До початку виступу рекомендується оглянути приміщення, в якому доведеться виступати.Не зайве пройтися по залу, знайти вихід на сцену, обдивитися трибуну. Своєчасно перевіряється освітлення, вентиляція, мікрофони.
На сцені, за трибуною не повинно бути нічого зайвого, що відволікало б увагу аудиторії. Чим меньше чоловік у президії, тим краще: кожен з них так чи інакше "забирає" частину уваги присутніх.
Тон і увесь характер промови залежить від кількості слухачів. Одне - інтимна розмова з 10-15 присутніми, інше - тисячна аудиторія Оратор звичайно "настроюється" на певну аудиторію. С/Інак треба не розгубитись і швидко знайти інший тон, якщо замість
очікуваних 20 прийде сотня слухачів, або їх чисельність буде меншою від запланованої.
Як сидіти перед публікою? Питання зовсім не зайве, якщо врахувати, що аудиторія, як правило, починає знайомство з оратором ще до його виходу до трибуни. Зайнявши місце за столом президії, треба якнайшвидше ознайомитись з оточенням і зайняти природню позу. Якщо стіл президії відсутній, і оратор сидить безпосередньо перед публікою, він повинен особливо уважно стежити за собою. Не спід сидіти поклавши ногу на ногу, чи підпирати долонею щоку і т.п.
Досвідчений оратор завжди слідкує за реакцією аудиторії на виступ інших ораторів і вносить необхідні зміни у свою промову. Ідучи до трибуни, оратор знає, що зараз уся увага аудиторії зосереджена на ньому. Тому усім своїм виглядом він прагне продемонструвати енергію, готовність і бажання повідомити аудиторії дещо важливе. Погано, коди хода оратора демонструє його нерішучість, збентеження чи байдужість.
Якщо оратор знаходиться серед слухачів, йому краще зайняти місце в одному з перших рядів, ближче до проходу, щоб отримавши слово, швидко вийти, не зачіпаючи сусідів і не піднімаючи шуму. Всі приготування повинні бути закінчені раніше: на ходу не рекомендується пригладжувати волосся, поправляти краватку чи перебирати записи. Яке місце обрати для виступу? Це питання не потребує відповіді, якщо в приміщенні є трибуна чи стіл. Якщо в приміщенні немає ні сцени, ні трибуни, ні стола, краще всього стати в 2,- 3-х метрах від переднього ряду сухачів на рівній відстані від їх флангів.
Слід врахувати, що трибуна стримує рухи і жести. Тому якщо промова є емоційною, для досягнення тіснішого контакту з аудиторією, можна стати перед трибуною чи коло неї або підійти до краю сцени. Взагалі, обираючи місце, треба пам'ятати що публіка, як правило, прагне бачити "всього" оратора, сприймати увесь його зовнішній вигляд, бо оратор впливає на аудиторію не тільки мовою, а й своєю фізичною сутністю.
4.3. Початкова пауза
Ви вийшли до трибуни чи зайняли інше місце, з якого збираєтесь проголошувати промову. Спокійно покладіть перед собою годинник, записи і погляньте на слухачів. Цей перший момент
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
появи оратора один з найвідповідальніших: до цієї хвилини оратор був частиною самої аудиторії, а тепер ролі розділилися - волею аудиторії оратора введено у положення "лідера", якого вона готова вислухати, від якого чекає відповіді на питання, що її хвилюють.
Як же поводити себе, виявившись у фокусі уваги всіх присутніх, як встановити контакт з аудиторією, підкорити її своїй волі?
Насамперед, вийшовши до трибуни, не починайте виступ одразу, а зробіть невеличку паузу, тривалістю 10-15 секунд. Початкова пд\/за має велике психологічне значення; за ці короткі
СЄ\уІ-Ц. <.,,,І-.,--•':...з.о/.оМ.Г ' ••'.,' ИКНЄ ДО ВЗШОЇ ПОЯВИ
на трибуні.
Перше враження про оратора утворює його зовнішність: обличчя, постать, одяг.
