США, тобто Верховний суд США виконує роль конституційного суду.
Федеральні апеляційні суди (діє 13 апеляційних судів) розглядають апеляції на рішення районних федеральних судів, за винятком тих справ, які підвідомчі Верховному суду США. Крім цього апеляційні суди переглядають ухвали судів по податкових справах і рішення незалежних агентств, наділених квазісудовими функціями.
Судді федеральних апеляційних судів призначаються президентом при узгодженні з відома Сенату довічно. їх чисельний склад коливається від 4 до 23 суддів. За розпорядженням Верховного суду його голова і судді на час перерви в роботі суду можуть бути тимчасово відряджені до окружних апеляційних судів. Діяльністю останніх керують головні судді, які призначаються на 7-річний строк із числа суддів не старше 70 років, які мають найбільший стаж перебування на посаді.
В апеляційних судах справи розглядаються, як правило, колегією з трьох суддів, які засідають у головних містах, за якими вони закріплені. Вони виконують роль проміжної інстанції між Верховним судом США та окружними судами.
Районні федеральні суди (існують 89 таких судів) діють у всіх штатах, члени яких призначаються президентом за порадою і з
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
відома Сенату довічно. До складу районних федеральних судів входять залежно від кількості судових справ від 1 до 27 суддів. Діяльністю цих судів керують голови (за наявності у складі суду не менше трьох суддів), які призначаються на 7-річний строк із числа суддів не старше 70 років, які мають найбільший стаж перебування на посаді.
Окружний суд є основною ланкою федеральної судової системи. Залежно від кордонів між штатами, територію США розділено на округи. Окружні суди розглядають цивільні і кримінальні справи по першій інстанції, а також до їхньої компетенції входить розгляд скарг на дії адміністративних органів. Один раз на рік його засідання має проходити в районі округу.
Друга група федеральних судів — спеціальні федеральні суди, установлені на підставі різних законів: суди деяких територій і округів; суди, що розглядають справи, пов'язані з відповідальністю держави (палата претензій); суди, що розглядають податкові, митні і патентні справи. У деяких із цих судів виключна компетенція (наприклад суд по зовнішній торгівлі), але в ряді випадків позивач має вибір1.
Судова система штатів має свою систему судів. Кожен штат має свою власну судову систему. В одних штатах судова система складається з двох ступенів, в інших (приблизно у третині штатів) — з трьох.
Суд, що очолює судову систему в 39 штатах, називається Верховним судом, а в решті штатів має інші найменування (апеляційний суд). Різноманітні спеціальні суди можуть існувати як у галузі цивільного, так і в галузі кримінального права.
На території ряду штатів діють суди проміжної юрисдикції, створені для розгляду скарг на вироки і рішення судів першої інстанції та інших судових установ. Іноді в штатах створюється окремий кримінальний апеляційний суд. У ряді випадків суди проміжної юрисдикції функціонують на правах апеляційних відділень верховного суду штату. До їх складу входять від 10 до 50 суддів. Слухання справ зазвичай проводять колегії з трьох суддів.
Дата добавления: 2015-10-21; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |