X. Бехруз. Порівняльне правознавство 3 страница

Таким чином, незважаючи на відсутність писаної конституції, за обсяг джерел, що містять норми конституційного права, жодна конституція світу не може порівнятися з британською «консти­туцією».

6. Судова система Англії

Судовий процес у системі англійського загального права має змагальний характер, який будується на процесуальній рівності сторін і розділенні функцій між обвинуваченим, захистом і судом. У такому процесі обвинувач доводить винність обвинуваченого, а суд виступає як арбітр у процесі. Для змагального процесу характерний розгляд справ судом присяжних. Докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів.

Велике значення в модернізації судової системи Англії відіграв закон про суди 1971 p., який ліквідував ряд судових інстанцій, уніфікував діяльність судів відповідних округів, а головне, створив новий суд — суд корони, що входить до системи вищих судів країни.

Закон про суди і правове обслуговування 1990 р. демократизував судовий процес, запровадив невідому раніше англійському загаль­ному праву категорію правозаступників (адвокатів), підірвавши тим самим корпоративні, що існують ще із часів середньовіччя,

монополії баристерів¹ і соліситорів². З 1985 р. в Англії, разом з обвинувачами, за дорученням поліції і потерпілих почала діяти система державних обвинувачів по найбільш важливих кримі­нальних справах.

При збереженні традиційної змагальності в кримінальному про­цесі зросла роль поліції. Законом 1994 р. про поліцію і докази по кримінальних справах діяльність поліцейських органів ставиться в чіткі рамки. Це стосується арештів, обшуків, вилучення пред­метів злочину і навіть використання електронних пристроїв і комп'ютерних даних.

Вища судова інстанція в Сполученому Королівстві — Палата лордів. Вона приймає до розгляду апеляції, головним чином, на ухвали по цивільних і кримінальних справах, винесені апеляцій­ними інстанціями Англії і Уельсу, а також (тільки по цивільних справах) — Шотландії. Від імені Палати лордів справи розгляда­ються судом Палати лордів, який складається з лорд-канцлера, що очолює його, «ординарних лордів по апеляції» і тих перів, які в минулому посідали вищі судові посади, зокрема всі колишні лорд-канцлери.

Судова система Англії складається з вищої і низової ланки судових органів. До категорії вищої ланки судових органів на­лежать такі суди.

Верховний суд Англії і Уельсу очолюється лорд-канцлером. Він включає три самостійні судові установи — апеляційний суд, високий суд і суд корони.

Апеляційний суд розглядає в колегіях із трьох або більше суддів апеляції на ухвали інших судів. До нього входять лорд-канцлер, колишні лорд-канцлери, лорд — головний суддя й інші вищі судові діячі, а також до 18 лордів — апеляційних суддів. Апеляційний суд має цивільне і кримінальне відділення.

Високий суд складається з трьох відділень — королівської лави, канцлерського і сімейного відділень. До нього входять лорд-канцлер та інші вищі судові діячі, а також до 80 рядових суддів.

¹ Баристери — адвокати, які представляли інтереси клієнтів у судових ін­
станціях всіх рівнів, стаж роботи яких дозволяв їм в подальшому заняти посаду
судді.

² Соліситори — адвокати, які представляли інтереси клієнтів у низших
судових інстанціях.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Відділення королівської лави уповноважене розглядати по першій інстанції найбільш складні цивільні справи і апеляції на вироки магістратських судів по кримінальних справах.

Суд корони, створений в 1971 р. замість ряду колишніх судів, розглядає справи про злочини, що переслідуються за обвину­вальним актом, а також апеляції на вироки і рішення магіст­ратських судів, які розташовані в найбільших містах Англії й Уельсу.

До низової ланки судових органів Англії належать суди графств і магістратські суди.

Суди графств (їх налічується понад 350) є основними орга­нами цивільного правосуддя, що розглядають по першій інстанції близько 90% цивільних справ. Межі території, в якій діє від­повідний суд графства, визначаються лорд-канцлером. Він же має право скасовувати, об'єднувати або засновувати нові суди графств.

Магістратські суди розглядають у сумарному порядку (без присяжних) основну масу кримінальних справ (до 98% на рік). Вони можуть виносити вирок засудженим лише до штрафу або позбавлення волі на строк, як правило, до шести місяців. Якщо магістрати доходять висновку, що обвинувачений заслуговує суворішого покарання, вони передають справу до суду корони. Магістрати проводять також попереднє слухання у справах про злочини, що переслідуються за обвинувальним актом. У ході цих слухань вони вирішують питання, чи є достатньо доказів для віддавання обвинуваченого суду корони.