Намагання по зовнішності оцінити людину, скласти про неї думку з "першого погляду" не випадкове. Цей спосіб в процесі пізнання людини людиною співіснує з іншим переконанням, що про людину треба судити не по зовнішності, а по вчинкам.
Як показують психологічні дослідження, у більшості людей є достатньо стійкі тенденції пов'язувати психічні якості людей з особливостями їх зовнішності. Так, багато хто сприймає людей, що носять окуляри, чи з високим чолом, як розумних, тих, що заслуговують довіри; бачуть в літніх повних чоловіках людей надійних, впевнених в собі; люди, що посміхаються, здаються доброзичливими, щедрими і т.п. Це реальний факт і його треба враховувати. Більшість людей у процесі спілкування зосереджують увагу на обличчі співрозмовника, головним чином на очах. Молодіжну аудиторію, більше ніж дорослу, цікавлять зріст, постава оратора. Не останню роль грає і одяг. Звичайно, середовище зборів, конференції чи дипломатичного прийому висувають різні вимоги до одягу. Однак у всіх випадках одяг, взуття, зачіска повинні бути акуратними.
Під час початкової паузи оратор прагне встановити зоровий контакт з аудиторією. Це означає поглянути в очі присутнім, зустріти їх погляд, ніби мовчки привітати аудиторію. І незабаром оратор відчує, як під впливом ТІаузи публіка почне заспокоюватися, поступово настроюючись на сприйняття виступу.
Як бути, якщо початкова пауза затягується, а аудиторія не замовкає. Іноді галас перекривають голосом. Але тут ніколи не варто намагатися перекричати аудиторію, хоча за допомогою, наприклад, мікрофону це не важко. Щоб примусити слухати себе, треба почати
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
виступ у підвищеному тоні, але не кричати.
Однак підвищення тону - лише спосіб привертання уваги. Як тільки аудиторія заспокоїться, треба перейти на нормальний тон.
Початкова пауза допомагає оратору звикнути до свого положення за трибуною, а також подолати надмірне хвилювання, так звану "ораторську лихоманку". Це особливий психічний стан, своєрідна "хвороба", яка нерідко вражає ораторів - початківців. Симптоми цієї хвороби, безумовно, спостерігав, а може й відчував кожен: нервові рухи, тремтіння кінцівок, пересихання у роті, нервова блідість або навпаки яскравий рум'янець, пришвидшене дихання і т.п. В цілому ж досить безпорадний і неприглядний вигляд для "лідера", який вийшов до трибуни, щоб у чомусь переконати аудиторію. Ці симптоми схожі з симптомами страху і приводять не тільки до "м'язевого зажиму", а й до "психічного зажиму" -нездатності ефективно мислити, що може зіпсувати будь- який, навіть чудово складений виступ.
"Ораторська лихоманка" не обминула великого гумориста і блискучого оратора Марка Твена, коли він вперше постав перед публікою. Йому здалося тоді, що рот його набитий ватою, а швидкість пульсу наближається до світового рекорду.
Будь-який оратор повинен виробити в собі вміння долати нерішучість і нервовість за трибуною. Відчувши симптоми "ораторської лихоманки", треба вольовим зусиллям примусити себе заспокоїтись, а також зробити декілька глибоких вдихів і видихів - це викличе приплив кисню і покращить самопочуття. Іноді, щоб перебороти хвилювання, рекомендується "фізична розрядка", для чого достатньо пересунути стілець чи якийсь предмет на столі.
"Ораторську лихоманку" не слід плутати з творчим хвилюванням оратора перед зустріччю з публікою. Таке хвилювання відноситься до позитивних емоцій і є стимулятором дій оратора.
Яку позу зайняти під час виступу? Здаючись елементарним. Це питання, тим не менше, потребує обговорення.
Багато хто, не маючи досвіду публічних промов, під час виступу намагається зайняти якусь незвичну позу, яку вони ніколи б не зайняли у звичних обставинах. Одні стоять струнко не Рухаючись, інші топчуться на місці, деякі хитаються з боку в бік. Багатьом початківцям здається, що їх руки повиростали до
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
неймовірної довжини, і вони абсолютно не знають, що з ними робити, а публіка всю свою увагу звертає саме на ці руки... Нескладність оратора знижує його престиж і може викликати навіть сміх. Оратор не повинен піддаватися "оборонному рефлексу" і "ховатися" за трибуну чи стіл, рівно як і вкладатися на трибуну під час виступу.
Хоча поза, як і інші елементи поведінки перед аудиторією, визначаються індивідуальним стилем, кожен оратор повинен досягти відчуття стійкої рівноваги, легкості, рухливості і природності усієї пози.
Наведемо одну рекомендацію. Щоб зайняти правильне положення, ноги повинні бути трохи розставлені, носки розсунуті; одна нога висунута уперед. В плечах не повинно бути напруги, голова і шия трохи подаються уперед, спина пряма, живгт втягнутий, руки вільно спущені вздовж тулуба, коліна не напружуються.
4.4. Жести і міміка
Рухи і жестикуляція - природні елементи поводження оратора перед публікою і, як вже було зазначено, додатковий засіб впливу на аудиторію.
Вигляд оратора, який тривалий час нерухомо стоїть за трибуною, стомлює аудиторію, слухачі починають рухатись на місцях, їх увага послаблюється. Тому досвідчений оратор декілька разів змінює позу, особливо під час тривалої доповіді чи промови. Однак не слід впадати в іншу крайність: якщо оратор увесь час змінює позу, складається враження, що він не може знайти собі місця.
Діапазон рухів оратора, що виступає за трибуною, звичайно обмежений її розмірами. Виступ без трибуни, коли публіка бачить оратора, вимагає від нього кращих рухливих навичок. Слід надавати перевагу рухам вперед і назад, а не рухам убік. Крок уперед в потрібний момент посилює значимість того чи іншого місця в промові, допомагає зосередити на ньому увагу аудиторії. Роблячи крок назад, оратор ніби дає можливість аудиторії "відпочити", а потім переключає її увагу на інше місце в промові.
Жести і міміка виникають ніби самі по собі, виходячи із змісту промови, її емоційного накалу. Вони нерозривно пов'язані з рухом думок і почуттів оратора. В ораторському мистецтві разом з вказівними і описовими жестами використовуються жести емоційні (стиснутий кулак, витягнута рука, рухи руками і головою).
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
Хоча жест під час мовлення — явище невимушене, молодому оратору можуть допомогти наступні рекомендації.
Жестикулювати треба лише при наявності внутрішньої потреби. Жест, що не співпадає з ритмом мовлення і настроєм оратора і аудиторії, може зіпсувати враження від гарного виступу. Однак, якщо під час виступу виникла необхідність зробити жест, цього імпульсу не слід гасити.
Не кожна фраза потребує підкреслення жестом. Рухливість і надмірна жестикуляція можуть лише викликати втому і роздратувати присутніх.
Від жестів, які сприяють успіху промови, слід відрізняти жести бездумні. Подібно до того, як декотрі люди перенасичують свою мову зайвими словами типу " так би мовити","значить", "ну", і т.п., зустрічаються оратори зі стійкою звичкою до якогось жесту-паразиту. Деякі увесь час трясуть головою, інші пригладжують волосся, крутять ґудзик, почесують потилицю і т.п. Такі жести, як правило, лише відволікають від сприйняття виступу. Оратор, який має нахил до подібних жестів, повинен їх позбавитись.
Міміка оратора — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати цілу гаму почуттів: радість і сум, сумнів та іронію, рішучість і презирство.
Оратору-початківцю не зайве вивчити свої мімічні можливості, проголошуючи промову перед дзеркалом під час тренування. Звичайно, вираз обличчя повинен завжди відповідати характеру промови. Більш ніж дивно виглядав би оратор з посмішкою на обличчі під час виступу з серйозної тематики. Не менш негативно впливає на слухачів і вираз нудьги чи байдужості на обличчі оратора. Не полюбляє аудиторія і занадто суворих ораторів. Обличчя і вся постать оратора повинні виражати доброзичливе і дружнє відношення до слухачів.