До судової системи Англії також входять спеціалізовані суди різної компетенції. Наприклад, з 1964 р. установлено промислові трибунали, що складаються з трьох членів, які розглядають спори між підприємцями і працівниками, зокрема скарги на неправильне звільнення і т. ін. У 1956 p., щоб не допустити монополізації виробництва і торгівлі, було встановлено суд із розгляду скарг на обмеження свободи підприємництва, зокрема угоди про ціни і умови поставок товарів і послуг, скарги на порушення правил добросовісної торгової практики; прохання про звільнення від по­датків з міркувань суспільного інтересу.

Важливе місце в англійській судовій системі й у кримінальному процесі займає суд присяжних. Реформою судів 1971 р. було

зроблено спробу централізувати підбір присяжних, який здійс­нюється не шерифами, як це було раніше, а підбирається чинов­никами, призначеними лорд-канцлером. Процеси демократизації торкнулися і інституту засідателів присяжних, для яких з 1972 р. скасовано майновий і понижено віковий цензи.

Усі вказані вище зміни отримали відображення в законі 1974 р. про присяжних. Необхідно підкреслити, що роль судів присяжних у кримінальному процесі Англії в останні десятиліття дещо зни­зилася через розширення кількості справ, що розглядаються суд­дями одноособово без участі засідателів присяжних.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Глава 2. Американське загальне право

1. Формування американського права

Американське право почало формуватися ще в колоніальний період. Історія британського колоніального правління бере свій початок із заснування англійськими переселенцями форту Джеймс­таун (1607 p.). Ініціатива в освоєнні нових колоній належала Британській короні: у 1606 р. Яків І подарував хартії двом тор­говим компаніям (Лондонській і Плімутській) на освоєння і уп­равління узбережжя, розділивши між ними землі на дві умовні колонії — Віргінія і Нова Англія. Ці дві території стали ос­новою формування 13 колоній — майбутніх штатів. Перші колонії були суто комерційними підприємствами і їхній правовий статус визначався колоніальними хартіями, які були своєрідними дого­ворами між Британською короною і акціонерами тієї чи іншої компанії.

Англійські поселенці принесли із собою англійське загальне право, яке із часом у кожній з колоній зазнало певних змін. У колоніях діяло спрощене англійське право або ж просто суміш звичаїв поселенців з їх морально-релігійними настановами, і навіть з біблійними текстами. Судові прецеденти Англії, незва­жаючи на своє середньовічне походження, архаїчність форми і казуїстичність змісту, проявили достатньо високий ступінь гнучкості і пристосовності до умов формування нового суспіль­ства.

Ситуації, що складалися в колоніях, істотно відрізнялися від метрополії, зокрема колонії були вільні від феодальних на­шарувань, була відсутня централізована судова влада. Усе це сприяло поширенню ідеї про необхідність створення власної пра­вової системи, зокрема створення писаного кодифікованого права. Англійське право застосовувалося з обмовкою «в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колонії», згідно з так званим прин­ципом «справи Кальвіна», яка розглядалася в Лондоні в 1608 р. Та все ж, незважаючи на різноманітність соціального і політич­ного устрою, усі 13 англійських колоній мали загальні правові коріння, що йдуть в історію Англії.

У деяких колоніях, заснованих не англійцями, а голландцями, наприклад у Нью-Йорку, у певний період діяло голландське право. Згодом воно було витіснене англійським загальним правом.

У колоніях почала функціонувати система судів і засідателів присяжних по типу англійських, яка діяла до XVIII ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. великим авторитетом при розгляді справ у колоніях, а потім у штатах, користувалися трактати анг­лійського юриста У. Блекстона «Коментарі до законів Англії».

У процесі становлення американської державності англійське загальне право отримало офіційне визнання в кожному зі штатів. У більшості колоній ще в XVII ст. було видано збірники законо­давчих актів, що діяли в кожній з них. Так у 1648 р. було скла­дено законодавчий збірник «Права і свободи Массачусетсу», що вплинув на кодифікації, проведені в інших колоніях. Даний збірник відобразив загальну для колоній тенденцію до спрощення англійського загального права з тим, щоб воно було зрозуміліше поселенцям. Правові інститути були розташовані в ньому в алфавітному порядку, що послужило зразком для багатьох по­дальших публікацій американського законодавства¹. До збірників, виданих пізніше в інших колоніях, було включено не тільки пра­вові розпорядження, але й пуританські звичаї і морально-релігійні принципи, що отримали визнання в колоніальних судах.