Отже, жести і міміка, як елементи кінетичної системи спілкування, впливають на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу аудиторії на змісті інформації, що надходить по слуховому каналу, підвищують її емоційність і сприяють її кращому засвоєнню. Однак всі попередньо розглянуті елементи поведінки оратора виконують допоміжні функції.
4.5. Техніка мовлення
Основним засобом передачі інформації і впливу на аудиторію завжди залишається мова. Тому дуже важливою якістю гарного
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
оратора є володіння голосом у всій сукупності його можливостей і властивостей.
Усі голосові характеристики насамперед пов'язані з диханням. Практика переконує, що неправильне дихання, перенапруження голосового і мовного апаратів спричиняють швидку втомлюваність і невірне звучання голосу.
Розрізняють три види дихання: ключичне, грудне (реберне) і черевне (діафрагмічне).;
Найповніше і найглибше дихання досягається поєднанням грудного (реберного) і черевного дихання. Таке дихання потребує небагато енергії і зберігає сили оратора, забезпечуючи звучність голосу, навіть коли доводиться говорити тривалий час.
Ми вже говорили про важливе значення інтонації. Кожному оратору треба засвоїти, що сучасне ораторське мовлення — це насамперед природне, розмовне мовлення.
Однак, на відміну від буденної розмови, інтонація оратора повинна бути яскравішою, мелодійнішою, виразнішою. Ось чому перед оратором стоїть завдання — наполегливо працювати над інтонацією, розвивати діапазон голосу.
Діапазон голосу - це сукупність звуків різної висоти, доступних для людського голосу. Гарний оратор досконало володіє усім діапазоном власного голосу.
Невід'ємний компонент мовної техніки оратора - сила голосу. Силу голосу не можна ототожнювати з гучністю. Поняття сили голосу значно ширше: це здатність переконувати, доносити до кожного представника аудиторії свої почуття і волю. Сила звучання мови повинна бути виправдана внутрішньо, викликана силою натхнення і почуттів оратора. '.
Швидкість мовлення, тривалість звучання окремих слів, складів, тривалість пауз у поєднанні з ритмічністю мовлення складають її темпо-ритм. Як правило, чим важливіша тема і зміст, • тим повільніша мова. Оптимальний темп в українській мові складає 120 слів за хвилину. Для того, щоб визначити власний темп | мовлення, достатньо прочитати уривок з 600-700 слів, визначити | затрачений час і поділити кількість слів на кількість затраченого часу.
Визначаючи потрібний темп мовлення, треба враховувати, що до певної межі прискорення темпу мовлення прискорює процес його сприйняття. Однак, надто швидкий темп веде до того, що
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
кількість інформації, що передається в одиницю часу, перевищує "пропускну здатність" людської психіки, сприйняття погіршується і зусилля оратора витрачаються марно. Надто повільне мовлення присипляє аудиторію, слухачі втрачають здатність слідкувати за думкою, не в змозі охопити зміст усієї фрази, дослухати її до кінця.
Пауза в ораторській промові виконує різні функції. Вона полегшує процес дихання під час мовлення і надає можливість об'єднати попередні і подальші думки. Пауза допомагає зосередити увагу аудиторії і підкреслити кульмінаційний момент. Слід пам'ятати, що під час паузи, не зважаючи на перерву у звучанні, мовлення не повинно перериватися: у розпорядженні оратора залишаються поза, жести, міміка, рухи. Але не варто зловживати паузами: від цього мова стає переривчастою.
Дикція - це ясність і чіткість у вимові слів, складів, звуків. Недбалу скоромовку, поглинання звуків і складів, що припустимі у буденній розмові, деякі оратори переносять і в публічні промови, різко погіршуючи цим їх якість, відволікаючи від сприйняття і розуміння змісту.
Ми навели основні голосові характеристики, що визначають мовну техніку оратора. Вдосконалення голосу - справа надзвичайно тонка, складна і трудомістка. Воно залежить насамперед від постійного тренування, виконання спеціальних вправ і безперервного самоконтролю.
4.6. Управління аудиторією
Перед оратором, що вийшов до трибуни,завжди стоїть задача "створити" аудиторію, тобто сконцентрувати увагу усіх присутніх, перетворити сукупність індивідумів у спільність, що одностайно реагує на промову.
Як вже було зазначено, зосередження уваги досягається насамперед вступною частиною промови, але оволодіти увагою недостатньо, потрібно утримати її на протязі усього виступу.
Стійкість уваги у більшості випадків є результатом поєднання вимушеної і невимушеної уваги аудиторії. Першою умовою такого поєднання буде відповідність змісту промови інтересам та установкам аудиторії. Крім цього, стійкість уваги залежить і від цілої низки інших факторів, що відносяться до сфери різноманітних якостей мовлення і майстерності оратора. Які ж це фактори?
Промова повинна бути добре організована логічно, у відповідності до законів мислення. У цьому випадку, як зазначалося,
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
оратор веде думки аудиторії за собою.
Виступ, в якому є щось нове, цікаве, збуджує і утримує увагу в більшому ступені, ніж виступ, в якому відсутні ці елементи. При цьому, як правило, слід йти від старого до нового, від відомого до невідомого.
Підтриманню уваги аудиторії сприяє наявність конфліктної ситуації в промові, подання фактів чи ідей у протистоянні.
Конкретне завжди привертає увагу сильніше, ніж абстрактне. Тому з метою підтримання уваги абстрактні судження бажано доповнювати конкретними фактами, прикладами, ілюстраціями.
Увага аудиторії значно понижується при невиправданому затягуванні промови. У Стародавній Греції обов'язковим атрибутом у будь-якому судовому засіданні був водяний годинник. З останньою краплею води в годиннику закінчувався виступ оратора, виключення не було ні для кого. Ця крапля води, що тяготіла над кожним проголошувачем промов, охолоджувала усякі пориви до слововиливу, дисципліновувала оратора.
Якщо під час паузи перед початком виступу, оратор встановив зоровий контакт з аудиторією, то під час виступу він постійно повинен підтримувати цей контакт, використовуючи візуальний канал зв'язку для впливу на аудиторію і отримання інформації від неї.
Деякі оратори під час виступу шукають натхнення на стелі чи розглядають щось за вікном, демонструючи зневагу до аудиторії. Є оратори, які хоча і дивляться весь час на аудиторію, але нікого і • нічого не бачать: вони дивляться "крізь" слухачів і говорять по суті самі з собою.
Наявність зорового контакту зовсім не означає, що оратор в даний момент бачить усіх і кожного. Це навряд чи можливе. Однак враження контакту з кожним слухачем утворюється, якщо оратор під час виступу буде повільно переводити погляд від однієї частини аудиторії до іншої, від передніх рядів до задніх, не залишаючи без уваги жодного присутнього. Не варто, як деколи рекомендують, постійно дивитись лише на одного слухача, обравши його в якості "барометра". Погляд оратора може знітити такого слухача, або задоволений увагою, він буде реагувати активніше від інших, намагаючись догодити оратору.
Реакція аудиторії визначається по поведінці декількох присутніх, що займають місця у різних місцях залу. Всупереч природному бажанню, не варто захоплюватись спостереженням за найбільш емоційними представниками аудиторії. Найкраще
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
відображають реакцію аудиторії середні за темпераментом слухачі.
Досвідчений оратор володіє високою спостережливістю, як кажуть психологи, "сенсорною культурою". За найменшими змінами в поведінці аудиторії він може розрізнити її дійсний стан. В кожен момент свого виступу він здатен поставити себе на місце слухачів, і в той же час ніби зі сторони вдивляється в себе, вслуховується в свою мову: чи вірно він говорить, чи не заголосно, чи не турбується занадто про свою персону?
Слухачі постійно повинні відчувати, що усією сутністю оратор прагне до спілкування з ними, що він натхненний поставленою метою. Справжній контакт досягається лише тоді, коли у свідомості оратора він сам, його промова і аудиторія зіллються у нерозривну єдність.