Найважливішу роль у становленні американської державності і формуванні правової системи відіграли Континентальні конгреси.

Перший Континентальний конгрес, що відбувся в 1774 p., зібрав 56 представників від 12 колоній (окрім Джорджії). В ухва­ленні рішень із різних питань кожен штат мав по одному голосу. Незважаючи на те, що конгрес засудив англійську політику, ідея про власну державність була тільки висунута.

Другий Континентальний конгрес, що відбувся в 1776 p., зібрав уже представників від усіх 13 штатів, на якому було ухвалено історичне рішення про організацію збройних сил і про призначення генерала Д. Вашингтона головнокомандуючим аме­риканською армією. Також колоніям було запропоновано органі­зувати самостійні органи влади, зокрема власні уряди.

¹ Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. - С. 599.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Вехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Процес ухвалення штатами конституцій почався в 1776 p., коли штат НьюТемпшир прийняв першу конституцію. Усі конс­титуції починалися з декларації прав або з білля про права, в яких перераховувалися традиційні для англійських підданих права і свободи. Деякі конституції закріплювали права, якими не во­лоділи англійці, зокрема свобода друку і виборів. Усі конституції проголошували принцип розділення влади.

У 1776 р. Конгрес прийняв найважливіший історичний доку­мент — Декларацію незалежності, що проголосила розрив із метрополією та заклала фундамент американської державності.

Після проголошення незалежності США в 1776 p., незва­жаючи на сильні антианглійські настрої, англійське загальне право зберегло свою чинність уже в правових системах штатів. Багато положень англійського загального права було рецепійовано за допомогою відповідних положень конституцій штатів або інших законодавчих актів, причому сприйняті були тільки ті його норми, які не суперечили чинному праву штатів.

Найважливішим кроком на шляху формування самостійної правової системи США було ухвалення писаної федеральної Кон­ституції, що юридично оформила перемогу колишніх колоній над британською короною і утворення нової суверенної держави — Сполучених Штатів Америки.

Конституція США, прийнята 17 вересня 1787 p., хоча і несе на собі відбиток тієї історичної епохи, в якій розроблялася, є чинною. За більш ніж двохсотрічну історію існування до Конституції США було внесено лише 27 поправок. Конституція заклала принципи нового державного утворення північноамериканських штатів і на­далі американської державності аж до теперішнього часу.

Конституція США закріпила республікансько-президентську форму правління, засновану на принципі розділення влад, а також федеральну форму державно-територіального устрою, визначивши при цьому нові відносини між федеральним центром і штатами з одного боку та між штатами — з іншого. Верховний суд набув функцію конституційного нагляду, що дозволяє йому визнавати окремі акти президента і Конгресу неконституційними. Судовий прецедент як джерело конституційного права доповнює зміст Конституції. Конституція має безумовний пріоритет над законами штатів щодо того, що входить до сфери її регулювання.

Отже, Конституція США є видатним політико-правовим актом, що значно вплинув на конституційний розвиток багатьох держав світу.

У ході ратифікації штатами Конституції було порушено пи­тання про необхідність доповнення прийнятого тексту положен­нями про громадянські права, оскільки вона містила лише за­гальні положення про гарантії статусу прав громадянина, через що деякі штати відмовлялися її ратифікувати. У 1789 р. перший Конгрес федерації прийняв проект загальнодержавного Білля про права, що містин громадянські права і свободи, який було схва­лено is тому ж році. У Біллі про права було закріплено основні демократичні права і свободи політичного характеру: свобода віросповідання, слова, друку, зборів і петицій, а також гарантії громадянської і особистої недоторканності житла, паперів і майна. У 1791 р. він був ратифікований штатами.

У першій половині XIX ст. посилився вплив передового і при­вабливого для свого часу французького законодавства, особливо в колишній французькій колонії — Луїзіані. Зв'язок права США з англійським загальним правом на якийсь час почав слабшати. У Луїзіані зберігся вплив законодавчих норм, створених на фран­цузький зразок, зокрема Цивільного кодексу, складеного в 1825 р. за моделлю Кодексу Наполеона. Проте в цілому зміни, що вноси­лися до законодавчих актів Луїзіани, особливо у сфері торгового права і цивільного процесу, йшли у напрямі їх американізації.

У другій половині XIX ст. авторитет загального права в США знов виріс і залишався на високому рівні аж до громадянської війни. Цей період в історії прецедентного права американські юристи називають «золотим століттям». Рецепція загального права в XIX ст. мала місце навіть в тих штатах, де раніше через історичні обставини в тій чи іншій мірі застосовувалося іспанське (Флорида) або мексиканське (Техас) законодавство. З 1820 р. не без впливу англійської практики в США почали публікувати рішення американських судів.

Упродовж усього XIX ст. у багатьох штатах робилися спроби підготувати кодекси законів по окремих галузях права, унаслідок чого в США, на відміну від Англії, законодавство набуло в значно більшій мірі кодифікований, а не просто консолідований характер.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

У XX ст. законодавство істотним чином потіснило позиції за­гального права. Це викликано причинами, пов'язаними з потре­бами розвитку американської економіки, що вимагала одноманіт­ного регулювання даної сфери. Тому в США вже наприкінці XIX ст. починається рух за уніфікацію права в штатах. Цьому сприяло створення в 1892 р. Національної конференції уповно­важених з уніфікації права штатів, яка рекомендувала штатам схвалити більше 200 проектів законів, переважно з торгового права. Постійну роботу з підготовки проектів уніфікованих актів веде комісія фахівців університету Чикаго з відповідної галузі права. Уповноважені, що призначаються губернаторами штатів, збира­ються на конференцію, як правило, раз на рік. До числа цих актів у 1952 р. до ухвалення штатами було рекомендовано Одно­манітний торговий кодекс (ОТК) і приблизний КК 1962 р.

Швидке зростання у XX ст. кількості федеральних законів і актів делегованого законодавства зробило необхідними проведення великомасштабних робіт із систематизації і ревізії федерального законодавства. У 1926 р. було складено періодично оновлюваний і один раз в шість років перевидаваний федеральний Звід законів. Він включає 50 розділів. Кожен розділ пов'язано з певною сферою правового регулювання. Деякі розділи є чинним законодавством, інші складені як кодифіковані розділи, в яких здійснено перегляд і впорядкування окремих галузей законодавства.

У багатотомному виданні «Оновлене викладення права», яке підготовлене Інститутом американського права, а формою нагадує статті законів, відтворюються норми американського загального права по різних його галузях. Перш за все, вони стосуються питань, які майже не регулюються законодавством, — договірне право, представництво, колізія законів, цивільно-правові де­лікти, власність, страхування, квазідоговори, довірча власність. Кожному із цих питань присвячено від одного до чотирьох томів в першому виданні з 19 книг, що вийшло в 1932—1957 pp.

З 1952 р. Інститут американського права почав видання «Другого оновленого викладення права». Як і в першому виданні, до нього включаються ті норми загального права, які, на думку укладачів відповідного розділу, виражають пануючу точку зору американських суддів або є оптимальними. Ці видання не мають формальної юридичної сили закону, проте їхній авторитет такий

високий, що посилання на них незмінно містяться не тільки у виступах сторін у суді, але й у судових рішеннях¹.

2. Специфіка американського права

Оскільки в США співіснує правова система федерального рівня і 50 правових систем штатів, то використання поняття «Націо­нальна правова система» є не зовсім точним. Поняття правової системи США (американське право) відображало і відображає всю сукупність специфічних рис вищезгаданих правових систем, що володіють внутрішньою єдністю, зумовленою історичними чин­никами, що дозволяє вважати їх єдиною правовою системою.

Федеральна правова система утворилася після завоювання незалежності і прийняття Конституції США 1787 p. Що сто­сується формування правових систем штатів, то вони також були зумовлені проголошенням незалежності США, їх фундамент був закладений першим і другим континентальними конгресами. Цей процес було прискорено прийняття Конституції США.

Як відомо, в сім'ї прецедентного права виділяються англійська і американська гілки. При цьому американське право базується на англійському загальному праві. Незважаючи на їх генетичний зв'язок і схожість, у процесі розвитку американське право набуло специфічних рис, що дозволяють відрізнити його від англійського загального права.

У теперішній час відмінність між англійською і американською правовими системами визначається низкою чинників. Відмінності між ними містяться і в способі життя, і в системі управління, і в економічній структурі, і навіть у методах використання одних і тих же правових інструментів, якими є судові установи і джерела права. Англія — країна традицій, із монархічною формою прав­ління парламентського типу, а США — президентська республіка з достатньо сильним парламентом. Американське право не спри­йняло деякі англійські судові рішення, що мали середньовічне походження (у галузі земельної власності, спадкування тощо).

¹ Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев. — 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 601.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Крім того, зародилося чимало нових прецедентів, наприклад у праві корпорацій, договірному праві, які були орієнтовані на са­морегульовану економіку. Загальне право в США не виступає лише як простий різновид або копія загального права Англії, незважаючи на те, що багато правових інститутів є похідними від англійських. Прецедентне право США відрізняє як історичний зв'язок з англійським правом, так і значна самостійна роль у системі загального права¹.

У США ще в колоніальний період, тобто значно раніше, ніж в Англії, відбулося злиття загального права з правом справедли­вості. Останнє було поглинене в більшості штатів і в правовій системі федерації судами загальної юрисдикції.

Для американського юриста, як і для англійського, як відзначав Р. Давид, право — це, перш за все, право судової практики: норми, вироблені законодавством, які по-справжньому входять в американське право лише після того, як будуть неодноразово застосовані і розтлумачені судами, коли можна буде посилатися не на самі норми, а на судові рішення, що їх застосували².

Норми загального права в його буквальному, суто англійсь­кому розумінні, застосовуються американськими судами останнім часом в обмежених сферах, наприклад при розгляді обставин за­подіяння шкоди і т. ін. Але загальне право, в широкому розумінні слова, як право, створене суддями, зберігає важливе місце в сучасній правовій системі США. Воно виступає не стільки як сукупність прецедентів, скільки як своєрідний суддівський метод регулювання суспільних відносин, як особливий стиль юридичного мислення, для якого властивий високий ступінь правотворчої ак­тивності судів.

У XIX—XX ст. на базі Конституції США склався своєрідний правовий інститут — судовий конституційний контроль. Резуль­татом діяльності цього інституту було не тільки тлумачення кон­ституційних положень Верховним судом США, але й визнання великої кількості законів штатів і Конгресу неконституційними, а тому недійсними, тобто такими, що не мають юридичної сили.

¹ Боботов СВ., Жигачев И.Ю. Введение в правовую систему США. — М.:
Норма, 1997. - С 23.

² Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.
— М.: Междунар. отн., 1998. — С. 276.

У цілому ж у США склалася дуалістична система, що скла­дається з прецедентного права і законодавства, яке взаємодіє з ним. Великі можливості судового впливу на законодавство не ска­совують того факту, що законодавство в правовій системі США має більшу питому вагу і є більш значущим, ніж статутне право в Англії. Це пов'язано, перш за все, з наявністю конституції, а точніше цілої системи конституцій: федеральною, яка існує вже більше двохсот років та відіграє значну роль, і різних за віком конституцій штатів. За Конституцією США штатам надається досить широка законодавча компетенція.

Істотною особливістю правової системи США є зв'язок із фе­деральною структурою державного устрою. Штати, що входять до складу США, наділені дуже широкою компетенцією, у межах якої вони створюють своє законодавство і свою систему преце­дентного права. Це означає, що в США існує 51 правова система: однії федеральна і п'ятдесят у штатах.

Найважливіша особливість американського права полягає у цільній дії правила прецеденту, що виявляється в тому, що Верховний суд США і верховні суди штатів ніколи не були жорстко пов'язані своїми прецедентами. Звідси — їх велика свобода і можливість маневрувати в процесі пристосування права до потреб, що змінюються із розвитком суспільства. Таке вільне поводження із судовим прецедентом набуває особливого значення у світлі правомочності американських судів здійснювати контроль тa конституційною закону. Таким чином, Верховний суд США і верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конс­титуційного тлумачення.

Необхідно відзначити, що в США, як і в Англії, застосування закону залежить від судових прецедентів його тлумачення, і немає гарантій, що одноманітні кодекси або закони будуть однаково тлу­мачитися судовою практикою у різних штатах.

Таким чином, американському праву властиві всі ознаки, що характеризують сім'ю загального права. При цьому воно має спе­цифіку, що виявляється в його функціонуванні, а це дозволяє виділити американське право в особливу гілку в сім'ї загального права.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

3. Федеральне право і право штатів

Співвідношення федерального права і права штатів має складний характер. Конституція США заклала принципи, що визначають їх співвідношення. Повноваження, не надані Консти­туцією США, користування якими не заборонене окремими шта­тами, залишається за штатами або народом¹.

Розвиток правової системи США призвів до переважання фе­дерального права над правом окремих штатів. Цьому багато в чому сприяли рішення Верховного суду США, які передбачали, що суди в штатах повинні вирішувати справи не просто від­повідно до Конституції або законів штату, але й відповідно до «верховного права країни», тобто до федерального права. Судова практика із цього питання довго залишалася суперечливою.

Для формування федерального загального права принципове значення мало рішення Верховного суду 1938 р. У ньому Вер­ховний суд указав, що федеральні суди не можуть створювати «незалежний звід національних доктрин у сфері загального тор­гового права», а повинні в разі колізії законів застосовувати загальне право штатів. Для розширення компетенції федераль­ного права і, відповідно, обмеження компетенції штатів основним інструментом стала «торгове застереження». Ця конституційна норма наділила федеральні органи правом видавати закони, які регулюють торгівлю між штатами. Процес розширення сфери дії цього застереження поступово активізувався відповідно до потреб зростаючої американської економіки. Це рішення складає основу врегулювання відносин між федеральним правом і правом штатів.

Верховний суд в одному зі своїх рішень у 1972 р. висловився про бажання формування в практиці нижчих федеральних судів свого роду каркасу федерального загального права, ухилившись від визначення з питання про юридичну силу рішень нижчих фе­деральних судів для судів штатів. Останні вважають, що вони

¹ Див.: Конституция Соединенных Штатов Америки // Конституции зарубеж­ных государств: Великобритания, Франция, Германия, Италия, Европейский Союз, Соединенные Штаты Америки, Япония, Индия: Учеб. пособие / Сост. В.В. Маклаков. — 5-е изд., перераб. и доп. — М.: Волтерс Клувер, 2006. — С. 352-378.

повинні дотримувати тільки рішень Верховного суду США, а решту рішень розглядати лише як «переконливі» або ж як такі, що заслуговують «поважного розгляду».

У XX ст. виникла необхідність проведення кодифікаційних робіт у сфері федерального права. У 1909 р. було прийнято фе­деральний кримінальний кодекс, який охопив порівняно вузьке коло питань, віднесених Конституцією США до ведення федерації (державна зрада, підробка валюти, піратство та деякі інші).

Федеральне законодавство США публікується як Звід законів, що складається з 50 розділів, кожен з яких присвячено великим правовим інститутам (наприклад розділ 7 — «Сільське господарство», розділ 40 — «Патенти», розділ 50 — «Війна і націо­нальна оборона»). За своїм складом Звід неоднорідний. Деякі його розділи є просто зібранням близьких за змістом актів, виданих у різний час і мало пов'язаних між собою. Інші, навпаки, включають закони, складені за певною схемою. Звід законів США перевидається кожні шість років. Приймаючи черговий закон, амери­канський Конгрес указує, яке місце він повинен зайняти у Зводі законів СІНА і які зміни повинні бути у зв'язку з цим внесені до розділів, глав і параграфів чинного Зводу¹.

Па відміну від Англії, у США загальне право не стало єдиним для всієї країни і має істотні відмінності по штатах. Загальне право в США ніколи не було загальним, оскільки воно засто­совувалося в різних штатах диференційовано, по-різному конк­ретизувалося в судовій практиці. Федеральне законодавство не включило загальне право як таке в систему федерального права, і лише небагато чинних конституцій штатів прямо розглядають загальне право як обов'язкове до застосування в судах у разі відсутності законодавства з конкретного питання.

До сфери компетенції федерального права входить регулю­вання економіки, фінансів, оборони, авторських прав, патентних відносин, трудових відносин, митних правил, зовнішньої торгівлі, торгівлі між штатами, морського права, права охорони природи, банкрутства та інших загальнодержавних проблем, читко обумов­лених Конституцією США.

¹ Правовые системы стран мира. Энцикл. справ. / Отв. ред. А.Я. Сухарев. - 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 600.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Сфера компетенції права штатів охоплює галузі сімейного, спадкового, договірного, кримінального, земельного права, права компаній, страхового права та регулювання цінних паперів і де­яких інших. Необхідно відзначити, що в галузі приватного права компетенція права штатів практично не обмежена.

Дата добавления: 2015-10-21