Про зосередженість уваги аудиторії свідчить тиша у залі, спокійні пози і уважні погляди слухачів, спрямовані на оратора. Варто йому змінити положення за трибуною, і слухачі одразу зреагують, повернувши голову чи змінивши позу. У їх очах зацікавленість і захоплення. Вони відгукуються на виступ виразом обличчя, співчутливим чи погоджуючим киванням голови, посмішкою. Але ось оратор помічає, що двоє або троє слухачів неуважні, дивляться у різні боки, шепочуться, хоча інші слухають з цікавістю. Спробуйте на деякий час зосередити на них свій погляд, як правило, це допомагає.
Однак, якщо все більша кількість слухачів відволікається, в очах зникає цікавість, в залі підіймається легкий гомін - це серйозний сигнал тривоги для оратора, коли слід щось ужити, щоб повернути втрачену увагу аудиторії.
Оратори використовують різноманітні прийоми, щоб повернути увагу чи посилити невимушену увагу слухачів, чи розгладити напружену ситуацію. Наведемо деякі з цих прийомів.
Голосові прийоми. Для того, щоб активізувати увагу чи зосередити її на тому чи іншому положенні виступу, достатньо буває підвищити гучність звучання чи підвищити тон голосу. При цьому слід дотримуватися міри і не зірватися на крик. Інколи використовується обернений прийом: зниження гучності до шепоту, а також зниження тональності голосу.
Пауза. Ми вже згадували про роль початкової паузи. Розрахована і вміло витримана пауза в середині промови може також здійснити "гіпнотизуючий вплив", зосереджуючи увагу аудиторії на потрібному місці промови.
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
Глава IV ПОВЕДІНКА ОРАТОРА ПЕРЕД АУДИТОРІЄЮ
Жести і рухи. Емоційний чи владний жест допомагає зосередити увагу аудиторії, особливо в поєднанні з іншими прийомами. Як вже зазначалось, посилює увагу рух оратора уперед в напрямку до слухачів, тоді як крок назад дає розрядку.
В залежності від характеру промови доцільно час від часу повторювати звернення, це допомагає переключенню та утриманню уваги.
Питання, якими переривається промова, завжди вносять розрядку, загострюють увагу і активізують сприйняття аудиторії, змушують її міркувати разом з оратором.
Ми вже зазначали, що активізації уваги сприяє перехід від абстрактних суджень до конкретних прикладів, образних ілюстрацій і т.п.
Несподіване переривання думки. Увага слухачів отримує поштовх, коли оратор несподівано перериває думку,- і новий поштовх, коли говорячи про інше, вертається до недосказаного раніше. Подібна перерва може бути використана і для того, щоб повернутися до того місця в промові, яке випадково було пропущене.
Засоби наочності (ілюстрації, діаграми, реальні речі та ін.) допомагають переключити і повернути увагу аудиторії, оскільки зміна слухового сприйняття на зорове обов'язково збуджує невимушену увагу.
/улл?рупублічній промові - один з найкращих засобів розрядки. Існують різні відтінки смішного - гумор, сатира, іронія, сарказм. Гумор і сатира - протилежні полюси сміху, між якими є цілий світ відтінків комічного. Гумор-сміх доброзичливий, він закликає не до знищення якогось явища, а до його удосконалення. Сатира, на відміну від гумору, закликає до знищення явища. Іронія - це особлива форма емоційної критики, при якій за удаваною позитивною оцінкою схована гостра насмішка. Сарказм - вищий ступінь іронії, це іронія сатиричного напрямку, що розвінчує супротивника.
Гарний оратор, людина, як правило дотепна, володіє здатністю не тільки сприймати і знаходити смішне в оточенні та поведінці людей, а й "створювати" комічне. Використовуючи в промові смішне, слід, однак, дотримуватись міри. Зловживання жартами, звернення до застарілих дотепів може викликати лише роздратування аудиторії.
Звичайно, перераховані способи заохочення невимушеної уваги мають "вимушений" характер. Тому вслід за ними мають йти інші заходи, що забезпечують зосередження уваги на змісті промови.
Важливим елементом поведінки оратора є його здатність володіти собою при будь-яких несподіваних ситуаціях, випадках. Наприклад, що робити, якщо під час виступу загула сирена чи проїхала потужна вантажівка? Не робіть вигляду, що ви не чуєте щуму і не намагайтесь перекричати його. Припиніть промову і зачекайте поки знову стане тихо. Взагалі, подібні речі треба сприймати спокійно, "по-людськи". Не варто нервувати, якщо під час виступу впаде стілець чи гардеробна бірка і т.п. Якщо це смішно, смійтеся разом з аудиторією. Але найкраще ув'язати це з промовою, так би мовити обернути все на свою користь.
4.7. Виступ перед мікрофоном
Виступ перед мікрофоном має деякі особливості. Посилювальна установка за умови правильного користування нею дає можливість виразити і донести до кожного кутка залу наитонші рухи думок і почуттів, вивільняє оратора від необхідності форсування голосу і фізичної напруги. В той же час будь-яка помилка чи фальш у голосі посилюється стократно і помічаються усіма присутніми. Намагання недосвідчених ораторів кричати у мікрофон - велика помилка. Мовлення таких ораторів стає неприємним випробуванням для барабанних перетинок присутніх. Не можна впадати в іншу пристрасть: вважати мікрофон засобом економії сил, говорити в нього мало не пошепки, монотонно і в'яло.
Разом з перевагами, мікрофону притаманні деякі недоліки. Так, звук переданий мікрофоном нерідко стає нерозбірливим, тембр голосу змінюється. Ці недоліки можна частково нейтралізувати за допомогою: а) особливо чіткої артикуляції; б) деякого зниження темпу мовлення; в) дотримання рівномірного тиску голосового повітряного струму на мікрофон; г) зміни забарвлення голосу замість збільшення сили звуку.
Мікрофон володіє підвищеною чутливістю до різних сторонніх звуків: коли оратор покашлює, стукає по трибуні, шелестить паперами, наливає воду в склянку, голосно ковтає і т.п. Зменшивши зусилля оратора, мікрофон звичайно зменшує і інтенсивність руху, жестів та міміки. Тим не менше вміле використання цих додаткових засобів виразності і тут допомагає оратору. При цьому, однак, бажано дотримуватися постійної дистанції від мікрофона (50 см). Всі рухи оратора до мікрофона, від нього чи в сторони викликають то зростання, то приглушення звуку. Взагалі ж мікрофон ні в якому разі не повинен відволікати оратора, і дивитись він повинен не на мікрофон, а на публіку, підтримуюючи з нею постійний візуальний контакт, як і за звичних умов.
Закінчуючи главу, хотілося 6 підкреслити, що в поведінці оратора перед публікою шаблон ще менш терпимий, ніж в будь-якому іншому аспекті ораторського мистецтва. Тут все вирішується складним комплексом взаємовідносин аудиторії, оточення, змісту промови, здібностей і стилю оратора.
12 вопрос
Композиція ораторського виступу
Найпоширенішою структурою мови є структура, що складається з вступу, основної частини і висновку. Композиція виступу змінюється в залежності від теми, мети, складу аудиторії.
Публічний виступ обов'язково повинне мати продуману структуру, що містить певну послідовність частин. Це необхідно для зручності, як оратора, так і слухачів. Оратору зручно переходити від теми до теми, слухачам зручно сприймати інформацію, розбиту на частини і запропоновану ним у певній послідовності.
Структура - це складові частини виступу та їх розташування відносно один одного.
У вступі зазвичай ставиться проблема, повідомляється основна думка; в основній частині наводяться аргументи та докази; в ув'язненні підводяться підсумки, повторюється головна думка, міститься заклик до аудиторії.
У вступі розрізняють зачин (мета - підготувати аудиторію до сприйняття, змусити слухати, привернути увагу) і зав'язку (мета - пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність обговорення питання).
Основна частина містить аргументацію тези.
Висновок може включати нагадування (мета - нагадати основну тезу, повернутися до вихідної проблеми), узагальнення (мета - сформулювати словами узагальнюючий висновок) і заклик (мета - викликати реакцію слухачів).
Найважливішою вимогою, яким повинна задовольняти будь-яке публічне виступ, є наступне: в ньому повинна виявлятися структура (логіка), зрозуміла слухачам.
Дата добавления: 2015-09-29; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |